Попередня       Головна       Наступна





МАРТИН ПАШКОВСЬКИЙ

РОЗМОВА КОЗАКА ЗАПОРОЗЬКОГО З ПЕРСЬКИМ ГІНЦЕМ ПРО СПРАВИ ВІЙСЬКОВІ ПОГАН З ХРИСТИЯНАМИ,

до яких в’язень-поляк, що з Туреччини тікав, нагодився. Через Мартина ПАШКОВСЬКОГО зараз насвіжо в році Панському 1617, у вересні нашвидку складена, а всім синам коронним, панам і добродіям своїм милостивим, котрі до Прошовиць  1 з’іхалися на елекцію їхніх милостей панів депутатів, охоче офірована. У Кракові, року Панського 1617.




ПОЕТ ДО ЇХНІХ МИЛОСТЕЙ ПАНІВ, КОТРІ З’ЇХАЛИСЬ ДО ПРОШОВИЦЬ


Вельможні й милостиві шляхетні панове,

Вашмилостям дай Боже сто років здоров’я,

Котрі отут на сеймик щасливо зібрались,

Щоб вами депутати пристойні обрались

У трибунал Пйортковський, до того вам з неба

Поміг Бог і напотім поможе, як треба.

Отож і я охоче, поет хоч убогий,

З повинності віншую щасливі дороги.

Та хочу не постати з пустими руками

Я перед вами, ви ж бо з важними ділами,

Бо знаю: де бувають найважчії справи,

Із вами віднайдуться утішні забави.

Приводжу двох мужів вам рицарського стану

Я — козака із персом, що річ веде знадну 2,

Із ними в’язня з Турок, втікáча-бідака,

Він на Поділлі з ними зустрівся був якось.

Відчув чуття я тихе, по березі йшовши

Кастальському, і Феб там мене вів, знайшовши,

І що я міг здобути, із ласкою прошу

Прийняти, звольте, хай я погорджень не зношу,

Що сам не так убраний, як маю постати,

Бо є ми подорожні, убогі в нас шати 3.

Та ваша чесна мудрість все легко пізнає,

Яка у нас потреба — Бог щастям владає!

Удячно від зичливця дар в мене прийміте,

Сприяння подарунку більш важить у світі.

Тож чесність вашу Бог хай хова в літа довго

В здоров’ї і у ласці від звад світу цього.







РОЗМОВА КОЗАКА ЗАПОРОЗЬКОГО З ПЕРСОМ ПРО СПРАВИ ВІЙСЬКОВІ ПОГАН ІЗ ХРИСТИЯНАМИ


Козак

Одкуль їдеш, молойче?



Перс

З Перської країни.



Козак

Що несеш за новини? Чи ми не відáєм,

Що ся в Турках діє? І там ми буваєм.



Перс

Так чесному звитяжцю є, кожен признає,

Йому це не новина, бувалому, знає,

Що діється у турків й татарськії дії,

Мурза перед козацтвом завжди, бува, мліє.

І в нашому народі такі є мужове,

Їх добре б’ють [як буде причина] персове 4.



Козак

Гаразд мовиш, молойче, спаси тебе Госпóдь,

Бував завжди і Грозний і битний перський род.

Що й вжди там за новини, прошу тебе, скажи.



Перс

Єдиний Бог у Тройці в вірі силу множи́ть

В японців та індусів також в нас, правдива

Є сила християнська. Тим часом сміливо

Ішли, проти жорстоких оттоман постали.

Карамбер з яничарством просто до нас валить.

І ми — туди! По тому щастя нам прибуло,

Бо там благословенство Боже при нас було,

Двократно на сто тисяч яничар упало,

Недобитки ледь-ледве, й Карабег, тікали.

Отож свої новини в Краків я приношу,

Не вірте поганина мирові, вас прошу 5,

Ви до кінця, бо чинить те він із неволі

І учиня примир’я до своєї волі

Від нас побитий тяжко, як Анатолію

Взяли його, міг легко втратить і Брузію.

Коли б постала згода поміж християни,

Бо вельми розірвались зараз ті погани!

Якщо ж подав щасливу нам Господь погоду,

То іншії практичну матимуть із ним згоду 6.



Козак

Але оно до нас щось іде за чоловік?



Перс [обходячи]

Якийсь, то бачу, в’язень, грішний чоловік.



[В’язень]

Помагайбог вашмостям, шляхетні панове,

Яко ся вашмості мають? Боже, дай здоров’я! а


 а Два рядки подано українською мовою.



Козак

А що ж ти за чоловік?



В’язень

Я ж бо є біднина,

Із Турків утікаю, щаслива година

Мене порятувала, ще не запродáли,

При князеві Корецькім мене упіймали 7.



Козак

А одкуль, брате, родом?



В’язень

Я є підляшанин.

За мною йде товариш, то він подолянин.

В село лиш тут зайшов я щось з’їсти, вмліваю,

Бо вельми я струдився, на нього чекаю.



Козак

А що там слихать, брате?



В’язень

А що чути можна,

Таж в’язень у кайданах лиш дихати може.



Козак

А о наших що слихать?



В’язень

А, та нарікають,

Що небожата в лютій неволі стенають,

І голови піднести не можуть од турка,

Бо турку підлягати — пекельна то мука.

Тож мають лише пам’ять давнішньої волі,

Там нічим звеселитись од жалю в недолі,

Вітчизну лише бачать, про неї гадають,

Щоб із неволі вийти, в ній жити жадають.



Козак

Хотять нас поганці з Запорожу знести 8,

Ой пождіте, будете мать іншії вести а.



Перс

Хай Бог вам помагає, витязі цнотливі,

Вас Богу доручаю. Будьте охітливі,

Коли назад ітиму із ляхів країни.



Козак

Бувай здоров, дякýю б за тії новини.


 а Вести — вісті.

 б В оригіналі: diahuiut.



Перс

І я тобі подячний, та й пану свойому

Скажу про вашу мужність і іншим будь-кому.



В’язень

Подай дорогу щасну послам, Боже, милим,

Щоби в здоров’ї добрім вернутись зуміли.

З дороги тут спочину, бо вельми стружділий,

Сьогодні ще не їв я, від того зімлілий.



Перс

[щедро]

На їжі, милий, трохи, візьми за багато,

Живись і у вітчизну підеш сміло, брате.



В’язень

Хай Бог заплатить, пане, почну повідати

Усім, що ваша милість зміг тут розказати 9.

Автор до рицарства коронного

Зваж це для себе, чесний о польський народе,

І хай про нас не кажуть: «Лях мудрий по шкоді!»

Tempestiue obstandum а — те слово згадаю,

Таж хопиться людина вогню як тікає.

Ти сам додай нам ради, всевладний наш Боже,

Без тебе жоден витязь нічого не зможе.

Хоч я і небагато з астрологом радивсь,

Ще менше під Парнасну я сферу провадивсь,

Однак мені з’явили слов’янські богині

І в Феба так читав я на злотій колтрині б,

При східнім горизонті османці програли,

І практику я маю, тож бачу немало

У царгородських справах 10, таки побоявся

Цар Сулейман турецький 11, його стрій ламався

На півночі, в країнах, тож кожному в тому,

Вмираючи, казав він народові свому:

З поляками хай завше примир’я тримають

І їм причин до гніву хай не посилають,

Від них-бо мають згинуть. Вже зараз поганам

На пострах їм у хмарі Дитина є дана

З мечем, і в білих шатах янголи постали,

Усі це на казанні — достатньо чували.

Хіба не дасть отой нам і помочі, й ради

На тих-от бусурманців? Боронь Боже, зради.

У вовка в поготівлі татари й мултяни,

Хорвати з сабатами в, і серби, й цигани, —

Супроти нас постануть, сказати тож маю:

Захочуть перемир’я, в тилах персів взнають.



 а Сучасне протистояння (латин.).

 б Колтрина — шпалери на стінах з матерії чи паперу.

 в Сабати — седмигородці-угорці.



Скандер-баша сам людом над тим-то гетьманить,

З татарами щось хитро, з волохом циганить.

Кабула вже господар сподіванку втратив,

Нам слова не дотримав, тож страх може мати.

Але на те безпечно не треба вкладатись

І прапорці зухвало відтак підіймати.

Турецька ота віра є завжди омильна,

У волохах, циганах облуда є сильна,

І як примир’я війнам кінцем є у люду,

То у поганців завше війну свіжу будить.

На те зважати треба: з Семигроду-земель

Бува зрадливе вельми сабатівське плем’я.

Нам мужність, засторогу і згоду б лиш мати,

Як хочем в сіть загнати ту гордість прокляту.

І хай благословенство від Бога сперш вийде,

Хто візьме, той до краю знамірено прийде.

Не лише наляганням, — [мислитель так радить], —

Упором треба збити, і збить не завадить.

Не досить і потужним мужам воювати,

Ще треба й засторогу до мужності мати.

Та мужність добра, котра з умом поєднає.

Як розум на сторожі, то зрад не буває.

Хто зна, той зна, не знаєш — настав свої вуха.

Хай не звучить у вірші для вас байка глухо 12.

Коли вам доведеться в бій з турком заходить,

А злодій застарілий найбільше звик шкодить,

Як Бог із нами буде, — страшним хто нам стане?

До заходу від сходу міць Божа постане.

Почуйте у час добрий, прохайте тож Бога,

Бо то для справ потрібних є певна дорога.

Нарешті нехай мудрість нам вища порадить,

А вірш відтак нікому ні в чім не завадить.

Мене не лайте, прошу, подяку пізнайте,

Поетові ж для шани у дар щось подайте.










