АНОНІМ
ПОЛЕМІЧНІ ВІРШІ
ІЗ ЗАГОРОВСЬКОГО РУКОПИСНОГО ЗБІРНИКА 80-90-х
РОКІВ XVI СТОЛІТТЯ СУПРОТИ УНІЇ
ПРО ВІДСТУПНИКІВ ОД ЦЕРКВИ
Врагові подібні вороги церковні,
Його вірні друзі милі й безвідмовні,
Що світлість од Сходу зараз покидають,
У тьму ж у західню звабну відбігають,
Від правди у брехні, в єресь, що без віри,
З святої лакоти в гріх гіркий без міри.
Ведуть їх при тому плотської совіти
І не зберігають Богові обіти.
Самі ж їх при тому Господу вчинили
Своїми вустами, потім осудили.
K багатому папі вибігли на пашу,
Аби за монетки душу згубить вашу.
Усе вам по волі буде ублажати,
Христос там фальшивий, вбивця, а не мати,
Таж папа усесвіт злим був осквернив,
Духовний же розум плотським замінив,
Святий Дух правдивий збрехати не може,
І людям прегордим гордість не поможе.
Коли ж хто метає камінь в висоту
І хоче небесну збити красоту
Всесвітнього сонця, ясного світила,
Впаде на такого превелика сила.
На голову власну звалиться хвороба,
Творить перестане зваби — ось вам проба!
Христової церкви ті не переможуть,
Собі лиш навіки взять безчестя зможуть.
Ганьбу собі візьмуть од тієї слави,
Потуга, суд Божий їм порушить глави.
Вернітесь, утеклі, до церкви зі Сходу,
До матінки йдіте, що свята з породу.
Христа не шукайте в Заходу, у Римі,
До нас Бог явився у Єрусалимі.
З земного вертепу вже-бо не прийде він,
Від Божого світла того, що у небі.
Таж папа панує не на небі — в Римі,
Його поховають в ямі — речі зримі.
Не як Бог владає, чоловік-бо тлінний,
Його вік та слава швидкістю одмінні.
Сам цар же небесний засіда в столиці,
Перед ним тріпочуть ангельськії лиця,
Поклони всі Богу створіння складають,
Життя, також духа від нього-бо мають.
І сам Петро в Римі, якби тільки встав,
Вже там благочестя він би не застав,
Намісники власні ним би погордили.
По нім, як цареві, вельми збагатіли,
Тож мусів би знову вбогості учити,
Але, скажем правду, годі їх смирити.
Петра тож годилось папам пам’ятати,
Бо потім він стане всіх їх викривати.
А ми до науки від Петра берімось,
Христу і Петрові учнями зробімось.
ПРО ПСЕВДОПАСТИРІВ
Тим горе, що зраду церквам учиняють,
З маєтками віру в торги покладають,
Ціну, мов жиди, як Іуді збирають.
Покинули Схід так, тікають на Захід,
У пекло з вождями спішать, чинять нахід.
Попри святе право, людське вибирають
І Божого слова відтак не приймають,
А слави і честі земної шукають.
У єресь усяку воліють ліпитись,
А віру святую хотять розітлити.
Суди ж їм, о Боже, з думок тих одпасти,
А нас збав од тої праваби-напасті.
Отож, православні, ви Бога любіте,
1 чесно ви матір духовну почтіте,
Весь східної церкви устав хороніте,
За пастирми тими блуднúми не йдіте.
Не дасть Господь слави своєї нікому,
Бажа, щоб служили йому ми одному.
А ви, від Сіона, Рима не шукайте,
Безбожную єдність оту не приймайте.
Ні, темрява світла ніяк не здолає,
Собою темноту завжди відганяє.
Так, віра святая ясна, святоблива,
Без єресей, ґанджу, немов чиста діва. Вона від Христа-бо до нас засіяла,
В апостолів людство те світло дістало, Вони ж бо усесвіт її научили,
За нею і крові немало пролили, Також і народам дали єпископи,
Знайшовши для Бога, як чеснії снопи.
