Попередня     Головна     Наступна






ДВА УЧИТЕЛІ


Вперше надруковано в журн. «Народ» (1894, № 11 — 15) і окремим виданням у Львові (1902).

Авторська дата 3 серпня 1894 p. y Парижі. До зібрання творів не включалось.

Подається за окремим виданням.


1 Тобто за царювання Миколи І.

2 Драгоманов Петро Якимович (1802 — 1866) — батько М. П. Драгоманова, юрист. Про нього детально розповідається в «Автобиографической заметке» (див.: Драгоманов M. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. К., 1970. T. 1).

3 Тут йдеться про зміни в гімназійній освіті, коли за ухвалою нового міністра народної освіти Д. Толстого-«мужиконенависника» (М. Драгоманов) «Статут гімназій і прогімназій Міністерства народної освіти» (1874) почав відводити 45 % навчального часу на грецьку і латинську мови. Міністр твердив: «Ще шість років латини — і ви побачите, як угомониться молодь».

4 З 1849 р. російські гімназії, починаючи з четвертого класу, ділилися на латинський і юридичний відділи. Якщо на першому учні готувалися переважно до вступу в університет і посилено вивчали класичні мови, то на другому — до державної служби.

5 Такі чутки мали реальне наповнення і в Росії, бо ще раніше чимало декабристів підносили римських героїв, закликаючи до вбивства тиранів. Так, П. Г. Каховський писав: «Чтить Брута с детства я привык: заступник Рима благородный, душою истинно свободный» (див.: «Былое». 1906. № 1. С. 139).

6 Родовий відмінок (лат.)

7 Клична форма (лат.)

8 Непот Корнелій (пом. після 32 до н. е.) — давньоримський автор «Хроніки про знаменитих людей», обов’язкової лектури з латинського читання у російських гімназіях.

9 Написав H. H. (лат.)

10 Написав Драгоманов 1854 року (лат.)

11 Саллюстій Гай Крісп (85 — 35 до н. е.) — давньоримський історик, автор монографії «Югуртинська війна».

12 Овідій Публій Назон (43 до н. е. — 17) — римський поет-засланець.

13 Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120) — римський історик, автор «Історії» (у 14 кн.) та «Літопису» (у 16 кн., до нас дійшло 10 кн.). Драгоманов написав про нього магістерську дисертацію «Вопрос об историческом значении римской истории и Тацит» (1870).

14 Горацій Флакк Квінт (65 — 8 до н. е.) — давньоримський поет.

15 Лівій Тіт (59 до н. е. — 17 до н. е.) — давньоримський історик, автор «Римської імперії від заснування міста» (у 142 кн.).

16 Найхоробрішого з усіх благородних (лат.).

17 Тобто після поразки Росії у Кримській війні і підписання нею на Паризькому конгресі (25 лютого — 30 березня 1856 р.) принизливого миру з Туреччиною, Англією, Францією і Австрією.

18 Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, оратор, філософ і письменник. Тут йдеться про його «Промову проти Верреса».

19 «Непорочне життя» (лат.)

20 Йдеться про переклад «Короля Ліра», здійснений російським письменником, критиком і перекладачем Олександром Васильовичем Дружиніним (1824 — 1864). Публікувався у журн. «Современник» (1856. № 12. С. 169 — 342).

21 Неймовірна розповідь (лат.)

22 Переклад «Конрада Валленрода» А. Міцкевича (здійснила І. Шершиневич) опубліковано в журналі «Современник» (1858. № 6. С. 374 — 451).

23 О якби... (пол.)

24 Тобто Річ Посполиту в її історичних межах до 1773 р. — до її третього поділу.

25 Спосіб життя (лат.).

26 Лоран Франсуа (1810 — 1887) — бельгійський юрист і історик, автор праці «Етюди з історії людства» (у 18 т. Брюссель, 1861 — 1870).

27 Посланіє-енцикліка (лат.) Тут, очевидно, іронічний натяк на «силаби» — послання папи Пія IX, якими він утверджував власну непогрішимість.

28 Очевидно, йдеться про німецького філософа і публіциста Д. Штрауса (1808 — 1874), автора книги «Життя Ісуса» (1839), який вважав Христа історичною особою, але заперечував реальність розповідей про нього.

29 Муравйовщина — характеристика урядових заходів, пов’язаних із діяльністю державного діяча царської Росії Михайла Миколайовича Муравйова (1796 — 1866) — душителя польських визвольних повстань 1830 — 1831, 1863 — 1864 pp. Той же Муравйов керував слідством над Каракозовим, що вчинив замах на царя.

