Попередня       Головна       Наступна





ЛАЗАР БАРАНОВИЧ

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ВІРШІ 70-80 рр. XVII ст.


ІЗ КНИГИ «АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ»

Київ, 1671 року



МЕЧ ЗГОРИ СПАДАЄ В КРОВІ ПОТОПАЄ


Був меч над нами, а нині спадає,

Його із місця сваволя рушає.

Колись Аблова 1 на кров голосила,

Тепер кров більша наш край полонила.

Коли ти води вгамовуєш, Пане,

Вгамуй і крівцю, нехай перестане!

Потопом землю не дав ти залити,

В кривавім морі не дай нас втопити!





СВІТ СТРЯСАЮТЬ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ


Пожалься, Боже, що світ закурився,

Це за гріхи Бог на всіх нас озлився!

Брат брату недруг, син батьку ворожий,

Скрізь недовіра і всі насторожі.

Своєї тіні жахаються люди —

Гріхи це чинять, пануючи всюди!

Прямуйте, люди, мерщій до покути,

Не так боятись ви будете скрути.

Бог любий мир вам почне посилати,

Од вас не буде лиця одвертати.

Немов на морі, так хвилі у світі,

У тому морі нелегко вціліти.

Щоб уціліти від лютої хвилі,

Потрібно злості покинуть заїлі.

Боже, дай людям святу твою згоду

І по негоді подай нам погоду.

На Україні

Постійно гинуть, Вкраїна — це море!

Воно червоне,

Хто сам — потоне, в гурті — переборе!

Хай Україна

Буде єдина, татарин хай згине,

Нехай на згоду

Візьме угоду, хай любить русина!

Боже, дай згоди святої Вкраїні,

Хай Україна у січі не гине!

Вже Україну в крові покупало,

Невинним людям надміру припало.

Мед-молоко по землі хай поплинуть,

Люди мечі хай покрушать і кинуть,

Хай переплавлять гармати на дзвони,

Щоб дзвоном славить тебе на всі гони,

Як пожаданий ти мир подаруєш,

Що завжди дітям своїм офіруєш.

Дай, Пане, миру, дай конче святого,

Так хочем того по довгому бою!






ТА ОЗНАКА В УКРАЇНІ, ЩО ЗЕМЛЯ ЇЇ В РУЇНІ


Так, як на човен хвилі налітають,

На Україну лиха нападають.

Ні, іще гірше! Човен воду крає,

А Україна в крові потопає.

Пане, водою правиш і вітрами,

Хай же затихне буря ця над нами!






ЦЯ ВІЙНА СВІТ РОЗЛАДНА


Гріхи з воєн намножились,

Бодай ті нам і не снились!

Ця труба зі сну розбудить

І людей даремно губить.

Вже ніхто не допоможе,

Тож на нас ти зглянься, Боже!

Дай наш край утихомирить,

Бо війна нам лихо чинить.






У МИРУ НЕМА МИРУ


Миру без миру так важко пробути,

Миру мир хоче — у слові це чути!

Мор у цім світі — не мир бенкетує,

В світі людина людину мордує!

Мир тож — не мир вже, як миру немає:

Ходиш сьогодні, а завтра вмираєш!






ТАТАРИН ПЛЮНДРУЄ, ЯК У СЕБЕ, КОЧУЄ


Як час наш жально бажаєш списати, —

Мов ліс, у ньому нас звикли рубати, —

Перо потрібно у кров умочити,

Та жаль запікся! Такого не вжити!

Це не для мене, бо треба ридати

Найпередніше, а потім писати!

Кричить кров сильно, перо заглушає,

Біжить, волає, чи ж хто зупиняє?

Мойсея 2 треба, щоб він у червоне

Ударив море, хай геть собі гоне!

Пожалься, Боже! Коли не подіє

Мойсея ласка, хай хрест заясніє,

Вгамує крівцю, вже досить проллялось

Твоєї, Пане, — щоб не повторялось!

Нехай зірветься татарська тятива,

Що з турком разом на кров нашу хтива,

Нехай роздує татарських бахматих,

Хай в поле Дике почнуть утікати,

Хай більше гостра нас шабля не голить,

Вже болю досить, нехай не неволить!






СВІТ НА ВСІ БОКИ ПАЛАЄ ШИРОКО


Світ запалився — даремно гадаєм:

Хто запалив світ — неясно це знаєм.

Є самопали (як хто називає),

Щоб не палився — хто світ захищає?

