Року Господнього 1628.

Передмова до благочестивого читача

О благовірний читачу, прийми богословські повчання, що від дару Божого та з божественних дарувань отчих скарбниць (*Доротея ²) подані тим, котрі прагнуть праведно досягти царського сану, а також від улюбленого священнослужителя (*Агапіта ієродиякона) корисні для душі коротко викладені настанови правдиво названому самодержцеві.

Те, що не є розпутним, ні зайвим, а благопристойним, нині з Божою допомогою вперше друком зображено словенським ^а письмом, до цього додане повчання про те, як перемогти пристрасті і над ними панувати, і як діадему безпристрастя одержати, і як з віком прийти до виконання Христових заповідей. Повчає того, хто царський сан і діадему отримав, як в ньому пильним та обережним треба бути і царювати зі всілякою осторогою. (Послання до Рим. в 13 гл.). Уважно це прочитавши, ретельніше і діяти постарайся. Бо не той, хто слухає закон, а той, хто його виконує, буде виправданим. Не говорить це щодо виконання законів лише ченцям, а інше — тим, хто царює, але й світським, котрі під їхньою владою перебувають. Не зваблюйся, ласкавий читачу, і не зваблюй.

 ^а Слово словенським пропущене і дописане на полі.

Бо всі заповіді Христа, Спасителя нашого, дані всім людям загалом, щоб виконувати їх. Ченці ж двома лише такими ознаками вирізняються від світських: дівством і некористолюбством, які не є заповіді, як і святий Доротей (*повчання 1) говорить, але дари, що ними добровільно Богу приносяться. Бо добровільного Бог любить більше, ніж того, котрий дає примусово. Істинним царем є не той, хто володіє численним народом, а пристрастям підкоряється, а той, хто має владу і над собою, і над пристрастями. І не лише тих, які світські і церковні кормила утримують, а й усіх, хто в благовір’ї і чеснотах перебуває (*живе), за свідченням двох апостолів — царя та ієрея — цар над царями створив. Тож не шукай собі причини до зневажання душеспасенних Божих заповідей, бо вона нищить усі чесноти і цілковито губить душі. А прийми в поміч дар Божий (*Доротея) і зміцнюйся в чині подвигу, щоб, перемігши тілесні й душевні пристрасті разом зі світськими похотями і солодощами, голову ворога, первня зла, котрий закував дідів наших у кайдани, звалити до ніг. А по одержанні вінця перемоги будеш мирно царювати в святості ще за життя. Бо, окрім цих, ніхто не побачить Господа.

Любов як найдосконаліший зв’язок від того, хто любить (*Агапіта) (як вірного порадника царя), щиро прийми. Бо коли праведно царювання тут почнеш і в нескінченних віках його захочеш продовжити, то, окрім любові, не лише всі чесноти (якщо і будуть), а й мученицька смерть, за апостолом, є ніщо.

Прийміть і ви, Богом у церковній ієрархії високими санами вшановані правителі, і боговінчані благочестиві царі, і володарі, що тримаєте кінці землі, цього улюбленного Богом служника (*диякона) гідний для вас взірець — лаконічно складені повчання, в яких ті, хто уважно дивиться, побачить, як у дзеркалі, мудру будову і християнського праведного царювання істинний та властивий образ, і Бога, і належне йому від вас вшанування, і самих себе, і пізнає непостійність нагромадження тимчасового багатства, і навчиться, задля чого Богом вам на землі доручене володарське правління, і бадьоро з пильною увагою в страсі Божому довірене Христове словесне стадо пасти, щоб при бажанні змогти класти звіт про нього необлудному судді (*євр., XIII — 17). Бо сильні (за пророком) сильно й мучені будуть.

Здорові будьте і самих себе та підлеглих ваших до добра наставляйте, бо до цього ви й покликані Христом Ісусом, Спасителем нашим. Амінь.

