Попередня     Головна     Наступна





Василь НІМЧУК

ГРАМАТИКА М. СМОТРИЦЬКОГО — ПЕРЛИНА ДАВНЬОГО МОВОЗНАВСТВА



Минає вже триста шістдесят років із часу виходу в світ видатного твору давнього східнослов'янського мовознавства — «Грамматіки СлавέнскиА правилноε Сvнтаґма...» М. Смотрицького. Та за цей великий проміжок часу славнозвісна праця видатного вченого не пішла в забуття, адже вона стала значним етапом у старій східно- й південнослов'янській освіті, науці, культурі.

Про «Граматику» М. Смотрицького та її значення написано багато. Проте викладена в ній система ще далеко не вивчена.

Життєвий шлях автора «Граматики» — одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI — початку XVII ст.— складний і суперечливий. М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-визвольної боротьби українського й білоруського народів. Одним із виявів цієї боротьби був рух проти наступу католицизму, за збереження православної віри, на захист церковнослов'янської мови, яка була літературною мовою передусім у галузі конфесіонального письменства. «...В часи так званих релігійних воєн XVI століття мова йшла насамперед про дуже виразні матеріальні класові інтереси; ці війни так само були боротьбою класів, як і пізніші внутрішні конфлікти в Англії і Франції. Якщо ця класова боротьба відбувалася тоді під знаком релігії, якщо інтереси, потреби і вимоги окремих класів приховувались під релігійною оболонкою, то це нітрохи не змінює справи і легко пояснюється умовами часу» 1. Так було й на Україні та в Білорусії XVI—XVII ст.



1 Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 7. К.,1961, с. 343.



Національно-релігійна боротьба набрала особливої гостроти після того, як частина вищого духівництва з митрополитом Рагозою 1596 р. в Берестю (Бресті) проголосила унію з римо-католицькою церквою. До унії не пристала основна маса селянства, міщанства, нижчого духівництва, навіть частина української шляхти. Виходячи із своїх класових інтересів, у католицизм перейшла більшість феодалів, тому православ'я з початку XVII ст. стало вірою пригноблених мас. Тодішнє становище православної церкви суттєво відрізняє її від офіційного православ'я, яке теж було релігією панівних класів 2. В національно-релігійній боротьбі знайшли вияв суспільні суперечності часу. Із цією боротьбою тісно пов'язане життя і творчість М. Смотрицького. Життєвий шлях і спадщина М. Смотрицького досить добре вивчені 3. Багато біографічного матеріалу дають його численні полемічні твори, листи, а також документи XVII ст.



2 Див.: Історія української літератури у 8-ми т. Т.1, К., 1967, с. 203.

3 Основна література з цього питання подана в книзі: Українські письменники Біобібліографічний словник. Т. 1. Уклав Л. Є. Махновець. К., 1960. Найдетальнішу бібліографію до 1912 р. див.: Осинский А. С. Мелетий Смотрицкий, архиепископ полоцкий. К., 191 2. До цього необхідно додати: Макарушка Є. Граматика Мелетія Смотрицького. Критично-історична студія. Львів, 1908; Булич С. К. Очерк исторни языкознания в России. Т. 1. Спб., 1904; Ягич И. В. История славянской филологии. В кн.: Энциклопедия славянской филологии. вып. 1. Спб., 1910; Weingart M. Dobrovského Institutiones. Část l, Cirkevněslovanské mluvnice před Dobrovským. Братіслава, 1923; Кузнецов П. С. У истоков русской грамматической мысли. М., 1958; Анушкин А. Во славном месте Виленском. М., 1962; Прокошина Е. С. Мелетий Смотрицкий. Мінск, 1966; Історія української літератури у 8-ми т. Т. 1. Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. Библиографический словарь. Т.1. Минск, 1976.



Майже всі біографи вважають, що Мелетій народився в спадковому маєтку батька містечку Смотрич (тепер селище міського типу Дунаєвецького району, Хмельницької області) на Поділлі. Батько його — Герасим Данилович Смотрицький — тривалий час був писарем у Кам'янці (Подільському), про що писав Мелетій у книзі «Obrona Verificatiey» 4. Не виключено, що саме в Кам'янці народився його син Максим (Мелетій). Князь Костянтин Острозький запросив у 1576 р. Г. Смотрицького до Острога, де він став першим ректором Острозької школи. Г. Смотрицький — автор першої друкованої на Україні полемічної книги «Ключ царства небесного» (1587 р.). Він узяв активну участь у редагуванні й виданні знаменитої Острозької біблії, що вийшла в світ 1581 р. Передмова до неї Г. Смотрицького свідчить, що письменник був добрим знавцем церковнослов'янської мови.

Біографи називають різні дати народження М. Смотрицького, переважно 1577—1579 рр. Наприклад, С. Голубєв на основі листа до папи Урбана VIII, в якому Мелетій писав, що був від народження 50 років у православ'ї, визначає 1578 p.5 K. C. Прокошина на підставі записки Дорофея (див. нижче) твердить, що роком народження Смотрицького треба вважати 1572 p. 6

Початкову освіту Мелетій здобув у Острозькій школі від батька та грека Кирила Лукаріса. Учнем з молодих літ називає він себе в листі до К. Лукаріса 7, який після смерті Г. Смотрицького (близько 1594 р.) був ректором Острозької школи, а з 1612 р. — константинопольським патріархом.



4 Див.: Obrona Verificatiey. Вільно, 1621, с. 111. Привертає увагу, що сам Мелетій та більшість сучасників писали його прізвище у формі Смотрискій (Smotrzyski — в автографі вченого на стародруку «Historiarum libri IX» Геродота; фотокопію див.: Зданевич Б. Каталог інкунабул. К., 1974, с. 81) з c (s) у суфіксі. Навіть на титульній сторінці «Граматики» це прізвище виступає в такому написанні. Форму Смотрискій можна пояснити як наслідок спрощення чск у ск, що загалом не характерне для української мови Можливо, що тут — заміна -цкій на -скій під впливом прізвищ, де останній суфікс закономірний (пор. ще пол. прізвище Rzewuski й укр. Ревуцький).

5 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Т.1. К., 1883, С— 92.

6 Ди«.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 36.

7 Див.: Paraenesis abo napomnienie od... Meletiusza Smotrzyskiego. Краків, 1628, c. 68.



Отже, в Острозькій школі М. Смотрицький мав змогу добре засвоїти церковнослов'янську й грецьку мови. Після смерті батька Смотрицького князь К. Острозький віддав здібного юнака на дальше навчання до єзуїтської Віленської академії. С. Голубев твердить, що це сталося 1601 р. (грунтуючись на повідомленні біографа М. Смотрицького з другої половини XVII ст. Якова Суші) 8. K. C. Прокошина без посилання на джерело пише, що до Вільна Смотрицький виїхав у 1594 р. її твердження переконливіше, адже в Барколабовському літописі під 1600 р. записано, що сина князя Б. Соломерецького, якого до цього навчав Л. Зизаній, «дано до науки латинския, до пана Максима Герасимовича Смотрицкого» 9 (маєтки Соломерецького були коло Мінська). На цей час Смотрицький успішно закінчив Віленську академію. Разом із сином Соломерецького Богданом він подорожував за кордоном, відвідав багато міст, слухав лекції в університетах, зокрема в протестантських Лейпцігському, Віттенберзькому й Нюрнберзькому 10.



8 Див.: Голубев С. Зазнач. праця, с. 93.

9 Полное собрание русских летописей. Т.32. М., 1975, с. 185.

10 Див.: Голубев С. Зазнач. праця, с. 94; Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 41 — 42



Невідомо, скільки тривала ця подорож. Очевидно, за кордоном Смотрицький одержав учений ступінь доктора медицини, як зазначено на титульному аркуші його книги «Апологія...» (1629 р.). Повернувшись із подорожі, він поселився у того ж таки князя Соломерецького під Мінськом. Часто їздив до Мінська, вів агітацію проти унії, внаслідок чого багато уніатів знову повернулося в православ'я і в Мінську засновано братство. Близько 1608 р. Смотрицький повернувся до Вільна (тоді ж вийшов у світ його анонімний трактат «Αντιγραφη», тобто «Відповідь»). Автор книги називає себе «одним братом братства церковного Віленського». Будучи членом цього братства, Смотрицький, очевидно, й викладав у Віленській братській школі. Дедалі активніше включається він в національно-релігійну боротьбу. Вже в 1610 р. під псевдонімом Теофіл Ортолог друкує великий полемічний твір «Θρηνος...» (тобто «Плач»). На титульному аркуші книжки зазначено, що текст перекладено спочатку з грецької на «словенську», а з цієї—на польську. Майже всі полемічні твори Смотрицького надруковано польською мовою. Щоб уникнути переслідувань, до переходу в унію свої полемічні твори Мелетій видавав без зазначення прізвища або під псевдонімами. «Θρηνος» — найвидатніший літературний твір Смотрицького, написаний у формі «плачу» православної церкви, зверненого до тих, що її покинули. Автор картає єпископів, що прийняли унію, закликає їх схаменутися, показує важкий релігійно-національний гніт, який терпіли український і білоруський народи, критикує недбальство й зловживання православного духівництва. В полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина своєї епохи: він цитує в своїй книзі понад 140 авторів або посилається на них. Крім писань «отців церкви», Смотрицький використовує твори багатьох античних і європейських учених та письменників епохи Відродження. Тут, зокрема, зустрічаємо імена Авіценни, Савонароли, Депер'є, Еразма Роттердамського, Петрарки, Мантуана Баптісти таін. М. Смотрицький здобув велику популярність серед православних. Пізніше сам він писав, що деякі його сучасники вважали цю книгу за важливістю описаного в ній рівною творам св. Златоуста й за неї готові кров пролити й душі покласти 11.

Критика як католицької, так і православної ієрархії, показ переслідування населення України й Білорусії, а головне — заклик до активної оборони своїх прав дуже збентежили королівські власті. Сігізмунд III того ж 1610 р. видав наказ про заборону продавати й купувати книги Віленського братства під загрозою кари в 5000 червоних золотих. Війтові й магістрату король пропонував конфіскувати братську друкарню, забрати й спалити книги, а складачів та коректорів арештувати 12.



11 Див.: Paraenesis.., с. 7.

12 Див.: Акты Виленской археографической комиссии. Т. 8. Вільно, 1875, с. 93 — 94.



Королівський наказ виконано. Редактора й коректора Леонтія Карповича ув'язнено. Смотрицькому вдалося уникнути арешту.

Про життя й діяльність Смотрицького після репресій з боку королівських властей збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільна на Україну (про високу оцінку «Θρηνος»-а він покликається на свідків — священиків острозької капітули 13). Мабуть, Смотрицький певний час проживав в Острозі і викладав у школі 14. Смотрицького вважають одним із перших ректорів Київської братської школи 15, організованої в 1615—1616 рр. Сучасник М. Смотрицького Сильвестр Косов 1635 р. писав, що Смотрицький, Касіян та інші були ректорами Київської школи 16. Цьому свідченню можна довіряти, адже брошура С. Косова була направлена проти домагань католиків й уніатів закрити Київську школу й автор її, очевидно, спеціально назвав тільки тих ректорів, що пізніше стали уніатами. Проте про період перебування Смотрицького на посаді ректора немає єдиної думки. С. Голубєв вважає, що це був період 1626—1628 рр.17 К. Харлампович з більшою підставою твердить, що Смотрицький був ректором у 1618 р., адже Мелетія в 1626 р. вже запідозрювали в прихильності до унії, а з середини 1627 р. він, ставши уніатом, жив на Волині. На ректорування Смотрицького перед Саковичем (1620— 1624) вказує й порядок, хоч, може, випадковий, у якому поставлені їх імена в книзі «Exegesis». Той факт, що там зазначено прізвище Смотрицького, а Саковича — тільки ім'я, наводить на думку, що Мелетій тоді ще не був ченцем 18.



13 Див.: Paraenesis.., с. 7.

14 Про існування Острозької школи і в цей час див.: Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI — XVII века. Казань, 1898, с. 260 — 261.

15 Див.: Ісаевич. Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI —XVIII ст. К., 1969, с. 140.

16 Див.: Exegesis. АЮЗР. Ч.1, т. 8, вып. 1. К., 1914. с. 445.

17 Див.: Голубев С. История Киевской духовной академии, вып. 1. К., 1886, с. 217 — 218.

18 Див.: Харлампович К. Зазнач. праця, с. 393 — 395.



