АДРІАНОВА-ПЕРЕТЦ Варвара Павлівна [30.IV (12.V) 1888, м. Ніжин, тепер Черніг. обл. — 6.VI 1972, Ленінград] — укр. і рос. літературознавець, фольклорист, мовознавець, текстолог, бібліограф, чл.-кор. АН УРСР з 1926 і АН СРСР з 1943. Дружина В. М. Перетца. Закін. 1910 Вищі жін. курси (Київ), 1912 — Київ. ун-т. З 1934 працювала в Ін-ті рос. л-ри АН СРСР (Пушкін. дім), 1947-51 — зав. сектора давньорус. л-ри. Досліджувала укр. л-ру 16 — 18 ст., укр.-рос. літ., мовні, культур, взаємини, укр. паломницьку л-ру, укр. театр 16 — 18 ст. та шкільні драми 17 — 18 ст. тощо. Аналізувала пам’ятки давнього письменства, їхню мову, здійснювала текстол. роботу (статті рос. мовою «Фразеологія і лексика „Слова о полку Ігоревім"», 1966; «„Слово о полку Ігоревім" і пам’ятки російської літератури XI — XIII ст.», 1968), вивчала мову, стиль, символіку укр. фольклору («Полтавські прислів’я в записах 1850-х років», 1927; «Казки про лисицю-сповідницю», 1932), народну етимологію («Стара українська етимологія слова „горілка"», 1928). Автор праць «Сцена та костюм в українському театрі XVII—XVIII вв.» (1925), «До історії пародії на Україні в XVIII віці» (1928), «З історії сатирично-гумористичної рукописної української літератури XVII — XVIII ст.» (1957) та ін. А.-П., як і П. Житецький та В. Перетц, стверджувала, що саме давньоукр. пародійні та сатир.-гумористичні твори перекидали місток до нової укр. л-ри та літ. мови на народнорозм. основі. А.-П. була ініціатором видання та першим редактором «Трудов отдела древнерусской литературы». Під її керівництвом підготовлено три академ. курси історії рос. л-ри, за її редакцією видано ряд пам’яток, зб. билин.
Літ.: Варвара Павловна Адрианова-Перетц. М., 1963; Труды Отдела древнерус. л-ры Ин-та рус. л-ры (Пушкин. дом) АН СССР, т. 24. Л-ра и обществ. мысль Древней Руси. К 80-летию со дня рождения чл.-кор. АН СССР В. П. Адриановой-Перетц. Ленинград, 1969; Крекотень В. Визначна дослідниця письменства і фольклору. «Нар. творчість та етнографія», 1972, № 5; Махновець Л. Є. Пам’яті В. П. Адріанової-Перетц. «Рад. літературознавство», 1972, № 7.
Є. С. Регушевський.