Подано в добродійній робітні початкового благочестивого життя в Росії ³ Святої Двійці, з неба даного спокутника та божественної офіри, божественного ж кіота упокоєння житла. Від безтілесного вогню у тілесному єстві явленого минулого сто шістдесятого і два десятки сьомого року [1627] до цього приклався грудня першого дня. Поточному ж названому Кіріо-Пасха року. З великою обережністю виправлено з еллінської мови. Богоприємцю, який сяє в благочесті, тезоіменного Могили, дакійських земель володаря нащадку, твердоіменного першопрестольника тезоіменному, вибранному з Господом у предстоятелі найстарішої пастви, яка постить.

Виклад

розділів повчальних, написаний Агапітом, дияконом найсвятішої Божої Великої Церкви. Його ж краєграненнє має таке: Блаженнійшому і Благочестивому. (*благочестивійшому) цареві нашому Юстиніану — Агапіт, найубогійший диякон.

Царю, коли вищим над усяку честь уважаєш достоїнство, то вшановуєш Бога, котрий ним тебе обдарував. (* Царство земне є подобою царства небесного). Бо за подобою небесного царства Бог дав тобі берло земної влади, аби навчив людей берегти правду (*Іван, 1 — 12, 17 — 2), а тих, хто шаленіє на неї, відкидати облуду. Сутими від нього царюємо законами, якщо й тими, що й під нами, правимо законно.

Як кормчий пильнує завжди царевий гострий розум, твердо утримуючи весла закону, проганяючи прояви беззаконня, так що й корабель (*лодія) всесвітнього існування (*громадянства) не перекинеться хвилями неправди (*царський розум мусить бути тверезим).

Пізнаємо Божу науку і найперше, як людям пізнати кожному самого себе, бо той, хто пізнав себе (*хто пізнав себе, кому подібним буває?), пізнає Бога, а той, хто пізнав Бога, уподобиться Богу, уподобиться ж Богові, якщо достойним буде Бога. Достойним же Бога буває той, хто не чинить нічого недостойного Богу, але роздумує про його сутність, говорить, як думає, а діє, як говорить.

Хай ніхто не хизується прабатьківським благородством (*Праотець людей всіх хто?), бо всі смертними є в роді Праотця: і ті, хто в порфирі і віссоні похваляються, і ті, хто в хворобах і злиднях мучаться, і ті, хто короною увінчані, і ті, хто попід хатами валяються. Тому не тлінним хвалімося родом, а про милість дбаймо і шануймося у звичаях.

Знай, о Богом створена подобо благочестя, що скільки дарував тобі Бог, стільки воздати мусиш ти йому. Тому віддай благодійникові борг вдячності, і замість благодаті благодать повертає. Той-бо завжди і як борг воздає багатства. Вдячності ж потребує від нас не проголошенням благих слів, але благочестивими справами. (*Скільки цар винен Богові? Борг як благодать Бог приймає; (*начальствує).

Ніщо не робить людину такою доброчинною, як можливість творити те, що хоче, передусім людинолюбне: і хотіти, і творити. Якщо Богом тобі дарована сила, якої потребує задля нас твоє благе бажання, все і бажай і твори, що приємно тому, хто це тобі дав (*завжди добровгодно-приємно Богові: і хотіти, і творити).

Непостійне багатство земних володінь тимчасове, як плин річкових струменів: примарно мати щось швидко, бо спроквола воно відходить до інших. Скарбниця ж доброчинства є постійною для тих, хто її набув, бо благодать добрих справ повертається до тих, хто їх чинить. (*Багатство не постійне. Справ добрих благодать).

Не приступне людям земне царство, що шукають його задля висоти, але доступне для тих, хто прагне вищої влади задля держави. Коли відкриваєш вуха для тих, кого посіли злидні, то знайдеш Божий слух відчиненим, бо якими будемо до наших підданих, таким і до нас буде Володар, (*цар як приступний, так і неприступний).

Обтяженій багатьма турботами царській душі як дзеркалу належить бути, щоб божественними променями завжди відблискувати і речей розумінню звідти навчатися. Бо ніщо так до неї не притягує, як збереження її завжди чистою (*царева душа якою має бути?)

