ІВАН МАЗЕПА
ЛИСТ ДО РОСІЙСЬКИХ ЦАРІВ ІВАНА ТА ПЕТРА ОЛЕКСІЙОВИЧІВ, ПОСЛАНИЙ ІЗ ПОЛКОВИМ ЛУБЕНСЬКИМ ПИСАРЕМ
ЛЕОНТІЄМ ВЕРХОВСЬКИМ
27 червня 1691 року
[При звичайній царській титлі].
Іван Мазепа, гетьман, із військом вашої царської пресвітлої величності Запорозьким падає до лиця землі перед пресвітлим вашої царської величності престолом і біля стіп ніг монарших смиренно б’ємо чолом.
Тяжка, а від того важко виносна є мені печаль та болість, що вороги своїми пребагатозлобними наклепами, всеконечно чинячи підступи на саму голову мою, не припиняють свого душепагубного наміру; отець брехні, диявол, повертає їх на попередні їхні блювотини, побуджуючи, аби вирощували розтлінним розумом своїм безумного й лихого наклепа свого, а більше на ушкодження свого спасіння. І тепер з’явився пашквіль на моє ім’я, безсоромно написаний, такий, який у минулому 198 [1690] році кинутий у Печерському містечку, а з Києва до вас, великих государів, вашої царської пресвітлої величності, відісланий, про який ви, великі государі, за премилосердною і невимовною до мене монаршою милістю, зволили мені зголосити через дяка Бориса Михайлова. Той весь лист повний лукавого зла, отже, пребагато там є лихого й нечистого, і воно не тільки не гідне для донесення вам, великим государям, пресвітлим і доброчесним православним християнським монархам, але й кожному, хто має добре сумління, християнину непристойним є для читання. Однак я, вірний ваш, царської пресвітлої величності, раб, ніколи не ховаю усяких, які є в глибині серця мого, спрятів перед вами, великими государями, вашою царською пресвітлою величністю 1, і від того не приховую слугу, який склався від ворожої ложі, і посилаю його через нарошного гінця, Леонтія Верховського, полкового лубенського писаря, у державний ваш, царської пресвітлої величності, Приказ і щиросердно сподіваюся Божого милосердя і вашого, великих государів, премилостивого і премудро розгляненого дізнання, що, при моїй простодушній невинності і при вірній та дбалій службі, та брехлива, лиха й сморідна байка не пошкодить мені у вашій монаршій, вашої царської пресвітлої величності, невимовній до мене явленій милості, й неодмінно викаже те всемогутній Господь, що творець тієї брехні із такими ворожими ділами буде викритий перед світлом Всеросійського царства й понесе ганьбу свою і вічне осоромлення. А побачать те всі, що я, ваш, царської пресвітлої величності, підданий, всецілодушною обіцянкою моєю, як батьку вашому, великих государів, блаженної та святої пам’яті великому государю, царю й великому князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержцю, і брату вашому, великих государів, блаженної та святої пам’яті великому государю та великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержцю, як і вашій царській пресвітлій величності нелицемірно зобов’язався на вічну вірність мою та дбалу прислугу, твердо й непорушно в тому пробуватиму й стоятиму не тільки до пролиття крові, але й до покладення голови моєї, якої аж ніяк не щадитиму, за превисоку вашу монаршу достойність.
Того пашквіля принесла мені до рук мати моя, пречесна пані ігуменія Печерського дівочого монастиря, відвідавши мене в теперішній піст святих верховних апостолів, а їй, матері моїй, подала ігуменія дівочого Київського Флорівського монастиря, прийнявши від якихось черниць. А я писав до яснопреосвященного, його милості отця митрополита київського 2, свого пастиря, просячи, аби учинив дізнання, звідки ті черниці були і від кого те лихе складання взяли до своїх рук. Яке він, преосвященний митрополит, учинив щодо того дізнання, то про це мені в своєму листі написав, і я того архієрейського листа посилаю для донесення вам, великим государям у той-таки державний Приказ і які дістав відомості із Переволочної, від Дніпрового берега, те через того-таки гінця покірно доносячи, якнайпокірніше доручаю себе премилосердній благостині вашої царської пресвітлої величності.
Із Батурина, червня, 27 дня, літа від створення світу 7199, а від утілення Бога слова 1691.