30 Для проведення шкільної реформи у Царстві Польському адміністрація широко залучала українців.

31 Запанібрата (фр.)

32 Тобто будучи причетним до Кирило-Мефодіївського братства.

33 Йдеться про певні реформаторські заходи 1861 — 1881 pp. (так звану «добу великих реформ»), пов’язаних, зокрема, з діяльністю військового міністра в уряді Олександра II Дмитра Олексійовича Мілютіна (1816 — 1904).

34 Гумбольдт Олександр (1769 — 1854) — знаменитий німецький природодослідник; в 1829 р. на запрошення царя Миколи І приїхав до Росії і відвідав Урал, Сибір, Центральну Азію.

35 Рашель (Еліза Рашель Фелікс; 1821 — 1858) — французька трагедійна актриса.

36 Карамзін Микола Михайлович (1766 — 1826) — історик, автор «Истории государства Российского» (у 12 т.), письменник.

37 Бекман Яків Миколайович (1836 — 1863) — студент спочатку Харківського, потім Київського університетів, один із засновників Харківсько-Київського таємного товариства.

38 Скотт Вальтер (1771 — 1832) — англійський письменник, чиї твори справили велике враження на російських і українських письменників.

39 Джілліс (Жілліс) Йоганн — німецький історик (поч. XIX ст.), автор багатотомної історії Греції.

40 Смарагдов Семен Миколайович (1805 — 1871) — російський письменник, автор підручників з історії, зокрема «Руководства к познанию средней истории».

41 Сарданапал (можливо, Сіншаришкун-Сарак) — ім’я останнього ассірійського царя, який прославився пишними банкетами і розкішним життям; герой трагедії Байрона.

42 Кайданов Іван Кузьмин (1782 — 1843) — професор царськосельського ліцею, автор численних підручників з російської і світової історії, напр. «Учебной книги всеобщей истории», які мали тільки популяризаторське значення.

43 Російський переклад поеми «Іліада» (1807 — 1829) Гомера здійснив Микола Іванович Гнєдич (1784 — 1833).

44 Йдеться про ситуацію в країні, зумовлену переходом влади після смерті російського імператора Миколи І (1796 — 1855), чиє царювання було позначене рішучою боротьбою з революційними рухами як зовні, так і всередині країни, до нового царя Олександра II (1818 — 1881) з порівняно ліберальнішими, особливо на початку, порядками.

45 В «Современнике» співробітничали історики С. Соловйов, Т. Грановський, М. Костомаров, П. Пекарський, М. Стасюлевич.

46 «Очерки гоголевского периода русской литературы» M. Г. Чернишевського були опубліковані на сторінках «Современника» (1855. № 12; 1856, № 1, 2, 4, 7, 9 — 12).

47 Прескотт Вільям Гіклін (1796 — 1859) — американський історик, автор «Історії завоювання Мексіки» (Бостон, 1843), «Історії завоювання Перу» (Бостон, 1817), написаних з майстерністю художника-психолога.

48 Йдеться про видання: Николай M, [Куліш П. О.] Опыт биографии Гоголя. СПб., 1854; його ж: Записки о жизни Гоголя: В 2 т. СПб., 1856.

49 Тобто спадкоємців російського письменника Василя Васильовича Капніста (1758 — 1823) і членів сім’ї його сина Олексія Васильовича Капніста (1796 — 1869), декабриста, які проживали в с. Обухівці на Полтавщині.

50 Лавров Павло Семенович (1823 — 1890) — російський публіцист, критик, теоретик народництва. Видавав газету «Вперед», підтримував дружні взаємини з Драгомановим. Автор політичних віршів.

51 Французькій ввічливості (фр.)

52 Цебто оповідання Марка Вовчка, більш знане під назвою «Горпина».

53 Пильчиков Дмитро Павлович (1821 — 1893) — член Кирило-Мефодіївського братства, один із засновників Товариства імені Шевченка у Львові, викладач; підтримував дружні зв’язки з М. Драгомановим. Друкувався в «Основі» під псевдонімом К. Шаповал.

54 «Австроруські спомини» виходили випусками у серії «Літературно-наукова бібліотека», зокрема, перший випуск побачив світ у Львові в 1889 р.

55 Куторга Степан Семенович (1805 — 1861) — російський природодослідник, професор Петербурзького університету.

56 Прихильники старої феодальної знаті, які прагнули знайти в імператорах захист своїм прадавнім свободам.