Якщо серед плавців помилиться корабельник, то малу спричинить для тих, з ким пливе, пагубу; коли ж погрішить сам кормчий, то загине весь корабель. Так само в містах якщо хтось із підвладних согрішить, то не стільки загал, скільки себе скривдить; коли ж сам князь, то всьому громадянству заподіє згубу. Цей великі покарання прийме, коли знехтує чимсь, до чого треба ставитися з численними засторогами; і що говорить, те хай і творить (*служитель; царевий гріх — найбільш за всі виправдовується муками); (*катування, муки).

Якесь коло людські обертає вчинки, іноді інакше несе їх і обносить, і в цьому є нерівність, бо нічому з існуючого не властиво перебувати в тотожності (*людських вчинків нерівність). Належить тобі, державний царю, в зворотних цих перемінах непохибний мати помисел благочестя.

Відвертайся від спокусливих слів облесників, як від ворон з хижим норовом, бо ті видзьобують очі з тіла, а ці — потьмарюють помисли душі, не дозволяючи бачити істину речей: бо або похваляють іноді гани гідне, або засуджують чимало з того кращого, що схвалення заслуговує, але від обох один гріх: або зле вихваляється, або добре картається (*уникай слів облесників).

Рівному завжди належить бути царевому помислу, бо якщо він засновується на мінливості речей, то це ознака неутвердженого розуму. А коли міцно на доброму грунтується, то благочестива ваша утвердиться держава, що ні в гордині не підноситься, ні в смуткові не занепадає, бо належить тим, хто міцно стоїть і мають непохитну душу (*утвердженого).

Якщо хто має помисел, чистий від людської спокуси, і бачить слабкість, нікчемність свого єства, коротке недовге тутешнє життя, поєднаний з плоттю гній, той не впаде в берег гордині, хоч і буде мати високе достоїнство.

Царя прикрашає вінець благочестя більше, ніж царство славних, бо багатство відходить, а слава минає. Слава ж побожного життя на безсмертні віки простягається і підноситься вище тих, хто має забуття.

Здається мені недоречним, коли багаті й убогі люди від негожих вчинків терплять однакові муки. Одні ж бо від переїдання лускаються, а інші — від голоду тануть. І одні тримають світу кінці, а другим — ніде й ногою стати. Тому всі хай здоров’я набудуть, відніманням і додаванням їх треба вилікувати і до рівності нерівність належить привести.

В наші часи видався рік доброго, милосердного життя, що його настання провіщав ще хтось із стародавніх, коли або філософи царювати будуть, або царі філософствувати, бо, філософствуючи, сподобляться царства, а царюючи, не відступлять від філософії. Бо любити мудрість — творити філософію. Початок мудрості — страх Божий, його ж у грудях своїх завжди маєте явно, як істинне, що мною сказане.

Царем тебе воістину настановляю як такого, що може царювати і володарювати над пристрастями, вінцем цнотливості вінчаного і в багряницю правди одягнутого. Бо інша влада смерть має прийняти. А таке царювання забезпечує безсмертне перебування. Та у цьому віці відпускається, а ця вічних мук позбавляє.

Якщо хочеш бути шанованим всіма, будь для всіх спільним благодійником, бо ніщо так до дружби не залучає, як благодать доброчинства, яка дається тим, хто її потребує. А догоджання зі страху насправді є лестощами, які іменем облудної честі спокушають тих, хто їх сприймає (*дружби).

Гідним шани Ваше царювання буде тоді, коли над супостатами покаже силу, а до слухняних — виявить людяність. Перемагаючи тих силою зброї, беззбройною любов’ю своїх перемагає. Скільки між звіром і ягням є спільного, стільки ж між ними передбачається (*сприймається) різного.

Тілесним єством цар є рівним будь-якій людині, а силою влади подібний Богові, який є над усіма і не має на землі за себе вищого. Тому належить цареві, як і Богові, не гніватися і, як смертному, не підноситися, бо хоча й вшанований образом Божим, але і з тлінного пороху зліплений, а це означає, що рівний з усіма.

