Попередня     Головна     Наступна             Примітки

РОЗДІЛ III
Політичний аспект економічної візи Богдана Хмельницького

§ 1. Богдан Хмельницький як меркантиліст

Богдан Хмельницький жив у часи розквіту меркантилізму, коли торгівля була головним елементом економічної політики. У середині XVII ст. в Середньо-Східній Європі було два основні торговельні центри: на півночі — це Данціг (Гданськ), а півдні — Царгород (Стамбул) ⁸⁰. Оскільки українському гетьману доступ до північного центру був закритий з огляду на війну з Польщею, Б. Хмельницький обрав південний шлях. З цією метою він після перших своїх перемог над Польщею уклав Чорноморську торговельну Конвенцію, яка мала б відкрити йому всі торговельні центри і порти, включно з васальними державами Османської імперії ⁸¹. Разом з тим Хмельницький звернув особливу увагу на одного васала Османської держави, а саме — на Молдавію, з якою існували давні культурні та релігійні зв’язки і давні торговельні відносини між українськими землями, насамперед містами Львовом і Кам’янцем-Подільським. Хоч ці міста перебували в системі Польської держави, Б. Хмельницький свідомий того, що вони існували як складова частина Княжої Русі, опікувався Львовом і Кам’янцем-Подільським, що були надійними торговельними партнерами Молдавії і, як раніше, активно користувалися молдавськими торговельними шляхами ⁸².

§ 2. Богдан Хмельницький як секулярний володар у досекулярному православно-леґітимістському світі

Після перемог у битвах під Корсунем і Жовтими Водами Богдан Хмельницький вважав себе одним з головних політичних діячів у Середній Європі. Тільки у цей спосіб можна пояснити факт, що він зразу тоді послав листи про це до головних володарів сусідніх територій: до польського короля Володислава IV, до московського царя Олексія Михайловича і до турецького султана Ібрагіма. Можна, проте, ще дискутувати, як він уявляв своє місце у європейському театрі, але це не применшує факту, що він вважав себе сильним правителем, з яким повинні рахуватися сусіди. Хронологію і деталі його державницької концепції також треба ще досліджувати, але вона не викликає жодних сумнівів.

У тому часі, коли гетьманував Богдан Хмельницький (1648— 1657), у Центральній і Східній Європі діяли ще пресекулярні релігійно-політичні концепції, і з ними український гетьман мусив рахуватися. Саме у 1648 р. закінчилася кривава релігійна Тридцятилітня війна в Середній Європі між протестантами і католиками. Україна в той час знаходилася у структурі Польсько-Литовської Речі Посполитої, яка була католицькою у своїй політиці і нетолерантною супроти українського православного населення. Тому одним із гасел визвольної війни Б. Хмельницького 1648 р. було визволення православної віри. З другого боку, в тогочасній Україні ще існувала сильна концепція династичного легітимізму, отже, з тими двома концепціями Б. Хмельницький мусив рахуватися, тобто із православ’ям і династичним легітимізмом ⁸³. Ідеальним було б створення держави із православною легітимною династією. У Східній Європі існували дві такі держави, які б могли дати легітимність новій православній державі, — це були Молдавія і Московщина. Молдавія як православна з легітимно-князівською династією Лупулів, пов’язаною шлюбом із литовськими Радзивіллами, входила до політичних інтересів Хмельницького. По-перше, Молдавія була культурно близька Україні, бо її православ’я мало давньоруське походження. Навіть офіційні молдавські акти писалися тогочасною українською мовою аж до XVIII ст. Цей факт свідчить, що в Молдавії до XVIII ст. побутувала канцелярійна мова — українська. Б. Хмельницького цікавила саме Молдавія, а не Волощина, яка теж була православною, але в ній користувалися книжною болгарською мовою. Близькі зв’язки молдавських воєвод із львівським православ’ям підсилилися тим, що тільки роком раніше (1647 р.), перед гетьмануванням Б. Хмельницького, помер Київський митрополит і всія Руси — Петро Могила, який був сином молдавського воєводи Симиона Могили ⁸⁴. Як засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила створив у Молдавії свою філію в Яссах. Молдавія економічними зв’язками була пов’язана з торговельним центром Львовом у системі шляхів східної торгівлі, що вели до Стамбула (Царгорода) та інших ринків Османської держави.

Тут слід згадати, що в політичній ситуації, яка існувала в його часи, Б. Хмельницький (а він колись жив як полонений у Стамбулі) підтримував зв’язки із османським правлінням і його васалами, до яких належав Лупул. Цього вимагала економічна ситуація, до якої Хмельницький в основному обмежився з огляду на те, що османи були не християнами, а мусульманами. Всі спроби прийняти зверхність турецького султана як зачасів Б. Хмельницького, так і після нього спричиняли ресентимент православного духовенства та українського населення, що жило передсекулярними ідеями православ’я. В цьому полягає одна з причин, що Молдавія ввійшла до політичних планів українського гетьмана.

