[Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. — К., 2003. — С. 107-122.]

Попередня     Головна     Наступна

ЧАСТИНА ДРУГА

5. До перекладів Сковороди

Сковорода сам визначив деякі з своїх віршів як переклади. Пісня 24 «Саду» ¹ є «ПЂснь 24-ая, римскаго пророка Горатія, перетолкована малороссійским діалектом в 1756 годЂ. Она начинается так: Otium divos rogat in patenti и пр. Содержит же благое наставленіе к спокойной жизни» ². Це ода Горація II, 16. Цю саму оду Сковорода переклав ще один раз, видруковано цього переклада в «Разных стихотвореніях» ³ під назвою: «Oda Horatiana (libri II, XVI) de animi tranquillitate» (39). Інших перекладів Сковороди з Горація не знаємо ⁴. В «Разных стихотвореніях» уміщено ще «Похвалу астрономіи» (36) з заміткою в дужках «Ex Ovid. Fast». Цей уривок дійсно знаходиться в «Святах» Овідія, книга I, вірші 297 — 308. Нарешті в «Разных стихотвореніях» знаходимо ще «Similitudines» (45), яких джерело автор подає сам: «Ex Virg. 2. Aeneide». Дійсно, усі 6 уривків є перекладами з 2-ї пісні «Енеїди», а саме: 1 — віршів 222 — 4, 2 — 304 — 8, 3 — 355 — 9, 4 — 377 — 380, 5 — 416 — 9, 6 — 471 — 5.

До цих віршованих перекладів з античних поетів С. С. Дложевський та А. Музичка додали р. 1922 ще один переклад з поета новолатинського. Уміщена у виданні Багалія латинська довга ода «Ad Petrum Gerardum» є, за вказівкою Должевського ⁵, лише відписом оди новолатинського популярного поета М. А. Мурета (Muretus). Мурет (1526 — 1585), походженням француз, написав, крім «Промов», дуже улюблених, та інших творів, також дві книги віршів, що перевидавано безліч разів (мені приступні м. ін. видання: Липськ, 1672, 1690, видано було вірші Мурета і в Кракові 1634 р.) ⁶ Ще на початку XVIII віку відома енциклопедія барокової духовної культури «Polihistor» Данієля Моргофа ⁷ вихваляє Мурета як оратора та поета ⁸. Це, не дивлячись на те, що Мурету, який почав як учень знаменитого Скаліґера свою професорську діяльність в 17 чи навіть 16 років, закидали дуже багато і особистого (його й /108/ переслідував світський суд), і наукового (незнаття, фальшування старих авторів). 49-ту оду першої книги і відписав собі Сковорода. А. Музичка вказав ⁹, що вірш «О селянській милій, любій мій покою» (35) є перекладом перших 20 рядків оди Мурета. Цікавість цього факту підвищується тим, що в цьому вірші знаходимо відомі рядки:

О библіотеко, ты моя избранна,

О немногими книги чтомы.

Ще в 1926 р. Багалій міг писати про «книгозбірню» Сковороди, «до якої він звертається в одному з своїх віршів» (Багалій цитує наведені рядки) ¹⁰. В дійсності — «ці слова» просто переклад відповідного місця з Мурета:

O bibliotheca nota paucis! O libri,

Quos rara contrectat manus ¹¹.

Але цікаво звернути увагу на те, що Музичка не помітив, що Сковорода переклав також і дальших 22 рядки оди, — це перший вірш в «Разных стихотвореніях» (31): «О каморка только что одному вмЂстна!..» Про характер перекладу — кілька слів далі.

Та Сковорода переклав ще одну оду Мурета! Третій вірш «Разных стихотвореній» (33): «In natalem Jesu» є перекладом оди Мурета 1, 9 ¹². Наводжу обидва тексти поруч:

Сковорода: In natalem Jesu О ночь нова, дивна, чудна, ЯснЂйшая свЂта полудня, Когда чрез мрак темній, черній, Блиснул солнца свЂт не вечерній. Веселитеся, яко с нами Бог. Кой всЂ моря усмиряет, Кой всЂх нас Богу примиряет, Сей в нищетной днесь хижинЂ НищетЂ нас учит всЂх нынЂ. Веселитеся, яко с нами Бог. Там под Виθліемским градом Пастухи, пасуще стадо, ВсЂх первЂе вЂсть пріемлют, Что к нам прійде Христос на землю Чрез ангелов, яко с нами Бог. Видно, что та Богу люба Та простота беззлобна груба,

Muretus: In natali Domini O nox vel medio splendidior die, Cujus per tenebras virginis integrae Ex aluo nitida Sol novus emicat, Complens omnia lumine. Aeterno imperio qui regit omniá, Humanumque Deo conciliat genus, Is nunc sub tuguri vilis operculo Nascens, pauperiem docet. Pastores ovium, dum gregibus suis Intenit vigiles excubias agunt, Primi hunc angelico carmine nuncium Laetis auribus hauriunt. Grata est haud dubie simplicitas Deo, Grata est vita, dolis, quae procul

Кая хранит правость ревно Чрез простой свой нрав вЂрной, древной. Веселитеся, яко с нами Бог. /109/

omnibus Rectum sponte sua perpetuo colit, Et priscam retinet fidem.

