Попередня       Головна       Наступна





КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ

Місце і рік народження невідомі. Навчався, очевидно, у Львівському катедральному училищі. У 1589 — 1592 рр. викладав у Львівській братській школі, став провідним діячем Львівського братства. По тому вчителював у Вільні. Був ігуменом Унівського монастиря, згодом Любартівського, був проповідником у Замості. У 1626 р. прийняв унію і призначений архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. Мав власну друкарню. Помер 1646 p. в Чернігові. Головні твори: «Зерцало богословія» (1618), «Євангеліє учительне» (1619), «Перло многоцінне» (1646). Писав книжною українською мовою.




ЗЕРЦАЛО БОГОСЛОВІЯ

1618 року



Частина друга

ПРО ДВА МІСТА: ПРО ТЕМНИЙ ВАВИЛОН І ПРЕСВІТЛИЙ СІОН, У ЯКОМУ ХРИСТОС ВІЧНО ЦАРЮЄ



Бесіда п’ята

ПРО ВАВИЛОН, ЩО ЗНАМЕНУЄ ЦЕ МІСТО ВЕЛИКЕ


Глава 15

Пророки і богослови наші, коли які речі невідомих таємниць Божих хотіли описати і простому народу вказати, тоді вживали різноманітні притчі і приклади, аби ті легше можна було зрозуміти і з’ясувати. Або знаю, що є невідомі речі, зміст яких був не зовсім зрозумілим і які інакше виповісти не можуть, як тільки двома способами, тобто приповістю і прикладом, або відомими образами і подібністю матеріальною. Як Іоан, святий Євангеліст 1, описуючи злість і невір’я люду жидівського, їх самих, і місто їхнє — Єрусалим, де Ісус Христос розп’ятий був (Апок., 11), назвав Содомом і Єгиптом. Також і поганство першого, для їхнього ідолопоклоніння і чарів різних, їх самих і місто їхнє головне — старий Рим — назвав Вавилоном. Нечистоту його, ідолопоклонство — блудницею, як ясніше зрозуміти можемо, від слів богослов’я його, коли так мовити: «І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш, і говорив зі мною, кажучи: «Підійди, я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами. З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі». І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневажними, яка мала сім голів і десять рогів. А жінка була одягнена в порфиру й кармазин і приоздоблена золотом та дорогоцінним камінням і перлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидоти та нечистоти розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: «Великий Вавилон — мати розпусти й гидоти землі». І бачив я жінку, п’яну від крові святих і від крові мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим» (Апок. 17 (1 — 6)). І тут описує пан Іоан Святий велике місто Вавилон і розпусницю його, розкішно вбрану, то дійсно зрозуміти можемо, що отой Вавилон є старий Рим. Змій страшний червонофарбований — потужність і влада римського панства. Тоді, знаю, Рим піднісся був повагою над усіма царствами земними і був страшним для всього світу, як змій отруйний, пожираючи мечем багато народів, як пророк сказав: «Жер і трощив, а решту ногами своїми топтав» (Дан. 7 (7)) — і пофарбувався кров’ю убитих за тих тиранів — римських цесарів: за Юлія 2 і Августа 3, та Тиверія 4 і Нерона 5, і за інших мучителів. Сім голів — сім королівств царства римського на той час. Жона, що сидить на змієві, розкішно одягнута, — владу і гордість знаменує царства Римського, а келих золотий — достаток багатства, золота, скарбів незліченних. Обридливість є ідолопоклоніння всесвітнє, чари — нечистота блудів і імена богохульні, якась хула і злослів’я на Христа, Сина Божого, якого погани і жерці їхні злословили, і блюзнірськи називаючи його «розп’ятим жидовином» і чарівником перед мучениками святими, приводили їх, аби вони відмовились від нього. А пляма на чолі таємничого імені значить ошуканство, зраду в чарах і мріях бісівських, яких на той час багато було в Римі. І слушно названий Вавилоном від апостолів Христових і від богословців: від Петра 6, Іоана (Апок., 5), від Іполита 7 — папи римського і від Єроніма 8. Бо знаю, як у Вавилоні халдейському, за Навуходоносора 9 і Валтасара 10 було багато гір мрій, пустощі бісівські і принадність тих, ідолопоклоніння і всяке поганство.

Тоді в Римі надто двояко більше було служби бісівської, бо знаю, Рим тоді розказував на увесь світ: службу несіть бісам, а не Богу — і примушував вірних Божих, через вироки і мандати цісарські, поклонятися ідолам і приносити жертви демонам бридким. Як і самого Іоана, після руйнування ефеської Артеміди 11, вкинуто було на мученичество в кип’ячій олії, але ласкою Божою він вийшов із казана цілим і був засланим на вигнання на Патомський острів, і там будучи, назвав римське місто Вавилоном, що позначало лють його. Але тепер не біс злосливий, але Христос — цар вічної слави, з Петром прийшли до Рима і там навіки царюють і поклін від своїх вірних приймають. 1 віра його апостолів, Петра і Павла 12, насаджена, як сонце на весь світ сіяє (Рим., 112а.

Отже, і я, з іншими богословами, не мури римські, а ні жителів його Вавилоном темним називаю, але згромадження і зібрання всьогосвітніх поганів, неосвічених народів і грішників, тому що без спокути живуть, і єретиків зловірних, богохульників. Такі ж бо, знаю, всі називаються в Св[ятому] Письмі темним Вавилоном і злосливим світом: одно то значить — царство сатанинське.






