Попередня     Головна     Наступна





КУЛЬТУРА МОВИ ПЕРЕКЛАДУ — галузь перекладознавства, що вивчає й оцінює текст перекладу щодо його відповідності загальноліт. нормі, стиліст. системі літ. мови. К. м. п. залежить від мовної культури взагалі (див. Культура мови), від стану розвитку стилів літ. мови, тобто від мовних процесів, що відбуваються в ориг. л-рі. К. м. п. пов’язана з оцінкою досконалого (недосконалого) перекладу, тобто враховує його функціонування як явища рідної л-ри й мови. Відповідна оцінка передбачає порівняння тексту перекладу з оригіналом, встановлення адекватності здійсненого перекладу. При цьому К. м. п. заперечує буквальний, дослівний переклад, орієнтує перекладачів на дотримання міри естетичного в передачі нац. колориту оригіналу, на творчі пошуки у відтворенні індивідуального стилю автора, який послуговується діалектною, регіональною лексикою, архаїч. мовними засобами, різними прийомами стилізації.

Співвідношення мови оригіналу і мови перекладу — величина історично змінна. В Серед. віки переклади були переважно буквальні, в 17 — 18 ст. «вільні», для яких характерне скорочення і навіть зміни. Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності оригіналу, до точної передачі і змісту, і худож. особливостей його. В певну добу першотвір прочитується перекладачами поновому. Давні переклади несуть на собі відбиток мин. стану літ. мови. Крім того, через мовні явища перекладачі доносять до сучас. читача загальнокультурну, естет. оцінку першотвору. Як галузь мистецтва перекладу К. м. п. сприяє відбору, шліфуванню виражальних засобів рідної мови, урізноманітнює її стиліст. можливості. Відчуття рідної мови допомагає перекладачеві у використанні стиліст. маркованих засобів (діалектної, просторічної, архаїчної, високої книжної або розмовної зниженої лексики). Недосконалий той переклад, у якому відбувається стиліст. переорієнтація мови оригіналу, що неодмінно призводить до порушення його змісту. К. м. п. заперечує не лише букв. переклад, а й мовне штукарство, яке власне перетворює переклад на довільний переказ, або переспів. Тонка межа відділяє новатор. мовотворчість перекладача від форм. експериментування зі словом. Теоретики й практики перекладу відзначають труднощі у відтворенні фразеології першотвору, передачі міжмов. омонімів, наголошують, що переклад із близькоспорідн. мов буває складніший, ніж із мов структурно віддалених, а переклад наук., публіцист. л-ри легший, ніж художньої. В історії укр. перекладної л-ри і перекладознавства вирізняються окр. періоди, коли з кількісним збільшенням перекладів, з розширенням кількості мов, з яких перекладають, зростає увага і до К. м. п. Так, наприкінці 19 ст. активною перекладацькою діяльністю займалися П. Куліш, І. Франко, Олена Пчілка, М. Старицький, Леся Українка. Високою К. м. п. володіли такі майстри перекладу 20 ст., як М. Рильський, Борис Тен, М. Лукаш. Нових стиліст, нюансів досягла укр. мова в перекладац. творчості І. Стешенко, Є. Поповича, Д. Білоуса та ін. Особливу увагу К. м. п. приділяли теоретики й практики укр. перекладу М. Рильський, О. Фінкель, О. Кундзіч, С. Ковганюк, В. Коптілов та ін.


Літ.: Фінкель О. М. Теорія і практика перекладу. X., 1929; Кундзіч О. Слово і образ. К., 1966; Ковганюк С. Практика перекладу (З досвіду перекладача). К., 1968; Коптілов В. Актуальні питання укр. худож. перекладу. К., 1971; Коптілов В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостерження. К., 1972; Рильський М. Мистецтво перекладу. Статті, виступи, нотатки. К., 1975; Зорівчак Р. П. Реалії і переклад. На мат-лі англомов. перекладів укр. прози. Л., 1989.


С. Я. Єрмоленко.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.