[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830-1847. — Кн. 2.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення





НЕЗНАЙДЕНІ ТВОРИ



До незнайдених творів Т. Г. Шевченка належать ті, які згадуються в різних джерелах: в листах Шевченка і різних осіб до нього, у спогадах сучасників, в архівних джерелах та у літературних творах.

Перед упорядниками стояло завдання встановити, в якій мірі всі ці джерела стосуються до дійсно втрачених або незнайдених творів, а в якій — до творів, безпідставно приписуваних Т. Г. Шевченкові.

Особливу складність в цьому відношенні становлять такі джерела, як прозові твори Шевченка.

В автобіографічній повісті «Художник», наприклад, згадується ряд рисунків, картин і портретів, які нібито були виконані Шевченком під час навчання в Академії художеств. Але далеко не всі названі там твори належать до незнайдених.

Виконання Шевченком таких робіт, як «Рисунок з натури», «Сирота хлопчик ділиться милостинею з собакою під тином», підтверджується документальними матеріалами. Цілком ймовірні відомості і про те, що Шевченко виконав ряд рисунків з статуй у Аітньому саду («Фракліт», «Геракліт», «Сатурн», «Аполлон Бельведерський»), зарисовки скелета та анатомічних препаратів, рисунки з гіпсових зліпків і копій античних скульптур, що знаходились в Академії художеств («Маска Фортунати», «Маска Лаокоона», «Голова Люція Вера», «Фавн, що танцює» та ін.), копій з тогочасних гравюр («Геркулес Фарнезький», «Аполліно»), а також деяких етюдів, портретів, сюжетних композицій та ін. Рисунок же, відомий в літературі під назвою «Антіной з чотирьох боків», віднесено до приписаних як неіснуючий, бо ця назва з’явилася внаслідок редакторського недогляду при публікації тексту повісті «Художник» у 1887 р.

Згадка в повісті «Художник» про виконання таких творів, як «Голівка дівчини Паші», «Весталка», «Йосиф тлумачить сни своїм соузникам», «Андромаха над тілом Патрокла» та ін. (див. т. IV цього видання, стор. 168, 183, 186, 187, 196, 197, 198), очевидно, є художнім домислом, бо взагалі в цій частині не всі епізоди в повісті «Художник» збігаються з фактами з життя Шевченка.

До списку незнайдених творів не введений і нездійснений рисунок «Дівчата Наташа і Ліза, які танцюють», згаданий у повісті «Музыкант» (див. т. III цього видання, стор. 220). /52/

В «экзаменных» книгах Петербурзької Академії художеств зафіксовано понад 30 творів Шевченка, виконаних ним за 1838 — 1844 pp., з позначенням їх оцінки. Але реєстри ці настільки загальні, що пов’язати (за окремими нечисленними винятками) наявні роботи з записами неможливо. Отже, не можна встановити і те, які з зареєстрованих екзаменаційних робіт слід зарахувати до незнайдених.

В альбомі «Живописная Украина», вып. I, Шевченко вмістив об’яву про те, що «в 1845 г. выйдут картины следующие: 1-е. Виды Чигирина, Суботов, Батурин, Покровская Сечевая церковь. 2-е. Похороны молодой (невесты), Ой ходив чумак симъ рикъ по Дону (песня), перезва (свадебный обряд) и жнива. 3-е. Иван Пидкова в Львови, Сава Чалый, Павло Полуботок в Петербурге, Семен Палій в Сибири». Очевидно, всі ці дванадцять назв треба відносити до нездійснених творчих задумів.

До цього списку ми не вносили і ті втрачені твори Шевченка, від яких збереглися репродукції у вигляді копій, гравюр на дереві чи на металі, у вигляді фотографій або друкованих малюнків у різних виданнях, а саме: «Католицький чернець» (№ 31), «Знахар» (№ 34), тридцять дві ілюстрації до «Истории Суворова» (№ 40 — 71), «Сліпий» («Невольник») (№ 77), дванадцять портретів російських полководців (№ 98 — 109), «Портрет невідомої в блакитному вбранні» (№ 127), «Портрет Олени Антонівни Афендик» (№ 142) та «Портрет літньої жінки з хлопчиком» (№ 305). Всі ці твори Шевченка, хоч оригінали їх і втрачені, описано і репродуковано під зазначеними номерами у даному томі.

Всі ж останні роботи, що увійшли до цього списку, описано за тим же принципом, що й твори наявні. Різниця лише у повноті даних, що залежало тільки від характеру джерел, за якими дано запис.




347. Коні. Солдати. Папір. Кирилівка. [1822 — 1828].

Варфоломій Григорович Шевченко у спогадах про Т. Г. Шевченка пише: «Крицкий 1 прибавил еще, что Тарас любил рисовать и что его рисунки есть у школьного его товарища Тараса Гончаренка. Вскоре я зашел к Гончаренке и видел эти рисунки Тараса Грушевского 2, налепленные на стенках избы: тут были и кони и солдаты, нарисованные на грубой серой бумаге» («Шевченко, его жизнь и сочинения». «Сборник материалов для полной биографии Т. Г. Шевченко», К., 1878, стор. 109).

Дату виконання малюнків визначено часом вступу Шевченка до кирилівської школи та виїзду з села.


1 Крицький Василь — шкільний товариш Шевченка.

2 Грушівський — вуличне прізвисько Шевченка.





348. Копії з картин суздальської школи. Папір, олівець [1829 — 1832].

В автобіографії Т. Г. Шевченко писав про себе: «В должности козачка, он втихомолку срисовывал... картины суздальской школы, украшавшие панские покои» /53/ (т. V цього видання, стор. 188). Ця згадка пов’язана з періодом, коли Т. Г. Шевченко був козачком у Енгельгардта (1829 — 1832 pp.).

Суздальська школа живопису названа за місцем її виникнення у Суздальському та навколишніх повітах Володимирської губернії. Не завжди майстерні, мальовані тут лубочні картинки та ікони розходились широко в народі через їх дешевизну.




349. Портрет Платова. Копія. Папір, олівець. Вільно. 6.XII 1829.

Платов Матвій Іванович (1751 — 1818) — отаман Донського козачого війська. Герой вітчизняної війни 1812 р.

Т. Г. Шевченко в автобіографії писав про себе: «Странствуя с обозом за своим дидычем в Киев, Вильно и Петербург, на постоялых дворах крал он изображения разных исторических героев, как-то Соловья-разбойника, Кульнева, Кутузова, козака Платова и протчих, с намерением скопировать их на досуге точь в точь.

Случай и досуг представился в Вильне. Это было в 1829 году декабря 6. Пан и пани уехали в рессурсы на бал, в доме все успокоилось, уснуло. Тогда он развернул краденые сокровища и, выбрав из них козака Платова, принялся благоговейно — тщательно копировать. Уже дошел до маленьких козачков, гарцующих около дюжих копыт коня козака Платова, как растворилась дверь, пан и пани возвратились с балу. Пан с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин за то, дескать, что он мог не только дом, город сжечь. На другой день пан велел кучеру Сидорке выпороть его хорошенько, что и было исполнено сугубо» (т. V цього видання, стор. 188).




350. Сатурн. Папір, олівець. [Пб.]. [1835].

Рисунок статуї в Літньому саду в Петербурзі.

В повісті «Художник» Шевченко від імені І. М. Сошенка згадує: «Приближаясь к тому месту, где большую аллею пересекает поперечная аллея и где в кругу богинь и богов Сатурн пожирает свое дитя, я чуть было не наткнулся на живого человека в тиковом грязном халате, сидящего на ведре, как раз против Сатурна.

