Попередня       Головна       Наступна

ІЗ АНОНІМНОЇ РИТОРИКИ «МЕРКУРІЙ У ПРИДБАНОМУ ЦАРСТВІ»

Київ, 1693 року

ПРОМОВИ ПРО ГЕРОЇВ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

ПРОМОВА НА ПОГРЕБІ [БОГДАНА] ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Старший

Не важко на криваві сльози плачливій Вітчизні, коли їй героїчно в очах стоять. Кров’ю, однак, годі мені такого оплакати, якого відвага Вітчизні своїй primum niveus ^а відважно оплачується смертю, а відвага ця доти ясніла на тріумф дідичної Спарти intra victoriarum purpuras ^б і вже трагічною спрофанованою жалобою так віддалена, що слушним собі загальним усіх співчуттям отієї цариці Ізабелли ¹ на кавалерському щиті може малювати епіграфи: «Par nulla figura dolori» ^в. Та ж бо кожна Вітчизна на Марсовій відвазі своїх предків поклала свої фортуни і їх ото погордлива на небезпеки імпреза летить громом на неприятельські напади, щоб тільки квітнула цілість Вітчизни в своїх неушкоджених добрах. Яка ж бо є вишукана гармонія вітчизняних войовників на спілці із Марсом, фундована in amora firmo ^г до Вітчизни, її добро укріплюють передмурівком, щоб її через свою необачність не видати до яток неприятельних темних замислів. Відтак така їхня відвага виказується у вболівальному натхненні, щоб nuncias doloris lacrymas ^ґ, кривавих сліз криниці вибились із заплаканих очей. Через це недарма римська старожитність у нагороду рицарської діяльності своїм кавалерам справляла помпи, либонь, у найурочистіших ушануваннях, коли їх не так під гробовий камінь, як на вічності мармуру в образ попередників клала, приготувавши. Тепер же при такій своїй воєнній руїні і сама Вітчизна, віддаючи останню пошану, багаті із заплаканої зіниці витоки здобува, за свідченням Мантуана ²:

...Miserabile carmen

Itegrat, et maestis late loca quaestibus implet ^д.

 ^a Першим снігом (латин.).

 ^б В середині переможних пурпурів (латин.).

 ^в «Однаково ніщо є образ страждання» (латин.).

 ^г У міцній любові (латин.).

 ^ґ Саме тепер страждальні сльози (латин.).

 ^д Жалобна пісня об’єднує і сумними набутками широко наповнює світ (латин.).

Менший

Явним документом тієї вітчизняної змінності став ясновельможний Богдан Хмельницький, гетьман запорозький, якого засипана попелом заздрісниця Вітчизни нашої Клото ³ з Марсового поля, deflenda metamorphosi ^а, перенесла в жалісний Мавзолей і котрому перед тим правовірний Марс вперше після змагання під Корсунськими Термопілами ⁴ з польським неприятелем доспіхи скинув; того тепер, мужність та відвага якого подані за доспіхи смерті, геройство його останнє, призначила вона метнути собі до рицарської могили. А це той, що на польських Тифонів ⁵ fulmina de coeli iaculatus Jupiter arce ^б і котрі через різні махінації на його згубу чатували, на них же vertit in auctores pondera vasta suos ^в. А що більше, самих гетьманів у тім страховиднім заводі по-кримському пов’язав і осадив у Тавриканській твердині. Здерев’янілому язикові голосно бриняча слава в майбутні віки додає жалісної прерогативи, si verbis audacia ^г; сама Корона Польська мусить признати те тому Ганнібалові, що Пилявецька звитяга так далеко зафарбувала Польщу кров’ю, що і сам super clade misertus ^ґ їй, непогамовану в своїй кавалерській гонитві, гамував її своїм батьківським ординансом ^д. Parce miles ferro ^е.

Пам’ятаймо і на вічному мармурі намалюймо відвагу того руського Леоніда, той пишний Збаразький Ілліон ⁶, коли облокував його незчисленним військом і так потужно привітав огнистим градом, що при такій сальві у своїх баштах, не можучи захиститися, мусів залишитися у трагічних завалах. А щоб у наступні літа не підносив гордої голови, підкроїв її гарматним перуном. Тепер там altis impressit moenibus hostile Mars aratram ^є. Не віднесений у своїй гордині польський Орел на Зборовських попелах та могилах кладе собі вітчизняні гнізда, в яких його орлята, скурені від Хмельницького марсовим димом, funesto lapsu ^ж залягли і, либонь, сам він із маловажним гнівом на подільських полях силився і збирав купи, однак настільки був схвильований фатальною симпатією, що не міг вулкановими перунами врятувати лядського Йовиша і, в силі своїй послаблений, in gradivi caveam ^з попався зловлений тому українському Тамерланові, де tento victoriarum auceps ^и героїчним залізом,

 ^а Оплакуючи метаморфози (латин.).

 ^б Блискавки кидав, [як] Юпітер, із захмарної високості (латин.).

 ^в Накочуючи на прихильників своїх велетенські клопоти (латин.).

 ^г Коли слово непострашне (латин.).

 ^ґ Під час нещастя співчував (латин.).

 ^д Ординанс — розпорядження.