ДОДАТОК ДО «РОЗМОВИ КОЗАКА ЗАПОРОЗЬКОГО З ПЕРСЬКИМ ГІНЦЕМ» МАРТИНА ПАШКОВСЬКОГО


ПІЄТРО ДЕЛЛА ВАЛЛЕ

Народився 2 квітня 1586 р. у знатній римській родині. Закінчивши вищу школу, став відомий як поет, оратор, вояк папської армії та член академії гумористів. У 1614 р. вирушив у паломництво з Венеції, яке тривало одинадцять років. Прибув до Константинополя, тут вивчав турецьку та арабську мови. 1615 р. подався до Єрусалима, де відвідав святі місця, і рушив до Багдада, де одружився. Виїхав на чотири роки до Персії, тут наблизився до шаха Аббаса Великого. Тоді й виникла ідея Козацької республіки в Трапезунді. Цю думку підтримував і кримський принц-утікач Шагін-Герей. Тут-таки Пієтро Делла Валле зустрів і козацького посланця Степана. У 1625 р. повернувся на батьківщину. Свої подорожі описував у формі листів до приятеля, професора медицини Неапольського університету Маріо Скіпано. Їх уперше опубліковано у Римі в 1650 — 1653 рр., згодом перекладено багатьма мовами.





ПЛАН КОЗАЦЬКО-ПЕРСЬКОГО СОЮЗУ

...Між іншим, мені найлегшим і найкориснішим в тім часі й на тому місці виглядало злучити короля Персії з певними християнськими народами, званими козаками, які заселяють горішнє [Чорне] море у гирлі Дніпра, чи Бористена. Козаки, щоб Ваша Милість знали, не є назвою одної нації, але вони творять згромадження народів, зібраних з різних сторін і сект, головне для них, щоб тільки були християнами. Вони без жінок, дітей і приватних домів, не визнаючи зверхності жадного князя, живуть далеко від міст в укріпленнях, які знаходяться в лісах, в горах або коло рік. Підлягають, майже як наші бандити, своїм вождям і утримуються з добичі, що їх здобувають собі шаблею. Різняться, однак, і від наших бандитів тим, що не грабують і не нищать країни своїх князів, якщо живуть з ними у мирній згоді. Навпаки, часто беруть участь у війнах на службі цих князів, виконуючи цю службу з вірністю. Вони постійно рейдують та піратствують на суші і на морі проти близьких ворогів, себто турків і інших магометанів.

Але з цього приводу їх не пронаслідують князі їхніх країн, а навпаки, їх заохочують і навіть підтримують провізіями та грішми. Так само, як піратів Барберії 13 підтримують турки проти християн.

Козаки, загально беручи, знаходяться в різних країнах та живуть у відмінних згромадженнях. У краях Росії, чи Московії — що означає те саме — вони перебувають коло Каспійського моря або коло ріки Волги, як також всередині країни. Їх знаходимо аж коло Тари і в мочарах Меотідських та частинно коло Чорного моря 14. Але козаки, як такі, також перебувають у багатьох південних краях Коронної Польщі.

Я ніколи не мав на думці злучити російських козаків з персами, — бо, мимо того, що вони всі є єретиками або схизматиками, живучи в Московській державі, що наслідує грецькі єресі й дуже погано дивиться на нас, латинян 15, — вони живуть далеко від турків і тому не можуть спричинити їм більшої шкоди. Крім того, вони не є в найкращих відносинах з персами, бо на Каспійському морі та на Волзі деколи ограбовують торговельні кораблі персів, і хоч московський володар каже, що живе в приятельстві з перським шахом та часто посилають одні до одних амбасадорів, то, мимо того, це приятельство є тільки вдаване, а правдою є, що вони тайно не зносять один одного, й то задля різних неприємностей, що спричинені близькістю та торговельним рухом між тими двома народами.

Моя думка була, щоб поєднати персів з козаками Польщі, а головно з тими, що мають свій осідок на гирлі ріки Бористена над Чорним морем, де без вибудованого міста вони частинно живуть в шатрах, частинно в куренях, хоронені водами та мочаристим тереном, що вони, коли хочуть, можуть заводнити зо всіх сторін так, що ні із суші, ні з моря на них не можна напасти й не можна їх вигнати з їхньої фортеці 16.

В цій місцевості постійно живе більше ніж 2 000 добрих вояків, які під час зими сторожать водяні судна та зброю, а при тім роблять рейди на суші як кіннота проти європейських татар, що з ними сусідують. А вліті, в кожній годині, як кажеться, є час на морські імпрези. Приїжджає багато інших козаків зо всіх сусідніх країн і зо всіх усюдів Польщі, приманені бажанням добичі. Вибирають з-поміж себе найкращих провідників, і стільки їх, щоб вистарчало на всі заплановані імпрези 17. Вирушають — від трьох до п’ятисот — озброєними чайками, що везуть деколи чотири тисячі, деколи шість тисяч, а навіть і сім чи вісім тисяч вибраних вояків, які в дійсності не тільки вояки, але також і гребці та моряки, бо немає між ними таких людей, які не розумілися б на багатьох речах.

З тими силами вони їдуть проти турків. Все, що знаходять на морі, грабують. І вже так багато награбували, що турецькі «карамусалі» та інші торговельні судна вліті бояться їздити по морю. Незадоволені з морської добичі, козаки виходять також і на сушу, і вже немає таких турецьких міст навколо Чорного моря, які ними не були б зайняті та пограбовані. Синоп, велике місто і знане через античну особу Мітрідата 18, між іншим, також скуштувало їхнього гніву. Кафа 19, яка має бути осідком європейського татарського ханату, не могла звільнитися з їхніх рук. І сам Трапезунд 20 був кілька раз у небезпеці і якщо врятувався в минулому, то це ще не означає, що уникне її в майбутньому. Турки кожного разу посилають проти них з Константинополя одну спеціяльну флоту. Ця флота спочатку складалася з гребців та Галер, бо, скажучи правду, тільки такого типу судна можуть бути активними на тому морі, де немає більших пристаней. Пристаней взагалі є дуже мало, і вони всі малі, а що більше, всі вони знаходяться в гирлі рік. Крім того, на багатьох місцях, куди козаки спеціяльно заїжджають, води є такі плиткі, що більші кораблі не можуть туди заплисти. Останніми часами, одначе, турки, бачачи, що їхні фрегати не робили нічого, а тільки побільшили добич козаків, зрушені обуренням, збільшили свою флоту не тільки квантитативно, тобто побільшили число гребців і галер, але наслали також і більші воєнні кораблі, щоб їх супроводили. В 1616 році, коли я був у Сирії, їм післали також і генерала Могамед-Башу, сина Ціцала і шваґра того, що був тоді великим візиром. Він мав під собою не тільки велике число малих суден, але і десять великих кораблів (галер), найкращих з-поміж тих, що тоді мали при собі в Константинополі. Але навіть з такою сильною флотою він не мав більше щастя, ніж його попередники. Навпаки, йому пішло гірше, бо козаки розбили цілу його флоту і він стратив, між іншим, два великі кораблі. А його самого, пораненого і голодного, примусили до втечі 21. До чого стремлять у майбутньому козаки, захоплені і горді своїми осягненнями, залишаю уяві Вашої Милості. Я тільки скажу те, що сам від них чув, — вони надіються одного дня взяти Константинопіль; вони кажуть, що для них було зарезервовано звільнення цієї країни й існують пророцтва, які це ясно пророчать.

Як би не було, вони сьогодні є дуже сильними на Чорнім морі й, ще щоб трохи позмагалися, будуть його абсолютними панами. Вони почали свою активність не відтепер, але вже від часів султана Мурада 22 вони в такий самий спосіб провадили війну проти турків, як сьогодні. А ті турки за тридцять і кілька літ, що ці на них наскакують, не могли їх знищити. Противно, козаки сьогодні є сильнішими, ніж були, і можна сміло сподіватися, що ще будуть рости в майбутньому.

Я, студіюючи їхній стан та їхній спосіб життя 23, думаю направду, що вони одного дня створять для себе одну могутню республіку, бо з такими самими принципами почали славні спартанці, лакедемонійці, як також і сицилійці, картаґенці і навіть самі римляни, а в модерних часах голландці.

Не перешкоджує їм і те, що не мають приватних домів та жінок і внаслідок того не можуть множитися; бо мимо всього, як ми бачили, вони вже від багатьох літ чисельно все побільшувалися. А, може, вони поволі запровадять також і одруження. Вже ті, що постійно перебувають в гирлі ріки, не живуть без жінок, а багато з них є жонаті. Так само багато з-поміж них свою добич, здобуту в різних місцях, задержує для себе й продає її, коли схоче, або вимінює її за викуп.

Ті знову, що мешкають всередині країни, безперечно мусять бути жонатими, і (в уяві) я їх вже бачу організовано осілих у великих князівствах. Польський король, пан їхньої країни, хоч звичайно живе в згоді з турками, мимо того тримає тих козаків для своєї евентуальної оборони й помагає їм грішми та всім тим, чим може. Але також перепрошує турків, коли вони скаржаться на козаків, виправдуючись тим, що то є розбійники, яких він ніяк не може покарати. Цей король робить так само, як робить архікнязь Австрії з венеціанцями в справі ускоків 24.

Тепер, знаючи те все (про козаків), я також довідався, що держава перського короля доходить майже до Чорного моря й між морем та його країною немає нічого, крім території Колхіди 25, або її частини, званої князівством дадіанів, чи по-турецькому Мегрелії 26, і ще якоїсь-то грузинської провінції, що є останньою над Чорним морем 27. Зрештою (там більше грузинських провінцій), кожна з них має свого окремого князя, і ширина їх не перевищує від чотирьох до шістьох днів їзди. Знаючи також, що всі ті князі між персами та морем є християни, я дійшов до висновку, що для них було б приємним і практичним приятельство з козаками. Вони за плечима козаків могли б забезпечитися проти сусідніх турків.

Туреччина якщо тим часом їх не напастує, то тільки тому, що не може задля суворості та недоступності цих країн, хоч вона не перестає від деяких з-поміж них збирати великі податки, звані «трибути», з якими грузини, можна сказати, забезпечують собі мирні зв’язки та торговельний рух з Трапезундом та з рештою Турецької держави.

Так само нам відомо, що ці (грузинські) князі, або з симпатії, або зі страху, є приятелями також і перського володаря 28, який, щоб дати можливість переходу й торгівлі для своїх підданих і козаків та щоб запевнити волю тих (грузинських) народів і безпечність їхніх земель, може їх легко прихилити до себе через приятельство чи, як потрібно, нагнати їм страху.

