Попередня     Головна     Наступна             Примітки

ЧАСТИНА ПЕРША

РОЗДІЛ І
Основа економічних зв’язків Молдавії та України

§ 1. Витоки економічних зв’язків

Молдавське і Волоське князівства (воєводства) постали протягом XIV ст. Вони мали схожий генезис — це пошуки щастя семигородсько-угорськими боярами (мабуть, волоського етнічного походження). Для цього якраз була сприятлива ситуація. Галицьке королівство перестало існувати 1349 р., Золота Орда підупала, і території між Прутом, Дунаєм і Дністром із важливими торговельними шляхами стали нічиїми. З другого боку, між 1371—1396 рр. османи (турки) завоювали Болгарію, але територія між Дунаєм та Карпатами також була без власника.

Пришельці прийняли віру і культуру місцевого населення — стали православними. Землі Молдавського князівства підпорядковувалися до 1400 р. галицькій митрополії і перейняли українську церковнослов’янську і тодішню українську ділову мову, тоді як у Волоському князівстві церковна залежність та мова були болгарські.

Але ми насамперед обмежимося проблемами Молдавії. Молдавські князі прийшли з Семигороду, властиво, з Мармарощини. Назву свого нового володіння вони взяли від ріки Молдова, де і знаходилася їх друга резиденція Байя (Baia). Першою був город Серет, в 1391 р. центром влади стало м. Сучава, яке у XVI ст. (1565 р.) замінили на м. Ясси.

Походи хрестоносців (зокрема, четвертий, 1204 р.) розширили географічні та економічні горизонти західноєвропейських рицарів — вони познайомилися з країнами Близького Сходу. Після здобуття Константинополя хрестоносцями у 1204 р. їхні союзники — венеціанці та генуезці — почали проникати до Криму та на східне узбережжя Чорного моря, що належало тоді Золотій Орді — одній із складових одиниць Монгольської імперії, яка обіймала також Середню Азію, Іран і Китай ³⁴. Тепер торувалися важливі міжнародні торговельні шляхи із Європи до земель Золотої Орди і далі. Це були «татарський торговельний шлях» та «молдавський торговельний шлях». Татарський шлях використовувався до кінця XIV ст. Він проходив із Західної Європи через Краків, Львів і Кам’янець-Подільський, звідти лівим берегом Дністра доходив до Тягині, а далі сушею до Білгорода чи до Кафи. Молдавський торговельний шлях замінив татарський. Його розквіт припадає на XV ст. Замість Кам’янця він вів зі Львова на Сучаву і проходив через територію Молдавії, головно, до Константинополя. Основними господарями тих шляхів стали спочатку італійські купці із Генуї, які заснували своє поселення в Криму у м. Кафі (нині Феодосія) ще з 1266 р. Пізніше Молдавія і Валахія стали важливою транзитною територією, через яку провозилися товари Сходу до Європи, а європейські — до Азії.

Шлях до Західної Європи йшов через Галичину (головний центр — Львів). Як уже згадувалося, у 1340 р. припинила своє життя галицько-волинська династія й сусіди — польські та угорські королі, а також великий князь литовський — почали змагатися за контроль важливої тепер транзитної території, насамперед Галичини та Молдавії. У другій половині XV ст. ситуація змінюється: на арені історії з’явилися турки-османи, які в 1453 р. здобули Константинополь, а в 1475 р. підкорили наступника Золотої Орди Кримський ханат. Вони теж тоді окупували Кафу (1475) і тим самим поклали кінець гегемонії генуезців на Чорному морі. В 1484 р. турки зайняли ще два важливі молдавський і чорноморський порти — Юлію біля гирла Дунаю і Акерман (Білгород) біля гирла Дністра і включили їх до своєї державної структури як райя. Саме князівство Молдавії було змушене у 1387 р. визнати себе васалом Польщі, а від 1456 р. ще платити данину туркам. Після поразки 1538 р. Молдавія втратила свою відносну незалежність від Туреччини, а також порт Тегіня (Тягиня, Бендери), що став тепер османською райєю.

