ДВОКРАПКА (:) — розділовий знак у вигляді двох крапок, розташованих одна під одною, що використовується у простому реченні та безсполучниковому складному реченні в пояснювально-роз’яснювальній функції. Цей знак поряд з ін. у давнину вживався для відокремлення слів і відрізків тексту один від одного. У «Грамматіці словенскій» Лаврентія Зизанія (1596) Д. виступає у значенні, близькому до сучас. крапки з комою, а Мелетій Смотрицький у своїй «Грамматіки славєнския правилноє Смнтаґма» (1619) називає його «двоєточієм». У «Российской грамматике» М. Ломоносова (1755) вже сформульовано вживання Д. у значенні, близькому до сучасного. За сучасним «Українським правописом» Д. ставиться: 1) у реченні перед переліком, якщо йому передує узагальнювальне слово або словосполучення, що вказує на перелік, напр.: «У густій мряці, білій, як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи» (М. Коцюбинський); «Заснув... і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні!» (В. Симоненко); 2) між двома реченнями, що входять до складу безсполуч. складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або одного з його членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні, напр.: «Як мала у тебе сила, То з гуртом єднайся ти: Вкупі більше зробиш діла, Швидше дійдеш до мети» (Б. Грінченко); 3) після слів автора перед прямою мовою: «Чується немолодий голос хазяйки: „Та двері, двері зачиняйте“» (А. Шиян).
Літ.: Укр. правопис. К., 1993.
А. А. Бурячок.