...Я подошел к нему 1 ближе и спросил, что он здесь делает.

— Я ничего не делаю, — отвечал он застенчиво. — Иду на работу, да по дороге в сад зашел. — И, немного помолчав, прибавил: — Я рисовал.

— Покажи, что ты рисовал. — И он вынул из-за пазухи четвертку серой писчей бумаги и робко подал мне. На четвертке был назначен довольно верно контур Сатурна» (т. IV цього видання, стор. 118 — 119).


1 До Шевченка.


Рисунок датується 1835 p., коли відбулася перша зустріч Шевченка з Сошенком у Літньому саду в Петербурзі (див. т. V цього видання, стор. 188). За спогадами Сошенка, вони познайомилися на квартирі Сошенка 1835 чи 1836 р. (М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченко, К., 1882, стор. 22), але ця дата /54/ не точна, оскільки у 1835 р. Шевченко вже відвідував класи Товариства заохочування художників, куди він міг потрапити, очевидно, лише після знайомства з Сошенком та з його допомогою.




351. Аполлон Бельведерський. Папір, олівець. [Пб.]. [1835].

Рисунок статуї в Літньому саду в Петербурзі.

Аполлон Бельведерський — антична статуя бога Аполлона, оригінал якої знаходиться в Бельведері Ватікану.

В повісті «Художник» Шевченко згадує, що в Літньому саду він малював статую «Аполлон Бельведерський», яка стояла біля самої Мойки (див. т. IV цього видання, стор. 119 — 120).

Нині ця статуя знаходиться на головній алеї Літнього саду.

Дату виконання рисунка визначено першим роком знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350).




352. Фракліт 1. Папір, олівець. [Пб.]. [1835].

Рисунок статуї в Літньому саду в Петербурзі.

Про цей рисунок, говорячи від імені Сошенка, згадує Шевченко в повісті «Художник»: «Я взял у него 2 из рук сверток, развернул и стал рассматривать. Тут было все, что безобразит Летний сад, от вертлявых, сладко улыбающихся богинь до безобразного Фраклита и Гераклита, а в заключение несколько рисунков с барельефов, украшающих фасады некоторых домов, в том числе и барельефы из купидонов, украшающие дом архитектора Монферрана, что на углу набережной Мойки и Фонарного переулка.

Одно, что меня поразило в более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами, особенно контуры Фраклита и Гераклита. Они выразительнее были своих подлинников, правда и уродливее, но все-таки на рисунки нельзя было смотреть равнодушно» (т. IV цього видання, стор. 121).

Датується першим роком знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350).


1 Коментатори повісті «Художник» припускають, що ім’я Фракліта вжито тут помилково і що це, очевидно, була постать великого грецького філософа-матеріаліста Демокріта (близько 460 — 370 pp. до н. е.).

2 У Шевченка.





353. Геракліт. Папір, олівець. [Пб.]. [1835].

Рисунок статуї в Літньому саду в Петербурзі.

Геракліт Ефеський (близько 530 — 470 pp. до н. е.) — видатний грецький філософ-матеріаліст.

Дату виконання рисунка визначено першим роком знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350). /55/




354. Архітектурні барельєфи. Папір, олівець. [Пб.]. [1835 — 1836].

Шевченко в повісті «Художник» розповідає, що він на квартирі у Сошенка показав «несколько рисунков с барельефов, украшающих фасады некоторых домов, в том числе и барельефы из купидонов, украшающие дом архитектора Монферрана, что на углу набережной Мойки и Фонарного переулка» (т. IV цього видання, стор. 121).

Датується першими роками знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350).




355. Маска Фортунати. Папір, олівець. [Пб.]. [1835 — 1836].

В повісті «Художник» Шевченко згадує, що в майстерні Сошенка він «рисовал маску знаменитой натурщицы Торвальдсена Фортунаты» (т. IV цього видання, стор. 122).

Датується першими роками знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350).




356. Портрети Івана Нечипоренка. Папір, акварель. [Пб.]. [1835 — 1837].

В автобіографії Шевченко згадує про те, що за порадою Сошенка «он начал пробовать портреты с натуры акварелью. Для многочисленных проб терпеливо служил ему моделью его земляк и друг Иван козак Нечипоренко. Дворовый человек того же Энгельгардта» (т. V цього видання, стор. 188).

Датується першими роками знайомства Шевченка з Сошенком (див. прим. до № 350).




357. Жіночі портрети. [Пб.]. [1835 — 1837].

Шевченко в автобіографії писав: «Однажды тот же Энгельгардт увидел у Нечипоренка работу своего крепостного артиста, которая ему верно очень понравилась, потому что он начал употреблять его для снятия портретов с своих любимых любовниц, за которые иногда и награждал рублем серебра, не более» (т. V цього видання, стор. 188).

Датується часом від знайомства Шевченка з Сошенком до викупу Шевченка з кріпацтва (див. також прим. до № 350 і 356).

В літературі відомі як «Портрети Енгельгардтових метрес» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 40).




358. Кістяк. [Пб.]. [1835 — 1837].

В повісті «Художник» Шевченко від імені Сошенка пише: «Между Большим и Средним проспектом, в Седьмой линии, в доме Костюрина, нанималася большая квартира Обществом поощрения художников для своих пяти пансионеров... там еще были две учебные залы, украшенные античными статуями... Кроме сказанных статуй, там был еще человеческий скелет... /56/

На первый раз я сам вынул из шкафа скелет, усадил его на стуле в позиции самого отчаянного кутилы и, легкими чертами назначивши общее положение скелета, предложил ученику своему нарисовать подробности.

Через два дня с великим удовольствием сравнивал его 1 рисунок с анатомическими литографированными рисунками Басина и находил подробности отчетливее и вернее» (т. IV цього видання, стор. 133, 134).

Кістяк Шевченко міг малювати в учбових залах для пансіонерів Товариства заохочування художників в 1835 — 1837 pp. Початкова дата 1835 p. 2 обумовлена першою згадкою прізвища Шевченка в документах Товариства заохочування художників.


1 Шевченка.

2 «Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах», К., 1950, стор. 67.





359. Геркулес Фарнезький. [Пб.]. [1836].

Геркулес — один з героїв грецької міфології, образ його є втіленням ідеала фізичної сили. Статуя Геркулеса знаходиться в галереї Фарнезе в Неаполі.

Про цей рисунок, говорячи від імені Сошенка, Шевченко згадує в повісті «Художник»: «Protégé мой 3 ввечеру, прощаясь со мною, просил у меня какого-нибудь эстампика срисовать. У меня случился один экземпляр, в то время только что напечатанный «Геркулес Фарнежский», выгравированный Слюджинским по рисунку Завьялова, и еще «Аполлино» Лосенка» (т. IV цього видання, стор. 122).

Чи використав Шевченко цю гравюру для виконання з неї копії, невідомо. Якщо такий рисунок був, то його слід датувати 1836 p., оскільки Слюджинський саме в цей рік одержав срібну медаль за зроблену ним гравюру з рисунка Ф. С. Зав’ялова «Геркулес Фарнезький».


3 Шевченко.





360. Аполліно. Копія. [Пб.]. [1836].

Гравюру В. Осипова за рисунком А. Лосенка «Аполліно», опубліковану у виданні «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенко для пользы юношества упражняющегося в рисовании изданное» (табл. № 6), Шевченко одержав від Сошенка разом з естампом «Геркулес Фарнезький», що було в 1836 р. (див. прим. до № 359).

Чи зробив Шевченко копію з цієї гравюри, невідомо.




361. Розпис Великого театру в Петербурзі. [Пб.]. [1836].

