[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 132; 630-631.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Закувала зозуленька

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька —

Дружини немає.

А дівочі молодії

Веселії літа,

Як квіточки за водою,

Пливуть з сього світа.

Якби були батько, мати

Та були б багаті,

Було б кому полюбити,

Було б кому взяти.

А то нема, сиротою

Отак і загину,

Дівуючи в самотині

Де-небудь під тином.











«ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА..»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 324);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 150).

Подається за «Малою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 34 у сьомому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Під час переписування він виправив описку в рядку 15. Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, чорнилом зробив виправлення в рядку 5, поставив наголос у слові «квіточки » в рядку 7, виправив описку в рядку 9. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, Шевченко переніс з «Малої книжки» до «Більшої книжки» неповний текст (8 рядків) вірша, виправивши описку в рядку 8. Про те, що робота по переписуванню завершена не була, свідчить відсутність під текстом характерного для Шевченка розчерку-кінцівки.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Текст вірша «Закувала зозуленька... » за його описом збігається з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 17).

Першодрук у журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 3 — 4) зроблено за «Більшою книжкою» з виправленнями окремих слів за «Малою книжкою» («закувала» замість «заковала», «квіточки» замість «квіточка», «сього» замість «цього»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 480 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 247, де текст вірша передруковано з «Основи». Текст «Малої книжки» (рядки 9 — 16 у підрядковій примітці) вперше подано у виданні: Шевченко Т. Г. Кобзар: з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського. — Прага, 1876. — С. 297.

Відомі нам списки вірша походять від публікації в «Основі» (1862. — № 1. — С. 3 — 4): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 628), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 57), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 звор.) та ін.

Перейняті Шевченком з народної поезії теми дівочої самотності та сирітства набувають у першій половині вірша типового народнопісенного втілення. Твір починається улюбленим фольклорним образом — паралельним зіставленням кування зозулі та плачу дівчини або жінки, що в бага/631/тьох народних піснях, як і у Шевченка, є зачином розмови про жіночу недолю (пісні «Закувала зозуленька на стодолі на розі...», «Зозуленька, вище саду летючи...», «Закувала зозуленька на жовтім пісочку...»), друга строфа грунтується на порівнянні плину дівочих літ і води, також характерному для народнопісенної образності (напр., «Пливуть мої дні за днями, літа за літами, А я щастя не зазнала, жаль мені за вами...» — Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 360). З введенням до другої половини вірша мотивів сирітства й соціальної нерівності та перебудовою синтаксису в бік логізації виклад позбувається імперсональності, стає конкретнішим та психологічно вмотивованим.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.