 ^е Солдат береже зброю (латин.).

 ^є Марс ворожим плугом розорав місце осілих високих мурів (латин.).

 ^ж Оганьблені падінням (латин.).

 ^з У Градівову клітку (латин.).

 ^и Напав переможний пташколов (латин.).

оголивши йому білопері крила, і привів його до такої безнадії, що, на себе поглядаючи плачливим оком, звіщав світові:

Hev pacior telis vulnera facta meis ^а.

І так при слушних трактатах запорозьким лаконцям ^б хоча мимоволі дозволив золоту вольність ⁷, заледве сам із тих фатальних лабіринтів вибився і, спішившись, заледве черепашим кроком із залишками льотних пер добувся до дідичного гнізда.

Такі ото святої пам’яті ясновельможного Богдана Хмельницького героїчних чинів орнаменти не так у пам’яті потомних віків скасувала заздросна Лібитина ⁸, як радше вони спрофанувалися похоронним порохом, якому (що належить до кавалерської цноти) хоч і був неприятелем, але польський Мантуан ⁹ у своїй «Війні домовій» таке написав:

З погорджених не був він, а з тих, котрих знають

Війну і лад, у війську він був не останній

І пихою від того надмірною знаний.

Як Владислав-король до війни готувався,

Про перешкоди з турком із ним спілкувався,

Передусім великий реймент йому дав

Гармат усіх морських...

Відтак чи може плакальниця досягти такого афекту, аби по такси му великому Гекторі своїм плачем відвернула від серця непогамований жаль Вітчизни.

Робилось досить колись і чудово на погребі Меандра ¹⁰ в оті бактріанські часи, коли тій coniurati cives de parentando ⁸ тому своєму увінчаному силкувалися чинити такі церемонії, що propter motus internos ^г, для згоди, його попіл порівну поміж себе розділяли, щоб йому скрізь surgentis Capitolia famae ^ґ, і виставляли на знак вдячності. Відтак тут померлому ясновельможному, святої пам’яті Богдану Хмельницькому належить кожному синові правовірної Вітчизни до того прагнути, щоб виточеною кров’ю присяженого серця обмалювати багато його гробовець і не так Мавзолей, але, під самим серцем виставивши йому вікопомну пам’ятку, як Patri patria post fata ^д, вічним її приоздобивши чуттям, і таку йому на сердечному мармурі подяку подати:

Ніс ille manet post fata superstes ^е.

 ^a O, я терплю рани, нанесені моєю ж зброєю (латин.).

 ^б Лаконці — спартанці.

 ^в Напрузі хвилювання у день померлих (латин.).

 ^г Побіч внутрішніх рухів (латин.).

 ^ґ Підняти капітолійську славу (латин.).

 ^д Батька Вітчизни, за словом (латин.).

 ^е Тут той покійник, який залишився живий після смерті (латин.).

ВЕЛИЧАЛЬНЕ СЛОВО НА ПОГРЕБІ ГЕТЬМАНА РУСЬКОГО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Промові передує її схема, такий силогізм:

Великий. Як лицаря, якого достойно винагородити не можемо, то в душах наших його [пам’ять про нього] плекаймо і вічною хвалою прославляймо.

Малий. Та N.N. живого лицаря достойно винагородити не можемо.

Висновок. Тож в душах наших його [пам’ять про нього] плекаймо і вічною хвалою прославляймо, як лицаря якого.

ВЕЛИКИЙ

Знову грізна у рідному небі спалахнула битва гігантів, де новий Енкелад ¹¹, ворог вітчизни, встає на Юпітера. Хоч сього нового Ендіміона ¹² Марсового ще ніжить шатро спочивальне, та вже піднімається він, бойовою сурмою обуджений. Пута Морфея ¹³ міцні не стримають довше душі войовничої. Кроком блискавним, не черепашим, летить-поспішає на службу Ґрадіва ¹⁴, а мужність геройська крила Дедалові дала йому й приладнала: бо крилами дух богатирський за блискавку швидший. Хоч не Персей ¹⁵ він легконогий, та по карках ворожих мчить стопою велетенською, і що не зачепить на Марсовім полі, все враз червоніє криваво.