ПРО ЛАТИНСЬКУ ГОРДІСТЬ
Але в останній вік ті горді римляни
Шанують лиш своє, як Боже подання,
Апостолів місця взялися тримати,
Та звичаїв, проте, не хтять зберігати
І супротивне все вчиняють Христові,
Не слідують відтак святому Петрові,
І Божу славу так мирською покрили,
Духовний розум тим земним замінили.
Відкинемось таких апостолів нових,
Хай не відлучать нас любовей Христових.
Святії папи перш бували блаженні,
Що й муки за Христа були сподобленні,
Ті істинно-таки Христові служили
І задля християн життя положили.
Та римська церква вже таких і не знає,
З жидами дружбу все й любов свою має,
Христові і церквам є вельми опірна,
До східної відтак бува непокірна.
Тож мачуху оту ви, вірні, минайте,
Вітчизну пресвяту відтак зберігайте,
Не слідуйте тому, що гордий, народу,
Тримайте із Христом святу свою згоду.
Не подобає нам слабковірно жити,
Щоб нас не завели од віри зблудити.
Хто віри справжньої відтак відступає,
Той жеребка уже з святими не має.
Убогий, голий той, душа його мертва,
І сам гидотная, гріховная жертва.
ПАПСЬКА НЕПОКІРНІСТЬ ХРИСТУ
О чом же ти, папо, висишся на Христа,
Таж грішникам буде мста від нього та!
Тобі б Христа свято честю шанувати,
Перед яким біси звикли трепетати.
Хрест є нам печатка, вірним християнам,
Він служить для кари навісним поганам.
В святого Петра так заповідь не клалась,
Й тобі це заклято, не благословлялось.
Святитель так жоден аніде напевно
Не зможе перечить: влада твоя темна.
Хреста в вас на ноги власні не вкладають,
Якого у честі ангели тримають.
Отож безотвітно ти царем розп’ятим
І перед святими зробишся проклятим.
Дав Бог тобі ноги по землі ступати,
Ти ж їх узаконив людям цілувати.
О горда гордине, кичишся до неба,
Але у безодню буде зійти треба.
Твоя-бо надутість наче водна піна,
Але твоя міцність наче павутина.
Всьому явно світу: Богом себе маєш,
А що порох, попіл, на те не зважаєш?
Не будемо тож ми матір залишати,
Ту східную церкву, й Богові брехати.
Почуйте, почуйте, вірнії народи,
Ті, котрі шукають з папою тут згоди,
Наказує він вам Богом себе мати
І тліннії ноги власні цілувати.
Святий наш Владика іншим ноги мив,
Апостолів також того научив.
Петро, прочитайте, чи ж бо папі отець,
Його ж бо не вабив многоцінний стілець,
Але у терпінні, в нищоті проходив,
Людей од гріха так багатьох відводив,
Дияволу брані він не раз поставив
І кров’ю при тому Господа прославив,
Не вбити, а вмерти за людей злюбив,
Хреста пресвятого між людей честив.
Життя апостольське є легке, найвище,
Воно перед Богом від царів є більше.
І римськії папи в тому марнославлять,
Життя ж бо духовне високо не ставлять
В численних багатствах, у тілесних сластях,
У славі та честі і у власних страстях.
Та добре всі знайте, пишнії гниють
І Святого Духа так і не приймуть.
В пастирях покірних Йсус наш пробуває,
Але горделивих віддаля минає.
Чи ж за віру папи зараз умирають?
Ні, але за єресь часто їх вбивають.
Як леви, зжирають батьківські права,
Щоб славилась вельми світу голова,
Христос — глава церкви, блудні ж — це є папи,
Тож своїх заводять у пекельні лапи.
Христос — глава вірних, а єресям — папи,
Отож підуть з ними у бездонні хляпи.
Він людодогідним всім бува наставник
І у лицемірстві Богу протиставник.
Не буде догідно папу наслідити,
Оскільки не зможуть, як він, збагатіти.
Убогим Христос є, для усіх учитель,
А хто його любить, стане тим спаситель.
Тож пастирів тих ви завсігди шануйте,
Себе отак Богу в чистоті готуйте.
