ІСАЯ КОПИНСЬКИЙ, ІСАКІЙ БОРИСКОВИЧ, АВРААМІЙ
АКТ, ДАНИЙ ПЕТРУ МОГИЛІ НА З’ЄДНАННЯ ПЕЧЕРСЬКОЇ ТА БРАТСЬКОЇ ШКІЛ,
1632, 5 січня
Ми, Ісая Копинський, милістю Божою архієпископ київський, галицький і всієї Росії митрополит православний, і ми всі, православні єпископи, архімандрити, ігумени, ієромонахи, протопопи, ієреї, синове святої східної апостольської церкви, послушенства архієпископа константинопольського та вселенського патріарха, а братія уписна Братства церковного Київського, ставропігії константинопольського патріарха, пастиря нашого, при церкві святих Богоявлень, що є в місті Києві, відомо чинимо всім загалом, як і тоді бутнім, так і майбутнім людям усілякого стану та кондицій, що в Бозі превелебний, його милість панотець архімандрит святої великої лаври Печерської, кир Петро Могила, воєводич земель Молдавських, маючи здавна передзавзятгя та побожного замисла рятувати православну церкву руську, всіляко сприяти людському збавленню, зібрав до себе великим старанням та немалим коштом людей, досвідчених у святому східному благочесті, гідних управністю у вільних науках та побожних, аби через них якнайпристойніше уфундувати школи монастирю Печерському Київському із пожитком збавлення душі всього православного руського народу і для своєї духовної утіхи, що привів і до звершення, але від їхніх милостей панів шляхти Київського воєводства, як і його милості пана гетьмана і всього рицарства війська його королівської милості Запорозького і всіх інших їхніх милостей панів, до того ж Братства нашого київського уписних братів, посильно було прошено, аби ті школи, які були в його Печерському київському монастирі, переніс до вищеназваного монастиря Братського київського і сам, як церкви, монастиря та шкіл, так і всіх до тієї ж церкви, монастиря та шкіл належних, як наділених раніше фундацією його милості, так і через його милість уфундованих дібр, дожиттєвим дозорцем, опікуном та оборонцем був, разом із братіями, від нас усіх, від духовних, так і світських братів, до того братства уписаних, обраними щорічно старостами. В чому його милість, побачивши прохання наше слушним і всій, церкві нашій православній потрібне та пожиточне, зізволив на те охітно, як на жадання вищеназваного духовенства, так і на жадання їхніх милостей панів обивателів київського воєводства і всіх повсюди шляхетського стану, також війська його королівської милості Запорозького, до того ж братства нашого уписних братів, заховуючи цілим наш фундуш, наданий нам од святійшого архієпископа константинопольського та патріарха вселенського, пастиря нашого, при тому й те зберігаючи, аби тільки від особи своєї, як брат наш, до того ж Братства нашого Київського уписаний, і від нас, усіх братів, згідно обраний, тому всьому вищеназваному монастирю та церкві з усіма до них належними добрами, і данинами, і з усіма прибутками був дожиттєвим опікуном, оборонцею і через себе там-таки уфундованих шкіл фундатором та патроном, а не з уряду свого архімандричого. А після смерті його милості вільно буде тій вищеназваній братії монастиря Печерського, через його милість на тому місці, при церкві Братській Київській уфундованій, разом із нами, духовними і з усіма їхніми милостями уписними [братами], згідно й зарівно когось православного чи духовного, чи також світського чоловіка, на те здатного, обрати на певний час за такого ж дозорця, та опікуна, та оборонця того вищезгаданого місця при церкві нашій Братській Київській. Однак, коли тепер, за благословенням нашим митрополичим, та школа має фундуватися, так само й по смерті його милості панотця архімандрита, так і по смерті моїй, за благословенням наступників моїх, поки в благочесті та послушенстві константинопольського патріарха триватимуть, має творитися всілякий порядок і патрона мають обирати спільно від усіх духовних та світських, де й ім’я митрополиче в поминаннях та октеніях церковних має бути згадане, з огляду на те, що як спочатку за старанням нашим, так і тепер за благословенням те місце має фундуватися. А щоб це все без жодного порушення як з нашого, так і з його милості боку бути й тривати могло, ми всі, вищезгадані духовні, уписні братія Братства церковного Київського, самі від себе та йменням усього іншого духовенства, братії нашої, до того ж уписних [братів] Братства, дали його милістю панотцю архімандриту того нашого листа із печаткою нашою братською і з печатками урядів наших духовних і з підписами рук наших.