Оскільки добре відомо, що в середині 1617 р. ректором Київської братської школи був І. Борецький, як видно з його розписки, даної Львівському братству 19, а Мелетій 1618 р. мав бути у Вільні або Єв'ї, де розпочато друкування його граматики, нам здається найбільш імовірним періодом перебування Смотрицького на посаді ректора друга половина 1617 р.— перша половина 1618 р. Сам Смотрицький засвідчив, що мешкав у Києві у Борецького протягом чотирьох років 20, отже, приблизно в 1614—1618 рр. С. Косов писав, що Смотрицький і Касіян вчили по-латині 21 в Київській школі 22. Не з'ясовано, які курси викладав Смотрицький, але цілком можливо, що це були латинська й церковнослов'янська мови. Повернувшись до Вільна, Смотрицький мешкав у Святодухівському монастирі. Під тиском чи навіть на категоричну вимогу Віленського братства, що не могло бути байдужим до його контактів з уніатами, Максим Смотрицький постригся в ченці під іменем Мелетія 23.



19 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила й его сподвижники. Материалы для истории западнорусской церкви, с. 217.

20 Там же, с. 334.

21 Див.: АЮЗР, Ч. 1, т. 8, вып. 1, с. 445.

22 Невідомо, наскільки достовірне твердження Ф. Сярчинського про те, що М. Смотрицький, виправляючи від помилок давню грецьку граматику Лібана, видав власну в Кельні 1615 р. (див. Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р.— Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі — ЗНТШ). Т. 102, кн. 2.Львів, 1911, с. 50). Про те, що «Мелетій Смотрицький довго працював над складанням граматики грецької мови й видав таку 1615 р. під заголовком «Institutionum iinguae graecae libri duo» писав i M. Трипольський (див. його статтю: Дерманский архимандрит Мелетий Смотрицкий, его сочинения й надгробная надпись на его могиле в Дермане.— В кн.: Волынский историко-археологический сборник, вып. 1. Почаев—Житомир, 1896, с. 5).

23 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 104.



Досі не звернено належної уваги на особливості передмови в деяких примірниках книги «Єṽлїε учитεлноε албо казанА, на кождую нε(д̃)лю и СвАта Урочистыи, прεзъ Ст̃го ω(т)ца нашєго Калиста.., прε(д) двЂма сты лЂ(т) Покгрεцку написаныи, а тεпεръ ново з Кгрεцкого и Словε(н)ского языка на Рускїй пεрεложεныи. Працεю и стара(н)εмъ Инокω(в) ...МонастырА Братского Вилε(н)ского... Выдрукованы. В Євю Року ах̃sі̃» (1616). Переклад книги зробив і передмову до неї написав Смотрицький 24, присвятивши працю князю Богданові Богдановичу Соломерецькому, завдяки родині якого він навчався і в «ту бытны(х) и чужозε(м)ски(х)» академіях. Під передмовою знаходиться підпис: «...Упрїймε зычливый поволный Слуга Маξентїй Смотрискїй». Ім'я Максентій потребує пояснення. Його можна пояснити як контамінацію світського (Максим) і чернечого (Мелетій, народне — Мелентій) імен Смотрицького, яку помилково допустили друкарі. Якщо справді це так, то Смотрицький постригся в ченці ще в 1616 р. Однак про перебування Смотрицького в цей час у Вільні чи Єв'ї немає документальних свідчень. Коли б Смотрицький був тоді в Єв'ї або Вільні, то не допустив би такого перекручення свого імені. На титульному аркуші «Граматики» Смотрицького, надрукованому 1618 р., вже зустрічається його чернече ім'я. Смотрицький знову викладає в Віленській школі. М. Коялович пише, посилаючись на Я. Сушу, що до періоду 1617— 1620 рр. «відносяться філологічні праці Мелетія — його граматика й лексикон» 25.



24 Примірник книги з передмовою Смотрицького зберігається в Відділі рідкісної книги ЦНБ АН УРСР (шифр: Кир. 536). Тут же е ще два примірники цієї книги з 1616 р. Один із них (шифр: Кир. 732) має передмову, присвячену Анні Ходкевичівні, другий (шифр: Кир. 733) — Федорові Масальському. Початок обох передмов і деякі інші їх частини взяті з передмови Смотрицького, але вони підписані ченцями Святодухівського монастиря Віленського братства. Смотрицький як перекладач у них не зазначений.

25 Коялович М. Литовская церковная уния. Т. 2. Спб., 1861, с. 353. Пор. ще: Трипольский Н. Зазнач. праця, с. 5.



У науковій літературі про лексикон Смотрицького більше ніхто не згадує, тому це твердження вважаємо малодостовірним. Після перегляду парадигм I-ї дієвідміни в своїй «Граматиці» сам Мелетій скаржиться на «Словенска Лεξїкона лишεнїε» (відсутність), але виражає надію, що «поспЂшанїεмъ трудолюбивыхъ» словник буде укладено (мабуть, це натяк на книгу, над якою вже в той час працював Памво Беринда). У 1620—1621 рр. на Україні й Білорусії перебував єрусалимський патріарх Феофан. На цей час майже всі єпископські кафедри були уніатські. Патріарха попросили висвятити нових православних ієрархів. Феофан розіслав грамоти, де радив вибрати кандидатів і прислати їх для висвячення 26. Кандидат від Вільна архімандрит Святодухівського монастиря Л. Карпович був недужий, тому до Києва з дорученням послано Смотрицького, якого патріарх призначив архієпископом полоцьким, єпископом вітебським і мстиславським (ці кафедри з 1618 р. займав уніат Йосафат Кунцевич). В кінці 1620 р. після смерті Л. Карповича 27 Смотрицького обрано архімандритом Святодухівського монастиря. Смотрицький у цей період розгорнув активну діяльність на захист православ'я і нововисвячених єпископів, проти унії, виступаючи з проповідями у віленських церквах, на майданах, у ратуші, розсилаючи своїх послів із листами, книгами в міста, містечка, хутори, замки магнатів, як про це писав Я. Суша 28.

Покровитель унії король Сігізмунд III не затвердив нових православних єпископів і митрополита. Королівський уряд засудив дії Феофана, оголосивши його турецьким шпигуном, а єпископів велів схопити й притягти до судової відповідальності 29.



26 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы.., c. 256 — 261.

27 M. Смотрицький виголосив на похороні промову, опубліковану під заголовком «Казанье на чєстный погрεбъ ... ЛεонтіА Карповича...».

28 Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 119.

28 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила

й его сподвижники, с. 108



Проти Смотрицького Сігізмунд III видав 1621 р. три грамоти. В першій король оголошує Смотрицького самозванцем і наказує не впускати його в Полоцьк, арештувати Смотрицького і православного митрополита Борецького, у другій — оголошує Борецького і Смотрицького ворогами держави і велить населенню не підкорятися їм, у третій — звинувачує Смотрицького в образі короля, в агітації й підбурюванні віленців і наказує віленському магістратові покарати Мелетія як бунтівника. Смотрицького переслідують й духовні уніатські власті. Уніатський архієпископ Й. Кунцевич подав уніатському ж митрополитові Рутському скаргу на Мелетія, в якій говорив, що Смотрицький усно й писемно сперечається з ним за кафедру. Рутський тричі позивав Мелетія на суд, але той не з'явився, і Рутський прокляв його 30. Посилилися репресії проти противників унії, у Вільні влаштовано погром православних.

Смотрицький видає низку написаних із великим літературним хистом творів, у яких захищає відновлення православної ієрархії, спростовує звинувачення католицько-уніатського табору, показує свавілля королівських властей і переслідування українського й білоруського населення, що відстоювало свої права й гідність: «Verificatia niewinności...» («Виправдання невинності...», Вільно, 1621), «Obrona Verificatiey...» («Оборона «Виправдання...», Вільно, 1621), «Elenchus pism uszczypliwych...» («Викриття ущипливих писань...», Вільно, 1622) та ін. Разом із митрополитом Борецьким Смотрицький у 1623 р. їздив на сейм до Варшави, де вони марно добивалися затвердження нових православних єпископів. На початку 1624 р. Смотрицький вирушив у подорож на Близький Схід. Перед від'їздом зупинився в Києві. Він побував у Константинополі, відвідав Єгипет і Палестину. Через Константинополь у 1626 р. повернувся до Києва. У приватному листі до князя Хрептовича від 1626 р. Мелетій визнав, що їздив туди з планами унії 31. Про свої плани він не наважився сказати патріархові, як видно з листа Смотрицького до К. Лукаріса, написаного пізніше 32.



30 Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 120—121.

31 Див.: Там же, с. 136.

33 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы, с. 323.



Натяк на плани Смотрицького зробив К. Сакович, що перекинувся до уніатів, у передмові до книги «Desiderosus» (1625 р.). С. Голубєв вважає, що головною метою подорожі Смотрицького було бажання добитися в патріарха соборної грамоти про обмеження автономії ставропігійних братств 33. Смотрицький справді привіз таку грамоту, як видно з листа К. Лукаріса 1626 р., де патріарх, щоб заспокоїти невдоволення членів провідних братств, писав, що обмеження стосується тільки тих, яким ставропігію (перебування в прямому віданні патріарха) надав Феофан, та новостворюваних братств 34. У подорож до країн Близького Сходу Смотрицький вирушив незабаром після того, як повстале населення Вітебська в листопаді 1623 р. вбило уніатського архієпископа Йосафата Кунцевича. З благословіння папи Урбана VIII польський королівський уряд жорстоко розправився з повсталими. Смотрицького почали цькувати ще більше, звинувачувати як морального співучасника убивства Й. Кунцевича 35. Очевидно, ці обставини й спонукали Смотрицького покинути Вільно й поїхати за межі Речі Посполитої саме 1624 р. Після повернення з подорожі до Києва Смотрицького зустріли насторожено, навіть вороже. Архімандрит Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський не прийняв Мелетія й наполягав, щоб так зробили й інші монастирі. Причиною цього стали привезені грамоти і чутки про прихильність його до унії. Тільки завдяки старанням І. Борецького Мелетія прийняв Межигірський монастир. У прихильності до унії звинувачувано також Борецького. Щоб розвіяти підозри, Борецький і Смотрицький весною 1626 р. «передъ многимъ духовенствомъ, паны шляхтою, войтомъ, бурмистрами, райцами, брацтвомъ церковнымъ и всЂмъ посполствомъ ясне предъ всЂми невинности и вЂрности своє певные знаки сказали...», як писав митрополит у спеціальній грамоті 36.



33 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Материалы.., с. 116—120.

34 Там же, с. 288 — 289.

35 Див.: Осинский А. Мелетий Смотрицкий, архиепископ полоцкий. К., 1912, с. 217.

36 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и ero сподвижники. Материалы.., с. 280.



Смотрицький опинився в скрутному становищі: у свій віленський монастир після привезення грамот повертатись було ніяково, у Києві його зустріли неприхильно. Він звертається до князя Януша Заславського, щоб йому дали вільне місце архімандрита Дерманського монастиря на Волині, який тоді був під патронатом Янушевого сина Олександра. Цей вчинок був фатальним у житті Смотрицького. За намовою уніатського митрополита Рутського Заславський погодився дати Мелетієві архімандрію лише за умови, коли той пристане до унії. Уніати скористалися важким матеріальним становищем Мелетія і недовір'ям православних до нього. Після вагань Смотрицький погодився на умови князя. Але й тут йому не довіряли й вимагали писемного підтвердження переходу в унію. У червні 1627 р. Смотрицький став уніатом. При цьому Мелетій прохав, щоб його перехід в уніатство до одержання відповіді з Риму держали в таємниці й зберегли за ним титул архієпископа та ін. 37 Цей крок Смотрицького трактується по-різному. Сам Мелетій писав, що сучасники радше смерті своєї сподівалися б, ніж переходу його в унію, і вважали, що він став уніатом заради одержання Дерманського монастиря та з марнославності 38. Різні думки з цього приводу висловили історики. С. Голубєв, зокрема, писав, що Смотрицький, закінчивши єзуїтську академію і відвідавши протестантські університети, не мав стійких православних переконань і належав до тих людей, які, «коли це вимагали їх вигоди... могли бути відмінними адвокатами тієї або іншої сторони» 39. На думку М. Возняка, Мелетій перейшов в унію під натиском польського уряду 40.



37 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 145—149.

38 Див.: Paraenesis.., c. 21.

39 Див.: Голубєв С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 141 —146.

40 Див.: Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів, 1954, с. 67.



