Попередня     Головна     Наступна




ПЕРЕДНЄ СЛОВО.


Комісія історії давнього українського письменства, заснована в-осени 1927 р. при Історично-Філологічному Відділі Української Академії Наук, має бібліографувати, описувати, досліджувати, а найголовніше — видавати пам’ятки мови й письменства давньої України. Запрохавши до участи в своїй роботі осіб спеціяльно підготованих, а часом широко відомих своїми працями в ділянці студій над давнім письменством, Комісія гадає підготувати до видання низку відомих і невідомих пам’яток українського письменства і мови, що стосуються і до найдавнішого і до середнього періодів його існування.

Тут мають бути й найдавніші пам’ятки, XI — XIII вв., т. зв. „київського письменства”, що виявляють словесне мистецтво письменників з „князівської доби”, авторів, як оригінальних, так і перекладачів, що збагачували українське письменство, перекладаючи чужомовні пам’ятки, зразки для пізніших письменників українських та й взагалі слов’янських. Історію письменської мови в давній Україні щільно звязано з оцим процесом привлащення собі чужомовного словесного матеріялу, що утворив художню лексику й стиль, які жили віками.

Далі, до плану Комісії ввіходить видання пам’яток письменства з т. зв. Литовського періоду, коли до найдавнішої мовної стихії виразно діставалися елементи, запозичені, елементи живої народньої мови — коли утворювалася літературна мова середньої доби в українському письменстві, що одзволилося од кайданів церковнослов’янської мови — коли найдавніші пам’ятки переставши бути приступні масам через те, що мова їх змінилася — почасти забувалися, а почасти перекладано їх на так звану „просту мову”.

Остаточно перемогла „проста мова” вже в половині XVII в., коли вона дістається навіть у „святе святих” тодішньої людини, вихованої в дусі традиційного східнього православія — до богослужбових книжок. Низка різноманітних пам’яток цієї доби — аж поки в письменстві перемогла жива мова і з’явилися нові західньо-европейські форми поезії наприкінці XIII в. — завершує коло пам’яток, що Комісія має видати.

Отож, до списку пам’яток давнього українського письменства та мови ввіходять твори ораторського та віршового мистецтва, повісті оригінальні та перекладні, драматичні твори, котрі не ввійшли до корпусу їх, що видає проф. В. І. Рєзанов, пам’ятки літератури агіографічної, публіцистично-полемічної, легендарної, то-що, коли з них — твори словесного мистецтва, а так само пам’ятки, важливі для історії української літературної мови взагалі й художньої зокрема.

Випускаючи в світ свої праці, Комісія не додержуватиметься суворо-хронологічного порядку, а публікуватиме тексти й досліди в міру того, як готуватимуть їх окремі співробітники. Найдавніші пам’ятки XI — XV в.в. Комісія видаватиме точно, зберегаючи всі особливості рукописів, графічні та ортографічні; видаючи пам’ятки пізнішого часу — титла розкриваються, підрядкові знаки вносяться в рядок; додатки видавця зазначаються знаком []; опущені в рукопису літери — друкуються курсивом.

Отож першим випуском виходить розвідка професора С. О. Бугославського, присвячена пам’яткам звязаним з подіями XII в., починаючи з найдавніших редакцій, котрі повстали на світанку українського письменства, і закінчуючи найпізнішими українськими обробками XVIII віку.


КОМІСІЯ.














ОД АВТОРА.


Ця робота — то конспект моєї великої завбільшки праці про давньо-руські твори присвячені Борисові й Глібові, причому досліди над проложними статтями, паремійним читанням про Бориса й Гліба та духовним стихом до цього конспекту не ввійшли.

Роботу цю почав я, ще на студентській лаві бувши. Писав я її ввесь час під керуванням глибокоповажаного мойого навчителя академика В. М. Перетца, що вчив своїх учнів не боятися чорнової дослідчої роботи, не витати в сферах вигадок та гіпотез, не заснованих на вивченні документальних даних. Позитивні свої прикмети завдячує моя праця саме-іменно методам В. М. Перетца. Отож йому я її з вдячністю, глибокою пошаною та любов’ю й присвячую.

Не можу не згадати за двох инших керманичів у моїй роботі — про небіжчика-академика О. О. Шахматова й про академика Н. К. Нікольського, що без його провідника по древлехранилищах („Матеріалы для повременнаго списка...”) мені не пощастило-б довести до краю своє дослідження.


Москва

28. IV. 1928.


Сергій Бугославський.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.