Сковорода не помітив, що до оди Мурета належить ще те саме закінчення, що в усіх його одах від I, 6 — 33 (крім 8-ї), що утворюють, як «Hymni sacri», певну цілість. Або ж він не хотів цього закінчення перекладати :

Simplex aetherii numinis Unitas,

Quae distincta eadem est Veraque Trinitas,

Aeternis vigeat semper honoribus,

Et terra simul et polo.

В друку у Багалія додано ще два рядки, нібито Сковорода збирався продовжувати оду. Але ці два рядки є лише варіант до перших двох рядків строфи 3-ї:

Виθліемска возлЂ града

Там пастырскій сонм берег стада... ¹³

Нарешті Сковорода переклав з латинського ще дві епіґрами: про них ми вже говорили ¹⁴.

Подивимось, як перекладає Сковорода.

Переклад з Горація (39) є спроба віддати думки оди (яка, до речі, ніби розвиває думки Епікура про ησνχία) в тій самій кількості строф та тим самим розміром — «сапфічною строфою», в її силабічному одягу, що віддає «сапфічну строфу» лише кількістю складів ¹⁵. Сковорода в своєму перекладі розриває довгі речення Горація на окремі коротші: перших три строфи є у Горація одним реченням, до того зворот до «адресата» оди, Гросфа, знаходиться не на початку, а в другій строфі. Сковорода поділяє речення синтактично, відповідно до строф; хоч він і ставить після другої строфи кому, але так саме могла б тут стояти й точка. Усунено і переноси з рядка до рядка: у Горація між рядками 1 — 2, 2 — 3, 3 — 4, 7 — 8 (перенесено навіть слово), 9 — 10, 10 — 11, 11 — 12. У Сковороди лише переноси між третім та четвертим рядками кожної строфи: останній рядок закороткий, щоб умістити в ньому ціле самостійне речення. Крім того, перенос (сильний) з рядку 9 до 10-го. Наводимо ці три перших строфи:

Купец покоя сладка Бога просит, Когда по морю его вихорь бросит, Как луну облак и звЂзды преясны Скрил пріужасній.

Otium divos rogat in patenti prensus Aegaeo, simul atra nubes condidit lunam, neque certa fulgent sidera nautis, /110/

Просит покоя в войнЂ турчин бЂшен И красным луком китаец обвЂшен, Но ниже, друг мой, драгая порфира Дасть нам внутрь мира. Не бо царска власть или злата полній Сундук усмирит души бЂдны волны. Ни приутишит живущіи вздохи В красном порогЂ.

otium bello furiosa Thrace, otium Medi pharetra decori, Grosphe, non gemmis neque purpura ve nale nec auro: non enim gazae neque consularis submovet lictor miseros tumultus mentis et curas laqueata circum tecta volantis.

Так саме робить Сковорода і далі. У Горація є навіть перенос з строфи до строфи (рядки 36 — 7). Сковорода його, розуміється, знищує. Без сумніву, основна причина знищення переносів та упрощення речень є та, що в латинському вірші довготи складів надавали віршу значну ритмічність. В українському силабічному вірші, де немає довгот, а наголоси розподілено припадково, синтактична структура була ритмізуючим вірш фактором, та відмовитись від синтактичної ритмізації визначало б, в значній мірі, знищити взагалі ритм вірша.

Друга характеристична риса перекладу Сковороди є усунення міфолоґічного апарату та взагалі конкретних вказівок на античність. Зник не лише адресат оди Горація, Гросф, але усі міфолоґічні натяки та вказівки Горація. Зник Ахілес з його коротким життям (рядок 29), Сковорода замінює ймено загальним: «Знай, что преславны пошли в прах герои»; так саме зник Тітон з його довгим життям (30) — замість цього читаємо: «И, сто лЂт живши, лежат в смертном гноЂ». Зник вітер Евр (24) — «ВЂтров скорЂе» читаємо у Сковороди. Зникли парки (38 — 9). Зникли і ґеоґрафічні натяки Горація: неспокійне Еґейське море (2) Сковорода замінив на просте «море», по якому купця «вихорь бросит», сикулійську худобу (33) — на «Волов изрядних», матерію, двічі пофарбовану африканським пурпуром (35 — 6), — на «Сукна з за моря». Лише Заботу (Cura), якої ім’я Горацій пише з великої літери (22), Сковорода залишає як персоніфіковану «Печаль», що «и на корабли восходит. И проницает на дальни походы». Сковорода залишив лише «муз», досить відомих в укр. літературі ¹⁶.

Ще характеристичнішою є третя риса, що наближує переклад Сковороди до травестії. Це «модернізація» історичних образів вірша Горація. Римський консулат (стофа 3) Сковорода заміняє на «царську власть», хоч «консули» на Україні були добре відомі хоч би з шкільних титулів 17 — 18-го віку. Де Горацій говорить про войовничих тракійців (5) та медів (6), даючи нам навіть основу для хронолоґічного визначення часу, коли він писав свою оду, Сковорода заміняє античні народи на знайомі його сучасності: /111/

Просит покоя в войнЂ турчин бЂшен

И красным луком китаец обвЂшен...