Сучасна дослідниця біографії Смотрицького K. C. Прокошина намагається з'ясувати всю сукупність причин поведінки Мелетія. Основним мотивом переходу Смотрицького до унії вчена визначає класові інтереси представників середнього стану, до якого належав і Смотрицький, що з плином часу від відкритої опозиції й протесту проти позбавлення його своїх привілеїв і прав перейшов на реакційні позиції примирення й зради національних інтересів заради економічних і політичних вигод. При цьому певну роль відіграло виховання, постійні переслідування й гоніння Смотрицького, скрутне матеріальне становище 41.

Протягом 1628—1629 рр. Смотрицький видає кілька книжок, в яких виправдовує свої дії, агітує за унію, критикує праці православних полемістів, серед них і свої попередні твори, торкається насамперед чисто теологічних питань.

Діяльність Смотрицького на користь унії зазнала повного краху. З Мелетієвої ініціативи восени 1627 р. в Києві скликано собор, де він обіцяв підготувати до видання свій катехізис, але випросив дозволу спершу опублікувати свої міркування про відмінності між православною і католицькою церквами. У лютому 1628 р. на соборі в м. Городку на Волині Смотрицький у трактаті вже твердив, що західна й східна церква в основних положеннях не розходяться, тому можливе примирення між ними. Тут були й митрополит І. Борецький та П. Могила. Для обговорення Мелетієвих пропозицій вирішено скликати новий собор, в якому могли б узяти участь і світські особи. Смотрицькому доручено писемно обгрунтувати необхідність скликання такого собору й викласти зміст свого трактату. Проте він замість цього написав «Апологію», в якій звинувачував православних діячів у різних єресях, пропонував приєднатись до католицизму й без санкції митрополита віддав її до друку. Книгу друкував уніат К. Сакович. Зв'язки Смотрицького з уніатами стали широко відомі завдяки окружним грамотам перемиського архієпископа Ісайї Копинського 42.



41 Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 152—153.

42 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 158—159, 167—171, 163.



Поведінка Мелетія та його книга викликали обурення. На новий собор у серпні 1628 р. до Києва приїхало п'ять єпископів, багато нижчого духівництва, мирян, представники козацтва. Очевидно, не без побоювання перед народними масами Борецький і Могила на соборі навіть не ставили питання про примирення православних з уніатами та католиками. Смотрицького не допускали на засідання собору, поставивши вимогу, щоб він зрікся «Апології». Мелетій пробував чинити опір. Але коли дізнався, що народ, який зібрався біля Михайлівського монастиря, погрожував розправою, якщо той буде викритий в уніатстві, Смотрицький зрікся «Апології». Він підписав акт, в якому прокляв свою книгу. Цей акт було зачитано перед представниками собору. Під час обряду урочистої анафемізації сам Мелетій топтав ногами аркуші «Апології». Він пообіцяв не виїжджати з Києва в Дермань. Для заспокоєння населення собор випустив циркулярну грамоту, щоб Смотрицького та інших ієрархів не запідозрювали в уніатстві 43. Проте Мелетій незабаром повернувся в Дерманський монастир, написав і видав книгу «Protestatia», направлену проти собору, де він відкрито виступив проти православ'я й твердив, що зрікся своїх поглядів під натиском, просив короля скликати новий собор для примирення церков. Собор скликано 1629 р. у Львові, але представники православної церкви відмовились брати в ньому участь.

Опинившись у колі людей, із якими все життя боровся, покинутий старими друзями, хворий Мелетій, залишаючись у Дермані 44, після 1629 р. нічого не написав і не опублікував.



43 Див.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, с. 184 — 201.

44 Див.: Осинский А. Зазнач. праця, с. 131.



Помер він у Дерманському монастирі, похований у церкві цього монастиря. Усі біографи Смотрицького пишуть, що Мелетій помер 17 (27 за старим стилем) грудня 1633 р. Ієрофей же зазначає, що в монастирській молитовній книзі поминання померлих (пом'янику) відмічено дату смерті 13 грудня 1630 р.45, а на портреті, що зберігався в монастирі, написано: «Мелетій Смотритскій Архієпископъ Іераполитанскій (цей титул надав йому папа Урбан VIII.— В. Н.). Архимандритъ Дерманскій преставися року 1630, отъ рождества своего въ 58 лЂтъ» 46. Ці свідчення беззастережно приймає K. С. Прокошина 47.



45 Див.: Иерофей. Историчесхая записка о Дерманском монастыре.— Волынские епархиальные ведомости 1873, № 8, c. 293

46 Там же.

47 Див.: Прокошина Е. С. Зазнач. праця, с. 147.



А. Осинський, який один із перших звернув увагу на повідомлення Ієрофея, все ж схильний вважати датою смерті Мелетія 1633 рік. Остання дата достовірніша (єзуїт Кортисцій, що виголосив промову на похороні Смотрицького, видав її 1634 р., а не раніше). Мелетій не був до кінця послідовний, але початковим періодом діяльності, педагогічною працею, плодом якої стала «Граматика», Смотрицький зробив великий внесок у культуру східних слов'ян.






* * *


«Грамматїки СлавεнскиА правилноε Сvнтаґма» — один із найвидатніших творів давнього слов'янського мовознавства. Його написав молодий учений, добре обізнаний із тодішньою європейською та вітчизняною граматичною наукою і з церковнослов'янськими текстами, досвідчений педагог, що викладав церковнослов'янську мову в школах Вільна, Острога, Києва. Автор створив працю в несприятливих умовах переслідувань його після надрукування книги «Θρηνος» («Плач»). Смотрицький змушений був блукати з місця на місце, але найдовше (приблизно чотири роки) він прожив у Києві, де йому надав притулок І. Борецький. Очевидно, під час викладання й ректорування в Київській школі Мелетій написав якщо не ввесь текст, то принаймні більшу частину «Граматики» (1614 р. або 1615—1617 рр.— перша пол. 1618 р.). Написання книги в період вимушеного мандрування автор наче засвідчує на титульній сторінці твору: «Грамматїки... Сvнтаґма... Потщанїємъ МногогрЂшнагω Мніха МεлεтїА Смотрискогω... назданномъ странствующагω снисканноε u прижитоε...» (підкреслення наше — В. Н.). «Граматика», текст якої публікується, надрукована 1619 р. в маєтку князя Богдана Огинського (на це вказує і герб на другій сторінці) в Єв'ї (тепер — Вевіс, Тракайського району) недалеко від Вільна. Це — книга in 8°, яка налічує 502 сторінки (1 — титульна, 2 — герб князя Огинського, 3—6 — передмова, 7—502 — текст граматики). Пагінації немає (сигнатура внизу, за зошитами).

Збереглося кілька примірників «Граматики» Смотрицького, що мають на титульній сторінці іншу дату — 1618 рік. Найраніше про це писав В. М. Ундольський, який вважав, що «Граматика» вперше надрукована в 1618 р. у Єв'ї (описаний примірник налічує 1—247 листків) 48. Примірник пам'ятки з титульною сторінкою 1618 р. з колекції В. М. Ундольського зберігається в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (інв. № 3128). Зворотна сторінка титульного аркуша в цій книжці чиста, а за нею відразу починається граматичний текст (передмови немає).

«Граматику» з зазначенням 1618 р. на титульній сторінці засвідчує й О. Кирпичников 49.

І. Каратаєв описав примірник (тепер зберігається в Ленінградській Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна 60), що має в своєму складі два заголовні аркуші. Книжка починається титульноюсторінкою, дезазначено рік (1619) та місце (Єв'є) надрукування. На звороті її — герб князя Б. Огинського. Далі вміщено передмову Смотрицького, а за нею — другий заголовний аркуш, на якому позначено рік 1618, але не вказано місця видання.



48 Див.: Очерк славяно-русской библиографии В. М. Ундольского с дополнениями А. Ф. Бычкова и А. Викторова. М., 1871.

49 Див.: Кирпичников А. Мелетий Смотрицкий.— В кн.: Энциклопедический словарь, изд. Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон Т. 19. Спб., 1896, е. 25.

ft° Див.: Анушкин А. Во славном месте Виленском. М., 1962, с. 149



Зворотний бік другого титульного аркуша — чистий. Беручи це до уваги, І. Каратаєв зробив висновок, що друкування «Граматики» розпочато 1618 р., але закінчено наступного року й випущено в світ відразу з двома заголовними аркушами (в розпорядженні В. М. Ундольського був неповний примірник) 51.

«Граматику» Смотрицького з датою 1618 р., але без зазначення місця надрукування, що зберігалася в бібліотеці Празького університету, стисло описав чехословацький мовознавець М. Вейнгарт. Вона містить у собі титульний аркуш, 6 сторінок передмови Смотрицького й 496 сторінок лінгвістичного тексту. М. Вейнгарт без жодної аргументації твердить, що перше видання «Граматики» вийшло 1618 р. у Вільні, а 1619 р. воно було передруковане (чи додруковане) в Єв'ї біля Вільна 52.

В Бібліотеці АН СРСР у Ленінграді знаходиться «Граматика» Смотрицького, що починається титульним аркушем 1619 р., услід за яким вміщено титульний аркуш 1618 р., а далі — текст власне граматики (передмови немає) 53.

Примірників «Граматики» Смотрицького з датою 1619 р. і місцем надрукування Єв'є засвідчено чимало, зокрема чотири таких книжки зберігається в Державній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна в Москві, один у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві та інших бібліотеках нашої країни й за кордоном 54.



51 Див.: Каратаев И. Описание славяно-русских книг, напечатанных кирилловскими буквами. Т.1. СПб.. 1883, с. 349.

52 Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 28, 54. Дослідник пам'ятки Є. Макарушка (див. його книжку «Граматика Мелетія Смотрицького. Критико-історична студія». Львів, 1908, с. 1) також твердив, що «Граматика» вперше надрукована 1618 р. у Вільні.

63 Див.: Baumann H. Das Erscheinungsjahr der «Slawischen Grammatik» Meletij Smotrickijs. — Zeitschrift fur Slawistik, B. 3, H. 5. Berlin, 1958, S. 683 — 684. 54 Див.: Baumann H. Зазнач. праця, с. 684.



Порівняння текстів титульної сторінки 1618 р. книги Державної бібліотеки СРСР ім. В. 1. Леніна в Москві й празького примірника, що його описав M. Вейнгарт, із текстами «Граматики», які мають дату 1619 р., показує, що крім дат і зазначення місця надрукування на одному з них, вони збігаються, але розміщення тексту не ідентичне, надрядкові літери не ті самі; різні частини тексту набрано не однаковим шрифтом, зокрема на титульній сторінці 1619 р. виділено ім'я та прізвище автора. Титульні листи 1618 і 1619 рр. по-різному оздоблені орнаментом; текст 1619 р., крім орнаменту, обведений лініями, що утворюють прямокутник. Матеріал, викладений М. Вейнгартом за примірником з датою 1618 р., нічим не відрізняється від того, який спостерігаємо в книзі 1619 р.

Радянські книгознавці виявили, що датований 1618 роком аркуш входить у склад зошита «А», який відкриває перший розділ книги, тоді як титульний аркуш із вихідними даними 1619 р., розташований на першій сторінці попереднього зошита, сигнованого знаком ) (, органічно пов'язаний із передмовою. Отже, приступаючи до друкування основного тексту, з якого звичайно починалася друкарська робота, її мали намір закінчити в 1618 р., але праця затягнулася до 1619 р., коли було надруковано авторську передмову й новий титульний аркуш із відповідною датою виходу 55.



55 Див.: «Каталог белорусских нзданий кирилловского шрифта XVI —XVII вв.», вып. 2 (1601 — 1654). Л., 1975, с. 76-77.



Німецький учений Г. Бауман, зіставивши книгу з титульною сторінкою 1618 р. Національної бібліотеки (судячи по номеру зберігання, це та сама книжка, яку досліджував М. Вейнгарт) в Празі з примірниками, що мають дату 1619 р.— університетської бібліотеки в м. Ієна (НДР), Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна в Москві, Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна і Бібліотеки АН СРСР у Ленінграді, з'ясував, що граматичний текст усіх цих книжок належить до того самого друку й усі обстежені примірники у цьому відношенні збігаються сторінка в сторінку, з однаковими друкарськими помилками й недоглядами складачів. Ознайомлення з примірниками, які мають і передмову, також показали, що йдеться про те саме видання. Г. Бауман також зробив цілком переконливий висновок, що друкування «Граматики» Смотрицького розпочато 1618 р. й закінчено 1619 р., отже, роком виходу в світ цієї книги є 1619 р. 56 Мабуть, перший титульний аркуш виготовлено 1618 р. (чистий зворотний бік його залишено для герба й віршів на честь герба Огинських) і після надрукування книги в 1619 р. частину тиражу з ним випущено в світ. Але після закінчення друкування книги титульний аркуш у 1619 р. було перероблено і з поновленим оформленням видано більшу частину тиражу «Граматики». Деякі примірники випущено з двома титульними листами. Передмову до «Граматики» Смотрицький написав, мабуть, у 1619 р. У передмові до «Граматики» М. Смотрицький зауважує, що «дЂткамъ оучитисА починаючимъ Букварь (звыклε рεкши) Алфавитарь з(ъ) тои(ж) грамматїки вычεрпнεный... до выучεн(ъ)А подаванъ нεхай будεть», а потім «овал Грамматїка... наступитъ». На підставі цього К. Харлампович, Є. Макарушка та М. Вейнгарт роблять слушний висновок, що автором букваря, надрукованого 1618 р. у Вільні, був також Смотрицький 57. Деякі історики мовознавства твердять про ще одне видання «Граматики» Смотрицького у Вільні 1629 р.58 Існування цієї публікації давно спростовано 59.



