Попередня     Головна     Наступна





УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ. Стали більш-менш регулярними після приєднання України до Росії 1654 і відтоді характеризувалися в різні періоди, по-перше, неоднаковим співвідношенням впливів однієї мови на іншу, по-друге, різними стильовими і соціальними сферами проникнення елементів однієї з цих мов в іншу і, по-третє, неоднаковим ступенем адаптації взаємних запозичень. У 17 — на поч. 18 ст. відбувався взаємовплив обох мов, хоч і по лінії різних стилів, тоді як пізніше — переважно односпрямований вплив з боку рос. мови на українську. Вплив укр. мови відбувався в 17 — на поч. 18 ст. не тільки в рамках звичайних міжмов. контактів (у рос. мові тієї доби: гирло, смак, смачный, шинок, шинкарь, злочинец, шукать, повинности, универсал, комисия та ін.), а й у руслі загальнокультурного укр.-білорус, («західноруського») впливу на культуру й мову Моск. д-ви. Цей вплив проходив по лінії обох осн. стильових різновидів староукр. літ. мови — «слов’яноруської» і «простої»: через конфес. стиль, оскільки укр. церк.культурні діячі та книжники посіли важливі місця в рос. церкві (напр., запозичення іншомов. слів, особливо з польс. мови, через укр. посередництво: кафедра, метрика та ін.; вплив укр. варіанта вимови літургійної церковнослов’ян. мови: зокрема, вимова літери г як фрикативного, а не вибухового приголосного: Господь, Бог, благо, глас та ін., вимова літери Ђ як і, а не е: вик, мисто та ін.); через мову л-ри (интермедия та ін., у рос. поезії того часу: красна панна, зрадлива фортуна та ін.); як наслідування укр. граматичної (особливо Мелетія Смотрицького) та ораторсько-проповідницької (Йоаникія Галятовського та ін.) традицій (ритор. і худож. засобів, форм синтакс. побудов тощо). Запозичення з рос. мови в цей час обмежувалися переважно офіц.-діловим стилем і військ, лексикою (посланник, піхота та ін.). Проте починаючи з реформ Петра I разом з поступовим, але послідовним обмеженням функцій укр. літ. мови і витісненням її з багатьох сфер сусп. життя (заборона в 1720 укр. книгодрукування, переведення пізніше викладання та діловодства в Україні на рос. мову, витіснення укр. варіанта церковнослов’ян. мови з релігійного і, відповідно, із шкіл. вжитку, заборони перекладу на укр. мову з ін. мов — аж до політики русифікації рад. часу; див. докладніше в ст. Мовна політика) вплив рос. мови на українську дедалі збільшувався і поширювався на різні мовні рівні.

Цей вплив виявляється як пряме запозичення слів — переважно з укр. фонетичною та словотв. (морфемною) адаптацією (більшовик, вертоліт, прокатник — рос. прокатник), зокрема як калькування (піонер, Рада — рос. Совет, радянський, супутник Землі, винищувач — рос. истребитель, розкуркулення — рос. раскулачивание, жовтеня — рос. октябренок, колгосп, п’ятирічка, виконроб — рос. прораб), рідше без такої адаптації (затвор, тройка коней, льотчик, духовка, гонка, неустойка, взвод, снаряд, болванка, гонщик, натурщик, усушка, утруска, рубильник, політрук, зокрема в тех. термінології: башмак, вилка, залізнична вітка, залізничний состав), як активізація в укр. мові словотв. моделей та грамат. форм, не дуже характерних для неї (напр., творення віддієсл. іменників із знач. дії на -к-а: доставка, переробка, посадка; вживання акт. дієприкметників теп. ч.: бажаючий, керуючий, загниваючий, обслуговуючий; відносних прикметників із суф. -очн-, -ечн-: виставочний, гоночний, копієчний), активізація того слова, тієї словотв. моделі або грамат. форми, які є спільними для обох мов (пор. зрослу частотність протягом кількох ост. десятиліть перших членів у поданих парах: голубий — блакитний, полтавчани — полтавці, шапка батька — батькова шапка, допомога батьку — батькові). Запозичення іншомов. слів здійснювалося в укр. мові на тер. Рос. імперії та СРСР переважно через рос. мову як мову-посередник. Якщо до 1917 вплив живої рос. мови поширювався звичайно в містах та пром. центрах, а літературної — переважно серед держ. службовців та вищих прошарків укр. суспільства, незначною мірою охоплюючи основну тоді масу укр. народу — селянство, то починаючи з 30-х pp., a особливо в повоєнний час, він значно посилився. Це було наслідком як інтенсивних міграц. процесів (переселення селян до міст, росіян в Україну, а українців — у Росію), надзвичайно централізованої адм. політики, так і політ.-ідеол. настанов: офіц. проголошення в 2-й пол. 40-х pp. особливої ролі рос. народу і рос. мови в СРСР та взятого в 70-і pp. курсу на створення «нової історичної спільності людей — радянського народу».

