Попередня     Головна     Наступна





Василь НІМЧУК

«ЛЕКСИС» ЛАВРЕНТІЯ ЗИЗАНІЯ — ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРУКОВАНИЙ СЛОВНИК



У добу посилення соціальної і національно-визвольної боротьби на Україні в другій половині XVI ст. значних успіхів досягла шкільна освіта, очолювана братствами. Тогочасні школи потребували підручників, посібників і словників. У системі освіти XVI і XVII ст. великого значення надавалось вивченню церковнослов’янської мови. З метою задоволення потреб шкіл Л. Зизаній видав у 1596 р. у Вільні граматику церковнослов’янської мови під назвою «Грамматіка словенска» та перший друкований буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского», разом з яким був поданий церковнослов’янсько-український словник «Лексис СирЂчъ РеченїА, Въкрат(ъ)цЂ събран(ъ)ны. И из слове(н)скаго языка, на просты(й) Рускій ДіАле(к)тъ Истол(ъ)кованы» 1.

Відомий український мовознавець, педагог, письменник і церковний діяч Лаврентій Зизаній (Тустановський) народився в 50-х чи 60-х роках XVI ст. в Галичині. Про це довідуємося з листа кричівського старости Богдана Соломирецького і його дружини до Львівського ставропігійського братства від 1 вересня 1600 р., які писали, що педагог їх сина Л. Зизаній до Львова «къ отечеству своему и родителемъ путешествуетъ» 2.



1 У прикладах з тексту словника надрядкові букви взято в круглі дужки.

2 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею, т. IV, СПб., 1851, стор. 241.



На це вказує також проігумен Манявського скиту чернець Леонтій у листі до львівського міщанина Миколи Золотарука, в якому повідомляється, що Лаврентій Зизаній «отчичку... Львова малжонку маетъ и самъ с тых краев есть» 1.

Про це свідчать і деякі слова з його «Лексиса»: сЂчиво, бар(ъ)та, топоръ; поглощенїε, прожертА, промкненьε; пира, тайстра 2; селенїε, ташъ, намЂтъ, кучъка 3, мешканьε; ста(м)на, кгелетка 4, збанъ; петель, когу(т), пЂве(н), петухъ; пругло, сило та ін.

Вживане іноді Лаврентієм та його сучасниками прізвище Тустановський (Тустановскій) дозволяє зробити припущення, що народився він у містечку Тустань (тепер село в Івано-Франківській області).

Існує погляд, що прізвище Зизаній є перекладом на грецьку мову давнішого прізвища Лаврентія і його брата Степана — Куколь 5 (пор. давньогр. і новогр. ζιζάνιον «бур’ян, кукіль»).

Факти, що є в нашому розпорядженні, не підтверджують думки про те, що Зизаній походив з української шляхти гербу Пилява 6.

Л. Зизаній, очевидно, походив із простої родини. Невідомий автор брошури «Plewy Stephanka Zyzaniey Heretyka, z cerkwi Ryskiey wyklętego» (Вільно, 1596 p.) про його рідного брата Степана писав: «Краще тобі дивитись за горшками і лещатами, ніж, будучи мужиком, проповідувати» 7. У соборній грамоті Київського митрополита Михайла Рагози і духовних властей про відлучення від церковного клиру Віленського православного братства проповідника Степана Зизанія та братських попів Василія й Гарасима, обвинувачених у єресі (січень 1596 р.), наказується, щоб усі «Стефана Зизанія за чоловЂка простого, чимъ онъ и есть, свЂтскимъ мЂли...» 8.



1 С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. II, К., 1898, Приложения, стор. 33.

2 Пор. «Харчі гарненько склала в писану тайстру...» (В. Cтефаник, Повне зібрання творів в трьох томах, т. I, К., 1949, стор. 250).

3 Пор. «Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена стара кучка, житло старого діда жебрака» (І. Фpанко, Твори в двадцяти томах, т. I, К., 1955, стор. 70).

4 Пор. «Висадив борони на віз, узяв гелетку ячменю та й лагодився в поле» (Л. Мартович, Вибрані твори, Ужгород, 1949, стор. 119).

5 Див. S. Orgelbranda encyklopedja powszechna, t. XIV, Warszawa, 1903, стор. 640; M. Возняк, Причинки до студій над писанням Лаврентія Зизанія, ЗНТШ, т. XXXIII, кн. III, Львів, 1908, стор. 31.

6 Див. S. Orgelbranda encyklopedja powszechna, t. XIV, стор. 640.

7 K. Харлампович, Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века, Казань, 1898, стор. 377.

8 Акты, относящиеся к истории Западной России, т. IV, СПб., 1851, стор. 126.



Л. Зизаній був одним з найосвіченіших і найавторитетніших українських культурних і наукових діячів XVI — XVII ст., свідченням чого є не тільки його оригінальні твори й переклади з грецької мови, а й відзиви про нього його сучасників. Зазначений вище проігумен Манявського монастиря (скиту) чернець Леонтій відповідав на прохання львівського міщанина М. Золотарука: «Ваша мил. потребуете же бы казнодей з наукою грецкою и латинскою и словенскою былъ и друкарки і тексту писма святаго вядомъ и Богословіи. вправде зышолъ бы ся его мил. отецъ Бережанскій але и тамъ не порожнуетъ. БарзЂй бымъ раилъ вашимъ милостямъ до мЂстькой церкви его мил. Господина отца Лаврентія Зизанія одискати» 1.