Тепер, якщо козаки мали б у тих сторонах — що для них є другою стороною моря — обезпечений осідок, то це тільки сильніше і зручніше могли б нищити Турецьку державу, але, маючи сусідніх персів за плечима, задержали б і боронили б всі території, які могли б відвоювати від турків. Вони самі того не могли б зробити, бо їх є мало, і з другої сторони моря вони не були б в силі себе утримати. Тому я старався за всяку ціну осягнути те поєднання та приятельство (між Персією та козаками). Наслідки цього поєднання та поєднання з Польщею, яка напевно прилучилася б до нього, мусіли б дати дуже сильне і цінне майбутнє. Це вже не означало б (для козаків) тільки зграбувати й втекти, як це бувало дотепер, але затримати з перською поміччю певну територію, а найголовніше, околицю Трапезунда, яка граничить на суші з Перською державою, а для козаків є вигідною, бо лежить на побережжі моря. Я це все мав на меті, коли думав, як багато можна б там осягнути.

В цій справі навіть кожний засліплений інтелект має добачувати християнську чесноту і корисність; крім того, вона є легкою і високо оціненою. Перський король не хоче нічого іншого — тільки це, він же ж ніколи не омине жадної можливості для нищення турків; а приятельство кожного князя та християнського народу за цим шукає, цього добивається й добивалося вже довгі роки. А щодо козаків, то навіть не можна подумати, щоб їм було неприємним одержання такої сильної підтримки хоч би від князя іншого закону.

Щодо мене, то мені виглядало, що я гідний посередник для їхніх переговорів. Насамперед, я християнин, якими є теж козаки Польщі. Вони є християнами і у великій мірі католиками 29 й тим самим мали б мені довіряти. Дальше, я римський підданий папи, кого перський король дуже шанує, а крім того, я є людина добре поінформована, яка може говорити про речі на основі певних підстав, тому-то я мушу викликати у перського шаха, якому пропоную тільки його добро, велику віру та довір’я.

Деякі труднощі, одначе, могли б постати з того приводу, що я не ходив по країні Колхіди, не відвідував і не бачив її й тому не знав би ні моря, ні побережжя тих околиць й не міг би сказати, які проходи і місця треба укріплювати й де треба побудувати пристані. Трудність могла б постати з того приводу, що мені, перебуваючи в Персії, важко було б переписуватися з козаками, які є від нас далеко, відлучені морем. Але я постарався б здолати цю трудність. Я не пощадив би муки, щоб поїхати на другий бік Чорного моря, якщо б можна переговорювати з козаками, і вернувся б до Персії з їхньою відповіддю та їхніми заявами.

З такими-то думками йшов я до перського (королівського) двору у Ферагабаді.






КОЗАЦЬКИЙ ПОСОЛ В ПЕРСІЇ


У тому самому часі, коли я виїхав з півдня, тобто з Ісфагана, до Ферагабада, Господь післав мені на поміч, як Ваша Милість побачить, одну іншу особу із Заходу з такою самою пропозицією, як моя. Це був один з тих козаків, про яких я свого часу реферував у Ферагабаді; тільки він приїхав з Чорного моря до цього міста кілька днів пізніше, ніж я. Щоб Ваша Милість зрозуміла цілу ту плутанину, то я Вам коротко розкажу, чому і як прибув цей козак до Ферагабада.

Один з тих християнських князів, про яких я згадував, що вони знаходяться над Чорним морем, забажав стати приятелем козаків і хотів використати їхні зв’язки для своєї країни. Не знаю точно, чи це був князь Мегрелії, чи іншої провінції, званої Гурія 30, — яка лежить ближче Трапезунду, але все ще є частиною Колхіди, бо територіально і лінґвістично творить частину грузинських князівств, і як така, є християнсько-грецького обряду. В кожному випадку, цей князь хотів козаків з таких самих причин, про які я Вам згадував передше.

Він запросив до себе козаків листовно та різними надісланими подарунками. А щоб впевнити їх про свою (християнську) віру, одного разу вислав їм спеціальні золоті хрестики. В тих краях, якщо хтось хоче показати, що є християнином, говориться, що добре, як виявить любов до хреста, а з почитанням хреста запевнить інших про свою християнську приналежність 31. Тому-то англійці, які не люблять і не почитають хреста, уважаються тутешніми магометанами та перським королем, щоб Ваша Милість знала, за злих християн і за єретиків.

То, як я вже згадував, цей князь запросив козаків до себе, а козаки, які також таких зв’язків бажали, прийняли його запрошення і розпочали з ним дуже приятельські зносини. Вони із своїми арміями вже кількакратно прибули до цієї країни, де навіть при зловісній опозиції турків були дуже сердечно прийняті князем. Козаки, з другої сторони, для відповідного взаємовідношення від першої зустрічі забезпечували і боронили кораблі цього князівства, що для торговельних зв’язків плавали в усі сторони світу.

Через таку приязнь (з грузинами), або, може, цей князь піддав їм таку думку, або вони самі дійшли до такого переконання, досить того, що козаки ще думали про те, щоб поєднатися з перським королем. А до земель цього короля можна було найлегше дістатися через землі їхнього князя-союзника. І так воно сталося, що в останніх місяцях до набережжя цього князівства приплила велика козацька виправа, яка складалася більше ніж з двох тисяч добрих вояків. Всі вони дістали велику охоту вийти на сушу, залишити кораблі в пристані приятельського князівства, і, в надії здобичі, грабунку та великих здобутків, піти й найнятися на службу до перського шаха в його протитурецькій війні. Всім же ж були знані великі приготування до цієї війни, їхні чутки розголошено по цілому довколишньому світі.

Але мимо того вони всі не висадилися. Козаки, обмірковуючи, що вони не знали дійсної волі шаха (щодо їхнього прийняття) і навіть не могли впевнитися про його волю, бо шах не був християнином, рішили, що краще буде висадити тільки сорок найвідважніших їхніх вояків, яким після висадки наказали, щоб вивідали дорогу, як можливо, проникли до імперського двору Персії, намовили там шаха прийняти їхню пропозицію і, як він погоджувався б на їхнє наймання, то повернулися відразу до побережжя або кимсь повідомили їх, щоб усі вони зразу поприходили туди або пішли воювати там, де шах їм наказуватиме.

З такими наказами тих сорок козаків залишилися на суші, затримуючи з собою їхній корабель, щоб могти морем повернутися додому, якщо б зайшла така потреба. З набережжя цього князівства, тобто Метрелії чи Гурії, де вони висадилися, й від князя, що тут панував, вони були вислані з порученими листами до іншого грузинського володаря, який живе глибше в континенті і якого з цілим його князівством — не знаю, з якої причини — і турки і перси називають Башачук, що означає «непокрита голова» чи «свобідна голова», а грузини кличуть його королем імеретів. Його провінція є так само частиною Колхіди, але також належить до Іберії, або краще сказано, граничить з обома країнами 32.

Тутешній князь прийняв козаків дуже гарно і відповідно улаштував їх, але коли довідався про їхні наміри, радив їм, щоб вони всі не вибиралися відразу до Персії, а післали туди тільки одного зпоміж себе, якому він особисто дасть рекомендаційного листа, щоб довідався про настанову тамтешнього володаря. Таким чином, тридцять дев’ять козаків залишилося в Башачуці, а до Персії вислано тільки одного, званого Степаном, національністю поляка, а релігією — католика, який, крім польської мови, володів також і рутенською 33.

Його вислано в першій мірі до Тібліса. В цьому місті, як і у великій частині Іберії, тобто в цілій провінції Картлі 34, володіє сьогодні якийсь Баґрад Мірза 35, який не є вже абсолютним володарем, як його попередники, але є феодальне підчинений персіянинові. Хоч він є князем грузинського походження, то мимо того, є магометанином, яким був і його батько, що відкинув християнство і прийняв нову віру, щоб вподобатися перському шахові. Він позбавив державу правного наслідника, первородного її власної династії, який є ще стало християнином, але живе тепер у перській тюрмі, куди кілька літ тому був запроторений 36.

Князь Башачук (Імеретії) післав і тепло доручав своїми рекомендаційними листами згаданого козака до Баґрада Мірзи, щоб цей переслав його з новим дорученням до перського двору та перського шаха, інформуючи їх про особу, походження та наміри козака. Я думаю, що князь Башачук не писав прямо до перського шаха, а тільки до Мірзи, бо, хоч публічно він показується приятелем шаха, то тайно не виглядає, щоб жив із ним у добрих відносинах. Князь Башачук є родичем і прихильником іншого грузинського князя, на ім’я Теймураз Хана, якому підлягала провінція Кахетія 37, не знаю вже точно, які інші краї, але напевно решта Іберії та велика частина Албанії. Цей князь через свої гострі суперечки з перським володарем, про які довго треба б розповідати, від кількох літ немилосердно переслідується жорстокими війнами.

Але досить того, що козак Степан був скерований до Баґрада Мірзи до Тібліса, а Баґрад згідно з просьбою князя, а ще найбільше, щоб послужити своєму шахові, про якого тут розходилося, післав відразу козака з поручними листами та почтом своїх людей до перського двору. В поручених листах він також інформував шаха про особу Степана та причину його прибуття, про наміри та ідеї козаків, і про все, що було потрібним до цієї справи.

Цей козак приїхав до Ферагабада, де тепер перебуває перський двір, декілька днів після мене, що могло бути в другому тижні місяця березня 38. Шах, довідавшися про його наміри з листа Баґрада Мірзи, прийняв його з великою ласкавістю, але тому, що наш козак не говорив такою мовою, яку шах міг розуміти, і не мав перекладчика, який міг перекласти його концепції, він не говорив нічого, тільки виявив свою глибоку шану шахові. Так само і шах не дав йому жадної відповіді, але післав його й передав під опіку Есфендіяр Беґові 39, який є одним з найповажніших дворян і найближчим фаворитом шаха. Зате шах написав свою відповідь і післав її з поспіхом до Баґрада Мірзи через тих самих його людей, що привели до двору козака. В тій відповіді, якщо я добре зрозумів, шах наказав Мірзі, щоб задержав, приласкав і взагалі добре трактував тих козаків, що задержалися в Башачуці, бо його величність, після того, як добре поінформується про наміри тих людей, обдарує їх і запросить їх до свого двору, щоб виконали те, що вони хотіли.