Приймай тих, хто добре порадити хоче, а не тих, хто з лестощами завжди пнеться. Перші-бо корисне вбачають у істині, другі до уявних державців звертаються, і те, що вони говорять, схоже на тілесні тіні.

Таким будь до своїх рабів, яким собі волієш мати володаря. Як слухаємо, так і почуті будемо, і як бачимо, так і побачені будемо божественним найпильнішим оком. Тому приносимо любов любові, щоб подібним подібне сприйняти (*милості милість).

Як досконалі дзеркала показують такі зображення тому, хто дивиться, якими є першообрази: світле — світлим, сумне — сумним, так і праведний Божий суд нашим діянням уподібнюється. Яким є нами вчинене, так нам і воздасться.

Давай поради у справах не поспішаючи, розмірковуй старанно, бо дуже погано, коли в діях чогось недобачиш. Адже коли від безпорадності хтось намислить зле, тоді зрозумієш добре потребу в слушній пораді, як і здоров’я дар — після випробування хворобою. Належить, найрозсудливіший царю, і порадою розумною і молитвою частою обережно випробовувати корисне світові, (*порада — роздум) (*розсуд).

Досконало керуватимеш своїм благим царством, коли всім намагатимешся опікуватися і нічого не поспішиш зневажити, бо не малим є для тебе те, що малим здається у твоїх спілкуваннях, оскільки й найменше царське слово має велику у всіх силу.

Для самого себе зроби потребою оберігати закони, наче не маєш на землі нікого, хто міг би тебе примушувати, а так і до законів виявиш повагу, сам раніше за інших їх узвичаївши, і підвладні побачать, що порушення законів є небезкарним.

Однаково грішити, якщо не забороняти тим, хто грішить, бо якщо хтось живе, дотримуючись законів, і терпить тих, хто живе беззаконно, то Богом карається як посібник злих. Якщо ж хочеш особливо вправлятися в мистецтві доброчинства, то віддавай перевагу тим, хто творить добро, а зло творити забороняй (*громадянствує).

Дуже корисно, гадаю, уникати перебування разом із злими, бо тому, хто завжди живе разом із злими людьми, доведеться або постраждати, або призвичаїтись до чогось злого. А той, хто перебуває разом із добрими, навчиться, або наслідувати добрих, або зменшенню злих.

Богом тобі довірено всесвітнє царство, тож не приймай нікого з лукавих для керування справами, творцями яких вони є (*в яких вони беруть участь). Слово віддасть Богові той, хто їм дав силу. Коли будеш їх ставити князями, хай вони багато років випробувані.

За однакове вважаю зло і гніватися на вороже лиходійство, і зваблюватися дружніми лестощами, слід обом мужньо чинити опір і від належного ніяк не відходити, — ні за безсловесну ворожнечу одних не мстити, ні за позірну приязнь інших не відплачувати.

Вважай за істинних друзів не тих, хто хвалить все, що тобою говориться, а тих, які по справедливості все робити намагаються, спільно з тобою втішаються кращими і нарікають на супротивних, — ці-бо справді виявляють знаки не позірної дружби.

Будь непохитним у великомудрому розумові, цієї земної сили величі, але, оскільки смертним правиш началом, май непохибний розум щодо речей плинних, ні в розкошах не підносся, ні в печалях не упокорюйся.

Подібно золоту, що іноді мистецтвом змінене і, в різного виду начиння перетворене, залишається золотом, так і ти, благопохвальний царю, інше від інших приймаючи начало і досягнувши найвищої честі, незмінне маючи розуміння доброго (*мудрість).

Сподівайся тоді царювати твердо, коли над прихильними до тебе пануєш людьми, коли ж над покореними силою, зазнаєш часу крамоли, а якщо через злуку приязні володарюєш, то піддані певну матимуть до володаря благопокору (*благовення).

Щоб створити державу царства, яке завжди пам’ятатимуть, то який матимеш гнів на підданих, що согрішили, таким мати і на се-

бе, грішного, сподівайся. Бо ніхто не може того, хто має таку владу карати, хіба що роздуми самого грішника нападуть.

