Попередня       Головна       Наступна





ІВАН МЕЛЕШКО

Автор називав себе смоленським каштеляном, але, очевидно, це літературний псевдонім, а сам твір — пародія на сеймову промову.



ПРОМОВА НА ВАРШАВСЬКОМУ СЕЙМІ 1589 року  1



Найясніший милостивий королю і до мене ласкаві пани братіє!

Виїхавши з дому, Богові я помолився, щоб до вас здоровим приїхати та вашу милість здоровими оглядати й привітати. Довелось мені з вами радити, а я на таких з’їздах ніколи не бував і з королем, його милістю, ніколи не засідав, тільки за покійників князів наших, котрі королювали 2, що воєводами бували, отаких сентенцій не бувало, попросту правим серцем говорили, політики не знали, а правдою в рот, як сіллю в очі, кидали. А тільки королі більше німців як нас полюбили, зараз-таки, що наші старші зібрали, те все німцям роздали наші господарі. Геть Зигмунта-короля 3! Того нічого до людей зараховувати, бо той Підляшшя та Волинь винищив, ляхом іменуючись, але Зигмунда Першого солодка є пам’ять 4, бо той німців, як собак, не любив і ляхів із їхніми хитрощами вельми не любив, але литву і нашу русь любительно милував, і набагато ліпше за нього малися, хоча в таких дорогих свитах не ходили; інші, як бернардини, без ногавиць а гуляли, а сорочки аж до кісточок, а шапки аж до самого пояса носили. Дай Боже, і знову такої години дочекатися і тепер. Я сам, коли по-домовому уберусь, то її милість пані Мстиславська, жінка моя, натішитися й надивитися на мене не може.

Надто вже надивився на все це, милостивії пани браття, і на тії нуднії німецькі штуки, що на вряді б; а коли ж те у них бувало: у сукнях перістих ходять — і нігиги! Та вже і в нас змішалися і по-польському так уміють говорити, і все лихе, буває, як можуть, баламутять королям, панам Річі Посполитої.



 а Ногавиці — суконні штани.

 б Вряд — уряд.



А коли сам німчина йде чи жінка його поступає, то через шкурку скрипить, шелестить і дорогим пижмом смердить. Коли ж до тебе паничик прийде, частуй же його достатком та й жінку свою біля нього посади, а він сидить, як біс надувшися, махає шапкою чи капелюшком і з жінкою перешіптується та й у долоні шкребе! Та коли б мені цього чорта кулаком у морду, чи по лицях, чи по хребті, так, щоб король, його милість, не прочув! Нехай би морди такої поганої не піднімав!

Пам’ятаю я короля Генріха 5, котрий із заморської сторони німецької був, та зрозумів, що ми йому не багато давали шибинкувати а, а німці його не вельми покривали, так він, познавши, що то не жарт, та й сам, нікому не зголосившись, пріч поїхав аж у свою сторону, аж за море скікнув 6.

Кажучи правду, не так винуватий король, як оті радні баламути, що при ньому сидять та й крутять. Багато тут є таких, що хоч і наша кістка, одначе собачим м’ясом обросла і смердить; тії-то нас деруть і за їхніми баламутнями наші не поживляться, Річу Посполиту гублять, і Волинь із Підляшшям пропали! Знаю, нам приступило, що ходимо, як підварені, бо їх боїмося. А коли б такого біса кулаком у морду, забув би других мутити!

І то, милостиві панове, немала шкода — за слуг утримуємо ляхів: давай же йому сукню хвалендишову, корми ж його тлусто, а з них служби не питай — а тільки убрався, на високих підківках до дівок дибле і ходить, а з великого кубка трубить; ти, пане, за стіл, а слуга й собі за стіл; ти — борщик, а слуга за пукату б штуку м’яса; ти за фляшку, а він за другу, а коли слабко тримаєш, то він і ту з рук вирве! Тільки пильнує: скоро ти з дому, то він мовчком приласкається до жінки. 1 такого чортополоха з німцями вигнати б, що до нас влізли супроти права нашого.