Між тим, наш козак чувся у Ферагабаді дуже погано, бо не знав, як стоять його справи, і не знав жодної мови, щоб дещо про ті справи довідатися. Найбільше турбувало його те, що боявся, що його приятелі, залишені в Башачуці, не діждавшися його повернення, а зокрема особистого повернення, як йому було наказано, могли думати, що він пропав, і від’їхали б назад, залишаючи його самого в тій незнаній країні. У цій тривожній ситуації він довідався, що я є в Ферагабаді. Вже за те, що я був католиком, названим римським, він глядів на мене, як на ангела-хоронителя, й відразу відвідав мене. Та, на щастя, в особі мого слуги знайшов перекладчика, який, крім турецької, перської, вірменської та французької, говорить всіма необхідними мовами тих країн і белькоче трохи по-рутенському. Він з нашим отцем Йоанном Тадеєм, вікарієм босих кармелітів, перебував два роки на Московщині, коли їх туди вислано в службі перського шаха 40. Через того перекладчика ми врешті розговорилися між собою. Як я зрадів, Ваша Милість може собі вже уявити на основі того, що я попередньо писав.

Він розказав мені все про свої справи, а я йому про свої. Врешті я запропонував йому мої послуги для добра його нації, а він обрав мене, так би мовити, за свого представника та консультора козацького народу. Ми залишилися разом, бо і так, при першій нагоді, якби я говорив з міністрами чи з шахом про їхні справи, то мусів би консультуватися з ним.

Я перший раз почав порушувати цю справу з Тохта Беґом 41, який відвідав мене 13 березня, того самого дня й тільки кілька годин пізніше, як я говорив з козаком, котрий, перебуваючи ще в хаті, не хотів марнувати часу та доброї нагоди для своєї справи. Я також старався використати його приявність і розказав Тохта Беґові, хто він, інформуючи дворянина коротко, але вичерпно про значення козацького народу та які великі послуги могли б вони зробити перському шахові. Тому шах мав би їх більше поважати і фаворизувати та не гайнувати жодної можливості прийняти їх на службу. Вони вже ж самі себе з відданістю запропонували. Тохта Беґові сподобалося зайнятись тими справами, і він мені пообіцяв, що все це перекаже шахові. Я був певний, що він це зробить, і незабаром бачили наслідки. Вони показалися, коли наш козак, — який став нетерпеливий, бо не мав жодної офіційної відповіді і Есфендіяр Беґ не подбав про нього так, як йому було наказано, — подав королеві одного дня на вулиці спеціальне письмове прохання. Шах взяв у руки це письмо і без того, щоб його перечитав, застановив свого коня, прикликав до себе Есфендіяр Беґа і всіх інших дворян, що були в його почеті, і промовив до них піднесеним голосом, як він звичайно це робив: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися? Вони — ті, що домінують над Чорним морем, які зайняли вже стільки міст і які заподіяли туркам те, і те, і те». Описував усе до деталів. «Вони можуть для нас зробити ще багато більше прислуг». Тут він згадував те, що я переказав Тохта Беґові. Врешті сказав, що хоче ними послужитися, а до того часу наказав, щоб з цим козаком поводилися із спеціальною ласкавістю. Есфендіяр Беґові окремо наказав, щоб не допустив, аби козакові бракувало вина 42, бо він знає, що ті люблять весело випити, а крім того, велів йому виплатити грошевий дар у сумі п’ять «томанів», що буде близько п’ятдесяти зекінів, для свого удержання, якщо вже розтратив попередню допомогу шаха 43.

(Кілька днів пізніше у шаха ще у Ферагабаді). Розмову з шахом я скоро завернув до нашої старої ідеї, тобто справи з козаками. Я сказав шахові, що як він не може зв’язати турків на Червоному морі, то міг би їх легко придушити на Чорному морі. Від того міг би цілий Константинопіль умерти з голоду. З того моря дістає це місто збіжжя, обрік, масляні продукти, шкіру, дерево на палення і на будову домів та кораблів і багато дечого іншого, що потрібно до життя. Шах із зацікавленням запитався: «Як це можна зробити?» Я йому відповів, що дуже легко, тільки запевнити собі козацьку приязнь на Чорному морі. Вони вже зробили туркам на цім морі стільки шкод, скільки лише їхня величність може собі уявити. А щодо морської дороги при суші, то там, де вона є близько територій шаха, він міг би постачати їм якоїсь помочі, забезпечити цілий терен і запевнити якийсь захист для козацьких виправ. Це міг би осягнути дуже легко, якби укріпив якусь пристань, а як такої пристані там немає, то міг би укріпити гирло одної ріки, яких там не бракує. Це дуже посилило б козаків. Вони забезпеченою підтримкою та перебуваючи так близько могли б мати великі успіхи [проти турків]. Загрозили б таким чином побережжя Трапезунда та цілої тієї околиці й унеможливили б турецькій флоті навігацію на Чорному морі. Чорне море мале, і хто тут поселиться так, як козаки розпочали, стане, без сумніву, його єдиним паном. Це все можна було бачити з їхніх виправ з останніх років.

Тут я зібрав всі свої передумані і давно вже приготовані аргументи, мої короткі міркування і все, що я зробив для тієї справи, про які я вже писав у моїх звідомленнях до Вашої Милості і які зайвим було б тут повторювати.

Врешті я ще додав, що якраз козаки хотять служити у їхньої величності й, самі себе пропонуючи, щойно вислали своїх послів, з яких перший, пізнавши дорогу і міста, прибув вже до Ферагабада з великою пошаною до шаха.

Але необхідним є, щоб їхня величність приклався як слід до рішення цієї вельми корисної справи, щоб прийняв козаків і дав їм нарешті якесь розпорядження, щоб не втратив такої чудової нагоди, що сам Господь Бог послав йому.

Шах слухав мене з найбільшим зацікавленням і ані разу не переривав мене. А коли я все скінчив, він відповів мені із зворушливим і емоційним захопленням. Він мені сказав, що він був би вже все зробив, якби це Богові подобалося, але все і так в Божих руках й до Бога треба звертатися і від нього сподіватися всього. Більше благаючи, промовив: «Аллах, Аллах!»; а потім повторював спеціальні арабські вислови, які часто уживаються на Сході в значенні бажання і надії: «Ін Ша’ллах», «Ін Ша’ллах». В точному перекладі це звучить: «Якщо подобається Богові»; але його правдиве значення: «Якщо Бог схотів». Не треба дивуватися, що араби про теперішню і майбутню Божу волю говорять у минулому часі, бо все, що Бог хоче, було передрішено від вічності в Божій ідеї 44.

В п’ятницю, одинадцятого травня, задля деяких алярмних вістей з Туреччини, шах, скоріше ніж передбачено, виїхав з Ферагабада до Казуїн... Але останнього дня, заки він виїхав, вислав козака Степана назад до своїх приятелів. Висилав його з певними людьми Баґрада Мірзи, які мали провадити його з великою увагою. Крім того, шах обдарував козака золотом витканими убраннями та грішми. Не дав йому тільки одного листа, адресованого до генерального капітана козаків. Копія цього листа є у мене, і я переховую її між іншими своїми грамотами. В цьому листі між іншим сказано, що цей чоловік не знав мови країни, тому просить, щоб післали інших людей, які можуть переговорювати в імені козаків. Тим самим шах дав знати козакам, що хоче з ними домовитися до найменших подробиць 45.

Своєму васалові, Баґрадові Мірзі, одначе, шах вислав багато інших листів з різними наказами та інструкціями в тій справі. Він добре зробив, що таким чином вирішив офіційне листування, бо цей козак насправді не задля нездібності, а задля незнання мови не міг ніяк переговорювати та рішати про такі важні речі. Крім того, козак не мав жодного уповноваження та відповідних чинів до офіційних переговорів. Я через Степана ще післав окремого листа до тих козаків, що знаходилися в Башачуку, намовляючи їх, щоб прибули до перського двору і брали участь у прекрасних протитурецьких виправах, а я окремо запевнював їх, що в тій країні й у того шаха все буду обстоювати за їхньою службою... 46

(На ловецькій оселі). Останнього дня місяця травня я довідався, що секретар Агамір 47 приїхав і поселився недалеко від мого помешкання. Пішов я відвідати його і довідатися дещо нового про шаха... Розмовляли ми також багато про козаків і про те, що я все наголошував, що скільки треба і можна б осягнути через поєднання з ними. Я все йому розказав до деталів, що передше сказав шахові, але багато ясніше і обширніше.

Він слухав з зацікавленням, часто питаючи мене і обговорюючи докладно кожну точку. Між іншим, я старався логічно доказати, як легко можна б здобути від турків Трапезунд та інші сусідні міста на Чорному морі, якщо б шах із своєю армією на суші помагав козацькій виправі. Козаки своїми постійними атаками з моря зайняли б турецькі посілості і передали б їх у руки персів. Вони дуже здібні до здобування чужих країн, але не можуть ці здобутки утримати в своїх руках. Їх мало і вічно тиняються, а живучи з другого боку, мусять зосереджувати цілу армію на морі. Агамір всі ті речі розумів і прийняв їх дуже добре. Але я йому ще сказав, що цей союз з козаками добрий не тільки для війни проти турків, але міг би бути багато кориснішим для торгівлі, головно, для посилки шовку до Європи. Ця ідея зовсім згідна з бажанням шаха, який хотів оминути торгівлю через Туреччину. Ця козацька дорога була б коротша, легша і безпечніша, ніж через Алеппо 48, або й інші дороги, які тільки можна б собі уявити. Бо всі перські провінції, які виробляють більшу кількість шовку, близько Чорного моря, і тут можна б цей шовк відразу навантажувати на кораблі й оминути тим ці дорогі і довгі дороги на суші, які тепер ведуть до Алеппа, або до [Індійського] океану до Гормуз 49, де англійці перебирають їхній товар.

