Попередня     Головна     Наступна (факсиміле)





О.ДЗЮБА, В.ФРИС

НЕВІДОМИЙ КИЇВСЬКИЙ БУКВАР



Перші друковані Букварі є рідкісними виданнями, бо внаслідок свого призначення вони могли зберегтися у колекціонерів, та й то закордонних, а також вчених, які цікавилися слов’янськими мовами. На батьківщині ж Букварі зачитувалися до дірок, бо були тими книжками, які виводили не одне покоління людей у світ писемності. Тому не дивно, що перші друковані не лише на Україні, але й в східнослов’янському регіоні, — Букварі Івана Федорова зберігаються у бібліотеках Гарвардського університету (США), м.Готи (Німеччина), Копенгагена (Данія).

Традиції Івана Федорова продовжувалися братськими друкарнями М.Львів, Вільно, Могильов, приватними та монастирськими друкарнями. Найраніше київське видання Букваря за архівними даними датується близько 1670 р., але жодного його примірника виявити не вдалося. Відоме інше видання Києво-Печерської Лаври — 1697-1698 рр. Тим більш цінною є несподівана знахідка у фондах Інституту рукопису ЦНБ НАН України фрагменту невідомого в літературі Букваря, виданого Тимофієм Вербицьким у Києві 1627 року. Тимофій Вербицький, на думку Я.Ісаєвича 1, протягом 1621-1623 рр. був одним з найбільш кваліфікованих працівників друкарні Києво-Печерської Лаври. Його ім’я — "мастер художества печатного Тимофей Александрович" згадується першим серед друкарів, котрі працю-вали над виданням "БесЂд Іоанна Златоуста на 14 послань св. апостола Павла" (1623 р.). Незабаром Тимофій Вербицький заснував власну друкарню, очевидно купивши для цього у вересні 1624 р. у київського козака Йосипа Путивця на Подолі двір з будинком за 200 коп (400 злотих) 2. В акті про купівлю Вербицький названий "обивателем київським і товаришем війська запорізького". Свідками при укладанні акту були священик Спаської церкви Йов Бударазький та друкар Києво-Печерської Лаври Стефан Беринда. Друкарня розпочала свою діяльність за матеріальною підтримкою київського митрополита Йова Борецького, бо він фінансував купівлю двора, як це видно з його тестаменту, де вказувалося, що Тимофій Вербицький заборгував йому саме 400 зл.3

Крім Києво-Печерської, відкриття ще однієї друкарні було проявом широкого культурно-просвітницького руху на українських землях. З останньої чверті XVI ст. за сприяння київського воєводи князя Костянтина Острозького Київ поступово відроджується як центр культурного та духовного життя. 1615 року починає діяти Київська братська школа, першим ректором якої був колишній ректор Львівської братської школи Іван (Йов) Борецький, пізніше митрополит. У 1616 р. Києво-Печерська друкарня, заснована архимандритом Єлисеєм Плетенецьким, видає свою першу книгу — "Часослов", призначену також для навчання у школах. Навколо школи та друкарні утворився науково-літературний гурток — вчених, письменників, поетів, перекладачів, церковних діячів, які стікалися сюди з Галичини (здебільшого зі Львова) та з Волині (зокрема, з Острога). Відновлення православної митрополії у 1621 р. та вступ запорізького реєстрового козацтва до Київського братства сприяли розгортанню просвітницького руху. В цьому контексті й треба розглядати заснування друкарні Тимофія Вербицького.

