Попередня       Головна       Наступна





КРИШТОФ КОСИНСЬКИЙ

Рік і місце народження невідомі, за походженням польський шляхтич. Вступив у конфлікт за володіння маєтком Рокитне із князями Острозькими, а в грудні 1591 р. на чолі загону запорожців захопив резиденцію князя Януша Острозького Білу Церкву. У 1592 р. К. Косинський почав напади на містечка й села, зокрема на Трипілля та Переяслав. Наприкінці 1592 р. на чолі великого загону К. Косинський вступив на Волинь. У січні 1593 року був розгромлений військами князя К. Острозького під містечком П’яткою (неподалік Чуднова, Житомирщина). Поданий нижче лист із присягою козацького гетьмана і написаний після тієї поразки. Але влітку 1593 p. K. Косинський знову піднявся супроти Острозьких, рушивши на Черкаси, і був розбитий О. Вишневецьким, а його самого забив слуга О. Вишневецького. Див. про це повстання «Острозьку війну» С. Пекаліда.





ЛИСТ З ПРИСЯГОЮ ПРО ПРИПИНЕННЯ ВІЙНИ ПРОТИ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

від 10 лютого 1593 року


Я, Криштоф Косинський, на цей час гетьман, і ми, сотники, отамани, все лицарство Війська Запорозького, зізнаємо цим листом нашим, що, незважаючи на великі доброчинства й ласки ясновельможного пана Костянтина князя Острозького, воєводи київського, маршалка землі Волинської, старости володимирського, які його милість протягом усього свого життя, внаслідок своєї милостивої панської влади, виявляв усьому військові й кожному з нас зокрема і багато добра чинив; а ми, забувши про все це, немало прикрості і збитків завдали як самому йому й діткам його, так і слугам та підданим його милості, і ласку їхньої милості до себе порушили; а їхня милість, будучи під П’яткою, усі вчинки наші, після принижених і ревних прохань наших і після заступництва багатьох знатних людей, зі своєї милостивої ласки, як християнські панове, не бажаючи проливати нашої крові, нам вибачте. Тому ми, усе лицарство вищеназваного війська, обіцяємо і присягою своєю стверджуємо: з цього часу пана Косинського за отамана не мати і на його місце іншого на Україні протягом чотирьох тижнів поставити і потім перебувати слухняними його милості королеві, не чинячи ніякого розмиру зі сторонніми сусідами панств його королівської милості, жити за порогами на вказаному місці, ні постоїв, ні приставань, ні збитків, ні кривд не мати й не чинити в державах і маєтностях їхніх милостей князів та їхніх приятелів, його милості князя Олександра Вишневецького, старости черкаського, та інших, котрі в цей час перебувають із його милістю; також не підманювати до себе слуг із маєтностей і держав їхньої милості, утікачів, зрадників і слуг їхньої милості в себе не переховувати й видавати; зброю, коли б то не було взяту в замках, містах і державах їхніх милостей, крім трипільської, повернути; так само повернути хоругви, коней, худобу і рухоме майно, узяті в маєтках їхніх милостей князів; крім того, відіслати від себе челядь обох статей, котра є при нас; вічно жити у князів, їхніх милостей, у попередній любові, ніколи не приставати до жодної людини, що проти їхніх милостей, а навпаки, служити їм. На всі ці вищезгадані кондиції, подані нам від їхніх милостей князів, ми, усе військо, присягаємо вічно, свято й непорушно, не вишукуючи причин для порушення, зберігати і за ними на вічні часи діяти. А присяга наша полягає у таких словах: я, Криштоф Косинський, ми, сотники, отамани, все лицарство Війська Запорозького, один за одного і кожен з нас за себе присягаємо Господу Богу у Трійці єдиному, котрий сотворив небо і землю, у тому, що ми всі і кожний зокрема маємо і повинні всі вищевказані кондиції, на цьому листі нам подані їхньою милістю князями Острозькими, цілком і непорушно, не вишукуючи ніяких причин для порушення, утримувати і згідно з ними вічно чинити з їхніми милостями, а не проти їхніх милостей панів, приятелів, слуг і підданих їхніх, — у цьому допоможи нам, Господи Боже! Якщо ж ми неслушно присягнули, то скарай нас, Господи Боже, на душах і на тілах наших, у теперішньому і майбутньому віках! А для ліпшої вірності й вічного нашого затвердження я, Косинський, цього листа власною рукою своєю підписав і печать свою приклав; ми всі також наказали прикласти до цього листа війському печатку, і котрі з нас уміли, до нього руки свої підписали; просили те саме зробити і їхню милість панів вельможних, які були при цьому: його милість пана Якуба Претвича з Гаврон, каштеляна галицького, старосту теребовлянського; пана Олександра князя Вишневецького, старосту черкаського, канівського, корсунського, любецького, ловицького; пана Яна Тульського, войського теребовлянського; пана Вацлава Боговитина, хорунжого землі Волинської; пана Василя Гулевича, войського володимирського, що їхні милості на прохання наше зробити рачили а і, приклавши печатки свої до цього нашого листа, рачили підписати руки свої. Діялося під П’яткою року божого 1593, місяця лютого 10 дня.


Криштоф Косинський рукою своєю; Іван Кречкевич, писар військовий, іменем усього війська рукою; Якуб Претвич із Гаврона своєю рукою; Олександр князь Вишневецький, староста черкаський; Вацлав Боговитин, хорунжий волинський; Василь Гулевич, войський володимирський; Ян Тульський, войський теребовлянський











ПРИМІТКИ


Український переклад беремо з книги: Яворницъкий Д. Історія запорізьких козаків. — Т. II. — Львів, 1991. — С. 63 — 64; оригінал надруковано за: Архив Юго-Западной России. — Т. І. — Ч. 3. — С. 53 — 57.

 а Рачили — зволили.

















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.