Попередня     Головна     Наступна





ЗАСТАРІЛІ СЛОВА слова, а також їхні окр. значення та номінат. словосполучення, що на даному етапі розвитку мови вийшли із заг. вжитку. За ступенем застарілості виділяють: 1) слова, що вже зовсім не вживаються в мовній практиці, напр., такі назви спорідненості, як братучадо, братанич, братичич, синовець ‘син брата’, сестричич, сестринець ‘син сестри’, нетій ‘племінник’; назви одиниць виміру — волока, корх, полуланок та ін.; 2) слова, що в сучас. мові вживаються рідко (належать до пасивного словника), з певними, переважно стиліст, настановами і здебільшого зрозумілі мовцям: брань ‘битва’, вікторія ‘перемога’, дука, панотець і паніматка як шанобливі назви батька і матері, ясновельможний і т. ін. Ряд З. с. або застар. значень лишається тільки в стійких словосполученнях: три чисниці до смерті (чисниця — три нитки), не йняти віри, нашого полку прибуло (полк — у знач, ‘сукупність людей, натовп’). Серед 3. с. виділяють історизми й архаїзми. Історизми — це слова або їх окр. значення (семант. історизми), що вийшли з ужитку разом з позначуваними ними реаліями і не мають у сучас. мові синонім, замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей і т. п.), соціально-політ. сфери, професій, звичаїв та обрядів і т. ін. минулих епох: кобеняк, саламаха, рало, гаківниця, злотий, боярин, соцький, волость, зборня, панщина, непман, МТС, дружина (військо князя), магдебурзьке право, кожум’яка, гувернер, досвітки, справляти колодія. Вони використовуються як засіб номінації при зображенні відповідної епохи. Архаїзми — це витіснені ін. синонімами назви понять, що існують і в наш час (напр., аероплан — літак, перст — палець). Розрізняються такі типи архаїзмів: 1) власне лексичні — слова, що застаріли в цілому (чадо, ректи, понеже); 2) лексико-фонетичні, що відрізняються від сучас. варіантів тільки одним чи кількома звуками або місцем наголосу (сей, пашпорт, глас, піїт, філозоф); 3) лексико-морфологічні — застар. словоформи та грамат. характеристики слова (люде — сучас. люди, авто — раніше ч. p.); 4) лексико-словотвірні, що відрізняються від сучас. однокорен. синонімів словотв. формантом — суфіксом або префіксом (податель, подаяніє, возгордитися); 5) лексико-семантичні, у яких застар. є лише окр. значення (броня у знач, ‘зброя’, худий ‘поганий’, машина ‘паровоз, поїзд’, пор. машиніст). Архаїзми використовуються в сучас. мові тільки з певними стиліст, настановами.

З. с. можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій (напр., у військових званнях: мічман, прапорщик), а також з набуттям нового значення (робітнича династія, яничар ‘той, хто зрікся рідної мови, культури’), стиліст, забарвлення — піднесеного або, навпаки, жарт.-ірон. (баталія — жартівл. ‘сварка, бійка’). З. с. протиставляються неологізмам.


Літ.: СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973; СУЛМ. Стилістика. К., 1973.


О. О. Тараненко.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.