Попередня     Головна     Наступна





Авґустин ВОЛОШИН

РУСИНИ ЧИ УКРАЇНЦІ?


В часі великої мовної, підручникової і національної боротьби, яка оце ведеться на нашому Підкарпатті між трьома напрямами, вороги нашого відродження пустилися шляхом епіґонів і на спосіб червоних аґітаторів і підлих хитрунів софізмами дурять наш бідний нарід. Не дивуємося їм, бо свідомі самі, що правди не мають за собою, стараються вони прикритою брехнею з’єднювати собі сторонників, тримаючися засади, що кожний середник, хоча б і найбільший злочин, — є добрий, якщо їм помагає до осягнення їхньої цілі.

В повному хаосі понять, який панує між нашим народом — і тверді русскіє і домашні прославлені неділянці закинули вудицю до каламутної води й хитро ловлять людей. Кажуть, що ми були русинами, тож маємо ними бути й далі, училися з руських книжок, тож маємо з них учитися і далі, русинами були наші великани: Духнович, Павлович, Добрянський, Кралицький, Попрадов і т.д. — тож русинами маємо бути й ми, а не якимись українцями. Закидають нам "українофільство" (хоч ми правдиві українці, а не українофіли!), добачують у нас впливи галицьких еміґрантів, бачучи між еміґрантами і соціалістів, і комуністів, і безбожників — оскаржують нас, що ми всі соціалісти, комуністи й безбожники, українців малюють як рогатих чортів, що прийшли винищити наш нарід і на кінець кричать: дивися, русине, які чорти ті українці і чи ти хотів би мати з ними щось спільного? Ні, лиши їх, бо ти ніколи не був, не є й не будеш українцем, а до смерті останеш русином, бо русини були твої предки й руська мати тебе породила, а руська мати може лише русина породити, а не якогось рогатого українця. Гарна й хитра софізма, яка не одного може збаламутити.

Русини ми, чи українці? Безперечно, що ми русини! Так відповість кожний національно свідомий чоловік на Підк. Русі, в Галичині, на Буковині й у Вел. Україні, якщо він не хоче бути підніжком і грязею чужого народу. Але тоді чому ми самі називаємо себе й позволяємо, ба й домагаємося, щоб нас називали й узнавали українцями? Чи ми вже покинули назву "русин" і виреклися її? Ось, саме відповідь на це питання треба пояснити нашому народові, щоб, будучи русином-українцем, не дався обманути всяким лжерусинам з під прапора Фенцика чи "Неділі".

Назви "русин" ми не вирікаємося й не покидаємо її. Нею називалися наші славні князі в Київі й у Галичині й на Підкарпатті, нею називалися наші великі предки, нею називаємося і ми. Ця назва нам була і є дорога і свята. Але коли ми днесь на перше місце видвигаємо й завше підчеркуємо назву "українець-український", то це робимо для того, щоб відрізнити себе від тих, що сталися зрадниками нашого народу й як вовки в овечій шкірі іменем "русини", іменем руського народу, іменем ніби руської культури за мадярські пенґе, за польські золоті туманять і продають русина. Вкрали нашу назву "русини" й нею послугуються в своїй юдиній роботі. Щоб отже відособнітися від тих справдішних яничарів і зрадників, ми перестаємо вживати стару нашу назву "русини", а вживаємо нашу не много молодшу назву "українці". І цього нашого поступовання ніхто не може нам брати за зле. Подібну аналогію маємо й у церковній термінолоґії. Напр., усі хрещені називаються християнами, то є не всі є членами правдивої Христової Церкви. Ото ж, щоб себе відосібнити від усяких відступників, члени правдивої Церкви Хр. називаються ще й осібним, більше спрецизованим іменем "католики". Не покидають назви "християне", але більше видвигають назву "католики", бо ж ім’я "християне" присвоїли собі та ним ошукують людей цілі сотки найрізнородніших, собі цілком противорічних сект, як це зробили й наші вороги з нашою назвою "русина".

Другу, ще свіжішу аналоґію маємо в сьогоднішній Галичині. В усіх трьох галицьких єпископствах заборонено в богослуженнях уживати назви "православні", а на її місце вживають назви "правомірні". Галицькі єпископи зарядили так тому, бо московські аґітатори цареславної схизми з тією нашою стародавньою назвою йшли між гр.-кат. вірників і поволи перетягали їх на схизму. Чи покинули наші галицькі браття назву "православні"? Ні, не покинули, тільки більше видвигають назву "греко-католики чи католики", щоб тим відрізнити себе від тих зрадників Церкви Христової, що підшилися під назву "православні" й нею воюють і шкоду роблять!

Ті дві аналогії нам цілком вистарчають. Ми так само не перестаємо бути русинами, тієї назви не покидаємо, вона нам свята й тепер, але коли під цю назву підшилися всякі свідомі чи несвідомі шкідники, які ні нашої мови добре не знають, ні духом нашого народу не живуть, а тільки служать чужим інтересам, на знищення нашого народу, тоді ми мусимо видвигати другу нашу назву "українці", щоб більше підчеркнути нашу нерозривну одність із великим укр. народом і щоб ясніше зазначити, що ми нічого спільного не маємо з тими, що, називаючи себе русинами, туманять і продають наш руський нарід.

Про це писати й це людям пояснювати треба саме сьогодні, коли по наших селах і по наших "Просвітах" русофільські аґітатори збирають підписи на "руські" учебники. Отже, українське свідоме громадянство, до роботи!

Борітеся — поборете!








РУСИНИ ЧИ УКРАЇНЦІ? Вперше надруковано в газ. "Свобода". — Ужгород, 1937. — 2 вересня. — ч. 28. — с. 1.

Подається за першодруком.

Стаття не підписана. Вона з’явилася як реакція на ту ідеологічну боротьбу, що починалася в 30-х рр. XX ст. на Закарпатті між українцями і русофілами. А. Волошин у той час став найвищим авторитетом у відстоюванні української національної ідеї за Карпатами. Керована ним газ. "Свобода" систематично друкувала матеріали, у яких велася полеміка з "русофілами". Стаття "Русини чи Українці?" могла бути ініційована А. Волошином або ж вийти з-під його пера. У ній, зокрема, порушуються і церковні проблеми Галичини й Закарпаття, які автор добре знав. Поглядом на проблему "русини" чи "українці", висловлені у статті, — це погляди А. Волошина.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.