В повісті «Художник» Шевченко розповідає про те, що «для всех орнаментов и арабезок, украшающих плафон Большого театра, рисунки были сделаны им по указаниям архитектора Кавоса» (т. IV цього видання, стор. 127). /57/

Ця згадка в автобіографічній повісті підтверджується документами і в їх світлі уточнюється так. Роботи по розпису та оздобленню Великого театру у Петербурзі проводилися під керівництвом архітектора Кавоса та за рисунками Ширяєва і тривали з 13 липня до листопада 1836 р. («Збірник праць першої та другої наукових шевченківських конференцій», К., стор. 378).




362. Маска Лаокоона. [Пб.]. [1836 — 1837].

В повісті «Художник» Шевченко згадує про виконання ним рисунка маски Лаокоона.

Розповідаючи про цей рисунок від імені Сошенка, Шевченко пише: «Я показал ему [Брюллову] маску Лаокоона, рисунок оконченный, и следок Микель-Анжело, только проложенный. Он долго смотрел на рисунки...» (т. IV цього видання, стор. 125).

Цей епізод, як розповідає Шевченко у згаданій повісті, стався саме тоді, коли вже були закінчені роботи по розпису та оздобленню Великого театру (1836 р.) і коли у Петербурзі гастролювала балерина Марія Тальйоні (1837 p.).




363. Слідок з скульптурного твору Мікеланджело. [Пб.]. [1836 — 1837].

Про виконання рисунка слідка — стопи ноги (в даному випадку з якогось скульптурного твору Мікеланджело) Шевченко згадує в повісті «Художник». Він розповідає, що цей його незавершений рисунок Сошенко показував Брюллову (див. т. IV цього видання, стор. 125). Мотиви датування цього рисунка ті ж, що й для попереднього (див. прим. до № 362).

У першому виданні повісті «Художник» («Киевская старина», кн. I, 1887, стор. 11) та в інших пізніших виданнях цієї повісті помилково надруковано «слепок Микель-Анжело» замість «следок Микель-Анжело». Цю помилку було повторено в багатьох реєстрах творів Шевченка.




364. Голова Люція Вера. [Пб.]. [1836 — 1837].

В повісті «Художник» Шевченко від імені Сошенка писав, що у «некласні часи» натурщик Тарас пускав Шевченка до гіпсового класу, де «...в продолжение недели (он и обедал в классе) нарисовал он голову Люция Вера, распутного наперсника Марка Аврелия, и голову «Гения», произведение Кановы. Потом перевел я его в фигурный класс и велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон... После анатомии сделал он рисунок Германика и танцующего фавна. И в одно прекрасное утро я его представил Карлу Великому» 1 (т. IV цього видання, стор. 128).

Шевченко міг рисувати в Академії художеств голову Люція Вера з гіпсового зліпка. Оригінал цього бюста знаходиться в Ермітажі.

Датується на підставі тексту повісті «Художник», де зазначається, що згадані рисунки Шевченко виконав ще до зустрічі з К. П. Брюлловим.


1 Тобто К. Брюллову. /58/




365. Голова «Генія». [Пб.]. [1836 — 1837].

Рисунок з гіпсового зліпка голови генія, що плаче, на пам’ятнику ерцгерцогині Марії-Христини (Австрія) роботи італійського скульптора Антонія Канови (1757 — 1822) (див. прим. до № 364).




366 — 369. Анатомічна фігура. [Пб]. [1836 — 1837].

В повісті «Художник» Шевченко пише, що в фігурному класі Академії художеств він рисував «анатомию с четырех сторон», що було ще до зустрічі з К. Брюлловим (див. т. IV цього видання, стор. 128, а також прим. до № 364 у цьому томі).

У першому виданні повісті «Художник» («Киевская старина», кн. I, 1887, стор. 15) замість «анатомию с четырех сторон» надруковано «Антиноя с четырех сторон» (див. список приписуваних Шевченкові робіт — т. X цього видання).




370. Германік. [Пб.]. [1836 — 1837].

Рисунок з гіпсової копії античної скульптури, виконаний Шевченком в Академії художеств до зустрічі з Брюлловим (див. прим. до № 364).




371. Фавн, що танцює. [Пб.]. [1836 — 1837].

Рисунок з гіпсової копії античної статуї, виконаний Шевченком в Академії художеств до зустрічі з Брюлловим (див. прим. до № 364).




372. Портрет нареченої Демидова. Гатчина. [1837].

В «Журнале» 7 листопада 1857 р. Шевченко згадує «помещика Демидова, того самого мерзавца Демидова, которого я знал в Гатчине кирасирским юнкером в 1837 году и который тогда не заплатил мне деньги за портрет своей невесты, теперь он, промотавшийся до снаги, живет в своей деревне и грабит крестьян» (т. V цього видання, стор. 121).




373. Анатомічна статуя Фішера. [Пб.]. [1837 — 1838].

В повісті «Художник» Шевченко згадує, що він «наизусть рисовал анатомическую статую Фишера» (т. IV цього видання, стор. 133).

Анатомічна статуя — учбовий штучний препарат людського тіла, виготовлений з пап’є-маше і розфарбований під натуру, роботи професора анатомії Фішера.

Ця статуя знаходилась в анатомічному залі Академії художеств («Художественная газета», СПб., 1836, № 4, стор. 60 — 61).

За зіставленням подій, описаних у повісті «Художник», анатомічну статую Фішера Шевченко ще до викупу з кріпацтва міг малювати в 1837 — 1838 pp. в Академії художеств, куди його в некласні часи пускав натурщик Тарас (див. також прим. до № 364). /59/




374. Мідас, повішений Аполлоном. [Пб.]. [1837 — 1838].

В повісті «Художник» Шевченко від імені Сошенка розповідає: «Он 1 продолжал в разных положеннях рисовать скелет и, под покровительством натурщика Тараса, статую повешенного Аполлоном Мидаса» (т. IV цього видання, стор. 134).

Тут, очевидно, помилково Мідасом названо Марсія, який за старогрецьким міфом насмілився змагатися з Аполлоном в музиці, був переможений ним і повішений.

Як свідчить текст повісті, Шевченко зробив цей рисунок з гіпсового зліпка після зустрічі з Брюлловим, але ще до викупу з кріпацтва, в 1837 — 1838 pp., в учбових класах Академії художеств, куди в некласні години його пускав натурщик Тарас (див. прим. до № 364).


1 Шевченко.





375. Едіп, Антігона та Полінік. Рисунок на тему трагедії Озерова «Едіп в Афінах». Папір, олівець. [Пб.]. [1837 — 1838].

В повісті «Художник» Шевченко від імені Сошенка пише: « — Что же ты рисовал? — спросил я его... — Я недавно читал сочинения Озерова, и мне понравился «Эдип в Афинах». Так я пробовал компоновать... — Он вынул из кармана небольшой сверток бумаги и, дрожащими руками развертывая его и подавая мне, проговорил: — Не успел пером обрисовать... Мне понравилось... сочинение его по своей несложности: Эдип, Антигона и вдали Полиник. Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм» (т. IV цього видання, стор. 131).

Шевченко використав для рисунка, очевидно, сцену, в якій Антігона благає батька простити брата Полініка і зняти з нього прокляття (див. Вл. Озеров, Сочинения, т. I, СПб., 1828, «Эдип в Афинах», стор. 48 — 49).

За зіставленням подій, описаних в повісті «Художник», рисунок «Едіп в Афінах» міг бути виконаний Шевченком після зустрічі з Брюлловим в 1837 або на початку 1838 р. (див. також прим. до № 364).




376. Ієзекіїль на полі, всіяному кістками. Ескіз. [Пб.]. [IX 1838 — XII 1839].

