Попередня     Головна     Наступна





ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ — писемні тексти, що використовуються для вивчення історії системи мови (у т. ч. її говорів) та дослідження історії української літературної мови. Серед джерел вивчення історії української мови (сучасні нар. говори, вкраплення у текстах пам’яток генетично споріднених мов; слова, фрази, власні назви людей та геогр. об’єктів в іншомов. пам’ятках) писемні пам’ятки мають першорядне значення, адже саме вони документально засвідчують систему мови певної доби, показують, у якому напрямку розвивалися та чи ін. фонема, морфол. елемент, синтакс. конструкція, як ішов розвиток функцій словотворчих засобів і служб, слів, розкривають шляхи й причини відмирання, виникнення й розвитку нових елементів мовної структури, поповнення її словникового складу. Звичайно, тільки на основі пам’яток можна досліджувати історію становлення літ. мови, вдосконалення й урізноманітнення її функц. стилів, вироблення заг. норм і правопису, її зв’язків з ін. мовами. На письмі фіксували свою мову ще давньослов’ян. племена, про що писав Чорноризець Храбр у кін. 9 — на поч. 10 ст. й, можливо, праслов’яни, але такі тексти не збереглися. Очевидно, старожитні сх. слов’яни також користувалися якоюсь писемністю, про що свідчать іноз. (арабські) джерела, а також напис на корчазі із с. Гньоздова біля Смоленська, який читаємо «гороуна» (пор. укр. діал. «горунка» — різновид рослини гірчиці). З християнством на Русь прийшла старослов’ян. писемність з Болг. царства (сучасні Болгарія і Македонія) у формі, створеній Кирилом (глаголиця) та видозміненій, наближеній до грец. графіки учнями Кирила та Мефодія чи їх найближчими послідовниками (кирилиця).

Найдавнішими збереженими давньорус. текстами, які з великою достовірністю датуються, є написи на монетах Вел. кн. Володимира Святославича, карбованих 988 — 1015. У Київ. Русі функціонували дві писем.-літ. мови — старослов ‘янська мова, яка під впливом живої мови кін. 11 ст. набула низку давньоруських фонет., грамат. і лекс. прикмет, ознак її східнослов’ян. редакції, та давньоруська мова, що базувалася на живій мові стольного Києва. Ориг. давньорус. пам’ятки, крім загальносхіднослов’ян. рис, відбивають із давніх-давен і деякі місц. особливості. При дослідженні історії укр. мови використовуються переважно (але не тільки) тексти, написані або переписані на півдні Київ. Русі.

До 11 ст. належать тексти, що збереглися в оригіналах: післямова диякона Григорія 1057 до Остромирового Євангелія 1056 — 57, підпис 1063 дочки Ярослава Мудрого Анни — королеви Франції, т. з. Тмутороканський напис (на мармуровій плиті) 1068, післямови дяка Івана до Ізборників Святослава 1073 та 1076, кілька графіті у Софійському соборі в Києві та ін. Серед старослов’ян. текстів 11 ст. давньорус. редакції виділяються: Остромирове Євангеліє 1056 — 57, переписаний у Києві Ізборник Святослава 1073 і скомпонований тут же Ізборник 1076, Архангельське Євангеліє 1092, Путятина Мінея, Синайський Патерик, Кондакар (збірник церк. піснеспівів) кін. 11 — поч. 12 ст., Пандекти Антіоха, Чудовський Псалтир, Слова (їх 13) Григорія Богослова. Створені в 11 ст. «Слово о законЂ і благодати» київ, митрополита Іларіона збереглося у списках починаючи від 15 ст., «Съказание и страсть и похвала... Бориса и ГлЂба», «Житіє Феодосія Печерського» — у складі т. з. Успенського збірника 12 — поч. 13 ст., переклад 11 ст. хроніки Георгія Амартола — в списку 13 — 14 ст.

Більше ориг. пам’яток дійшло від 12 ст., зокрема грамота Вел. кн. Мстислава Володимировича і його сина Всеволода новгородському Юрієвому монастиреві бл. 1130, напис 1136 на чарі черніг. князя Володимира Давидовича, «Руська Правда» — збірник норм давньорус. права, що склався в 11 — 12 ст. і дійшов у найдавнішому списку 1282, графіті Софійського собору в Києві, зокрема запис про Боянову землю та ін. Деякі ориг. пам’ятки 12 ст. збереглися у пізніх списках: «Повість временних літ» та «Поученьє» Володимира Мономаха — у складі Лаврентіївського літопису 1377; Київський літопис як частина Іпатського літопису бл. 1425; «Хоженьє» ігумена Данила (опис подорожі 1106 — 07 до Палестини), найдавніші списки якого належать до 15 ст.; «Моленіє» Данила Заточника, найдавніші списки якого належать до 16 ст.; твори Кирила Туровського, списки деяких — від 13 ст.; «Слово о полку Ігоревім», яке дійшло тільки в першодруку 1800, та ін.