Чорне море мале, і навантажений товар міг би бути на ньому перевезений за десять-п’ятнадцять днів. Набагато скоріше і без менших клопотів, ніж дорогою океану чи Середземного моря. Дотепер океанська дорога тривала десять місяців 50, а Середземна щонайменше три місяці, якщо вона вела тільки до найближчої пристані, до Марселя. Крім того, обидві ці морські дороги були повні небезпек, з одного боку, з уваги на страшні бурі, які завжди можуть траплятися під час довгої плавби, а з другого боку, ще більше небезпек могло б постати через численних піратів та грабіжників, яких повно на кожному кроці. На малім Чорнім морі один добрий подув вітру вистачає для плавби й треба тільки стерегтися турків, але від них козаки можуть забезпечити ці плавби дуже легко. Вони вже мають стільки сили і так панують над морем, що турецькі судна, для свого добра, не відважуються плавати взагалі.

Перепливши Чорне море, шовк був би відразу в Європі й у державах, в яких можна було б його легко продати. В першій мірі в Польщі, яка зужила б велику кількість товару, а опісля решту можна б розподілити в цілій Німеччині та Московщині або в довколишніх країнах, які дотепер здалека мусили возити і дорого платити за нього англійцям, фламандцям та іншим чужим купцям, що забирають увесь заробіток для себе.

Аґамірові подобалося все, що я говорив, і він хотів це переповісти шахові. Тому зразу запитав мене, чи я також і володареві говорив про ці справи. Я йому відповів, що я говорив уже багато шахові, але всього ще не міг йому оповісти. Наступним разом, одначе, як буде нагода, то все розкажу йому до подробиць. Агамір мені переказав, що шах Аббас вже в добрих відносинах з польським королем, і вони взаємно переписуються. Тим-то ті пляни було б легше здійснити...

В суботу, другого червня, дістав я вістку від Агаміра і від везира Мазандерана, що шах приїхав і бажає тут задержатися на полювання. Пішов я скоро рано туди, і везир мене умістив у одному зі своїх павільйонів. Шах (який мене бачив з приїздом) сказав йому, що як буде час, то всіх нас запросить до себе. У мого везира Мегімандара я знайшов козака Степана. Він, як мені оповідав, виїхав з Ферагабада в означеному часі, але по трьох днях дороги (шахом) був завернений до перського двору, де його притримано і де він знаходиться і тепер.

Чому його завернено? Не знаю. Але мені здається, що вони чекають на якусь відповідь від Баґрада Мірзи в справі козаків або хотять бути певними, в який спосіб мають готуватися проти турків і на основі того висилати козака до своїх з якимись певними розпорядженнями.

Мені було дуже мило, що козак знайшовся, бо я хотів, щоб мої переговори з Аґаміром не пропали і щоб козак мав більш вирішальне посланництво.






ТРУДНОЩІ КОЗАЦЬКО-ПЕРСЬКОЇ УГОДИ


Ще залишається нам обговорити одну важну справу, якої вже не можна дальше відкладати. Ваша Милість пригадує собі, як я звітував з Ферагабада про мої переговори з перським шахом, щоб об’єднати його з чорноморськими козаками проти турків. Я тоді писав Вашій Милості, що шах був прихильно наставлений до тієї справи і що він того козака Степана, який приїхав сюди через Грузію, перед моїм виїздом з Ферагабада вислав з окремим листом (з якого я маю копію) до свого генерала, поручаючи цьому ж генералові, щоб прислав здібніших людей до провадження переговорів. А щодо побратимів Степана, які залишилися в Грузії і були дуже добре трактовані християнським князем Башачука, тобто паном всієї території між Персією і Чорним морем, шах наказав, щоб вони всі прибули чимскоріше до перського імператорського двору і отримали всі прекрасні фавори, якими шах хотів обдарувати їхню націю 51. Дальше, я ще писав Вашій Милості, що той Степан тільки кілька днів зміг проїхати в напрямі Грузії, коли шах через своїх післанців відкликав його назад. Козак, не знаючи навіть з якої причини, мусів повернутися. Я з ним знову бачився у Казуїн, але опісля Степан мусів іти на війну слідами шаха, перебуваючи постійно на імператорському дворі 52. Ніколи більше його не висилали нікуди, й козак довший час сам не знав причини цієї затримки. Щойно тепер, з останнім приходом володаря в Ісфаган, ми довідалися причину цієї зміни. Ми довідалися дуже пізно і то іншими дорогами про те, що володар знав уже із своїх тайних звідомлень.

...Я тут постараюся все описати, щоб Ваша Милість зрозуміла, що мене турбує і все турбувало щодо доброго зрозуміння та поборення старих пересудів відносно цих країн.

Князеві Башачука або не сподобалося козацьке приятельство, пристаране йому приморськими сусідніми князями Мегрелії та Ґурієлу, або якщо спочатку подобалося, то воно підпало під вплив його мінливої натури (що є властивістю всіх східних народів), або він боявся турків, які все могли на нього напасти на суші 53, досить того, що одного дня цей князь змінив своє наставленная супроти козаків і, пробуваючи слабосильним між двома потугами, як між молотом і ковадлом, ганебно зрадив своїх козацьких гостей. Воно сталося так, що цей князь, як я вже згадував, прийняв і устаткував козаків дуже приязно, але не випустив їх усіх до Персії, що мені видалося зразу підозрілим. Він вияснив своє наставлення тим, що для початку краще, як один тільки з-поміж них вибереться (до Персії) і вивідає інтенції шаха. В кожному разі, він їх так переконав, що всі йому повірили. Тільки я єдиний ніколи не перестав підозрівати його. Самому Степанові він поміг дістатися до Персії, але притримав з попередньою ласкавістю решту тридцять дев’ять і одночасно секретно повідомив турків про їхній прихід, про їхній намір перейти до

Персії та про їхню ціль у тій країні 54. А що найгірше, коли великий везир Туреччини 55 знаходився у провінції Ван 56, тобто недалеко від його країни, щоб приподобатися тому везирові, князь вислав йому тих бідних гостюючих козаків в дарунок. Ще й обманув їх, кажучи, що посилає їх до перського двору. А вони, не знаючи ні країни, ні дороги, ні мови, все йому повірили. Вони ще більше вірили йому, як бачили, що князь обдарував їх різними дарунками і наказав, щоб його люди провадили їх не як полонених, а вільних і озброєних з прекрасною дарованою зброєю і на прекрасних конях. Їх провадило багато людей цього князівства, а ці люди завжди старалися козакам іти на руку і провадили їх туди, куди вони хотіли, й ніколи не робили їм жодної прикрості. Таким ось способом ішли козаки, як невинні ягнята, як мученики, повінчані і гарно оздоблені, на жертву. Вони навіть не спостерегли, що не їдуть в напрямі Персії, і тільки тоді похопилися, як вже були всередині турецького табору, де їхні слабкі сили були безвартісні. Вони самі бачили, як їх передано везирові Галіл-Баші, який дуже втішився і відразу наказав козаків роззброїти; опісля, закутих у залізо, всіх їх післав до одної, сильно укріпленої, вежі. А князеві Башачука везир окремо висловив свою вдячність за виявлення його «доброї волі» супроти нього та його Великого Пана (султана).

Шах, як виглядає, знав відразу про цю зраду через своїх тайних шпигунів та літаючі звідомлення 57 і тому дав відкликати Степана, щоб вернувся назад і не пропав, як його друзі. Більше і не посилав його у ті сторони, може, чекаючи кращої кон’юнктури. Щодо князя Башачука, то шах ще дотепер не виявив своїх намірів. Правдоподібно він не хоче або не може його покарати. А взагалі, шах ще ніколи нічого не говорив про ті справи ні зі Степаном, ні зі мною, ні з ким іншим. Він соромиться, що князь Башачука таке йому наробив і він не може помститися над ним.

Ми, одначе, довідалися про все з іншого джерела. Тим турками ув’язненим козакам, не знаю, чи всім, чи тільки частині, вдалося, з Божою поміччю, втекти з їхньої тюрми, а вісьмом навіть пощастило дістатися в останніх місяцях до Персії. Вони прибули до Ісфагана саме під час приїзду шаха 58. Тут вони стрінулися зі мною і зі Степаном та розповіли нам усе, що з ними сталося. Всі ми, європейці (франки), відразу взяли їх під нашу опіку і ще дальше піклуємося ними, щоб забезпечити їхнє життя і щоб нічого злого їм не сталося в тій країні безвірників. Шах зразу довідався про їхній прихід, але не дав їм ще нічого. Тримає їх тільки добрим словом і надіється, за своїм звичаєм, що вони через злидні врешті стануть магометанами. Тому, щоб звільнити їх від такої небезпеки, ми думали перекинути їх чи послати інкогніто через Індію до якоїсь християнської країни 59. Це ми мали зробити не тільки з вісьмома втікачами, але із самим Степаном, якому вже шах нічого не дає ні на життя, ні на подорож і який вже зовсім втратив свою терпеливість у цій прикрій ситуації.

В кожному разі, ми їх всіх пошлемо до країн віруючих (християн), щоб тут не були в небезпеці, а якщо шах візьме це за зле, то це буде його вина і його способу трактування людей.