Горе-горілка світ густо впоїла,

Слушно — горілка: вогнем запалила.

Як із душі ми її вилить зможем,

Бог нам пожежу почату знеможе.

Збий вогонь, Пане, зверни на татари,

Давній то ворог, добра він не дарить!

Бійсь самопалу, щоби не брав жару,

З нього хай ворог собі візьме кару!

Тож татарву обпали, самопале,

Стали татари зухвалі немало.

Паль, самопале, як каже це слово,

Будь на татари постати готово!

Нехай не фука,

Із свого лука хай наших не ранить,

Хай не шаліє,

А ми зумієм добряче їх зганить.

О самопале,

Ти нам немало докажеш всім слави,

Татарам диким

Зламаєш шики — не викажуть справи! а



 а Не викажуть справи — нас не здолають.



Не будеш цілий,

Зламає стріли, порвавши тятиви,

Зірве булати,

Поб’є бахматих, не лишиться гриви.

Народе давній,

Мій руський славний, подбай про свободу,

Дбай краще, бо то

Цінніше злота, жий без переводу!

Не так писали,

Як воювали. Кпить же Русь нікому

Не дозволяла,

А гості мала — не гнала із дому.

Русине-муже, стріла не здужа,

Воюй погани, не християни,

В християнині твоя кров гине,

Бий поганина, такого сина!

Русине славний, народ твій давній,

Міг турка бити, є що хвалити!

Русине милий, назбируй сили,

Пізнай, на Бога, де є дорога!

Бий турка сміло, і в цьому ділі

Дай поміч, Боже, і їх знеможеш!





УКРАЇНЦЮ СКАЖЕШ: «ХЛОПЕ!» ВІДПОВІДЬ ПОЧУЄШ: «ХОПЛЮ!»


Треба робить на шляхту — так шляхта бажає,

Годі хлопа до того примусить буває.

Стали хлопи за гору, і шляхта береться:

«Гей, до роботи!» — в скелі луна тільки б’ється.

Так селянин працює: їх бить починає,

Хлоп український в цьому зупину не знає.

Бий, але знай, що бити: татар лютих бийте,

Вдарте, не дайте змоги поганину вийти.

Вам до татар байдуже, б’ється з собою,

Хворістю Україна хворіє важкою 3.

Лікаря ж не знайдеться у світі над Тебе,

Битву цю нашу бачиш, царюючи в небі.

Мир подаруй із виші, хай буде на долі,

Бунти нехай затихнуть і висякнуть болі.

Кров протіка водою, човном пропливають

Люди в крові: у світі, як мухи, згибають.

Батько не вірить сину, син — батьку, буває,

Пане, згаси в Україні вогонь, що палає!

Поки не вчиниш, Пане, в Україні

Ти для нас миру, будем у загині.

Ні, не пророк я, краще помилюся,

Дай, Пане, миру — я тобі молюся!






ЩОБИ КОЗАЦЬКИЙ ЧОВЕН НА ТУРКІВ ПЛИНУВ ЗНОВУ


О славна Русь, рушниця

Хай палить туркам в лиця,

Братів звільня доволі,

Що стогнуть у неволі.

Забулись любі браття —

Брат брата легко тратить!

Про брата дбання немає,

Що в турках вал насипає,

З кайданами ноги носить

І хліба жебрачить, просить!

Суворі літа — треба знати,

Як брат забуває брата!

Негарно удома скаче,

А брат його в турках плаче.

Жона сама собі в домі,

Муж в турка лежить на соломі,

І доти чека із сльозами,

Аж мир буде в турка із нами.

Нема любові у світі,

Вмирають люди і в літі.

Добро запали в нас, Пане,

Хай в людях гнів перестане!

Посій любов — хай зародить,

В крові ніхто хай не бродить!






У СВІТІ ТАК ВЕДЕТЬСЯ, ЩО ЛИХО СМІЄТЬСЯ


Все, що у світі пожадливість хвалить,

Кожному очі тілесністю палить.

Пиха єдина у світі панує,

Кожен сусіді ніщо не дарує.

В світ цей прийшовши, Господь казав вірним:

«Вчись кожен серцем, як я, будь покірним!»

Мало з людей хто дозрів до покори,

Пихою кожен хвалитися скорий.

Кожен з малої причини гнів має,

Кров слабших, гляньте, кругом розливає.

В гніві не будьте, як сонце заходить!