ПРО ЗІБРАННЯ МЕШКАНЦІВ ВАВИЛОНСЬКИХ І ЩО ЗВІРІ, ПТИЦІ НЕЧИСТІ ЗНАМЕНУЮТЬ


Глава 16


Тому що і тепер є Вавилон місто велике — зібрання всіх нечестивих, синів гніву вічного, майже велике, — коли три частини світу гине, то збирається на мешкання і вічну загибель. Але і змій є, отой страшний, семиголовий змій — древній спокусник, який не тіла одні поїдає, але й душі людські. Змій червоно фарбований — диявол є, який зафарбувався кровію багатьох народів, проливаючи кров багатьох мучеників Христових. Сім голів — найголовніших сім злостей: заздрість, пиха, лакомство, гнів, нечистота, об’їдання, лінощі. Ці сім духів лукавих царюють у віці цьому, проти них правда Божа і семикратні дари Духа Святого (Іс., 11).

Всюди ж є багато народів поганих, в яких змій бродить, і топчеться по них, і замучує їх, та не з’являється в них світле пізнання Бога.

А жона, яка сидить на змієві над тими водами, прикрашена золотом і перлами — пиха є світу того. І тая холодна розбещениця обманно весь світ любодіяти спокушає. І названа таємною, тому що з дияволом і гріхом злучає душу потаємно любителів своїх.

Та розбещениця нечиста владу свою широко простягає в народах і, як левиця, високим голосом ричить, говорячи: «Я сиджу королевою і не є вдовою, плачу і суму жодного навіки не побачу». А що казала: «Я сиджу королевою» — то знаменує розкіш того світу і всіляку розпусту, і непідданство закону Божому.

А пляма, на чолі написана таємно, вказує зраду і ошуканство, бо знаю: через пиху і розкіш гріх входить у душу і губить її смертю вічною. В руці тієї жони вбраної чаша золота, повна обридливостей: грошолюбство — корінь усього лихого (Тим., 6 (10)). Тільки придивися, чоловіче, пильно в саме дно тієї чаші, золотої, як повною вона є мерзенністю і всякою бридотою земною; всі злості сховалися на дні тієї чаші і майже повна вона трутизни змієвої, отрути смертоносної, доверху запливає кривавими слізьми убогих сиріт і вдовиць.

У тій чаші золотій повно крові вбитих заради злота і срібла для тої чаші золотої, границі земні кровію намочені, і море з кров’ю змішане. Ту чашу проклято від початку світу — будовані замки, палаци і будинки гарні, і міста з фундаменту вивертає і без пам’яті в огні ховає, і третю частину світу під меч нахиляє, святительську і королівську кров з прахом змішує, святині ногами топче. Заради тої чаші золотої Христос проданий був, непродане священство його на мито ходить: олтарі обідрані, церкви і монастирі вогнем опалені і спустошені, святині продані, а про інше промовчу і слізьми затру. Заради тої чаші золотої матері нечестиві дітей своїх на розпусту продають; і всяке злодійство твориться — нечистоти, розпуста, перелюбство, содомська погань, злодійство, розбої, лжесвідоцтво, неправдиві суди, кривда убогих, плач вдовиць, нагота сиротам, голод старцям. Ту чашу золоту боронячи, Ірод 13 згубив діток невинних чотирнадцять тисяч.

Але то тільки мала обридливість у тій чаші і трутизна отрути змієвої, і всякий, хто хоче пити з тієї чаші трутизну, такий помре смертю вічною, і для того та потаємна зрадниця і спокусниця і тепер кричить сильним голосом: прийдіть, говорить, до мене всі мешканці землі і веселітеся зі мною і пийте з келиха мого; я ж сиджу царицею і не є вдовою, і таємно цим голосом багатьох спокусила і до себе привабила славних віку цього. Багато ж царів земних, гетьманів, воїнів-богатирів віку цього перед тією сквернодійницею коліна свої схиляють і з радістю служать їй; і купці земнії від сили харчів її розбагатіли.

І всі — убогі і багаті, старі і молоді — до неї тиснуться і прагнуть пити з келиха її трутизну вічну, тобто розкуштувати і гріх творити.

З розкоші ж бо, знаю, всякі гріхи родяться. Тому-то сказав: розкіш — в розпусті і обридливості земній, вона, нечиста, родить блудників, перелюбів, п’яниць, вбивць та інших гріхотворців.

І для того голос Божий закликає всіх таких, котрі радо служать облуді тій і напиваються від келиха її, говорячи: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його і щоб не потрапили в карання його. Гріхи-бо його досягай аж до неба, і Бог згадав про неправди його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав! Скільки він славив себе та розкошував, скільки муки і смутку завдайте йому! Бо в серці своєму говорить: «Сиджу, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не буду!» Через це одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь Бог, що судить його!» (Апок., 18 (4 — 8)).

По словах пророків Божих, які про це пророкували, мовлячи: «Зійди й сядь у порох, о діво, дочко Вавилону!» [...] що говориш у серці своїм: «Я, — і більше ніхто!» [...] та прийдуть на тебе несподівано те й те в один день, страта дітей та вдівство, вони в повній мірі на тебе спадуть»... (Іс., 47 (1, 8, 9)).