У Сковороди ця модернізація ще не має в собі ніяких елементів травестії, що зв’язана з пародизацією старих чи чужих образів. Він навіть залишив старовинне знаряддя медів (замінивши лише сагайдак [pharetra] на лук) і, мабуть, тому дає згадку про екзотичного «китайця». Але якісь лінії ведуть від перекладу Сковороди до травестій Котляревського та від «римського пророка Горатія» Сковороди до «Гараська» Гулака-Артемовського. Так саме поводився Сковорода і з прозаїчними текстами античності ¹⁷.

Але Сковорода не хоче травестіювати. Навпаки, він хоче не пародистично принизити, а скорше «підвисити» поета, якого він перекладає: він християнізує свого Горація та Епікура, якого ми в цій оді чуємо за Горацієм, бо від нього походить не лише життєвий ідеал «спокію» (ησνχία або σχολή, фрагмент 426 Епікура), але і окремі образи та думки — життєвий неспокій, як буря (фрагмент 425, 429), і забота (ταραχή або λύπη, пор. ще Лукреція II, 37 — 52), і довгі поїздки у шуканні «спокою» (Лукрецій, III, 1057 та далі), і власний дух людини («animus») як основа неспокію (за Ціцероном «De finibus», I, 62), і доля («судьбина»), що дає людині духовні дари, незалежні від оцінок маси («світу» у Сковороди — Епікур, фр. 187, 489). Сковорода, надаючи оді назву, заміняє otium — слово, що не так добре віддає думку Епікура, але яке Горацій вибрав, мабуть, з огляду на його подвійне значення — спокій душі та спокій вітру, — на «tranquillitas» — слово, що добре і для християнської філософії (можливо, що Сковорода пішов просто за назвою оди в якимось з тодішніх видань Горація). В переклад він уводить просто християнську термінолоґію — «не дасть внутрь мира» ¹⁸. Він замінює загальний оборот Горація «vivitur parvo bene» (13) на сильніше та більш християнське «сладкая покоя нищета есть мати». Теж просту життєву мудрість Горація «nihil est ab omni parte beatum» (27 — 8) Сковорода переводить хоча б почасти в етичну сферу:

Знай, что ничто же совсЂм есть блаженно,

Но с злим смЂшенно.

Найбільша зміна в останній строфі. Де Горацій говорить — вірно слідуючи за Епікуром, — про духовні дари і іґнорування маси, натовпу, там у Сковороди щось зовсім іншого:

— — — mihi parva rura et

spiritum Graiae tenuem Camenae

Parca non mendax dedit et malignum

spernere volgus. /112/

Сковорода, щоправда, залишає «муз чистих греческих», але досить м’яке, хоч би й призирливе «volgus» заміняє на аскетичне «и пренебрегати / Мір сей проклятій».

Як же передав Сковорода в цілому думки Горація? Треба сказати, що на загал зовсім не зле. До «модернізації» та до християнізації Горація Сковорода свідомо стримів. Може, лише останні рядки 8-ї строфи Сковорода передав помилково. У Горація:

et mihi forsan tibi quod negarit

porriget hora.

Переклад Сковороди зовсім неясний:

И может тое, твое что слывется,

МнЂ доведется.

Горацій, очевидно, має на увазі, що багатій Гросф не дістав від долі дечого, зокрема «покою». Можливо, що час подарує Горацію те, в чому він відмовив Гросфу. У Сковороди сенс ніби той, що те, що зараз має Гросф, може, пізніше від долі дістане Горацій; думка, що йде в розріз з тенденцією оди: бо багатств Гросфа Горацій (як він каже в останній строфі) не потрібує. Чи не зрозумів Сковорода цього місця, чи не знайшов доброго виразу, — сказати не можемо.

В кожнім разі Сковорода зробив з Горація «римського пророка». Це було цілком в дусі Сковороди, в дусі українського барока, що стримів до якогось синтезу християнства та античності ¹⁹. Але Сковорода не задовольнився перекладом. Він ще переспівав оду «малороссійским діалектом» ²⁰. Переспів залишає на боці взагалі усі конкретні образи Горація: навіть і купець, і «турчин», і «китаец» зникли. Знаряддя війни цілком модернізоване, — замість «лука» чуємо про «бомбардування». Християнізація пішла далі: Сковорода говорить про «Бога» замість «судьбини», зустрічаємо теж «Бога», а головне, замість «муз греческих» знаходимо вже «мудрости часть», мудрості, даної Богом. Близького відношення до ориґіналу вже немає. Окремі строфи повторюють думки іноді одного рядка Горація, іноді цілої строфи, ба навіть двох строф. Випишемо переспів Сковороди з вказівками на відповідну за змістом частину оди Горація (строфа, рядки):

О, покою наш небесный! / ГдЂ ты скрылся с наших глаз?

Ты нам обще всЂм любезный, / в разный путь разбил ты нас. I, 1.

За тобою то вЂтрила / простирают в кораблях,

Чтоб могли тебе тЂ крила / по чужих сыскать странах, I, 1 — 2.

За тобою маршируют, / разоряют города,

цЂлый вЂк бомбандируют, / но достанут ли когда? II, 1 — 2. /113/

Кажется живут печали / по великих больш домах;

Больш спокоен домик малый, / естли в нужных сыт вещах. II, 3 — IV, 4.

