Попередня     Головна     Наступна

|арк. 1.| ТУТ
ДВЂ КНИЖИЦИ
вкупЂ увязаны;
єдна названная
ЗЕҐАР
з полузеґарком,
офЂрованная
року 1690;
а другая названная
MЛEKО,
офЂрованная
року 1691.

|арк. 2.| ЗÉҐАР ЦЂЛЫЙ И ПОЛУЗЕҐАРИК

нЂбьì двà пекторáлики, составлéнныє

во честь и слáву преблагословенноЂ дЂвы Маріи,

мáтерє безлЂ́тнаго под лЂ́ты, из нея̀ рождшагося

всЂ́х времен творца, a офЂровáнныє ясне в богу

преосвященному єго милости

господину отцу В[а]рлаáму Ясинскому,

правосл[авно]му архієпископу,

митрополи́тЂ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Россіи,

року 1690

АВТОР КО ЧИТÁТЕЛЮ

І О смерти пАмятай, и На суд будь чуткій,

ВЕЛмИ Час бЂжит сКÓро, В бЂ́гу Своєм прудКІЙ. |арк. 2зв.|

[Вірші на герб Ясинських]

Лунà, ґды нам ýщербна зрится, в той чáс свышше

Єст свЂтлЂйша, єст крýгла, єст впóлнЂ и лишше.

Прéто лунà єст кóлом бóлшым, а звЂзд пáрка,

Пéвне, сут то мéншыє колка до зеґáрка,

СтрЂлà зась єст то и́ндекс годи́ны явля́ти —

І тáк мóжем Ясинских гéрб зеґаром звáти.

[Вірші під зображенням богородиці]

Ущéрбна лунà д†нóзЂ лобизáєт.

Чтò єст сè? Бьíти пóлна от дЂвы желáєт

Луна во область нóщи.

Псалтир [CXXXV, 9].

Аз, я́ко нóщ несвЂ́тла, потемнéн злобóю.

Ты добрà, я́ко лунà. Обладáй же мнóю. |арк. 3.|

* * *

Я́сне в богу преосвященному єго милости господину отцу Варлааму Яси́нскому, правослáвному архієпископу, митрополитЂ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Рóссіи, мнЂ велице милостивому пану, пáстыре†и вели́кому добродЂ́євЂ здравія, долгодéнствія, щасли́вых годи́н и душЂ пожитечного спасенія от господа все усердно зычу.

Да не явлю́ся пред преосвященством вашым, паном и пáстырем моим, тóщ, два пекторáлики — єден цЂлый, а другій полузеґарóвый — приношу прео[священс]тву вашему, ясне в богу п[реосвя]щенный архієрéю, впрáвдЂ не зе злóта анЂ з срéбра, але з пóдлого ума моє́го, нЂбы з твердого желЂ́за, составлéнныє, я́ко |арк.3зв.| собьíтися здЂ словесє́м апостолским: «Срéбра и злáта нЂ́сть у менè». А тò ли тым самьíм над злáто и срéбро дражáйшыє, иж змЂря́ют во честь и слáву преоблагословеннои дЂвы Маріи, самóго бога мáтки. Котóрыє по богородици и преосвященству вашему, яко новоконсекрованному пастыре†нáшему, всеусердно консекрýючи, щирослужéбничо желáю, абьì преосвященство ваше на том высóком преслáвнои и правослáвнои митропóліи Кієвскои престолЂ, яко на божієй стражи богоглаголи́вый Аввакум, о спасеніи вручéнных себЂ̀ от бога о[ве]ц, чýйне бодрствуючи, личи́л щасли́[віє] годьíни во мнóгіє лЂ́та, а, дай боже, [як] в найдлужшыє. |арк. 4.|

Прійми тéды, преосвященный пáстыру, з врожóнои своє́и ласкáвости тьíє двà пекторáлики a sincero pectore ¹ слугѝ и подножка твоє́го составлéнныє. Который з тьíм пóдлым своим трудолю́бієм не гдè и́нде почи́ти желáєт, тьíлко in pectore ² премилостивои преосвященства вашого лáски, яко тезоимени́тый возлéгшему негдыс на пéрси превысочáйшаго архієрéя, єго же преосвященство ваше óбраз на себЂ̀ нóсиш. Пріймѝ, преосвящéнне, тебЂ̀ дáр о[фЂрова]нный, пріймѝ двà пекторáлики, [нЂ]бы д†лéптЂ, а мнЂ̀ милостивую свою̀ прострѝ десницу во подая́ніє архієрейского своє́го благословенія, |арк.4зв.| котóрого всЂ́м сердцем мои[м] всежелáтелнЂ прáгну.