ЗАХІДНА ЦЕРКВА БЛУДИТЬ
О римська церкво, чом ти погибаєш,
Святеє Письмо чом сміло відкидаєш?
Тож плачем по вас ми, милії римляни,
О твердосердечні жидо-християни.
Христос що не любить, вам мило сугубо,
Але у смиренні Божому не любо.
Святі на цей сором плачуть сльозотічно,
Бо ви упадете у прокляття вічне.
Ума паморока в тих, що славолюбні,
Із заходу плине — вчення душегубні.
Але покажіте, римськії ви діти,
Де дозвіл дістали Заповіт презріти?
Словами шумите, Богу досадили,
Його Євангелій правди не хранили.
Однак ваші влади згубить сам Спаситель,
Бо він беззаконним завжди є помститель,
Накаже і папі голому постати,
Від нього поважність всю оту забрати,
Отож забувайте папу Христом мати, —
Себе ж учить папа Богом називати.
Тож дерево з плоду власного і зветься,
Відтак благочестя ділом пізнається.
Блаженний Петро як служний уряд прийняв,
Як учень смирення завше скрізь зберігав,
У Римі він царства не гадав посісти,
А всяку скорботу за Христа терпіти,
Мучительми папам не казав ставати,
Відтак православних єрессю знуджати.
Намісники є ж бо отакії злії,
В котрих поселились духи не святії.
Хрести і мечі тож отакі приймають,
Захоплену владу ними й посідають.
НА ЗВАБИ РИМСЬКІ
О великий Риме, зваблення родиш
І усілякі злості ти вже переходиш,
Антихриста маєш у любові того,
Супротивна Богу воля у якого,
Його зготувався, мов Христа, прийняти,
Щоб у послушання всіх людей оддати
Погибелі сину, до врага страшного,
Якого б всі злії мали б собі Богом.
Вуст духом Христових буде він убитий
І в муки з усіми, котрі з ним, закритий.
О великий Риме, чом од Бога блудиш
І нечистотами світ довкільний губиш?
Всі-бо відщепенства в тебе гнізда мають,
І всілякі блуди також не минають.
А догідні плоті єпископи тії
У Христовій церкві — апостати злії,
Що закона грошей в себе лиш тримають
І купами людськість в пекло заганяють.
Без покаянь можна теж спастись, навчають,
І відпусти власне в золото міняють.
Блуди та убивства людям розгрішили,
Тим, котрі їм срібла досить наділили,
Забули карання від страшної помсти,
Всесильного Бога за оті лакомства.
Але пізнай кожний, рабе, вірний Богу,
Що те переступство йде з Заходу того,
І зради, і фальші, хитрі влади всюди
Поширення мають з пекла, із підспуддя.
Коли ми промовчим, камінь загорлає
І злобоносимих Божий гнів скарає.
І явно й таємно церкви ворогами
Стають, аби бути на землі панами.
Не волосяниця — царськії порфири
У них одіяння, котре вище міри.
Численні з дворами їх доми тримають,
Тож брані та битви церквам учиняють.
Народ жабоїдний, влоські пастирове,
На Христа й Петра так брехень кладуть слово.
Христос-бо Петра все ж жабами не живив
1 вуст його також жабами не сквернив,
Одне лиш видіння в приклад показав,
Аби й поган до віри він також приймав.
Також і Предтеча саранчі не вживав,
Себе лиш зіллями, медом харчував.
У світі святії скверного бридили,
А чистим себе лиш покормом живили,
Як блудниці-жони тіла не здобили,
Тоді до Христа їх з того долучили.
Тепер багряниця папина є слава,
Оскільки і сам він — блуднича постава.
Наслідує безліч люду його в тому,
Котрі Христу вірно не служать в усьому,
Хоч іменем звуться, що, мов, християни,
Діла ж учиняють наче ті погани.
Але, Христе-царю, ти нас сохрани,
Від зваби такої всіх оборони.
ПРО ГОНІННЯ НА СВЯТУ ЦЕРКВУ
Каїн з Авелем дві церкви, значаться цим,
Це Адама сини і народжені ним.
Отож Богу вони якось жертви дали,
Молитви ще при тім Богу теж віднесли.