ПРО ПАДІННЯ ВАВИЛОНУ І ПРО ВІЧНУ ЙОГО ЗАГИБЕЛЬ


Глава 17


Де є такі злосливі люди, які б не визнавали мук пекельних і покарання собі за гріхи свої? А якщо немає злим покарання, то теж і добрим немає заплати, і якщо святі на цім світі терпіли, тоді даремно терпіли жорстокі муки, і Бог був би несправедливим суддею, якби мав нечестивого грішника за справедливого, в одному місці їх посадив і тьму із світлом з’єднав. А якщо ж місце інше є грішному, а інше справедливому: Лазареві 14 — пресвітле в небі, лоно Авраамове 15, а багатому, немилостивому — в полум’ї геєнському розділив справедливий суддя Бог, і як є великий в милосерді, так і великий в справедливості покарання.

Проте не спокушайтесь, о гріхотворці, вашою безстрашністю і зловір’ям, але якнайшвидше тікайте від сатани і гріха його, на покаяння прийме вас Господь ласкаво і милість свою вам покаже, як Отець блудному сину. Але якщо, надіючись на його милосердя, грішиш, тоді навіки втрачаєш душу твою; сатана ж бо таких спокушає, і титулом Божої милості умовляє, і до гріха приводить. Але знай: поки грішиш, до того часу ти син вічного затрачення і мешканець темного і впалого Вавилону. Послухай же далі, що про твій Вавилон і мешканців його кажуть пророки (Іс., 34): і буде, каже, славний Вавилон, як розсипані Богом Содом і Гоморра, і поселиться у вічність, і перетворяться хащі його в смолу, а земля його — в горючий камінь, і буде, як смола, горіти день і ніч і не погасне в віках. І будуть гніздиться в ньому птиці і відпочиватимуть звірі онокентаври 16, їжаки, сови, ворони. І буде Вавилон мешканням зміїв, і зіткнуться тут біси з онокентаврами, і затанцюють, і закричать один до другого, і загинуть разом. Тут і олень стрічається, як і Господь заповідав їм. І збереже земля дітей своїх і утвердить.

Також інший пророк говорить: і буде Вавилон гробом і житлом зміїним, разом як леви взревуть, і волосся із себе рвати будуть, як левенята в горі їхньому, і направлю шляхи їхні і упою тих, які ж заснуть сном вічним і не встануть (Єр., 20).

То є власні мешканці ницого і темного Вавилону, яких диявол збирає під владу свою від усіх чотирьох частин світу: від сходу і заходу, від півдня і півночі, і над тими тепер царює і владу свою розповсюджує, і з тими в одному полку 16а живе, загибелі і падіння вічного чекає, як є записано: впаде, впаде Вавилон великий, і буде мешканням птахам, і сторожа всякому духові нечистому (Апок., 13). І птиці — дияволи суть, про яких нагадує Господь, в приповісті сіючи сім’я (Мт., 13). Звірі ж — різноманітні гріхи, притаманні людині. Онокентаври — тварина, яка вигляд людини має, тіло ж його від низу кінське, і неситі є хіттю тілесною. Також і перелюбники, і блудники не можуть наситися нечистотою плотською, їжаки, які не даються пійматися псам при допомозі голок своїх, так і немилостивих багатирів не полонять голоси убогих і жебраків, тому що вуха свої вони затикають немилосердієм, як аспид глухий хвостом своїм.

Сова, яка вдень світла не бачить, вночі ж у пустиню літає. Так і злодії, і копачі гробів, і нічні дії бігунів, чужоложці, які позбавлені світла небесного, самі ж у тьмі гріха блудять і волочаться посеред сітей багатьох смертоносних і в пустині живуть без страху і невіри, порожні від усіх справ добрих.

Ворон — птиця, яка в повітрі літає, корм же у нього — трупи, і тіла мертві, і кров. Так і людиновбивці, і тирани з’їдають мечем тіла народів багатьох країн, кров невинну проливають і розбійників цією кров’ю годують.

Змії отрутою гублять людину, так і єретики, отрутою старого змія дихаючи, фальшивим вченням вбивають душу людську, нагороджуючи тих, хто несе неосвічену віру святу. Невірні народи і пишні плотолюбці світу злосливого, і неситі гріхолюбці, як олень рогатий, будуть в розкошах по горах високої думи і гордині, по різноманітних пасовиськах гріха — ті по волі серця свого, а не по закону Божому ходять. Такії всі, як бестії нерозумні, які служать сатані та гріхові його, — то власні є мешканці і обивателі темного і упадлого Вавилону, лежать у ньому, як мерці в темному гробу, померши смертю вічною. Саме для того пророк говорив: і буде Вавилон в гробу, і там заревуть, як леви, що роздирають волосся своє, — то значить важкий стогін і плач вічний грішних і затрачених людей.

Скимнам, або львам, коли не вистачає корму з лову їхнього, тоді вони з розпуки серця свого ревуть і волосся своє роздирають. Так, власне, і грішники із поганих, коли від них віднімають розкіш світу того і солодощі гріховні злосливого світу, тоді вони в муках геєнських заревуть стогоном, завиють плачем вічним, де будуть плач і скреготіння зубів (Мт., 22 (13)) і там плоть свою почнуть їсти з розпачу, як пси голодні, бачачи себе умираючими без смерті смертю вічною. Тут біси зустрінуться з мешканцями вавилонськими і затанцюють бісівський танець, що значить радість; вони зрадіють про загибель і затрачення грішних і непокутуючих людей. Коли по декрету Божому впадуть у море вогняне геєнське, в пащу на поїдання вогнерадному Левіафану 17 і душетлінному китові або білорибиці, як є написано: «Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею демонів, і сховищем усякому духові нечистому, і сховищем усіх птахів нечистих та ненавидних» (Апок., 18 (2)). І розсипле Господь міцність царства його, як розсипав Содом і Гоморру, перетворивши хащі їхні у смолу і землю їхню в палаючий камінь, і будуть горіти день і ніч, і не погаснуть у віках. І наготу їхню, і срамоту їхню покриє полум’я, і дим мук виходитиме вічно.