Щодо зради князя Башачука, то шах, як я вже писав, зовсім ігнорує її, бо, на мою думку, не може зробити нічого іншого. Високі і дуже скалисті гори в сторону Персії та круті й непрохідні дороги роблять цю країну неприступною. Перський володар вже кілька разів збирався нападати на них, одного разу навіть вислав двох своїх везирів як посланників, щоб вивідали дороги і терен цієї країни, але нічого не зробив у справі нападу. Туди не досить тільки увійти і за одним разом піддурити ворога, бо ті народи стали дуже досвідчені успіхами своїх братів, сусідніх грузинів, що були підлеглі князеві Теймуразеві 60. А козаки, як ми довідалися, не ховали свого гніву. Кажуть, що коли довідалися про зрадливу видачу своїх друзів, вернулися з великим військом до тих князівств, де раніше висаджувалися, і страшенно зруйнували їх, так, що тепер там всі їх страхаються. Але вони в дійсності понищили тільки князівства Мегрелії і Ґурієлу, які не були винними в зраді, а князівство Башачук, що лежить далі на суші і не межує з морем, не було ні пошкоджене, ні покаране. Правда, Бог цьому князеві по якомусь часі напевно заплатить за його поганий вчинок, а я, мимо всього, далі буду працювати всіма своїми силами не тільки над об’єднанням між перським шахом і козаками, але і над союзом між шахом і польським королем 61. Я повністю свідомий того, яку користь приносило б це об’єднання для цілого християнського світу і яке нещастя для турків 62...

... (Кілька місяців пізніше) ...Антитурецький союз, який я приготовляв між перським шахом та козаками Польщі, ще все є актуальний, і його ніяк не можна відкинути. Мимо того, тепер важко його зреалізувати, бо, з одного боку, зв’язки між тими народами через людську злобу на якийсь час перервалися, а з другого боку — перський шах тим часом хотів би затримати мир з турецьким султаном 63. Але цей союз з часом напевно постане, бо зв’язки з козаками в якийсь спосіб напевно поладнаються, а мирові договори між персами та турками звичайно не тривають довго, і кожна дрібниця може їх перервати. Їх навіть не можна звати мировими договорами, а тільки дочасними перемир’ями... 64

16-го квітня (1620) до цього міста Ісфагана приїхали якісь вірменські християни, які прибули з Польщі і привезли листи для шаха і для одного домініканського монаха о. Павла Марії Чіттадіні. Цей домініканець, родом з Болонії, є важним церковним діячем. Він, висланий з Рима, кілька літ тому, став генеральним вікарієм домініканців у Вірменії. Але його тут тепер немає, бо ще не вернувся з індійського міста Гоа, куди він поїхав вже давніше шукати і просити милостині у португальців. Як відомо, домініканцям можна збирати милостині для своїх бідних вірменських монастирів. В неприявності о. Павла листа отримав і відкрив вікарій босих кармелітів о. Іван, який на це мав повноваження і у якого о. Павло постійно перебуває в Ісфагані. Виглядає, що о. Павлові з Варшави написав латинською мовою нам незнайомий чоловік, але з його писання виходило, що він є впливовою особою в Польському королівстві. Підписувався Оліваріус де Марконес П. К. Ці останні букви при кінці імені могли означати «Палатина Київського», і те, що він власноручно писав цього листа, означало, що він ближче зацікавлений чорноморськими козаками 65. Та хто б не був цей чоловік, досить того, що він переказав отцеві Павлові, що вони вже переділе написали довші листи 66 до перського володаря й послали тим самим вірменином, Яковом, через якого шах висилав свої писання до Польщі. Це були листи, про які я згадував у попередніх своїх писаннях і які прибули до Казуїн наприкінці 1618 року, точно тоді, коли я перебував у шаха після його приїзду із турецької війни. Але цих листів шах Аббас тоді не читав і ще до сьогодні не взяв їх до рук.

Цей пан Оліваріус, отже, переказує, що в Польщі нетерпеливо очікували Якова з відповіддю і дивувалися, що шах не посилає його назад. Тим часом вони (в Польщі) були готові на все, що шах від них вимагав. Тут він конкретно пояснює, що коли згаданий шахом «Порт Янус» 67 буде вже в посіданні перського володаря, то вони (козаки) готові прибути туди з цілою армією, а (що найважніше) він сам, тобто пан Оліваріус, який писав цього листа, приїхав би переговорювати з персами про головні точки угоди. Їх, одначе, здивувало, що перський шах їм ще не відписав, хоч вони хотіли довідатися тільки про його остаточну волю. І, чекаючи нетерпеливо якоїсь відповіді, просять, щоб вже більше не відкладав свого відпису, а нарешті відповів на принесені Яковом попередні і теперішні листи.

Із змісту цього листа ми зрозуміли, що перський володар перший запросив козаків з Польщі на якісь воєнні заходи, які мали відбуватися в сторонах Чорного моря, близько побережжя Трапезунда, де, кажуть, знаходиться той цілий «Порт Янус». Перський шах мав зайняти цей порт, і туди мали через море приплисти козаки та прилучитися до його армії, щоб спільними силами побити тамошнє турецьке військо, точно так, як я це пропонував перському володареві у Ферагабаді. З усього стало нам також зрозумілим, що польський король та козаки з їхнього боку були на все готові й бракувало тільки виконавчої акції перського шаха, щоб перевести таку важну імпрезу в життя.

Але перський володар, як я вже згадував, до сьогодні не читав тих листів, що Яків привіз [з Польщі], і, на мою думку, їх навіть не схотів бачити, і це тому, що в часі приходу тих листів він прямо переговорював з турками і мав велику надію, що укладе з ними тривалий мир. Він уявляв собі зміст тих листів і, будучи людиною дуже схильною до миру, не хотів, щоб ці пертрактації з поляками наставили його протилежно. З цієї причини, тобто в надії на укладення миру з турками, до сьогодні ще не читав тих листів і ніколи не думав на них відповідати. Але якщо б цей мир поколотився, то Бог знає, що він робив би.

З тих листів, що в останній час прийшли з Польщі, один був заадресований на о. Павла, і як я вже згадував, його дістав у руки і перечитав о. Іван, вікарій босих кармелітів 68. Другого листа для перського володаря вірмени, що його привезли, хотіли особисто передати шахові, де б він не знаходився в тому часі. Але опісля, обдумуючи, що для того листа не варто так далеко подорожувати, як до Ферагабада і назад, вирішили і його передати в руки згаданого о. Івана з тим, щоб він доручив його о. Павлові, якого вже на днях очікували, щоб о. Павло власноручно передав шахові, як було наказано з Польщі.

Якщо б о. Павло не приїхав або дуже спізнився б, то сам о. Іван мав урядово полагодити всю справу з шахом так, як йому виглядало найкраще. Наразі обидва листи залишилися в наших руках і ми вирішили, що, як приїде володар, то один зі згаданих отців відразу занесе до нього його листа з теплим дорученням і вимагатиме від нього, щоб листа перечитав і дав відповідь не тільки на цього листа, але і на попереднього. Обидва отці з їхнього боку постараються зробити все можливе, щоб дати поштовх цій гідній дії. Я, як перший промотор всієї справи, також виконаю свій обов’язок як не інакше, то розголошенням доброї волі поляків. Ми будемо дорого коштувати перському шахові та цілому світові, якщо тепер нічого не зробиться проти турків. Відповідальність не лежить тепер на наших «західних» плечах, як звик говорити шах, а на плечах самого перського володаря, якщо він не використає такої чудової нагоди, яка йому згодилася б і яку колись він сам спричинював 69...

Отець Павло Марія Чіттадіні, домініканець, генеральний вікарій Вірменії, який повернувся з Індії і тепер знаходиться в Ісфагані, поїде з листами до Італії й понесе також і мого листа до Вашої Милості. Цього листа я писав минулого понеділка 70, пояснюючи в ньому справу козаків з Чорного моря та мої переговори з перським володарем в їхньому інтересі. Говорячи з о. Павлом 23 липня, мені приємно було довідатися про деякі важливі подробиці в справі козаків, про яких шах мені ніколи нічого не згадував. Шах, може, замовчував те не в добрій вірі, щоб не нагадувати неприємних споминів, чого я не можу брати йому за зле. Тепер, одначе, коли я про них довідався, хочу все Вам описати, щоб ті речі були Вам знані і щоб служили додатком до тих вістей, що я їх Вам давніше описав.

Тож цей добрий отець мені сказав і запевнював мене, що шах перший післав вірменина Якова до польського короля із спеціальними листами в згаданій справі 71. Відповідь на ці листи прийшла назад через того самого Якова до Казуїн, як я вже це згадував попередньо 72. А в останніх днях прибула і ця друга відповідь з листами міністра Оліваріуса де Марконес, про які я також згадував попереду. (Але, що дуже важне), отець Павло був з шахом в його воєнному таборі, близько Вірменії тоді, коли він перший раз висилав Якова з листами до Польщі та започаткував згадані пертрактації. Мене там тоді не було.

Там, при цій нагоді, шах довідався від о. Павла, що польський король знав його особисто і також знав, що він тепер знаходиться у Персії, бо ж о. Павло через Польщу переїжджав у ці сторони (Середнього Сходу). Таким-то чином шах поручив о. Павлові написати нашою мовою 73 згадані листи до Польщі в його імені. Ці листи містили пропозицію шаха, що він збудує на свої кошти одну фортецю в якомусь порті Чорного моря, близько Трапезунда, на грузинському побережжі, що тепер називають Гурією, яка є частиною королівської Колхіди. Та шах не тільки пропонував побудувати цю фортецю на свої кошти і дати її в руки козаків під командою польського короля, але він також обіцяв оборонити її своїми військами, якщо б зайшла така потреба; тільки щоб приходили козаки і вкорінилися тут для успіху у війні проти турків. Без сумніву, в листі цей порт був точно означений і міг бути «Портом Януса», про що згадував Марконес. Крім того, шах ще запропонував у своєму листі, щоб усі грузини — християни цієї країни — були підпорядковані і підлягали польському королеві. Тоді о. Павло, який писав цього листа до польського короля, сказав перському володареві, що йому, як папському підданому, видалося б корисним повідомити також і Його Святість про цю справу, бо папа міг би заохотити польського короля до акції. Шах тим так захопився, що поручив о. Павлові написати також і до папи в його імені, переказуючи йому, що якщо ця справа добре скінчиться, то він постарається, щоб усі грузини-християни та його піддані, тобто християни, переселені до Персії, які є схизматиками й прихильниками греків, були підчинені юрисдикції Його Святості 74.

Так виглядає, як Ваша Милість бачить, це могутнє звернення шаха до Польщі в тій самій справі, яку я йому перший раз запропонував. Так виглядали також і нам дані важливі обіцянки шаха, що він сам запропонував їх [виконати].

