Попередня     Головна     Наступна





ПИСЕМНА МОВА мова, зафіксована на папері чи ін. поверхні за допомогою усталеної системи графічних знаків, сприйманих зором, розташованих у певній лінійній послідовності і співвіднесених з одиницями реального, звукового мовлення; одна з двох (див. Усна мова) форм реального існування мови як засобу комунікації. П. м. виникла пізніше від усної і є вторинною (графічною) формою матеріалізації висловлення. Суттєвою особливістю П. м. є відтворюваність, властивість бути перенесеною у просторі і збереженою у часі. Це зумовлює поширеність її у різних сферах комунікації. Для багатьох галузей мовної практики П. м. є пріоритетною формою (художня, мемуарна і наукова л-ра, держ. й особисте листування, юрид. акти, окр. жанри ділового мовлення — резолюції, накази тощо). Деякі тексти ділового характеру існують, напр., тільки в писем. формі (протоколи, акти, заяви, посвідчення, довіреності, розписки, квитанції, накладні). Базуючись на тих самих структурно-формальних і функц. нормах, що й усна мова, П. м. порівняно з нею має свою специфіку. Можливість попереднього обдумування і поступовості у фіксації (а значить, і можливість внесення змін, доповнень і т. п.) зумовлює послідовніше дотримання нормативності, властивої літературній мові, використання більших обсягом і складніших структурою та стилістично відшліфованіших синтакс. побудов. Речення з такими структур. характеристиками увійшли в традицію писемної форми спілкування і стали однією з визначальних ознак її грамат. організації. П. м. не тотожна поняттю «книжна мова». Більшість форм книжної мови, природно, пов’язана з писемною (худож.-літ., наук., офіц. ділові та деякі ін. тексти). Однак до книжної мови належать і тексти, що реалізуються в усній формі, але організовані з орієнтуванням на норми П. м. (значна частина матеріалів, що йде через теле- і радіоефір, наук. доповіді, лекції, звіти тощо).

У писемній мовній практиці, як і в усній формі побутування мови, знаходить свою фіксацію, матеріальне втілення літ. мова у багатогранності її функц. типів і жанрових форм.


Д. X. Баранчик.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.