Грішний Каїн, однак, Богу не догодив,
Бо із серцем кривим і лукавим явивсь.
Авель же простоту Богу всю показав,
Отож Бог його дар в жертві щирій узяв.
А коли молитви Авель Богу віддав,
Його Каїн убить собі думку поклав.
А по часі малім він таке й учинив,
Але й Бог йому теж кару в правді здійснив:
Жертву тую мерзьку взяти не захотів,
Молитви всі його вишній не полюбив,
Бо у заздрості той Авеля погубив,
А відтак на землі братовбивство вчинив
І кров праведную, наче воду, пролив.
Зараз теж всі такі внуки Каїна всі,
Виникають вони ув останнім часі,
Котрі злостей снопи в свою жертву кладуть,
Безліч праведних душ хитро в згубу ведуть.
Славу людську беруть, заслоняються тим,
І святії путі всі далекі є їм.
В беззаконні вони звикли всі пробувать,
Свою славу і честь із землі скоренять,
Слави Божої тим полюбить не хотять.
Нарекли на землі славно їх імена,
Пам’ять смерті у них не буває однак,
Отож села й міста тисячами взяли,
Слуг Христових собі сміло ймення знесли.
Хочуть більше відтак, — землю всю обійнять
І мамону удень і вночі собі брать.
Але Бог є святий, злими вельми бридúть,
Зможе він ворогів навісних погубить.
А за нас любить він жертву чисту прийнять
І наказує нам віру чисту ховать.
Без єресей, гріха Богу ми явімось,
Послушенством відтак ми його почтімо,
1 за послух такий царство в дар покладе,
За переслух — до мук приготує й зведе.
Наче Авель, терпіть від убивць брата ви,
Тоді Вишній прийме ваші всі молитви.
НА ЛИХУ ЄДНІСТЬ
Нехай дружні будуть з Каїном римляни,
їх Бог уведе всіх у таке ж карання,
Хай їхнії страхи нас не відлучають
З любові Христа, як нас вони вбивають.
Дарів, їхні зваби в них ми не приймімо
І Божої слави тлінним не дадімо.
Почуйте, почуйте купно всі народи:
Із єретиками не тримайте згоди!
Не в злотих палатах Господа шукайте,
Але його з неба славно виглядайте.
Брехня-бо людськая з Богом не царює,
Неправедних зваба скоро відвікує.
Христа коли любиш, на звабу не іди,
Йому у терпінні при цьому догоди.
Віки хай остатні, ти ж мерщій спасайся,
У папину купу, отже, не злучайся.
І страхом, і датком взяті не бувайте,
Христові доброти в серці заховайте.
Пізнай, що тебе він кров’ю відкупив,
Щоб до противенців ти не відступив.
Ціну тобі дав Бог, ти себе йому дай
І тіло і душу лиш для нього продай.
Згадай-но, згадай-но малість свого гроба
І як у нім тліє вся земна оздоба.
Фарбоване слово не приймай у вуха,
Щоб ворог утіхи не дістав ні духа.
ПРО МИРСЬКУ МУДРІСТЬ
Світу цього мудрість неприємна Богу,
Адже неправдива і звабна до того.
Вчителі латинські мудрість оту мають,
А святу з душі геть в себе викидають.
Братіє, хранімо ми святу простоту,
Також нелукаву Божу доброту.
Адже Святим Духом нам Письмо далося,
Душами із нього часто нап’ємося.
З висоти Господь нам мудрість посилає,
Праведним до серця щедро наливає,
Тим, що богословно житія проходять,
І по його волі розуми виводять.
А людськая мудрість Божій супротивна,
Бісівська, тілесна і велеречивна.
Павло глупством тую мудрість називає,
З неї і неприязнь Богові буває.
Ту мудрóту турки і жидове мають,
Але не духовно в світі пробувають,
Люд-латинці нею з істини звабляють,
Мудрості усіх так Божої збавляють.
ДО БЛАГОЧЕСТИВИХ
О милії друзі, всі ви християни,
Од них пізнавайте ваше ошукання,
З гіркого не пийте того студенця,
Смердить він гріхами навіть до кінця.