Бог давав знати, що гнів вельми шкодить!

Сонця проміння надвечір згасає,

В гніві людина людину ганяє.

Люди не хочуть буть рівними в світі,

Слабшого дужчий тримає у гніті.

Жити учили апостоли в мирі —

Голий меч світить в руках у жовнірів.

Миру на світі ми зовсім не маєм,

Миру із неба хіба виглядаєм.

Пане, дай миру, хай бійок не стане,

Зжалься над нами, дай жити нам, Пане!

Як буде бити шаблюка щосили,

Стануть зростати на світі могили.

Мари Марс робить, нехай Марс на мари

Ляже, мов злодій, який зажив кари.






МОНАСТИР НАШ МАРС ДОЙМАЄ, ЛЮТІ БІДИ УЧИНЯЄ.

НА ОБИТЕЛЬ В НОВОГРАДІ  4 МАРС СМЕРТЕЛЬНІ СИПЛЕ ГРАДИ


В п’ятницю рано думу заграно.

Як нам заграли, так ми скакали.

З тої тривоги ледь виніс ноги,

Хто був живий ще, а жовнір нищив

Й гарбав безбожно, що було можна:

Бувши при зброї, лихо зле коїв.

Тих обідрали, тих повбивали,

Тих полонили. Ми ж, що вціліли,

Хвалимо Бога, що смерть нас строга

Тільки злякала, а не спіткала.

Божої кари меч нас не вдарив,

Гнів-бо Господній втишивсь сьогодні,

Задля покути гріх наш забутий.

Боже, зі злості не дай нам хльости,

Лиш страши: грізні леза залізні

Дай на поправу — слать тобі славу,

Дяку чинити, доки нам жити.

Гнів як розпустиш, Марса напустиш

Вбивчії стріли, хто буде цілий?

Нині єсьмо ще, славу шлемо ще,

Зволь нас прощати і захищати.

Ми тебе хвалим, бо згинуть мали,

З тої припарки стало нам жарко.

Міць твоя, Боже, хай допоможе

Напасть цю збути, гріб оминути.

Вовчі хай зуби не вчинять згуби,

Ми ж бо при Бозі у цій облозі

Маєм надію вберегти шию.

Бог нам заслона і оборона.

Добре вчиняли, як геть тікали.

Вовку негоже в череді Божій

Порядкувати, нас шматувати.

Пастирю добрий, хай звір голодний

Нас не займає, — зуби зламає.

За те до гробу Божу особу,

Що стане сили, ми б восхвалили!






ЯКИМИ БУВАЛИ РУСЬ І ПОЛЯКИ


Коли читалось Письмо 5 у костьолі,

Здіймались д’горі шаблі польські голі —

Давали ляхи зі зброї пізнати:

Життя за віру всі ладні оддати.

Русин од ляха у тім не одстане —

За отчу віру до бою повстане.

За те од Бога ви благословіться,

Хай підпира вас Господня десниця!






ПРО МИР

Concordia res crescunt  а


 а Згода справи множить (латин.).


Мир справи множить, а війна руйнує,

Нехай до миру все живе прямує.

Так на червоних витіснено злотих:

Щодень до згоди не губить охоти.

Не на папері, нанесли на злоті —

Живім у згоді, підкоряймось цноті.

Писать про війни нам залізом треба:

При них заліза виника потреба.

Війна плюндрує, мир добра наплодить,

Фатальній силі ні у чім не шкодить.

Всьому живому з миром треба стати,

Щоб після бою ями не копати.

Марс-морс-смерть слідом вік за Марсом ходить,

Людей Марс губить і могили зводить.

Пошли ж нам, Боже, мир на усі світи,

Щоби невинні не губились діти,

Пошли нам миру, мир хай мають люди,

Бо як без тебе ми його здобудем?

Благаєм миру, дехто-бо зухвалить:

Той, хто сильніший, слабшого той валить.

Тож проти слова твого йти негоже,

Ти нам навічно встанови мир, Боже!











ІЗ КНИГИ «ВІНЕЦЬ БОЖОЇ МАТЕРІ»

Чернігів, 1680 року



НА 1680 РІК


Марс кулі сипле, їх ми зневажаєм,

Бог воєн з нами, з Марсом наступаєм.

Хто вибере Сатурна, справа того журна,

Бо сонце правди з нами, справа нам не хмурна.

Бісурман, як Люципер, чваниться, почвара,

Від отця він і сина візьме Божу кару.

