Попередня       Головна       Наступна





АНОНІМ

ВІРШІ СУПРОТИ ПРОТЕСТАНТІВ
ІЗ КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКОГО РУКОПИСНОГО ЗБІРНИКА 80 — 90-х років XVI століття




ЗАСТОРОГА ВІД ЄРЕСІ


Люб’язний народе християнських полків,

Письмо вам з’являє тих живучих вовків,

Брехливої віри єретицьких дітей,

Тікайте від неї із чортівських сітей.

Той клятий, хто водить із такими дружбу,

Від Бога відбився сатані на службу.

Як таїни святої прийняли ви чашу,

Віддайте для Бога пильну любов вашу.

Не дайте святого свиням потоптати,

Не прагніть Христа ви двічі розпинати,

Нечисте покиньте п’янство, молю вас,

Щоб помста не впала Божа повсякчас.






НА АРІЯН


Чого єретицтво збагнути не змогло,

І у недовірство, у темінь пішло:

Не три, один Бог є та ще нероздільно,

У трьох іпостасях шанований пильно.

Тепер, як давніше, кінця він не має,

Та всіх на долоні при тому тримає

У славі великій престолу свойого,

Ангельськії сили честять Троїстого.

Там страх, не огуду усі прославляють,

Премирнії ліки невмовкно співають.

Відтак наша світлість у тьму не з’єдналась,

Ну а єретицька злоба викривалась,

Що в буйності завше стояти навикла,

Від рад-бо бісівських у душу проникла.

В нечистого серця є сміле блюзнірство,

Є кривоуміння і явне шальвірство [ а Шальвірство — ошуканство.].

Вуста в них високі слова розширяють,

Також язиками, мов змії, вповзають.






НА ЧЕРЕВОДОГІДНИХ


Зловив тих диявол, що йому в догоді,

На згубу тримає своїй старій злобі,

У піст-бо розпусту кладе їм у волю:

«Блуди, коли хочеш, — вістить, — я дозволю!

Отця не шукай ти гріхи очищати,

До волі своєї почну наставляти.

Христос відкупив хоч, а ти мені служи,

Я тим похвалюся, моє ярмо вложи.

Мені прихилившись, хрестом відтак бридись,

Я й ти будем разом, у спілці зійшлись,

Тебе проведу я туди проживати,

Де біси численні почнуть тя вітати,

В широкості пекла почнеш пробувати,

Зичливість од мене всякчас пізнавати.

Ганьби тільки сміло ти церкву святую;

Помнож свою єресь, для них ганьбівную.

Отець у вас Арій, його я вподобав

І у товариство до себе прийняв!»






ЗРАДА. ЄРЕТИКАМ


То явная зрада Христа відступити

І черевобіссям врагу догодити.

Той не освятиться, як пестує чрево,

Але і безплотний, немов гниле древо.

Святі благодаті постом доступили

І Духа Святого дарів заслужили.

На той час бісове тріумфи приймають,

Як вірного мудро у єресь вправляють.

Бісівському князю так радість приносять,

Його допомоги конечної просять.

Тож звабою хочуть найбільш уловити,

До почту свойого присовокупити.

Самі ж бо не терплять у мученні бути,

Але християнів у те загорнути,

Аби у день судний отим похвалитись,

І нашу достойність відтак потлумити.

Здолай, о Владико, ти демонські полки,

Від нас оджени ти зловидні вовки!






ПРО КНЯЗЯ ТЬМИ


Князь тьми і науки фальшивий учитель,

Поганого гріху отець та любитель:

«Моє, — каже, — царство — у світі оцьому,

В широкості розкіш уся є лихому.

Як лев, котрий рика, бажа проковтнути,

Запраг єретичні я душі хапнути».

Огуда із ними відтак погибає,

А каятись демон їм забороняє.






ПРО ПСЕВДОВЧИТЕЛІВ


Ці псевдонавчальці науки нової

Є Арія діти і віри лихої,

І явна плевела в пшениці Христовій

Оті, що в геєні горіти готові,

Котрі безсоромно на Йсуса дерзають,

Словами лихими його ображають.

Вони Христу божство хотять утаїти,

У єдності чесній з Отцем розлучити.

Невір’я багаття замість рос із того

Надасть їхнім душам спастися незмогу.

На вічную згубу себе затвердили,

Хреста вороги тим святих путь згордили.






ПРО ПСЕВДОПРОРОКІВ


Пізнайте, що є то брехливі пророки,

Которі повстали в останнії рóки,

Щоб брехнями тими і вас половили,

Народ православний з собою згрішили.

Отця викривають, і Духа зганьбляють,

І Сина від Бога вони відділяють.

Бо світлість святая від них відступилась,

Що з хрещення в кожнім із нас народилась.

Тож промінь од Тройці, із світла, згасили

І, бідні, в невірстві себе потопили.






ЛИХА СМІЛИВІСТЬ ЄРЕСІ


І ангели навіть дерзати не сміють

І сварів подібних родити не вміють.

Які ж ви створіння! Творцеві, що з нами,

Марноту кладете своїми вустами!

Отця й Сина в божстві відтак розділили,

А Духа Святого створінням зробили.

О самопосланні, себе погамуйте

І добророзум’я у розум спрямуйте.

Безумство незмірне із скотом рівнятись,

З Христового світла у пітьми ховатись.

Як ангели Богу, коріться думками,

Бо ваша огуда зруйнується з вами.

Інакше, як посуд нечистий, вам бути,

У сором довічний вас можуть звергнути,

Де Арій, Іуда старий, отой зрадник,

Несторій, Самосат, той плеворозсадник.

В серцях ваших дайте обитель Христові,

Не слідуйте зміям, що звабить готові,

Щоби не упасти, як з неба, в безодню,

Як скінчите ваше життя непригодно.

Зготуйте себе тож небесному світу,

Христовому полку і новому віку,

Покайтесь, Господь те прийняти жадає

І словом ласкавим вам упоминає!
















ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Українська література XIV — XVI ст. — К., 1988. — С. 471-476.














Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.