І заплачуть по ньому королі земні, які любодіяли з нею, як прийде несподівано суд його. І один сильний Ангол узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи: «З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике, — і вже він не знайдеться!

І голос гуслярів, і співаків, і сопілкарів, і сурмачів уже не буде чутий в тобі! Жодного мистця і ніякого мистецтва, і шум жорен уже не буде чутий у тобі! [...]. І світло свічника вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були земні вельможі, бо твоїм ворожбитством були зведені всі народи!

Бо в нім знайдена кров і пророків, і святих, і побитих усіх на землі» (Апок.. 18(21 — 24)).

Шум жорен — всякі перетворення і зміни віку цього заспокоює. Вони подібні млиновому каменю, який обертається завжди непостійним обертом, змінюючи і стираючи єство людське. А там до того ж смерті тимчасової не буде, а ні жодної зустрічі, все тимчасове змінюватись перестане, загине і наступить вічне.

В тому упалому Вавилоні є значення бессмертної вічної муки грішних; наступить тимчасова смерть, яка витирає природу людську; і наступить смерть вічна нетлінна тіла в геєні, тобто вогонь цей палить, а не травить. Тому і самі грішники в огні палені ніколи не згорять і не помертвіють, але таку муку і всяку біль будуть почувати на тілах і думках своїх.


Молитва. Нас же, вірних своїх, заховай від цього, багатомилостивий Сину Божий, єдинородний і завше сутній з Ним. Для Твоїх невинних ран і хвороб, до Вавилону заблукалих, заверни і приведи в Твоє мирне і пресвітле царство, де Ти навіки царюєш.






ПРО ТРУБНИЙ ГЛАС, ЩО ЗНАМЕНУЄ


Глава 19


Глас труб до того не почується в Вавилоні. Труби є богоносні апостоли, пророки і вчителі вселенські; ті піднесли голос свій на весь світ, оповідаючи про битву і воювання наше, і ополчення до диявола, і сили його, і власті темні. І проти тих міцно воювати, аби бути звитяжцями всієї міцності бісівської, аби під ноги наші впали всі недруги наші невидимі.

Повсякчасно тії святі труби трублять і голосять, оповідаючи впалому Вавилону страшний суд Божий, майбутній вік, і муку грішним, і плач вічний, і знову справедливим вічну потіху, з ангелами товариство, і веселіє, і життя вічне, і наближення до Бога, на бачення слави лиця його.

Глас жениха і світильник світла, Христос є жених всякої душі, яка вірить в ім’я його і творить волю його; ту собі засватає першим приходом своїм з неба на землю (Ів., 3). Той же є і світло світу, і світильник тепер у темному Вавилоні, просвітлюючи світлом заповідей своїх всякого грішника. І голос жениха чується тепер у вухах і розбійника, і розпусника: прийдіть до Мене всі обтяжені гріхами вашими. Я покладаю надію на вас у покої вічнім, і ярмо сатанинської роботи, і тягар здійму з шиї вашої.

Але не слухають тепер голосу Його і не йдуть за Господом своїм. До горделивих і гнівливих волає голос женихів: прийдіть до Мене і навчитесь у Мене, бо я сумирний, багато терплю вам, але скоро винесу на вас суд Мій праведний.

І ви, пишні, прийдіть до Мене і пізнайте Мене, бо Я покірний є серцем, і для вашого спасіння ставши покірним, і з покори моєї не нехтую ні грішниками, ні розбійниками, ні розпусниками, ні митарями, ні гонителями, ні пишними, але всіх приймаю рівними, хто до Мене приходить і навчиться у Мене сумирності і покори.

І, правда, такий голос чується тепер у темному Вавилоні у вухах всіх грішників, але вони не дослуховуються до нього, не розуміють його, ані слухають голосу і нагадування Бога свого добротливого, ані йдуть за Ним, але тільки самі, злим своїм свавіллям, пішли за дияволом і за роботою його, і служать йому, і волю його творять. І для цього віднімається від того Вавилону голос женихів — вічна радість і веселість, яку той жених справляє і люблячим його дарує. На тому ж судному дні і за декретом правосудного Бога відніметься голос жениха від впалого і темного Вавилону, і тому вже радості і милосердя Божого, світильника світла, пресвітлого лиця Його не побачать нечестиві ніколи.


Молитва. А нас, вірних твоїх, Христе Боже наш, вічне і завжди існуюче Слово Отче, женише пресвітлий і пречистий, просвіти світлом лиця Твого і розвесели радісним і солодким, тим голосом пречистих уст Твоїх, коли говориш: «Прийдіть, благословенні сини, Отця Мого успадкуйте царство небесне, приготовлене вам перед загибеллю світу цього». Того голосу чути і царства Твого небесного сподоби всім нам отримати і там Тебе вічно хвалити разом з Отцем і Св[ятим] Духом Твоїм тепер і завжди і в віки віків Амінь.







