Попередня     Головна     Наступна





СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА — мова сучас. засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, худож. творчості, розм. стилю. У широкому розумінні ототожнюється з новою українською літературною мовою (у сучас. нормат. словниках, граматиках саме в такому розумінні використовуються тексти нової укр. літ. мови, що сприймаються сучас. читачами як нормативні). У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років. Визначальними для неї є літ. норми (див. Норма мовна), яких дотримується середнє, найактивніше в сусп. житті, покоління. Досить поширене ототожнення С. у. л. м. з мовною практикою одного-двох ост. десятиліть, протягом яких помітні зміни в словниковому складі, тенденції у словотворенні, активні процеси в синтаксисі, нові стиліст. явища, зумовлені функціонуванням одиниць мови у різних сферах спілкування. Словник С. у. л. м. активно поповнюється різногалузевою термінологією. З кожної галузі науки, техніки, із спец. л-ри до загальномов. лексикону потрапляє тільки частина термінів, що стають основою для утворення похідних слів (напр., біокібернетика, біокібернетик, біокібернетичний). Загальновідомими й загальновживаними стали в С. у. л. м. такі терміни, як комп’ютерна техніка, комп’ютерне забезпечення, комп’ютеризувати, комп’ютеризація, програміст, роботизовані дільниці та ін. У зв’язку з аварією на ЧАЕС (1986) виникли цілі списки слів і словосполучень, пов’язаних із поняттями атом, радіація, забруднювати, ліквідувати. Два ост. дієслова набули в сучас. мові нових значень, спеціалізувавшись як терміни, пор.: радіаційне забруднення води, забруднені продукти; ліквідатор, ліквідаторський (пор. ліквідація наслідків аварії). Урізноманітнюється сполучуваність частот. слова екологія: екологія ноосфери, екологія духовності і культури, духовна екологія, екологія мови.

С. у. л. м. засвідчує значну кількість найменувань-словосполучень, які виступають засобом інтелектуалізації мови, аналіт. мовного оформлення нових понять. Помітно зростає кількість номінат. одиниць, словосполучень на означення часових понять, які відповідно оцінюються у сусп. мовній практиці: період стагнації, доба застою, застійна пора, культівські часи, посткультівські часи, тоталітарна система, атомно-космічне століття, дочорнобильський період та ін. У публіцист. словнику С. у. л. м. активізувалися експрес, утворення від власних імен на -щина з узагальненим негат. змістом: валуєвщина, сталінщина, брежнєвщина. Близькі до форм на -щина значення передають утворення із суфіксами -ізм/-изм, -ізація/-изація, -іст/-ист. Ці іменникові суфікси досить продуктивні в сучас. укр. словотворенні (пор.: речовізм, побутовізм, приятелізм, політизація). Книжні стилі С. у. л. м. використовують моделі слів із префіксами й суфіксами типу а-, анти-, архі-, бі-, де-(дез-), ре-, -ант, -ер, -ура та ін., що вживаються для творення термінів. Помітно зросла вага слово- й основоскладання, напр.: стоп-кран, фільтр-прес, атомохід, місяцехід, ракетоносець; збільшилася в словниках кількість слів із першими частинами авіа-, авто-, аеро-, гідро-, газо-, біо-, водо-, кіно-, космо-, метало- та з кінцевими -воз, -хід, -нос. Вага слів типу автопансіонат, кінолітопис, кіножанр, кіномова, кінопанорама, телеаудиторія, теледокументалістика, телесеріал, фотоновела, фотопубліцистика постійно зростає. Утворені вони, як правило, із словотв. частин ін. мов, але в С. у. л. м. дають початок новим словам. Лекс. склад С. у. л. м. протягом ост. десятиріч увібрав у себе такі номінації: аерозоль, батискаф, круїз, кемпінг, транзистор, алергія, бестселер, геронтолог, смог, сертифікат та ін. У побуті поширилися слова-понятгя: акрил, дедерон, торшер, джерсі, колготки, джинси, кліпси, біжутерія, міксер, тостер, універсам, супермаркет, спортлото. Не лише в засобах масової інформації та діловому спілкуванні, а й у розм. мові відчутно збільшилася кількість запозичень типу імідж, менеджер, спонсор, лідер, лайнер, телефакс, навколо деяких з них закономірно виникають словотв. гнізда (пор.: спонсорний, спонсорувати). Процес поповнення словника С. у. л. м. відбувається також за рахунок діал. і розм. джерел. Зокрема, тер. окресленість у літ. мові втратили такі слова, як леґінь, ватра, кептар, колиба, трембіта, ґазда тощо. З розширенням наук, пізнання світу зростає кількість найменувань, причому не лише тих, що пов’язані з н.-т., індустр. процесами. Увага до етн. культури, культур.-істор. спадщини народу так само впливає на актуалізацію певної лексики в С. у. л. м. Займають своє місце в словнику такі етнографізми чи фольклоризми, як веснянки, гаївки, гагілки чи назви з дит. фольклору — забавлянки, пестушки, утішки, чукикалки.