Преосвящéнства вашего, моє́го милостивого пáна, пастыра и добродЂ́я вели́кого, унЂжóный слугà и поднóжок Іоанн Величковскій, недостойный презви́тер святоуспéнскій полтавскій. |арк. 5.|

¹ «a sincero pectore» (лат.) — від чистого серця.

² «in pectore» (лат.) — на персах.

ЗÉҐАР ЦЂ́ЛЫЙ,

содержащ в себЂ̀ часóв 24.

Чáс 1.

Чáс первьìй возглашáєт: «Рáдуйся, єди́на,

ПервЂйшаго от времéн роди́вшая сына».

Чáс 2.

Чáс втóрьíй возглашáєт: «Рáдуйся, о дЂво,

Єя же сын єст сугуб єстеством, о ди́во».

Чáс 3.

Чáс трéтій возглашáєт: «Рáдуйся, невЂ́сто,

От тройца єди́наго роди́вшая чисто».

Чáс 4.

Чáс ч[етвер]тый возглашáєт: «Радуйся, четьíри

Ю[же] о твоєм сынЂ гласят столпьì вЂри».

Чáс 5.

Чáс пя́тый възглашáєт: «Рáдуйся всецЂ́ло,

Я́ко сына твоє́го пят рáн имЂ́ тЂ́ло». |арк.5зв.|

Чáс 6.

Чáс шестый возглашáєт: «Радуйся, на дрéвЂ

Распя́тися извóлшу в тóй чáс господе※.

Чáс 7.

Чáс седмый возглашáєт: «Рáдуйся, о мати,

Исполненна седм дáров духа благодати».

Чáс 8.

Чáс осмый возглашáєт: «Радуйся до зЂ́ла,

Сын бо твой óсмодневен терпЂл болЂзн тЂ́ла».

Чáс. 9.

Чáс девя́тый глашáєт: «Рáдýйся, бо чáса

Девя́того со креста сня́то Христа Спаса».

Чáс 10.

Чáс деся́тый глашáєт: «Радуйся, дЂвице

Небес десятѝ, дЂвам подó[бн]ых, цари́це».

Чáс 11.

Чáс єдинáдесятый: «Радуйся во [вы]шных,

Бо и в той час пришедшых сын приємлет грЂшных».

Чáс 12.

Чáс єст дванáдесятый: «Рáдуйся, єгó же

Дванáдесят апостол ты мати, госпоже». |арк.6.|

Чáс 13.

Чáс єст тринáдесятый: «Рáдуйся, бо жертва [Числ., XXIX, стих 13.]

Тринадесяти телцов твоим агнцем мeртва».

Чáс 14.

Чáс чтиринáдесятый: «Радуйся, млоденец

Чтиринáдесят тьíсящ твой избрà первéнец».

Чáс 15.

Чáс єст пятнáдесятый: «Рáдуйся в честь мнóга

В пятнáдесяти лЂ́тех роди́вшая бога».

Чáс 16.

Чáс єст шестнáдесятый: «Рáдуйся, превзя́тых

Дéсять небес вышшая и шестокрылáтых».

Чáс 17.

Чáс єст седмнáдесятый: «Рáдуйся, вся слáва,

Седмнáдесят лЂт, сля́ка сыном, ти бысть здрáва».

Чáс 18.

Чáс єст [осмн]áдесятый: «Радуйся, корона ¹ [4 Цар., XXV, стих 17 ² ]

Над столпом, осмнáдесят лáктій, Соломóна».

Чáс 19.

Чáс девятнáдесятый: «Рáдуйся, єди́на,

Над десять мнáс вземшая дéвять блаженств сына». |арк.6зв.|

Чáс 20.

Чáс двáдесятый гласи́т: «Радуйся, тя лю́бит, [Быт., XVIII, стих 31]

А для двадесят дóбрых бог и злых не гýбит».

Чáс 21.

Чáс єст двáдесят пéрвый: «Рáдуй и лишше [Числа, XIV, стих 29]

Дажд зрЂ́ти нам рáй от лЂт двадесят и вышше».

