Попередня     Головна     Наступна





«НАРОДНА ЕТИМОЛОГІЯ» — назва, яка вживається (на противагу наук. етимології) щодо фактів хибного розуміння походження або значення мовної одиниці, коли їй на основі випадкової форм. подібності або тотожності з ін. одиницею, знайомішою мовцеві, помилково приписуються і значення чи мотивація, аналогічні цій останній. Ґрунтується на основі дії аналогії. «Н. е.» характерна для сприймання незрозумілих слів (іншомовних, застарілих та ін.) і найчастіше трапляється в мові дітей, малоосвічених людей. Виникає між паронімами (Паронімічна атракція), омонімами, рідше при полісемії.

«Н. е.» виявляється або просто як хибне осмислення слова за зразком іншого (з можливим становленням нового, переносного значення): чайка ‘човен у запорожців’ (з тур., але може осмислюватися від чайка ‘птах’), клинок ‘лезо шаблі, кинджала’ (з голл., але часто розуміється як пов’язане з клинок — зменш. від клин), або, разом з тим, як його структурне переоформлення: просторічні форми мазелін (зам. вазелін під впливом мазати), простирядно (зам. простирадло), застар. винополька ‘монополька, шинок’, ‘страшний (зам. страсний) тиждень’, некрут (зам. рекрут). Ряд под. слів і значень уже не сприймаються як ненормативні: високосний рік (з грец., асоційоване з високий), крилас (зам. клірос під впливом крило, оскільки це підвищення по обидва боки перед вівтарем), звіробій (зам. діробій: на листках цієї рослини є невеликі плями, що здаються дірочками), кашлюк ‘коклюш’ (пор. кашель), рукомесло ‘ремесло’ (пор. рука); талан ‘успіх, щастя, доля’ (з тюрк., розвинуло значення ‘обдарованість, хист’ під впливом талант).

На основі «Н. е.» нерідко ґрунтуються різноманітні звичаї, прикмети, забобони. Так, на Маковія (у день св. мучеників Маккавеїв) заведено їсти коржі з маком; навесні, коли прилітають з вирію журавлі, не слід казати про них журавлі, а тільки веселики, бо інакше будеш журитися весь рік; для того, щоб дітей потім любили, кохали, їх змалку купають у воді з любистком; «Хто в маї вінчається, буде вік маяться» (прислів’я). Міркування про походження тих чи ін. топонімів можуть породжувати цілі легенди. Так, назва с. Сорочинці виводиться в одному переказі від того, що його заснували сорок ченців; назва вершини Донецького кряжа Савур(Саур)-Могили (з тюрк.) — від імені козака Сави; назва м. Чита — від того, що укр. переселенці, шукаючи виділену їм землю, питали «Чи та ж це земля, чи не та?», а урядовець, який не розумів укр. мови, нібито відповідав їм: «Чи та, чи та!».

Явище, що повністю відповідає «Н. е.» у лекс.фразеол. складі, існує також на рівні морфем і взагалі частин слова та грамат. категорій. Напр., сел-ищ-е в сучас. знач, (селище міського типу і под., тобто велике село) розвинулося від сел-ищ-е ‘поселення; село’ (безвідносно до розміру) на основі того, що суфікс зі значенням місця в даному слові був асоційований з тотожним за формою суфіксом із збільшувальним значенням; бузувір (з тюрк.) відоме і в формі безувір (той, хто без віри); іменник оковита (від лат. aqua vitae ‘вода життя’) часто сприймається на основі форм, ознак як прикметник ж. p. «H. е.» може використовуватися як стиліст, засіб, переважно як деталь мовного портрета малоосвічених людей (напр., ототожнення слів крез і кремезний в устах героя комедії І. Карпенка-Карого), зокрема як малапропізм (від імені героїні комедії Р.-Б. Шерідана місіс Малапроп) — перекручене вживання одиниць літ.-книжної мови з претензією на культурність, інтелігентність. Якщо в мові персонажа це «Н. е.», то сам автор використовує такий прийом як гру слів. Явище «Н. е.» в укр. мові досліджували К. Ганкевич, Р. Смаль-Стоцький, А. Критенко, Й. Дзендзелівський, В. Сабадош та ін.

Пор. Магія мовна.


Літ.: Булаховський Л.А. Нариси з заг. мовознавства. К., 1955; А. К. [А. Критенко]. Етимологія й нар. етимологія. «Мовознавство», 1967, № 1; Cienkowski W. Teoria etymologii ludowej. Warszawa, 1972; Отін Є. С. Різні типи паронім, вирівнювання слів в апелятив. та ономаст. лексиці. «Мовознавство», 1973, № 2; Дзендзелівський Й. О. Із спостережень над нар. етимологією в укр. мові. «Studia Slavica Hung.», 1976, t. 22, № 3 — 4.


О. О. Тараненко.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.