56 Див.: Bautnann H. Зазнач. праця, с. 683 — 685.

57 Див.: Харлампович К. Зазнач. праця, с. 448; Макарушка Є. Зазнач. праця, с. 2; Weingart M. Зазнач. праця, с. 54. Найновіший опис віленських букварів 1618 р., один із яких має заголовок «Грамматіка. Ал(ъ)бо Сложεніε Писмεна. хотАщимъсА оучити Словεньскагω языка. МладолЂ(т)ны(м) Отрочатомъ. въ ВильнЂ. Року а̃ x̃ и̃ і̃», див.: Barnicot J. D. and Simmons J. G. Some Unrecorded Earlyprinted Slavonic Books in English Libraries.— Oxford Slavonic Papers, v. II. Oxford, 1951, p. 111 Репродукцію першої сторінки див.: Анушкин А Зазнач. праця, с. 152. О. Анушкін помилково вважає ці букварі за ще два видання в 1618 р «Граматики» М Смотрицького у Вільні

58 Див.: Булич С. К. Зазнач. праця, с. 175.

59 Див.: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 28.



Ще І. Каратаєв писав, що «Граматики» 1629 р. у відомих бібліотеках не виявлено 60, одначе її і досі безпідставно перелічують між виданнями творів Мелетія 61.



60 Див : Каратаев И Зазнач. праця, с. 413.

61 Див.: Українські письменники. Біобібліографічний словник, с. 549.



Праця Смотрицького вийшла в світ тоді, коли шкільна освіта на Україні й у Білорусії досягла значних успіхів, було опубліковано кілька посібників для вивчення мови, між ними «Грамматїка доброглаголиваго еллинословенскаго языка» 1591 р. й «Грамматіка словенска» Л. Зизанія 1596 р. Про чистоту, правильність церковнослов'янської мови у названих посібниках (у них як паралельні і навіть як основні форми нерідко наводяться українські), безсумнівно, точилися суперечки. Відгуком цих дискусій вважаємо натяк Смотрицького в заголовку його книжки «Грамматїки СлавεнскиА правилноε, (підкреслення наше.— В. Н.) Сvнтаґма».

«Граматика» Смотрицького призначена була передусім для викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, прикладами, поясненнями винятків із правил, увагами. У передмові до неї («Учитεлεмь школнымъ...») автор звертається й до учнів. Скорочення «Д : С : и/Т : З : З :» в заголовку передмови можна розкрити як «...Авторъ: Д[идаскалωмъ] С[ловεнскимъ] и/Т[щатεлεмъ] З[доровьА] З[ычитъ]». Отже, Смотрицький задумав її як підручник. Звертаючись у передмові до вчителів, Смотрицький пише про велике значення граматики, яка служить «ку понАт(ь)ю як(ъ) языка чистости, такъ и правогω а сочинногω/вεдлугъ власности діалεктωвъ мовεн(ь)А писан(ъ)А, и писмъ вырозумεн(ь)А» Тут вперше у вітчизняному мовознавстві Смотрицький торкається питання про добрий стиль й норматив ність у мові. Те, що й граматики грецькі та латинські «чинити звикли, бε(з)вонтпεн(ь)А и СлавεнскаА в(ъ) своεмъ языцЂ Славεнскомъ оучинити можεть»,— зазначає автор. Цікаві також вказівки Мелетія про методику викладання мови, тому його передмова — цінний документ педагогічної й методичної думки XVII ст. Він говорить, що граматика «научитъ... и читати по Славεнску и писати роздЂл(ь)нε/и чтомоε вырозумЂвати лацнω», коли «читаны будуть звыклымъ шкωлъ способо(м) Славεнскїи Лекцїи/ и на Рускій языкъ пεрεкладаны». Рекомендується читати різноманітні тексти, писані «чисты(м) языкомъ Славεнскимъ», причому необхідно вивчати й словниковий склад мови. М. Смотрицький вважає, що «діалεктъ в(ъ) звыклой школной розмо†Славεнскїй /мεжи тщатεлми по(д) каран(ь)εмь» повинен бути «захованъ», отже діти мають у школі розмовляти словенороською мовою. Учений усвідомлює, що «Славεнскій языкъ» у його часи був занедбаний. Учителі несуть велику відповідальність за те, щоб їм «повЂрεныи дЂтки... лЂтъ своихъ / и часу... надаремнε нε тратили», й автор дає конкретні поради, як навчати.

У теоретичній частині М. Смотрицький не зміг далеко вийти за межі своєї доби. Його визначення окремих граматичних понять, класифікація мовного матеріалу базуються на європейській лінгвістичній теорії XVI—XVII ст. Питанню про джерела «Граматики» Смотрицького найбільше уваги приділив Є. Макарушка. Він дійшов висновку, що при написанні своєї праці Смотрицький користувався грецькою граматикою відомого візантійського вченого К. Ласкаріса, грецькою й латинською граматиками визначного німецького гуманіста Ф. Меланхтона та латинською граматикою славетного португальського філолога Е. Альвара 62. Є. Макарушка допускає, що Смотрицький міг використати й грецьку граматику М. Крузія 63. Свої висновки Є. Макарушка обґрунтовує численними зіставленнями визначень Смотрицького з дефініціями зазначених авторів. У синтаксисі Смотрицький ішов головним чином за Ф. Меланхтоном 64.


62 Див.: Макарушка Є. Зазнач. праця, с. 40 — 48.

63 Там же, с. 48—49.

64 Там же, с 45.



Є. Макарушка відзначив: «Смотрицький був взагалі справним компілятором. При своїй роботі мав все перед очима кілька граматик: що у Ляскаріса або у Меланхтона є на початку, се часто находимо у Смотрицького в середині або на кінці граматики і на відворіт, Одно правило, приміром, взяв з Ляскаріса, слідуюче з грецької або латинської Меланхтона або латинської Альвареса» 65. Очевидно, тут слід говорити не стільки про «справного компілятора», скільки про свідомий підхід ученого до матеріалу, яким він користувався. Сам Є. Макарушка, підсумовуючи свої спостереження над джерелами «Граматики», пише: «Однак мимо того всього не думаю твердити, мовбито Смотрицький заявив дуже мало самостійності. Треба признати, що його граматика щодо досконалості і поділу матеріалу представляється рівно ж доброю, а місцями навіть ліпшою від своїх джерел. Се міг зробити тоді між русинами чоловік справді талановитий, який був в силі опанувати мову і добре скласифікувати різнородні її появи» 66. Навіть вимогливий славіст Г. Ягич відзначив, що «при всій залежності автора від грецьких і латинських взірців все ж помітна певна вдумливість» 67. Варто зауважити, що «граматична система Європи аж до XIX ст. грунтувалась на лінгвістичному вченні греків у його зміненому на римському грунті вигляді» 68.

У М. Смотрицького були й українські попередники. Помітний вплив на нього мали львівська «Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго языка» 1591 p. та «Грамматіка словенска» Л. Зизанія, що довели в своїх дослідженнях К. Студинський 69 та М. Возняк 70.



65 Макарушка Є. Зазнач. праця, с. 46.

66 Там же, с. 49.

67 Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 28.

68 Томсен В История языковедения до конца XIX века. М., 1938, с. 25.

69 Див.: Студинський К. «Адельфотес», граматика видана у Львові в p 1591.— ЗНТШ. Т. 7, кн. 3. Львів, 1895, с. 34—41.

70 Див.: Возняк М. Граматика Л. Зизанія в 1596 р.— ЗНТШ. Т. 102, кн. 2. Львів, 1911, с. 48 — 56.



Як і попередні українські граматисти, Смотрицький не взяв за джерело своєї теоретичної частини якийсь один граматичний твір. Оскільки «Граматика» Смотрицького й зазначені вище граматики в теоретичній частині мають спільні джерела, важко визначити, якою мірою він використав дефініції із праць 1591 і 1596 рр. Ці граматики, особливо Л. Зизанія, підготували грунт для книги Смотрицького, полегшили його працю. Адже в Зизанія він знайшов приклад систематизації слов'янського мовного матеріалу, від якого міг відштовхуватися, створюючи власну оригінальну класифікацію. Смотрицький мав глибшу, ґрунтовнішу лінгвістичну підготовку й загальну освіту, ніж його попередники. Смотрицький глибоко знав грецьку й латинську мови. Знання граматик класичних мов певною мірою сковувало творчу думку, але разом з цим допомагало усвідомити низку особливостей слов'янської граматичної системи, виділити й теоретично осмислити її специфічні риси. Він краще, ніж його попередники, відрізняв живу й літературну українську мову від церковнослов'янської. Смотрицький спостеріг також різницю в граматичних системах грецької, латинської й церковнослов'янської мов. Його праця не позбавлена елементів порівняльного опису мовного матеріалу. Дослідник синтаксису Мелетія М. Грунський писав, що Смотрицький в поясненні окремих питань граматики стояв навіть на наукових позиціях 71. Однак ученому не вдалося зовсім відійти від зразків класичних мов. П. С. Кузнєцов справедливо писав: «Важко на перших порах усвідомити всі граматичні особливості своєї рідної мови або близької до неї церковнослов'янської книжної мови людині, що одержала граматичне виховання на базі класичних мов: дуже сильна граматична традиція» 72. Смотрицький удосконалив і розвинув далі слов'янську граматичну термінологію.



71 Див.: Грукский Н. К. Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков Т. 1, вып. 1 — 2. Спб., 1911, с. 7.

72 Кузнецов П. С. У истоков русской грамматической мысли. М., 1958, с. 13.



Смотрицький перший в історії нашого мовознавства дав повний курс граматики (що «єсть изв Ђстноε художєство бл̃гω и гл̃ати и писати оучащεε») в її тодішніх основних частинах: «Орθоґрафїа, Етvмолоґїа, Сvнтаξїс, Просωдїа». Під впливом праці Л. Зизанія він розпочинає виклад граматики в формі запитань і відповідей. Але цей спосіб подачі матеріалу застосовано лише на початку пам'ятки (від загального визначення завдань граматики до визначення кількості літер).

Визначивши завдання кожної із складових частин граматики, автор пише «Ω орθографїи» (стор. 9—39), що навчає «єстεство писмεнъ / свойство и(х) слогь/ рεчεнїε /и слово со припЂтїεмъ и прεпинанїεмъ знати». Орфографія охоплює «єстεство писмε(н): оударАнїε гласа: прεпинанїε словεсъ». Оскільки «писмεнъ єстεство» «єстъ коεгождо писмεнε достолЂпноε начεртанїε», Смотрицький у церковнослов'янській мові налічує 40 букв. Фактично тут наведено 47 букв, через те що автор кваліфікує окремі літери як варіанти інших: «г или ґ», «s, ξ или з», «оу или ү», «є или іε», «ю или Ж», «я или А», «ω или о». Він свідомо підкреслив, що для передачі того самого звука чи сполучень звуків уживалися два або три знаки. Неточно тільки в цей ряд поставлено букви г і ґ. У «Граматиці» Смотрицького, як і в усьому європейському мовознавстві того часу (й пізніше), немає розрізнення букви і звука. Тут «ра(з)дЂлАю(т)сА писмена на гласнаА, и согласнаА». Голосні — а, ε, и, ї, о, ъ, ь, Ђ, ω, v (іжиця) — автор ділить на «самогласнаА», без яких не може бути складу (сюди відносяться всі, крім ъ, ь) та «припрАжногласнаА» ъ і ь, що «сама собою гласа издати нε могутъ», а «въ слога(х) жε согласны(м) припрАжε(н)на, ъ / оубо дεбεлоε, ь/жε тонкоε ωкончанїε, творАтъ. якω, частъ, часть: кровъ/кровь: ядъ/ядь» та ін. Смотрицький (може й підсвідомо) вже тоді відчував фонологічне значення кореляції твердих і м'яких приголосних.

