[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830-1847. — Кн. 1.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення




40 — 71. Ілюстрації до книги М. Полевого «История Суворова» [Пб.]. [1842].

Оригінали Т. Шевченка, з яких було виконано гравюри для книги «История князя Италийского графа Суворова-Рымникского, генералиссимуса российских войск. Сочинение Н. А. Полевого» (СПб., 1843), не знайдено. В альбомі 1839 — 1843 pp. та на окремих аркушах є кілька ескізів та начерків до них (див. № 155, 156, 157, 158, 162, 271, 275). Один з ескізів — «Солдат рятує Суворова» не був використаний для видання (див. № 155).

Оригінали ілюстрацій були виконані у 1842 р. Датуються на підставі листа одного з видавців — В. С. Семененка-Крамаревського до Шевченка, в якому сказано, що «рисунки должны быть готовы к 1-му числу августа непременно» (ІЛ АН УРСР, ф. 1, № 280). Йдеться про серпень 1842 p., бо в грудні того ж року передплатникам вже розсилався перший випуск видання (112 сторінок), а рецензії на цей випуск були надруковані в лютневих номерах журналів 1843 р. Цензурний дозвіл на друкування всієї книги був даний 7 червня 1843 р.

У виданні вміщено фронтиспис «Портрет Суворова» та 110 ілюстрацій, заставок і кінцівок, виконаних, як зазначено на титулі, художниками О. Є. Коцебу, /21/ P. K. Жуковським та Т. Г. Шевченком. Першому належать рисунки переважно батального змісту, другому — фронтиспис — «Портрет Суворова», пейзажі та заставки й кінцівки, а Шевченкові — жанрові сцени. Для ілюстрування Шевченко обрав епізоди, в яких Суворов виступає як великий російський полководець і патріот, нерозривно зв’язаний з народом. Деякі рисунки (№ 42, 63) не пов’язані з текстом видання і вказують на те, що Шевченка не задовольняв текст Полевого і він при ілюструванні книги використовував першоджерела. Так, Шевченко одержував від Семененка-Крамаревського історичну літературу, що підтверджується згаданим вище листом.

У визначенні назв окремих ілюстрацій цього видання в літературі зустрічається значна розбіжність. В окремих випадках є відступи від історичної правди та від тексту видання; іноді у визначенні назв знаходимо тенденційне розкриття сюжету (К. Широцький, Т. Шевченко як ілюстратор, «Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 90 — 119).

Кількість ілюстрацій, виконаних Шевченком до цього видання, різними авторами встановлюється неоднакова.

В «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» (т. II, стор. 198, № 473) зазначено, що в музеї зберігалось 30 гравюр з рисунків Шевченка до книги Полевого «История Суворова».

В пізніших виданнях названо від 27 до 32 рисунків Шевченка (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 74, № 544; Л. Владич, Образ О. В. Суворова в малюнках Т. Г. Шевченка, газ. «Радянське мистецтво» від 1 березня 1950 p.).

Двадцять шість ілюстрацій, вміщених в книзі, підписано Шевченком. Крім них, Шевченкові належать ще шість ілюстрацій (див. № 43, 56, 59, 60, 64, 71). Приналежність двох непідписних ілюстрацій (№ 43 і 71) Шевченкові підтверджується наявністю ескізів до них (див. прим. до № 43 і 71). Чотири непідписні ілюстрації в книзі (№ 56, 59, 60, 64) цілком витримані в манері Шевченка, мають багато деталей, які повторюються в підписних ілюстраціях, та спільних рис з іншими малюнками Шевченка (див. прим. до № 56, 59, 60, 64).

Гравюри на дереві для книги виконані в Парижі граверами Ендрю, Бестом та Лелуаром і в Росії граверами Г. В. Дерикером, Лав’єлем та ін. Якість гравюр здебільшого невисока, вони майже не дають уявлення про роботу художника, про що свідчать ескізи до ілюстрацій (див. № 155, 157).

«История Суворова» перевидавалася шість раз з тими ж ілюстраціями Т. Г. Шевченка. Останнє видання було у 1904 р.





40. Суворов на варті.

Ілюстрація до стор. 8 — 9; гравюра (8,5 × 7,5) з оригіналу Шевченка вміщена на стор. 8 видання.

На гравюрі зліва внизу підпис художника: Т: Ш:. /22/










Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.