НА ЗАКІНЧЕННЯ ВАВИЛОНСЬКОЇ БЕСІДИ: ПОВЧАННЯ ПРО ПОКАЯННЯ ГРІШНИХ


Глава 20


Якщо тепер почуєте голос Господа Бога вашого, який ласкаво вас запрошує до пресвітлого і мирного царства свого, о грішники, не озлоблюйте серця ваші зловір’ям і закаменілість серця вашого розбийте покірністю і вірою. Пізнайте тільки ви, раді напитися з келиха золотого, з руки тої нечистої розпутниці вавилонської, яка розумними очима таке ложе зготувала вам, на якому ляжете спати навіки. Ложе це хворобливе, страшне, вогнем полум’я геєнського і димом тьми вічної прикрите. А до того обпоїла вас до ситості отрутою смертельною, змієвою, і так п’яних і надміру шалених посилає на те ліжко хворобливе спати вічною смертю, і покриває вас тьмою, аби навіки не побачили пресвітлого лиця Бога — вашого Творця — і ласки його над собою.

Але ото ласкавий голос Бога вашого кличе вас до себе в премирне царство його, тільки майте вуха чути і чуйте, що до вас мовить Господь ваш: відійдіть від того темного Вавилону, люди мої, відійдіть від облесливої і зрадливої розпусниці і не будьте співучасниками гріха її, тому що гріхи її примножені більше Содома і Гоморри (Апок., 18). Ти ж тепер пізнай, нещасливий грішнику і пишний розкішнику того світу, як милостивий і ласкавий Бог подає тобі ліки на твою трутизну гріховну, покаяння, тільки не погорди дарунком Його, але зразу з радістю прийми його, не відкладай до ранку, до старості на ложе смертельне. Не знаєш, що тебе за годину і до вечора або півночі чекає. Бійся ж, щоб тебе неготового застала і з гріхами твоїми не повела тебе на страшний суд Божий. Але тепер послухай голосу Господа Бога твого, і покайся, і швидко виходь з темного і з гріховного життя від злосливого світу і від темного і упалого Вавилону. Відійдіть від смерті до життя, від тьми до світла, від глибокого і темного пекла до пресвітлого неба, від страшних дияволів до світлих ангелів Божих в товариство; від плачу, і стогнання, і смутку до вічної втіхи, радості і веселості. Їх же, всіх тих, хто покаявся, сподоби, Христе Боже наш, залучити і там Тебе хвалити разом з Отцем і Духом твоїм Святим тепер і завжди і навіки віків Амінь.







ПРО ПРЕСВІТЛИЙ СІОН, МІСТО ПРЕКРАСНЕ - НЕБЕСНИЙ ЄРУСАЛИМ


Бесіда шоста

ПРО ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ І ПРО МИРНЕ ЦАРСТВО ЙОГО


Глава 21


Церквою називаю не мури і стіни згнилі, яких літа довгі піддають псуванню або вогонь у попіл і в небуття перетворює, але люд Божий, вибраний з-поміж поганів, і грішників, і єретиків, і відлучений від їх нечестя і скверни. Цих усіх церквою Христовою називаю, які правдиву віру мають у Господа нашого Ісуса Христа і правовірують у святу неподільну єдиносутнісну Трійцю пресвяту: в Отця, і Сина, і Духа Святого — в єдино триіпостасне Божество; які заховують заповіти Бога свого і творять волю Його і ні в чому не порушують настанов Його і права вічного, який Дух Святий постановив через апостолів і їхніх намісників, через отців святих на соборах вселенських 19. Такі правдиво суть церквою Христовою, прекрасним містом і мешканням трисіяльного Божества, як говорив Бог через пророка: побудую в них житло і буду ходити і жити з ними. «Вони будуть людом Моїм, а я Богом їхнім. Вони — сини і дочки Мої, я ж — Отець їхній буду» — говорить Господь Вседержитель (Єрем., 31). «Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете» — говорить Господь-Вседержитель! (2 Kop., 6(16 — 18).

В тому пресвітлому Сіоні тепер Христос Бог наш живе і царює навіки в душах вірних своїх у тому премирному царстві своїм: у патріархах, у пророках, в апостолах, в мучениках, в богословах і в усіх, хто вірує в Нього. І те царство своє, по загибелі світу цього, передасть Христос Богу, Отцю своєму, як якийсь найкоштовніший подарунок і як найлюб’язнішу і найприємнішу жертву, тобто душі святих своїх вірних, яких викупив і залив своєю кров’ю, поставив без гріха і всілякої вади перед троном слави вічного і благословенного Бога, Отця свого, і каже: «Отче Мій, це Я і діти Мої, їх же дав Мені від світу, — твої тепер. Прийми їх і полюби, як мене Ти полюбив... Отче святий, я вже хочу іти і ті будуть зі Мною, і нехай бачать славу Мою, яку мали в Тебе, перед тим, як той світ був» (Ів., 77).

Знай же, противнику, що як то віддасть царство Богу Отцю, повідомляють понурці 20 і архіани 21, то, його віддавши, сам вже його не буде мати. Не те потрібно розуміти, нащадки біднії, коли б вас запитати про те, хто правдивіше мовить про царство Сина Божого. Через те говорив пророк Даниїл: і царство Його вічним буде (Дан., 2, 44); архангел Гавриїл 22 повідав, що королівство Його не буде мати кінця, а третій — Павло — говорив: продасть царство (Лк., 80). Хто ж із трьох святих правду мовить, а хто перед нею поступається?

