Попередня     Головна     Наступна





ІМ’Я ОСОБОВЕ — вид антропоніма; надається людині при народженні, в рідкісних випадках його обирає для себе доросла людина (при зміні імені). І. о. має функцію індивідуалізації, тобто називає (ідентифікує) одиничний, єдиний, неповторний факт дійсності, в даному разі — людину. Будь-яке ім’я фактично може позначати не одну людину (повторюваність імен пов’язана з певною обмеженістю їхньої кількості). Індивідуалізаційну функцію воно виконує лише в кожному конкр. випадку. І. о. має глибоку історію. Невідомо, коли й як, на якому ступені розвитку сусп-ва й мови воно виникло. В усі історично відомі періоди людського сусп-ва існувало І. о. його членів. Семантика імен майже не залежить від характеру мови. Так, чол. імена, що означають силу, сміливість, владу, є звичайними в більшості народів світу; семант. особливості імен кожного етносу пояснюються умовами життя, що складалися історично. Імена людей, що з’являлися в різні періоди історії укр. народу, відбивають стан його в кожний істор. проміжок часу: рівень культури, становище у сусп-ві, релігію, світосприйняття. Українські І. о. за своїм походженням поділяються на слов’янські (імена язичницькі) та запозичені (імена християнські). Традиційно вони мають певні грамат. форми для чол. і жін. імен (Віталій, Ірина). Є кілька імен, що за походженням чоловічі, а вживаються як жіночі (Інна, Римма). Значна частина імен є парними (Антон — Антоніна, Валентин — Валентина). І. о. поділяються на офіційні (або повні) та неофіційні (скорочені): Всеволод, Катерина; Галя, Сашко. Офіц. імена, зареєстровані громадян. або церк. актом, записані в метриці, паспорті тощо. Для них є певні правописні норми. Неофіц. імена бувають кількох типів — демінутиви (з пестливо-зменшувальними суфіксами — Іванко, Ганнуся), гіпокористики (мають скороч. основу або втратили одну основу склад. форми; вони можуть бути суфіксальними й безафіксними — Слава, Олесь), пейоративи (із зневажливо-згрубілими суфіксами — Галька).



Літ.: Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика). К., 1972; Левченко С. П., Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Словник власних імен людей. К., 1976; Чучка П. П. Розвиток імен і прізвищ. В кн.: ІУМ. Лексика і фразеологія. К., 1983.


І. М. Желєзняк.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.