Між іншим, Львів був рідним містом Б. Хмельницького, він закінчив там єзуїтську колегію і деякий час там жив. Гетьман, без сумніву, бачив розв’язання української проблеми у створенні легітимної православної династії. Така династія повинна була дістати легітимність від пануючого дому, у даному випадку — Лупула, а в чоловічій лінії — Хмельницького. Тому він так настирливо і з великим ризком здійснював план одруження свого старшого сина Тимоша з молодшою донькою молдавського воєводи Васіле Лупула — Розандою.

Богдан Хмельницький хотів об’єднати Молдавію та Україну і створити єдину державу, Тимоша посадити на престіл в Україні-Молдавії, а для Лупула завоювати Валахію. Османська Порта виступала проти того, щоб обидва її васали об’єднувалися ⁸⁵. Навіть після смерті Тимоша гетьман не залишив ідеї створення своєї династії і намагався після себе передати гетьманування молодшому синові Юрію. На жаль, з огляду на те, що Юрій ні здоров’ям, ні інтелектом не відповідав цьому завданню, план Хмельницького створити православну династію в Україні не здійснився. Простудіювавши наукову літературу і джерела, що стосуються економічно-політичних зв’язків між Україною і Молдавією, я зрозуміла, що тут не можна обмежитися концепцією політичних кордонів 1648—1649 рр. (Зборівський договір), а треба брати до уваги етнічну територію України, тобто включати важливі західноукраїнські торговельні центри, такі як Львів, Кам’янець-Подільський, Замостя. Таким чином я вводжу їх до свого дослідження тому, що ці міста Богдан Хмельницький вважав українськими, хоч після Зборівського договору Львів, Кам’янець-Подільський формально належали Польщі. Гетьман не розглядав Зборівський договір як остаточне уточнення кордонів. У промовах до польських комісарів у Переяславі у лютому 1649 р. він заявив: «Правда те, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є одновладцем і самодержцем руським... Виб’ю з лядської неволі ввесь руський народ, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу православну віру... За кордон на війну не піду, на турків і татарів шаблі не підійму, досить маю на Україні, на Поділлі і Волині досить вигоди, достатку і пожитку в землі і князівстві своєму по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! А будуть і за Віслою кричати, знайду я їх там напевно» ⁸⁶.

Це все випливало з економічної візії Б. Хмельницького про кордони з Польщею, а також із його ставлення до Львова, Замостя, Кам’янця-Подільського, яких він не хотів віддавати на погром татарам. З погляду гетьмана Львів був українським містом, не випадково тільки в одному 1655 р. він видав 14 листів до магістрату Львова із запевненнями приязні ⁸⁷. Навіть перед смертю гетьман спеціальним універсалом від 9 березня 1657 р. наказує своїй старшині трактувати львів’ян як своїх ⁸⁸.

Богдан Хмельницький, який повстав проти Польщі, розумів, доки молдавський воєвода Васіле Лупул співпрацюватиме з Польщею, його південно-західному флангу загрожуватиме небезпека, тому і вжив дипломатичних і воєнних заходів. Час гетьманування Б. Хмельницького охоплює всього дев’ять років, які в більшості випадків були заповнені воєнними подіями на території України, і все це не сприяло веденню торгівлі. Власне тоді з’явилися універсали гетьмана, які регулювали і зміцнювали економіку його держави.

На спеціальну увагу заслуговує складена у липні 1648 р. морська торговельна Конвенція між Туреччиною і Україною (Військом Запорозьким), яка хоч не зреалізувалася на практиці, все-таки досліджується як унікальний акт економічної візії Б. Хмельницького і мілітарної єдності Чорноморського ареалу (див. докладніше розділ VI, § 3). Богдан Хмельницький з самого початку свого повстання був зв’язаний з колом держав Османської імперії. Так у Б. Хмельницького постали династичні плани щодо Молдавії.