Чáс 22.

Чáс єст двáдесят втóрый: «Радуйся, о мати, [Мар., XII, стих 42 ³]

[Н]ад двáдесят и вя́щше сын блажит д†цяти».

¹ На березі проти цього рядка написано слово capltellus (лат.) — колона.

² У рукопису — 13.

³ У рукопису — 24.

Чáс 23.

Чáс єст двáдесят третый: «Радуйся, да, я́ко [I Кор., X, стих 8]

Двáдесят и трѝ тьíсящ, не погибнем тáко».

Чáс 24.

Чáс двáдесят четвéртый: [«Радуй]ся, бо сыну [Апок, IV, 10]

Двáдесят чтьíри стáрц[и честь воз]дают вьíну». |арк.7.|

ПОЛУ́ЗЕҐАРИК,

содержáщ в себЂ

осóб часьì днéвныя,

а осóбно часьì нóщныя

Чáс 1.

Днéвный.

Чáс гласи́т пéрвый: «Рáдуйся, начало

Чудéс Христовых всЂ́х, жи́зны зачáло».

Чáс 2.

Чáс гласи́т втóрый: «Рáдуйся, благ мóре,

Рождéнна отцéм. Рóждшая повтóре».

Чáс 3.

Чáс гласи́т трéтый: «Рáдуйся, о мати,

В чáс трéтій взéмшая дух благодати».

Чáс 4.

Чáс єст четвéртый: «Рáдуйся, четьíры

З[емны]я кóнца исполншая вЂ́ры».

Чáс 5.

Чáс гласи́т пя́тый: «Рáдуйся отсю́ду:

Сын пятма хлЂ́бы корми́л мнóго лю́ду». |арк.7зв.|

Чáс 6.

Чáс гласи́т шéстый: «Рáдуйся без лестій,

K тебЂ̀ архáггел послáн в мЂсяц шестый».

Чáс 7.

Чáс гласи́т седмый: «Рáдуйся, глави́зно

Седмѝ собóров, єрети́ков бли́зно».

Чáс 8.

Чáс гласи́т óсмый: «Рáдуйся в честь гóрну,

Сын по днєх óсмых пройде двéр затвóрну».

Чáс 9.

Чáс єст девя́тый: «Рáдуйся, дóм в чрéвЂ

Девят мЂсяцей дáвша господе※.

Чáс 10.

Чáс єст деся́тый: «Рáдуйся, вреждéнных

Сын твóй очисти́л дéсять прокажéнных».

Чáс 11.

Над дéсять єдéн чáс: «Ра[дуйся, о] дЂво,

Єднà над дéсять дЂв чистша[я, о д]иво».

Чáс 12.

Двàнáдесятый чáс: «Рáдуйся, сýща,

З дванáдесяти звЂ́зд вЂнéц имуща». |арк.8.|

Час 1.

Нóщный.

Чáс гласи́т пéрвый: «Рáдуйся, єди́на

В тмЂ̀ міра сегò свЂ́т рождшая сына».

Чáс 2.

Чáс гласи́т втóрый: «Рáдуйся повтóре

ДЂвства з рождеством тых двох пéрел море».

Чáс 3.

Чáс гласи́т третый: «Радуйся презЂ́ло,

Трех богослóвских дЂ́л изря́дно дЂ́ло».

Чáс 4.

Чáс єст четвéртый: «Рáдуйся, четьíры

Освятившая сти́хія без мЂ́ры».

Чáс 5.

Чáс [гласит] пя́тый: «Рáдуйся в честь мнóгу,

Пят чувствій своих соблюдшая богу».

Чáс 6.

Чáс гласи́т шéстый: «Рáдуйся, от лестій

Спáсшая Є́вву, прелщéнну в чáс шéстый». |арк.8зв.|

Чáс 7.

Чáс гласи́т седмый: «Рáдуйся, свящéнных

Сын твóй сéдм тáйн дадè нам спасенных».

Чáс 8.

Чáс гласи́т óсмый: «Рáдуйся, превЂ́чна, [Быт., гл. VII]

В день óсмый потóп, хранѝ нáс отвЂ́чна».

Чáс 9.

Чáс єст девя́тый: «Рáдуйся, бо жéртва [Числа, XXIX, стих 26 ¹]

Девятѝ тéлцов твоим агнцем мéртва».

