[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 185-186; 667-668.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Нащо мені женитися?
Нащо мені братись?
Будуть з мене, молодого,
Козаки сміятись.
Оженився, вони скажуть,
Голодний і голий,
Занапастив, нерозумний,
Молодую волю.
Воно й правда. Що ж діяти?
Навчіть мене, люде,
Іти хіба до вас в найми?
Чи до ладу буде?
Ні, не буду чужі воли
Пасти, заганяти;
Не буду я в чужій хаті
Тещу поважати.
А буду я красоватись
В голубім жупані
На конику вороному
Перед козаками.
Найду собі чорнобривку
В степу при долині —
Високую могилоньку
На тій Україні.
На весілля товариство
Вийде погуляти
Та винесе самопали,
Викотить гармату.
Як понесуть товариша
В новую світлицю,
Загомонять самопали, /186/
Гукнуть гаківниці.
Як положать отамана
В новій хаті спати,
Заголосить, як та мати,
Голосна гармата.
Гукатиме, кричатиме
Не одну годину.
І рознесе тую славу
По всій Україні.
«НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ...»
Джерела тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 250 — 251);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 124).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень — квітень 1849 р., Раїм.
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переніс вірш під № 5 у другому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 р., з невідомого ранішого автографа. Назву «Козацька доля» дописано над віршем олівцем пізніше /668/ рукою невідомої особи. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав твір з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з багатьма змінами. При цьому він зробив виправлення в рядку 39.
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» під назвою «Козацька доля» з незначними відхиленнями (в рядку 17 — «красуватись» замість «красоватись», в рядку 25 — «весіллє» замість «весілля») в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 79 — 80). Під текстом вірша дата: «1849. Над Аралом».
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 449 — 450 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 222 — 223, де вірш передруковано з «Хати».
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Всі відзначені ним варіанти збігаються з текстом автографа в «Малій книжці», крім рядка 40 — «Славу України». Див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 13).
Відомі нам списки вірша «Не хочу я женитися...» походять від перших його публікацій: у збірках «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 340 — 341), «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеній 1863 р. А. І. Фесенком (РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 28 — 28 звор.), у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 6 звор. — 7), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 238 — 238 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 32 — 32 звор.) та ін.
Як і близький за темою вірш «Не хочу я женитися...», поезію написано в фольклорному дусі, її мотиви й образи мають численні паралелі в українських народних піснях та думах (дума про Федора Безродного, пісні «Бідна наша, бідна наша головонька...», «Ой кінь біжить, трава шумить...» та ін.).
Самопал — старовинна ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.
Гаківниця — довга і важка рушниця з гаком на прикладі, яка була на озброєнні в запорозьких козаків у XV — XVI ст.