Попередня     Головна     Наступна





ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА ПРО ПАМВУ БЕРИНДУ І ЙОГО «ЛЕКСІКОНЪ СЛАВЕНОРΩССКЇЙ»



Архангельский А., Памва Берында, Русский биографический словарь, Павел — Петр, СПб., 1902.

[Болховитинов Е. Л.], Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви, т. II, изд. 2-ое, СПб., 1827.

Булич С. К., Очерк истории языкознания в России, т. I, СПб., 1904.

Веселовська З. М., Мова «Лексікону» Памви Беринди, «Записки історично-філологічного відділу УАН», кн. XIII — XIV, К., 1927.

Веселовська З., Український наголос у «Лексиконі» П. Беринди, «Записки історично-філологічного відділу ВАН», кн. XXI — XXII, К., 1929.

Горецький П. Й., Памва Беринда і ного «Лексиконъ славеноросскій», «Українська мова в школі», 1956, № 2.

Грінченко Б., Словарь української мови, т. I, Предисловие, К., 1907.

Житецкий П., Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке, К., 1889.

Janów J., Leksykografia wschodnio-słowiańska do k. XVII w. Cz. II, 1. Leksykon P. Beryndy i jego stosunek do nauki zachodnio-europejskiej, «Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności», t. LII, 1951, № 4.

Janów J., Leksykografia wschodnio-słowiańska do końca XVII xv. Cz, II, 2. Etymologie Maksyma Greka, Manuela Retora i innych autorów w słowniku imion P. Beryndy z 1627 r., «Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności», t. LII, 1951, № 6.

Janów J., Z badań nad słownikami staroruskimi. Cz. 1. Uwagi o zbiorze «Synonima sławenorosskaja» (z XVII w), Odbitka ze «Sprawozdań Towarzystwa Naukowego we Lwowie», rocz. XVIII, 3, Lwów, 1939.

Иосиф з Покуття, Памво Беринда, журн. «Зоря галицька», січень, 1851, ч. 4.

Ковтун Л. C., K нстории русской лексикографии древнего периода. Автореферат кандидатской диссертации, «Известня АН СССР. Отделение литературы и языка», т. VIII, вып. 2, М. — Л., 1949.

Коляда Г. И., Памво Берында и ero «Лексикон славекоросский», «Ученые записки Гос. пед. ин-та им. Т. Г. Шевченко. Филологическая серия», вып. 3, Сталинабад, 1953.

«Курс історії української літературної мови», за редакцією академіка АН УРСР І. К. Білодіда, т. 1 (розділ «Українська літературна мова другої половини XVI, XVII і XVIII ст.»), K., 1958.

Mardarie cozianul Lexikon slavo-românesc şi tiicuirea numeior din 1649. Publicate cu studiŭ, note şi indicele cuyintelór românescĭ Grigorie Creţu, Bucuresci, 1900.

Martel A., La langue polonaise dans les pays ruthènes, Ukraine et Russie Blanche, 1569 — 1667 («Travaux et mémoires de l'université de Lilie. Nouvelle série: Droit et lettres», № 20), Lilie, 1938.

Маслов C., Друкарство на Україні в XVI — XVIII ст., «Бібліологічні вісті», ч. 1 — 3, К., 1924 і окрема відбитка.

Ошипко І. Й., Із спостереженm над побутовою лексикою української мови XVII ст. (На матеріалі «Лексикону славеноросского» Памви Беринди), «Питання українського мовознавства», кн. IV, Вид-во Львівського ун-у, 1960.

«Сказания русского народа, собранные И. Сахаровым», т. II, кн. V — VIII, СПб., 1849.

Станівський М. Ф., До початків слов'яно-румунської лексикографії, «Питання історії і діалектології східнослов'янських мов» (Наукові записки Чернівецького держ. ун-у, т. XXXI, вип. 7), Чернівці, 1958.

Сычевская А. Й., Памва Берында и его Вирши на рождество Христово и др. дни, К., 1912.

Cуднік M. P., Гісторыя ўзнікнення і этапы развіцця беларускай лексікаграфіі старажытнай пары, «Працы Інстытута мовазнаўства АН БССР», вып. IV, Мінск, 1957.

Филapет (Гумилевcкий), Обзор русской духовной литературы, 862—1863, изд. III, СПб., 1884.

Xapлампович К., Западнорусские православные школы XVI и начала XVII в., Казань, 1898.

Цейтлин Р. М., Краткий очерк истории русской лексикографии, М., 1958.

Шиpcкий К., Очерк древних славянорусских словарей, ж. «Филологические записки», Воронеж, 1869.

Шолом Ф. Я., Зародження і розвиток наукової філологічної думки в Росії і на Україні в XVI — першій половині XVII ст., «Філологічний збірник», К., 1958.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.