У передмові перекладеної Л. Зизанієм з грецької мови книги «Ст̃гω оц̃а... Андрεа... Тлъкованіε на Апокалиψїн(ъ)...», надрукованої в 1625 р. в Києві, зазначається, що «...Лаυрентїй Зїзанїа Тустановскїй, Мужъ Єллинскихъ и Славεнскихъ искусный Дідаскалъ, и ПроповЂдникъ...» 2

Невідомо, де здобув Л. Зизаній освіту 3. Взагалі про ранній період життя Л. Зизанія немає жодних документальних відомостей.

З листа Львівського ставропігійського братства до константинопольського патріарха Ієремії від 6 лютого 1592 р. дізнаємось, що Лаврентій був викладачем Львівської братської школи і що братство відпустило «дидаскаловъ, Кирила въ градъ Виленскій Лаврентія же въ градъ Берестейскій» 4 (тобто, у Брест).

У Берестейській школі Л. Зизаній працював протягом трьох років до переїзду в 1595 р. до Вільна 5, де брат його Степан займав посаду ректора братської школи 6.

У школах, напевно, він викладав церковнослов’янську, або, як її тоді називали, словенську мову.

Під час перебування у Вільні Л. Зизаній видав свої відомі твори — «Грамматіка словенска Съвер(ъ)шен(ъ)на(г)[о] искуства осми частїй слова, и ины(х) ну (ж)дны(х)», буквар «Наука ку читаню, и розумЂню писма слове(н)ского, ту ты(ж) co ст̃ой тройцы, и co въчловеченїи г(с)дни».

Як авторитетного вченого і педагога, Л. Зизанія запросив до себе кричівський староста Богдан Соломирецький, сина якого Л. Зизаній навчав до вересня 1600 p.7 У вересні 1600 р. Лаврентій на недовгий час повернувся до Львова 8.



1 С. Голубев, зазнач. праця, Приложения, стор. 33.

2 Xв. Тітов, Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв., Всезбірка передмов до українських стародруків, К., 1924, стор. 143.

3 Припущення М. Возняка про навчання Л. Зизанія в Ярославській єзуїтській колегії залишається недоказаним (див. зазначену працю М. Возняка, стор. 33).

4 Акты, относящиеся к истории Западной России, т. IV, стор. 43.

5 Там же, стор. 89.

6 К. Харлампович, зазнач. праця, стор. 322.

7 Акты, относящиеся к истории Западной России, т. IV, стор. 241.

8 Там же.



На запрошення князя Олександра Костянтиновича Острозького Л. Зизаній поїхав до міста Ярослава (тепер у Жешівському воєводстві, в Польській Народній Республіці), де навчав його синів. «По умертвіи князя Александра Острозкого Ярославскаго (у 1602 р. — В. Н.), — писав П. Могила, — осташа сыны его два въ малыхъ лЂтехъ, — единому имя Константинъ, другому жъ Іоаннъ, въ православной церкви восточнаго благочестіа крещеннаа; мати жъ ихъ княгинЂ Анна Костчанка, латинскіа сущи вЂры, къ своей вЂры ихъ обратити хотя, учителя ихъ православнаго іерея Лаврентіа Зизаніа Тустановскаго и отъ нихъ и отъ церкве Ярославскіа изгна...» 1

Протягом десяти наступних років у тодішніх документах немає згадок про Л. Зизанія. Можливо, протягом цього часу Л. Зизаній був де-небудь священиком або навчав дітей у шляхетських родинах.

Тільки в 1612 р. князь Іоаким Корецький та його дружина Анна Ходкевичівна запросили Л. Зизанія бути священиком при соборній церкві в місті Корці (тепер у Ровенській області), давши йому право на всі прибутки від належних їй маєтків 2. Тут Л. Зизаній перебував до 1618 р. на Рукописі «Поученїε пры погребЂ Софіεи, кнАгынї Чарторыской» Л. Зизаній зазначив «спісаноε мно(ю) в(ъ) Корцу лЂта 1618 Мая 18» 3.

Архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, що організував при лаврі друкарню і зібрав у Києві гурток учених, у який входили З. Копистенський, П. Беринда, Т. Земка, О. Митура та інші визначні діячі української освіти і культури, запросив Л. Зизанія близько 1619 р. до Києва. Л. Зизаній брав участь у редагуванні перекладу «БесЂд» І. Златоуста, що вийшли друком у 1623 р. Через два роки (1625 р.) у Києві був надрукований перекладений Л. Зизанієм з грецької мови «Ст̃гω... Андрεа... Тлъкованїε на Апокалиψїнъ». Крім цього, Л. Зизаній займався в Києві проповідницькою діяльністю 4.

У цей же час Л. Зизаній написав «Катехизисъ», з рукописом якого в 1626 р. приїхав до Москви, де був належно прийнятий царем і патріархом Філаретом 5. Книга Л. Зизанія була перекладена з української літературної мови на церковнослов’янську і з поправками надрукована в Москві в 1627 р. під назвою «Книга глаголаемая по гречески катихисис. По-литовски оглашеніе. Руским-же языкомъ нарицаемъ бесЂдословіе» 6.



1 Архив Юго-Западной России, ч. I, т. VII, К., 1887, стор. 93.

2 Архив Юго-Западной России, ч. I, т. VI, 1883, стор. 407.

3 Написаний старою українською літературною мовою текст цієї проповіді опублікував М. Возняк в кінці зазначеної статті. В оригіналі дата написана кириличними літерами.

4 Хв. Тітов, Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв., Всезбірка передмов до українських стародруків, К., 1924, стор. 144.

5 Митроп. Макарий, История русской церкви, т. XI, СПб., 1882, стор. 51 — 52.

6 К. Харлампович, зазнач. праця, стор. 457.



У серпні 1628 р. він взяв активну участь у церковному соборі у Києві, що засудив «Апологію» М. Смотрицького за думки, які суперечили православному віровченню. «Лаврентій Зизаній Тустановскій, Протопопа Корецкій, рукою своею», — підписався він під соборною ухвалою 1.

