Попередня       Головна       Наступна





ІВАН САМОЙЛОВИЧ

ЛИСТ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХА ЯКОВА

від 30 грудня 1685 року


Святійшому і всеблаженному отцю кир Якову, милістю Божою архієпископу константинопольському, нового Риму вселенському патріархові, отцям отцю верховному, святої східної церкви архіпастирю, милостивому нашому добродійнику і в вірі святій наставнику — Іван Самойлович, гетьман із військом їхньої царської величності Запорозьким і чину духовного митрополії Київської з усім причтом і з усім народом малоросійським раболіпно й покірно чинимо поклона.

Не тільки вашій патріаршій достойності, але й усьому всесвіту має бути те відомо, що Київська митрополія від давніх часів, відколи була уярмлена лядським ігом, перебуває у шкідливому роздвоєнні. Бо лукавою звабою західних сповідників численні єпископії, що були східного благочестя, архімандрії, ігуменства, монастирі, церкви та їхні парохії на Волині, на Підгір’ї і в Литовському князівстві ухилилися до унії західного костела, про що хворобливо стогнуть серця наші, а коли б богоспасенне місто Київ, істинна прародителька, пресвітлих царів наших російських отчина 1, не повернулася з того лядського іга в богоохоронну державу їхньої царської величності, тоді б влади тієї митрополії і наявні чини, які є під владою, досі насильствами понуджені були б до тієї унії, про що свідчить: єпископи львівський та перемиський, які тримали досі східне благочестя, а з ними деякі архімандрити та ігумени тепер тією ж унією блазнюють 2, і вони своїм блудом усіх ревнителів благочестя примусово тягнуть до того ж розпутства і називаються одні пастирями, а інші блюстителями того ж київського престолу 3. А ваше архіпастирське патріарше достоїнство, хоча є ти істинний архіпастир тієї Київської митрополії, одначе не зможеш цим, що розхитують розколом церкву, її членам подати заступництво і в нерухомий стан права те їм у благочесті розуму подати, як богонасичувальний харч, оскільки частково дальня відстань дороги, частково жорстокі народи, які розташувались між тамтешньою і тутешньою Палестиною, частково часті поміж царствами земними війни творять цьому велику незручність. Оскільки вседійний Господь благоволив тому, що місто Київ стало нерушно під скіпетроносною рукою пресвітлих царів російських, через те ми, гетьман, із Запорозьким військом і з усім Малої Росії народом, що перебуває під превисоким і богоохоронним володінням їхньої царської пресвітлої величності, вже душами нашими на вірне вічне підданство з племенем нашим від роду в рід їхній царській пресвітлій величності закріпилися, бажаємо того, щоб і духовний чин перебував у тому ж царства російського стані. Відтак покірним молінням просили ми їхню царську пресвітлу величність і сестру їхню, велику государиню, добровірну царівну і ведику княжну Софію Олексіївну, які тримають у цих часах спільне повеління, щоб малоросійська раніше згадана митрополія Київська, яка більше двадцяти літ без пастиря пробував 4, була доброприкрашена належним пастирем, щоб тим добром, красою розумної тієї пастви мало своє справлення стадо — православної віри ревнильник, а вовки ніяк не могли чинити крадіжок. За цим нашим проханням повеліли нам наші великі пресвітлі монархи і сестра їхня, велика государиня, добровірна царівна, вибрати на того київського престола митрополита за давніми нашими тієї митрополії правами. Отож при тому престолі в Києві, при церкві святої Софії, як духовного чину причтом, так і мирського звання численні люди учинили обрання, і добропорадив так Дух Святий, що однодушно й одноголосно вибрали собі в митрополити його милість князя Четвертинського, преосвященного отця Гедеона Святополка, бувшого єпископа луцького й острозького, його ж бо через благочестя прогнали папісти через незчисленні невиносні напасті з Волині в Малу Росію. Після такого вибрання вивів його на цю достойність і поклав на нього весь сан митрополії святійший і всеблаженний кир Іоаким, патріарх московський, та всієї Росії, та північних країн у царському великому місті Москві, в соборній церкві Успіння пресвятої Богородиці, бо належало йому 5 було за тезоіменитим названням із Малої Росії у всеросійського архіпастиря прийняти благословення, маючи до того й те, що славетний Київської митрополії престол із іншими російськими митрополіями в одній (як єдине є під сонцем благочестя) перебуває державі їхньої царської пресвітлої величності. З тієї причини і пресвітлі великі государі царі із добровірною своєю сестрою приклали до цього своє монарше доброзволення. І ми ж бо, вірні піддані їхньої царської величності, як духовні, так мирські чини, заради такого утвердження життя під доброчесно державними скіпетрами їхньої царської величності з роду в рід, а більше для зручнішого через те в митрополії справлення, щоб таким чином, як це було досі, київський престол не приходив у довге вдівство, але щоб завжди мав після пастиря пастиря у невідкладному собі часі і щоб папісти не так дерзновенно над ним наглядали і вкидали у цю паству шкідливі псевдовчення 6, бажаємо від вашого архіпастирського вселенського патріаршого достоїнства подати відпускне і простительне благословення, щоб була ця наша Київська малоросійська митрополія у підпорядкуванні святійшого і всеблаженного кир Іоакима, патріарха московського, і всієї Росії, і північних країн, а по ньому і в наступних російських патріархів; цим-бо чином не віддаляємося від східного благочестя, але більше в ньому утверджуємо себе, оскільки святійший московський і всієї Росії патріарх із вашим, вселенського патріарха, достоїнством єдиного є з’єднання і з виші від єдиночесного всетворного начала Тройці вашому архіпастирству одна й та ж дана благодать. А до того той патріарший престол має свій стан, звідси не тільки здавен московська і київська була одна єпархія 7, але при добровірному російському царі Феодорі Івановичі 8 блаженний Єремей, вселенський патріарх 9, та інші святійші патріархи східного сповідання, і преосвященні митрополити, й архієпископи, і єпископи, маючи щодо цього собора в Цареграді, подали своє соборне писане благословення святійшому Ійову, московському і всієї Росії патріарху 10, благословляючи називатися патріархом усіх російських і північних країн та народів. Через це, як покірно просимо всім нам про милостиве відпускне благословення вашої архіпастирської святині, так і щодо преосвященного пана отця Гедеона Святополка, князя Четвертинського, митрополита нашого київського, щиро молимося вашому архіпастирству, щоб подав його милостиве розрішення на його обіцянку, якою він, перебуваючи у Польській державі, при своєму виведенні на луцьку й острозьку єпископію, зв’язав свою совість віддавати послушенство святійшому константинопольському патріаршому престолу і щоб подав йому, святійший отче, архіпастирське благословення справляти Київську митрополію під архіпастирським началом святійшого московського патріарха і тим остерігати від хижих вовків цілість словесних овець цієї пастви. А вищеназваного митрополита ми малоросійським нашим вибранням обрали в надії на милосердні монарші милості пресвітлих царів російських, що ця митрополія в своїх уставах та звичаях, які мала вручені від святійшого апостольського константинопольського престолу, волею їхньою, пресвітлих монархів, і в підлеглості святійшого московського патріарха мають бути збережені назавжди неодмінно. А оскільки в тій Київській митрополії перебувають єпископії, архімандрії, монастирі, церкви і ставропігії, що звуться Братства, і при них багаточисленні народи греко-руської віри, які ще не відпали від східного сповідання, щодо того покірно просимо: учинити щодо цього, святійший отче, богоподібну милість, подай своє архіпастирське благословення грамотою із підкріпленням, щоб всі ті вищезгаданого митрополита київського і тих, що будуть по ньому, київських митрополитів, за довічним звичаєм, мали за істинного свого пастиря і належне йому, як ті, що при владі, так і ті, що під владою пробувають, творили послушання. А до того, коли б із тієї Польської держави хтось із єпископів чи інших властей через писання чи через посланців відзивався до вашого святительського архієпископського константинопольського престола, просячи собі патріаршої грамоти на сан митрополії київського престолу, не давай такому, святійший отче, віри — лукаве-бо це буде моління, але ще більше розпутство тієї Київської митрополії, бо той, що тепер державить у Польському королівстві 11, більше за колишніх своїх предків вельми налягає на святе благочестя й цілком не бажає, щоб воно було в його державі, через що і духовні влади згаданих єпископів принадив звабою слідувати його волі. Про це, як великі государі наші, їхня царська пресвітла величність із добровірною своєю сестрою, загальнодержавною царівною Софією Олексіївною, і святійший кир Іоаким, патріарх московський всієї Росії, зволили послати свої грамоти через нарошного посланця вашому верховному в усій вселенній архіпастирству. Так і ми всі, істинні синове Київської митрополії, через осібного нашого посланника Івана Лисицю, посилаючи цього листа нашого, покірно до вашої святині, багатократ смиренно просимо вашого архіпастирського милостивого благословення, і цю велику вашого архіпастирства благостиню обіцяємо завжди віддячувати нашими синівськими службами і вручаємо себе тому ж постійному благословенню верховного вашого ієрархства.