Розповідаючи про приїзд Штернберга в Петербург з України та про першу зустріч з ним, Шевченко в повісті «Художник» згадує: «Я же в то время компоновал эскиз Иезекииль на поле, усеянном костями» (т. IV цього видання, стор. 148).

Перша така зустріч могла відбутися у вересні 1838 р. Але, оскільки в цьому ж епізоді сказано, що Штернберг був «в шубе и в теплой шапке», а в такому вигляді він міг прибути не з України, а з Оренбурга (грудень, 1839 p.), час виконання цього ескіза можна обмежити датами: вересень 1838 — грудень 1839 рр.

А. Козачковський у спогадах про Шевченка розповідає також про задум Шевченка намалювати в 1845 р. велику картину на цей же сюжет (див. «Киевский телеграф» від 26 лютого 1875 p., № 25).

Цей же мотив Шевченко використав в поемі «Єретик», як образ пробудження слов’янських народів (див. т. І цього видання стор. 263). /60/




377. Портрет І. А. Крилова. [Пб.]. [1838 — 1840].

А. Фомін у статті «Поэт и король» наводить лист В. А. Жуковського до Фрідріха-Вільгельма IV від 17.IV 1848 p., в якому Жуковський за доданим списком пропонує Фрідріху серед ряду оригінальних рисунків і картин придбати портрет І. А. Крилова роботи Шевченка (див. «Русский библиофил», кн. VII — VIII, СПб., стор. 173).

Портрет може бути датований часом знайомства Шевченка з Жуковським і до року останнього виїзду Жуковського за кордон.



378. Портрет Петра Івановича Мартоса. Папір, акварель. [Пб.]. [1839]. Мартос Петро Іванович (народ. близько 1809 р.) — поміщик з Полтавщини, сприяв виданню «Кобзаря» 1840 р.

У спогадах про Шевченка П. І. Мартос писав: «Шевченко я знал коротко. Я познакомился с ним в конце 1839 года в Петербурге, у милого, доброго земляка Е. П. Гребенки, который рекомендовал мне его, как талантливого ученика К. П. Брюллова... Я просил Шевченко сделать мой портрет акварелью, и для этого мне надобно было ездить к нему. Квартира его была на Васильевском острове, невдали от Академии художеств...» (П. Мартос, Эпизоды из жизни Шевченко, «Вестник юго-западной России», 1863, апрель, стор. 32).

379. Рисунок з натури. [Пб.]. [29. IV 1839].

В журналі ради Академії художеств від 3 травня 1839 р. є запис: «Определено: записать в сей журнал список гг. академистов и вольнопроходящих учеников, удостоившихся по третному экзамену, производившемуся 29 апреля 1839 года, к получению серебряных медалей первого и второго достоинства, а именно... второго достоинства.... за рисунок с натуры — посторонний Шевченко» («Шевченко в документах і матеріалах», Держполітвидав, К., 1950, стор. 67 — 69).




380. Портрет Солової. [Пб.]. [Осінь 1839].

Т. Г. Шевченко в повісті «Художник» пише, що дівчина Паша, сусідка його по квартирі, зайшла якось до його кімнати і «обратилась к стоявшему на станке недавно мною начатому портрету госпожи Соловой. Только что она начала приходить в восторг от нарисованной красавицы...», як її покликали додому (див. т. IV цього ж видання, стор. 162).

Враховуючи те, що за повістю «Художник» цей факт відбувся восени того ж року, коли Шевченко одержав нагороду за рисунок з натури і коли Штернберг виїхав в Оренбург, виконання портрета Солової слід датувати осінню 1839 р.




381 — 382. Натурщик Тарас Михайлович Малишев. Етюди. (89 × 71). [Пб.]. [1839 — 1842]. /61/

Повідомлення про ці етюди належить художнику О. Г. Сластьону. Вперше він згадує про них в статті «К шевченковской коллекции»: «...здесь, в Петербурге, у художника Н. Т. Малышева, сына знаменитого в своє время натурщика Тараса, хранится большой, старательно законченный классный этюд работы Шевченко, писанный им с Тараса и подаренный, как это часто бывает, ему же» («Киевская старина», 1899, № 9, стор. 100).

У 1914 р. в статті «Ще не знайдені малюнки і малозвісні погруддя Шевченка» Сластьон згадує вже про два підписні етюди з натурщика Тараса розміром 1¼ аршина, що зберігалися у М. Т. Малишева 1: «Один етюд тіньовий: дід стоїть спиною до глядача, світ йде з-за нього, а другий, здається, — постать уже лежача (тепер не пригадаю)» («Сяйво», К., 1914, лютий, стор. 61).

В монографії про художника П. Мартиновича О. Сластьон подає ще детальніші відомості про ці ж етюди: «Колись я зважився піти до діда Тараса на квартиру, щоб подивитись на два етюди з нього, що робив в етюдному класі Шевченко і скінчивши подарував їх йому. На жаль, дід був хворий, але все ж таки велів старшому сину Миколі показати мені обидва етюди Шевченка.

Обидва вони були цілком однакового розміру (1¼ × 1 арш.); один з них був написаний спиною до глядача і проти світла, т. зв. транспарантне освітлення, а другий за світлом; обидві фігури стоячі. Дід хотів їх продати і прохав по 10 карбованців. Для мене це були величезні гроші і я не міг їх придбати... дід Тарас усе хворів, а незабаром після того і вмер. Спадщина дісталась обом синам, поки Микола й поїхав у Париж, а молоденький Іван нарешті сказав мені: «Нехай вони зостаються, може, я колись за них і добрі гроші візьму» (О. Сластьон, Мартинович, «Рух», 1931, стор. 62, 65).

Пізніших даних про місцезнаходження цих творів немає.

Шевченко виконував етюди з натурщиків в Академії художеств в 1838 — 1842 рр. (див. прим. до № 26, 27, 29, 239, 240, 241, 242, 245, 247 у цьому ж томі).


1 Автор помилково називає Малишева Михайловим.





383. Портрет С. С. Гулака-Артемовського. [Папір, акварель]. [Пб.]. [1840].

В 1852 р. Гулак-Артемовський надіслав Шевченкові в Новопетровське укріплення 20 крб. як плату за виконаний ще до заслання в Петербурзі портрет. З приводу цього, дякуючи за гроші, Шевченко писав: «Только вот что: если я не ошибаюсь, у нас с тобой уговору не было, чтобы платить мне за работу. Кажется, так. Правда, давно это было; я могу и забыть. Я помню только печене порося и пирожки в корзинке. Помнишь ли, добрый друг мой? Счастливое время! Кажется, недавно, а вот уже 12 год тому назад!» (т. VI цього видання, стор. 65).

Техніка виконання портрета визначається на підставі виданої через військове міністерство розписки Шевченка «в получении им денег девятнадцати рублей 40 копеек серебром за сделанный для г. Артемовского акварельный портрет». /62/




384 — 386. Береза. Ялини. Етюди. [Пб.]. [Літо 1840].

В повісті «Художник» Шевченко пише: «...в продолжение лета мы с Иохимом несколько раз посещали на Крестовском острове старика Кольмана, и под его руководством я сделал три этюда: две ели и одну березу» (т. IV цього видання, стор. 171).

За зіставленням подій, описаних в повісті «Художник», етюди дерев Шевченко робив разом з Іоахімом влітку того ж 1840 p., коли В. І. Штернберг виїхав за кордон.




387 — 388. Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці (олія) та ескіз до цієї картини. [Пб.]. [Н. п. 27.IX 1840].