Голосні автор поділяє ще на «до(л)гаА: кра(т)каА и двоврεмε(н)наА», але підкреслює, що «не творА(т) СлавАнε писмεнε(м) свои(м) гласны(м) вторагω ра(з)дЂлεнїА по Грεкωв(ъ) мЂрите(л)нагω в(ъ) слога(х) количεства раздЂлεнїю», бо в слов'ян не було віршування на основі чергування довгих і коротких голосних. Поза цим він схильний бачити близькість грецьких і слов'янських голосних і пропонує поділ голосних за короткістю й довготою.

До коротких голосних віднесено ε, о, до довгих — и, Ђ, ω, до «двоврεмεнныхъ» — а, ї, v. Розподіл здійснено за грецькими зразками, де ε, о — короткі, η, ω — довгі, а, і, v — можуть бути і довгі й короткі.

Грецька схема слов янськими знаками заповнена механічно, адже в живій мові XVI—XVII ст. голосні звуки за короткістю й довготою не розрізнялися; літера со вимовлялась як о, а літера v (іжиця) ще в старослов'янський період вимовлялась як і 73 (в староукраїнській — як і або и). Та все ж автор, очевидно, заповнив грецьку схему слов'янськими літерами, виходячи з певних міркувань: літера и мала написання близьке до грецької прописної η — Н, а літера Ђ (ять) в мові автора мала звучання близьке або тотожне з і (коли б вона звучала як ε, її б віднесено до коротких).

Смотрицький виділяє й «двогласнаА писмена» (дифтонги), які бувають «свойствεннаА» (власне дифтонги) і «нεсвойствεннаА». Автор підкреслює: «СвойствεннаА ω(т) Грεкω(в) взАтаА/аі, εі, оі: СлавАны нε оупотрεблАемы(м) ωставлεны(м) соуть, аv, εv Ж и оу, ω(т) Латінъ, ıа А іε ю: Славе(н)скоє же єдино ы». Він або забув трактат Чорноризця Храбра «ω писмεнεхь» (у східнослов'янській редакції — «Сказаніе како состави ст̃ыи Кирилъ философъ азбуку по Азыку словеньску» — кілька разів надруковане перед «Граматикою» Смотрицького), де ясно сказано, що ю, Ж, А«словεнські» 71, або хотів висунути свою версію походження цих букв (як бачимо, хибну).



73 Див.: Вайан А. Руководство по старославянскому языку. М., 1952, c. 39 — 40.

74 Див.: Ягич И. В. Зазнач. праця, с. 301, 306, 316.



«Нεсвоεствε(н)наА всА, СлавАнω(м) соуть приискрна и своА и(м)» — це сполучення різних голосних із й, наприклад ай, εй, ий та ін. Під термінами «двогласнаА», навіть «трεгласнаА, чεтырεгласна» автор розуміє не стільки сполучення звуків, скільки літер (пор. «двома гласными состоят» оу, ıа, А, іε, ю, ы, ай тощо, «трєма» — оуй, ый, ıай, Ай, юй, «чεты(р)ма» — Жй). Тут об'єднуються власне букви, що виникли від сполучення двох літер, наприклад ıа, та літери, що не є такими за походженням, проте мали в церковнослов'янській мові східнослов'янської редакції однакове з ними звукове значення — А. Він висловлює думку про те, що «двоголосні» ıа та а є поєднання іти та аза, тобто літер і та а.

Двогласні «по мЂрЂ стіхотво(р)нагω количεства» ділить автор на «долгаА, кра(т)каА и общаА», отже, добре розуміє, що розрізнення довгих і коротких звуків в церковнослов'янській мові немає. «СогласнаА писмεна» М. Смотрицький розподіляє на по(л)гласнаА» (до них відносить літери на позначення сонорних і фрикативних, а також щ, ξ, ψ) та «бε(з)гласна» (це літери на позначення вибухових, в тому числі г і ґ).

Смотрицький узаконює вживання літери ґ (різновиду грецької гами) для передачі вибухового звуку, на відміну від г, що вживається для передачі фрикативного (українського) звуку.

Другий поділ приголосних — за їх властивостями — на: «измЂнАемаА, обоАющаА, таεмаА, сугубаА, сугубствующаА, страннаА» в нашій літературі М. Смотрицький зробив уперше. З цих груп привертає увагу перша й остання. «ИзмЂнАεмаА» — це г, к, x, ц, ж, ч, ш. Автор виявляє важливу особливість слов'янської фонетики — чергування приголосних (щоправда, він знаходить це явище тільки в іменникових і дієслівних парадигмах). До чужих («страйкам») «літер» (а серед них і звук ф) мовознавець справедливо відносить ґ, s, ф, ξ, ψ, θ, бо вони «ω(т) Грεкωвъ привзАта»: Славε(н)ску языку и кромЂ си(х) состояти могущу».

Великий інтерес становлять «УвЂщεнїА» до орфографії. Усвідомлюючи, що грецькі й латинські дифтонги, «оупотрεблАεмаА СлавАны быва(ю)т нε своεго и(м) языка дЂлА, но за приискрноε писм(ъ) грεчεски(х)», він охоче б їх зберіг у слов'янських написаннях (напр., «εікωна»), але оскільки вони «ωставлεны ω(т) дрε(в)ни(х), по нуждЂ и мы ωставихо(м)». М. Смотрицький, як бачимо, з повагою ставиться до усталеної правописної традиції. Мовознавець викладає досить чіткі правила вживання тих чи інших літер. Уперше заговорив він і про орфоепію. Літери е та ш він також узаконює в ролі показників множини в парадигмах: «тЂ(м) тво(р)цε(м): ты(м) тво(р)цε(м)», «тЂмъ воино(м): ты(м) воинω(м)». Літера u може вживатись на початку, а також у середині і в кінці слів після приголосних. Літерою ї не можна ні починати (крім іншомовних слів), ні закінчувати слова, а вживається вона перед голосними, за винятком форми родового відмінка однини прикметників жіночого роду, де для відрізнення від інших відмінків пишеться u (крЂпкиА). Не вживають ї також у префіксі при- (приАтεлищε і под.). У «Граматиці» зафіксовано важливе орфоепічне правило, яке відбиває особливості української мови — вимову u як звука середньо-високого піднесення, перед котрим приголосні непалаталізовані: «...ω u вЂстнω буди, яко въначалЂ рεчεнїй u в(ъ) слозεхъ полагаεмо, дεбело произноси(т)сА (підкреслення наше — В. Н.): якω исти(н)на, искони: и про(ч)». Однак автор зауважує, що и «припрАгаεмоε жε гласному, и ω сεбЂ слогъ творАщεε/мАгко: якω, исти(н)нїи/двоица/троица/боАщїисА..» (тобто після голосних, коли самé утворює склад, звучить як сучасне ї). З відповідним значком над ним («слитною») и зливається в один склад із попереднім приголосним (тобто вимовляться як й): Цікаво, що, за М. Смотрицьким, «и/ Сооу(з), дεбεлω произноси(т)сА. и, МЂстоимεнїε, мАгкω». Рекомендація вимовляти українське и, а не і й на початку слова, очевидно, відбиває фонетику рідних авторові подільських говірок, де тепер перед початковим голосним и (мало виявлений, а інколи зовсім виразний) з'являється приставний г.

Автор влучно підкреслює, що ωт — це ні літера, ні дифтонг, тому до літер залічується лише умовно.

Смотрицький першим відкинув архаїчну орфографію щодо вживання ъ, який у нього означає тільки твердість кінцевого приголосного (як ь — м'якість), і ніколи не виступає на місці о. Автор підкреслює, що ы «вначалЂ рεчεнїА нε полагаε(т)ся».

M. Смотрицький був обізнаний з графікою церковнослов'янських пам'яток не тільки XVI—XVII ст., але більш ранніх, а, може, й старослов'янських. Він пише, що їε (тобто старовинне ıє) сучасні йому писарі залишили, бо в цій ролі може вживатися є, яке «чисто и сопрεди рεчεнїА положεноε двогласнагω... іε, силу притАжаεтъ», тобто після голосної й на початку слова вимовляється як сучасне є. Виняток — слова давньоєврейського, грецького й латинського походження — «Є(м)мануилъ, εлεй, εлεмεнтъ: и проч): В ни(х) жε ε, якоже и в(ъ) рεчεнїи(х) Славε(н)скихъ согласному припрАжε(н)но гласи(т), εψїлону грεчεскому, или е латінскому подобнЂъ (підкреслення наше.— В. Н.). Смотрицький цим засвідчує другу характерну рису української фонетики — твердість приголосних перед е.

Написання ю наштовхнуло М. Смотрицького на помилкове твердження, що ця буква в давнину вимовлялася як «їо латінскоε/в(ъ) рεчεнїи(х), іоръ іоры (Іовїнїан(ъ)... нн̃Ђжε єдинакоε co Ж има(т) изглашεнїε». Він справедливо відзначив, що в церковнослов'янських складах іо не зустрічається, але чомусь пише, що «слоти» на іо «въмЂсто самагω iu латінскагω оупотрεблАεма бываю(т)... 75 (можливо, тут друкарська помилка, іи замість іо.— В. Н.). З часом писарі перестали користуватися літерою Ж (юс), бо її успішно заміняє ю. Отже, первісне звукове значення А М. Смотрицькому, звичайно, не було відоме. Однак вчений пропонує вживати іо в словах, запозичених із польської й латинської мов: лїосъ, маїорїтас.



75 Можливо, що на цьому базується передача кириличного ю через іо в польській транскрипції реєстру рукописного словника «Dictionarium Sclauo-Polonicum...», що його опублікували М. Карась і А. Карасьова у кн.: «Mariana z Jaślisk dykcjonarz słowiańsko-polski z roku 1641» (Wrocław — Warszawa — Kraków, 1969).



Не відоме було йому й давне розрізнення ю та А, які в давньоруській мові означали один звук. Він узаконює вживання першої літери на початку, другої — в середині й у кінці слова.

Літера v (іжиця) вживається тільки в словах грецького походження і має звукове значення и, коли над нею поставлене «двоточіε», іноді — значення в, коли над нею немає цього значка. Запозичені буки ґ, ф, ψ, θ вживаються в грецьких і деяких латинських словах. Але в зв'язку з тим, що θ багато його сучасників вимовляли як ф, Смотрицький нагадує, що літери θ та ф не можна вживати одну замість іншої, писати, наприклад, не θїліппъ, Фεкла, a Філіпп(ъ), θεкла.

Мовознавець радить літеру s (зело) вживати тільки в значенні числа (6), для чого її й було запозичено, як твердить автор, із грецької мови. Він слушно пише, що ця літера зайва, бо функцію її виконує з. Отже, «УвЂщεнїА» М. Смотрицького присвячені як питанням правопису, так і орфоепії.

Крім цього, вчений подає «Правила орθографїи». У першому правилі Смотрицький уперше регулює написання великої букви: її слід уживати на початку віршованої строфи, після крапки, на початку власних назв, слів на означення санів, наук та їх частин. У перших чотирьох пунктах це правило діє і в сучасних східнослов'янських правописах. Друге правило радить вживати букви над рядком лише тоді, коли вони закінчують склад. Третє правило нагадує, що необхідно правильно вживати флексії при відмінюванні і дієвідмінюванні слів, зокрема не писати ε замість Ђ і навпаки; Ђ — замість и; ы — замість и. Тут учений виявляє знання особливостей східнослов'янських мов (поплутання Ђи, ы — u часто зустрічаємо в українських текстах XVI—XVII ст.). Четверте правило, крім іншого, застерігає не вживати ф замість хв і навпаки, бо автор знав, що в багатьох українських і білоруських говірках /ф/ заступається сполученням хв. П'яте правило рекомендує застосовувати грецьку орфографію в словах грецького походження, латинську — в словах латинського походження (отже, пропонується транслітерація). Шосте правило радить подвоювати н у прикметниках за відповідних умов (напр., истинный) і писати одно н у дієприкметниках. Значне місце в книзі Смотрицького відведено вченню «Ω Просωдїи: или ω Оударεнїи». Він поділяє її на «Просωдїю стїхотворную» і «Просωдію орθоґрафїА». Остання має дев'ять різновидів: «оξіа / или остраА: варїА, или тА(ж)каА: пεрїспомεни, или ωблεчεнаА: ψїли или то(н)каА: дасїА / или густаА: εрикъ: паεркъ: слитнаА: мАгкаА». В просодії М. Смотрицький виділяє також: «Оударεнїε. ВрεмА: Духъ: и Страсть».

