Попередня     Головна     Наступна





РОЗМОВНА МОВА — особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоден. неофіц. спілкуванні. Р. м. властиві наддіалектні, загальнонац. ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Р. м. вважають також окр. стилем літ. мови (у польс. лінгвістиці з цим поняттям співвідносять поняття «культурний діалект»).

Р. м. характеризується вживанням розмовної лексики і фразеології, переважно короткими, простими синтакс. конструкціями, експресив. інтонуванням фрази. Усна форма вираження, жести, міміка, спонтанність, невимушеність, швидкість реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на слухача і на ситуацію — такі екстралінгв. ознаки Р. м., яка використовує не лише розм. лексику, а й стилістично нейтр. слова. Поширені також звороти, синтакс. конструкції, що передають безпосередню реакцію співрозмовника — прохання, здивування, схвалення, заперечення, відмову щось зробити, незадоволення, радість тощо. Напр.: Диви, який! От тобі й на! Чи ти ба, як високо.

Типові для Р. м. слова — характеристики людей: вусань, гультяй, здоровань, одоробло і под. Для вираження позит. або негат. оцінної характеристики осіб вживаються лексеми, що мають переносне значення, пор.: голубонька, зайчик, ластівка, орел — баран, гадюка, цап та ін. Для синтаксису Р. м. характерні однослівні, неповні, еліптичні речення, повтори дієслівприсудків як засобу досягнення експресії, напр.: А другий біга, біга, а толку ніякого; використання згорнених, конденсованих висловів, що заступають цілі речення, зокрема у відповідях на запитання: хто куди, хто де, хто скільки; пор.: Чого ж ви розбіглися так швидко — невідомо хто й куди подався; Куди це ви зібралися? — Хто куди, а ми з кумом на село.

Стилістично виразними виявляються типові для Р. м. конструкції із служб. словами воно, його, собі, щось (Воно дощ як уперіщить; Чого воно на станцію не возять?; Що б його зробити?; Надумав ото собі поїхати до брата). Для Р. м. характерні також стійкі порівняння типу як рак, як стіна, як дзвін, як муха, як оса, як стріла, як вітер, як вогонь, які надають Р. м. експресивності. Р. м. — джерело потенційного індивід. словотворення, розгорнених номінацій, що заступають однослівні назви: Туди є на чому їхать? (тобто — транспорт), стиліст. обігрування фразеологізмів. Останні часто виступають в усіченій формі, оскільки передбачається знання співрозмовником повного вислову, напр.: Чия б гарчала чия б мовчала).

Р. м. реалізується в усній мові, але не тотожна їй, бо визначає специф. лекс.-фразеол. структуру діалогів, полілогів, фонет. оформлення слів тощо. Часом те, що з погляду писем. практики сприймається як алогізм, порушення синтакс. правил, в ситуації усно-розм. спілкування виявляється семантично достатнім. Р. м. використовується як стиліст, прийом відтворення живомов. структур у худож. текстах. Майстерність письменника полягає в досягненні ефекту індивід. Р. м. Ось як передає мову персонажів І. Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч»: «[Копач] Так-так. Хе-хе-хе! Грошей нема, а земелька росте й росте!.. Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полагаєте? Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули! А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає...». Укр. драматурги 19 ст., індивідуалізуючи мову персонажів, побудовану на розм. стихії різних соціальних верств, утверджували стильову різноманітність літ. мови і становлення її норм в укр. нац. театрі. Послуговуючись розм. засобами, письменники відтворюють тер. говіркові особливості нац. мови, за якими читач упізнає край, побут, звичаї, час описуваних подій.

Р. м., або розм. стиль, досліджується як категорія стилістики і культури мови, що безпосередньо пов’язана з тенденціями розвитку літ. мови, виробленням і змінністю її норм в усній мовній практиці, стильовим розмежуванням уснорозмовних і книжно-писемних норм, динам. процесом взаємодії книжної і розм. лексики у мові ЗМІ, у жанрах худож. стилю, в мовній практиці худож. перекладу тощо. Р. м. розглядається як важливий засіб створення нац.-мовного колориту в ориг. та перекл. л-рі. Міра використання розм. засобів у загальновж. літ. мові, зближення розм. й худож. та ін. функц. стилів залежать і від екстралінгв. чинників (демократизація сусп. життя, рівень освіти, культури), і від власне лінгв. явищ, що спричинюють стильову різноманітність літ. мови, утверджують її роль у духовній культурі нації.


Літ.: Закономірності розвитку укр. усного літ. мовлення. К., 1965; Укр. усне літ. мовлення. К., 1967; Укр. побутове літ. мовлення. К., 1970; Дудик П. С. Синтаксис сучас. укр. розмовного літ. мовлення. К., 1973; Мова і час. Розвиток функц. стилів сучас. укр. літ. мови. К., 1977; Взаємодія усних і писем. стилів мови. К., 1982; Стиль і час. К., 1983.


С. Я. Єрмоленко.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.