Ах, ничьм мы недовольны: / се источник всЂх скорбей!

Разных ум затЂев полный — / вот источник мятежей! V. — VI.

Поудержмо дух несытый! / Полно мучить краткій вЂк!

Что ль нам дасть край знаменитый? / Будеш тоже человЂк. VII.

Вить печаль вездЂ летает, / по землЂ и по водЂ,

Сей бЂс молній всЂх быстряе, / может нас сыскать вездЂ. VI.

Будьмо тЂм, что Бог дал, рады, / разбиваймо скорбь шутя;

Полно нас червям снЂдати: / вить есть чаша всЂм людям ²¹. (VII).

Славны напримЂр герои, / но побиты на полях.

Долго кто живет в покоЂ, / страждет в старых тот лЂтах. VIII, 1 — 2.

Вас Бог одарил грунтами, / но вдруг может то пропасть,

А мой жребій с голяками, / но Бог мудрости дал часть. IX — X.

Nihil est ab omni parte bonum. Есть чаша всЂм людям.

Сковорода взагалі пропустив ті два рядки, що він їх так невдало передав в першому перекладі. В деяких випадках він в переспіві, одначе підходить ближче до Горація. Коли він говорить про «мятежі», то нам пригадується «tumultus» (рядок 10) Горація, «дух несытый» — досить по-християнськи та по-сковородинськи, але і тут чуємо гораціївський «animus» (25). Але цей переспів взагалі не є переклад. Від нього веде дальший шлях до пісні Сковороди «Всякому городу нрав и права», в якій в зовсім новій формі — ті самі «гораціянські» мотиви» ²². Але елементів «травестії» і тут, не дивлячись на модернізацію та на зниження мотивів, немає. Може, варто нагадати, що романтично-іронічний переспів тієї самої оди Горація дав і Пушкін ²³:

У всякого своя охота,

Своя любимая забота:

Кто целит в уток из ружья,

Кто бредит рифмами, как я,

Кто бьет хлопушкой мух нахальных,

Кто правит в замыслах толпой,

Кто забавляется войной,

Кто в чувствах нежится печальных,

Кто занимается вином:

И благо смешано со злом.

Сковорода переклав «Похвалу астрономіи» із «Фастів» Овідія. Переклад Сковороди такий: /114/

Счастливы, кои тщились еще в вЂк старинній

Взвесть ум выспр и примЂчать звЂздних бЂгов чины.

Можно вЂрить, что оны, вси земніи здоры

Оставя, взойшли серцем в небесніи горы.

Не влекло сердец их угодіе плоти,

Не воинскіе труда, ни штатски заботы,

Ни вЂтренная слава, ни праздніе честы,

Ниже безмЂрных богатств приманчивы лесты.

Придвинули пред очи нам, сдЂлали извЂстны

И подвергли под свой ум теченія звЂздны.

Так то должно восходить на круги пригорны.

Не так, как исполины когдась богоборны.

Це переклад такої самої кількості рядків з I-ї книги «Фастів» Овідія (297 — 308):

Felices animae, quibus haec congnoscere primis

inque domus superas scandere cura fuit!

credibile est illos pariter vitiisque locisque

altius humanis exeruisse caput.

non Venus et vinum sublimia pectora fregit

officiumve fori militiaeve labor,

nec levis ambitio perfusaque gloria fuco

magnarumque fames sollicitavit opum.

admovere oculis distantia sidera nostris

aetheraque ingenio supposuere suo.

sie petitur caelum, non ut ferat Ossan Olympus,

summaque Peliacus sidera tangat apex.

Сковорода, розуміється, не може вжити того самого розміру, що Овідій. Замість пентаметра Сковорода вживає 13-складового силабічного вірша з (жіночою) римовкою сусудніх рядків. В одному рядку (9) 14 складів. Можливо, що тут і помилка при переписці чи при друку (можна випустити «нам» або, можливо, що Сковорода написав «звЂстны»). Сковорода розподілив зміст майже цілком точно, слідуючи розподілу його в ориґіналі. Лише на початку, де Овідій нав’язує думку до попереднього («haec»), Сковорода мусив подати пояснення, про що йде мова, та зробив це словами «звЂздных бЂгов чины». І тут знайдемо ті самі принципи перекладу, що в перекладі з Горація. Щоправда, Овідій сам дає тут прості речення, та синтактична будова у нього в цілому тотожна з віршовою. Навпаки, у Сковороди маємо один перенос: «вси земніи здоры / оставя». Але і в цьому перекладі з Овідія Сковорода випускає усі міфолоґічні /115/ прикраси: замість «Venus et vinum» він пише «угодіе плоти», замість ґеоґрафічних елементів, назв гор з саги про титанів, він обмежується словами «исполины богоборны». Модернізації немає, та немає й спроб надати віршу якийсь реліґійний характер, що цілком чужий його змісту. Але знайдемо окремі образи, що ближчі реліґійній ліриці Сковороди, аніж образи поезії Овідія. «Взойшли серцем на небесніи гори», — пише Сковорода в стилі своєї християнської лексики замість Овідійового «altius humanis exeruisse caput». В цілому переклад дуже добрий.