Внаслідок політичних перипетій, зокрема в економіці Західної Європи, змінився й характер економіки та торгівлі Молдавії. Із території системи транзитної торгівлі предметами розкоші Молдавія стає головним експортером скота та сільськогосподарських товарів як до Туреччини, так і в Україну і до країн Західної Європи і тільки на другому плані — посередником у експорті «східних» товарів на Захід та «західних» товарів на Схід ³⁵. Центрами торгівлі обох країн, Молдавії та України, були міста та деякі містечка, де відбувалися торги та ярмарки. По-молдавськи їх називали тирх-ами, тобто «торгами».

Міста у Східній Європі XVI—XVII ст. були або автономні (посідали так зване німецьке, переважно магдебурзьке право), або мали приватних власників. У містах того часу бачимо щораз сильніше відокремлення ремесла від хліборобства: вони стали центрами торгівлі і ремесла, причому багаті купці (патриції) намагалися зберегти керівництво справами міста. Після 1648 р. в українських містах з’являється новий претендент на владу, козацтво, що існувало там паралельно, а тепер прагнуло встановити свій новий козацький лад.

Як у Польщі претендент на шляхтича мусив одержати індигінат, який йому надавав сойм, так міщанин, щоб стати повноцінним горожанином свого автономного міста, мав здобути міське право, яке надавала рада міста. Міське право, що забезпечувало його власникові великі митні та податкові пільги, міг здобути для себе і купець-чужинець, який тепер отримував право купити собі в місті власний дім. Часто купці діставали собі міське право у кількох містах, звичайно на шляху розташування їхніх торговельних підприємств.

У торгівлі Львова з балканськими країнами у першій половині XVII ст. брали участь понад 200 купців, це підрахунки В. П. Кривоноса (З історії стародавності і середньовіччя / Серія історична. — Львів, 1988. — Т. 24. — С. 91).

У 50-х роках XVII ст. в Яссах налічувалося 2060 малих торговельних підприємств (Руссев Е. М. Развитие феодально-крепостнических отношений в Молдавии в XVI—XVII вв.: Борьба молдавского народа за свержение турецкого ига // Феодальные отношения в Молдавии в период XVI—XVII веков. — Кишенев, 1950. — С. 82).

Як васал Туреччини Молдавія повинна була з кінця XV ст. сплачувати харач. Харач Молдавії, котрий у 1456 р. становив 2 000 золотих, досягає 12 000 золотих у 1542 р. після поновлення Рареша на князівському престолі. Різні перепади у розмірі данини призвели до того, що при Богдані Лапушняну (1552—1561 рр.; 1563—1568 рр.) харач із подарунками досягає 200 000 золотих, на цій сумі і зупиняється завдяки господарю Іоану-Воде, в той час як у Валахії він швидко зростає. У 1595 р. харач у Молдавії досягає 65 000 золотих, а у часи господарювання Васіле Лупула досягнув близько 75 000 талярів.

Спустошення Молдавії, яке було здійснено польськими війнами у XVII ст., і слабкий економічний розвиток країни не дозволяли підвищувати харач ³⁶.

§ 2. Торгівля

Історики економіки України, Молдавії і Румунії розрізняють три види торгівлі: внутрішню, зовнішню і транзитну. У нашій праці, яка є в основному історичною і часово обмеженою (Хмельниччина охоплювала всього дев’ять років), цей розподіл проводиться непослідовно, оскільки джерела обмежені і не дозволяють чітко дотримуватися потрібної структури.

Економічну історію Молдавії не можна ізолювати від історії двох інших дунайських держав — Валахії та Трансільванії. Значне місце в економічному розвитку України і румунських князівств посідає торгівля. Природні багатства румунських князівств, а також постійне зростання місцевої ремісничої продукції, початок якого належить до другої третини XV ст., стимулювали інтенсивну і регулярну торгівлю, як внутрішню, так і зовнішню.

У середині XVII ст. існувало два види торгівлі: з одного боку, внутрішня торгівля, стабільна і постійна в певних торговельних центрах-містах, з лавками і базарами для продажу ремісничих виробів і продуктів харчування, з другого — міжнародні періодичні ярмарки. Характерною рисою цього періоду є ріст зовнішньої торгівлі; навіть якщо кількість імпортних і експортних товарів не зростала, вони мали багатий асортимент. Молдавський господар Васіле Лупул і валаський — Матей Басараба, розуміючи значення торгівлі для економічного розвитку країн, а також збільшення доходів, надавали їй велику підтримку ³⁷.