Теодор-цар 6 військами так злякав своїми —

В Києві не посміє стрітись із святими,

Там лежать; як на Київ турок руку здійме,

Тоді Бог з могил мертвих проти них підійме.

Теодор в святе місце пса того не пустить,

З Божим даром він турка повкладає густо.

Запорозьке тут військо витязтво покаже,

Рогатини і шаблі кров’ю турка змаже,

А нахабного гостя так зустрінуть люди,

Що і Марсові гострі зловлять його вуди.

Бити пса — оближися, ще тебе потрутять:

Курком Марсову дулю сміло тобі скрутять.

Як ковтне її тільки — це його зачавить,

Так у Київськім краї турок себе вславить.

Бо при Марсовій владі турок не спочине,

Як раніше, так зараз щастя його кине.

Боже, допоможи тим, котрі вірять в тебе,

Християни в надії дивляться у небо.

Бісурман накладає з бісом, Магометом,

Хай його біс пригостить з пекла смачним ветом а.

Християнам сприяє Христос — Бог правдивий,

Бо що той біс поможе, пророк той фальшивий?

Християнам лиш єдність на осман потрібна,

А пса того успіх збавляє нас хліба.

Хай би пес своїм трупом тільки забавлявся,

Згодом до християнства більше не втручався.

Не про нашу, про Божу християнам славу

Йдеться, Христе, — спрямовуй сам ти нашу справу.

Мечем уст своїх турка шли в могилу,

Нехай поганин всю відчує силу,

Нехай же його косяться коліна:

Від ім’я твого стане переміна.

Небо, земля і пекло — тобі все кориться,

Од ім’я твого пес не зможе биться.

Наче другий Люципер, він пиху підносить,

Та з в’язниці християн вороття не впросить.





МАРС-ГОСПОДАР 1680 РОКУ


Dominus б той латинський дає менш, а тягне

Більше; ну a do-minus в теж до цього прагне.

Старий злодій — надійде й на нього хвилина:

Хто мечем сам воює, від меча загине.

Якби Марса взяла смерть, чи стали б ридати —

Став би на дерев’янці каліка скакати.



 а Bem — відомств.

 б Пан, господар (латин.).

 в Давати менше (латин.).



Бог богів є, бог року — рік Марса без тями,

Його самого упхнемо до ями.

Бог військ страшний Марс — має кожен знати,

Із ним, розумним, будем воювати.










Із книги

«ВІДМІТКА П’ЯТИ РАН ХРИСТОВИХ»

Чернігів, 1680 року



* * *


От і мстяться луни а,

Будуть турку труни,

Людям нашим струни,

Добрії фортуни,

Як Давид 7 заграє,

Дух святий ширяє:

Вірте, що неситий

Буде турок битий!




* * *


Учини над турком, Пане, —

Хай найшвидше їх не стане,

Хай один їх тьму здолає,

Хай їх наша тінь лякає;

Хай у водах загибають,

Інших — воїни вбивають,

Хай од моря вони гинуть,

Інші — у крові поплинуть;

Хай їх голод поїдає,

Інших — лихо позриває,

Нападе страшна хвороба,

Заштовхає їх до гроба.

Християнину хай плужить б,

На здоров’я йому служить.

Хай од вітру турчин пада,

Хай змітає їх заглада!

Гнів страшний на турка вилий —

Від курків не буде цілий.

Як занісся він високо,

Хай паде отак глибоко!

Щоб він пеклові дістався

І назад не повертався.

Пане, втішуй християни —

Втішиш, як поб’єш погани!



 а Рядок подано українською мовою.

 б Плужить — сприяє.







ТУРКА ЗІБ’ЄМО ПРИ ХРИСТОВІМ ЗНАКУ, ВИЙДИ, ПОЛЯКУ, РУСАКУ а І КОЗАКУ, ПРИ ВЛАСНІМ САГАЙДАКУ


Як серп кладе колосся і як коси — трави,

Так з турком, вірю, в битві дійдемо ми справи б!

Орли, літайте вкупі і гоніть у гоні,

Еквірію в справляйте, добрі у вас коні.

На Пана покладайтесь і беріть з собою,

Пошани і потуги досягнете в бою.

В той спосіб конче турка, силячись, поб’єте,

Його на Панську честь ви мужньо осмієте.

Загинете — не бившись; б’ється — його бийте,

Прийде найвища шана — ви її зажийте.