На західноукр. землях (Галичина, Закарпаття, Пн. Буковина) до 40-х pp. вплив рос. мови відбувався особливо цілеспрямовано заходами кіл москвофіл. орієнтації, але спостерігався переважно серед деяких груп інтелігенції (див. Язичіє). З 2-ї пол. 40-х pp. він став набувати таких же тенденцій, як і по Україні в цілому, але з тими відмінностями, що, по-перше, тут менше розвинена промисловість і, отже, не такі інтенсивні міграц. процеси, а по-друге, якщо брати окремо Галичину, то рівень нац. самосвідомості її населення був і є вищим, ніж в ін. регіонах.

Запозичення з укр. мови в сучас. рос. літ. мові обмежуються здебільшого лексикою. Це насамперед слова побутово-етногр. та істор. характеру, вживання яких співвідноситься саме з Україною (хата, шлях, галушки, горшка, свитка, шинок, шинкарь, бандура, гопак, булава, гайдамак, батька — про отаманів, хлопец та ін.), невелика кількість слів, що вже не асоціюються з Україною (местечко, детвора, девчата, косовица, хлебороб, землероб і за цим зразком — хлоп-короб, доярка; у 20 — 30-і pp.: хата-читальня, хата-лаборатория), слова і вислови, що вживаються в рос. мові із спец, стиліст.-оцінною заданістю, переважно зниженого характеру — для підкреслення «простоти» мовлення та «демократизму» мовця (аж, с гаком: сто километров с гаком, жинка, батька зам. отец, не лезь поперед батьки в пекло), із жарт.-ірон., несхвальним або зневажл. забарвленням (торба, раззява, не рыпайся, куркуль — про скупу людину, школяр, вирши, малевать, делать абы как, моя хата с краю, в огороде бузина, а в Киеве дядька), зокрема ті, що вживаються тільки або здебільшого щодо українців, України (самостийный, щирый украинец, мова); деякі жін. особові імена (Оксана зам. Ксения або Аксинья, пестливі форми Маруся, Наталочка). З українізмів на рівні словотворення виділяється модель неофіц. позначення адм.-тер. одиниць типу Смоленщина, Рязанщина, Тамбовщина (за зразком Полтавщина тощо), а також уже згадувана непродуктивна модель з -роб (хлопкороб і деякі інші). Проникненню українізмів у рос. літ. мову сприяла творчість ряду двомовних укр.-рос. і рос. письменників — українців або з України походженням (Г. Квітка-Основ’яненко, М. Гоголь, М. Островський та ін.), а також рос. письменників, що писали на укр. тематику (О. Пушкін та ін.) або широко вводили елементи укр. мови (О. Серафимович, М. Шолохов та ін.). У рос. мові на тер. України багато також випадків ненормат. слововживання (одолжить у знач. ‘узяти в борг’ зам. занять за зразком позичити), з виходом на акцентол., фонет. і грамат. рівні: сом, баран — род. в. сома, барани; шо зам. что, частка та зам. да: А шо такое? Та ты шо?!; мой малóй, моя малáя — про дітей; порушення норм синтакс. керування: скучать за кем. В укр. мові кількість ненормат. русизмів ще вища (у просторіччі: ладно ‘ гаразд’, стройка, застройщик, уборка, уборщиця, больниця, лікарство, часи, у мові освічених людей словотв. кальки типу міроприємство зам. захід, співставляти зам. зіставляти, семант. кальки на зразок я рахую, що... зам. вважаю під впливом считаю, являється зам. є), з виходом на акцентол., фонет. і грамат. рівні (дрова, одинадцять, хароший; у формах множини — домá, шохверá; у керуванні — дякую вас, згідно списку, лекція по фізиці та ін.). Поширені рос. пестл. форми особ. імен: Альоша, Лєна, Свєта, Міша, Діма та ін. Мішана укр.-рос. мова називається суржик. Говорячи про У.-р. м. к., слід мати на увазі також взаємодію цих мов на діал. рівні, де, з одного боку, має місце масове проникнення елементів рос. мови в українську (особливо в укр. говорах Сходу і Півдня України) аж до помітного витіснення останньої (в укр. мовних масивах за межами України на тер. колишнього СРСР), а з другого, — проникнення елементів укр. мови в російську на Дону, Кубані, Воронежчині та ін. і в рос. острівні говірки на тер. України.

У.-р. м. к. досліджували П. Житецький, Л. Булаховський, В. Виноградов, І. Білодід, Г. їжакевич, Г. Гнатюк, Ю. Шевельов, О. Горбач, Г. Гюттль-Фольтер (Гюттль-Ворт), Н. Романова, П. Цимбалистий та ін.


Літ.: Гнатюк Г. М. Рос.-укр. літ.-мовні зв’язки в другій пол. XVIII — першій чв. XIX ст. К., 1957; їжакевич Г. П. Укр.-рос. мовні зв’язки рад. часу. К., 1969; Культура рус. речи на Украине. К., 1976; Пуги повышения культуры рус. речи на Украине. К., 1986; Cymbalistyj P. Ukrainian linguistic elements in the Russian language 1680-1760. London, 1991.

О. О. Тараненко.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.