Та чи не найліпший переклад Сковороди його переклад великої оди Мурета. Переклад незакінчений. Але те, що перекладено, перекладено і точно, і поетично. Бачимо навіть, як уважно ставився Сковорода до формальних елементів вірша. Розмір знову може віддати лише кількість складів ориґіналу: майже бездоганно витримано розмір 12а/8а/12б/8б/... Лише два рази ухили. Один раз в рядку «Кую ты видЂл с млада гору» (вірш 31, рядок 18) маємо 9 складів замість 8-ми, але цей рядок належить до останніх рядків незакінченого вірша, отже, може його ще не виправлено. Другий рядок з 13 замість 12 складів в рядку (вірш 35, 9 рядок): «ГдЂ раз†глас толко птичое дает волЂ» — є незрозумілий, напевно; треба виправити «птичое» на «птичій» (або й «птичой»), але рядок залишається все ж незрозумілим та й не відповідає ориґіналу: «Cui nunc canoro guttare obstrepunt aves». Надзвичайно печливо Сковорода залишає, наприклад, усі анафори ориґіналу:

О селянскій милій, любій мій покою Всякій печали лишенный! О источник шум журчащих водою, О лЂс темній прохладженній, О шумящи кудри колосов древесних, О на луках зелень красна, О самота мати ради дум небесних. О сумна тихость ужасна... (1 — 8) О библіотеко ты моя избранна, О немногими книги чтомы, (19 — 20) О каморка только что одному вмЂстна! О снЂ волній и приятній! О стезя к блаженству певна и извЂстна! О путь всЂм мірским незнатній! (31, 1-4).

O delicati blanda ruris otia! Curis et ambitu procul! O dulce murmur limpidorum fontium! O grata nemorum opacitas! O sibilantes arborum ingentum comae O prata vere gemmea! O solitudo arnica cogitantibus! O horror, о silentium... O bibliotheca nota paucis! o libri, Quos rara contrectat manus! O cella tantum lectuli unius capax! O somne liber et levis! O ad beatam tuta vitam semita, Ignota vulgi sensibus!

Або інші повторення: /116/

Вас одних ищу я, к вам дух мой палает, Враз все пренебрет другое, Коль бЂжит до вас всяк, всяк вас почитает Над богатство все мірское, Кто водою духа грязь омыл очесну 1 И вкусил мудрости истой (31, 5 — 10).

Ut vos requiro, ut mente vos tota expeto, Alia perosus omnia. Ut laetus ad vos tendit et gazis libens Vos anteponit Persicis, Quicunque puro pectus Olmeo lavit, Frondemque mordet Delphicam...

¹ Багалій друкує «оческу», що треба виправити вже з огляду на риму.

Дальші повторення («всяк», «все»), мабуть, замінюють інші повторення Мурета. Але в останніх цит. рядках знову нам вже знайома особливість перекладів Сковороди, — усунення усього міфолоґічного та конкретно — чужого українському читачеві прикрашення віршів. Усунено й «перські дорогоцінності», і дельфійські вінки та ольмійські води як символи зв’язку з Дельфами. Замість цих наукових прикрас прості слова «богатство все мірское», «мудрость иста», «вода духа». Дещо додане: до згадки про «синів з батьком» (filiis juvenibus et seni viro) додано «наспЂвшим з орання», — чудова українізація цілого образу; «вчений повар» Мурета (Doctus coquus) зробився просто «кухарем нанятим». Вірш, мабуть, прийшовся Сковороді по серцю. Але він не закінчив перекладу: Останні рядки:

Кто тебе от книжек и от воли манит,

Знай, что лес[т]ны суть тЂ души...

навіть натякають на риму, що мала прийти далі, — «уши»:

A litterato te otio avocantibus

Occludito aures et fuge...

Сковорода наблизив знову цілий вірш до свого світогляду: він говорить (після цит. рядків про «мудрість») про «воду небесну», та заміняє згадку про «Лицей» «горами сіонськими» (31, pp. 17 — 18). Але кінця, на жаль, немає.

Переклад другої оди Мурета (цит. вище) стоїть посередині між переспівом та перекладом. Сковорода використовує лише основні образи Мурета: «ніч» в першій строфі, з її подиву гідними епітетами — «яснЂйшая свЂта полудня» і т. д. Але він залишає поки на боці — у Мурета з другого рядку ясні — натяки на Христа. Опускає він і в другій строфі згадку про «народження», використовуючи лише образи бідної хижі. Лише в третій строфі Сковорода розкриває загадку змісту та, наближаючись до Мурета, говорить вже про «пастухів» та повторює останню гімнічну строфу. До усіх строф /117/ додано як рефрен: «Веселитеся, яко с нами Бог». Ані розмір (кількість складів в рядку), ані строфічну будову оди Сковорода на цей раз не віддає.

Найвірніші та як переклади найвдаліші уривки з «Енеїди». Це переклади окремих порівнянь, типових, до речі, для поетики античного епосу. Вони такі:

1. ...Каковій ужасно испущает рикы,

Когда не добит бЂжит от жреца бик дикій.

Це порівняння у Верґілія при оповіданні про Лаокоона, якого ухопили змії:

clamores simul horrendos ad sidera tollit,

qualis mugitus, fugit quum saucius aram taurus... (II, 222 — 4).

Треба трохи дивуватись, що Сковорода не переклав дальшого рядка, що продовжує це порівняння.