Вашої царської пресвітлої величності вірний підданий і найнижчий слуга Іван Мазепа, гетьман війська вашої царської пресвітлої величності Запорозького
ПАШКВІЛЬ ЧИ ВИКАЗ
Пресвітлим і державним московським царям, їхнім милостям, істинним поборникам святого благочестя, ми всі, які живуть у благочесті скрізь по краях польських, зголошуючи поклона аж до землі та істинну схильність за нашою ревністю до благочестивих монархів, доносимо для знаття, що маємо ми по Бозі першу надію на ревнильників благочестя, а нам, сповідникам святого благочестя, мати пристановище тихе, покрову та оборону. Тож остерігаємо вас, благочестивих царів східних і благочестивих монархів, щоб наше пристановище і оборона не були розорені від лихого і звабного християнського губителя Мазепи, теперішнього гетьмана, який раніше людей наших подільських, руських та волинських 3, на очах хапаючи, бусурманам продавав 4, церкви наші благочестиві, оклади та убори в них здираючи, туркам срібло продавав, а потім, государя свого на вічне безчестя та безслав’я віддавши 5, його казни позабирав, а маєтності сестрі своїй у наших краях купив і купує 6, а що гірше й більше, підговорив Голіцина, щоб, давши руку, із царівною Софією вам, царя благочестивого, не тільки престола, але і зі світу зігнати, тож у Москву було приїхав 7, а прогнавши веселощі, своїми витратами мав прикрасити, і ці прикраси добув був у німецьких краях. А зігнавши зі світу твою царську величність, постановили вбити і люб’язного брата твоєї величності Івана Олексійовича. Ах, серцям нашим жалісно і тяжко! Хотіли престола, який від віку благочесно правиться, і навсібіч сяє, і страшний усім гонителям на благочестя, а благочестя є міцним пристановищем, викоренити, погубити й у ніщо обернути, за що одні суд прийняли, а цей, джерело й початок пагуби, коли першого цього свого замислу не вчинить, то, напевне, край, якого має під собою, лихою своєю підступністю віддасть у наш бік, де всі церкви Божі, віра та люди закінчать зле, залишаючись під польським ігом, а ваша влада упаде, і нам [настане] благочестя останній [час]. Ах! Учинив би святому благочестю кінця той звабник і зрадник не людський, а Божий, коли помазаників Божих, вашого царського престола із вічним вашим підданим Голіциним, натравивши його, хотіли царством вашим східним заволодіти. А заволодівши вашим престолом, не тільки самі б, як убивці, [стали], але й усе царство через себе в попіл і в ніщо обернули. І так би через них ви, благочестя ктитори, східні царі, які од віку сяєте благочестям, церкви Божі, віра православна і ми до решти б пропали. Доки ж цього вбивцю і на ваше царство нахідника триматимете? Тих скарали, інших порозсилали, а йому вчинили сприяння і чекаєте того, щоб лихого й злого замисла він довершив?
Ваше царське благочестя, дбаєте закордонних ворогів перемогти, а цього домашнього на розор свого царства бережете. В нашій Короні Польській не тільки тих людей, що похваляються на короля, государя свого, карали, але й доми їхні прокляттям і конституційними постановами аж по цей час є обезчещені, бо завжди в баниційному а вічному приниженні пробувають, і тільки для того їх тримають, щоб всі інші, бачачи вічну від Бога і від Річі Посполитої нашої польської на них пагубу, каялися й ніколи не важилися на короля, государя свого, і не поривалися на його іменну королівську особу.
а Баниція — вигнання.
А цей на ваше царське здоров’я, помазаників Божих, похвалявся і йому ніби й це пробачено; він же шукає способу, як свого дістати, і дістане, коли в ці часи не матиме покари за своє нечестиве й богомерзьке діло.
І Шумлянський, наш уніат 8 і цілковитий римлянин, піддається під святого отця московського й шукає, щоб через вовче своє смирення могти втиснутися під святительські крила і, там будучи, щоб із тим-таки вбивцею, гетьманом, могли завжди кувати пагубу вашому царському престолу.
І ми, сердечно жаліючи на таку зраду вашого престола, бажаємо ворога не тримати, через якого б, Боже збав, стіна і оборона благочестя нашого мала б упасти, оскільки ви, великі й благочестиві царі, для того й мир вічний із нашим королем учинили 9, щоб благочестя сяяло, а благочестя сповідники мали спокійне життя без будь-якого гоніння. А він, зрадник, на вашу царську голову шукав і шукає пагуби, яка нехай би на ньому здійснилася — бажаємо й швидко чекаємо, як благочестиві християни, що скрізь у Польській державі живуть.
На звороті того листа написано: «Донести до рук його милості, київського боярина, якнайшвидше».
Та й на тій обгортці, на лиці, написано: «Щоб пересторога наша щира була невдовзі подана самим благочестивим московським царям, задля милосердя Божого, тебе, вельможний боярине київський, як сина благочестивого східної церкви, просимо: посилай до рук самим монархам, бо цей змінник, головний губитель царської величності, затираючи свої явні злодійства, і тепер, на Москві будучи, многа-множество подавав ближнім монаршим боярам скарбів, аби його бік тримали».
ПРИМІТКИ
Лист зберігся в російському відписі. Подаємо в перекладі з російської за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Т. II. — М., 1859. — С. 1 — 4. До листа публікатор додав таку примітку: «Київський митрополит В. Ясинський писав до Мазепи 16 червня, що ігуменія Флорівського монастиря, по простоті, взяла у згаданих у Мазепиному листі черниць пашквіля на Мазепу, знайденого у вигляді листа тими черницями на дорозі, у яких ігуменія та стариці не запитали, звідкіля вони прийшли, як їх звуть і куди йшли».
1 Дипломатичне лукавство. І. Мазепа немало приховував у своїй діяльності і перед царями.
2 Варлаама Ясинського.
3 Йдеться про людей із воєводств Подільського, Руського та Волинського. Маємо тут неправду.
4 Нагад, що І. Мазепу зловили запорожці, коли їхав з дипломатичною місією до Криму, везучи із собою в подарунок кількох полонених лівобережців, з якими П. Дорошенко тоді воював.
5 Натяк на приховання казни І. Самойловича, яку хотіли забрати росіяни.
6 Сестра І. Мазепи Войнаровська жила на Правобережжі, в Річі Посполитій, потім утекла до Києва від чоловіка.
7 Йдеться про приїзд у Москву в 1689 році після постановлення на гетьманство; тоді почалися бунти, але І. Мазепа до них стосунку не мав, — тут явний наклеп.
8 Тільки таємний, явним стане через десять років.
9 Вічний мир 1686 року.
