Попередня     Головна     Наступна





ІНШОМОВНІ СЛОВА — слова з ін. мов, які, на відміну від запозичених слів, не засвоєні повністю мовою, що їх запозичила, усвідомлюються мовцями як чужорідні й зберігають ознаки свого походження. Це виявляється як у їхній формі, так і у семантиці. У формі І. с. відрізняє більший чи менший ступінь незасвоєності мовою, в яку вони увійшли; можливість збереження вихідної (лат.) графіки на письмі [італ. (муз.) grácile — «ніжно, делікатно»]; наявність незвичних звукосполучень (бюст, кюре, монтежю, Баал); невідмінюваність частини І. с. (какао, кенгуру, безе, шасі, прикм. беж), яка, проте, поступово втрачається: пор. при невідмінюваності кіно, метро, табло відмінюваність пальто. У семантиці І. с. характеризуються незрозумілістю або недостатньою ясністю для значної частини носіїв мови, де вони вживаються, що й викликає потребу у створенні спец. словників І. с. В укр., як і в ін. мовах світу, що запозичують І. с, відбувається безперервний процес їх засвоєння, через що нерідко дуже важко провести чітку межу між ними і запозич. словами. Проникаючи насамперед у склад спец. лексики й термінології, а також екзотизмів на позначення особливостей природи та побуту ін. народів, І. с. з часом у зв’язку з набуттям ними популярності засвоюються усіма носіями запозичаючої мови. Це поступово перетворює їх на запозич. слова. Коло мов-джерел І. с. значно ширше, ніж у запозич. слів. Крім латинської й грец. мов (осн. джерела інтернаціоналізмів для української, як і ін. мов Європи), а також сучас. європ. мов (гол. чин., англ., франц., нім., італ., звідки запозичено багато І. с. для творення термінів різних галузей науки, техніки, мист-ва), до складу І. с. укр. мови входять слова з мов народів кол. СРСР та ін. мов світу.

Значну роль у їхньому запозиченні відіграли рос, польс., нім., та ін. мови Європи. Частина І. с. і висловів зберігається у ній у лат. написанні. Вони походять з лат., англ., франц., нім., італ., ісп. мов (пор. лат. sic transit gloria mundi «Так минає земна слава»; англ. happy end «щасливий кінець»; франц. savoir-vivre «уміння жити»; нім. der langen Rede kurzer Sinn «довгої промови короткий сенс»; італ. traduttóre — traditóre «перекладач — зрадник»; ісп. Más vale morir de pie que vivir de rodillas «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах»).


Пор. Варваризм.


Літ.: Булаховський Л. А. Нариси з заг. мовознавства. К., 1955; СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973; Лотте Д. С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязыч. терминов и терминоэлементов. М., 1982.


О. Б. Ткаченко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.