Багато пише Смотрицький про місце різних типів наголосу. Теорія автора базується на грецькій системі, штучно перенесеній на слов'янський грунт, і не відбиває властивостей слов'янської системи наголошування.

Заслуговує на увагу параграф «Ω страсти», де розглядаються правила вживання надрядкових знаків, яких Смотрицький виділяє чотири: «Єрикь, паεркъ, сли(т)наА, мАгкаА». «Єрикъ» над літерою означає твердість (у реченні пам'ятки «И паεркъ оубо на(д) согласными... дебεлоε... творить», мабуть, друкарська помилка, замість «И єрикъ... дεбвлоε...»), «паεркъ» — м'якість. Щоправда, «єрикъ» над прийменниками (і префіксами) с, к, в може означати і звук о. Знак «СлитнаА» вказує, що звук «сливаεт(ъ)сА» з попереднім. Цим правилом закріплено написання літери й. Знак «мАгкаА» указує на м'якість приголосної («суд΄ба», «л΄осъ»). Подібний знак, вжитий на позначення м'якості приголосного в німецькому перекладі граматики М. В. Ломоносова, П. С. Кузнєцов уважає запозиченим з польського та чеського письма 76. Більш імовірно, що цей знак узято з «Грамматїки» Смотрицького.



76 Див.: Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 62.



Чітко виклав Смотрицький параграф про розділові знаки — «Ω препинанїихь строчныхъ». «Чεрта» (/) вживається для відзначення невеликої паузи, не перерваної «ω(т)дохомъ» (віддихом), «запАтаА» — для недовгої паузи, перерваної «ω(т)дохомъ», «двоточїε» — для паузи, перерваної «ω(т)дохомъ», після слів, які закінчують думку, однак фраза може бути продовжена, «точка» — коли речення зовсім закінчене. Тексти, в яких ця система більш-менш витримана (до таких належить і наша пам'ятка), можуть дати матеріал для дослідження історії ритмічного членування мовлення.

Знак «ра(з)АтнаА» (') пропонується для того, щоб показати роздільність двох слів, які в мовному потоці можуть злитися в одне (нε'сущимъ — нεсущимъ); тут же «єдинитнаА» — знак переносу. У кінці питальних речень ставиться «вопроснаА» (;), в кінці окличних — «оудивнаА» (!).

Слово, що уточнює зміст чужого висловлювання, береться в квадратні дужки («вмЂстнаА»). Вставні слова відзначаються круглими дужками («ωтложнаА»). Завершує першу частину «Граматики» параграф про скорочене написання слів — «Ω ТїтлЂ и ω СловотітлЂ». Ці знаки пишуться для відзначення скорочення в «имεнεхъ Божїи(х), къ Божїεй чести служащи(х)». Смотрицький, мабуть, прагнув до того, щоб із титлами писали якнайменшу кількість слів, адже він нічого не говорить про вживані тоді «добро-», «рци-», «глаголь-» і «он»-титли.

Після звичайних у ту епоху визначень складу — «Слога», слова — «РεчεніА», речення — «Слова» автор переходить до другого, найбільшого розділу «Ω εтvмолоґїи» (стор. 39—388), яка вчить «рεчεнїА раздЂлАти, и ко своεй коεждо слова части сора(з)суждεнїεмъ ω(т)носити», де викладено вчення про традиційні вісім частин мови в такому порядку: «ИмА», «МЂстоимεнїε», «Глаголъ», «Причастїε», «НарЂчїε», «Прε(д)логъ». «Союзъ»,«Мε(ж)домεтїε». Учений свідомо відійшов від грецької схеми, відкинувши не властивий слов'янській системі артикль («различїε»). Замість нього він виділяє вигук. Свою позицію Смотрицький переконливо обґрунтовує: «...Часть слова/ра(з)личїε называεмую, Славенскому языкови нε свойствεнну ωставихо(м) МЂстоимεнїю долгъ εА дово(л)нЂ испо(л)нАющу. Во осмую жε слова часть / Мε(ж)домεтїε, Латінски interiectio называεмую свойствв(н)нЂ приАхо(м)».

Частини мови поділяються на «СкланАεмыА, и НεскланАεмыА».

Багато місця відведено «Имεни» (стор. 40—194), що об'єднує іменники, прикметники, числівники та займенники прикметникової відміни.

Загалом «ИмА» має сім ознак: «Оуравнεнїε: Родъ: Видъ: Число: Начεртанїε: Падεжъ: и Склонεнїε». За Смотрицьким «ИмА» буває двох видів: «Собствε(н)ноε» (Петръ) і «Нарицатεлноε» (отεцъ). У свою чергу «Нарицатεлноε имА» ділиться на «Существитεлноε, Собиратε(л)ноε и Прилагатε(л)ноε». «Прилагатεлноε» поділяється на дев'ять розрядів: «Совε(р)шεнноε», тобто непохідне (крЂпкїй), «Ωтимεнноε» (желЂзный), «Числитεлноε» (два), «Чинитε(л)ноε», тобто порядкове (вторый), «Вопроситε(л)ноε» (каковъ), «ω(т)вЂщатε(л)ноε» (толикъ), «ПритАжатε(л)ноε» (Петровъ, Отчїй), «Ωтεчεствноε» (Римскїй), «Язычεскоε» (Рωссійскїй).

Прикметники, крім цього, за формальними ознаками можуть бути «єдинагω» (юродъ) і троεгω ωкончεнїА» (бл̃гїй, бл̃гаА, бл̃гоε). Останні ще виступають повні, членні — «цЂлаА» (бл̃гїй) та короткі, нечленні — «оусЂчεнаА» (бл̃гъ). Поняття якісних та відносних прикметників закладене в розподілі «Прилагатεлнагω» на «ОуравнАεмоε» (чистый) та «НεуравнАεмоε» (златый).

Прикметникам притаманні три ступені порівняння: «Положитε(л)ный: Ра(з)судитεлный: и Прεвосходитεлный». Розрізняється ступенювання «Правилноε» (чистый — чистшїй — чистЂйшїй) і «Нεправилноε» (злый — горшїй — злЂйшїй). Смотрицький учить, що вищий ступінь твориться за допомогою суф. -ш-, найвищий — Ђйш. Як відомо, в старослов'янській (і давньоруській) мові форма вищого ступеня творилася за допомогою суф. -ии (род. відмінок -ьш-) та Ђи (род. відмінок — -Ђши-), причому форми з -Ђи(ш)- переважали. Давні форми з суф. -ш- та -ійш- < -Ђиш- характерні й для народних говорів, особливо південно-західних 77.



77 Див.: Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957, с. 134 — 135.



Під впливом «Грамматики доброглаголиваго еллинословенскаго языка» 1591 p. автор пропонує ці суфікси для творення і вищого і найвищого ступенів порівняння. Напевне, завдяки «Граматиці» Смотрицького форма найвищого ступеня з суф. -ейш- (-айш-) закріпилася в російській літературній мові. Існує погляд, що ці первісні форми вищого ступеня набули значення найвищого в процесі історичного розвитку російської мови 78, однак про церковнослов'янське походження такої форми найвищого ступеня свідчить вживання її тільки у книжних стилях 79.



78 Див.: Иванов В. В. Историческая грамматика русского языка. М., 1964, c. 351.

79 Див.: Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) М.—Л. 1947, с. 252.



Приголосні перед суф. -ш- не чергуються: оубогшій, драгшій, тихшій (палатальність позначається тільки в формах, утворених від прикметників на -н- — чεстн΄шїй). Таке узагальнення зробив Смотрицький, можливо, під впливом деяких форм живої мови (пор. суч. тихший). Учений застерігає, що в основах на г, д, x необхідне чергування при суф. -айш-їй (дражайшїй, тишайшїй). Привертає увагу те, що д в цьому випадку переходить у ж (млажайшїй), а не жд (тобто пропонується східнослов'янський рефлекс * dj).

У «Граматиці» правильно відзначено творення форм вищого ступеня від кореня, а найвищого — від основи прикметників із суф. -ок-їй: глубокїй, глубшїй, глубочайшїй. Форми найвищого ступеня із преф. пре- творяться не від форм вищого, а від звичайного ступеня: прεславный (а не прεславнЂйшїй). За автором, форми з преф, пре- вказують на більший ступінь ознаки, ніж форми з суф. -Ђйшїй. Але вченому були відомі й давні форми вищого ступеня з суф. Ђй: «ωбрεтают(ъ)сА ра(з)судитεлнаА и на/Ђй кончащаАсА: якω крЂплЂй /силнЂй/пространнЂй: и про(ч). Имжε родитεлна раз†правилна нε обрЂтаεмъ /крЂпша, силнεйша: и про(ч). Якоже и нεправи(л)ны(х), оунїй/оуншагω: болїй / болшагω: мнїй /мεншагω/ мεншεму: и про(ч). Да нεкако в(ъ) прεвосходитεлεнъ в(ъ)зыйдутъ».

На відміну від Л. Зизанія, М. Смотрицький виділяє в імені аж сім родів. Це зумовлене тим, що, за автором, «Родъ εстъ МЂстоимεнїε(м) пола раздЂлεнїε» (йдеться, отже, не стільки про граматичний рід, скільки про визначення статі): «Мужεскїй (той мужь), «Жεнскїй» (таА жεна), «Срεднїй» (тоε дрεво), «Общїй» (той u таА Воεвода), «ВсАкій» (юродъ, исполнь; три, чεтыри; сюди відносяться прикметники, що мають тільки одну форму роду та числівники від трьох включно і далі), «НεдоумЂнный» (той или таА нεасыть; сюди відносяться іменники, «ω ни(х)жε нεдоумЂваεм /простЂε ли мужεскоε прилагатεлноε приε(м)лютъ /либо жεнскоε)», «Прεобщїй» (той орεлъ, таА ластовица; тобто рід, «ижε εдинымъ мужεски(м) или жεнски(м) родомъ ωбоε по(л) объε(м)лεтъ»).

Роди імен пізнаються двома шляхами — «Правилы ωбщими /сирεчъ/ Знамεнованїεмъ» і «Правилы Особными/ сирεчъ / ωко(н)чεніεмъ». Автор подає відповідно сім правил визначення роду слова за семантикою. Але він усвідомлював, що за таким принципом охопити всі випадки неможливо, тому після визначення слів чоловічого, жіночого й середнього родів нагадує, що «всА имεнъ роды познаваεмы СлавАнω(м) бывати з(ъ) ωко(н)чεнїА изрАднЂε нεжεли з(ъ) знамεнованїА». Його загальні правила визначення роду за закінченнями називного відмінка однини більш вдалі, бо в них ідеться власне про граматичний рід.

«ИмА» має два види: «Пεрвообра(з)ный» (злато) і «Производный» (златый). Виділяється сім «видів» похідних імен: «Отчεимεнный: ижε и ПритАжатε(л)ный» (Павловъ, Павлова або Павловна), «Отεчεствный» (ЛвовАнинъ, ЛвовАныни), «Властεли(н)ный» (Воεводичь, воεводинна, старостАнна), «Языческїй» (Рωссъ, Рωссини), «Глаголный» (слышанїε, слышатεль), «Ωтимεнный» (со(л)нεчный), «Оумалитεлный» (словицε), «Оуничижителный» (жεнищε).

Смотрицький виділяє три числа — «Єдинствεнноε, Двойствεнноε, Множεствεнноε» і три «НачεртанїА» — «Простоε» (славный), «Сложεнноε» (прεславный), «Прεсложεнноε» (прεпрославεнный).

«ИмА» має сім відмінків: «Имεнитε(л)ный, Родитεлный, Датε(л)ный, Винитε(л)ный, Зватε(л)ный, Творитε(л)ный, Сказатε(л)ный». Великою заслугою Смотрицького в те, що він перший виділив місцевий відмінок — «Сказатε(л)ный падεжь». «Установлення у відмінковій системі саме тих відмінків, які притаманні слов'янським мовам, є великим досягненням Смотрицького і свідчить про те, що він не тільки правильно відчував відмінності в мові, але й умів теоретично осмислити, сформулювати їх. У цьому він іде попереду багатьох навіть наступних західноєвропейських граматистів, які вміщували форми живих сучасних мов — німецької, французької, англійської — в прокрустове ложе латинської граматики» 80.



80 Кузнецов П. С. Зазнач. праця, с. 29. Твердження про те, що термін «сказательный падеж» (див.: Засадкевин Н. Мелетий Смотрицкий как филолог. Одесса, 1883, с. 67) у значенні місцевого відмінка вживав ще раніше Максим Грек, спростував Г. Ягич (див.: Ягич И. В. Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянском языке.— В кн.: Исследования по русскому языку. Т.1. Спб.. 1885 — 1895, с. 585 — 586).