11-12 ст. датується чимало старослов’ян. текстів давньорус. редакції: Мінеї служебні, «Поученія» Кирила Єрусалимського, «Тріодь цвітна». До 12 ст. належать канонічні та літург. тексти давньорус. редакції старослов’ян. мови: Мстиславове Євангеліє бл. 1117, Юріївське Євангеліє 1119 — 28, Галицьке Євангеліє 1144, Добрилове Євангеліє 1164, Христинопільський, або Городиський, Апостол, Житіє Сави Освященного, «Ліствиця» Івана Ліствичника, Мінеї, Тріоді, Виголексинський збірник, Устав студійський церковний і монастирський та ін. Від 13 ст. дійшли такі ориг. пам’ятки: берестяні грамоти із Звенигорода на Львівщині; Києво-Печерський патерик, що оформився як окр. твір у 13 ст. і найдавніший список котрого датують початком 15 ст.; Галицько-Волинський літопис у складі Іпатського зведення бл. 1425; твори Серапіона, збережені у списках починаючи з 14 ст., та ін. До цього часу відносять дуже багато перекладних пам’яток, насамперед старослов’ян. текстів східнослов’ян. редакції: Галицьке 1266 — 1301, Євсевієве 1283, Оршанське, Холмське, Лавришівське та чимало ін. Євангелій, Апокаліпсис з тлумаченнями Андрія Кесарійського, Кормча (Рязанська кормча) 1284, Служебник Варлаама Хутинського кін. 12 — поч. 13 ст., «Ліствиця» Івана Ліствичника, Житіє Сави Освященного та ін.

Джерелами вивчення укр. мови 14 — 15 ст. є насамперед пам’ятки ділового письменства — грамоти з різних територій, де жив укр. народ (див. Грамоти 14 — 15 ст.), документи, видані українцям великими князями литовськими і польс. королями, а також грамоти з терену Молд. держави, в якій укр. літ. мова була офіційною. До серед. чи кінця 15 ст. належать переклади земських статутів (законів) польс. королів Казимира Великого та Владислава Ягеллона. 15 століттям датують і пам’ятки ін. жанрів, зокрема т. з. Четья 1489 (укр. переклад церковнослов’ян. тексту, здійснений у Києві), яка дійшла в білорус. списку. До кін. 15 — поч. 16 ст. належать переклади окр. частин Біблії — Пісні пісень із коментарем, пророцтв Даниїла, притч Соломонових, Плачу пророка Єремії, Книги Есфір, Псалтиря. Окремо стоїть редакція 15 ст. Київського патерика. Серед церковнослов’ян. текстів, де наявні риси укр. мови 15 ст. — Лаврське Євангеліє середини — 2-ї пол. 15 ст. та Київський Псалтир 1397, книги, що вийшли 1491 в Кракові з друкарні Фіоля Швайпольта. Збереглося досить багато пам’яток укр. мови 16 ст.: численні актові документи — грамоти, актові книга земських, замкових урядів, різних судових інстанцій. У цей же час розвивається оратор.-проповідницька проза, представлена т. з.

Учительними Євангеліями (напр., Нягівські повчання 16 ст. із Закарпаття, що дійшли у списку 18 ст.), з’являється полем. стиль (твори Герасима Смотрицького, Івана Вишенського, Христофора Філалета, Стефана Зизанія), наук. стиль (лікарські посібники, зокрема т. з. зільники, травники; граматики, насамперед анонім. «Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка» 1591, «Грамматіка словенска» Лаврентія Зизанія і його словник), розвивається віршування (Герасим Смотрицький, Дем’ян Наливайко та ін.). Видатними пам’ятками укр. мови є переклади Святого Письма — Пересопницьке Євангеліє 1556 — 61, Літківське Євангеліє 2-ї пол. 16 ст., Євангеліє Валентина Негалевського 1581, Крехівський Апостол, Учительні Євангелія, зокрема Скотарське 1588.

У кін. 16 ст. з’являється друк. продукція укр. мовою, напр.: «Казаньє святого Кирила патріаръхи ієрусалимъского о антихристЂ» Стефана Зизанія (Вільно, 1596), «Книжиця» (Острог, 1598) та ін. Серед церковнослов’ян. текстів з елементами укр. мови виділяється Острозька Біблія 1581.