57 Монтескь’є Шарль Луї (1869 — 1755) — французький просвітитель, письменник, один із засновників географічного напряму в соціології.

58 Йдеться про революцію 1848 р. в Італії. Після втечі Пія IX з Риму (на початку 1849 р.) була проголошена Римська республіка на чолі з Дж. Мацціні, яка впала у червні, розчавлена наступом австрійської реакції.

59 Маколей Томас Бабінгтон (1800 — 1859) — англійський історик, публіцист і політичний діяч, автор «Історії Англії» (у 5 т.), якому закидали фальсифікацію фактів. В «Современнике» якраз друкувалась переробка з Маколея під назвою «Рассказы из истории Англии».

60 Коцебу Август Фрідріх Фердінанд (1761 — 1819) — німецький письменник, автор сентиментальних мелодрам, видавець; перебував на російській службі.

61 Шіллер досить активно перекладався в Росії, його «Дон Карлос» у посередньому перекладі Михайла Миколайовича Лихоніна (1802 — 1864) вийшов у Москві 1828 р.

62 Дункер Макс (Максиміліан; 1811 — 1886) — німецький історик, директор прусського державного архіву (з 1867), автор праці «Історія давнини» (в 4 т., 1852 — 1857).

63 «Полярная звезда» — періодичні літературні і суспільно-політичні збірники Вольної російської друкарні, які видавалися О. Герценом разом із М. Огарьовим у Лондоні та Женеві.

64 «Колокол» — позацензурна революційна газета, яку видавали (1857 — 1867) у Лондоні і Женеві О. Герцен та М. Огарьов. Вміщувала чимало українських матеріалів.

65 Локк Джон (1632 — 1704) — англійський філософ, ідеолог французької буржуазної революції XVII ст.

66 Сміт Адам (1723 — 1790) — англійський економіст, представник класичної політекономії.

67 Новицький Орест Маркович (1806 — 1884) — професор філософії Київського університету, автор праці «Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием язычницкой религии» (1860 — 1862).

Йдеться, очевидно, про статтю Івана Сердешного (псевдонім Івана Матвійовича Стешенка; 1873 — 1918), яка під назвою «Три зірваних квітів» [?] була вміщена в газеті «Правда» (1893. № 12. С. 694 — 698).

69 До календ (лат.), тобто до невизначеного часу.

70 Перифраз «Оды на день восшествия на всероссийский престол ее величества государыни императрицы Елисаветы Петровны 1747 года» М. В. Ломоносова.

71 Тобто прихильників учення М. Бакуніна.

72 Цебто «Азбука по методу Золотова для Южнорусского края» (Полтава 1861).

73 Склад звинувачення (лат.)

74 Тут йдеться про різночинну революційну інтелігенцію, образ якої уособлювався з Базаровим, персонажем із роману «Батьки і діти» І. Тургенєва, і був надиханий публіцистичними виступами Дмитра Івановича Писарєва (1840 — 1868). В них вимагалося рішуче порвати зі старими ідеалами — «донкіхотством» і віддавалася перевага природничим наукам перед мистецтвом.

75 Лишаються навіки сліди щезаючої свободи (лат.)

76 Під час пожежі стихією були знищені Апраксінський двір і приміщення Міністерства внутрішніх справ.

77 Гагарін Павло Павлович (1789 — 1872) — російський державний діяч; в 60-х роках — член головного комітету в селянських справах.

78 Бокль Генрі Томас (1821 — 1862) — англійський історик і соціолог-позитивіст.

79 Лобода Віктор Васильович (1818 — ?) — член Полтавської громади.

80 Безобразов Володимир Павлович (1828 — 1889) — професор політекономії і фінансового права Петербурзького університету.

81 Ільїнський ярмарок у м. Ромнах на Полтавщині тривав щороку з 1 по 31 червня.

82 Михайловський Микола Костянтинович (1842 — 1904) — російський соціолог, публіцист і літературний критик. Ідеолог народництва.

83 Пален Костянтин Іванович (1833 — ?) — міністр юстиції Росії (1867 — 1878). Член комісії для складання проектів місцевого самоврядування (1884).

84 Палатин — один із п’яти горбів, на яких розміщено Рим. Драгоманов написав і. опублікував статтю «Палатинский холм в Риме по новейшим раскопкам» (Журн. М-ва нар. просвещения. 1873. № 10. С. 221 — 259), присвятивши її К. Полевичу.

85 Свята гора (італ.).














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.