¹ У рукопису — XIX, стих 27.

Чáс 10.

Чáс єст деся́тый: «Рáдуйся, Псалтьíри

Десятострýнна, в соглáсіи вЂ́ры».

Чáс 11.

Над дéсять єди́н чáс: «Рáдуйся, мати,

Сын твóй яви́ся єди[н над дес]яти».

Чáс 12

Чáс дважды шéстый: «Рáдуйся, спаситель

В дванадесяти лЂ́тєх бысть учитель». |арк.9.|

МИНУ́ТЫ

До Зеґáрка налéжат єщè и минýты.

Прéто подóбно и тых не трéба минути.

МЂНУ́ТЫ ВСЂХ.

ОБЩЫЄ

Минéт младенчество.

Минéт отрóчество.

Минéт юнóшество.

Минéт мýжество.

Минéт стáрчество.

Минéт престарЂ́лость.

Минéт в[еснà].

Минéт [лЂто].

Минéт [осЂ]нь.

Минéт зимà.

Минут всЂ̀ лЂ́та.

Минýт всЂ временà.

А над всè минéт чáс покая́нія. |арк.9зв.|

МИНУ́ТЫ.

ЗЛЫХ.

Минéт слáва.

Минéт богá[т]ство.

Минéт чéсть.

Минéт пя́нство.

Минéт пóмпа.

Минéт гóрдость.

Минéт пыхà.

Минéт тщеслáвіє.

Минýт высóкіє дýмы.

Минýт похлЂ́бства.

Минýт пещóты.

Минýт банкеты, піяти́ки.

Минýт слýжбы.

Минýт дружбы.

Минýт жáрты.

Минýт смЂ́хи.

Минýт утЂ́хи.

Минýт рóскошы.

Минýт скáрбы.

Минýт рáды. |арк.10.|

Минýт здрáды.

Минéт хи́трость.

Минéт ошукáнство.

Минéт кламство.

Минéт зáйзрость.

Минéт ненáвисть.

Минéт урóда.

Минéт телесная красотá.

Минéт мужность.

Минéт си́ла.

Минéт красномовство.

Минéт удáтность.

Минéт спрáвность.

Минýт драпЂ́жства.

Минýт кривоприсяжства.

Минýт и прóчая безчисленная сує́тъная,

Албо вЂм в[се] суєтіє человЂческоє,

Єли́ко [не б]ýдет по смерти,

Не пре[б]удет богатство, ни сніидет слáва,

Нашéдши бо смерть, вся̀ сія погýбит. |арк.10зв.|

МИНУ́ТЫ

ДÓБРЫХ

Минýт хорóбы.

Минýт преслЂдовáня.

Минýт мучéнія.

Минýт бЂ́ды.

Минýт скóрби.

Минýт слéзы.

Минýт оби́ды.

Минýт рáны.

Минýт наругáнія.

Минéт гóлод.

Минéт прагнéнє.

Минéт наготà.

Минéт убóзство.

Минéт калЂ́цство.

Минéт слЂпотà.

Минéт нЂмотà.

Минéт хромотà.

Минýт трýды, невчáсы, невпокóи.

Минéт вся́коє злóє ¹. |арк.11.|

¹ Літера «є» дописана блідішим чорнилом.

ДВЂ̀ СТРÁШНЫЄ

МИНУ́ТЫ.

Мóвит бо вЂ́м господь: «Небо и земля̀

Ми́мо идýт».

КВАДРÁНТЕС,

то єст роздЂлéньє годи́н

на чотьíры чáсти,

котóрыє моглѝ бы ся до сих Зеґáрков придáти,

але мнЂ̀ чáс не позвóлил.

Зачым

во крáтцЂ тýт и́х з ки́лка прекладáю.

А хтò схóчет, мóжет их мнóго назбирáти и розши́рити.

Смерть, [страшный] сýд, áд, небо, нЂбы чтьíры квадры,

Зáвше их мЂй при сердцу, я́к компас в занáдри. |арк.11зв.|

Востóк, зáпад, юг, сЂ́вер сут чáсти четьíри

Міра, а всѝ божію мáтер чтýт без мЂ́ры.

Іоáнн, Лукà, Мáрко и Матθей в почáтку

Чтýт бога воплощéнна, то и єгò мáтку.