Діялось у Києві, січня, п’ятого дня, року тисяча шістсот
тридцять другого
Ісая Копинський, митрополит київський, рукою власною
Ісакій Борискович, єпископ луцький та острозький, рукою власною
Авраамій, єпископ, рукою власною.
ВІЙСЬКОВИЙ ЛИСТ ГЕТЬМАНА ІВАНА ПЕТРИЖИЦЬКОГО 1 І ВСЬОГО ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ІЗ ВИЯВОМ ЗГОДИ НА З’ЄДНАННЯ ЛАВРСЬКОЇ МОГИЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ ІЗ БРАТСЬКОЮ БОГОЯВЛЕНСЬКОЮ
1632 року, 12 березня
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, пресвятої та живородящої Тройці, на вічну пам’ять тієї речі станься, амінь.
Ми, Іван Петрижицький, гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості Запорозьке, бачачи, що їхня милість панове отці й пастирі наші, все духовенство православне разом із старшим та зверхнім своїм, його милістю паном отцем митрополитом, кир Ісаєю Копинським, тут-таки їхня милість панове шляхта, обивателі Київського воєводства та й усі інші уписні до Братства Київського православного, послушенства святійшого архієпископа константинопольського, патріарха вселенського, уфундованого при церкві святих Богоявлень у Києві, згідно та одностайно просили превелебного його милості отця кир Могилу, воєводича земель Молдавських, на той час бутнього архімандрита Печерського Київського, аби школи, фундовані від його милості в монастирі Печерськім Київськім на підпору всього православ’я східного фундування і в них бутніх навчителів, братію того ж монастиря Печерського Київського, зізволив перенести до Києва на місце при церкві вищезгаданій Богоявлень Братської Київської і там їх, разом із навчителями їхніми, навічно уфундувати, як при ставропігії святійшого архієпископа константинопольського, патріарха вселенського, і як на місці, пригіднішім до виховання учнів. Визнали отож ми, все вищезгадане королівської милості військо Запорозьке, за річ святобливу і всій церкві православній вельми потрібну та пожиточну, аби, згідно прохання вищеназваних їхніх милостей людей обох станів, ті школи на місці вищезгаданому при Братській церкві Київській були фундовані. Відтак і ми також, усе військо Запорозьке, донесли прохання наше до його милості вищезгаданого пана отця архімандрита, аби на те зізволив, про що згадані їхні милості духовенство та шляхта, їхні милості, жадали та просили. На це згідне й церкві святій східній пожиточне прохання та жадання всіх нас, вищеназваних людей духовного та світського стану, шляхетського та війська Запорозького, його милість отець архімандрит добровільно зізволив за тією доповіддю, аби він сам із власних своїх отчих та дідичних дібр школи із їхніми навчителями, братією монастиря Печерського Київського, на згаданому місці при церкві святих Богоявлень Братській Київській уфундувавши, всього того місця, церкви, монастиря та шкіл, як старший того Братства нашого уписний брат, був дожиттєвим дозорцем, опікуном та оборонцем і завідував усіма на ту ж таки церкву, монастир, школи та шпиталь наданими і тими, що надатися мають від будь-кого фундаціями та прибутками, і керував разом із щорічними старостами, обраними від усього Братства, і з відомістю та зі спільною радою всього православного Братства, уписного до тієї церкви, вистерігаючи того пильно, аби братія із монастиря його милості Печерського Київського, уфундована там для справування церкви та монастиря і також для розмноження наук шкільних уфундована, залишаючись під послушенством та благословенням святійшого архієпископа константинопольського, вселенського патріарха, побожно й самі жили й інших науками своїми до побожного життя приводили й пильний догляд мали й постерігали якнайуважніше, аби нічого від будь-кого у вірі нашій православній і в канонах семи святих уселенських та помісних соборів, також і старожитнім святобливим звичаям святої східної церкви не діялося супротивного та непристойного. Що ми, вищеназваний гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості Запорозьке, при вищезгаданих від нас донесених проханнях до його милості пана отця архімандрита, із згаданими отого стану та кондиції людей, легко й охоче дозволили його милості, як