Напевно, у Корці Л. Зизаній жив до смерті. В лютому 1634 p. «его милость отецъ Лавърентътій Тустановъский Сизаний (помилка, замість Зизаний. — В. Н.), протопопъ Корецъкий» дав завести до міських книг Луцька даний йому фундушевий запис князя Іоакима Корецького з 1612 р.

Рік смерті видатного вченого невідомий.


Оригінальні лексикографічні праці з’являються у східних слов’ян досить рано.

Першою відомою лексикографічною спробою є рукописний словничок «РЂчь Жидовьскаго языка, преложена на Роускую, неразоумно на разоумъ, и въ ıєванг̃лихъ, и въ Ап(с)л̃хъ, и въ Псалтыри, и в ПармиЂ и въ прочихъ книгахъ», що дійшов до нас разом з рукописом кормчої (збірки церковних прав і законів), переписаної у 1282 р. для Новгородського архієпіскопа Климента 2.

Джерела реєстру словника зазначені в його заголовку. Більшість реєстрових слів — це власні імена давньоєврейського походження. Та в реєстрі словника зустрічаємо і слова грецького (Андрей, адъ, хризма), латинського (Петръ) і навіть церковнослов’янського походження Ђло, ωтоци, бритва, неключно, тина, рогъ, степень та ін.).

Реєстр цього словника складають 174 слова, перекладені давньоруською мовою з численними церковнослов’янськими лексичними рисами. Слова в реєстрі розміщені вільно. Перед реєстровим словом та його перекладом наявні скорочені позначки: Жи(д), Ж(д), Роу(с), Р(с). Наведемо для прикладу кілька слів з цього словника: Акелдама, село кръви; Подирь, риза; ІЄпомида, насовьць; ІЄфоудъ, въпрашениıє; Лома цвЂти; Товола, пища; Сканда, знамениıє; ІМата, даръ; Череща, коуща Исполинъ, силныи; Ковъ, лесть; Бритва, стриголникъ; Неключно, ненадобЂ; Тина, грАзь; ЗЂло, велми.

К. Калайдович слушно писав про цей словничок: «Ні за точність слів, ні за правильне тлумачення їх не можна поручатись» 3.



1 С. Голубев, Петр Могила и его сподвижники, т. I, Приложения, стор. 313.

2 К. Калайдович , Иоанн, ексарх болгарский, М., 1824, стор. 123 (примечания). В цій книзі опублікований і текст словника (стор. 193 — 195).

3 К. Калайдович, зазнач. праця, стор, 123, примітка 108.



Якщо в XIII ст. важливо було з’ясувати значення слова іншомовного походження, то в наступні століття виникає потреба в перекладі і тлумаченні церковнослов’янських слів. У словнику «Тлъкованїε неудобь познаваемомъ въ писаныхъ речемь, понеже положены cЖть рЂчи въ книгахъ отъ началныихъ преводникъ ово Словенскы, и ино Сръбскы, и другаа Блъгарскы и Гръчьскы, ихже неудоволишася преложити на Рускый», що дійшов у рукопису 1431 p. (написаний, як припускає К. Калайдович, на горі Лисичій, біля Новгорода 1 чи, може, переписаний) дається пояснення церковнослов’янських слів церковнослов’янською ж мовою. Рукопис його зберігся не повністю 2. Частина цього словника, опублікована К. Калайдовичем 3, нараховує 61 слово (при останньому реєстровому слові переклад не зберігся). У пізніших, повних списках, кількість реєстрових слів досягала до двохсот 4.



1 K. Kалайдович, зазнач. праця, стор. 123, примітка 108.

2 Tам же, стор. 197.

3 Там же, стор. 196 — 197.

4 С. Булич, Очерк истории языкознания в России, т. I, СПб., 1904, стор. 163.



І в цьому словнику реєстрові слова розташовані не в алфавітному порядку. Ось десять перших слів цього словника: Кудь, произволеніе; Васнь, имя, присно; Качьство, естество каковому есть; Количьство, мЂра есть колика; СвЂне, кромЂ; Свойство, кто имать что особно; Тризна, страдальство, подвигъ; Тритеза, подвизаніе; Скутаніе, спрятаніе, съхраненіе; По строю, по смотрЂнію.

Списки цих словників були в давнину поширені й на Україні, про що свідчать окремі тлумачення й переклади в «Лексиконі словенороському» П. Беринди, близькі до перекладів слів у словничках 1282 і 1431 рр. Наприклад:


У словничку 1282 р.:

Восоръ, плоть.

Вавилонъ, смАтениıє.

У. «Лексиконі» П. Беринди:

Восоръ: плот(ь), тЂло.

Вавилωнъ: смАтенїε, або пространство, або размЂсъ.


У словнику 1431 р.:

СвЂне, кромЂ.

Жупелъ, сЂра.

Нафθа, смЂшеніе

лои и смола и восъкь съ смердящимъ каменемь.

Жупища, гробища.

Бъхма, весма.

ХЖхнаніе, ръптаніе хулное.

НизуплЂжно, смиреннЂ и малогласнЂ.

СвЂне: кромЂ, безъ.

Жупель: сЂра, сЂрка.

Нафта, нафθа: смола a лой, в(ъ) котро(й) и воскъ, и смердячїй камень.

Жупище: гробъ.

Бохма: весма.

згола, напрасно.

Хухнанїε: роптанїε хулноε, строфова(н)ε.

НизуплЂжнω: смЂреннЂ, и малогласнЂ, писко(м) униженне по земли лазАчи.



Але словники 1282 і 1431 рр. були не перекладними, а свого роду тлумачними: в них до реєстрового слова, взятого з текстів, писаних церковнослов’янською мовою, дається церковнослов’янський же відповідник.