В журналі засідань ради Академії художеств від 27.IX 1840 р. зазначено: «Определено: записать в журнал настоящего Собрания имена учеников, удостоившихся за представленные работы награды серебряными медалями... 2-го достоинства Тарас Шевченко за первый опыт его в живописи масляными красками — картину «Нищий мальчик, дающий хлеб собаке», сверх того положено объявить ему похвалу» («Шевченко в документах і матеріалах», Держполітвидав, К., 1950, стор. 69 — 70).

Про цю картину є згадка і в повісті Шевченка «Художник»: «Еще написал небольшую картину масляными красками — «Сиротка мальчик делится милостыней с собакою под забором» (див. т. IV цього видання, стор. 161).

Ескіз до неї бачив в альбомі Шевченка художник В. В. Ковальов, про що він згадує у своїх спогадах: «...тут же был эскиз «Мальчик с собачкой», за исполнение которого он получил звание художника» («Воспоминания В. В. Ковалева о Т. Г. Шевченке», «По морю и суше», 1896, № 8, стор. 136).

Начерк ескіза, очевидно, до цієї роботи, див. у цьому ж томі (№ 253).

В літературі зустрічається під назвами: «Сирота-хлопчик ділиться милостинею з собакою», «Старченя, що годує собаку хлібом», «Хлопчик-старець дає собаці шматочок хлібця», «Бідний хлопчик дає собаці шматок хліба».




389. Рисунки на листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. [Пб.]. [1840 — 1841].

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко 22 березня 1841 p., відповідаючи на Шевченків лист, пише: «Прочитав ваше перше письмо та й голову повісив. Думаю собі: гай, гай! Отже справді позабував козак наших усіх! Хотів парубка змалювать, а вийшов дід, або ще пів-діда, вже згорбився, на старість закандзюбився. Та й дівчина наряжена щось не по-нашому. Треба йому помочь подати, послати християнської одежі, щоб надивився на неї.

...Нуте, теперь ось моє діло. Олександр Павлович Башуцький дрюкує дуже мудру книжку. Там будуть усякії народи: і школярі, і купці, і ковалі, і усякі. Я зписав нашого знахаря. І як треба до нього картинки, то я ваших вирізав, та й послав йому, бо на виду він настояще так дивиться, як треба знахарю, що обдурює народ і мошенича; та й вона дивиться на нього теж лукаво. Припадають вони обидва до моєї казки; тільки не знаю, щоб хто йому обділав, як треба їх по-нашому, /63/ так я й указав на вас і прохав його сеє письмо відіслати до вас. Коли проситиме вас об сім, то будьте ласкаві, учешіть наших так, щоб пальці знати було, щоб наші на славу пішли; як знаєте, так з ним і зкомпонуйте» (А. Лазаревский, Григорий Квитка, «Русская старина», кн. I, 1879, стор. 176 — 178).

Текст цього листа дає підставу твердити, що у втраченому листі Шевченка до Квітки-Основ’яненка було не менше трьох начерків, на одному з яких було зображено парубка, на другому дівчину, а на третьому — чоловіка і дівчину разом.

Див. також прим. до рисунків «Знахар» (№ 33, 34).




390. Портрет Демського. Папір, олівець. [Пб.]. [1841].

В повісті «Художник» Шевченко розповідає про виконання ним портрета студента Петербурзького університету Леонарда Демського, який навчав Шевченка французької мови. «Бедный Демский и вскрытия Невы не дождался: умер, и умер, как истинный праведник, тихо, спокойно, как будто бы заснул... За несколько часов перед кончиной я сидел у его кровати и читал вслух... Чтение продолжалось недолго. Он раскрыл глаза и, обратя их на меня, едва слышно проговорил: — И охота же вам на такие пустяки дорогое время тратить... Лучше бы вы рисовали что-небудь. Хоть с меня. — Co мной по обыкновению была книжка, или так называемый альбом, и карандаш. Я начал очерчивать его сухой, резкий профиль. Он опять взглянул на меня и сказал, грустно улыбаясь: — Не правда ли, спокойная модель? — Я продолжал рисовать» (т. IV цього видання, стор. 188 — 189).

За зіставленням подій, описаних в повісті «Художник», студент Демський помер взимку чи навесні 1841 р. після від’їзду за кордон Штернберга, який виїхав в липні 1840 р.




391. Портрет Василя Петровича Апрелєва. [Пб.]. [1841].

Про виконання портрета Апрелєва Шевченко згадує в «Журнале» 2 липня 1857 p.: «...Апрелев — это крупный, видный человек. Это... ротмистр кавалергардского ее величества полка. Сибарит и обжора, известный в столице. Это, как говорится, видное лицо. С этим видным лицом познакомился я в 1841 году у одного земляка моего, у некоего Соколовского. Первое впечатление было в его пользу. Молодой, свежий, румяный толстяк (я, не знаю почему, особенно верую в доброкачественность подобного объема и колорита людей). И чтобы довершить свое очарование, я вообразил его еще и либералом. Вот мы знакомимся, потом дружимся, переходим на «ты» и, наконец, входим в финансовые отношения. Он мне заказывает свой портрет. И я ему позволяю приезжать ко мне на сеансы с собственным фриштиком, состоящим из 200 устриц, четверти холодной телятины, 6 бутылок портеру и 1 бут. джину. Все это съедалось и выпивалось в продолжение сеанса самым дружеским образом. Третий сеанс начался у нас на «ты» и кончился шампанским. Я был в восторге от друга-аристократа. Кончились сеансы, отправился я к другу за мздой; друг занят, никого не принимает; другой раз то же самое, третий, четвертый и так до десяти раз — все то же самое. Я плюнул другу на порог да и ходить перестал» (т. V цього ж видання, стор. 31 — 32). /64/




392. Група сплячих жебрачок. Папір, акварель. [Н. п. 26.IX 1842].

В 1842 р. на осінній виставці в Академії художеств експонувалась акварель роботи Т. Г. Шевченка «Група сплячих жебрачок» («Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств», СПб., 1842, стор. 8).

Дозвіл цензора на випуск «Указателя» був підписаний 26 вересня 1842 p., що є підставою для визначення крайньої дати виконання акварелі Шевченком.

За сюжетом акварель нагадує авто ілюстрацію до поеми «Слепая» (див. № 39).




393. Картина Шевченка, яка належала Скобелєву. [Олія]. [Пб.]. [1842].

В листі до Г. С. Тарновського від 22 січня 1843 р. Шевченко пише, що влітку він намалював дві картини, одну з яких продав І. М. Скобелєву: «Намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що Ви приїдете..., але Скобелєв таки пронишпорив і одну вимантачив» (т. VI цього видання, стор. 26).

Яку картину купив Скобелєв, встановити не вдалося. Серед власників відомих малярських творів Шевченка прізвище Скобелєва не зустрічається.

Друга картина, згадана в листі Шевченка, — це «Катерина», яку він пропонує Тарновському (див. прим. до № 38 в цьому ж томі).




394. «Панна Сотниківна». [Пб.]. [1842].

Картина написана за проханням Квітки-Основ’яненка.

В листі до Шевченка від 23.X 1840 р. Квітка-Основ’яненко писав: «...щоб-то якби ви мою панну Сотниківну (в 3 кн. «Современника» сего [1840] года) та розказали по-свойому своїми віршами: тоді б вона була дуже гарно розказана, і яка була добра, і як постраждала. Та ще б і змалювали її портрет...» («Основа», кн. VII, 1861, стор. 6).

