Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія





3.10. ОЛЬГОВИЧІ. ТАРУСЬКА ГІЛКА


Таблиця 11

РЮРИКОВИЧІ.ОЛЬГОВИЧІ.ТАРУСЬКА ГІЛКА



XII


1.ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ


Див. табл.9 поз.8



XIII


2. СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 1 < князі КАНІНСЬКІ і СПАСЬКІ

Помер за життя батька (друга половина XIII ст.), бо його нащадки успадкували незначне Канінське князівство, з якого виділилося Спаське князівство. Від нього походять родини князів Канівських і Спаських. Мстислав-Іван Спаський загинув 8.09.1380 р. на Куликівському полі і був записаний до Любецького пом'яника (поз.88). Князі Спаські вигасли на межі XV ст. зі смертю Бориса і Михайла Мстиславичів. Князі Канінські вигасли також не пізніше середини XV ст. із смертю Костянтина Івановича. Традиція князів Волконських долучила спаських і канінських князів до нащадків Івана Меншого Товста Голова, звідки це перекочувало до наукових видань (512, поз.4,5,8,9). Це привело до певної плутанини (у Р.Зотова, Г. Власьєва та ін.), коли походження Канінських і Спаських ведеться від Семена, а самі ці князі записуються серед Волконських. У літописах удільні торуські князі записані просто торуськими без конкретизації уділу.


3. ВСЕВОЛОД ЮРІЙОВИЧ ОРЕХВА ...................................................................... 1

Відомий з родоводів. Князь таруський (друга половина XIII — початок XIV ст.).


4. МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ МИШЕЦЬКИЙ ...................................................................... 1 < князі МИШЕЦЬКІ

Відомий з родоводів. Князь мишецький (друга половина XIII — початок XIV ст.). Уділ з центром у Мишезі був утворений, напевно на межі XIII-XIV ст. Мишецькі князі втратили свої володіння до кінця XV ст. (за заповітом московського князя Івана Васильовича це князівство переходило до його спадкоємця Василя, тобто залишалося у складі великокнязівського домена) і почали шукати щастя на службі у інших землях. Напевно вони служили Новгороду, потім брали активну участь у його підпорядкуванні Москві, бо основні володіння Мишецьких у XVI-XVIII ст. лежали у новгородських п'ятинах (513, с. 116-120). У 1612 р. князь Борис Олександрович Мишецький не захотів присягати шведам і переселився в глухі райони Помор'я. Його нащадок Андрій Денисов (1674-1730 рр.) став знаменитим вождем виговського об'єднання старообрядців. Князь Семен Іванович Мишецький у 1736-1740 рр. служив в Україні і написав «Історію про козаків запорозьких...»


5. ІВАН ВЕЛИКИЙ ЮРІЙОВИЧ ...................................................................... 1

Відомий з родоводів.


6. КОСТЯНТИН ЮРІЙОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 1

Князь оболенський (столиця — м.Оболенськ при впадінні р.Протви в Оку). Жив у другій половині XIII — на початку XIV ст. У Никонівському зведенні, де говориться про вбивство Костянтина великим литовським князем Ольгердом Гедиміновичем у 1363 р. (122, с.11), оболенський князь переплутаний із своїм онуком Костянтином Івановичем. У 1363 р. Костянтинові Юрійовичу було би не менше 120-130 років. Цю помилку О.Зимін переніс у свою схему (711,с.45,148).


7. ІВАН МЕНШИЙ ЮРІЙОВИЧ ТОВСТА ГОЛОВА ...................................................................... 1< князі ВОЛКОНСЬКІ