2. Так как огнь в пашнЂ впадет, при бурях жестоких,

Или быстрій дождевній поток с гор високих,

Нивы и красны сЂвы ломит, постилая,

И стремглав тащит лЂсы, столпЂет, не зная,

Слиша шум сверх скал пастир.

Це порівняння пожежі Трої, на яку з даху свого будинку дивиться Еней:

in segetem veluti cum flamma furentibus Austris

incidit, aut rapidus montano flumine torrens

sternit agros, sternit sata laeta boumque labores

praecipitesque trahit silvas; stupet inscius alto

accipiens sonitum saxi de vertice pastor (II, 304 — 08).

3. ...ПослЂ ж в той минутЂ

Как хищны волкы, коих в темную ночь лютій

Глад слЂпо вигнал с язвин, дома ж племя само

Ждет, зЂвая несито; чрез огнь, чрез мечь прямо

БЂжим на явную смерть.

Це порівняння до оповідання про Енея, що залишає з товаришами Трою крізь натовпи ворогів:

. . . . . . . . . . inde, lupiceu

raptores atra in nebula, quos improba ventris

exegit caecos rabies, catulique relicti /118/

faucibus expectant siccis, per tela, per hostis

vadimus haud dubiam in mortem mediaeque tenemus (II, 355 — 9)

4. ОстолбЂл и порвался вдруг назад с словами,

Так как кто меж терніем невзначай ногамы

Наступит змію ¹, и вдруг зблЂднет отбЂгая,

А она злится, с ядом шію поднимая.

¹ Читаю «змію» замість «змія» з огляду на «она» в наступнім рядку.

Мова йде тут про Андроґея, що вночі нечеканно натрапив на ворогів:

obstipuit retroque pedem cum voce repressit.

improvisum aspris veluti qui sentibus anguem

pressit humi nitens trepidusque repente refugit

attollentem iras et caerula colla tumentem (II, 377 — 80).

5. Так когда збЂжатся вЂтры полномочно,

Бурним вихром з запада, юга и восточной

Стороны, трещат лЂсы, кипят вознесенны

Волны и с песком рвутся выспрь мЂста безденны.

Це порівняння торкається сутички між троянцями та греками навколо Кассандри ²⁴:

adversi rupto ceu quondam turbine venti

cenfligunt, Zephyrusque Notusque et laetus Eois

Eurus equis; stridunt silvae saevitque tridenti

spumeus atgue imo Nereus ciet aequora fundo (II, 416 — 9).

Нарешті:

6. Каков змій, когда на свЂт вышол полній яда,

Кой крился под землею в час зимнаго хлада,

Скинувши же линовище в день весны прекрасной,

Вьется спиною в циркул, по коих блеск ясной,

А слизку грудь подняв виспрь, взор яростномечній

Кидает, сичит с устен язик треконечній.

Це порівняння вжито Верґілієм при описанні боротьби Пірра ²⁵.

qualis ubi in lucem coluber mala gramina pastus,

frigida sub terra tumidum quem bruma tegebat,

nunc positis novos exuviis nitid usque iuventa

lubrica convolvit sublato pectore terga

arduus ad solem et linguis micat ore trisulcis (II, 471 — 5). /119/

Гекзаметр Сковорода заміняє 13-складовим силабічним віршем. Навіть і в цих уривках, що мають наочно вказати, яких порівнянь вживає антична поезія, Сковорода усуває усю конкретно античну термінолоґію: в уривку 5 він не наводить латинських, дуже розповсюджених та і на Україні загальновідомих ймен вітрів: Нот, Зефір, Евр та не менш відомого Нерея, замість міфолоґічних прикрас маємо знову просто «вЂтры... з запада, юга і восточной стороны», та «волны». «Інструментовку» Верґілія, цього майстера евфонії ²⁶, Сковорода не наслідує: так рев бика, що Верґілій «інструментує» словами з «у»: ...mugitus, fugit cum sauciusaram taurus...», Сковорода власне не віддає. Зате бракує у Верґілія «сичання» змії, слово, розуміється, українське, народне; але Сковорода, може бути, стримів якось передати це «сичання», коли писав «сичит с устен»... Цікаві численні та смілі enjambements Сковороди в уривках з Верґілія. Як вже сказано, для античного гекзаметра квантитативні якості голосівок (довжина) були остільки виразним конститутивним елементом, що такі переноси були можливі. Український тринадцятискладовий силабічний вірш мав лише риму та цезуру за конститутивні елементи; але, здається, в коротших уривках (пор. Величковського ²⁷) переноси були легше можливі та не порушували єдності вірша, не розривали його на частини.