Друкарське обладнання Вербицький придбав у Острозі 4. Не випадково й Тимофій Вербицький розпочав свою видавничу діяльність з "Часослова", опублікованого 27 серпня 1625 року, — найпоширенішої книги, по якій вчилися читати. У передмові-присвяті митрополиту Йову Борецькому Тимофій Вербицький "віддав для його священства ці перші грозді своєї лози", просив благословення своїй справі, собі та захисту від недоброзичливців. У травні 1626 р. "Часослов" вийшов другим виданням 5. Протягом тривалого часу вважалося, що "Часослов" був єдиною книгою, надрукованою Тимофієм Вербицьким у Києві. Я.Ісаєвичу вдалося віднайти ще один друк Вербицького — Псалтир, виданий 13 серпня 1628 р. Але й це видання виявилося не останньою знахідкою. У складі рукописного конволюта з зібрання Церковно-археологічного музею Київської духовної академії (ЦНБ НАН України, ІР, ДА 181/Л., 8°, 326 арк.) нещодавно виявлено фрагмент Букваря, виданого Тимофієм Вербицьким у Києві 1627 р. Фрагмент (арк. 182-188 зв.) вплетений до рукописного конволюта бе-з початку і кінця, який складається з молитв, уривків з Євангелія та Апостола, канонів, тропарів, кондаків, написаний півуставом і скорописом, різними почерками, мова слов’яноруська. Описаний А.Лебедевим, він вказував і рік написання збірника — 1650 6. Але точної дати рукопис не має. За філігранями його можна датувати 40-60-ми роками XVII ст.

Вплетений фрагмент є останнім зошитом з шести аркушів розміром 14,4×9 см, де по вертикалі надруковані за абеткою кириличні літери, наведені їх слов’янські назви, а також зразки відмінювання слів, котрі починаються з цих літер. Номери сторінок, як і в більшості тогочасних малоформатних видань, не вказано. Лише один з шести аркушів угорі прикрашений заставкою з виливаного складного орнаменту. Фрагмент Букваря починається з відмінювання слів на літеру "Ж — животу, животы" й закінчується літерою "Ч". Порівнюючи цю частину з Букварем Івана Федорова (Львів, 1574), можна зробити висновок, що Тимофій Вербицький, який, очевидно, був укладачем свого Букваря , добре знав видання першодрукаря. Він використав принцип Івана Федорова, але не дотримувався тієї послідовності, іноді скорочуючи кількість прикладів відмінювань, довільно переставляючи слова. За цим матеріалом, як і у Букварі Івана Федорова, слідує так званий акровірш — на кожну літеру абетки підібрані вислови зі Святого письма. Це традиційний своєрідний віршовий твір, побудований на основі паралелизму та попарного з’єднання рядків.7 Далі, як і в Букварі Івана Федорова, вміщено тексти для читання. Вони підібрані за тим же принципом — морально-дидактичним, але дещо з інших джерел. Тимофій Вербицький назвав цей розділ "О премудрості" й підібрав тексти з книг притч Соломонових, Ісуса Сіраха, послань апостола Павла до ефесіян. Тексти адресовані як дітям, так і батькам, й містять настанови щодо виховання дітей у дусі християнських доброчинностей, любові до науки "премудрості", відповідальності батьків за виховання та навчання дітей. Тут менше текстів, ніж у Букварі Івана Федорова, що підтверджує думку про авторство Тимофія Вербицького як укладача свого Букваря. Він був не лише професійний друкар, але й редактор. Так, до традиційного тексту "Часослова" Тимофій Вербицький додав у своєму виданні піснеспіви на честь київських князів Володимира Святославича, Бориса і Гліба — перших руських святих.

Буквар завершується розділом "число церковноє" позначенням чисел кириличними літерами. На відміну від Букваря Івана Федорова, де лише для прикладу наведено кілька літер, написання яких означає число, у Тимофія Вербицького зображений весь ряд літер, котрі вживалися для позначення чисел. Призначення своєї книжечки Тимофій Вербицький вбачав у "просвЂщеніє разума возрасту младенческому народу рóсійскаго".