Дуже багато П. у. м. дійшло з 17 ст.: а) ділові та юрид. документи — грамоти, гетьманські універсали, діловодство земських, замкових (гродських) урядів, міських ратуш, документи коша Запоріз. Січі, судів, гетьманської, полкових і сотенних канцелярій, приватні листи тощо; б) літописи (з 1-ї пол. — Острозький, Львівський, Хмільницький; з 2-ї пол. — Густинський, Самовидця, «Кройника» 1672 — 73 Феодосія Сафоновича, «Літописець» 1699 Леонтія Боболинського та ін.); в) твори полемічної, церк.-ораторської, повістевої прози, теол. трактати (Йов Борецький, Іпатій Потій, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Петро Могила, Кирило Ставровецький-Транквіліон, Йоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Данило Туптало та ін.); г) вірші, драм, декламації (Мелетій Смотрицький, Гавриїл Дорофієвич, Памво Беринда, Олександр Митура, Кирило Ставровецький-Транквіліон, Касіян Сакович, Тарасій Земка, Іван Величковський, Климентій Зіновіїв та ін.), записи нар. пісень; ґ) драм, твори (інтермедії до драми Якуба Гаватовича «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя...» тощо); д) наук. твори («Грамматика» Мелетія Смотрицького, «Лексиконъ...» Памва Беринди, словник Єпіфанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського та ін.; е) переклади укр. мовою житійних і патристичних творів з церковнослов’янської, худож. творів західноєвроп. л-ри. Допоміжними джерелами вивчення історії укр. мови є церковнослов’ян. тексти 17 ст. укр. редакції («Синопсис», надр. 1674 в Києві — підручник вітчизн. історії; твори Лазаря Барановича та ін.). З 18 ст. збереглися пам’ятки ділового стилю, зокрема документи гетьманської, полкових, сотенних канцелярій, міських ратуш, судів та ін., приватні листи, діаріуші (щоденники) окр. осіб, літописи (напр., Самійла Величка), худож. твори, зокрема вірші (напр., Івана Некрашевича), в т. ч. бурлескні, поезія та проза Г. Сковороди, поч. частини поеми «Енеїда» І. Котляревського, свійські пісні, драми, інтермедії (напр., Митрофана Довгалевського, Георгія Кониського), записи нар. пісень, оратор.-проповідницька проза (Варлаам Ясинський, Феофан Прокопович, Данило Туптало), наукові («Граматика музикальна» Миколи Дилецького 1723), теологічні («Богословія нравоучителная», Почаїв, 1751 та ін. років; «Науки парохіальнія», Почаїв, 1792, та ін.) твори, госп. і лікарські порадники («Книжиця для господарства», Почаїв, 1788), рукописний Латинсько-церковнослов’янський словник І. Максимовича (1718 — 24), правила доброго тону, переклади західноєвроп. авторів та ін. З церковнослов’ян. текстів, позначених величезним впливом живої мови, виділяються «Ифіка ієрополітіка, или Філософія нравоучителная» (К., 1712; Л., 1760), «Богогласник» (Почаїв, 1790-91).

Писемні пам’ятки — не лише основа дослідження історії мови, вони є важливими, а нерідко й єдиними джерелами вивчення історії, л-ри, етнографії, науки та ін. галузей духовної культури. Видання пам’яток роблять доступними для широкого кола дослідників тексти, що зберіг. у різних книгосховищах й архівах. Видання текстів доби Київ. Русі розпочалося ще в кін. 18 ст. Публікація і перевидання текстів, писаних староукр. мовою 14 — 18 ст. — від серед. 19 ст. (багатотомні «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России»). Здійснювали їх переважно історики й літературознавці, які часом нехтували важливими особливостями мови й орфографії. Проте видано, особливо в 20 ст., й чимало пам’яток, де збережено всі найважливіші мовнопрописні риси оригіналів. Планомірну, системат. публікацію текстів для лінгв. цілей організував у кін. 50-х pp. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, а пізніше — й Ін-т укр. мови НАН України в серії «Пам’ятки української мови». Публікацію пам’яток здійснюють також Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Ін-т історії України НАН України, Ін-т археографії та джерелознавства НАН України, Археогр. комісія НАН України. За межами України низку П. у. м. опубл. О. Горбач і Г. Роте (Німеччина). Ін-т укр. студій Гарвард. ун-ту (США) видає серію «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства». Іл. див. на окр. арк., с. 720 — 721.


Літ.: Высоцкий А. С. Древнерус. надписи Софии Киевской XI-XIV вв. К.., 1966; Слов’ян. рукописи XI-XIV ст. у фондах Відділу рукописів ЦНБ АН УРСР (Огляд, опис, публікації). К., 1969; ІУМ. Морфологія. К., 1978; Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. ІУМ. Фонетика. К., 1979; ІУМ. Синтаксис. К., 1983; ІУМ. Лексика і фразеологія. К., 1983; Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва (Каталог стародруків, виданих на Україні), кн. 1 — 2. Л., 1981 — 84; Сводный каталог славяно-рус. рукописных книг, хранящихся в СССР, XI-XIII вв. М., 1984.


В. В. Німчук.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.