19.II 1841 Шевченко писав до Квітки-Основ’яненка: «...я сього літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться богу, лягаючи спать. Так от, бачите, лебедику, все є, і модель — чи по-тутешнему натурщиця — і справа всяка, — а одежі нема. Та й де її тут взять? ...Просив би кого-небудь, щоб прислали з України, так, єй-богу, окроме вас не знаю нікого... а я вам за те намалюю яку зумію картину... або Марусю, або Сердешну Оксану (її вже дрюкують), або панну Сотниківну, як вона, богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить...» (т. VI цього видання, стор. 20).

22.ХІ 1841 Квітка-Основ’яненко обіцяє прислати одежу і дякує Шевченкові «за обіцянку намалювати мою Сотниківну» (Киевская старина», кн. IX, 1900 , стор. 298).

8.XII 1841 Шевченко в листі до Квітки-Основ’яненка писав: «Малюю вашу панну Сотниківну. Хотів кончить до різдва, та й не знаю, бо тут тепер ні день, ні ніч, так чорт зна що. Прокинешся рано, тілько що заходишся малювать, дивися, вже й ніч. Отаке-то лихо. Тілько пензлі миєш, більш нічого» (т. VI цього видання, стор. 21). /65/

18.XI 1842 p. Шевченко в листі до П. М. Корольова повідомив про закінчення роботи над картиною: «Скажіть Грицькові 1, що я змалював його панну Сотниківну і, може, на цім тижні пошлю йому...» (т. VI цього видання, стор. 25).

Відомостей про те, куди потрапила картина від Шевченка, немає, збереглося лише два ескізи та кілька етюдів до неї (див. № 156, 257, 258, 270).


1 Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко.





395. Король Лір. Малюнок на тему однойменної трагедії В. Шекспіра. [Папір, сепія]. [Пб.]. [Н. п. 10.II 1843].

Художник В. В. Ковальов, який в 1844 р. жив разом з Т. Г. Шевченком на одній квартирі, згадуючи альбом, який він бачив у Шевченка, пише: «Из числа эскизов Т. Гр. в этом альбоме лучшим был «Король Лир», нарисованный сепией. Энергическая фигура короля была почти в нагом виде с факелом в руках, в припадке безумия бегущим (sic) поджечь свой дворец. В таком положений мне никогда не случалось видеть «Короля Лира» на сцене при выполнении этой роли артистами. Эскиз Т. Гр. производил сильное впечатление и по эффектному освещению. Т. Гр. готовился его исполнить, но неблагоприятные обстоятельства тому воспрепятствовали...» («Воспоминания В. В. Ковалева о Т. Г. Шевченко», «По морю и суше», 1896, № 8, стор. 135 — 136).

Гальванокаустика Т. Г. Шевченка на цю ж тему додана до книги Франца фон Кобелля «Гальванография, или способ производить гальванические медные доски для печатания кистью работанных рисунков...», СПб., 1843.

Мотиви датування — див. прим. до мал. № 72.




396 — 403. Портрети знайомих Шевченка. [VI 1843 — 1844].

За свідченням О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов. на Полтавщині, у Марії Миколаївни Закревської (дружини племінника В. О. Закревського) висіли «на стінах 8 портретів — рисунків «Общества мочемордія»: кажуть, ніби вони зроблені навмисне трохи карикатурними. Сі роботи переховуються з повагою, бо під кождим з них прибита золота дощечка з підписом, що се робив Шевченко» («Малюнки Тараса Шевченка», вип. I, Пб., 1911, стор. 9).

«Общество мочемордія» — жартівлива назва гуртка знайомих Шевченка, з якими він зустрічався в час першої подорожі на Україну. Одним із членів цього гуртка був В. О. Закревський (див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 9, та прим. до рис. № 86).




404 — 405. Бал у Волховських. Папір, акварель. [Мосівка]. [29.VI 1843; 12.I 1844; 12.I 1846].

За даними худ. О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов. на /65/ Полтавщині, у М. М. Закревської зберігалися дві акварелі Шевченка, на них був намальований бал у Волховських в с. Мосівці, де всі постаті — портрети гостей («Малюнки Тараса Шевченка», вип. I, Пб., 1911, стор. 9).

Згадана тут подія стосується 29 червня 1843 р. або 12 січня 1844 р. В ці дні, за спогадами О. Чужбинського, у Мосівці відбувались традиційні бали, один з яких і міг замалювати Шевченко. За листом М. А. Маркевича до дружини від 19.I 1846 p., Т. Г. Шевченко був на балу у Мосівці і 12.I 1846 р. (див. коментар до № 414). Дата — 1845 p., визначена для цих малюнків О. Г. Сластьоном, помилкова, оскільки вже 1 січня 1845 р. Шевченко був у Петербурзі.

Про один з таких балів Шевченко згадує в листі до В. М. Рєпніної від 12.I 1851 p.: «Мне до сих пор живо представляется 12 число генваря — и соседка ваша Т. Г. Вольховская, жива ли она, добрая старушка? Собираются ли попрежнему в этот день к ней нецеремонные соседи со чады и домочадцы повеселиться денька два-три и потом разъехаться по хуторам до следующего 12 генваря» (див. т. VI цього видання, стор. 63).




406. Портрет О. Волховського. [Олія]. [29.VI 1843; 12.I 1844; 12.I 1846].

За даними худ. О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов., у М. М. Закревської зберігався портрет О. Волховського роботи Шевченка (див. «Малюнки Тараса Шевченка», вип. I, Пб., 1911, стор. 9).

Портрет датується часом перебування Т. Г. Шевченка в с. Мосівці у Волховських (див. прим. до № 404 — 405 та 414).




407. Картина для Єзучевського. [Н. п. III 1845 p.].

В листі М. М. Лазаревського до Шевченка від 17.I 1857 р. є згадка: «Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского, досталась мне в лотерею» (див. «Киевская старина», кн. II, 1901, стор. 286).

22 квітня 1858 р. Шевченко відписав, що він не знає, яка картина була у Єзучевського.

Можливо, що йдеться про «Селянську родину», оскільки відомо, що у М. М. Лазаревського була тільки ця одна олійна картина Шевченка (див. у цьому ж томі № 75 та прим. до нього).




408. Автопортрет Т. Г. Шевченка з свічкою. [1845].

За спогадами знайомого Шевченка Б. Суханова-Подколзіна, цей портрет він бачив у Шевченка в Петербурзі після заслання.

«Помню, как-то один из гостей принес с собою довольно объемистый портфель, повидимому оставшийся где-то с давних пор на сохранении. Когда гость удалился, Тарас Григорьевич принялся при моей помощи разбирать находившиеся в портфеле или папке бумаги и рисунки. Радовался он им, как маленький ребенок, и тут же, /66/ в награду за труды, подарил мне акварельный эскиз Карла Брюллова, поныне у меня хранящийся. Между массой самых разнообразных этюдов, видов и набросков отыскался портрет молодого человека со свечой в руке; в портрете этом тени на лице были очень резкие, растительность преобильная. Тарас Григорьевич предложил мне отгадать, кого изображал этот рисунок. Разумеется, я этого не мог исполнить. Тогда он объявил, что это его собственный портрет, им же самим давно когда-то рисованный, еще в то время, когда он учился у Брюллова. Много он смеялся моему удивлению, поглаживая свою лысую голову и расправляя запорожский ус и сравнивая себя, стоя перед зеркалом, с кудлатым, безбородым юношей со свечей в руке. Он утверждал, что в свое время оригинал очень был схож с портретом, а тому тем более жалко, если этот портрет Кобзаря в цветущую пору его творчества утерян безвозвратно» («Киевская старина», 1885, февраль, стор. 236 — 237).