Хто одержав велику владу, хай наслідує в міру своїх сил того, хто її йому дав. Бо інакше ніяк не носитиме образу Бога, який є над усіма і містить суть усіх начал: в цьому хай найбільше Богові уподібнюється, який ні на що не зважає, якщо треба віддати помилуванню.

Понад золото й дорогоцінні камені цінуючи багатство доброчинності, свою поповнюємо скарбницю, бо воно й тут звеселяє сподіванням майбутнього одержання блаженства і там усолоджує спокусу сподіваного. А ті, що до нас не мають стосунку, хай нас не тішать.

Намагайся світлими дарами віддячити тим, хто доброзичливо виконує твої повеління, таким чином і добрих збільшиш старання і лукавих навчиш відвикнути від злоби. Бо недобре нагороджувати і тих, хто негідно чинить.

Найчеснішим є таке царство, яке керується владою, що не схиляється перед зухвалістю (*відпір), а зважає на справедливість, (*покірливості) від жорстокості, як від звірства, відвертається, а людяність як богоподібну властивість виявляє.

Рівний суд чини і друзям і ворогам, не догоджаючи друзям (*тим, хто благоволить) задля їхньої прихильності й не опираючись ворогам через їхню ворожнечу. Адже так само недоречно виправдати неправедного, хоч він і другом є, як і скривдити праведного, хоч і ворогом є, бо зло в обох цих випадках — однакове, хоч і в протилежних речах міститься.

Суддям слід уважно і розсудливо слухати позови, бо не легким є з’ясування правди, яка часто втікає від не дуже уважних, бо коли й залишать і позивача силу [доказів] і відповідача зневажать умовляннями і вкладуть все це в глибину своїх роздумів, то знайдуть те, що в них шукали, і немає особливого гріха тим, хто сам добро дарить і хто іншим те творити побажає (*правду нелегко знайти).

Якщо й знайдеш стільки узлагоджень, скільки зірок на небі, то й тоді ніколи не переможеш Божу благодать, так що якщо хто-небудь щось приносить Богові, то й приноситься йому. І як нелегко на сонці обігнати свою тінь, яка завжди випереджає й того, хто дуже поспішає, так і неперевершену Божу благість доброчинствами своїми не перевершать люди (*Божа благість завжди є непереможною).

Невичерпним є багатство доброчинства, бо коли даєш — набуваєш і коли витрачаєш — збираєш. Той, хто має в душі своїй багато дарувати, царю, давай щедро всім, хто просить у тебе, бо незліченні за це матимеш віддяки, коли прийде час відплати за зроблене.

Волею Божою отримавши царство, уподібнюйся Богові добрими справами, оскільки ти походиш (*народився) від тих, хто може творити добро, але не від тих, хто хоче страждати. Бо вготований маєтностей достаток не забороняє чинити добро убогим.

Як око вроджене в тіло [живої істоти], так і царя послано людям, дано Богом на допомогу доброму. Належить йому, як про свої органи, про всіх людей турбуватися, щоб мали успіх в добрих справах, а не спотикалися в поганих.

Твердо сподівайся на досягнення свого спасіння, якщо ніколи нікого з підданих не скривдиш. Бо той, хто нікого не кривдить, нікого не зневажає. Якщо, не кривдячи, клопочешся про спасіння, то благодійні вчинки є набагато вартіснішими. Бо знане дає, а люб’язне — не зраджує.

Будь для підданих, благочестивий царю, і страшним, щоб мати владу, і лагідним, щоб подавати милість: ні страхом не ображай за люб’язне ставлення, ні любов’ю не нехтуй заради страху, але май необразливу лагідність і нелагідне покарання.

Якщо підданим надаєш закони словами, то попереджай їх, показуючи вчинки, хай і слова, що ними напучуєш, з добрим поєднуються життям. Так досконалою стане твоя влада: і говорячи, будь діяльним, а діючи — словесним (*і на словах і на ділі).

Більше люби, претихий царю, тих, хто молить від тебе ласки, ніж тих, хто тобі намагається приносити дарунки. Бо для тих ти станеш боржником віддяки, а ці для тебе Бога боржником роблять, який дав їм у власність те, що в них є, і повертає доброю відплатою. Богоприємна і людинолюбна твоя мудрість.