Завдяки зростанню ремісничої продукції і розширенню доставлених на ринок продуктів харчування внутрішній ринок Молдавії і Валахії у повній мірі задовольняється власною продукцією з одначасним зменшенням імпорту. В результаті безперервного товарообміну постачання внутрішнього ринку вже не залежить від зовнішньої торгівлі. «Мілкі товари», що досі ввозилися з Гетьманщини (України), починають вироблятися у великій кількості ремісниками Молдавії і Валахії.

На український ринок для продажу поставляли такі продукти харчування з Молдавії: зерно, скот (м’ясо і всі продукти тваринництва), рибу, вино, мед, а також ремісничу продукцію: одяг, прикраси, килими. Велика кількість продуктів призводить до зниження їхньої продажної ціни, якщо порівняти останні з цінами на ремісничі вироби ринку в цей період. Ринкові ціни встановлюються торговцями (незалежно від того, чи йдеться про ремісничі товари, чи продукти харчування) в залежності від вимог ринку, після чого їх дотримуються всі, хто займається торгівлею: господар, бояри, монастирі, селяни. Як в Україні, так і в Молдавії і Валахії у комерційних стосунках широко використовується кредит. Зовнішня торгівля на початку XVII ст. має деякі особливості, викликані турецьким володарюванням.

Вільного складу продукція обох князівств — Молдавії і Валахії — йде за встановленими контингентами до Константинополя. Посилення турецького володарювання над Молдавією не змогло повністю розірвати торговельних зв’язків з Україною, Трансільванією, Польщею, італійськими містами, Австрією, Росією, однак значно їх послабило.

Зовнішня торгівля розгортається насамперед за допомогою періодичних ярмарків, куди приїздили як чужоземні, так і місцеві купці зі своїми товарами. Молдавські і валаські купці з’являються на українському ринку переважно у Львові, щоб закупити там необхідні товари або зробити обмін. Їх кількість на зовнішньому ринку досить велика, особливе значення купців у Молдавії і Валахії під час торговельних зв’язків із західноукраїнськими землями, зі Львовом, Трансільванією. Місцеві влади Львова і Трансільванії змушені були прийняти відповідні заходи, щоб захистити інтереси своїх купців. Деякі українські купці проживають у румунських князівствах, оскільки їх інтереси прирівнюють до інтересів місцевих купців, але вони залишають за собою право зв’язку з країнами, звідки вони приїхали.

Серед ввезених до Молдавії товарів слід виділити вовняні тканини, шовки, прянощі, середземноморські фрукти, олію, деякі спеціальні ремісничі вироби.

Із румунських князівств вивозили скот, тваринні продукти, віск, мед, вино, рибу, сіль тощо. Товари провозилися через певні пункти, де стягувалося мито. Паралельно до зовнішньої торгівлі України, Молдавії, Валахії розвивалася і транзитна торгівля. Особи, що займалися ввозом і вивозом, водночас займалися транзитною торгівлею.

З ростом зовнішньої і транзитної торгівлі зростають потреби перевізного промислу, особливо в Україні і Молдавії, де товарообіг був більш інтенсивним. Зокрема молдавські візники переправляють частину товарів до українських (польських) і турецьких міст.

Вільний товарообіг ускладнюється митними поборами, які стягаються на кордоні і в середині країни. Митниці приносили значні прибутки тим, хто їх стягував, і в першу чергу гетьману (Військовому скарбу), а також господарям, які отримували прибутки з прикордонних митниць. Цим почасти пояснюється інтерес, що виявляли як український уряд, так і молдавський і валаський господарі до розвитку торгівлі, їх допомога купцям у торговельних зв’язках з закордоном. Для вільного розвитку торгівлі внутрішні митниці ставали перешкодою, оскільки уповільнювали створення міцного внутрішнього ринку.