«Склонεнїй» у книзі Смотрицького п'ять: «Пεрвоε: Второε: Трεтїε: Чεтвεртоε: ПАтоε». Порівняно з Л. Зизаніем Смотрицький і тут зробив великий крок уперед. Він глибше осмислив особливості слов'янського відмінювання, більш удало систематизував матеріал. В основних рисах його поділ іменників на відміни зберігається і в сучасних граматиках східнослов'янських мов. До першої відміни вчений відніс іменники чоловічого, жіночого, спільного та «всякого» родів, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, іменники жіночого роду — на -А та -и. До другої відміни ввійшли іменники чоловічого, спільного і «всякого» родів» («вεщи ωд̃шεвлεныА и бε(з)душныА знамεнующихъ») на (тобто твердий приголосний), середнього роду — на -о, -ε, -А. Третю відміну складають тільки іменники жіночого роду на . У четвертій відміні Смотрицький згрупував іменники чоловічого й спільного родів на та (-ай, -εй і т. д.), середнього роду на -їε. Сюди зараховано також грецькі іменники на -ιον, -ειον. Учений уперше виділив окрему (п'яту) відміну прикметників. Як гетероклітики цієї відміни подано парадигми числівників. Смотрицький ще не об'єднав в одній відміні іменники чоловічого роду твердої і м'якої груп. На перешкоді цьому стало нерозрізнення ним букв і звуків. Але в класифікації Смотрицького зберігається певна системність, адже в четвертій відміні об'єднано тільки іменники м'якої групи. Формально, за називним відмінком, віднесено до другої відміни іменники кол. *-s-основи. Невдало приєднано сюди іменники на (в непрямих відмінках -εн-, -Ат-), які мають специфічний набір флексій (четверта відміна в сучасній українській мові). Автор, хоч і відніс до третьої відміни іменники кол. *-ū-основи, усвідомлював, що в окремих відмінках їм притаманні особливі форми.

В іменниках першої відміни твердої групи (зразки відмінювання — Іωна, ДЂва, Воεвода) немає специфічних закінчень, які б не були властиві старослов'янській мові 81. Автор застерігає, що приголосні основи на г, к, x (Влага, Рука, Сноха) в дав. і місц. відмінках однини, наз., знах. і клич. двоїни чергуються із з, ц, с. Іменники жін. роду м'якої та мішаної груп (Мрεжа, Ладїа, СамарАныни; ст̃інА, ст̃ыни; форма ст̃ынАнова, за аналогією до іменників типу зεмлА) зберігають давнє закінчення -А в род. однини, наз. і знах. множини (МрεжА, ЛадїА, СамарАнынА, ст̃ынА), як і іменники із значенням жіночої статі спільного роду (пїАница, ωбрАща — пїАницА, ωбрАщА). Однак іменники чол. роду «на а / чистоε» (Захарїа) та спільного роду (судїа) Смотрицький подає із новими флексіями (під впливом живої мови): в род. однини та наз. множини (Захарїи, судїи), -їй — в род. множини (Захарїи, судїй). Слова чоловічого (юноша) та спільного родів із значенням чоловічої статі (той пїАница, той ωбрАща) приймають нове закінчення в род. однини та наз. множини (юноши, пїАницы, ωбрАщи), флексію в знах. множини (юношы, пїАницы, ωбрАщы). Тут спостерігається прагнення автора формально розрізняти закінчення наз. та знах. відмінків у множині. Введенню флексії сприяло, мабуть, і те, що шиплячі приголосні в живій мові були тверді, а в багатьох південно-західних говірках звук ц диспалаталізувався в суфіксах, зокрема в -ица 82.



81 Морфологічні явища, зумовлені фонетикою східнослов'янських мов, тут і далі умовно не вважаємо відмінними від старослов'янських (континуанти носових голосних, ъ, ь; ствердіння приголосних; звук u після задньоязичних та ін.).

82 Див.: Шило Г. Ф. Зазнач. праця, с. 65; Dejna K. Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny. Wrocław, 1957, c. 49—54.



За правилами Смотрицького, літера u після голосних вимовлялась як ї, отже закінчення у формах типу Захарїи, судїи у вимові збігалося з українським -і < -Ђ. Перша відміна — відміна іменників колишніх *-а- та *-ja- основ. Специфічні особливості має парадигма слова грецького походження Імармεни.

Другу відміну Смотрицького складають насамперед іменники кол. *-о-основ чоловічого (Клεврεтъ, ярεмъ; між ними окремо виділено слова з основою на г, к, x — другъ, Пророкъ, грЂхъ, через те, що в окремих відмінках у них зазначені приголосні чергуються відповідно із ж, з; ч, ц; ш, с), спільного (Воинъ) та «всякого» роду (юродъ), а також середнього на -о (дрεво). До неї ввійшли іменники з основою на -ц(ъ) (отεцъ, чванεцъ) чол. роду та сер. роду на -ε (сεрдцε) кол. * -jo-основи. Окремо автор подає парадигми односкладових слів, «растворАтисА мощи в(ъ) падεжεхъ», зразками яких є сн̃ъ, кол. *-u-основи, та жрεцъ, кол. *-jo-основи. У другій відміні наведено правила змінювання іменників сер. роду кол. основ на приголосний *-t- (отрочА), *-n- (имА), *-s- (словесо, слово). Слушно автор виділив окремо парадигму іменників типу РимлАнинъ. Учений звернув увагу й на особливості відмінювання слів грецького походження (Орεстъ, Віасъ та ін.). Гетероклітиками другої відміни в «Граматиці» є іменники домъ і братъ. Смотрицький об'єднав у другій відміні іменники, що мали в старослов'янській мові різні парадигми. Але в другій відміні спостерігаємо певне зближення окремих типів, зумовлене введенням у парадигми елементів із живих мов східних слов'ян. Необхідно відзначити, що кількість цих елементів неоднакова в зразках відмінювання різних слів тієї самої давньої основи. Смотрицький перший у нашому мовознавстві підкреслює граматичну категорію живих істот і неживих предметів («ωд̃шεвлεныА и бε(з)душныА»). У назвах живих істот у «Граматиці» послідовно подається форма знахідного, що збігається з формою родового відмінка. Це результат впливу живих мов, адже в епоху існування старослов'янської мови форма знахідного-родового ще не була постійною 83. Досить послідовно в пам'ятці виступає флексія -ами поруч із старовинною в оруд. відмінку множини іменників чол. та середн. роду на -о, -ε (клеврεтами, грЂхами, отцами, сн̃ами, жεрцами). Тільки з цією флексією виступають форми домами, дрεвами, сεрцами. Знахідний множини іменників кол. *-jo-основи має на першому місці закінчення -ы, а потім -А (отцы — отцА) старослов'янського походження. Іменники другъ, грЂхъ в род. множини мають нову форму другωвъ. грЂхωвъ поруч із старовинною другъ, грЂхъ. Слово кол. -u-основи сн̃ъ у род. відмінку виступало тільки з новою флексією -а (сн̃а), хоч у слові домъ зберігається лише старовинна -у (дому). Ці ж іменники під впливом живої мови мають нову флексію поряд із давньою -ови в дав. однини (сыну — сн̃ови), а іменники кол. *-jo-основи — закінчення -εви (жεрцу — жεрцεви). Форми, вирівняні за аналогією, засвідчуються в наз (сн̃ы — сн̃овε, жεрци — жεрцεвε) та в род. (сынъ — сн̃ωвъ, жрεцъ — жрεцεвъ, домωвъ — дωмъ) відмінках множини. Привертає увагу наявність паралельних форм із -ов-/-ы- у дав., знах. та місц. відмінках іменників сынъ, жрεцъ (сн̃овымъ, жрεцεвє(м) та ін.). Вважається, що форми з -ов- у зазначених відмінках множини взято з текстів сербської редакції 84.



83 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 206 — 207.

84 Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 39.



Варто відзначити, що подібні форми відомі й у живих українських говірках, наприклад, у закарпатських (кумов-ам/-ум, кумовами, на кумовах). Тенденція до відмінювання іменника сынъ на розширеній основі сынов- відзначається і в середньоболгарській мові. Спостерігалась вона також в окремих словах старослов'янської 85.

Вплив іменників кол. *-u-основи на іменники кол.*- *-о- і -jo-основ почався ще в добу старослов'янських пам'яток 86, але закінчення род. множини -ωвъ (-євъ) та дав. однини -ови, -εви Смотрицький увів насамперед на основі церковнослов'янських текстів східнослов'янської редакції. Наявність подібних флексій у живій українській мові XVII ст. сприяла закріпленню їх у парадигмах.



85 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 112.

86 Див. Там же с. 113.



Змішування флексій кол. *-о-, *-jо- та *-u-основ та флексій іменників чол. і середн. родів кол. основ на приголосний у другій відміні Смотрицького спостерігається в місц. відмінку множини: пор. клεврεтεхъ (паралельна форма клεврεтЂхъ в пам'ятці не надрукована, хоч мала бути, як видно із повторення займенникової форми тЂхъ), ярмεхъ — ярмЂхъ, дрεвε(х) — дрεвЂхъ, друзεхъ — друзЂхъ, сεрдцε(х) — сεрдцихъ, сн̃εхъ — сн̃овεхъ, але тільки отцεхъ, чванцεхъ, жεрцεхъ, домεхъ.

Іменники середн. роду кол. основ на приголосний та чол. роду з суф. -Анинъ загалом не відбивають новотворів живої мови.

Автор відрізняє закінчення дав. (-ома, -εма) й оруд. (-ама) відмінків двоїни в більшості парадигм, чого не було в старослов'янській мові.

Третю відміну складають виключно іменники кол. *-i-основи (заповЂдь) та іменники -r-основи (матεрь мати). Тут же наведено зразки відміни слів грецького і латинського походження (сvнтаξїс, аvторїтас). Яких-небудь особливих слідів впливу живої мови в парадигмах не спостерігаємо. Кінець кінцем у західноукраїнських говірках, крім кличної форми, майже повністю функціонує в однині давня парадигма. Вона великою мірою зберігається в українській літературній та інших східнослов'янських мовах. За зразком іменника мати (матεрь) автор пропонує відмінювати іменники кол. *-u-основи любовь або любы, свεкровь або свεкры (пор. ще цεрковь або цεркви, кровь або крви зам. давнього цьркы, кры) та * -r-основи дщεрь або дщи. Давнє закінчення род. множини -їй має й тепер відповідник у подільській говірковій флексії -ий 87.



87 Див.: Голоскевич Г. К. Описание говора с. Бодачевки (Колодиев.чи) Ушицкого уезда Подольской губ.— ИОРЯС. Т.14, № 4, 1910, с. 122.



Смотрицький і в третій відміні розрізняє форми дав. (-εма) й оруд. (-ма) відмінків двоїни, хоч старослов'янська мова мала для них спільне закінчення (-ьма).

До четвертої відміни, за Смотрицьким, належать іменники чол. роду (пастырь, мАтεжь, свЂдитεль, ходотай, іεрεй, мравїй, зной, крагуй, любодЂй) та середн. роду (знамεнїε), тобто слова кол. *-jo-основ. Тут подано також парадигму іменника дрεводЂлА кол. *-ja-основи. Багато уваги приділив автор відмінюванню слів грецького походження. Окремо, як і в другій відміні, виділено односкладові іменники, що можуть «растворАεма быти» кол. *-jo-основ (врачь). Парадигма іменника чол. роду кол. *-i-основи г(с)дь подається як гетероклітика цієї відміни. Прикладом збірних іменників третьої відміни, які мають тільки форми множини, є слово камεнїε. У парадигмі однини іменників четвертої відміни не засвідчуються форми, не властиві старослов'янській мові. Це зрозуміло, бо й сучасні східнослов'янські мови зберігають давні закінчення. А в рідних Мелетієвих південно-західних говірках і тепер виступає закінчення в місц. відмінку. Впадає в око те, що вчений під впливом живої мови пропонує відмінювати за зразком пастырь слово кол. *-i-основи тать і кол. *-n-основи камень, а за зразком мАтεжь — іменник кол. *-i-основи путь. Правда, в спеціальному зауваженні він говорить, що «всА на / нь кончащаАсА склонεнїА сεгω имεна / чистЂε родитεлный εдинствεнный сходити творя(т) на / ε, нεжεли на / А: яка, корεнь/ корεнε: стεпεнь / стεпεнε: камεнь/ камεне: дεнь/ днε...».