Призначення сонця — освітлювати своїми променями все створене, а майстерність, мистецтво царя полягають в опікуванні всіх, хто цього потребує (*просить). Світлішим за сонце є благочестивий цар, бо воно заходить із настанням ночі, цар же не поступається злодійству злих, а світлом істини викриває таємниці неправди.

Якщо попередніх царів прикрашала влада, то ти створив цю найсвітлішу державу, лагідністю розчиняючи велич влади і добротою перемагаючи тих, хто викликає в тебе страх. Тому під захисток твоєї лагідності приходять всі, хто потребує ласки і від злиднів хоче звільнитися, вдячні тобі присвячують пісні.

Наскільки перевершуєш усіх могутністю, настільки ж більше прагни сіяти діяння. Бо велич сили дорівнює поборенню злих діянь, що очікується від тебе. Хай і в іншому будеш проголошений Богом з короною непереможного царства. Здобудь і вінець доброчинства щодо бідних.

Перед тим, як захочеш повелівати, уважно зваж усе, що тобі потрібно, бо легка помилка, зроблена язиком, велику шкоду завдає недбалим. Якщо благочестивий задум (*повелівати) налаштуєш як музику, то суголосна доброчесності зазвучить пісня.

Належить цареві бути у всьому меткому, а особливо в судженнях про невигідні речі, і вельми неспішному лише на гнів. Оскільки ж безгнівні всіми слушно зневажаються, то хай і лютує в міру, але не розпалюється. Бо так і злих поривання вгамуєш, так і добрих провини пізнаєш.

В надійному серця твого порадникові старанно намагайся зрозуміти звичай тих, хто тебе оточує, пізнавай з обережністю і тих, хто з любові догоджають, і тих, хто підступно улещують, бо багато хто, приховуючись (*приховавшись) за прихильністю, вельми шкодять тим, хто довіряється.

Почувши корисну мову, прийми її не лише слухом, а й учинками. Так царева прикрашається влада, коли й собі належне доглядає й від іншого набуте не занедбує, але вчиться без сорому і впроваджує набуте, не відкладаючи.

Місто, укріплене неприступними мурами, нехтує численною облогою і супостатами. Благочестиве ж царство ваше, милостинями огороджене та убезпечене і молитвами, наче баштами, укріплене, нездоланним є перед ворожими стрілами і завжди перемагає.

З гідністю прийми нижнє [земне] царство, хай буде воно сходинками до вишнього [небесного] вихваляння, бо ті, хто добре ним править, цим і того сподобляються; ті ж добре правлять, які виявляють до підлеглих батьківську любов і, навпаки, підданську від них сприймають боязнь, бо заборонами запобігають гріху, а через муки випробовують їм ненависне.

Одягом, що не зношується, є благочинності риза і нетлінними шатами — любов до бідних. Належить тому, хто хоче благочестиво царювати, таким убранням прикрасити душу: одягнений у порфиру любові до бідних і небесного царства сподобиться.

Берло царства прийнявши від Бога, дивись, як догодити тому, хто тобі його дав. І як зі всіх людей ним обраний і вшанований, більше за всіх поспішай вшанувати його. Ця ж найбільша шана зобов’язує оберігати як самого себе, так і все, створене ним; повертаючи борги, творитимеш доброчинство.

Звертатися до всевишньої допомоги належить кожній людині, яка хоче спастися. Цареві ж найперше, бо опікується всіма. Під Божою охороною він і супостатів мужньо перемагає і своїх зміцнює старанно.

Бог нікого не потребує, цар же — одного Бога, уподібнюючись йому в іншому, як такому, котрий нікого не потребує і неощадно дає милостиню тим, хто просить, обачно випробовуючи своїх рабів, але всім подаючи для життя прошене: набагато краще заради достойних милувати й недостойних, ніж у достойних відбирати задля недостойних (*підданих).