У 1860 р. з цього портрета Шевченко виконав офорт (див. т. X цього видання). Датується на підставі подібності з автопортретом, виконаним в с. Потоках, та з ескізом, вміщеним в альбомі Шевченка 1845 р. (див. № 124, 217).




409. Портрет Марії Степанівни Козачковської. [Папір, акварель]. [В’юнище — Переяслав]. [VIII 1845].

За спогадами М. С. Козачковської, Т. Г. Шевченко в час свого гостювання у А. О. Козачковського виконав аквареллю її портрет. Вона була зображена в українському народному одязі з дитиною на руках.

Портрет загинув після арешту Шевченка в 1847 р. (А. Козачковский, Пребывание Т. Г. Шевченка в Переяславе (Из семейных воспоминаний), журн. «Советская Украина», 1954, № 5, стор. 143).




410. Будинок А. О. Козачковського в Переяславі. [VIII — X 1845].

За спогадами М. С. Козачковської, Шевченко змалював будинок А. О. Козачковського в Переяславі. Малюнок будинку загинув за тих же обставин, що й портрет (див. прим. до № 409).




411. Будинок Хмельницького в Суботові. [Н. п. 20.X 1845].

В статті О. Русова «Коллекция рисунков Т. Г. Шевченко» (див. «Киевская старина», 1894, № 2, стор. 182) дано опис рисунків, які зберігались в колекції Козачковського, пізніше у Коховського. Тут же зазначено, що на обкладинці однієї з папок, в якій зберігалися рисунки Шевченка, рукою Коховського був напис: «Г. Прахов не возвратил многих работ Т. Г. Шевченко: 1) Дом Хмельницкого в Суботове; 2) Дом Мазепы в Батурине; 3) Хмельницкий у хана; 4) Вирсавия (офорт) и проч.».

В «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» жодна з цих робіт не названа, крім гравюри І. Панова, виконаної з рисунка «Дом Мазепы в Батурине» (див. «Пчела», т. II, 1876, № 16, стор. 4) і помилково приписуваної Шев-/68/ченкові (див. т. X цього видання). Про рисунок «Хмельницький у хана» та офорт «Вірсавія» — див. також т. X цього видання.

В с. Суботові, Чигиринського пов., Київської губ. (нині Чигиринського р-ну, Кіровоградської обл.) Шевченко був влітку 1845 p., де зарисував кілька краєвидів (див. № 215, 221, 222). Тоді, очевидно, був виконаний і даний рисунок.




412. Портрети членів родини Олександра Андрійовича Лук’яновича. [с. Мар’їнське]. [X 1845].

Із спогадів А. Татарчука, колишнього кухаря О. А. Лук’яновича, записаних В. Беренштамом, відомо, що «Лукьянович приглашал к себе Шевченко в качестве живописца для писання портретов всех членов своей семьи. Художник исполнил заказ...» («Киевская старина», т. LXVIII, 1900, февраль, стор. 252).

Кількість портретів, виконаних Шевченком для Лук’яновича, невідома. До нашого часу зберігся лише один з них — О. А. Лук’яновича (див. № 126 в цьому ж томі).

Про місцезнаходження останніх портретів Беренштам повідомив: «Что касается портретов, писанных Шевченком, то их забрала в Херсонскую губ., где они и пропали, дочь Лукьяновича София Александровна, бывшая замужем за Крыжановским» («Киевская старина», 1900, февраль, стор. 256).

В с. Мар’їнському, Миргородського пов., Полтавської губ. (нині Великобагачанського р-ну, Полтавської обл.), в маєтку Лук’яновича Шевченко був у жовтні 1845 p., як про це свідчить його напис під поетичними творами «Сліпий», «Єретик», «Стоїть в селі Суботові».




413. Автопортрет. [Переяслав]. [Н. п. XII 1845].

У спогадах А. Козачковського є згадка про те, що, перебуваючи у м. Переяславі в 1845 p., Шевченко на прохання Козачковського погодився для нього намалювати свій автопортрет: «Он принялся за работу и окончил ее: оставалась незначительная отделка, из-за которой уезжая в Яготин к князю Репнину, он взял портрет, обещая мне в скором времени выслать его, это был портрет далеко не похожий на все существующие теперь: это был портрет не Т. Г. Шевченка, но портрет народного поэта, бойко схваченный в минуту его поэтического вдохновения, к сожалению, я не получил его, он потерян безвозвратно» («Киевский телеграф» від 26 лютого 1875 р. , № 25).




414. Портрет Шостки Олександри Іванівни. [Олія]. [12.I 1846].

М. А. Маркевич в листі до дружини від 19.I 1846 р. розповідає про те, що 12.I 1846 р. в день іменин Т. Г. Волховської в с. Мосівці був розіграний в лотерею портрет О. І. Шостки, виконаний Шевченком за проханням Закревських. Портрет виграла М. Д. Корсун (Ленінград, ІРЛІ, ф. 448, № 41).

Стороженко в статті «Эпизод из жизни Т. Г. Шевченко», переказуючи цю подію на підставі розповіді своєї бабуні М. Д. Корсун, називає помилкову дату — 12 січня 1844 р. /69/

За цими ж відомостями на портреті «...был представлен сад, клумба роз и Шосточка, идущая по усыпанной песком дорожке под зонтиком в черном шелковом платье, несколько подхваченном кверху, чтобы видны были ноги, и в белом чепчике. Сходство портрета с оригиналом было поразительное: в художественном отношении эта работа Тараса Григорьевича отличалась замечательною тщательностью отделки. Величиною портрет был с аршин высоты и чверти три в ширину» («Киевская старина», 1885, декабрь, стор. 719 — 720).

З цього ж джерела відомо, що М. Д. Корсун подарувала згаданий портрет двоюрідній сестрі Шостки — Ганні Корніївні Огронович, яка в свою чергу подарувала його своїм родичам, і у них він міг загинути під час пожежі.




415 — 416. Бал у Чернігові. Ілюстрація до вірша Чужбинського. Ескіз та рисунок. Папір, олівець. [Чернігів]. [II 1846].

У 1846 р. на масляній Шевченко був на балу у Чернігові, про що згадує Афанасьєв-Чужбинський: «...мне пришла фантазия описать в стихах вчерашний бал, дав название цветов и растений всему прекрасному полу. Когда проснулся Шевченко и я прочел ему свое стихотворение, оно понравилось ему до того, что, заставив меня повторить, он тот час же присел к столу, взял карандаш и на полях сделал иллюстрацию, сколько мог запомнить иную личность. Разумеется, сходства не было, потому что в час времени не мог же он разглядеть незнакомых физиономий; но было много комизма в фигурах иных растений, особенно смешно вышли — капуста, пион, морковь и т. п. Т. Г. необыкновенно усердно занялся делом и принял его близко к сердцу.

— Ось знаєш що, — сказал он, — ось перепиши лишень начисто і зостав мені більше місця — я гарненько ілюструю.

Пока он пил чай, я переписал стихотворєние, а к обеду была готова мастерская иллюстрация, которая долго сохранялась у меня, но в прошлом году утрачена вместе с другими интересными для меня бумагами» (А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 22).




417. Портрет О. С. Афанасьєва-Чужбинського. Папір, олівець. [Чернігів]. [II — IV 1846].

Афанасьєв-Чужбинський у спогадах про Шевченка наводить епізод зустрічі з Шевченком у Чернігові 1846 p., коли автор спогадів був хворий: «Шевченко приехал и прожил со мною, пока мне сделалось лучше. Тогда же он снял с меня превосходный портрет карандашом и снова отправился в Седнев, а я после фоминой уехал в Киев» (А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25).

Датується часом перебування Шевченка в Чернігові (див. прим. до № 416).

Інших відомостей про цей портрет та про місце його збереження немає.