старшому брату, уписному до того вищеназваного Братства, тільки з таким уміцненням, аби той вищенайменований уряд, догляд, та опікунство, та справування церкви, монастиря, шкіл і шпиталю, також до них наданими добрами та фундаціями, управління та дожиттєве завідування не на уряд архімандричий Печерський, а тільки на саму окрему особу його милості вищеназваного кир Петра Могили, воєводича земель Молдавських, стягалося й розумілося. А по смерті його милості має залишатися в силі та волі вищеназваної братії монастиря Печерського київського, уфундованої у Братстві нашому київському, з відома та радою всього Братства, уписаного до цієї церкви, або будь-кого вони захочуть на те здібного, благочестивого і церкві православній зичливого, чи духовного, чи світського стану чоловіка за старшого свого на місце вищеназваного його милості пана отця архімандрита на певний час обрати, ні від кого те їм щоб не було боронено та перешкоджено, але аби те в силі їх самих залишалося. Це братії законникам Печерського монастиря, вічно уфундованій при церкві Братській київській, ми, все вищеназване військо його королівської милості Запорозьке, як іменем нас усіх тепер бутніх, так і тим, які напотім мають бути, полковникам нашим Запорозького війська, прирікаємо та обіцяємо в обороні своїй як їх самих, так і церкву, монастиря, школи, шпиталь і все до них належне мати, від усіляких неприятелів, противенців та перешкод міцно боронити, заступатися і ставитися за них аж до смерті своєї.
На що для ліпшої в тому всьому певності й тривалості дали ми його милості отцю архімандриту і згаданій братії цього нашого військового листа із печаткою нашою військовою та з підписами рук наших.
Діялось у Каневі, місяця березня, 12 дня, року 1632.
Іменем пана Андрія Гавриловича, гетьмана, і всього війська
Запорозького руку підписую:
Сава Гробневський, писар війська Запорозького
Іменем його милості пана Івана Петрижицького, гетьмана, й усього війська Запорозького підписую:
Сава Гробневський, писар війська його королівської милості Запорозького
НАКАЗ ГЕТЬМАНА ІВАНА ПЕТРИЖИЦЬКОГО КИЇВСЬКОМУ ОТАМАНУ Й КОЗАКАМ ПРО РІШЕННЯ ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА З ПОВЕЛІННЯМ НЕ ЧИНИТИ ПЕРЕШКОД ПРИ ПЕРЕДАЧІ БРАТСЬКИХ УСТАНОВ ПЕТРУ МОГИЛІ,
1632 року, 17 вересня
Іван Петрижицький, гетьман, із військом його королівської милості Запорозьким.
Отаману та всім товаришам нашим доброго здоров’я від Господа Бога зичимо постійно заживати.
Як завше із предків своїх військо Запорозьке звикло чинити старання про добре й пожиточне Божій церкві, не менше й тепер у тому не перестаючи, особливо бачачи, знати, зізволення Святого Духа, згідне тут постановлення всього народу нашого руського, духовного та світського, їхньої милості панів шляхти, як і поспільства, аби науки або навчання у Святім Письмі до підпори благочестя нашого при церкві Братській святих Богоявлень були із старанням, коштом та накладом у Бозі превелебного отця, його милості, Петра Могили, воєводича земель Молдавських, архімандрита монастиря Печерського. Відтак ми, бачачи вельми слушну річ і церквам Божим пожиточну, будучи зобов’язані тією ж милістю братерською, зізволяємо, на те припадаємо і при тій церкві Братській, як і при школі новозакладеній та шпиталі, що до неї належать, зобов’язуємо стояти й опонувати до смерті своєї. І вам владою мого гетьманства, а іменем усього війська наказуємо, аби всі, згідно зі своєю братією тієї церкви знісшись, у силу, завідування, старання і про неї обміркування його милості отцю архімандриту, старшому брату й промотору того заходу, подавали [підмогу], на жодну річ не оглядаючись, на що вам цього листа нашого із військовою печаткою та з підписом руки писарської даємо.
Писано в Каневі, року 1632, місяця березня, 17 дня.
ПРИМІТКИ
Перекладено з книжної української мови за виданням: Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. — Т. II. — К.,1898. — С. 412-427.
1 Петрижицький Іван — гетьман Запорозького війська в 1631 — 1632 рр.; інакше його звали Петражицький-Кулага. Був позбавлений гетьманства в вересні 1632 р. на козацькій раді в Масловому Ставу і страчений у Каневі.