В міру віддалення живої мови від церковнослов’янської зростали потреби в перекладних церковнослов’янсько-українських словниках.

Найбільш раннім з відомих нам перекладних церковнослов’янсько-українських словників є «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто», опублікований архімандритом Амфілохієм у «Чтениях в Обществе истории и древностей российских при Московском университете» (1884 г., кн. вторая, апрель — июнь. II. Материалы историко-литературные, стор. І — 11+18). У передмові до публікації архімандрит Амфілохій писав, що він придбав у торгівця давніми книгами Г. Шишкова Острозьку біблію (1581 року), яка привертає увагу поясненнями XVII ст. на полях змісту деяких глав з біблії, окремих думок та слів тощо.

«У кінці біблії», — пише Амфілохій, — на 7-ми вплетених аркушах написаний примітний словник, названий укладачем «Лексисъ, съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто». Власник цього примітного рукопису, судячи з численних приписок на полях..., жив у західних губерніях...» 1

Амфілохій правильно відзначив, що «цей словник є чи не найдавнішою спробою українського азбуковника» 2.

Видавець у заголовку на титульній сторінці словника надрукував «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ (підкреслення наше. — В. Н.) просто», але в описі оригіналу він пише: «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ (підкреслення наше. — В. Н.) просто».

П. Й. Горецький вважає, що написання мовъ — друкарська помилка і правильно слід читати у заголовку словъ. В Амфілохієвій публікації «Лексиса съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто» дійсно зустрічаємо багато неправильно вичитаних слів рукопису. Але з’ясувати, чи справді допустився помилки видавець пам’ятки, не можна, бо невідомо, де зберігається тепер книжка, у якій вміщений рукопис словника. Слово мовъ у значенні «слів», можливо, дійсно є в рукописі. Як видно з «Лексикона словенороського» Памвá Беринди, у XVII ст. лексема мова вживалася і в значенні «слово» (Слово: мова, взглАдъ, способъ...) 3.

«Лексисъ... просто» не становить закінченої праці. В ньому чимало слів залишилось без перекладу з невідомих причин. На відміну від попередніх словників у «Лексисі ...просто» вперше слова розташовані в алфавітному порядку. Правда, алфавітний порядок витриманий тільки щодо початкової літери. Над реєстром поданий загальний підзаголовок пословенску, над перекладною частиною — просто 4.



1 «Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете», кн. вторая, апрель — июнь. II. Материалы историко-литературные, М., 1884, стор. 1.

2 Tам же, стор. II.

3 «Лексикон словенороський Памви Беринди», Підготовка тексту і вступна стаття В. В. Німчука, К., 1961, стор. 116.

4 Пор. скорочення перед реєстровим і перекладним словом у словнику 1282 р., див. вище.



Реєстрове церковнослов’янське слово перекладається одним, зрідка кількома українськими словами або пояснюється словосполученням. Наприклад: блюдо — миса; брашно — покормъ; бронА — панцырь; внЂ — на дворЂ; врачъ — лЂкарь, докторъ; вЂтвиıє — голье, розки; дЂтище — дЂтина, лЂтъ 6; голо(т) — вода змерзлая, гололидица; десная — мЂстце правое та ін.

Одним із джерел «Лексиса ...просто», як зазначає M. P. Судник, були глоси білоруського першодрукаря Ф. Скорини:


У Ф. Скорини

геродЂево — соколово

да насладится — приятна будеть

на нырЂщи — на дому

несекомый — кремень

наляци — узгляни

скимни — львенята

У «Лексисі... просто»

гередЂево — соколово

да насладится — приятна будеть

на нырЂщи — на дому

несекомый — кремень

наляци — узгляни

скимни — львенята

та ін.1


«Лексисъ... просто» має багато спільного в реєстрі і в перекладній частині з «Лексисом» Л. Зизанія. Але це не означає, що «Лексисъ... просто» є переробкою «Лексиса» Л. Зизанія. У «Лексисі» Л. Зизанія реєстрове слово перекладається здебільшого кількома синонімічними відповідниками, в «Лексисі... просто» — переважно одним. Якби «Лексисъ... просто» був переробкою «Лексиса» Л. Зизанія, автор її не оминув би важливих синонімічних слів у перекладі. Автор «Лексиса... просто» не залишив би також без перекладу реєстрових слів, які пояснені у «Лексисі» Л. Зизанія. Звідси беззастережно можна зробити висновок, що «Лексисъ... просто» написаний до виходу в світ «Лексиса» Л. Зизанія, до 1596 р.

П. Й. Горецький, виходячи з того факту, що «Лексисъ... просто» оправлений разом з «Острозькою біблією», яка надрукована була першодрукарем Іваном Федоровим у 1581 р., відносить час укладання самого рукопису словника на кінець 70-х — початок 80-х років XVI ст.2 Це дійсно могло статися. Але не виключена можливість, що аркуші, на яких написаний «Лексисъ... просто», були оправлені разом з Острозькою біблією не в час виходу її в світ, а пізніше. Відомо, що рукописний словник «Синонїма славеноросскаА» укладений, безсумнівно, на основі «Лексїкона славенорωского» Памвá Беринди, який надрукований у 1627 р., оправлений разом з надрукованою в Ев’ю в 1619 р. «Граматикою» М. Смотрицького.



1 M. P. Cуднік, Гісторыя ўзнікнення і этапы развіцця беларускай лексікаграфіі старажытнай пары, «Працы Інстытута мовазнаўства АН БССР», вып. IV, Мінск, 1957, стор. 99.

2 П. Й. Горецький, До початків української лексикографії, «Лексикографічний бюлетень», вип. II, К., 1952, стор. 37 — 38.



