ІРОНІЯ (грец. ειρωνεία, букв. — насмішка, глузування, прихований глум) — різновид антифразису, троп, де з метою прихованого глузування або для легкого, добродушного жарту мовна одиниця з позитивно-стверджувальними (в широкому розумінні) значенням, конотацією або модальністю вживається з прямо протилежними характеристиками. І. звичайно супроводжується відповідною інтонацією (удавано серйозною, шанобливою, співчутливою тощо), яка на письмі може відтворюватися за допомогою лапок (поради «доброзичливців»); певну роль тут може відігравати порядок слів — зокрема, з винесенням переосмислюваної одиниці наперед (Гарно ти зробив, нічого сказати!; Дуже ти мені потрібен).
І. виявляється на різних мовних рівнях. Напр., у лексиці — від найрізноманітніших випадків у сфері мовлення («Така була хороша [Домаха], що й розказати не можна. Зростом собі невеличка: хоч у яку хату ввійде, то головою стелі достане,... а личком біленька, як чумацька сорочка». — Г. Квітка-Основ’яненко) до закріплення под. уживань у мові: святий та божий, частувати (палицею), нагородити (стусаном). При І. може змінюватися не саме лекс. значення слова, а лише ставлення мовця до об’єкта його позначення: персона, особа, шишка, цяця, цабе — про поважну, впливову особу, але глузливо. У фразеології: від скромності не вмре; на фразеол.-синтакс. рівні в конструкціях з фіксованим порядком слів: Була в собаки хата! — хтось не має свого дому; Попасти пальцем у небо. На рівні зменш.-пестл. суфіксів: «Гахне тая бомбочка — й десятисажнева яма вам» (Остап Вишня); зокрема, з імітацією дит. мови: А ти ручками, ручками; Він спатки захотів, дивіться на нього! Серед морфол. категорій — ірон. переосмислення пошанної множини («Батюшки нема, а їхні паличка он у кутку стоять» — нар. жарт). У синтаксисі — на рівні категорії модальності: «Він завжди на слизьке зводив спокійну розмову: — От скоро почне голота землю ділити... Ха-ха... Нащо багатим стільки землі? Щоб, значить, «усім по сім»... Ти скільки маєш? Тридцять? От двадцять три і одріжуть. ... А вам, куме, не гріх і більше оддати. Нащо вам, справді, ви вже старі» (М. Коцюбинський).
Одиниці різних рівнів можуть використовуватися комплексно, пор. наявність суфіксів, які покликані ніби ще більше посилити «позитивне» лекс. значення слова: (срібне) золотце — про погану людину, мудрагель, розумака.
Семант.-стиліст, діапазон І. досить широкий: зла І. (напр., при погрозі: «Ти в мене на кутні будеш сміятися!», тобто плакати), гірка І. («Боюся, що скоро нам доведеться на кутні сміятися»), легка І. або дружній жарт («Ах ти, мій кучерявий!» — жінка пестливо до чоловіка з лисиною); погроза може подаватися як ласка («Ну, стривай, голубчику!»), насмішка — як співчуття («За це по голівці не погладять»), велике — як мале; форма високого стилю може вживатися для позначення чогось цілком буденного і навіть низького, напр., ірон. переосмислення архаїзмів, старослов ’янізмів: словеса, аз многогрішний, велемудрий, лепта вдовиці. Пор. пародіювання старої книжної мови в новій укр. л-рі — напр., у мові Возного в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, в мові писаря Пістряка в «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненка («Горе мені, пане сотнику! — казав Пістряк. — Мимошедшую седмицю глумляхся з молодицями по шиночкам здешної палестини і, вечеру сущу минувшаго дня, бих неподвижен, аки клада, і нім, аки риба морская»). Церковнослов’янізми як засіб вираження сарказму охоче використовував Т. Шевченко («На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує»).
Пор. Астеїзм.
О. О. Тараненко.
