ЮРІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Народився 1641 року, молодший син Богдана Хмельницького. Вчився в Києво-Могилянській колегії. Волею батька намічений на гетьмана і обраний ним козацькою радою в Чигирині 27 серпня 1657 р., але через молодість відмовився від влади. Повторно його обрано, супротилежна до І. Виговського, на козацькій раді в Германівці (Київщина) 11 вересня 1659 р., як кандидата російської орієнтації. 17 жовтня 1659 р. уклав з Московією Переяславські статті, які обмежували суверенні права України. Після московсько-польської війни 1660 р. Ю. Хмельницький уклав 27 жовтня 1659 р. Слободищенського трактата із Польщею, яким розірвав договір із Москвою і входив у союз із Польщею на автономних правах. У 1663 р. відмовився від гетьманства й постригся в ченці під іменем Гедеона. У 1664 р. поляки звинуватили гетьмана у зраді й ув’язнили в Марієнбурзькій фортеці, де він пробув до 1667 року. Після того жив в Уманському монастирі; тут його захопили в полон татари (1670, інші дані — 1673 року) й відіслали до Константинополя, де він був ув’язнений у Едичкульській в’язниці; пізніше звільнений і став архімандритом одного із грецьких монастирів. Туреччина використала його в своїх експансійних цілях щодо України й поставила князем Малої Росії-України і вождем війська Запорозького; столицю мав у Немирові. Після Бахчисарайського миру між Московією, Туреччиною та Кримом у 1681 р. Ю.Хмельницького позбавлено гетьманства, але знову став гетьманом від турецького боку у 1685 році. Проте того ж року був страчений у Кам’янці-Подільському. Юрій Хмельницький належить до деструктивних щодо Козацької держави гетьманів і значною мірою спричинився до тодішньої руїни.
СТАТТІ, ПРИСЛАНІ КНЯЗЮ ТРУБЕЦЬКОМУ
від 1659 року
1
Як за славної пам’яті небіжчика пана гетьмана війська Запорозького Богдана Хмельницького, постановлено в Переяславі і виконано присягу 2, щоб з обох боків було так, і тепер-таки ті ж права, привілеї та вольності всілякі, надані на той час від його царської величності, не були відмінені і ні в чому не порушені.
2
В Україну, у війську Запорозькім, по всіх містах як на тому, так і на цьому боці Дніпра щоб воєвод до міст не було наслано, тільки в одному лишень Києві, як за славної пам’яті небіжчика, пана Богдана Хмельницького, було, так щоб і тепер щоб залишилося, а в наших замках та містах аби жодного воєводи й раті наслано не було, а ратні люди, які б у посилках до нас мали б приходити, щоб були у завідуванні запорозького гетьмана.
3
Без гетьманського відома та всієї старшини, також без підпису гетьманської руки й притиснення військової печатки жодні листи не мали б прийматися у його царської величності від Запорозького війська при ласці 3.
4
Щоб одного гетьмана всі полковники й полки з обох боків Дніпра мали за гетьмана й віддавали йому, як старшому, належне послушенство.
5
При обранні гетьмана аби нам самим, як старшим, так і меншим, щоб вільна була елекція, кого військо вподобає, до якої, опріч наших людей, аби ніхто не належав. А новообраний гетьман за відомом усієї старшини та черні до його царської величності має висилати на підтвердження своїх послів. І це не має бути заборонено від його царської величності.
6
Щоб полковники як перебували по всіх українських містах і яку владу належну у війську мали, так і тепер аби по тих-таки містах неодмінно залишалися і ні в чому ні від кого жодної перешкоди не виносили, передусім у Києві, і в Старому Бихові 4, і будь-де.
7
Послів од усіх земель чужоземних аби було вільно приймати і відправляти від нас; списки із грамот, з якими посли приходитимуть, достеменно списані слово в слово, буде послано до його царської величності.
8
Усяким у ряді людям, тепер і напотім, які залишаються у Запорозькому війську, особливо шляхті, як перед тим здавна бувало, так і тепер, аби, за відомом пана гетьмана запорозького і під його судом, вільними залишатися при їхніх власностях і жодних не відносити труднощів, а в правах своїх утиску.
9
З довкільними землями, а особливо з ляхами, татарами і шведами та іншими, коли будемо приходити до згоди та миру його царської величності, щоб і наші всього війська вислані комісари при тому були з ними і, повагу свою маючи, могли видавати вільного голоса 5.
10
Права та вольності і надання від великих князів руських та їхніх милостей королів польських і панів благочестивих всякому стану, духовному та світському, подані здавна і тепер, аби свою вагу мали і ні від кого, як світські, так і духовні, не були порушені.
11
Що тільки в тому часі з Божого попусту і вимислів переступних людей діялося й сталося, аби те у вічну непам’ять і забуття було віддано і ні на кому із війська Запорозького не опитувалося.
12
Архієпископ, митрополит київський, галицький, юксар а константинопольський з усіма єпископами, архімандритами, ігуменами та всім духовенством, законним б і світським, старшим та меншим, із монастирями та церквами, які є в нашій Малій Росії, як перед тим здавна, до святійшого і славетного патріарха константинопольського щоб належали і послушенство йому віддавали, так і тепер, щоб при тій звісній вольності цілком і непорушно залишалися, а не примушувалися ні від кого іншого до неналежної зверхності та послушенства 6.
а Юксар — екзарх.
б Законним — тобто чернечим.
13
Після смерті будь-якого митрополита аби було вільне обрання іншого київського митрополита або якогось іншого владики, як здавна завсігди їхня милість отці єпископи, архімандрити і все духовенство, котрі є в нашій Малій Росії, разом із світською старшиною і нашим народом [чинили].
14
Школи всіляких мов для навчання дітям у Малій Росії аби могли будь-де вільно пробувати, як у Києві, так і будь-де по містах, як будь-де на цьому боці Дніпра, так і на тому, коли б хто захотів школи або монастиря фундувати за відпущення гріхів своїх, щоб те вільно було і ні від кого не заборонялося.
ПРИМІТКИ
Мова пам’ятки книжна українська, але русифікована російським переписувальником. Перекладено за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. І. — М., 1858. — С. 102-103.
1 Трубецькой Олексій Микитович — російський князь, боярин та казанський намісник; очолював на той час російське військо в Україні.
2 В Переяславі домовленості були усні, письмові статті постановлено в Москві, у березні 1654 року (див. їх у нашому виданні).
3 Тут маємо реакцію на сепаратистське спілкування й листування із царем українських заколотників М. Пушкаря та Я. Барабаша.
4 Оскільки в Києві була російська залога, то росіяни не визнавали там козацької влади; щодо Старого Бихова точилися давні суперечки ще за І.Золотаренка, під яку юрисдикцію має належати: козацьку чи московську.
5 Тут маємо реакцію на Віленські переговори Московії та Польщі в 1656 році, куди козацьких послів не допустили.
6 Тобто до залежності від московського патріарха, чого домагалися росіяни.