Першим українським друкованим словником є церковнослов’янсько-український словник Л. Зизанія, що вийшов у 1596 р. в Вільні під назвою «Лексис СирЂчъ РеченїА, Въкрат(ъ)цЂ събран(ъ)ны. И из слове(н)скаго языка, на просты(й) Рускій ДіАле(к)тъ Истол(ъ)кованы» у книжці, що починається букварем «Наука ку читаню и розумЂню писма слове(н)ского. ту ты(ж) ω ст̃ой тройци, и ω въчловеченїи г(с)дни» і різними молитвами. Після «Лексиса» йдуть твори С. Зизанія «Изложеніε ω православной вЂрЂ», більшу частину якого становить «Ω свАтой тройци» і «Ω въчловеченіи Гос(ъ)под(ъ)ни».

Один із примірників «Лексиса» оправлений разом з «Грамматікою» Л. Зизанія. Але це не означає, що він і вийшов разом з нею. Після «Лексиса» в цій книжці йде «Изложеніє ш православной вЂрЂ» С. Зизанія. Це дає підставу твердити, що «Грамматіка» і «Лексис» Л. Зизанія оправлені в одній книжці пізніше, що він був надрукований лише разом із «Наукою ку читаню».

Одним із доказів цього є й те, що і в примірнику, опублікованому разом з «Наукою ку читаню», і в примірнику, що зберігся разом з «Грамматікою словенскою» Л. Зизанія 1, переплутані майже ті ж самі сторінки. Так, в примірнику, що опублікований разом з «Наукою ку читаню», після слів на літеру В йде частина слів (від дщица) на літеру Д, за ними — кілька слів на літеру Є, потім кінець слів на літеру Г, далі — початок і слова на літеру Д (до дщи), за якими — початок літери Г, частина слів на Є, усі слова на Ж, далі — початок слів на літеру З, за ними — кілька слів на И, а потім — слова на К (від початку до киченіε), слова на И, після — кінець слів на З і частина на І, за якими всі слова йдуть правильно за алфавітом.

Якби «Лексис» видавався ще раз з «Грамматікою», цей недогляд був би усунений.



1 Обидва зберігаються в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді.



У «Лексисі» Л. Зизанія зустрічаємо багато спільного у реєстрі і в перекладній частині з «Лексисом... просто».


«Лексисъ... просто»


гл̃ю — мовлю

гаданиε — загадка

ганание — гаданиε

гобзующи(й) — обритый

гобзованиε — гойность

градъ — мЂсто

го(л)гофа — лобное

грАду — иду

голотъ — гололедица

«Лексис» Л. Зизанія


гл̃ю, мовлю.

гаданіε, ро(з)мова, гада(н)ε, зага(д)ка.

гананіε, зага(д)ка, тру(д)ноε а хитрое пытаньε.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

грАду иду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


глезна — голенка

гра(ж)дани(н) — мещанинъ

гаждениε — угожение



гимо(н) — гетманъ

гередЂево — соколово

галактискъ — тученъ

гд̃ь воцарисА — господь царствуетъ

го(н)зетъ — втечетъ

гла(с) и труба

го(р)тань — горло

го(р)дый — болший

голо(т) — вода змерзлая, гололидица

горе — бъда

грехощуся — рЂюхъся

геεна — огненная мука

глезно, голЂнь.

. . . . . . . . . . . . . . . .

га(ж)денїε, злорече(к)ε, поган(ъ)бεньε Тоε(ж) значи(т) што и хуленіε.

игемωнъ, вожъ, староста.

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .

г̃ь, панъ.


. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .

го(р)тань, горло.

го(р)ды(й), пыш(ъ)ны(й).

. . . . . . . . . . . . . . . .

горесть, го(р)кость.

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .


желаю — жадаю

желаниε — хтивость

жестокъ — твердъ

жупелъ — сЂрка

жи(т)ица — стодола

жестокаА

жа(ж)ду — прагну пити

жена ве(т)ха — баба

жи(з)ница — спиθарня

желаю, жадаю.

желанїε, пожа(д)ливость, хо(т).

жестокъ, тве(р)ды(й), закамАнЂлый.

жупель, сЂ(р)ка.

жи(т)ница, стодола, клунА

. . . . . . . . . . . . . . . .

жажду, прагну пити хочу.

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .


че(p)тогъ — ложница, упокой

число — личба

че(р)вленица — шарлатъ

чаю — сподеваюся

чу(ж)дъ — чужій

чли — читали

чи(й)чинъ — чій порядокъ

чувъствено — видомо

чинъ — порядокъ

чре(с)ло — бокъ

чащь — гуща, лЂсъ густой

чертогъ, палац(ъ), тере(м).

. . . . . . . . . . . . . . . .

че(р)вленица, шар(ъ)латъ.

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .

чи(н), порАдокъ.

чресло, блокъ бе(д)ро, чересло.

чащъ, гуща, лЂсъ густый.


Деякі реєстрові слова, неперекладені в «Лексисі... просто», зустрічаються в «Лексисі» Л. Зизанія і мають при собі український переклад.

Наприклад:


У «Лексисі... просто»

извЂтомъ . . . . . . .

крамола . . . . . . .

пруги . . . . . . . .

тщанія . . . . . . ..

юнотка . . . . . . .

У «Лексисі» Л. Зизанія

извЂтъ, доводъ.

крамола, роз(р)ухъ,

кова(р)ство, хитро(c)[ть].

прузи, коники.

тщанїε, стара(н)ε.

юнот(ъ)ка, молодицА.


У зв’язку з наявністю багатьох спільних місць у зіставлюваних словниках деякі дослідники твердять, що словник, опублікований Амфілохієм, «був джерелом словника Лаврентія і піддав йому гадку видати «Лексис» 1 і що «рукописний «Лексисъ» невідомого автора XVI ст. був безумовно відомий Л. Зизанію» 2.