Мусите то самі визнати, що Дух Святий один вічна правда, тому що як і в пророках, в ангелах, так і в апостолах правду мовив, що царство Сина Божого, предвічного Слова єдиноістотного Отцівського, з Отцем спільне і вічне царство має неподільне. Як і те друге царство, котре налляв кровію своєю, передасть Отцю своєму. Але і тут потрібно духовно розуміти: якщо його і передає, але не чути Його панування, бо навіки в ньому спільно з Отцем царює й Духом Святим, як сам сказав: «Я і Отець мій прийдем і житло в ньому влаштуємо», тобто в церкві і вірних своїх.

Тут, правда, мушу мовити, що ні пророки, ані ангели, ані апостоли не згоджуються між собою, але арієвої єресі люди і понурці мусять перед правдою втікати і свого тілесного розуміння соромитися, як лютеранці 23, які навпаки Письмо Боже вивертають.

Ми ж, вірні, просимо за них правдивого Бога нашого Ісуса Христа, світлодавця, аби їхні просвітив розуми в пізнання таємниць воплотіння Його, щоб пізнали Сина Божого в двоякій природі: Бога правдивого і Чоловіка досконалого, окрім гріха.






ПРО ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ, ЯКА В ОБИДВА ВІКИ КІНЦІ СВОЇ ПРОСТЯГНУЛА І НАДВОЄ ПОДІЛЯЄТЬСЯ: НА НЕБЕСНУ І ЗЕМНУ


Глава 22


Ми ж у першому слові звернемось про церкву Христову. Потрібно знати і духовно про неї розуміти всякому благочестивому християнину, тому що та величчю і широким пануванням своїм всюди є; по всьому округу землі розповсюджується, а не в одному місці обмежена. Хоча і в Єрусалимі зірвана перша виноградна лоза Сином Господнім Ісусом Христом, але гілки свої простягнула від моря східного 24 до моря західного 25 і коренем своїм наповнила всю землю як на сході, так і на заході, на півдні і на півночі.

І закон Божий спочатку вийшов від Сіону, і слово Господнє — із Єрусалима, але на одному місці не лежить, але по всьому світі в серцях вірних Христових, і не на землі тільки простягнула гілки свої, але й в обидва віки простягнула відгалуження і кордони свої на землі і на небесах, живе і царює з Христом — царем своїм вічним і в світлі слави Його завше ходить.

Якщо і на двояке місце розділена, але вірою і любов’ю вічно зв’язана і спільна: одна — в небі з Христом тріумфує (на полях — веселиться), а друга проти диявола воює і полки того перемагає, тобто вірні, які ще на землі у віці цьому теперішньому живуть у тілах смертних, ті тепер воюють і борються проти всього царства сатанинського і воїнства його, проти влад темних і сил ворожих духів злосливих: проти гріха і спокус злосливого світу і темного Вавилону сильно воюють.

А інша церква, тобто душі святих вірних Божих, які вийшли з тіла смертного і від світу цього видимого в інший вік до невидимого світу, до ангельських хорів 26, уже там у небесних пресвітлих місцях спокійних з ангелами тріумфують по виграній битві своїй і з перемоги своєї, яку отримали над дияволом. З того тепер радуються і з ангелами світло торжествують. Адже церква — мати наша — спочатку прийняла про святих так розуміти, і пісні їм богослови похвальні складали, на вічну їхню пам’ять житія небесного і в піснях прихильних оспівували, так мовлячи до мучеників: «О прехвальні мученики, вас не земля сховала, але небо прийме вас і притулок вам дасть, і небеса спадкуєте, а тепер, знаю, з вами Адам — отець ваш — на небесі живе, радуючись».

І вже Письмо Святе, і церковне передання вказує місце на небесах святим душам у пресвітлих і спокійних дворах небесних. Тоді їм тільки те місце є, а не коронації, тому що знаю, що ті в друге пришестя Христове зійдуть на землю прийняти тіла свої на себе, просвітити їх славою небесною, як Боговидець у своїй богослови сказав: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого» (Апок., 21 (2)).

А якщо тут хто виступить з арієвого і понурського збориська і від Кальвіна 27 учнів упертих, які не хотять душ святих визнати в небесних дворах спокійних, то нехай же спитають святого Іоана Боговидця, що то за Єрусалим, що сходить з неба, чи мури кам’яні і стіни з цегли? Спитай також: чи то ангели камінь возили, а херувими 28 цеглу палили, а серафими 29 мулярами були? Побачиш і почуєш, що тобі на те відповість муж той святий. Назве тебе тілесником і нерозумним нащадком і скаже тобі: чоловіче, пізнай, як дух оживляє, а буква вбиває смертю вічною (2 Kop., 3 (6)), а тілесний розум до омани і сліпоти приводить.

Як же інакше можна розуміти той Єрусалим небесний, якщо не душі святих, скажи мені? Але бачу, як сама правда зав’язала і заткала уста твої хульні. Ти ж силуєшся, аби випхнути і вибити святих із неба, і воюєш з ними, хочеш знову привести в тіло того видимого світу і посадити посеред зіпсованих елементів, де біси волочаться і туляться під небом всюди.

Але звикли недруги чинити такі загадки, мовлячи: якщо святий є в небі, то вже не треба воскресіння і суду. Або такий доказ, взявши в бісів, приводять, говорячи: якщо бісів немає в пеклі, так і святих у небі. Але слабка та ваша гадка, бо не може за тим-то ясно пізнати, що ще і над бісом довготерпіння Боже є: Він їх не за один раз посилає на муки геєнські; а де терпіння, то там є знак доброти Божої.