Тим-то лиш гордо герої пишаються, що по вражих головах проходжаються? Чи ж не так було хвацько сідав Тамерлан на коня з Баязетового карку ¹⁶? Отже, лише Александра визнає Буцефал Філіпповий, що, ним приборканий, сповнив пророцтво дельфійське Македонцеві про шукання царства іншого ¹⁷? Істинно громовиця, ворогів спопеляюча, воїн той, бич Марса неприятельського, смерть лиходіїв жива, кривд вітчизняних месник, смерті зневага, всім загрозам гроза. Неприступні приступом бере укріплення, на замок Троянський піднімається і топче, врешті, гордий Іліон, задум поклавши храм Капітолійський збудувати богині пророчій ¹⁸. Сей витязь — негрецької землі новий Ахілл, чий меч геройський стількох ворогів незліченних зранив, стільки ран, вітчизні завданих, ізцілив. Стоїть він на полі бою, мов скеля Марпессійська ¹⁹, й супроти самого громовержця Юпітера горде чоло підносить, від бур всіх шалених Олімпу, від дощових Аквілонів студених заслона єдина. Хай поступиться також тут пильність нічна афінян — тут дитя орла громовержного битви полум’я безстрашно зустрічає і поглядом єдиним хмари безпросвітні пороху розсіює. Не лише гусак капітолійський чуванням нічним перемогу здобув. Ось новий, — не з поетичної байки, — Аргус стоокий, пильність якого недремна на варті вітчизни сонця небесного й місяця свідченням потверджена. Годі вже Ведмедиці ²⁰, вітрами студеними виплеканій, погрози метати смертельні. Атлет сей, що Марсом пашить, воістину етнейським ²¹ любові жаром клекоче й до втечі змушує Волопаса ²² холодного. Власною кров’ю Марсове поле живив і живить, щоб в нагороду за славне служіння спільна мати [земля] тріумфальні лаври зродила, переможні трави зростила. Благодатний потоп сей кривавий Беллони ²³, бо залляв він вогні смертоносні навали ворожої. Скільки Хіронових ран ²⁴ прийняли груди безстрашні, щоб не відало мук здоров’я міцне батьківщини. Кров героїв пролита, мов дощ золотий Паллади ²⁵, щедро позолотила вік залізний вітчизни. Задля рідного краю не вмів життя шкодувати, сіяч загального щастя, впав, щоб у вічність піднестися, за обрій зайшов, щоб зеніту сягти, згас, щоб засяяти, вмер, щоби жити, Фенікс віків незліченних, на смерть засуджений, та не на безвість у хвилях Лети.

Гідно винагородити не можемо

Хто ж возвеличить хвалою достойною діяння сії преславнії лицаря, доблесть якого межі усіх величань перекрочила? Словесну його імені зведемо статую — зітре її дощенту іклом лев’ячим, поглине доля заздрісна. Камінь суголосно його надихнемо подобою — спасу ніщо не вимолить у кончини всевладної. Колони тріумфальні на честь його встановимо, та часу тлін зловтішний і їх оберне на жалюгідну руїну. Арки непереможні напнем мармурові — та з напнутих дуг жереб смертний висипле стріли вбивчі, урве тятиву, жилу перетне. Трофеї відрихтуємо, щоб у вікнах тривали, — воістину сумне очам об’явиться видовище. Переможні лаври йому піднесемо, вінки побідні сплетемо — та й вони приховують Клеона ²⁶ облудність нікчемну: так кипарис жалобний у лавр уплітається ²⁷. Хай би театр велемовний оспівав його славу геройську — але й йому доля минуща рокує вічне мовчання. Марно ритор натхненний вправну пером правицю озброює й натхненні викінчує панегірики — опаде-бо в смертну годину правиця натомлена, а уславлення ті лихії знаки віщують.

Пам’ять про нього в душах плекаймо

Отже, ніде не схорониться довше лицарська доблесть, ніж у серці, твердині вічності, ніде певнішої звитяги не здобуде над летом часу, ніж в душі, домівці почуттів. Тут славою бойовою дух виплеканий свій розбиває табір, тут із трудами нескінченними вічне укладає перемир’я, тут цнота заслужена торжества урочі справляє — де ані час ненажерливий, ані доля завислива, ані фортуни удари зрадливої погубити ніколи не зможуть обивательку смертних душ — доблесть.

МАЛИЙ

Але лицаря Хмельницького гідно винагородити не можемо

Тут би й Фідія ²⁸ геній працьовитий зашарівся з сорому, якби воістину знакомиті діяння європейського Марса — Богдана Хмельницького — в мармурі плоті вразливій висікти одважився, так щоб подвоєною вічності подобою жив вічно. Обманувся б Лісіпповий ²⁹ хист явний до ремесла мистецького, якби тішитися зараз думкою, що героя так зацного подвиги в серцевині віковічній віковічного кедра викарбувати подужає. Цей-бо руський Леонід ³⁰ при Термопілах Корсунських ³¹ найзухвалішого Ксеркса польського — Потоцького — поразкою достопам’ятною виснажив і, знеможеного, в клітці Баязетовій ³² неволі ґетської ³³ зачинив: щоб солодше спочивалося переможцю тріумфальному. Здавалося, що навіть гори Корсунські помічниками стали вождя Хмельницького і проти поляків підступних змовилися, коли, зухвальства лядського не стерпівши, острозі польській ^а шлях заступили і ляхів лиходійних в долину багнисту, немов у трясовину Стігійську, скинули ³⁴.

 ^а Тобто кінноті.