Однак виникає питання, чому Л. Зизаній, який міг знати і використати «Лексисъ... просто», не ввів у свою працю ряду безсумнівно незрозумілих чи мало зрозумілих слів, пояснених у рукописному «Лексисі... просто». З наведених вище, а їх немало, і серед слів з іншими початковими літерами в «Лексисі» Л. Зизанія відсутні: гобзующи(й), гобзованнε, голо(т), гонзетъ, грехощуся, чаю та ін.3



1 М. Возняк, зазнач. праця, стор. 39.

2 А. А. Москаленко, Нарис історії української лексикографії, К., 1961, стор. 13.

3 Слід відзначити, що багато словникових статей, зокрема гобзующий, гобзованиє, голо(т), гонзетъ, грехощуся, житница, чаю, чуждъ та ін., наявних у «Лексисі... просто», але відсутніх у словнику Л. Зизанія, зустрічається в «Лексиконі словенороському» П. Беринди. П. Беринда, можливо, був знайомий з якимось із списків «Лексиса... просто».



Спільні місця «Лексиса... просто» і «Лексиса» Л. Зизанія можуть пояснюватись і тим, що вони черпали матеріал із спільного джерела, а самі праці укладались незалежно одна від одної.

Реєстр «Лексиса» Л. Зизанія налічує 1061 слово церковнослов’янської мови. Це в абсолютній більшості загальні назви. На відміну від попередніх словників Л. Зизаній вводить в реєстр лише невелике число іншомовних слів, засвоєних церковнослов’янською мовою до кінця XVI ст.

Слова реєстру взяті з перекладів різноманітних культових і деяких світських книг, на які в окремих місцях посилається автор: біблія (див. при реєстрових глумлю(с), оревъ, зеленичїε, приповЂданїε, пругло, съну(з)ны(й) кон(ь), євангеліє (див. при ассарїй, ропо(т), щапство, протору), псалтир (див. при глумлю(с)), твори Кирила Ієрусалимського (див. при бЂжденїε, вистнЂε, ωружни(к)), I. Златоуста (див. при ратую, щапство), патріарха Германа (див. при ал(ъ)лилуія), І. Екзарха (див. при [а] таче), Арістотеля (див. при неАсыть).

Невідомо, які інші лексикографічні праці, крім, можливо, «Лексиca... просто», були відомі укладачеві словника. Докладне зіставлення матеріалів словників 1282 і 1431 рр. з «Лексисом» приводить до висновку, що Л. Зизаній зазначених праць або подібних до них списків не використав. Можлива річ, що Л. Зизаній скористався глосами Ф. Скорини при перекладі церковнослов’янських (в тому числі й запозичених у ній) слів (пор. скимъни, дЂти л(ъ)вовы, л(ъ)венята і наведену вище Скоринину глосу скимни — львенАта).

Л. Зизаній розташував реєстрові слова в такому алфавітному порядку: А, Б, В, Г, Д, Є, Ж, З, І, И, К, Л, M, H, O (разом з Оу, тобто У), П, Р, С, Т, Ф, X, Ω, Ц, Ч, Ш, Щ, Ю, Я, V, що нагадує дещо послідовність літер у грецькому алфавіті.

Автор дотримується алфавіту тільки щодо початкової літери.

Іменні частини мови подаються в формі називного відмінка однини, дієслова — в формі 1-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу.

На відміну від попередніх словників у «Лексисі» реєстрове слово часто перекладається синонімічними й близькими за значенням словами: брак, жени(т)ва, весел(ъ)ε; ваїє, розки з квЂтом. лоза, багнАта; баснь, каз(ъ)ка, слово, байка; бренїє, глина, болото; ланита, лице, челюсть; ярость, се(р)дито(с)[ть], запал(ъ)чивость та ін.

При окремих словах іншомовного походження даються розгорнуті тлумачення енциклопедичного типу: сїндωнъ, c тон(ъ)кого поло(т)на простирало албо ра(н)ту(х). длА того та(к) на(з)вано же напе(р)вЂ(й) в мЂстЂ СїдонЂ почато тоε робити; оуεна, εстъ sвЂ(р) дикій а окру(т)ны(й), который прїше(д)ши до пастухω(в) притосовуε(т) сво(й) голосъ до чоловЂчого, и перевыкаε(т) имена пастушїи, и на змо(р)дованыи псы напа(д)ши, поидаε(т) ихъ. Як бачимо, у цих поясненнях дійсне переплітається з фантастичним. Зустрічаються детальні пояснення і при церковнослов’янських словах: оубо, звы(к)ло (ж)е εму досытъ чїнити, албо εго и(с)по(л)нАти, яко, азъ оубо тебе праве(д)на мню премудра (ж)е якого никого же. a роз(ъ)маитоε маε(т) оужива(н)ε тоε оубо, иногды εдноста(й)нε чини(т) слово (то εстъ) рЂ(ч), а иногды ро(з)дЂл(ъ)ность нЂАкую ωказуε(т). якъ, азъ оубо пишу, ты же чтеши, я заисте пишу, а ты читаεшъ. тутъ оубо, ро(з)дЂлАε(т) пишу ω(т) читаю, и ижε. такω(ж) якъ оубо.

Таких широких пояснень у попередніх лексикографічних працях не зустрічаємо (пор. наведене пояснення при слові оуена у Л. Зизанія і уєнакотка у «Лексисі... просто»).