Нові слова приходять у мову разом з різноманітною худож. творчістю народу, з худож. нар. промислами, напр., з вишиванням, різьбярством, килимарством. Інший функц. зміст виявляють назви давніх звичаїв, обрядів, так само як і назви старод. одягу типу свитка, кожушок. У С. у. л. м., що виступає у писемній і усній формах і представлена в різних функц. стилях (див. Стильові різновиди української мови), помітні деякі тенденції в оновленні виражальних засобів книжних і розмовних стилів. Зростає кількість абстр. номінацій. Книжні стилі послуговуються продуктивними віддієсл. утвореннями на -ння і відприкм. утвореннями на -їсть, дієприкм. і дієприсл. конструкціями, ускладненими реченнями. Названі засоби відбивають абстр. форми вираження наук. думки. Вони властиві й деяким жанрам публіцистичного стилю, науково-популярного, художнього стилю.

Книжні слова типу амбіція, глобальний, емпірик, реалізм, академізм, консерватизм, нігіліст, цивілізація, компетенпія, факт, фактор, фрагмент, сентенція поширилися у сучас. усно-розмовній літ. мові, насамперед мові інтелігенції, звідки потрапляють на сторінки худож. прози, в автор. і пряму мову персонажів. Майстерно обігрує книжні вислови О. Чорногуз, досягаючи комічного, сатир, ефекту. У С. у. л. м. розгалужуються ті понятійно-тем. поля, які набувають соціального звучання. Напр., показова для розкриття теми бюрократизму лексика й фразеологія, яку вживає у худож. творі В. Дрозд: портфельна хвороба, черв’як портфельний, болячка портфельна, посадові люди, сигналізувати, спецвечори на високому рівні, терміновий дзвоник з управління, самогіпноз промов і т. д. Критику бюрократичної діяльності письменник передає характерними парафразами: «Так що, мати каже, уже косо розписуєшся»; «Ну, резолюції різні там накладає на бомагах, біля начальства треться».

Показник життєздатності літ. мови — динаміка її розм. різновиду. Розм. експресивні структури індивідуалізують мову, передають відтінки емоц. сприймання дійсності, надають літ. тексту природного, свіжого звучання. Проте розм. стиль укр. літ. мови через нерівномірність, непропорційність розвитку функц. стилів, через обмеження сфер застосування літ. мови не має усталених, вироблених стиліст. норм. Під впливом російськомовного оточення носії укр. мови часто послуговуються мішаниною з рос. та укр. слів, т. з. суржиком. Усно-розмовний різновид С. у. л. м. також зазнає впливу діалектів, внаслідок чого виникають варіантні норми (див. Варіантність норми). В усній формі літ. мови поширені некодифіковані варіантні наголоси в особових формах дієслів типу зберемо, візьмемо та ін. Літ. норми передбачають вимову голосного и (син, робив), м’якого с’ (український), на відміну від діал. вимови сиен, робиев, україншки’й. Як порушення сучас. літ. вимови сприймається м’яка вимова приголосного л перед е типу лєкція, бібколєктор, що трапляється у старших за віком мовців.

Розширення сфер уживання С. у. л. м. закономірно веде до збільшення кількості варіантних форм, до детальнішої диференціації стиліст. норм як усного, так і писем. різновиду літ. мови. Існують певні часові межі для конкр. норм сучас. літ. мови щодо слововживання, лекс.-синтакс. сполучуваності, варіантності наголошування, розрізнення синтакс. варіантів і синонімів. Диференціація літ. норм та їх кодифікація має здійснюватися на грунті соціолінгв. досліджень з урахуванням оцінних критеріїв. Як навч. дисципліна С. у. л. м. охоплює відомості про фонет. і фонол. будову укр. літ. мови (див. Фонетика, Фонологія), її лексику та фразеологію з погляду походження, лекс.-семант. структури, морфонологію, морфол. і синтакс. будову. Окремо розглядається словотвір, а також принципи укр. правопису. Навч. курс побудовано за рівнями одиниць мови, тому часові і диференційні стиліст. характеристики «розчиняються» у широкому розумінні «сучасності» літ. мови. Акцент робиться на структурній організації мови, на встановленні парадигм, класифікації мовних одиниць, без урахування їх частотності, особливостей функціонування й розподілу в текстах. Пізнання мовної структури пов’язане з виокремленням протягом ост. десятиріч у традиц. класифікац. схемі таких розділів, як морфонологія, словотвір, синтаксис словосполучень, інтонац. будова речення. Розрізнення феномена С. у. л. м. як частини історії української літературної мови і як навч. дисципліни диктує вибір різних методів дослідження і відповідних описів цих лінгв. об’єктів. Вивчення структури С. у. л. м. за рівневими одиницями, напр., аналіз певної морфол. категорії, типів простих чи складних речень передбачає закономірне звертання до функц. стилів і спостереження над уживанням цих одиниць. Сучас. наук. підхід об’єднує структур.семант. і функц. аспекти вивчення С. у. л. м. В ост. десятиліття помітно зросла кількість досліджень з укр. словотвору, структур.-семант. синтаксису.


Літ.: КСУЛМ, т. 1-2. К., 1951; Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучас. укр. літ. мови, ч. 1. К., 1972; СУЛМ. Вступ. Фонетика; Морфологія; Синтаксис; Лексика і фразеологія; Стилістика. К., 1969 — 73; Грищенко А П. [та ін.] Сучас. укр. літ. мова. К., 1997.


С. Я. Єрмоленко.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.