418 — 420. Три портрети членів родини Катериничів. Папір, акварель, [с. Марківці]. [Весна 1846].

За даними О. Г. Сластьона, Т. Г. Шевченко, перебуваючи в с. Марківцях, /70/ Козелецького пов. (нині Бобровицького р-ну, Чернігівської обл.), весною 1846 p. намалював 8 портретів членів родини Катериничів. Всі портрети однакового розміру, виконані аквареллю (О. Г. Сластьон, Шевченко у мистецтві. Малюнки Тараса Шевченка, вип. I, Пб., 1911, стор. 9).

З них відомі портрети: М. Ф. Катеринич, І. А. Катеринича, О. А. Катеринича, Т. П. Катеринич і О. А. Афендик (див. прим. до № 138 — 142).

Хто саме з родини Катериничів був зображений на трьох останніх портретах та місцезнаходження цих творів не встановлено.




421. Краєвиди Києва, роботи Т. Г. Шевченка, що знаходились у І. І. Фундуклея. [Київ]. [IV — IX 1846].

Із спогадів сучасника Шевченка відомо, що, перебуваючи в Києві влітку 1846 p., Шевченко робив зарисовки краєвидів Києва та його околиць (див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25 — 26). Про ці краєвиди Шевченко згадував у листі до І. І. Фундук лея від 16 липня 1847 p., коли просив останнього надіслати їх до Орська: «...предложил бы вам виды Киева, но они не окончены, а во-вторых хотя неясно, они мне будут здесь напоминать наш прекрасный Киев» (т. VI цього видання, стор. 39).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).




422. Київський сад. [Олівець]. [Київ]. [IV — IX 1846].

Живучи у Києві влітку 1846 p., Шевченко чимало малював. Очевидно, в цей час він виконав і рисунок київського саду, про який писав 22.X 1847 р. в листі до А. І. Лизогуба: «Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали у І. І. Фундуклея» (т. VI цього видання, стор. 39).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).




423. Золоті ворота. [Київ]. [Літо 1846].

У спогадах О. С. Чужбинського є згадка про те, що Шевченко ходив малювати руїни київських Золотих воріт: «Ушел он как-то рано рисовать развалины Золотых ворот, возле которых в то время не отстраивалась еще эта часть города, и сказал, что возвратится вечером» (А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 30).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).

Чи закінчив Шевченко цей рисунок, невідомо.




424. Печери Київської лаври. [Київ]. [І 1846].

У спогадах О. С. Чужбинського про приїзд Шевченка на Україну і зокрема про перебування його в Києві влітку 1846 р. згадується і про ті рисунки, які він /71/ виконав у цей час: «...Шевченко задумал снять все замечательные виды Киева, внутренности храмов и интересные окрестности... Когда Шевченко рисовал внутренность коридоров, ведущих в ближние и дальние пещеры, я сопутствовал ему» (А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25 — 26).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).




425. Старці. [Київ]. [IV — IX 1846].

Про ці рисунки М. К. Чалий згадує у своїй книзі: «Рисуя внутренности коридоров, ведущих в пещеры, между множеством нищих Шевченко встречал индивидуумы, драгоценные для кисти художника. Много было набросано живописных фигур, хотя неизвестно, куда они потом девались» (М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченко, К., 1882, стор. 55).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).




426. Портрет отамана старців. [Київ]. [Літо 1846].

Т. Шевченко, малюючи влітку 1846 р. печери Київської лаври, бачив там чимало старців та їх отамана. За свідченням О. Чужбинського, «Тараса поразила его физиономия, и он снял с него портрет. Но действительно, лицо это было исполнено такой подлости и отвержения, что Шевченко минут через пять по окончании разорвал его на части» (А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 27).

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві (див. прим. до № 143).




427. Малюнки Т. Шевченка, що знаходились у М. М. Сажина. [Н. п. 9.I 1847]. Т. Шевченко в листі до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 р. писав про те, що

у худ. Сажина залишились його рисунки: «...не знаю, де він дів мою портфель з рисунками дрібними, там цілий жмут їх було, як побачите його, то спитайте тай візьміть до себе...» (т. VI цього видання, стор. 41).

Які саме рисунки були в портфелі, невідомо. Можливо, що це види Києва та його околиць, виконані Шевченком 1846 p., як про це згадував О. Чужбинський (див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25 — 26).

У відповідь на лист Шевченка 23 лютого 1848 р. Лизогуб повідомив: «Ви писали, щоб я взяв у Сажіна заші дрібні рисунки, тільки я сього не зроблю, раз затим, що я того Сажіна, може, й не побачу, а друге затим, що якби і побачив, то він мені їх не віддасть» («Киевская старина», кн. IX, 1900, стор. 318 — 319).

Чи були ці рисунки повернені Шевченкові після заслання, невідомо. Дві роботи з підписом худ. Сажина за характером виконання нині атрибутовані як твори Т. Шевченка (див. № 144, 145 в цьому ж томі). /72/




428. Портрет Віктора Миколайовича Забіли. Папір, олівець. [Хутір Кукуріківщина]. [Кінець січня — лютий 1847].

За відомостями М. Білозерського, «Гостивши у Борзенцев... он [Шевченко] снял несколько портретов в небольшом виде, карандашом» (див. «Киевская старина», кн. X, 1882, стор. 70).

Серед цих портретів М. Білозерський називав і портрет В. М. Забіли, який Шевченко міг виконати під час перебування у Забіли на хуторі Кукуріківщина в січні — лютому 1847 р. Зараз відомий лише один з цих портретів — Ю. Г. Сребдольської (див. прим. до № 152).




429. Портрет сина К. І. Білозерського. Папір, олівець. [Хутір Мотронівка]. [І — II 1847].

За спогадами М. Білозерського, Шевченко, перебуваючи на Борзенщині (Чернігівська губ.), взимку 1847 р. «снял несколько портретов в небольшом виде, карандашом». Серед названих Білозерським чотирьох портретів, виконаних Шевченком, був і портрет сина К. І. Білозерського (див. «Киевская старина», кн. X, 1882, стор. 70).




430. Портрет Ю. Г. Сребдольської. Папір, олівець. [Хутір Сороки]. [I 1847].

За спогадами М. Білозерського, Шевченко, перебуваючи взимку 1847 р. на

Борзенщині, заїздив на х. Сороки до Сребдольських, де і виконав олівцем два портрети Ю. Г. Сребдольської (див. «Киевская старина», кн. X, 1882, стор. 70).

Один з цих портретів зберігся (див. рис. 152). Місцезнаходження другого портрета не встановлено.




431. Христос благословляє хліб. Св. Дмитро. Двобічна ікона на металі. Олія. [Бігач]. [Кінець III — 4.IV 1847].

За даними В. Ф. Демича, в с. Бігач, Городнянського пов., Чернігівської губ. (нині Березнянського р-ну, Чернігівської обл.), у Д. П. Демича зберігалась «небольшая двухсторонняя иконка, нарисованная Шевченко с удивительною быстротою: с одной стороны на металлической дощечке нарисован Спаситель, благословляющий хлеб, с другой — патрон дяди — Димитрий. До какой степени дядя дорожил этою иконкою, видно из того, что ею старик благословил на смертном одре свою единственную дочь...» (В. Ф. Демич, Т. Г. Шевченко. К его биографии, «Русская старина», 1891, май, стор. 430 — 431).

Датується часом перебування Шевченка у князя М. І. Кейкуатова в с. Бігач, де він намалював кілька портретів (див. № 153, 334, 335). Д. П. Демич працював в цей час у кн. М. І. Кейкуатова землеміром.











Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.