Крові жажлива спільна матір не одного там ляшого Курція ³⁵ заглитала нетрями бездонними, щоб на майбутнє товариством таким [добірним] голод собі на поляків роз’ятрити. Сам Нептун, вод усіх батько, на поміч прийшов руським спартанцям, щоб слушну підтримку надати ³⁶, і корабель вітчизни ляшої ³⁷ вразив владним тризубом і, розхитавши, в безодню поверг безутішну. Що оповісти про Подолії Канни Пилявецькі ³⁸, де, присягнувши на вівтарі, сей Ганнібал щасливо силу таку численну лядської армії знищив, що, звитягою повною наситившись, військо, поляків різнею роз’юшене, власною владою стримувати мусив: «Шаблю побережи, воїне» ³⁹. Сей славний гравець стількох турнірів переможних під Пилявцями землі Польської м’яча вдарив ⁴⁰, і поки так у герцях олімпійських розважався, всю Русь до волі приготував, а себе — до вічності. О, небеса хай восхваляють ігрища подібні! О, нечувана мужність геройська олімпійська! На пилявецькому Істмі ⁴¹, при Нептуна жертовниках, так в ігрищах вправлявся з поляками, що сам переможцем вийшов, а з ляхів жертву священну йому учинив. Почервоніло від ляшої крові Польщі озеро Тразименське ⁴², що, досі незнане, від багрянцю густого знатність свіжу здобуло як оздобою сею прикрасилось ⁴³. В небі збаразькому два світочі небосхилу польського, себто вожді два, від затемнення згубного натерпілися, допоки Феб руський, Богдан, їм світло сполучення заступав ⁴⁴. А щоб сяйву надхожому не тішилися, зорями Таврії мандрівними їх оточив і пороху хмарами згубними їх оповив ⁴⁵. Щоб гордий Ілліон зверхників збаразьких зброї польській не служив, втратив [Ілліон] голови свої вежоносні, Хмельницького шаблею зтяті, і так, хоч і не радо, вклонилась руїна переможцеві. Не допоміг під Зборовом ⁴⁶ королю польському орел громовержний, бо крила, що перуни крешуть, обтяв Хмельницький шаблею геройською, а блискавиці його гармат громовицями погасив. Український бомбардарій, за блискавку крилами швидкий, вдарив зненацька по лядському птахові ⁴⁷, і там-таки між пагорбами зборовськими гніздо поховальне йому влаштував, щоб зависоко більше в небі не літав. Тут вже орел польський зовсім подобу свою стратив, не тільки сонця руського стерпіти не здужав, але й від куряви табірної зір йому природжений затьмарився ⁴⁸: так його, нерадого, зверхник Хмельницький засліпив. І птаха, що лиш недавно в небі ширяв українському, церкві православній кривд великих завдаючи, нині Богдан-птахолов сітями залізними оплутав, в неволі клітку ганебну запроторив. І щоб тільки від ударів Марсових не згинути, в нагороду ловцеві своєму відступив орел волю благодатну ⁴⁹, жереб свій такими словами оплакуючи:

«Лихо, страждаю від ран, що стріли мої ж завдали» ⁵⁰.

В тому самому орлі орла було годі впізнати, хіба черепаху якусь, коли з обтятими крилами по битих шляхах безславно ноги волочив, а кості орлят знеможені насилу вертались до гнізда родимого. На шляху під Батогом повсталу перешкоду ⁵¹, що ляший Улісс вготував, переможною швидкістю враз подолав, — так що уявнилось: нема для мужності доріг непрохідних ⁵². Порада зла несе біду пораднику ⁵³. Так подорожцю Хмельницькому польська затятість опиралася, та як би не опиналася, переможцю своєму кістьми власними дорогу тріумфальну встелила — в заповідану українському бомбардарію Ват лахію ⁵⁴. І ляші оті Термопіли не здужали Ксеркса сього затримати І переможця свого Хмельницького власною смертю зустріли.

Така [славна] дорога Аппієва ⁵⁵ доблесті геройської вельми подобала такому звитяжцю [славному].

ВИСНОВОК

Тож в душах наших його плекаймо

Невже у морок скорботний западуть тепер преславні подвиги мужності Хмельницького? Невже слава невмируща мовчанням його обійде? Чи ж тіні смертні сяйво його загасять? О боги, нещастя таке відверніте! Нехай заслуги високогідні гетьмана сього серцями нашими величаються і в вічній пам’яті всього потомства незмінно зберігаються. І той, хто мечі смертоносні зупинив і в підкові спасенні союзу московського позгинав, хай стане віднині союзником смертних душ і смертю самою вічне здобуде життя.

ПРОМОВА, ПРОГОЛОШЕНА НА СМЕРТЬ ГЕРОЯ ПІДКОВИ

Смерть — пень кожному на життєвій дорозі. Мої милі панове! Не каже того проминути й сам стоокий Аргус ⁵⁶, така-то є неспостережна завада кожному, кого тільки зичлива природа виправила у житейський антагонізм, хоч би й світлий був, однак об того фатального пня спіткнутися мусить і ґвалтовно полетіти в трагічний Мавзолей. Слизька дорога людського життя, на якій мало хто встоїть, а завше падають; на тім житейськім путівці, на колії, завше жорстка поїздка дорогою, і вона нікому з дороги не зверне, а взагалі гачистими завадами затримує viatores ^а, тепер же від них, ніби митник per communem moriendi sortem, mortalitatis trybut ^б і мито витяга й бере; ані перевіз, ані перехід не є вільний і жодною монетою, тільки дорогим наймилішого життя клейнодом оплачується. А що більше, немилостивий на кожного покладає арешт і з усім вербує, як польський Сатир ⁵⁷ співає: «Fatis omnia tradimus» ^в. На того пня у життя своїм бізі і його милість пан Підкова натрапив і так через нього перечепився, що, не можучи retro cedere ^г і взагалі з тієї вербівницею пастися, пересилений, а правдиво подоланий, уславлену свою голову поклав на Марсовій Фарсалії ⁵⁸ і сам уже stat tacitus cinis, cui serius inscribat, viator ^ґ.