Подальша діяльність Тимофія Вербицького була пов’язана з Волощиною, куди він переїхав разом з друкарнею на запрошення господаря Матвія Бесараба й за підтримкою київського митрополита Петра Могили. Він розпочав свою видавничу діяльність у Кимполунзі, де у 1635 р. вийшов Требник, відновивши після довгої перерви з 1588 р. книгодрукування у Волощині. Завдяки Вербицькому та його помічникам стародрукована книга придунайських князівств мала багато спільного з українською.8 Невідомо, коли Тимофій Вербицький повернувся на батьківщину, ймовірно, що вже у 1642 р. він жив у Києві.9

Друкарнею Тимофія Вербицького не завершилася спроба організувати у Києві книгодрукування поза Києво-Печерським монастирем. Протягом 1628-1630 рр. тут діяла друкарня білоруса, вихідця з Могильова Спиридона Соболя, який був також вчителем Київської братської школи. Після його повернення з Києва, Спиридон Соболь став відомим як видавець Букварів, перший з яких вийшов у Кутейно (1631 р.). Цей Буквар значно відрізняється від видань Івана Федорова — значно ширша граматична частина, різноманітні тексти для читання, зокрема, наведені християнські заповіді. З Букварем Тимофія Вербицького видання Спиридона Соболя єднають спільні розділи — акровірші, "число церковноє" та заставка. Обидва видавці належали до одного й того ж кола культурно-просвітницьких діячів, які гуртувалися навколо Київської братської школи та Києво-Печерської друкарні, прагнули поширювати освіту, знання, берегти свої культурні традиції й цим сприяли формуванню національної самосвідомості.

Готуючи до видання фрагмент Букваря Тимофія Вербицького, вважаємо, що поряд з факсимільним відтворенням тексту, варто подати і набраний на комп’ютері текст/Тим більше, що деякі аркуші дефектні. Напевне, тоді, коли Буквар був окремою тоненькою книжечкою, його зігнули навпіл, а трохи пізніше було втрачено половину третього аркуша — текст акровірша. На місці загубленого доклеїли інший папір, а втрачений текст частково реконструювали і дописали від руки. При комп’ютерному наборі текст акровіршу реконструйовано нами за текстом Букваря Івана Федорова (1574 р.).10

Фрагменту Букваря у рукописному збірнику передує рукописний аркуш пізнішого походження, названий "Начало стихіям словенського языка".

Можливо, це рукописна копія перших сторінок Букваря, де, як правило, наводилась слов’янська абетка. Не виключено, що це пізніша приписка читача. За прийнятою традицією, усталеною в Букварях Івана Федорова, на початку наводилась абетка у звичайній послідовності, далі у зворотному порядку, а також в розбивці на вісім вертикальних стовпчиків. Автор рукописного аркуша теж слідував цій традиції, та не був послідовним. Аркуш дуже пошкоджений, при комп’ютерному наборі втрачені місця також відтворені за Букварем Івана Федорова 11, але збережена послідовність літер автора рукописного аркуша.

В тексті Букваря, набраного на комп’ютері, максимально збережені його особливості, але є кілька відступів від оригіналу. Текст розділений на слова за правилами сучасної орфографії, втрати тексту, реконструйовані за Букварем Івана Федорова, подаються курсивом у квадратних дужках; титла передаються в уніфікованому вигляді (~); діакритичні знаки не передаються; літера "И" в тексті має вигляд "Н".

Автори висловлюють щиру подяку молодшому науковому співробітнику Інституту рукопису ЦНБ НАН України Л.Гнатенко за допомогу в датуванні конволюта і реконструкції тексту Букваря.


О.Дзюба

В. Фрис







ПРИМІТКИ


1 Исаевич Я.Д. Приемники первопечатника. — М., 1981. — С. 66.

2 Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI — перша половина XVII ст.) Збірник документів. — К., 1975. — С. 146-149.

3 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники: Опыт исторического исследования. Т. 1. — К., 1883. — Приложения. — С. 397.

4 Исаевич Я. Д. Указан. соч. — С. 67.

5 Там же.

6 Лебедев А. Рукописи ЦАМ — Саратов, 1916. — С.72-73.

7 Ісаевич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — Львів, 1983. — С. 64.

8 Исаевич Я.Д. Указан. соч. — С. 68.

9 Там же. — С. 69.

10 Буквар Івана Федорова. — К., 1975. — Арк. 23-24 зв. нн.

11 Там же. — Арк. 1 нн.

















Попередня     Головна     Наступна (факсиміле)


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.