Невідомим був раніше й інший засіб, вперше застосований Л. Зизанієм, — наведення церковнослов’янського слова в контексті. Наприклад: глу(м)лю(с), прохожуюсА, прои(ж)джаю(с) подра(ж)нАю(с) и цвичусА... и изы(й)де Ісаакъ поглумитисА на поле кувечеру, и вышо(л) Ісаа(к) проходитисА на поле подъ вечеръ...

Л. Зизаній першим вводить паспортизацію окремих реєстрових слів, що подається після їх українського перекладу: щапство, прип(ъ)стреньε, а(л)бо чА(ч)ка. Зла(т)ооу(с)[т] нра(в) бесЂ(д) ма(т)θε(й), к̃а.

Омоніми у Л. Зизанія наводяться в реєстрі як окремі словникові статті: страсть, бЂда; страсть, оупадо(к); тма, миліωнъ; тма, те(м)ность.

Особливий інтерес становить перекладна частина «Лексиса». Церковнослов’янські слова перекладаються українською літературною мовою другої половини XVI ст. Між церковнослов’янською й українською мовами проведена виразна межа. Церковнослов’янські слова та форми в перекладній частині зустрічаються дуже рідко. Значну кількість слів перекладної частини становлять українські народні слова й вирази, які живуть і в сучасній мові: абїє, заразъ; безуме(н), дуре(н); бедро, бокъ; кличъ, крикъ, гукъ, верескъ; лысть, лы(т)ка; мЂлъ, вапно и тыжъ крейда; негли, заледвЂ, ачей; нАдро, пазуха; пЂте(л), когутъ, пЂве(н), петухъ; ропщу, нарЂкаю; свЂдительствоую, свЂдчу; юноша, парубо(к) младенецъ; зЂница, зЂ(н)ка, чоловЂчокъ; щапство,... чА(ч)ка (пор. суч. цяцька) та багато ін. Серед українських слів зустрічаємо і західноукраїнські діалектизми.

Важливо те, що Л. Зизаній подає слова обох частин «Лексиса» зі знаками наголосу. З технічних причин наголос часто стоїть не на відповідній голосній літері, а на наступній або попередній приголосній (іноді й на голосній). Це спостерігаємо часто при літерах ү та Ђ, верхні частини яких піднімаються високо над рівнем інших літер, та в випадках, коли над літерою, на якій повинен би стояти знак наголосу, знаходиться виносна літера (див., наприклад, реєстрові будущїй, бЂгство, вЂтїА, мрачный та ін.).

Реєстрове слово від перекладу відділяється комою. Між синонімічними та близькими за значенням словами перекладної частини Л. Зизаній також вживає кому. В кінці словникової статті завжди стоїть крапка.

Отже, Л. Зизаній перший в історії української науки розробив і застосував основні лексикографічні методи обробки словникового матеріалу.

«Лексис» Л. Зизанія не тільки в перекладній частині, а й у реєстрі, незважаючи на традиційну орфографію, дає важливий матеріал для дослідження специфічної фонетичної системи української мови XVI ст.

У новозакритому складі на місці етимологічного о Л. Зизаній за традицією пише о, засвідчені лише окремі випадки чергування о з і та у: вретище 1, ... жало(б)ны(й) убир; слатина, росу(л).



1 Через те, що в «Лексисі» авторська пагінація відсутня, для зручності відшукання в тексті наведеного прикладу подаємо реєстрове слово, до якого відноситься слово перекладної частини, що наводиться як приклад.



У новозакритому складі вживається е, хоч нерідко виступає Ђ, на місці якого читали і: быліе, зЂльє..; зеленεчіє, зЂльє..; зеліε, зЂльє; Ка(с)сіА, зЂльє нЂАкоε; злакъ,.. з ро(з)маиты(м) зЂльεмъ; арωматы,.. корЂньє, ал(ъ)бо зЂльε; сла(д)ко(с)[ть], корЂнъныи дорогіи рЂчі; скиніА, намЂтъ; оско(р)дъ, камЂ(н)є; εство, прирожЂньє; врачеваніє, лЂчЂ(н)є та ін.

Досить послідовно автор «Лексиса», згідно з етимологією, вживає літеру Ђ, хоч зустрічаємо окремі слова, в яких на місці Ђ виступає и; це є свідченням того, що на місці літери Ђ читали і: алканїє, исти хотенїє; алчу, исти хочу; брашно, идло; оуєна,.. поидає(т); съну(з)ны(й) конь, и(з)ны(й) конь; глумлю(с), проижджаю(с), видЂти остро, смотрити быстро та ін. (пор. ще ядъ, идъ). Дуже рідко на місці Ђ вживається е (нетлениє), що є впливом білоруського оточення Л. Зизанія у Вільні або північних українських говірок. Про вимову Ђ, як і, свідчить написання його в запозиченнях: ωкаА(н)ный, мЂзе(р)ны(й).

Західноукраїнське фонетичне явище переходу початкового йе в йі наявне в словах: мированіє, поидна(н)є; ходотай, идна(ч).

Змішування (неправильне написання з огляду на етимологію) літер ы та и, і в словах реєстру і перекладної частини свідчить про те, що літеру ы читали як передньо-середнє українське и: выА, шыА; ваАю, рию; изъваАю, рию; измЂна рыз; рыза, шата; въсклицаю, выкрыкаю; препруда,.. риба; рідаю; ріданіє; рі(с)таю; съристаю(с).

Літеру і читали як українське передньо-середнє и, на що вказує написання її на місці традиційної и: оубо,.. досыть, чїнити; сладко(с)[ть],.. дорогіи, рЂчі; оуєна,.. прїше(д}ши.

Перехід давнього е в о після шиплячих перед історично твердим приголосним виявлений у словах: дЂмонъ, чо(р)тъ; дЂмон(ъ)скїй, чортовскій; зЂница, чоловЂчокъ.