Але дорадно поговорили ми про різні наші інтереси. І це немала штука — коні-дриганти в на стайні тримати: давай же їм у літо і в зимі овес і сіно, підстеляй же щось на ніч, утримуй для них слугу-ляха, конюшню і машталіра, а з них жодної служби не питай. А коли ж ще лях, як жеребець, ірже коло дівок, як дригант коло кобили, прийми ж до нього двох литвинів на сторожу, бо й сам дідько не упильнує.

І така на світі дурнина: трапилося купити мені годинника на тендеті г в Києві, дали ми за нього три копи грошей, а якось ми послали до Вільна на направу, то він і п’яту копу накрутив, злодій заморський! Добрий ото наш годинник — півень, що нехибно опівночі кукурікає.



 а Шибинкувати — бавитись, сваволити.

 б Пукатий — грубий, товстий.

 в Дриганти — жеребці.

 г Тендет — базар, барахолка.



І то вельми страшна шкода — гологузих курей тримати, їх довго [треба] варити. А за моєї пам’яті присмаків цих не бувало, добре було: гуска з грибками, кашка з перчиком, печінка з цибулькою чи з часником, а коли на пишні достатки — каша рижова із шафраном. Вина венгерського не заживали перед тим — малмазію скромно пили, медок і горілочку дзюбали. А грошей достатньо мали, мури мурували і славну війну кріпко й лучче держали, як тепер.

І то не до речі: в багатих сукнях наші пані ходять, не знали перед тим португали чи фортугали а, а подолок рухається, а довкола подолка чіпляється; а дворянин б на ніжку, як сокол, заглядає, щоб де щіпнути солодкого м’яса. Я теж радів би: нехай би білі жінки наші убиралися в давні запинанії козакинки, носили шнуровані ззаду розпорки, а до того щоб по-німецькому заживали плюндрики в: не так би скоро викликали любасну бридню. А тепер хоч з рогатиною на варті стій — в живі очі такого біса упильнуєш.

Та що робити — не знаю, але тільки вашій милості припоминаю, щоб завсігди певна кількість сенаторів і панів литовських при королі, його милості, була, був би [тоді] і я. Тільки королівщини не маю, бо перед іншим не схопив.

А що ми оце сказали, то все правда. А Аннульку, королівну, її милість, миленько в ручку поцілували, як інші молодші сенаторники. Давно про те радив весь повіт не тільки у Смоленську, але і в Мозиру, кого б мудрого до вас на той з’їзд вибрати і сентенції виправити; мене, відомого, до вашої милості, щоб Господь Бог [посприяв, вибрали, бо здатен] г уміти перед королем, його милістю, і вами, панове братіє, відкрити вряди. Сказав би лучче, тільки не баламутячи, то я на тому й перестану.



 а Фортугали — багатий одяг.

 б Дворянин — дворак.

 в Плюндрики — штани.

 г Тут непрочитане місце в оригіналі, відтворюємо здогадно.











ПРИМІТКИ


Мова оригіналу книжна українська з наближенням до розмовної і з білорусизмами. Подаємо в перекладі за виданням: Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России. — Т. II. — 1865. — С. 188 — 190.


 1 Промова не є автентичною — це літературний пародійний твір, який цікаво відбиває сучасне життя.

 2 Йдеться про династію Ягеллонів на польському престолі, що королювали з 1386 по 1572 рр. Родоначальником був великий князь литовський Ягайло (бл. 1350 — 1434), король польський від 1386 р. під іменем Владислава II Ягайла.

 3 Йдеться про Сигизмунда III, який королював з 1587 по 1632 рр.; саме в його правління почалася римо-католицька реакція в Польщі, посилилася й полонізація, про що й зазначає автор.

 4 Сигизмунд І Старий і справді значною мірою впорядкував внутрішні справи в країні.

 5 Тобто Генріха Валуа (Валенсія); його обрано на польського престола в 1573 році, а наступного року він таємно покинув Польщу і втік до Франції.

 6 Не «за море», а у Францію, де став королем.

 Назва твору в перекладі на сучасну білоруську мову: "Прамова Мялешкі, кашталяна Смаленскага"










Див. також:

Михайло Грушевський. Сучасна сатира: промова Мелешка (староукраїнський оригінал).













Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.