Зате в множині іменників цієї відміни спостерігаються форми, не вживані або рідковживані в тих чи інших словах старослов'янської мови. Називний відмінок має паралельні закінчення -іє та -ε (пастырїε — пастырε, мАтεжїε — мАтεжε, свидЂтεлїε — свидЂтεлε»; пор. ст.-сл. мытарε, -u, дЂлатεлε, але мЖжи). Закінчення -їε поширилось за зразком іменників чол. роду кол. -i-основи (пор. ст. сл: пЖтиε). Флексію іменників з суф. -тεль, -арь поширено на всі слова з кінцевим й (ходатаε, мравїε, зноε та ін.; пор. ст. сл. краи). Давньої форми на немає в жодній парадигмі. У род. відмінку четвертої відміни іменники приймають переважно паралельні закінчення -єй та (у цей час уже чиста основа): пастырεй — пастырь, мАтεжεй — мАтεжь тощо. Закінчення -εй уведено під впливом іменників чол. роду кол. *-i-основи (пор. ст. сл. пЖтєи) та живої мови, в якій іменники кол. *-jo-основи теж частково підлягли цьому впливові (пор. суч. коней, людей та ін.). Давальний відмінок має спільне для всіх іменників давнє закінчення -ємъ (пастырємъ, ходотаємъ), яке підтримувалось живими південно-західними говірками (пор. суч. діал. дітьом, плечом та ін.) 88. Паралельні форми на -(ь)ми кол. *-i-основ чол. роду та основ на приголосний й давнє кол. *-jo-основ подає автор в оруд. відмінку: пастырми— пастыри, мАтε(ж)ми — мАтεжи тощо (пор. ст. сл. дьньми, пЖтьми, мЖжи). Форми із -(ь)ми впроваджено не без впливу живої мови (пор. суч. кіньми, грішми, людьми та ін.). Давнє закінчення -ихъ виступає тільки поруч із -εхъ у парадигмі знамεнїε — знамεнїихъ. Тут панує флексія -εхъ, взята з парадигми іменників чол. роду кол. *-і-основи (пор. ст. сл. пЖтεхъ, -ьхъ) та основ на приголосний (пор. ст. сл. дьнехъ, -ьхъ) і підтримувана живими південно-західними говірками (пор. суч. діал. на дітьох, крижох тощо) 89.



88 Див.: Мельничук О. С. Південноподільська говірка с. Писарівки (Кодимський район Одеської області).— Діалектологічний бюлетень, вип. 3. К., 1951, с. 65

89 Див.: Там же, с. 65.



Можливо, живі говірки спонукали Смотрицького дати парадигму іменника дрεводЂлА в четвертій відміні (пор. у закарпатських говірках старості і старостови, старостам тощо). У парадигмі слова врачь, крім нововведень, відзначених в інших словах четвертої відміни, привертають увагу паралельні закінчення в дав. однини (врачю — врачεви) і наз. (врачїε, — врачε, — врачεвε) та род. (врачь — врачεвъ) множини. Тенденція до поширення закінчень іменників кол. *-u-основи на іменники кол. *-о- і *-jo-основ засвідчена ще старослов'янськими пам'ятками 90. Проте і тут, напевне, певну роль у їх введенні відіграв уплив живої мови, особливо південно-західних говірок (пор. суч. орачеві, півд.-зах. діал. пневи, хлопцеви та ін.; бояровε, синовε, пановε, та ін. 91, суч. орачів тощо). Сплетіння аналогій до іменників чол. роду кол. *-о-, -jo-основ та -u-основ знаходимо в парадигмі слова г(с̃)дь. Коливання флексій між типами на та -ъ (-ь) у цьому слові було вже в старослов'янських текстах 93.



90 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 112—114.

91 Див.: Верхратський І. Говір батюків. Львів, 1912, С. 45 — 46.

92 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 123



П’ята відміна в «Граматиці» — відміна «имεнъ прилагатεлныхъ троεгω ωкончεнїА», тобто прикметників, що мають окремі закінчення за родами. Для зручності викладу автор розподіляє прикметники на три групи, обіцяючи спочатку подати парадигми «Совεршεнныхъ, Отимεнны(х)ъ, Числитεлны(х), Чинитεлны(х), Вопроситεлны(х) и Ω(т)вЂщатεлны(х)», після них «Отчεимεнны(х) или ПритАжатεлны(х)», потім «Отεчεствны(х) и язычεски(х)», в кінці — «Нарицатεлныхъ прилагатεлны(м) [!] жεнскимъ подобны(м)», власне субстантивованих прикметників. Проте такий порядок викладу не збережено. М. Смотрицький відчув, що числівники мають свою специфіку і парадигми їх навів у кінці. Про відмінювання «Чинитεлны(х)», тобто порядкових, числівників автор нічого не пише. Не подано ніде й «Вопроситεлны(х)» числівників. «Ω(т)вЂщатεлн»-і прикметники — це, напевне, ті, що наводяться як гетероклітики — весь, обой, четвεро. Походження членних і нечленних прикметників для автора не було відоме. Нечленні форми, за М. Смотрицьким, виникають через апокопу («оусЂчεнїε»).

Наведено в «Граматиці» зразки відмінювання основних семантичних груп прикметників твердої й м'якої груп у всіх родах, числах членної й нечленної форм (звичайно, коли вони наявні у певних групах): ст̃ый — ст̃ъ, бл̃гїй — благъ, нищїи нищъ, сн̃овній — сн̃овεнь, Божій; Варнавинъ — Варнавль, Павловъ Павль, Россійскїй — Рωссійскъ.

Парадигми нечленних прикметників рясніють формами, що не зустрічались у старослов'янських пам'ятках або відбиті в них тільки як тенденції. Більшість закінчень парадигми кол. *-о- та *-jo-основ зберігається. Але у відмінюванні цих прикметників виявляється значний вплив членних живої мови XVI—XVII ст. Наприклад, у формах однини подано: ст̃ымъ, бл̃гимъ (орудн. чол. і середн. родів). нищимъ, сн̃овни(м) (орудн. чол. і середн. родів), ω... нищεмъ (місц. чол. і середн. родів), нищεй (дав. і місц. жін. роду) та ін. Аналогії до членних спостерігаються в цих же відмінках однини присвійних прикметників, що мали, як відомо, тільки нечленні форми: Варнавины(м) — Варнавли(м), Павловы(м) — Павли(м) (орудн. чол. і середн. родів), ω... Варнавиномъ: нЂм(ъ) u нЂ или Ва(р)навлим(ъ): u Варнавли, ω... Павловомъ: или ПавлЂмъ: или Павли (місц. чол. і середн. родів), Варнавиной: нЂй: нЂ, ВарнавлЂй: Варнавли, Павловой: вЂй: вЂ, ПавлЂй u Павли (дав. і місц. жін. роду).

Спільні закінчення членних і нечленних прикметників фіксуються і в множині, напр.: ст̃ымъ, нищимъ, сн̃овни(м); Варнавины(м), Варнали(м) та ін. (дав. відм), ст̃ыми бл̃гими, нищими, Варнавиными, Варнавлими та ін. (орудн. відм.), ω... ст̃ыхъ, Варнавиныхъ та ін. (місц. відм.). Присвійні прикметники твердої групи приймають закінчення членних прикметників, а м'якої групи — паралельні в род. відмінку, напр.: сн̃овни(х), сн̃овнь, Варнавины(х), Варнавли(х), Варнавль тощо.

Привертає увагу вживання (замість ) в род. множини твердої групи нечленних прикметників навіть після г, напр.: свАть, благь (можливо, це друкарська помилка, або вплив м'якої групи, пор. нищь, сн̃овнь).

Членні прикметники виступають у стягнених формах (звичайно, крім наз., знах., клич. однини й множини, род. однини жін. роду): ст̃аго, ст̃ому, ст̃ымъ, ω... ст̃омъ, ст̃Ђмъ і т. д. (чол. і середн. рід), ст̃ой, ст̃Ђй, ω... стой, стЂй і т. д. (жін. рід). Більшість відмінкових форм збігається з живомовними. Характерно, зокрема, те, що Смотрицький на першому місці подає флексії, які відповідають формам живої мови в місцевому відмінку однини чол. і середн. родів, давальному й місцевому відмінках жін. роду, напр.: ω... бл̃гомъ, бл̃зЂмъ, бл̃гой, бл̃зЂй, ω... бл̃гой, блазЂй і т. д.

До прикметникової відміни вчений дає важливі для дослідників історії мови зауваження. Він, наприклад, застерігає не вживати нищо(м) замість нищεмъ, нищой замість нищεй. За автором, у коротких формах перед суф. -к-ій, -н-ый («бл̃гогласїА дЂлА») з'являються звуки о, ε.

Парадигма займенника вεсь, -А, -ε, віднесеного до гетероклітик п'ятої відміни, не виявляє помітних нововведень. Форма жін. роду всА \ — східнослов'янська (пор. ст. сл. вьса, вьсЂ), форма чоловічого роду вεсъ взята з південнослов'янських текстів пізніх редакцій.

До прикметникових гетероклітик автор відніс збірні числівники обой, двой, трой, чεтвεро, пАтεро і т. д. Збірні числівники мають тільки суф. -εро, властивий східнослов'янським мовам (пор. ст. сл. чεтворо, пАторо і т. д.). Як і в живій мові, збірні числівники з цим суфіксом мають тільки форму середнього роду (в ст. сл. мові у множині такі числівники відмінювались за трьома родами). Смотрицький виявив специфіку відмінювання кількісних числівників, яким присвятив кінцевий параграф п'ятої відміни «Ω скланАнїи имεн(ъ) Числитεлны(х)».

Числівник εдинъ, -а, -о відмінюється як нечленний прикметник (у ст. сл. мові він звичайно мав займенникову відміну). Форми займенникової відміни відзначено в оруд. й місц. відмінках чол. і середн. родів — εдинЂмъ, ω... εдиномъ: нЂмъ нЂ, в дав. і місц. відмінках жін. роду — εдиной: нЂй: нЂ. Числівник два виступає в українській формі орудн. відмінка чол. і середн. родів — двома. Наближене до живомовного закінчення род. відмінка числівника трїε, (чол. р.), три (жін. р.) — трεх (ст. сл. трии, трьи). Як і в живій українській мові, одну форму для всіх родів має чεтыри. До живомовних форм наближено його род. й орудн. відмінки — чεтырεхъ, чεтырма. Новіші закінчення, близькі до українських, знаходимо в числівниках пАтьдεсять, напр.: пАтε(х) / и пАти: пАтε(м) / и пАти: пАтма і т. д., дεсАтма. Впадає в око те, що числівник тисАща виступає з и, а не ы в корені, що властиве навіть тим українським говіркам, які зберегли розрізнення /ы/ — /и/ 93.



93 Детальніше див.: Німчук В. В. Словотвір числівників у верхньонадборжавських говірках.— «Діалектологічний бюлетень», вип. 8. К., 1961, с. 45 — 46.



Морфологія «імені», що її описав у своїй книзі Смотрицький, загалом близька до старослов'янської пізнього періоду (зрозуміло, звукове значення флексій у «Граматиці» інше — східнослов'янське, насамперед українське). Разом із цим «Граматика» відбиває чимало рис живої мови східних слов'ян, що ввійшли в систему церковнослов'янської мови протягом її тривалого функціонування на східнослов'янських землях. У «Граматиці» зафіксовано насамперед елементи, спільні для всіх східнослов'янських мов, але в ній спостерігаються також окремі специфічні риси, притаманні в першу чергу українській живій мові. Деякі особливості відмінювання в порівнянні із старослов'янською мовою виникли внаслідок різних аналогій, що діяли в межах самої церковнослов'янської мови.

Далеко не повний розгляд розділу «ИмА» показує, що Смотрицький, хоч і ввів у свою працю чимало елементів живої мови, був, проте, добрим знавцем давніх текстів, нерідко навіть першим дослідником їх. Класифікація матеріалу — оригінальна. Твердження про те, ніби Смотрицький зробив дуже малий поступ у з'ясуванні системи слов'янської відміни 94, безпідставне.

Учений приділяє багато уваги відмінюванню слів грецького й латинського походження. Однак це не може бути доказом залежності автора від візантійських взірців, як пишуть окремі дослідники «Граматики» М. Смотрицького 95. Відмінювання іншомовних слів справді мало ряд особливостей, яких не оминають навіть автори недавніх граматик старослов'янської мови 96.



94 Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 35.

95 Там же, с. 35.

96 Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 139—143.





Продовження тексту...





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.