Монархам християнським згоди тільки треба,

Тоді із турком буде неважка потреба г.

Як християнам турок згуби забажає,

Бича беріть у руки, хай його хльостає!

Й Орда, що її турчин научивсь ярмити,

Як золотом купити, стане турка бити,

Вона також на волі хоче собі матись,

Набридло перед турком завше улягатись.

Є спосіб цей у Пана, улегшімо ж справу,

Пан турків допоможе вибити на славу.

Воздать належне псові гріб святий бажає,

Він хоче: християнин нехай мир тримає.

Пан, бувши миром світу, мир священний любить,

Як згоди досягнете, турчина загубить.

«Te Deum Laudamus» ґ ми співати будем,

Над турком перемогу, Бог пошле, здобудем! [...]



 а Русак — тут: росіянин.

 б Дійти справи — перемогти.

 в Еквірія — кінські перегони.

 г Потреба — змагання, бій.

 ґ «Тебе, Боже, хвалимо» — релігійний гімн.




* * *


Часи пливуть, і тихі літа йдуть незримо,

Біжать дні, що й вудило польоту не стрима.

Під війни вже не тихі, гучні літа маю,

Від діл гримлячих співи жахливі лунають.

Од грому діл упалу біду прихистили,

Ні, ліпше, щоб гармати її не будили,

Нехай біда, о Боже, навіки зникає,

І з безвісті ніколи вона не вертає.





* * *


Я і ти — ми завжди в бої,

І з голів дерем завої а

А своє змінивши в наше,

Відберемо спільну пашу.


 а Завої — тюрбани, турецький головний убір.






ЕПІТАФІОН

гетьманові Івану Брюховецькому


Нема в світі статку — з мого знай випадку!

Я був і гетьманом, мене звано паном.

Приходить година, а з нею одміна:

Жорстоко я вбитий — поглянув коби ти!

Ніхто з людей смерті не може відперти,

І царська корона не є оборона,

Гетьманська булава у смерті не слава —

Хоругву звиває, бунчук опускає,

Меч, шаблю хапає, на землю кидає.

Ламаються луки, впускаються руки,

Ніхто не устоїть; що хоче, смерть броїть!

Убогий, багатий дають смерті шати.

Недавно обрали, вже смертю скарали.

Чи за мої злості оголено кості?

За всіх оголили! Хай, Христе, б лишили

Мене все ж у раю. З земного я краю,

Прошу, люди милі, лежачи в могилі,

Не ставтесь суворо, лишіть мені слово:

«Йому вічна буде хай пам’ять од люду!»

Іван Брюховецький лежить у цім гробі —

Згадай це сóбі!

Що гріб минаєш —

Я тебе, не ти тут мене дочекаєш.

Як слово добре мовив наді мною —

Оддасть взаємно Господь над тобою.

Лиш сорок і п’ять літ моїх минуло —

До вічності мене вже пригорнуло.

Співай над гробівцем церковну ноту:

«На вічну пам’ять!» — Бог заплатить цноту.

В шістсот у шістдесят і восьмім році

На сьоме червня став на тому боці.

День понеділок янголи послали,

Мене без жалю в нім замордували.











ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданнями: «Lutnia Apollinowa». — Київ, 1671; «Notiy pięc ran Chrystusowych...». — Чернігів, 1680; «W wieniec Bożey matki ss. Ojców kwiatki». — Чернігів, 1680; «Епітафіон гетьманові Івану Брюховецькому» за виданням: Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII ст. — Т. II. — К., 1851. — С. 164-165.


 1 Аблова — жінка Авеля, який загинув від свого брата Каїна.

 2 Мойсеєм часто звали Б. Хмельницького, хоч тут може бути звичайна біблійна алегорична алюзія.

 3 Л. Баранович осуджує тодішні міжусобні війни, натомість закликає до спільної боротьби з татарами й турками, бачачи саме від них головну загрозу Україні.

 4 Обитель в Новограді — це Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському. Саме там і тоді на Л. Барановича й монастир, де він пробував, напав російський загін, і архієпископа ледве не вбили, він врятувався втечею.

 5 Тобто Біблія.

 6 Теодор-цар — російський цар Феодор Олексійович (1661 — 1682).

 7 Давид заграє — йдеться про «Псалтир», частину пісень до якого написав цар Давид. Пісні «Псалтиря» співалися під супровід струнного інструмента.


















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.