Так, це отой Підкова на тавриканських, на турецьких, на польських полях вікопомно impressit vestigia ^д, через якого, ніби Поліфемовий звук і відголос ⁵⁹, не раз Оттоманська Порта мусіла хитатися і впадати, і сам Евксін ⁶⁰ зі своїми змішував їх нуртами:

...Pontes et omnes

Intremuere undae, penitusąue exterrita tellus

Hostilis... ^е

Не один польського Вулкану циклоп ту Підкову в Марсовім вогні і в Марсових вогнищах силувався перетворити на нікчемні уламки, однак задовольнявся тільки плинною надією, і через те їй мудрий символіст написав вікопомного епіграфа: «Adversis non frangitur» ^є, i що колись той-таки стамбульському місяцеві про неї звіщав: «Luce sea tecum certare рагаtа» ^ж. Так само не раз бачив цілий світ ефекта, коли йому горді роги притирала [та підкова]. Також багато разів польському Орлові ламала драпіжні пазури, тож, бачучи тяжкий, а правдиво невиносний на собі напад, тренував ^з: «Eheu luudimur et ludimus inscii» ^и.

 ^а Мандрівника (латин.).

 ^б Через спільну долю вмирати, смерті данину (латин.).

 ^в Смерть усе відає (латин.).

 ^г Назад піти (латин.).

 ^ґ Стоїть мовчазний громадянин, про якого подорожній пізніше напише (латин.).

 ^д Залишив слід ноги (латин.).

 ^е Мости і всі води задрижали, і цілком перестрашена ворожа земля [була] (латин.).

 ^є Уважний не ламається (латин.).

 ^ж Світло приготоване [було] змагатися з тобою на заході (латин.).

 ^з Чинив плачі; від трен — плач.

 ^и Гай! гай! З нами жартують, і ми жартуємо [з ними] без знаття (латин.).

Через славних Грецької держави майстрів, при інавгурації своїх увінчаних, старожитність на смак своїх архітектів презентувала різне каміння, аби при цесарському троні, замість арабських рудокопів, при першому в державі урочистому в’їзді [імператора], вибір з-поміж каменів робився, з якого могли б виставити собі вікопомного гробівця. Ставить і зараз заздрісна Леахес ⁶¹ фатального [гробівця], бо й камінь підвладний людській руїні, з-під якого собі до Бога пішли. Його милість пан Підкова, будучи вправний у Марсовій архітектурі, не так гробівця, як вічного висік монумента, і на ньому ворожою кров’ю на пам’ять, а самій смерті ad invidiam ^а, на заздрість, таке через епіграфа Томітана ⁶² записує:

Licet hans saevo vitam mihi finiat ense,

Me tamen extincto, fama superstes erit ^б.

Хований то й незбагненний Божого передбачення фортель, що за розпорядженням її архітекторка смерть ту Підкову гробовим каменем і неприятельською кров’ю полірує, щоб її з багатшим блиском ^в презентувати цілій вічності, в емпірську скарбницю і депозит виносячи. І так, либонь, та Підкова, та рицарська цілої руської ^г Вітчизни підпора, зараз нам через ласу Лібитину видерта, однак їй і у смертельному поросі приписав вічну сурму. О fortunata mors, quae naturae debita, pro Patria est potissimum reddita  ^ґ. А щоб по такій несподіваний утраті вітчизняного клейноту заятрене серце не працювало в плачливих жалях, сам же нас post fata superstes ^д, його милосте, пане наш, через що Енній ⁶³ пригадує:

Nemo me lacrymis decoret, пес funera fletu,

Faxit? cur volito namque per ora virum ^е.

 ^а На заздрість (латин.).

 ^б Хай закінчиться це життя мені мечем жорстоким, однак після того як помру, залишиться посмертна слава (латин.).

 ^в Примітка на полі: «Кінець».

 ^г В оригіналі — «російської». Тут йдеться лише про Україну.

 ^ґ О щаслива смерть, яка призначена природі, але за Батьківщину віддана з найбільшою готовністю (латин.).

 ^д Після смерті вивищуй (латин.).

 ^е Ніхто хай не прикрашає мене слізьми, ані похорону з плачем не [робить]. Чому про мене говорять і говорять? Бо я справді завжди живу у людській пам’яті (латин.).

ПРИМІТКИ

Першу й третю промови перекладено з польської мови, пересипаною латиною, другу — з латинської, за виданням: Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. — Кн. 14. — В. І. — К., 1900. — С. 16 — 25. Примітки до другої промови «Величальне слово на погребі гетьмана руського Хмельницького» склала перекладачка пам’ятки Людмила Hop. Латинські фрази двох інших переклав В. Литвинов.

 ¹ Можливо, це Ізабелла I (? — 1228) — цариця ієрусалимська, жінка гетьманського імператора Фрідріха II, мати Конрада IV.

 ² Мантуан — Вергілій; прізвисько походить від м. Мантуї, звідки поет був родом.