Писано в Батурині, грудня, 30 дня, 1685 року

Вашого архіпастирського патріаршого достоїнства бажаємо в Дусі Святім синове й слуги Іван Самойлович, гетьман війська їхньої царської пресвітлої величності Запорозького з усім малоросійським народом















ПРИМІТКИ


Перекладено з російської мови за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. I. — М., 1858. — С. 285-288.


 1 Повторюється антиісторична російська монархічна доктрина. Романови не були Рюриковичами, отже Київ не був їхньою вотчиною.

 2 Єпископ львівський — Йосип Шумлянський, єпископ перемишлянський — Інокентій Винницький. Див. у нашому виданні «Спосіб згоди церков» та листа Й. Шумлянського від 27 березня 1681 року.

 3 Див. приміт. З до «Інструкції» І. Самойловича С. Прокоповичу від 20 липня 1685 року.

 4 Мається на увазі, що Й. Нелюбович-Тукальський не жив у Києві, бо був супротивний російській орієнтації.

 5 Це йому не належало, бо московському патріарху не підлягав. Досі ніхто з київських митрополитів в російських патріархів не висвячувався, — це було одним із експансійних заходів щодо поглинання України Московією, і царський уряд домагався цього ще з часів Б. Хмельницького.

 6 Йдеться про унію.

 7 У 1300 році київський митрополит Максим переніс митрополичу катедру до Володимира-на-Клязьмі, а 1322 року київський митрополит Петро переніс катедру із Володимира до Москви, але єпархія була не московська, а київська. З 1458 року митрополія остаточно поділилася на київську та московську, останнім спільним митрополитом київським та всієї Русі був Йона (1448 — 1461).

 8 Федір Іванович (1557 — 1598) — російський цар із 1584 року, син Івана IV.

 9 Єремія — патріарх константинопольський у 1572 — 1579, 1580 — 1584 рр.; змушений був погодитися на заснування Московського патріархату, двічі відвідав Україну.

 10 Йов — московський патріарх від 1589 по 1605 рр., був у Москві першим патріархом.

 11 Ян III Собеський.

















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.