Та відповіді на ці листи шах ніколи не захотів прочитати і навіть не хотів чути про них. Це мене доводить до злості! І я не знаю, чи він це робить тому, що змінив свою опінію про ті справи, або не може сповнити того, що необдумано приобіцяв, занадто покладаючися на свої сили.

Отець Павло ще додав до свого переказу, що, коли шах писав ці листи до Польщі, приявні були грузинські посли та інші визначні люди з країн Гурії, Мегрелії та Імеретії або з інших грузинських князівств, що не підлягали його властям 75. Досить того, що ці посли знали все про висилку листів, бо шах не дуже дбав про їхню приявність, а можливо, він це робив навмисно, щоб перелякати їх прибуттям західних військ (франків) 76, або міг це робити також із іншої причини. Та ті посли напевно мусіли повідомити своїх князів, що шах переговорював, щоб підпорядкувати їх західним чужинцям (франкам). Хоч прихід західних військ вийшов би на користь їхніх країн. Ці війська в потребі могли б оборонити їх, як християн, і від турків, і від персів. Та незважаючи на те, їм, що є вільними і мають своїх національних князів, це ніколи не було б до вподоби. Підпорядкування чужинцям, навіть тієї самої віри, кожному народові противне. Тому не диво, що після повідомлення послів, коли прибула та козацька виправа, з якої сорок вояків залишилося на суші з наміром перейти до перського королівського двору, то, як я згадував, тільки одному з них вдалося побачити Ферагабад, а інших не перепущено. Що більше, князь Башачука, після ласкавого прийняття, зрадив їх і передав у руки туркам.

Вкоротці, шах, або задля противенства грузинів, або тому, що не може своїм військом зайти до Чорного моря і зактивізувати свою пропозицію, або задля інших інтересів, як задля миру з турками, змінив свою настанову. Тому та вся велика справа, як я згадував у інших моїх писаннях, залишається до сьогодні припиненою і нечинною. Пропозиції шаха та його амбіції навіть при нашій готовості нічого не можуть зактивізувати, хіба ці листи, що недавно прийшли з Польщі й про які я Вас в останньому листі окремо повідомляв. Таким чином, як тільки шах приїде до Ісфагана, отець вікарій представить йому ті листи разом з тим, що Марконес прислав до о. Павла, а я також постараюся з мого боку знову розпалити цю справу та докинути до вогню все, що тільки можу 77.













ПРИМІТКИ


Пам’ятка двомовна: козак говорить українською, залишаємо без перекладу, перевівши на сучасний правопис; інші, як і автор, — польською. Переклад здійснено за першодруком. — Краків, 1617. Уривки з листів П. делла Валле взято з книги О. Баран. Козацько-перські взаємини в творах П’єтра делла Валле, Вінніпег. 1985, с. 15 — 38. Приміт. 13 — 77 склав О. Баран.


 1 Прошовці — містечко неподалік Кракова.

 2 ...Річ веде знадну ... — тобто про проект Козацької республіки в Трапезунді.

 3 ...Ми подорожні, убогі в нас шати — автор натякає, що він посланець од козаків.

 4 Перс нагадує про тодішню персько-турецьку війну, в якій козаки були союзниками персів. Далі йде опис війни. Перським послом був вірменин Яків.

 5 Перський посол хоче застерегти Польщу не приймати мирних пропозицій від турків.

 6 Знову маємо натяк на союзні дії християн та персів.

 7 Корецький Самійло (7 — 1622) — український князь, двічі потрапляв у неволю; тут згадується його перший полон.

 8 В мові козака звучить натяк на домовленості із персами щодо спільних дій.

 9 У тексті того, що розказав перс, нема; отже, знову йде лише натяк на вищеподані події.

 10 Автор говорить, що він знавець східних справ, що й справді було так, як свідчать інші його твори.

 11 Йдеться про Сулеймана Пишного (1495 — 1566) — турецького султана в 1520 — 1566 р., чоловіка нашої українки-полонянки Насті Лісовської, відомої під іменем Роксолани.

 12 Знову маємо натяк, що говориться про таємні речі.

 13 Йдеться про піратів з території сьогоднішнього Алжиру, які хоч не були офіційно підданими Туреччини, та, безперечно, помагали їй своїми морськими рейдами.

 14 Lantzeff V. G. — Pierce R. A., Eastward to Empire, Montreal, McGill, 1973, p. 73-107; Longworth Ph., The Cossacks, New York, Holt-Rinehart, 1969 p., 47-75.

 15 Не забуваймо, що Пієтро Делла Валле пише це напередодні найскладніших релігійних міжусобиць, тобто тридцятилітньої війни, в часі найтяжчої релігійної нетолеранції.

 16 Інформації автора відзеркалюють турецькі погляди на Запорозьку Січ.

 17 Сьогодні немає точних зазначень про всі морські походи козаків, бо козаки не привозили здобичі додому, а збували її у Грузії, щоб польські власті не сконфіскували її. Тому за роки 1616 — 1620 більше морських походів згадується у венецьких повідомленнях, ніж в польських архівах. Див.: Welykyj A. Litterae Nuntioram Apostolicorum Historiam Ucrainae Illustrantes, Romae, 1959, v. III, p. 105 — 260.

 18 Тут ідеться про останнього понтійського короля перед римською окупацією — це був Мітрідат VI Евпатор (121 — 63 до н.е.), який підняв жорстоку війну проти римлян, в якій і сам загинув. Його переможець, римський генерал Помпей, поховав його тіло в місті Синопі.

 19 Кафа — кримське торговельне місто, яке, одначе, було забране з-під юрисдикції кримського хана, а підлягало прямо турецькій Порті.

 20 Требізонд (по-українському Трапезунд) був не тільки найбільшим містом північного побережжя Малої Азії, але також і найславнішим. Звідти почали візантійці свої контрофензиви проти інвазій Малої Азії, й при упадку Візантії це місто стало столицею окремої імперії південного побережжя Чорного моря. Для Пієтра Делла Валле Требізонд символізував християнську волю Малої Азії.

 21 Ось як описує цю поразку венецька примітка: «Scrivono di Constantinopoli di 8 Agosto, che li Cosacchi in grosso numero habbiano dato una gagliarda rotta a Turchi alle boche di Mar Negro, con haverne tagliati questi appezzi da m/X et levatoli 3 galere, perilche in Constantinopoli si facevano provigioni di genti et vascelli per inviar controli, et veder in tutti modi di repremerei...» Welykyj, op. cit., p. 134, — Як ця нотатка каже, козаки знищили три кораблі та порізали 10000 турків, так що Порта мусіла підготовити нову експедицію проти них, щоб їх застановити та покарати.

 22 Ідеться про султана Мурата III, (1574 — 1595). Крім перекладеного тексту, автор доклав ще таку примітку: «Я читав і перестудіював власноручні писання цього султана щодо цієї справи».

 23 Примітка автора: «Ще в християнських студіях, а потім більше в Константинополі, я все вивчав, шукав і пильно стежив за всім, що відносилося до них».

 24 Ускоки — колишні сербські втікачі, які перед турецькими інвазіями перейшли на службу австрійського імператора. Тут їх уживано як пограничне військо з спеціальними привілеями. Cfr. Darby H. C. and others, A Short History of Yugoslavia, Cambridge Univ. Press, 1968, p. 48.

 25 Колхіда, чи, по-грецьки, Колхіс — це старовинна назва західного Закавказзя, що лежить на березі Чорного моря та в долині ріки Ріоні. В історії згадується про Колхіду вже за 1000 років до Христа. Див.: Инадзе М. П. Причерноморские города древней Колхиды. — Тбилиси, 1968.

 26 В XV столітті поділено Колхіду на менші князівства, з яких Мінгрелія в долині ріки Ріоні була під владою княжої династії Дадіані. Див.: Allen W. E. D. A History of the Georgian People, London (Routledge), 1971, p. 137.

 27 Ось такі князівства є в XVI і XVII століттях на території древньої Колхіди: Мегрелія, Гурія, Абхазія, Сванетія і Самцхе. А позаду їх знаходилося Імеретійське царство. Там же, стор. 131 — 140.

 28 Якщо йдеться про Аббаса Великого або про його сина, то вони не завжди поводилися, як приятелі грузинів. — Там же, стор. 165 — 173.

 29 Пієтро Делла Валле не знав зблизька запорожців, а в Римі чув про Берестейську унію й тому думав, що козаки є католиками.

 30 Сьогодні Мегрелія і Гурія є одною провінцією. Вони економічно були пов’язані вже в XVII столітті, й козаки не робили великої різниці, як заїздили до них. Див.: Давитая Ф. Ф. вид., Грузия, Москва, 1967, стор. 217-227.

 31 Пошанування хреста поширилося на Сході вже у VIII столітті під впливом візантійського «іконоборства» й багато більше вкорінилося в традиції, ніж на Заході, — Cfr. Talbot Rice D., Art of the Byzantine Era, New York / Praeger, 1966, p. 74.

 32 Ця провінція офіційно називається Імеретія. Її володарі носили королівський титул. В часі цієї козацької виправи королем Імеретії був Юрій III (1604 — 1639), який відігравав важливу ролю в протиперській коаліції перед приходом Делла Валле. Cfr. Aleen W. E. D., op. cit., p. 166; Дашкевич Я. Р., Українсько-іранські переговори напередодні Хотинської війни. Український історичний журнал, 1971, № 9, стор. 128.

 33 Дашкевич Я. Р., цит. твір, стор. 128. Автор сумнівається в цих даних козака Степана. Він не певний, чи Степан дійсно був поляком і католиком. Для нас тут немає жодного сумніву. Делла Валле не тільки твердить, але на кількох місцях наголошує національну і релігійну приналежність козака. Зрештою, в тих часах було багато поляків і інших національностей в козацтві. Степана, власне, висилали в посольстві тільки тому, що він знав добре обидві мови.

 34 Картлія, в старих грецько-римських літописах — Іберія, в Середньовіччі витворила сильне зцентралізоване князівство (королівство), яке найбільше боролося проти турецької та перської агресій, — Див.: Давитая Ф. Ф., цит. твір, стор. 135 — 172.