 ³ Клото — старша із трьох парок, богинь долі.

 ⁴ Корсунські Термопіли — тобто битва під Корсунем у 1648 році (див. примітку 31).

 ⁵ Тифон — стоголовий велетень, що дихав вогнем; уособлення Вулкану.

 ⁶ Йдеться про Збаразьку битву, яка, як і згадана далі Зборовська, відбулася 1649 року (див. примітки 44 і 46).

 ⁷ Мається на увазі Зборовський мирний договір між Польщею та Україною 1648 року.

 ⁸ Лібитина — богиня смерті й поховань.

 ⁹ Польський Мантуан — це Самійло Твардовський, автор поеми «Війна домова», в якій описано повстання Б. Хмельницького; книга вийшла в Каліші 1681 року.

 ¹⁰ Меандр — Меандр Кавн — засновник міста Кавна в Карії, вважався внуком річного Бога Меандра.

 ¹¹ Енкелад — один зі сторуких гігантів, син Тартара і Геї, вбитий блискавкою Юпітера і похований під Етною. До нього й прирівнюється Б. Хмельницький.

 ¹² Ендіміон — вродливий юнак (пастух або мисливець), якого Зевс узяв на небо, а пізніше покарав вічним сном за кохання до Гери. За іншою версією, Ендіміон — улюбленець Селени, якого вона приспала вічним сном, щоб поцілувати красеня.

 ¹³ Морфей — син Гіпноса (бога сну), бог сновидінь.

 ¹⁴ Ґрадів — «гордо крокуючий» (до бою), епітет Марса.

 ¹⁵ Персей — герой аргоських переказів, син Зевса і Данаї, що переміг горгону Медузу завдяки шоломові-невидимці та крилатим сандаліям, в яких можна було швидко носитися по повітрю.

 ¹⁶ Чи ж не так було хвацько сідав Тамерлан на коня з Баязетового карку? — Сідати на коня з карку переможеного полководця — символ повної перемоги і цілковитого приниження супротивника. Баязет І Блискавичний (1354 — 1403) — султан турків-османів від 1389 р., завершив завоювання Малої Азії і продовжив експансію на Балканський півострів (зокрема в 1389 р. виграв знамениту Косівську битву). В 1402 р. під Анкарою зазнав поразки від середньоазійського полководця Тимура (Тамерлана), був взятий у полон, в якому ж і помер.

 ¹⁷ Коли Філіппові, царю Македонії, батькові Александра Великого, привели на продаж Буцефала, нікому з його наближених не вдалося приборкати дику тварину. Юний Александр, помітивши, що кінь полошиться власної тіні, розвернув його проти сонця і таким чином впокорив жеребця. Розчулений цар сказав тоді синові: «Сину мій, шукай царства більш підхожого тобі, Македонія для тебе замала» (Плутарх. Порівняльні життєписи. Александр, 6). Традиція приписувала також це пророцтво дельфійському оракулові.

 ¹⁸ ...богині пророчій — в оригіналі Deae vocali. Незрозуміло, яка богиня мається на увазі. На Капітолійському пагорбі (на Капітолії) у Римі знаходилися храми Юпітера, Юнони, Мінерви, а також Злагоди (Конкордії).

 ¹⁹ ...мов скеля Марпессійська — Марпес, гора на о. Парос, багата на мармур.

 ²⁰ Ведмедиця — від гр. arctos (ведмедиця) — сузір’я; в переносному значенні «Північ», «країни Півночі».

 ²¹ етнейським... жаром — діючий вулкан на Сицілії; за переказом, у ньому були майстерні Вулкана (бога вогню) і циклопів.

 ²² Волопас — сузір’я. В античній метафориці — сторож Ведмедиці (custos Arcti). Напр.: Овідій. Скорботні елегії, I, 4, 1; I, 11, 15 etc.

 ²³ Беллона — італійська богиня війни, дружина (варіант: сестра) Марса. Її храм знаходився на Марсовому полі під Римом.

 ²⁴ Хіронові рани — Хірон — у міфах фессалійський кентавр, «найсправедливіший з усіх кентаврів» (Гомер), «приятель людей» (Піндар). Близьким другом Хірона був Геракл, який випадково поранив його під час полювання. Отруєна стріла завдала кентаврові такого пекучого болю, що він волів померти і відмовився від безсмертя на користь Прометея.

 ²⁵ ...дощ золотий Паллади — Паллада — один з епітетів Афіни, давньогрецької богині мудрості, мистецтва і ремесла. Афіна була також покровителькою війни, що втілювала свідому хоробрість і мужність, допомагала своїм улюбленцям і вела їх до звитяги. Сюжет із «золотим дощем» Атени у мітології нам невідомий. Очевидно, йдеться про позолочену статую Атени Паллади Фідія (див. примітку 18).

 ²⁶ Клеон (? — 422 до н.е.) — вождь радикальної демократії в Атенах періоду Пелопонеської війни, противник Перікла, прихильник політики сили і «війни до переможного кінця». Представлений Фукідідом і висміяний Арістофаном як демагог.