В вéчер, рáно, в полýден и в полýнощ чтЂ́те

Бога воплощéннаго и матер хвалЂ́те.

Веснà, лЂ́то, и óсень, и зимà прехóдят,

А так млоденцов, ю́нот, мужей в старость ввóдят.

Чáс, млáдость, дЂвствà стрáта и слóво — як скóро

З уст выйдет, не вернется назáд тóє чвóро.

Заступѝ,

спасѝ,

помилуй и

сохранѝ нáс, боже, [своєю] благодатію.

Тьíи чтьíри квадрáнсы личи́ти потрéба

ЯкнайчастЂй, абьíсмо доступи́ли неба.

Конéц Зеґáркам. |арк.12.|

ORATIO ad illustrissimum novoconsecratum metropolitanum Oglądaiąc swiątobliwość Waszą z wysokiego archimandriey Pieczarskiey na wyższy metropolitański thron prawicą boską podwyższonego, nie śmiem podłemi podłego rozumu mego słowami tak wysoką pozdrawiać dostoynośc, ale raczey zażyię złotych słow s. Złotoustego. Ktory, zasłyszawszy, iż mądry Antemius obrany był za konsula, z Kukusu pisał do niego te słowa: «Nie temu się raduią, iżeś ty na takie wysokie dostoyności podwyższony iest, ale iż dostoyności y urzędy z ciebie czci y okrasy dostały». Y daie temu przyczynę: «Bo prawi cnota to ma przyrodzenie, iż niedostaie czci z inąd, ale ią sama w sobie nosi, nie biorąc od urzędow okrasy, ale ią urzędom daiąc». Y daley potwierdza: «Nie konsula prawi miłuię, ale pana mego przeuciesznego Antemiusza z iego mądrością y ostrym rozumem, wielkiey philosophiey pełnego». Tych słow właśnie y mnie zażyc przystoi, gdy swiątobliwość Waszą, pana y archipasterza mego pozdrawiam, tyłko troche odmieniwszy, albowiem ia y temu się raduię, że swiątobliwość Wasza na tak wysokie dostoyności podwyższony iest y z tego się cieszą, iż dostoyności z Ciebie czci y okrasy dost[al]y, y archipasterza miłuię y przewdzięczną osobę czczę z iey mądrością y ostrym rozumem, wielkiey philosophiey pelną. Ktorzy, iako owca pasterzowi, jako sługa panu y iako podnożek swemu maiestatowi ES [...] esse et prodesse na tey godności archipasterskiey [...] y dłuższe lata szeroserdecznie życząc o pocałowanie [błogosł]awioney y błogosławiącey archipasterskiey pożądaney [prawi]ce iak naypokorniey zebrą. |арк.13.|

Переклад Орація до найяснішого новопоставленого митрополита Бачачи святобливість Вашу з високої архімандрії Печерської на ще вищий митрополичий престол правицею божою підвищеного, не смію подлими подлого розуму мого словами таку високу поздоровляти достойність, а краще застосую золоті слова св. Златоуста. Той, почувши, що мудрого Антемія обрано було, на консули, з Кукузу писав до нього такі слова: «Не з того радію, що тебе на такі високі достойності підвищено, але що достойності й уряди з тебе честь і окрасу дістали». І подає тому причину: «Бо й справді доброчесність має таку природу, що не дістає честі звідки-небудь, а сама її в собі носить, не бере од урядів окраси, а дає її урядам». І далі підтверджує: «Не консула бо люблю, а пана мого милого Антемія з його мудрістю й гострим розумом, великої філософії сповненого». Тих слів власне й мені зажити належить, коли святобливість Вашу, пана й архіпастиря мого поздоровляю, тільки трохи змінивши, бо я й тому радію, що святобливість Вашу на такі високі достойності підвищено, і з того тішуся, що достойності з тебе честі й окраси дістали, і архіпастиря люблю і превдячну особу, великої філософії повну, пишаючись із її мудрості й гострого розуму. Котрий, як вівця пастиреві, як слуга пану і як підніжок своєму маєстатові [...] бути і давати користь на тій гідності архіпастирській [...] і довгих-довгих літ щиросердно бажаючи, про поцілування благословенної й благословляючої архіпастирської пожаданої правиці якнайпокірніше молю.

Попередня     Головна     Наступна