До перекладів Сковороди з латинської поезії треба віднести ще прозаїчний переклад «Оди Сидронія об уединеніи» (Б. II, 302 — 6). Переклад прозаїчний, — може, лише підготовча ступінь до перекладу поетичного, якого Сковорода не виконав або який не заховався. Не маємо потреби обговорювати цього прозаїчного перекладу тут. Але звернемо увагу на його джерело. Сковорода наводить ім’я автора ориґіналу в латинській мові: «Iesuitae Sidronii Hosii». Мабуть, тому ніхто не встановив дійсного джерела, що тут у Сковороди або в друку помилка. Автор зветься не Госіус або Гозіус, а Гошіус (Hosschius). Гошіус, фламандець (1596 — 1653) ²⁸, новолатинський поет, користався великою популярністю в епоху барока, його твори, зокрема його «Елегії» (елеґічні оди), відомі нам в численних виданнях, як і твори Мурета (мені відомі видання: Антверпен, 1656, 1667, 1690; Ліон, 1698; Венеція, 1695, 1705 та видання без року; Нюрнберг, 1696, 1738; Париж, 1723; Ауґсбурґ, 1755 та ін.). Сковорода переклав його оду до Джоржда («Георгія») Чемберлена. Переклад відміняє деякі строфи ²⁹. Але видруковано оду помилково: перша її частина обіймає строфи 1 — 17 прозаїчного перекладу Сковороди; продовження є «антистрофа» — «основа» першої частини («строфи») є «живет и средЂ молвы уединеніе», «основа» антистрофи — «живет и средЂ уединенія молва». Антистрофа починається з строфи 23 перекладу, йде до кінця /120/ перекладу (строфа 37), але самий кінець другої частини при друку попав до середини: це строфи 18 — 22. В такому порядку треба строфи цього перекладу Сковороди друкувати та читати: 1 — 17, 23 — 37, 18 — 22.

І переклад «Оди» Гошіуса мав ті самі властивості, що і поетичні переклади Сковороди. Характер цих перекладів — усування античних міфолоґічних прикрас, модернізація та певна «українізація» не лише форми, а й змісту, спроба наблизити зміст до християнсько-містичного світогляду самого Сковороди — ставить перед нами надзвичайно цікаву проблему про відношення Сковороди до античності. В кожнім разі це відношення подвійне, — Сковорода не пішов так далеко, як деякі поети західного — та й українського — барока, що безоглядно переймали зовнішню форму (поскільки це було можливе) та внутрішній зміст. Сковорода приймає лише «дещо», а дещо відкидає цілком і досить рішуче ³⁰.

Переклади з латини Сковороди знову висувають перед нами питання про джерела української поезії. Зокрема, важливі новолатинські джерела Сковороди: за ориґіналами українських поетів в новолатинській ліриці ніхто не шукав. Може, знайдемо у новолатинських поетів Ренесансу та барока ще не один вірш, що дав натхнення українським поетам, — не лише будучи ориґіналом того чи іншого перекладу, але і впливаючи на форму та зміст української поезії часів літературного барока. Поруч зі Сковородою як перекладчик стоїть зараз і Величковський. Якщо знайдуться й інші сліди новолатинських впливів, то, мабуть, треба буде значно обмежити тезу про виключний вплив польської поезії на поезію українського барока ³¹.

¹ Цитую видання Багалій (скорочено Б. — вірші лише з нього) та Бонч-Бруєвича (ББ.).

² Б. II, 278 — 9.

³ Там само, 291 — 2.

⁴ Т. Пачовський в «Українській книзі», 1937, 7/8, стор. 174 та далі говорить, що «У Сковородиній збірці поезій «Садъ божественныхъ пЂсней», крім перекладів з Овідія і Верґілія, є й переклади з Горація»: «Переклавши низку поезій Горація, деякі з них (Сковорода) ще й переробив». Тут все помилково — переклади Овідія та Верґілія не входять у склад «Саду». Сковорода переклав одну-однісіньку оду Горація, яку він і «переробив». Автор, мабуть, не мав в руках видання творів Сковороди. Про епіґраму, яку її автор (авторство Сковороди сумнівне) нав’язує до слів Горація, див. главу 2, примітку 55.

⁵ «Пам’яті Сковороди». Одеса, 1922, стор. 89, прим. 2.

⁶ За Естрайхером, XXII (1908), стор. 632 та далі.

⁷ D. G. Morhofii. Polihistor literatius, philosophicus et practicus. Lübeck, 1747, I, 1, 1. 14; I, 6, 3, 1; I, 1, 23, 61. /121/

⁸ Дати про Мурета в відомому «Словнику вчених» Jöcher’а.. Вживаю лейпціґське видання 1715 р.

⁹ Музичка в цит. «Одеському збірнику», стор. 59, прим. 6. пор. М. Петров в ТКДА. 1867, 1, 87. Петров вказує на паралельність латинського та укр.-слов’янського віршів Сковороди.

¹⁰ Багалій. Г. С. Сковорода. Український мандрований філософ. Харків, 1926, стор. 91.

¹¹ Останній рядок як цитату з Мурета наводить Сковорода в одному листі до Ковалинського (лист 6, Б. І, 47).

¹² Див. мою вказівку в Zeitschrift f. slav. Philologie, XVI (1939), стор. 343. Мурета цитую за виданням: Leipzig, 1690.

¹³ Див. про це місце ще в главі 7.

¹⁴ Глава 2.

¹⁵ Про вжиток сапфічної строфи у старих укр. поетів будемо говорити ще далі. У Сковороди ще пісня 8-а «Саду».

¹⁶ Ми зустрічамо їх навіть в перекладі нім. духовної пісні Тодорського (пор. главу 4).