§ 3. Міста, торги, ярмарки

У середині XVII ст. в Молдавії було 32 міста і містечка, десять із них засвідчені ще у джерелах Галицької держави: Берладь і малий Галич (пізніше Галац) згадується у грамоті князя Івана Ростиславовича Берладника із року близько 1144-го ³⁸. Вісім наступних названі у Лісті (списку) «А се імена всім градом рускым далным и ближным», що заховалася у Новгородському літопису; цю Лісту звичайно датують XIV ст. Ось назви тих городів у порядку Лісти: Килиа, БЂлъгород, Ясьский торхъ на Пруть рЂцЂ (пізніше Ясси), Романовъ торхъ на Молдо†(пізніше Роман), НЂмЂчь в горах (пізніше Нямц), Сочява (пізніше Сучава), Серетъ, ХотЂнь (пізніше Хотин) ³⁹.

Найдавніший молдавський город і перша столиця князівства — це Серет; за ним йшла Байя. Давньою була теж Тегіня (пізніше Бендери), генуезька фортеця з XIV ст., та Чернівці з XIV ст. У XV ст. засновуються Дорогой, Тротуш, Воля Албе, Аджуд, Васлуй, Липник, Фокшани, Шипинці та Котнар. До XVI ст. зафіксовані ще такі міста: Молдавіца, Ботошани, Штефанешти, Сороки, Камень, Баков, Путна, Текуч, Шкея, Фрумош, Фелчів, Кишинів, Галац та Орхей ⁴⁰. Тут треба згадати, що три важливі твердині та порти були турками визначені якрайї, тобто окремі одиниці під управою турецького губернатора Сілістри, і закривали Молдавії вихід до Чорного моря. В 1484 р. були відділені Білгород (Акерман) біля гирла Дністра і Кілія біля гирла Дунаю. До них приєдналася в 1538 р. Тегіня (Тягиня, Бендери) на Дністрі ⁴¹. Галац став важливим портом на Дунаї, де в середині XVII ст. налічувалося близько 15 тисяч жителів ⁴². Село Кишинів з другої половини XVI ст. перейшло з боярського домена у володіння монастирів: спочатку св. П’ятниці, а потім Фрумоша.

У другій половині XVII ст. про Кишинів як місто писав молдавський літописець М. Костин ⁴³. Молдавські міста були центрами ремесла і торгівлі. Ремісники та купці складали головну частину населення міст. У середині XVII ст. відбувалося подальше відділення ремесла від сільського господарства, і міське населення більше займалося своєю основною працею, свідченням чого стала велика кількість ремесел і їх спеціалізація в містах ⁴⁴.

Достеменних даних на цей час про чисельність міського населення в архівах та довідкових джерелах не знайдено, тому подаю приблизні дані. Для нас вони особливо важливі, адже значна частина міських жителів займалася ремеслом і торгівлею. Найбільшим містом Молдавії середини XVII ст. була столиця Ясси, для якої вчені подають (мабуть, перебільшене число) 40 000 населення. У Сучаві, ймовірно, жило понад 20 000 мешканців, у Байї та в Галаці — по 15 000 мешканців, в Берладі — 5000, в Тегині — 4 000. Васлуй, Роман, Ботошани мали по 2 000 мешканців, а Нямц і Пятра — по 1 000 ⁴⁵.

Оскільки методом нашого дослідження є комплексний підхід до проблеми, тобто міста теж розглядаються у всьому комплексі дунайських князівств — Валахії і Трансільванії, тому подаємо деякі дані щодо міст цих країн. Засвідчені у XIII—XIV ст. такі міста: Куртя де Арджеш — перша резиденція воєвод Валахії, Кимпулунг та Ісакча ⁴⁶. Джерела XIV ст. називають Тирговіште — другу столицю Валахії, Браїла — головний торговельний центр країни, Пітешті та Джурджю ⁴⁷.

У XIV ст. згадується пізніша столиця країни Букарешт (Бухарест), митниця над Дунаєм на заході країни — Калофат ⁴⁸ та митниця Рукер біля просмику Пасул—Бран ⁴⁹.

Як у Молдавії, так і у Валахії були відділені ще з 1416—1417 рр. важливі стратегічні території якрайї Вілаєту Сілістри: Браїла та Ісакчі у системі гирла Дунаю ⁵⁰.