Марк Блок (1886—1944) — французький історіософ — писав про наукове джерело, що воно нагадує всіх живих свідків, які мовчать, але треба вміти поставити їм таке запитання, щоб свідок (або джерело) заговорив ⁸⁹. Саме написавши статтю «Анонімний опис весілля Тимоша Хмельницького (1652) як історичне джерело» ⁹⁰, всебічно простеживши джерела, я змогла дійти до суті молдавської політики у візії Б. Хмельницького. Цим політичним актом гетьман зміцнив економічні зв’язки з Молдавією. Молдавська політика гетьмана — це не «фатальна помилка» ⁹¹, не випадкове явище — це спрямована політика династичного легітимізму. Це не дивно, бо економічно Молдавія була багатою країною з чисельними містами. Молдавський торговельний шлях, а тепер Чигирин—Київ—Сучава—Константинополь — став у середині XVII ст. першорядним для торгівлі зі Сходом і проходив саме через Молдавію. Ще у 1408 р. молдавський воєвода Олександр Добрий уклав угоду з представниками львівського купецтва щодо їхньої торгівлі у своїй країні, надаючи їм значні привілеї при перевезенні товарів через молдавські міста. Відтоді між Львовом і Молдавією встановилися тісні зв’язки для взаємної сатисфакції. Львів мав великі прибутки зі своєї торгівлі з Молдавією. Це не могло не цікавити гетьмана, і тому він приділяє таку велику увагу економічним справам і Львову.

Беручи ці факти до уваги, ми зрозуміємо, чому Хмельницький з таким завзяттям намагався зреалізувати спільну молдавсько-українську династичну єдність, підставою якої мало бути одруження Тимоша Хмельницького із Розандою Лупул. Тільки коли у 1653 р. смерть Тимоша в сучавській катастрофі перекреслила молдавську карту, Б. Хмельницький звернув увагу на північного православного сусіда, і так дійшло до Переяславської угоди 1654 р. Договір з Москвою не став самоціллю Б. Хмельницького, а зреалізувався як другий варіант православного легітимізму, коли перший варіант з Молдавією не здійснився. Московська держава, як і Молдавія, була православною і династичною. Але зв’язки з Москвою існували не як живі, а більше як історичні, особливо коли у всій Русі панувала династія Рюрика. Як відомо, в часи середньовіччя в народі діяла релігійна концепція влади. Як бачимо, за Переяславськими статтями ⁹², український народ вибрав саме московського царя — це не була примха самого Хмельницького. У гетьмана не існувало іншого виходу, а вступати у конфронтацію з власним народом, щоб зруйнувати це бажання, він не бажав. Тоді Хмельницькому треба було мати православного володаря, і ним став московський цар.

Тепер зрозуміло, що Хмельницький не тому пішов на Переяславський договір, що треба було оплачувати Військо Запорозьке, як пише І. Крип’якевич, тим більше, що цар на це не погодився. Після Переяславського договору Богдан Хмельницький мав в Україні свої плани. Він насамперед враховував потреби своєї держави.

Другою складовою політично-економічної візії Б. Хмельницького є будівництво порту у Бихові, що мав сполучення із Балтикою ⁹³. Географічно порт Бихів знаходився на північ від Рогова на Дніпрі, де його притоки близько сходилися з притоками Західної Двіни, шлях якою вів до Балтики, оскільки Західна Двіна впадає до Ризької затоки, що є частиною Балтійського моря. В середині XVII ст. були дві основні торговельні сфери в Європі: балтійська, яка поєднувала Середню Європу із Західною, та південна, що вела до торговельних центрів Османської імперії. Коли Хмельницький починав своє повстання, шлях до Балтики був недоступний, бо, воюючи з Польщею, він не міг використовувати її шляхи. Тому в той час Б. Хмельницький концентрував свою увагу на полудневому шляху.

У 1655 р. почалася між Швецією і Польщею війна на території останньої. Тепер Хмельницький бачив можливості входу до північного шляху. Коли російські війська рушили у 1655 р. на Польщу і почалася «війна двох Росій за третю» (В. Липинський), тобто України і Росії за Білорусь, Б. Хмельницький виявив себе не тільки стратегом-полководцем, що наказав Війську Запорозькому зайняти білоруське місто Бихів, а й далекоглядним політиком, котрий звелів там збудувати «вільний порт» Бихів ⁹⁴. Таким чином, не питаючи дозволу свого партнера в антипольській війні, а саме — московського царя, гетьман дав наказ сформувати Білоруський полк і збудувати на його території порт у Старому Бихові. Так само він узяв під контроль Пінський повіт із важливою річкою Прип’ять, користуючись тим, що пінська шляхта добровільно пішла під його зверхність. Б. Хмельницький мав свою економічну візію — дати можливість українським купцям торгувати з Балтикою, щоб оминути Польщу. 15 березня 1657 р. гетьман про це видає універсал купцям і міщанам київським про поширення торговельних зв’язків вздовж Дніпра, потім організацію торговельного зв’язку з Старим Биховим і через Старий Бихів з усією окупованою країною Горішнього Дніпра, використовуючи тутешні торговельні шляхи до Балтійського моря ⁹⁵.

Попередня     Головна     Наступна             Примітки