Святої науки ви себе навчайте,
її своїм дітям також подавайте.
Латинці уже вам глупство прикладають,
Самі ж бо усе зле в людях примножають.
Училища їхні єресь розсівають,
І трутою наче, душі забивають.
Що Богу немиле, ви теж занехайте
І святії книги власні прочитайте,
У котрих наука, мудрість є і цнота,
Побожність та розум, що ліпші од злота.
Вмаляє гріхи це. Добро примножають
Отак книголюбці, серце освітляють.
Письмо Святе чисте, богодухновенне,
І хто його любить, добро тим, спасення.
Духовний рай — книги, це розумні квіти
Поможуть Христові видати обіти,
Для душ сонце — книги, думку осявають,
Гріхи чорні в людях книги убіляють,
У юності книги мудрими вчиняють,
З невігласів простих риторів з’являють.
Платон, Арістотель разом з Піфагором
Не зможуть духовно просвітить і хором.
Латини ж від них то і наук навчають,
До себе безумну Русь так притягають.
Молю, Христа ради, в звабу не ідіте,
Ані діти ваші, зло тим не ведіте.
В Христі, о братове, о руськії діти,
Від темного пекла хочу вас звільнити.
Не в школах латинських розуми купуйте
Й трутизнами душі їхніми не труйте.
Погубите душу і святую славу,
Коли на марнотну підете забаву.
ПЛЕМЕНІ РУСЬКОМУ НАКАЗ
Батьки ваші віру святую любили,
Святії при цьому церкви оздобили,
Батьки ваші посту святого тримались,
Любов, братолюбство вони розширяли.
Батьки ваші добрі діла учиняли
І церкві побожно від серця сприяли.
Батьки ваші в єресь ніяк не вступали,
Відтак доброчесні і душі спасали.
Святих патріархів, вітців наче, чтили
І благословенства від них доступили.
Святих наук ваші батьки научались,
А від погибельних відтак відлучались.
Чому ж це ви ними тепер погордили,
Себе на зловір’я при тому змінили?
Як згубите душі собі для мамони,
То не допоможуть вам римські закони.
Не схоче Христос-бо про вас уже знати,
Як змислите раптом його відступати.
Хай вірять, як хочуть, папізькії діти,
Але ви в такії не падайте сіті.
Не бійся, господня черідко малая,
Христос упасе вас, своє стадо знає.
Коли ви хрещені, о любії друзі,
У Бозі благому лишіться в потузі.
Де єресь, хрест інший, від того біжіте,
Від звабників пильно себе стережіте;
Ви маєте віру чудову й науку
І Божую поміч, всесильную руку.
Тож Богу можливість ми маєм вгодити,
Царю над царями любімо служити.
А хто від Христа вас відводить і правди,
Того не приймайте лукавої ради.
Коли б навіть ангел не так проповідáв,
Як нам Христос разом з апостолами дав,
Святе Письмо учить того не приймати,
Вустам відтак віри брехливим не дати.
НЕПРИЯЗНЬ ЛАТИНСЬКА
Злу неприязнь церкві латина вкидає,
Відтак і благовір’я із неї здирає.
Отак християнство погани гонили
1 розумом Божим себе не смирили.
В літа молодії заблуклим буває
Отой, хто науки латинські вивчає.
У них про Христа вже знання не чувати,
Не дбають на шлях, щоб спастись, повертати,
Всі мудрістю впились науки мирської,
Неправедні учні із школи такої.
Отож похворійте, як вас заразили,
Були б вони раді, щоб душі згубили...
На Схід поклонившись, на Захід плюємо,
Як хрещення наше святеє беремо.
До світла ідіте, від тьми утікайте,
Поганську мудроту відтак оминайте.
ПРИМІТКИ
Перекладено з книжної української мови за виданням: Українська література XIV — XVI ст. — К., 1988. — С. 477 — 499. Першодрук: Добротворский А. Загоровский монастырь, его библиотека и сохранившийся в ней западно-русский литературный памятник XVII столетия. — Вестник Юго-Западной и Западной России. — Год 2-й. — Т. І. — 1863, июль — сентябрь.