¹⁷ Про це див. цікаву статтю М. А . Маслова. Переводы Г. С. Сковороды. — Наукові Записки. Праці науково-дослідчої катедри історії європейської культури, Випуск III. Харків, 1929, стор. 29 — 34. Висновки Маслова, зроблені на підставі дослідження не виданих (рукописних) перекладів Сковороди з Плутарха та Ціцерона, багато де в чому збігаються з висновками цієї глави.

¹⁸ Про поняття «миру» див. мою книгу «Філософія Г. С. Сковороди». Варшава, 1934, стор. 140 — 2.

¹⁹ Про це див. цит. статтю Дложевського в «Одеському збірнику». М. Масло в робить важливі поправки до проблеми знання Сковородою античних мов, він відкидав сумніви Дложевського, чи дійсно добре знав Сковорода грецьку мову.

²⁰ Пісню написано майже правильним трохеєм (див. главу 7). Може, Сковорода вважав цей розмір за народний український? Бо елементів народної мови в пісні зовсім небагато!

²¹ Цю строфу Сковорода наводить о зміненій формі:

Будь же все тем, что Бог дал, ради:

Разбивай всяк грусть, шутя.

Полно нас червям снедати,

Ведь есть свое всем людям, —

в своєму перекладі «О тишинЂ сердца» Плутарха (Маслов, цит. стор. 32. Маслов, на жаль, цитує вірш Сковороди в новій російській орфоґрафії!). Переклад належить до р. 1790.

²² Треба звернути увагу на те, що в «Всякому городу» власне подані численні мотиви пізніших творів Гоголя! Що одна з основних тем Гоголя — тема різноманітності людських стремлінь, пристрастів («задоры» у Гоголя); про це див. мою статтю в Zeitschrift f. slav. Philologie, XIV (1937), 63 — 94. Вказав на це між іншим В. Ґіпіус. Що Гоголь використав ті самі людські типи, про які говорить Сковорода, кидається в очі. Наводимо вірші Сковороди з вказівками на відповідних героїв Гоголя:

Петр для чинов углы панскіи трет, — — — — герой Владимира 3-ей степени.

Федька купец при аршинЂ все лжет, — — — «аршинники» «Ревизора».

Тот строит дом свой на новый манер, — — — Леніцин («Мертвые души», II).

Тот весь в процентах: пожалуй повЂрь! — — Петух (МД), Леніцин.

Тот непрестанно стягает грунта — — — — Костанжогло.

Сей иностранны заводит скота, — — — — — Кошкарев. /122/

ТЂ формируют на ловлю собак, — — — — — Ноздрев.

Сих шумит дом от гостей, как кабак. — — — Ноздрев, Леніцин.

Строит на тон свой юриста права, — — — — юристи з « Мертвых душ», II.

С диспут студенту трещит голова,

ТЂх безпокоит Венерин амур, — — — — — Андрій, Піскарев

Всякому голову мучит свой дурь.

Тот панегирик сплетает со лжей,

ЛЂкарь в подряд ставит мертвых людей, — — Тема «Мертвых душ».

Сей образы жировых чтет тузов, — — — «Игроки».

Степка бЂжит, как на свадьбу в позов. — — — Герої «ПовЂсти о том, как поссорился Иван Иванович...».

²³ «Евгеній ОнЂгин», IV, 36, строфа була уміщена в першому виданні та випущена в дальших.

²⁴ Сковорода помилково згадує Гелену замість Кассандри.

²⁵ Треба звернути увагу на те, що такі уподоблення не були українській поезії в часи Сковороди чужі. Ще Прокопович вкладає своєму Ярополкові («Владиміръ», ТКДА, 1868, III, 289) в уста такі слова в його оповіданні про свою смерть:

. . . . . . . . . . Единъ со двоими

Всуе брахся, весь лютЂ на мечахъ носимій.

Яко медвЂдь, смуже въ перси ловець силній

Вонзетъ роженъ, мечется всуе и бездЂлній

ГнЂвъ яритъ и, елико борется крЂпчае,

Толико вонь желЂзо входить глубочаЂ:

Сице азъ бЂдній брахся...

Це теж, очевидно, наслідування античної епіки (Верґілія чи Гомера?). Навіть «переноси» тут є.

²⁶ Див. з численної літератури: J. Kvičala. Neue Beiträge zur Erklärung der Aeneis. Прага, 1881, 33 та далі, 293 та далі, 345 та далі, 337 — 415, 435 та далі; H. Belling. Studien über die Compositionskunst Vergils. Leipzig, 1899, 230 — 33; Headlam. The art in Virgils poetry, The Classical Review, 34, стор. 23 та далі.

²⁷ Глава 3.

²⁸ Про Гошіуса дивись єзуїтську бібліоґрафію: BCJ. IV, стор. 473 та далі та Jöcher’а.

²⁹ Зокрема строфи 14, 18 за порядком, як вони наведені у Сковороди. Цитую Гошіуса за виданням «Elegiarum libri sex». Антверпен, 1656, стор. 147 — 9.

³⁰ Епіґраф з пісні 30-ї «Саду»; грецький двовірш Сковорода переклав на латину та на українську мову. Про це див. в примітці до пісні 30-ї.

³¹ Пор. про вплив лат. поезії на лат. вірші Сковороди: Багалій, стор. 272.

Попередня     Головна     Наступна