Відповідно до давнього ръ виступає ри у слові дрижаньє (див. при реєстровому шатаніє). Зустрічаємо ов на місці ъл: ваАю, выдовбую.

У ряді випадків спостерігаємо — А відповідно до давнього -ьє в іменниках середнього роду другої відміни, хоч форми з -ьє в «Лексисі» переважають: гоненїє, пренаслЂдованА, из(ъ)ваАнїε, вырЂзова(н)є. вырытА; тогда въсхитиша,.. на повЂтрА; поглощенїє, поже(р)тА, про(м)кненьє; пружїє, пучА та ін. Як бачимо, форми з -А і з -ьε іноді виступають поряд.

Про велику поширеність форм на -А свідчить гіперизм є замість закономірного А у слові ди(т)є: изве(р)гъ, ди(т)є мε(р)тво.

Для передачі вибухового г у словах іншомовного походження Л. Зизаній вживає традиційне у старій українській орфографії сполучення літер кг: бЂд(ъ)ство, срокгость; нужда, кгва(л)тъ, призрачїє, кукглАр(ъ)ство; съглАдаю, шпАкгую; смоква, фикга.

З галузі приголосних привертають увагу такі явища української фонетики, як: тверде р — вЂщаю, говору; лу(ж)ду, дуру; борусА, воюю, борусА, дж в дієсловах 1-ї особи однини теп. часу (гнушаюсА, бриджусА; лещу, зраджаю; наваждаю, зваджую; су(ж)ду, суджу; съвЂтую, раджу та ін.), ждж у слові проижджаю(с) [див. при глу(м)лю(с)], м’яке ц [єпари(с)три(с), на кшта(л)тъ каганцА; строите(л), рАдцА; юнот(ъ)ка, молодицА]. Довгі інтервокальні приголосні в іменниках середнього роду другої відміни, як і в сучасних південно-західних українських діалектах, у пам’ятці не зустрічаються. У «Лексисі» виступає або приголосний основи в сполученні з -ьє, -ьА, або приголосний нормальної тривалості та -є, -А (див. вище, а також бе(з)мол(ъ)в(ъ)ствую, въ затишу живу; благопріА(т)ный, до принАтА лацный та ін.).

Варто відзначити також деякі асимілятивні й дисимілятивні звукові зміни, спрощення груп приголосних: будущїй,... што; лицемЂр(ъ)ствую... що, ассарій, гарЂль (пор. нім. das Heller «геллер» (монета); сънузны(й) конь, и(з)ны(й) конь; бразда, борозна).

З примітних морфологічних явищ слід вказати на закінчення -А(м), як і в сучасній літературній мові, в іменниках середнього роду другої відміни (и възгласи(т) бεз(ъ)дна съ веселіε(м), и закричи(т) пропасть, з весЂлА(м), закінчення -Ђ в називному множини іменників чоловічого роду другої, відміни [яко(ж) пишу(т) внЂшнїи мудреци, як пишу(т) тогосвЂтныи му(д)р(ъ)цЂ], закінчення -ои в родовому відмінку однини прикметників жіночого роду (препруда,... багровои фарбы), тверде т в закінченнях дієслів, як у сучасних південно-західних діалектах [винительны(й),.. винуεтъ; же(р)но(в) ослїй, .. мелютъ та ін.]. Зворотна частка сА виступає відносно відповідного дієслова і в препозиції, і в постпозиції: бл̃гополучаю, щасти(т) ми сА; мощи,.. называю(т)сА, супе(р)ник, спорны(й), проти(в)никъ которы(й) сА спирає(т), и тАгаεтъ.

Таке вживання с’а спостерігаємо і в сучасних південно-західних українських діалектах.

Характерно, що підрядні означальні й присудкові речення поєднуються з головним за допомогою сполучника которій(-ый) непреборимы(й), незвал(ъ)ченый, которого нЂкто звал(ъ)чити не може(т) и перемочи; непостоАн(ъ)ны(й), то(т) проти(в) которого нЂкто не можетъ стоАти; винителны(й), тот который причину ω(т) кого має(т) та ін.], але зустрічаються підрядні означальні речення, поєднані з головним і за допомогою характерного для української мови сполучника што (будущїй, прійдучій, што маєтъ быти).

«Лексис» Л. Зизанія відіграв важливу роль в історії не тільки української, а й усієї східнослов’янської лексикографії. Він був зразком і джерелом для авторів численних українських і російських азбуковників у XVII ст. 1



1 С. Булич, зазнач. праця, стор. 165.



Зизаніїв словник підготував грунт для видатної лексикографічної праці — «Лексїкона славенорωсского» Памвá Беринди, який використав не тільки досвід Л. Зизанія, але й увів у свій словник майже весь матеріал «Лексису» Л. Зизанія. Памво Беринда писав: «...εго же (Л. Зизания. — В. Н.) и зде привнесенїε и исправленїε явственно буди. ω(т)туду «Лексиса» Л. Зизанія. — В.Н.) убо начало всемъ аз(ъ)» 1.



1 «Лексикон словенороський Памви Беринди», стор. 243.



Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні видає фотомеханічним способом «Лексис» Л. Зизанія за примірником «Лексиса», оправленого разом з «Грамматікою словенскою» Л. Зизанія, що зберігається в Державній піблічній бібліотеці ім М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді. Окремі сторінки цього примірника, які мають технічні недоліки, замінені сторінками «Лексиса», надрукованого разом з «Наукою ку читаню и розумЂню писма слове(н)ского», що зберігається в тій же бібліотеці.

До публікації «Лексиса» Л. Зизанія додаються перші відомі східнослов’янські словники 1282 р. і 1431 р., а також перший українсько-церковнослов’янський словник «Лексис... просто».


В. В. Німчук













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.