До 1526 р. Семигород (Трансільванія, по-угорськи Erdély) — складова частина угорського королівства — була малозаселеною країною, й угорські королі, переважно у XII — до XIII ст., заселяли її двома етнічними групами, спорідненими з мадярами: секейями (székely) та «сасами», тобто німцями, переважно з околиць Мозеля та середини Рейну. Німці засновували там міста на німецькому праві та займалися ремеслом і торгівлею. Крім того, проникали у Семигород валаські пастухи, але вони не мали політичного права у системі мадярської держави. Тому Семигород називали ще союзною країною трьох націй, тобто мадярів, секеїв та німців у системі угорського королівства.

Головні торговельні семигородські міста були Бистриця, Брашов (нім. Kronstadt, мадяр. Brasső) і Сібію (нім. Hermannstadt, мадяр. Nagyszeben). Столицею Семигороду після 1526 р., коли Угорщина перестала існувати і Семигород став автономним, стало місто Karlsburg (румун. Alba Julia, мадяр. GyulaFehérvár). Крім того, теж треба згадати місто Klausenburg (румун. Cluj, мадяр. Kolosvár) ⁵¹.

Спеціалісти вважають, що в половині XVII ст. на українських землях існувало близько одної тисячі міст та містечок, більшість із них виникли в першій половині XVII ст. Найбільшим містом був Львів, населення якого становило в 1650 р. 33 275 чоловік. За ним ішов Київ з близько 15 000 мешканців та Кам’янець-Подільський — понад 10 000 населення ⁵².

Від 5 000 — до 10 000 мешканців мали Перемишль, Берестя (Брест-Литовський), Пінськ, Могилів, Переяслав, Умань і Корсунь. Велика кількість українських міст налічувала близько 2 000 до 5 000 жителів. Подаю деякі з них в алфавітному порядку: Бар, Батурин, Бережани, Біла Церква, Браслав, Броди, Вінниця, Володимир-Волинський, Галич, Глиняни, Житомир, Замостя, Заслав, Збараж, Золотоноша, Кальник, Канів, Коломия, Крем’янець, Лабунь, Лубни, Луцьк, Любар, Межибож, Острог, Поморяни, Самбір, Старий Костянтинів, Стародуб, Степань, Стрий, Теребовля, Хмельник, Червен, Чигирин ⁵³.

У 1578 р. в Язловці проживало 1235 чоловік у 247 будинках ⁵⁴.

Торги мали місцевий характер і задовольняли в основному внутрішній ринок. Дунайська риба поступала до Байї, Ясс, Галацу, Сучави, Орхея. Сіль добували в околицях Тротуша. Відомим районом вина був Котнар. Межиріччя Дністра і Пруту стало центром відгодівлі худоби ⁵⁵.

На відміну від торгів ярмарки мали міжнародне значення. Вони відбувалися кілька разів на рік у містах або містечках поблизу кордонів. Звичайно там торгували спеціалізованими товарами. На границі з Галичиною відбувалися на молдавській стороні великі ярмарки скота у Хотині (раніше вони були в Ботошанах), Чернівцях і Шипинцях. На українській стороні такими ж були великі ярмарки скота у Львові, Луцьку, Снятині, Язловці, Коломиї та Ярославі. Були два Львівські ярмарки, що тривали по два тижні на рік, перший — св. Агнеси, що починався 21 синя, і другий — св. Маргарити, починався 13 липня ⁵⁶. Ярмарки з Семигородом відбувалися по чотири рази на рік у молдавських містах Байї та Тротуші і в семигородському місті Бистриці ⁵⁷.

Варто назвати головний семигородський торговельний центр Брашов. Якщо в середині XVI ст. Брашов провозив з Молдавії (переважно з Тротуша) чотири п’ятих імпортного скота, то пізніше співвідношення змінилося. Місце Молдавії зайняла Валахія, і тепер тільки одну п’яту голів скота вивозили до Брашова із Молдавії ⁵⁸.

Ярмарки мали велику питому вагу в економіці краю. Так, наприклад, Хотинський ярмарок давав молдавській казні річний прибуток близько 10000 золотих ⁵⁹.