 ²⁷ Так кипарис жалобний у лавр уплітається — ймовірна цитата. Кипарис (у древніх греків та римлян — дерево жалоби, атрибут похоронних обрядів) протиставляється лаврові, символу перемоги.

 ²⁸ Фідій — знаменитий атенський скульптор і архітектор епохи Перікла (помер в 431 р. до н.е.), творець славнозвісної статуї Зевса Олімпійського (в Олімпії), яку вважали одним із семи чудес світу, та Атени Паллади (в Атенах). Був звинувачений у крадіжці золота, призначеного на прикрашання статуї Атени.

 ²⁹ Лісіпп — видатний давньогрецький скульптор (IV ст. до н.е.). Відзначався непересічною працездатністю і творчою плодовитістю. За Плутархом (op. cit, 4), «був це єдиний скульптор, якого цар [Александр Македонський] вважав гідним творити його зображення».

 ³⁰ Леонід — спартанський цар, що в 480 р. до н.е. разом трьомастами воїнами геройськи загинув при обороні Термопіл від багатотисячного перського війська на чолі з царем Ксерксом. Термопіли — ущелина в горах Ети (Тессалія), що слугувала проходом в середню Грецію.

 ³¹ Корсунська битва (25 травня 1648 р.) — друга (після битви під Жовтими Водами) блискуча перемога Богдана Хмельницького над польською армією. Пропустивши коронне військо, що проривалося з оточення, Богдан наказав влаштувати пастку в Горіховій Діброві — крутій балці на Богуславському шляху неподалік від Корсуня. В запеклому бою польське військо було цілковито розбито. Обидва гетьмани — коронний (Микола Потоцький) і польний (Мартін Калиновський) — пішли в татарський полон.

 ³² ...в клітці Баязетовій — Баязет тут: часте ім’я турецьких султанів, васалами яких були кримські хани. Метонімічна назва султанського полону.

 ³³ ...неволі ґетської — ґети — войовничі загарбницькі племена, що в античні часи жили в південних придунайських та придністровських степах по сусідству зі скитами. Тут прикметник «ґетська» вжито, очевидно, в значенні «жорстока», «нелюдська», як звичаї ординських племен.

 ³⁴ Шлях через балку виявився перекопаний глибокими ровами і завалений деревами. Схил балки був таким урвистим, що під час спроб обійти перешкоду вози переверталися. Польський табір утратив свій порядок, коні і люди гинули під шаленим вогнем козацьких гармат і самопалів.

 ³⁵ Курцій — римський юнак, який на коні, в повному бойовому обладунку кинувся у провалля, що утворилося на Римському форумі в 362 р. до н.е. Після того, за переказом, провалля зімкнулося.

 ³⁶ На нашу думку, за алегорією Нептуна криються події битви під Жовтими Водами. По-перше, Нептун — «вод (потоків) усіх батько», отже, й покровитель Жовтих Вод. По-друге, за даними хронік, під час штурму польського табору пішов сильний дощ, який «замочив порох жовнірам». Скориставшись із цього, козаки і татари зламали опір і вдерлися до табору. Розгром був повний.

 ³⁷ Відома з античних часів метафора-порівняння держави з кораблем, що носиться по бурхливих водах історії (пор.: К. Г. Флакк. Оди, I, 14), широко використовувана в європейській поезії Відродження і бароко, зокрема польським поетом Мачеєм Сарбєвським.

 ³⁸ ...про Подоли Канни Пилявецькі. — Канни — село в Апулії на правому березі Авфіду; тут в 216 р. до н.е. Ганнібал переміг римлян. Біля села Пилявці поблизу Старокостянтинова (нині Пилява Хмельницької обл.) на невеликій багнистій рівнині обабіч р. Ікви 23 вересня 1648 р. відбувся вирішальний бій повстанців Хмельницького з польською армією. Козакам вдалося загнати піхоту противника на вузьку греблю і фактично знищити її, водночас зав’язуючи бої з розрізненими загонами кінноти. Охоплене панікою військо рятувалося втечею, приклад якої подали самі регіментари (Конецпольський тікав, переодягнувшись у селянський одяг, а Заславський загубив дорогою гетьманську булаву). Пилявецька втеча відкрила козацькій армії дорогу на захід.

 ³⁹ Шаблю побережи, воїне. — Варіанти: «Побережи меч, воїне», або «Над мечем змилосердися, воїне», — поетична цитата.

 ⁴⁰ Неперекладна постійна гра слів: 1. «м’яч», «куля» по-латин. pila. Тож виходить ad Pilavem... pilam jactavit (фонетична гра). 2. pilum, множина pila — по-латин. означає дротик, спис. Отже, домислюється значення «метнув списа» (фонетично-смислова гра). 3. ...Poloni orbis piłam jactavit: orbis (коло, земна куля, країна) та pilq (м’яч) — слова-синоніми (синонімічна гра слів).

 ⁴¹ На пилявецькому Істмі. — Істм — Корінфський перешийок, на якому влаштовувалися загальногрецькі змагання, присвячені Посейдонові. Тут під пилявецьким Істмом слід розуміти долину р. Ікви та греблю на ній.

 ⁴² Тразименське озеро — озеро у східній Етрурії (нині Lago di Perugia); тут в 217 p. до н. е. Ганнібал розгромив військо Фламінія.

