[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 142; 637.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Ой люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш, мій сину, по Україні,

Нас кленучи.

Сину мій, сину, не клени тата,

Не пом’яни.

Мене, прокляту, я твоя мати,

Мене клени.

Мене не стане, не йди меж люди,

Іди ти в гай,

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Найдеш у гаї тую калину,

То й пригорнись,

Бо я любила, моя дитино,

Її колись.

Як підеш в села, у тії хати,

То не журись.

А як побачиш з дітками матір,

То не дивись.











«ОЙ ЛЮЛІ, ЛЮЛІ, МОЯ ДИТИНО...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 338);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 153).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 42 у восьмому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. У 1858 році, не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс з виправленнями в рядках 9 та 11 твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки».

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Наведений ним варіант у рядку 11 збігається з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 17).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточністю в рядку 14 («То пригорнись» замість «То й пригорнись») та незначними відхиленнями («пійдеш» замість «підеш», «люде» замість «люди») в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 5).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 481, де вірш опубліковано за «Основою». Того ж року за текстом «Основи» з новими неточностями в рядках 10 і 20 твір надруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 248 — 249.

Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі» (1862. — № 1. — С. 5): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 672); у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 58), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 звор. — 15) та ін. /638/










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.