А що ж розумієш, якщо не покаже Бог більшої доброти наймилішим приятелям своїм? Якщо бісам є відрада, а не мука, а що ж не має бути святим його угодникам, відради і радості дивної з видіння лиця Божого, і пресвітлих ангелів у небесних дворах? Але ти кажеш, наприклад, так: відрада буде в раю земному. Спитав би тебе: що розумієш раєм повинно бути, якщо не розкіш? Але святих душа в небесному раю і в розкоші невидимій.

А що мовиться про коронацію хвали вічної, що ж можеш інше розуміти, якщо не з’єднання душі з тілом хвалебним, пресвітлим, безсмертним і жити з ним вічно і з ангелами його?

Так воно і буде. Потім тіла зійдуть з неба, в той святий Єрусалим, ту церкву, яка в небі веселиться, прийнявши їх до себе.

Повторно зійде на небо на хмари в Стрітення Господнє, і так завжди з Господом буде, вже вічно без жодної зміни там жити і царювати і з тілом хвалебним, і безсмертним укоронованим і лице пресвітлеє Бога свого оглядати і його добротою насолоджуватись без докори у віках.






ПРО БАГАТОІМЕННІ ІМЕНА, ЯКИМИ ПИСЬМО СВЯТЕ НАЗИВАЄ ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ


Глава 23


По-перше, від пророків називається виноградом, дочкою сіонською, стражницею і вежею, колісницею багатоочитою, херувимською, і горою тучною.

По-друге, називається від богословів наших скарбницею, раєм другим, сходом пресвітлим, нареченою і полюбовницею, і дівою чистою, і жоною страждущою і гонимою від змія; називається кораблем і царством Ісуса Христа, вівчарнею і виноградом від апостолів, Сіоном і Єрусалимом небесним.

Всі ті імена славні і титули світлі недарма тримає на собі церква Христова, тому що як слава її велика і дивна, та і імен багато утримає.

Назва виноградом; виноград, кажуть, був принесений із Єгипту і посаджений на горі святій. Це сказав пророк той люду жидівського, виведеного з Єгипту видимого, з неволі фараонової, і приведеного в землю обітовану (Пс., 79).

Ми ж духовне це розуміти можемо. Виноград — є новий рід християнський, з Єгипта, з тьми гріха виведений Христом Спасителем — проводирем нашим, тому що той позбавив нас від невидимого фараона — диявола і від тяжкої роботи його, і привів нас у вільне і пресвітле царство своє (Кол., /), і посадив на горі високій відомості про Бога небесного, і про виноград його, як плотом, догматами всякого благочестя і вироками Божими, як муром вогнистим, і гори коло нього — собори і полки небесних високих мешканців — ангелів Божих (Іс., 5).

А заради того блажен є такий, котрий живе і плем’я має в тому пресвітлому місці — в Єрусалимі небесному.

Виноград царства Христового, як сам Господь сказав: «Я — виноградина, ви — галуззя!» (Ів., 15 (5). Як Христос є глава церкви своєї, так і лозою виноградною називається, і лоза життя подає галуззям своїм, і як вино без лози не може родити, так і вірнії, крімХриста, не можуть бути, ані добрих вчинків творити, і як виноградна лоза грона свої прикрашає листям і стереже їх від заразливих вітрів, від морозу і сонячних променів, так і Христос, істинна лоза життя нашого, замість листя залишив у церкві своїй заповіді і Богодухновенне Писання на збереження гронам своїм; і як господар радується виноградом своїм, так і Бог — з вірних своїх.

По-друге, називається стражницею і вежею, на якій висить сто щитів золотих (Пісн., 4 (4)) писань патріархів і пророків, і апостолів Христових наука правдива, і стережуть її тисяча сильних, тьми тьмами ангелів Божих. Об ту святу стражницю і діла її богодуховні розбиваються всі полки сатанинські, і не посміють приступити до неї сили ворожі і зібрання упалого Вавилону (Пс., 66). В тій-то святій вежі ті діла бурливі всієї єресі Арія руйнівники — Василій — велике діло 30, і Григорій Назіанзін 31, і Атанасій Александрійський 32.

По-третє, називається гора тучна, як багато вгодована з оброків небесної премудрості, вихована багатьма дарами Духа Святого, і до того ж об тую гору розбиваються і розсікаються всі хвилі надуті житейського моря, і єретичні напади, і єство мучителів і тиранів земних, уражених прагненням, і надута піна — все об неї розбивається і в глибину знов свої хвилі повертає, а вона стоїть непорушна у віках у своїй міцності — та гора свята Сіонська.

Сіон виявляється веселою сценою, видовищем всякої краси. Це ж богослов’я приймає розуміти про самого Бога. Яка може бути краса і веселість більша святим угодникам Його, як це саме, якщо бачити пресвітле лице Боже безборонно; того, знаю, вічного щастя, веселості і краси з охотою великою прагнуть бачити ті премирні хори ангельські, і всі святі від віку, які догодили Богу?

Заради цього блаженний Павло назвав Сіоном красу царства небесного, а горою — церкву, тобто душі святих для їхнього високого і правдивого життя, коли так мовить до віруючих іудеїв: «Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді свого — до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту — до Ісуса, і до покроплення крові...» (Євр., 12 (22 — 24)).

Право, то дивне видовище іде перед лицем Божим (на полях — «театру»); тріумфують і веселяться ангели, херувими, серафими разом з патріархами, пророками, з апостолами і мучениками, і з усіма святими (Єз., 7).