§ 4. Складське право

Деякі міста в Україні, наприклад, Львів (від 1444 р.), Київ, у Молдавії Сучава (від 1408 р.) і, ймовірно, Ясси мали так зване складське право (ius stapulae), надане їм найвищою владою. У Волощині складським правом користувалося місто Браїла (Braila) ⁶⁰.

Крім того, складське право добре простежується у Семигороді: Брашов дістав складське право вже у 1319 р., Сібію (Hermannstadt) у 1382 р., а Бистриця у 1523 р. ⁶¹

Складським правом (правом складу) спеціально займався польський учений Станіслав Левицький (Stanisław Lewicki), зокрема у своїй монографії «Studja nad historją handlu w Polsce: Prawo składu» (Львів, 1910). Проблемі складського права у Львові присвячено його роботу: Targi Lwowskie od XIV—XIX wieku. — Lwów, 1921.

Питання, пов’язані з документацією складського права в Молдавії, досліджував M. Costǎchescu (Documente moldoveneşti înainte de Ştefan cel Mare. — Iaşi. — 1932. — T. II. — C. 631— 632). Таке право змушувало закордонних купців продавати свої товари місту, яке мало складське право, за цінами, визначеними місцевою владою. Таким чином перепродаж товарів зосереджувався у руках місцевих купців, які мали від такої трансакції великі зиски. Не диво, що за право складу йшла боротьба між «щасливими» містами і тими, хто не отримав того бажаного привілею, як, наприклад, Кам’янець-Подільський. Краків ⁶² та Люблін у половині XVI ст. заперечували небажаному конкурентові Львову це право і докладали зусиль, щоб обмежити Львів у своїх ітенараріях ⁶³.

Торгівля з Молдавією була вигідною статтею економіки для міської влади Львова, Кам’янця-Подільського та інших західноукраїнських міст. Після виплати королівській митниці мита іноземний купець мав внести складський збір, мостові оподаткування, ринковий збір, податок на зброю, збір за розлив вина. Купці також були зобов’язані користуватися послугами тільки місцевих жителів (наприклад, вантажників), платити поштучний збір, користуватися міськими терезами.

Складське право водночас стало найкращим митним контролем, бо місцеві влади не перепускали через своє місто без оплати жодного купця, у чому, власне, полягала взаємна зацікавленість як міста, так і королівської влади. Зокрема, на сеймі в Польщі (1565 р.) було прийнято рішення підтвердити складське право Львова ⁶⁴, згідно якого молдавські купці, чи то християни, чи то невірні, а також заморські купці повинні були продавати свої товари тільки у Львові, бо це місто раніше від інших західноукраїнських міст отримало складське право на молдавські і транзитні східні товари, які йшли через Молдавію. Складське право існувало у двох видах: deposita generalia, яке включало всі товари, і склади часткові deposita specialia, котре стосувалося тільки деяких товарів ⁶⁵.

Щоб львівські склади не обминали купці із Снятина, Кам’янця і Луцька, а також волоські і турецькі купці, складський збір із товарів збирався у самому Львові. Якщо ж ці купці транзитом їхали і обходили Львів, прямуючи до Кам’янця чи Снятина, то вони повинні були безпосередньо платити складський збір з товарів там, на місці. Коли купці їхали на Снятинський ярмарок, де торгували скотом, вони також робили закупи сукна та інших товарів західноукраїнських земель.

Наприклад, сума складського збору (1582 р.) купцям, які їхали з Молдавії через Кам’янець, складала 1 і 1/2 гроша з кожної копи ⁶⁶. (Копа — міра, яка дорівнює 60 штукам будь-якого товару.) Прикордонна комісія щодо складського права відзначає: цей збір виплачувався один раз або в Снятині, або в Кам’янці, чи Львові. За право мати статус «складського права» боролися ще такі міста, як Луцьк, Снятин, Замостя, аби захистити себе перед монопольними претензіями Львова із-за складського права.

З наведених документів зрозуміло, що боротьба різних міст західноукраїнських земель за своєрідну монополізацію торгівлі з Молдавією є свідченням зростаючого товарообміну з південними сусідами.

Попередня     Головна     Наступна             Примітки