 ⁴³ Римські патриції носили пурпурово-червоні тоги. В цьому місці знову зустрічаємо гру слів: ignobilis має значення «невідомий» і одночасно «незнатний», «невисокородний». Відповідно nobilitas означає «слава», «загальновідомість» і заодно «родовитість». Цими значеннями й бавиться автор панегірика, розповідаючи про славну битву в до того часу невідомій місцевості. Можливо навіть, що автор при тій нагоді кусився закутати в патриціянську тогу і самого Хмельницького, який походив, правдоподібно, з напівшляхетської родини і шляхетство своє мусив доводити шаблею.

 ⁴⁴ Місячна облога Збаража розпочалася 10 липня 1649 р. Два світочі небосхилу польського — очевидно, польний гетьман Адам Фірлей і князь Ієремія Вишневецький (або М. Остророг).

 ⁴⁵ зорями Таври... оточив — себто татарською кіннотою пороху хмарами оповив — Хмельницький наказав обстрілювати обложених із 30 гармат. Вогонь був такий щільний, що «легше було знайти в таборі гарматну кулю, ніж у Львівськім повіті куряче яйце того року».

 ⁴⁶ Битва під Зборовом відбулася 15 серпня 1649 р. Внаслідок раптового удару під час форсування р. Стріпи коронна армія на чолі з Яном Казимиром, що поспішала на допомогу обложеним у Збаражі, була вщент розбита, а сам король опинився у пастці і, якби не зрада кримського хана, був би взятий у полон.

 ⁴⁷ За словами польського анонімного автора, гетьман «упав раптово, як вихор».

 ⁴⁸ Тут автор змальовує наступ козацьких полків («сонця руського») і татарської кінноти, які спільними зусиллями «двічі були в самому таборі». Атмосферу битви передає біограф Іслам-Гірея III: «Зблиски гострих шабель наповнювали подивом чашу небес від полудня аж до вечора, від куряви з-під копит коней лицарів небосхил окутався мороком».

 ⁴⁹ За умовами Зборовського договору, козаки отримували широку територіально-адміністративну автономію в межах трьох руських воєводств (Київського, Брацлавського й Чернігівського), за ними залишалися всі права та привілеї, надані польськими королями, мали бути скасовані всі сеймові ухвали, що обмежували права і вольності війська Запорозького, оголошувалася амністія.

 ⁵⁰ Поетична цитата (пентаметр).

 ⁵¹ Битва під Батогом (на Брацлавщині над Південним Бугом) відбулася 22 — 23 травня 1652 р. і закінчилася перемогою козаків. Це був блискучий реванш за прикру поразку під Берестечком. Битва відбулася під час походу Тимоша Хмельниченка на чолі козацько-татарського загону в Молдову. Напереріз гетьманичу була послана польська армія.

 ⁵² В ориг.: Nulla virtuti inviam esse viam (П. В. Марон. Енеїда). Подібну сентенцію знаходимо у Таціта: nihil virtuti invium.

 ⁵³ В ориг.: Malum consilium consultori pessimum (e)st — Авл Геллій. аттичні ночі. IV, 5. За допомогою влучної сентенції автор коментує події під Батогом. Задум кампанії, очоленої Калиновським, виявився нездалим. Деякі генерали, тверезо оцінюючи ситуацію, намагалися переконати впертого гетьмана змінити тактику битви. Однак гетьман наполіг на своєму і програв.

 ⁵⁴ Молдавська дипломатія Б. Хмельницького полягала в розширенні впливу на Молдову і Валахію і намаганнях схилити молдавських князів до союзницької боротьби проти Річі Посполитої. Великі династичні плани гетьман пов’язував також із одруженням сина Тимоша з донькою молдавського правителя Василя Лупула. Шлюб цей мав ввести козацького ватажка в коло легітимних правителів і піднести авторитет його родини, якій, можливо, судилося стати панівною династією в Україні.

 ⁵⁵ Аппієва дорога — перша стратегічна дорога римлян на південь, прокладена в 312 р. до н.е. за ініціативою Аппія Клавдія Сліпого; спочатку вона доходила до Капуї, а за Траяна була доведена до Брундізія.

 ⁵⁶ Аргус стоокий — у грецькій мітології багатоокий велетень.

 ⁵⁷ Польський Сатир співає: «Смерть усе відає» — цитується польський поет Я. Кохановський, хоч там ця фраза: «Бог усе відає».

 ⁵⁸ Фарсалія — область і місто в Тессалії, місце перемоги Юлія Цезаря над Помпеєм.

 ⁵⁹ Поліфемовий звук і відголос — Поліфем (один із циклопів) запитав в Одіссея, хто він, той відповів: «Ніхто!»; коли ж його запитували, хто його осліпив, відповідав: «Ніхто!»

 ⁶⁰ Евксін — Чорне море.

 ⁶¹ Лахес — одна із трьох парок, богинь долі.

 ⁶² Томітан — прізвисько римського поета Овідія, від назви м. Томи, місця заслання поета.

 ⁶³ Енній — (239 — 169 рр. до н.е.) — давньоримський поет, твори якого дійшли до нас в уривках.

Попередня       Головна       Наступна