Називається ще колісницею багатоочитою, херувимською. Душа ж бо, знаю, святих і вірних Христових, які отримали ласку Божу і дари Духа Святого, буває світлою і багатьма очима наповнена на бачення великої премудрості небесної, і багатьох тайн Божих іменували богослови: ті стоять в чину і в хорі багатоочитих херувимів. Ті ж бо, знаю, велику бачать премудрість Божу і сокровенних тайн об’явлення.

Возом названа, оскільки сів на неї цар вічної слави і краси, якого піднімуть зі страхом і тремтінням серафими, і поїздка ця готує для нас вічне спасіння (Іс., 6).













ПРИМІТКИ


Перекладемо зі словенської (церковно-слов’янської) мови за першодруком: «Зерцало богословія», 1618. Далі подані примітки склав Л. Пилявець.


 1 Іоан Богослов — християнський апостол, автор четвертого Євангелія і Апокаліпсиса. Пережив страшне гоніння Нерона проти християн. Легенда розповідає, як його, після довгих знущань, було кинуто в казан із киплячою олією, але він вийшов із нього ще здоровішим і помолоділим. Потім був засланий на пустельний о. Патмос.

 2 Юлій (Юліан Відступник) (331 — 363) — римський імператор із 361 р. Видав два едикти проти християн. Автор творів, спрямованих проти християнства.

 3 Август (Гай Юлій Цезар Октавіан) (63 до н. е — 14 н. е.) — римський імператор (27 до н. е. — 14 н. е.).

 4 Тіберій — римський імператор (14 — 37 рр.).

 5 Нерон Клавдій Цезар (37 — 68) — римський імператор з 54 р. Жорстоко розправився з християнами, звинувативши їх у підпаленні Риму (64).

 6 Петро — один із 12 християнських апостолів, брат Андрія.

 7 Іполит — папа римський (III ст.).

 8 Єронім (330 — 419) — один із учителів західної церкви.

 9 Навуходоносор (2-й) — цар Вавилонії в 605 — 562 рр. до н. е. Двічі завойовував Єрусалим, перетворивши Іудейське царство у вавилонську провінцію.

 10 Валтасар — за біблійними оповідями, останній вавилонський цар.

 11 Артеміда — у грецькій мітології — дочка Зевса і сестра Аполлона. Спочатку вважалася богинею родючості і мисливства, пізніше — покровителькою породіль.

 12 Павло — у християнській традиції «апостол язичників», який не знав Ісуса Христа під час його земного життя, але в силу особливого покликання і надзвичайних місіонерських заслуг шанувався як апостол після Петра і разом з ним.

 12а Це католицька точка зору. Справа в тім, що Транквіліон поділяв думку про можливість об’єднання православної церкви з католицькою. І це було однією з причин його критики супротивниками.

 13 Ірод (1-й, Великий, 73 до н.е. — 4 н. е.) — цар Іудеї (з 37 р. до н. е.), відомий своєю жорстокістю. За євангельським переданням, почувши про народження Христа, наказав знищити всіх новонароджених хлопчиків.

 14 Лазар — персонаж євангельської притчі і фольклорних текстів, образ бідності, який отримав від Бога нагороду в загробному житті.

 15 Авраам — у старозавітних оповідях — обранець бога Яхве, один із патріархів, родоначальник євреїв і арабів. Лоно Авраамове — біблійний вираз, який означає місце блаженства праведників. Саме там блаженствував Лазар (Лк. 16, 23).

 16 Онокентавр — фантастичний звір, який має обличчя людини, тіло — до половини кінське

 16а Так іноді Транквіліон називав ангельські чини.

 17 Левіафан — у Біблії — морська тварина, подібна, за описами, до крокодила, гігантського змія або страшного дракона.

 18 Содом і Гоморра — у старозавітних оповідях — два міста, жителі яких погрузли в розпусті, за що й були знищені вогнем, посланим із неба.

 19 Вселенські собори — церковні зібрання у християнстві. Православ’я визнає вселенські собори, яких є сім і проводились у IV — VIII ст.

 20 Понурці — протестанська секта.

 21 Аріани — послідовники Арія (7 — 336), александрійського священика, який учив про нерівність Сина Божого з Богом Отцем, не визнавав божественності Христа. Це вчення було засуджене як єретичне на вселенському соборі в Нікеї (325 р.).

 22 Архангел Гавриїл — один із старших ангелів, який розкривав зміст пророчих видінь.

 23 Лютеранці — прихильники Мартіна Лютера (1483 — 1546), діяча Реформації в Німеччині — одного із напрямів протестантизму.

 24 Море східне — Тихий океан.

 25 Море західне — Атлантичний океан.

 26 Хори ангельські — мається на увазі дев’ять чинів ангельських (за вченням Псевдо-Діонісія Ареопагіта).

 27 Кальвін Жан (1509 — 1564) — діяч Реформації, основоположник кальвінізму, течії у протестантизмі.

 28 Херувими — в християнському віровченні — ангелоподібні істоти (стражі).

 29 Серафими — в християнському віровченні — ангели, найбільш наближені до престолу Бога.

 30 Василій Великий (Кесарійський) (бл. 330 — 379) — ранньовізантійський церковний діяч, філософ-платонік, представник патристики, єпископ м. Кесарія у Малій Азії.

 31 Григорій Назіанзін, або Григорій Богослов (бл. 330 — бл. 390) — ранньовізантійський церковний діяч, представник патристики, єпископ м. Назіанз. Канонізований православною церквою.

 32 Атанасій Александрійський (295 — 373) — ранньовізантійський церковний діяч, представник патристики, єпископ м. Александрія.



















Попередня       Головна       Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.