 35 Баґратійці — грузинська династія, яка постала в дев’ятому столітті й через династичні подружжя часто була сполучена з візантійськими імперськими родами Комненів та Палеологів. Баграт Мірза в історичних творах XVII століття цитується як Баграт VII. — Cfr. Aleen W. E. D., op. cli., p. 57-58, 131-135, 167; Дашкевич Я. Р., цит. твір, стор. 128.

 36 Мова про князя Луарсаба //, який з кахетійським князем повстав проти Аббаса, але повстання закінчилося невдачею. Луарсаб в 1615 році піддався персам, які його арештували і запроторили до Шіразької тюрми, де 1622 р. він був задушений, — Cfr. Allen W. E. D., op. cit., p. 166 — 7; Lang D. M., The Last Years of the Georgian Monarchy, Kolumbia Univ. Press, 1957, p. 12.

 37 Теймураз I, король Кахетії, був постійним ворогом Аббаса. З Луарсабом воював проти персів, але не піддавався. Зате перси мучили його родину і подесяткували його населення. Мимо того, Теймураз до 1648 р. провадив партизанську війну проти Персії, — Cfr. Lang D. M., op. cit., p. 12 — 13; Allen W. E. D. & Mango A., Russian, Embassies to the Georgian Kings, Cambridge, Univ. Press, 1970, v. I, p. 262.

 38 За численням Дашкевича Степан прибув до Ферагабада між 4 і 10 березня. — Див.: Дашкевич Я. Р., цит. твір, стор. 128.

 39 Есфендіяр Бег був не тільки фаворитом шаха, але також виконавцем його приватних бажань або бажань приватного життя шаха.

 40 Шах часто використовував католицьких монахів як посланців до європейських держав.

 41 Тохта Бег належав до найвищих функціонерів перського двору. Його титул звучав: «мегмандар» чи «охоронець постелі». Але його функція включила в собі політичного інформатора. Див.: Дашкевич Я. Р., цит. твір, стор. 128.

 42 Хоч Аббас був магометанином, та не відкидав алкоголю. Сам Делла Валле твердить, що кілька разів пив алкогольні напої з шахом. — Див.: Viaggi, p. 401.

 43 Viaggi, pp. 308 — 323. Це означає, що досі перекладений опис Пієтра Делла Валле є безперервною частиною його четвертого листа. Він його писав в тому самому часі, перебуваючи у Ферагабаді. Дальші частини про козаків будуть уже уривками з різних місцевостей та різних дат.

 44 Viaggi, pp. 398-400.

 45 Аббас, який щодня приймав послів різних країн Європи та Азії, не міг толерувати людини, яка навіть перекладача не могла найти для себе.

 46 Viaggi, pp. 428-429.

 47 Агамір, в європейському розумінні, більше був дорадником шаха, ніж секретарем.

 48 Майже всі торговельні дороги з Перської затоки до сирійських пристаней вели через Алеппо вже від римських часів.

 49 Тут говориться про протоку Гормуз, а не про острів, бо в тих часах острів був ще в руках португальців. — Cfr. Monshi E., op. cit., pp. 1201-1204.

 50 Десять місяців тривало, заки купці перевезли той товар довкола Африки до європейських країн.

 51 Шах хотів через них пропагувати перську найману службу між козаками. Аббас був типовий магометанин. Він не фаворизував християнам у своєму війську, але війна з турками тривала дуже довго, і для осягнення остаточної перемоги він уже й не дбав про віру своїх найманців.

 52 Як Делла Валле описує, шах, куди не їздив, завжди брав із собою цілий двір. А до того двору належало кількасот осіб, так що Степан не був для нього окремим тягарем.

 53 3 Туреччини можна було багато краще нападати на Імеретійське королівство, ніж з Персії. З турецької сторони немає таких непрохідних скелястих гір та проваль, як зі сторони Персії. З цієї причини шукав імеретійський король Юрій III скоріше турецького приятельства, ніж перського.

 54 Делла Валле кілька разів згадує, що основна мета тієї козацької виправи була наймана військова служба в Перській імперії.

 55 Тут ідеться про Таліл-пашу, який походив з вірменського роду і за султана Ахмеда, в листопаді 1616 року, став великим везиром Турецької імперії. Від 1617 року він сам керував воєнними операціями проти персів. Його штаб знаходився у замку Ван, що лежав над берегами озера Ван. — Cfr. Kortepeter M., Ottoman Imperialism during the Reformation, Europe and the Caucasus, New York, N.Y.U.Press, 1972, p. 250; Shaw S. J., History of the Ottoman Empire and Modern Turkey, Cambridge, Univ. Press, 1976, vol. I, p. 191.

 56 Це найвіддаленіша східна провінція Туреччини, що й сьогодні межує з Іраном та Вірменією. В XVII столітті тут ще жило багато вірмен.

 57 Ідеться про пересилку звідомлень поштовими голубами, що часто уживано в усіх країнах Середнього Сходу.

 58 Це відбувалося 17 червня 1619 року.

 59 До Індії часто причалювали європейські кораблі, й звідти легше було дістатися до християнського світу.

 60 Йдеться про військові успіхи грузинського князівства Кахетії та партизан князя Теймураза. — Див.: Lang D. M., op. cit., pp. 12 — 13; Allen W. E. D., op. cit., p. 166-8.

 61 Делла Валле не знав, що Польща була найважливішою аспірацією також і Аббаса. Він не знав, що Аббас вже 1617 року вислав свого посла до польського короля із спеціальним листом, в якому було писано, що «шах ніяк не хоче укласти миру з турками, а намовляє його величність — польського короля — також виступати війною проти них. Крім того, просить від нього 10.000 чи 20.000 козаків, щоб розташувати їх на добрих місцях і тримати ними, як треба, постійно напоготові все Чорне море». — Див.: Баран О., цит. твір, стор. 53; Це цитата з листа варшавського нунція, що був опублікований в оригіналі Атанасієм Великим. Див.: Welykyj A. G., op. cit., v. III, p. 157. Саме ця подія відбита у творі М. Пашковського.

 62 Ця частина є перекладом з шостого листа Делла Валле, якого автор закінчив 24 серпня 1619 року: Viaggi, v. II, pp. 53 — 56.

 63 Турецько-перське перемир’я, про яке тут говориться, було підписане 26 вересня 1618 р. Воно, попри скептичні коментарі Делла Валле, втрималося аж до 1624 року. — Див.: Shaw S. J., op. cit., p. 189, 194.

 64 Ця частина є перекладом з восьмого листа Делла Валле, якого автор закінчив аж 4 квітня 1620 року. Див.: Viaggi, v. II, p. 120.

 65 Найважливішою частиною праці Я. Р. Дашкевича є розшифрування псевдоніму «Оліваріус де Марконес». Щоб мати ясний образ його аргументації, подаємо тут довшу цитату з його праці: «...Переговори козаків з шахом Н. Вахнянин свого часу пов’язував безпосередньо з іменем Сагайдачного. Таємничу абревіатку «П. К.» після підпису «Оліваріус де Марконес» він розшифрував як «Петро Конашевич». Однак погодитися з таким надто простим поясненням згаданого скорочення не можна... Оліварій у Делла Валле латинською мовою звучить «Оліваріус», італійською — «Оліваріо», тобто в більш відомому варіанті. Олівер — ім’я рідкісне на Україні і в Польщі того часу. В українців це ім’я відоме у варіянті Олифер. 1 справді, серед найближчих до Сагайдачного людей був козацький полковник Олифер Остапович Голуб, виконавець заповіту Сагайдачного, обраний козацьким гетьманом зразу ж після його смерти... П. К. згідно з прийнятим у XVII ст. скороченням, — «pułkownik kozacki» (козацький полковник)...». Див.: Дашкевич Я., цит. твір, стор. 130-131.

 66 Тут ідеться про два окремі листи. Один писав Оліваріус, як бачимо з контексту, а другий прийшов від королівської канцелярії, про що згадував варшавський нунцій у своєму звідомленні до Рима. — Див.: Баран О., цит. твір, стор. 54 — 55.

 67 «Порт Янус» лежав на південь від ріки Чорох у сьогоднішній Аджарії.

 68 Правдиве ім’я цього вікарія було: Giovanni Tadeo.

 69 На жаль, в тому часі ніхто не міг переконати шаха, щоб дав якунебудь відповідь на листи польського короля та Оліваріуса. Щойно в 1624 році через кримського калгу Шагіна-Ґерія почав знову Аббас намовляти польського короля до воєнної акції проти турків, — Див.: Baran A., «Shahin Girai of the Crimea and the Zaporozhian Cossacks», The Jubilee Collection of the Ukrainian Free Academy of Sciences, Winnipeg: UVAN, 1976, p. 34 — 35. Це уривок з дев’ятого листа Делла Валле, писаного в Ісфагані 20 червня 1620 року. Див.: Viaggi, v. II, p. 126-129.

 70 Ідеться про десятого листа Делла Валле, в якому, одначе, нічого не згадано про козаків.

 71 Ці листи прибули до Варшави між 10 і 16 березня (1618). — Див.: Welykyj, v. 111, p. 157.

 72 Як виходить з листа варшавського нунція, відповіді для шаха були вислані ще кінцем березня. — Див.: Welykyj, v. III, р. 161.

 73 Делла Валле під «нашою мовою» розумів мову латинську.

 74 Ми сумніваємося, чи цей лист дійшов до Рима, бо ми не знайшли жодної згадки про нього у ватиканському архіві.

 75 Йдеться про Абхазію і Сванетію. Ці князівства ніколи не були ні під мілітарним, ні під політичним впливом Персії.

 76 В тексті говориться тільки про «франків», але з контексту виходить, що Аббас під назвою франків розумів всі західноєвропейські народи.

 77 Це шостий параграф одинадцятого листа, якого Делла Валле написав 8 серпня 1620 року в Ісфагані. — Див.: Viaggi, v. II, р. 150 — 3.
















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.