Коли просиш пробачення за гріхи, вибач і ти тим, хто вчинив гріх щодо тебе, бо проти позбавлення [гріхів] — дається позбавлення, і якщо до підданих наших примирення, ти до Бога — приязнь і прилучення (*рівнослугуючих).

Тому, хто прагне бездоганно царювати, належить і від ганьби оберігатися і себе самого раніше інших соромитися, і від відвертого гріха заради них утримуватися, і таємно согрішати (*наодинці) самому собі забороняти. Бо якщо піддані сорому гідними виявляться, то набагато більше його заслуговуватиме цар (*переступаючи).

Невігласи говорять, що зло існує, якщо творити зле і муки достойне. Володаря ж хитрість [мистецтво] полягає в тому, щоб творити добро і те, що спричинятиме порятунку. Не відчуження від злих виправдовує володаря, а подавання добра вінчає його. Тож хай думає не тільки про те, як віддалитися від злостивості, але хай прагне й правду прийняти.

Невблаганною є смерть до світлості санів: всіх перемелює своїми всеїдними зубами. Тому ще до невідворотного її приходу перекладімо на небо маєтностей багатство. Бо ніхто з тих, хто в світі накопичує, туди відійшовши, його не знаходить, але, все на землі залишивши, нагим мовить слово про своє життя (*не стращається).

Паном над всіма є цар; рабом же з усіма є Божим. Тоді ж найбільшим назоветься паном, коли володітиме собою і не буде рабом марнотних розкошів, але, маючи за помічника благочестивий помисел, непереможного самодержця безсловесних пристрастей, матір всієї похоті всезброєю чеснот позбавить влади.

Так само як тіні слідують за тілами, так і гріхи йдуть вслід за душами, виразно зображаючи їхні діяння. Тому не зречешся їх і на суді; самі-бо про кожного свідчать справи, не подаючи голосу, але такими виявляються, якими ми їх вчинили.

На рух корабля, що пливе по морю, схожий перебіг короткого цьогочасного життя. Нас, як і тих, що пливе на ньому, спокушає і помалу тягне за собою течія, кожного допроваджуючи до свого кінця. Якщо це так, то, оминаючи плинні речі світу, припливемо до того, що перебуває навіки-віків.

Гордий і призвичаєний до вихваляння чоловіче, не заносся, подібно юнакові з високого роду, а подумай про тіло і погамуй серця величання. Якщо й є володарем на землі, то хіба невідомо, що взятий від землі, від пороху, на престол зійшовши, до нього з часом і повернешся.

Намагайся завжди, непереможний царю, робити так, як ті, що почали підійматися сходами, бо вони не раніше стають на найвищий щабель, ніж досягнуть верху сходів; так і ти, маючи добре сходження, й вишнього царства нагороду одержиш, яку тобі з дружиною хай дасть Христос, цар царів і їм підлеглих, навіки. Амінь.

Кінець

Викладу повчального Агапіта, диякона, Юстиніану, цісарю, який у еллінів царем (*називається), сувій.

Рік буття світу 7136 ⁴. Індикта 11. Сонця оберт 24. Місяця 11. Вруціліто ⁵ — 2.

ПРИМІТКИ

Перекладено зі словенської (церковно-слов’янської) мови за першодруком: Любомудрого кир Агапіта, диякона, найблаженнішому і благочестивому цареві Юстиніану та всім, хто хоче панувати над пристрастями, розділи повчальні. — К., 1628. — С.22. Мовна редакція перекладу І. Чепіги.

 ¹ Тобто первісна структура твору була поетична й мала акровірша.

 ² Доротей — святий, візантійський духовний письменник (? — 620), автор аскетичних «Настанов» і 30 слів про подвижництво. Тут і далі вставлені в дужках слова із зірочкою перенесені із написів на полях.

 ³ Термін «Росія» тут подається в церковному розумінні: межі правління київського митрополита. Йдеться про Києво-Печерський монастир.

 ⁴ Тобто 1628 року.

 ⁵ Вруціліто — спосіб християнського літочислення з п’ятнадцятирічними періодами від встановленого часу.

Попередня       Головна       Наступна