[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 160; 655-656.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
— Ой умер старий батько
І старенькая мати,
Та нема кому щирої
Тії радоньки дати.
Що мені на світі,
Сироті, робити?
Чи йти в люде жити,
Чи дома журитись?
Ой піду я в гай зелений,
Посажу я руту.
Якщо зійде моя рута,
Остануся тута,
Прийде милий в мою хату
Хазяїнувати.
А як же ні, то я піду
Доленьку шукати. —
Посходила тая рута,
В гаї зеленіє.
А дівчина-сиротина
У наймах марніє.
«ОЙ УМЕР СТАРИЙ БАТЬКО...»
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 364);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 160).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 57 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа, що не зберігся. Під час перенесення твору він закреслив початок рядка 13 і нижче переписав його, посунувши ліворуч. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з суттєвими змінами. Редакційна обробка поглибила психологічну та соціальну визначеність поезії.
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було перенесено до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Всі зафіксовані ним варіанти збігаються з текстом «Малої книжки», проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою» (О. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: Кобзарь Тараса Шевчен/656/ка. — Львів, 1893. — Ч. 2. — С. 42 — 43; див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 18).
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточностями в рядках 15 («пійду» замість «піду») та 16 («доленьки» замість «доленьку») в журналі «Основа» (1861. — № 7. — С. 2 — 3).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 488 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 227, де текст вірша опубліковано за «Основою».
Від першодруку в «Основі» (1861. — № 7. — С. 2 — 3) походять списки: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 463), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 43), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 46), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 11 — 11 звор.) та ін.
Вірш походить від народних пісень сирітського циклу і в першій частині (дві перші строфи) має текстові паралелі з творами цієї тематичної групи («Журба мене сушить, журба мене валить...», «Ой у степу край дороги... »). Друга частина вірша — від рядків «Ой піду я в гай зелений» і до кінця монологу героїні-дівчини — побудована на народнопісенному мотиві сіяння рути-м’яти як символу очікування весілля («Лугом іду, коня веду...», «Посію я руту-м’яту над водою...»). У фіналі міфологема «рута» набуває іншого значення і символізує розлуку з милим, самоту — семантика, також типова для цього фольклорного образу.
