[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 318.]

Попередня     Головна     Наступна            





В. Я. Карташевська

ДО ІСТОРІЇ СВАТАННЯ ШЕВЧЕНКА



Я познайомилася з Шевченком у 58-му році, коли його повернули із заслання. Зустрілась я з ним на вечорі у В. М. Білозерського, приятеля брата Nicolas. З першого нашого знайомства в нас із Тарасом Григоровичем виникли дружні взаємини. Він часто приходив вечорами. Говорив одверто про своє нещасливе й занапащене життя. Читав мені вірші. Одного разу ввечері дуже схвильований ходив по кімнаті і попросив у мене аркуш паперу, сів і написав мені «Садок вишневий коло хати». Він признався, що на схилі віку йому хотілося б одружитися й отак жити у хатці з садочком. На його біду у 59-му році maman приїхала до мене й привезла з собою Ликеру. Вона йому дуже сподобалась. Справді, вона була молода, свіжа, але я переконувала його, що з морального боку вона нічого не варта; до всіх своїх вад вона була дуже ледача. Він поетизував її і казав, що все це минеться, коли вона почуватиме себе вільною. Він помилявся. Приїхавши до Петербурга, я просила братів відпустити на волю лакея Миколу, а пізніше й Ликері дали волю. Це не змінило її на краще. Я згадала, що Ликера приїхала в Петербург зовсім хвора; лікар виявив у неї сухоти. Ми всі стривожилися, і добрий Микола сам одвіз її в лікарню, де вона пробула шість тижнів. Після хвороби вона дуже розквітла, і бідолашний Шевченко ще більше закохався. Навесні 60-го року я з хворим чоловіком поїхала за кордон, а Ликеру помістила у Кулішевої дружини. Там Ликера не хотіла працювати, і Шевченко перевіз її до своїх приятельок, мадам Іванової, сестри графині Толстої. її там балували і носили на руках, вирішили взяти їй учителя, котрий, як казали, почав до неї залицятися. Сердешний Шевченко не витримав, налаяв її і прогнав. Ликера писала мені за кордон, благаючи знову взяти її за служницю. Але я категорично відмовила і порадила шукати місце. Вона була недовго у французькому магазині, де продавала білизну, а потім переїхала в Царське Село й одружилася там з перукарем. Кілька років тому вона приходила до мене, але я насилу впізнала її, так вона змінилась. Розповіла, що прогнала свого чоловіка за пияцтво, але перукарню не закрила. Бідолаха Шевченко був дуже засмучений своїм невдалим сватанням. Я з Надею їздила в академію до нього. Він малював Надин портрет, котрий, на жаль, зник, як і всі мої речі, залишені в Пітері.

З Тургенєвим я випадково зустрілась у Шевченка в його студії. Він чув про наші малоросійські вечори і просив дозволу приїхати. Тоді з’явилася малоросійська письменниця Марко Вовчок (Маркович). Білозерський і Шевченко підносили її до небес. Шевченко після кожного оповідання вигукував: «Шекспір, Шекспір!» /319/








В. Я. Карташевська

ДО ІСТОРІЇ СВАТАННЯ ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано М. Шугуровим у журн. «Киевская старина», 1900, кн. 2, с. 61 — 63, під заголовком «Из воспоминаний В. Я. Карташевской о Т. Г. Шевченко». Подається за першодруком.

Карташевська Варвара Яківна (1832 — 1902) — петербурзька знайома Шевченка. Родом з Чернігівщини, сестра М. Макарова. Шевченко познайомився з нею 14 квітня 1858 р. (т. 5, с. 228), бував у неї на літературних вечорах, намалював портрет її дочки Надії (не відомий).

Nicolas — Макаров Микола Якович.

...сів і написав мені «Садок вишневий коло хати». — Написаний наприкінці травня 1847 р. у складі циклу «В казематі», цей вірш був дуже популярний наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Шевченко охоче декламував його, дарував автографи своїм знайомим (крім В. Карташевської — також М. Максимович, Н. Хрущовій, Я. Кухаренкові та ін.).

...Ликеру помістила у Кулішевої дружини. — О. Білозерська-Куліш жила тоді в Стрєльні, на дачі в своєї сестри Н. Забіли.











Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.