Князь Волконський (столиця м.Волкона). Жив у другій половині XIII — на початку XIV ст. Його син Волконський князь Федір Іванович (записаний як таруський князь) загинув 8.09.1380 р. у Куликовській битві. Від його онуків Костянтина, Івана та Федора (загинув у 1437 р. під Белевом) Федоровичів походять три гілки князів ВОЛКОНСЬКИХ (512, поз.5,6,7; 483, т. 1, в.З, с.327-328). До початку XVI ст. Волконські втратили свої уділи і служили старицьким князям. Князь Іван Васильович Потул Волконський у 1533 р. був біля «місця» на весіллі князя Андрія Івановича Старицького з княжною Хованською, а князь Іван Волконський у 1555 р. ніс каравай на весіллі Володимира Андрійовича Старицького і княжни Одоєвської (414, c. 118,128). З другої половини XVI ст. князі Волконські перебували у числі середнього дворянства, їх чини тримались на рівні дітей боярських. Михайло Волконський загинув у 1578 р. під Кесеєю, Іван — у 1656 р. при штурмі Смоленська, Данило і Тимофій — у 1659 р. в битві під Конотопом. Піднесення родини наступило з другої половини XVII ст. У 1682 р. окольничим став Федір Федорович († 11.05.1707), у 1692 р. і його двоюрідний брат Володимир Іванович (також з першої гілки) отримав цей чин. У 1685 р. чин окольничого отримав князь Федір Львович (з другої гілки). З другої гілки походив і князь Григорій Семенович Волконський († 15.08.1721), один із перших кавалерійських генералів Петра I. Він відзначився у битвах під Лісною, під Полтавою та при Тавастгусті (22.09.1713). З наступних поколінь князів Волконських найбільш відомі генерал-фельдмаршал князь Петро Михайлович Волконський (1776-1862 рр.) та декабрист генерал-майор князь Сергій Петрович Волконський (1788-1865 рр.).


8. КСЕНІЯ ЮРІЇВНА († 1313) ...................................................................... 1

Померла у 1313 р. У 1265 р. була видана за тверського князя Ярослава Ярославича. Прийняла чернецтво як інокиня Марія (714, с.295). У А.Екземплярського княгиня помилково названа дочкою новгородського боярина Юрія Михайловича (660, с.453).



XIV


9. ВСЕВОЛОД ВСЕВОЛОДОВИЧ ...................................................................... 3

Відомий з родоводів. Князь таруський (XIV ст.). Великий князь володимирський отримав ханський ярлик на Тарусу ще у 1392 р., але в угоді з Рязанню у 1402 р. він зобов'язує великого рязанського князя помиритись з таруським князем. Як і припускав С.Соловйов, це могло означати тільки васальну залежність таруських князів від Москви (1446, с.645).


10. ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 6

Відомий з родоводів. Князь оболенський (перша половина XIV ст.).



XV


11. ДМИТРО ВСЕВОЛОДОВИЧ ШУТИХА († після 1440) ...................................................................... 9

Помер після 1440 р. Князь таруський. За деякими списками родоводів-молодший син Всеволода Орехви. Однак його брат Андрій Шутиха був тільки мезецьким князем. При ньому Таруське князівство залежало від Литви, бо за наказом Вітовта князь Дмитро Шутиха відвозив до Воротинська Марію Корибугівну. У 1422 р. разом з братом виступив на допомогу Одоєву проти ординців. Напевно Дмитро Всеволодович був останнім таруським князем, який намагався утриматися на протиріччях між Москвою та Литвою. Після поразки Свидригайла, він, напевно, став московським васалом і по його смерті Таруса, як виморочний уділ, відійшла до Москви, її тримали молодші московські князі: дмитровський князь Юрій Васильович, вологодський князь Андрій Менший Васильович, а потім князівство відійшло до домену великих московських князів (504, с. 177).


12. АНДРІЙ ВСЕВОЛОДОВИЧ ШУТИХА († після 1422) ...................................................................... 9

Князь мезецький (? — після 1422 рр.). Згідно запису у Любецькому пом'янику (поз.89) дружину звали Євпраксія.


13. КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1363) ...................................................................... 10

У 1363 р. вбитий Ольгердом Гедиміновичем в Оболенську (119, с. 16; 127, с.429). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.69). У Никонівському зведенні переплутаний з дідом Костянтином Юрійовичем (122, с. 11). У Холмогорському літописі під 1375 р. його син Семен Костянтинович перекручений у Костянтина Семеновича (139, с.87).



XVI


14. ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ БОРЯТИНСЬКИЙ ...................................................................... 12 < князі БОРЯТИНСЬКІ

Князь борятииський (середина XV ст.). Напевно Борятинське князівство було виділено з Мезецького ще за життя Андрія Шутихи. Олександр помер раніше батька і його нащадкам залишився тільки Борятин. У Олександра було четверо синів: Григорій, Дмитро, Федір і Лев. Вони перейшли на московську службу, що було підтверджено угодою 1494 р. (2112, s. 7-8). За духовною московського князя Івана Васильовича Борятин було передано бежецькому князеві Семенові Івановичу як одну з козельських волостей. У Тисячній книзі князі Борятинські записані по Коломні, Каширі, Калузі, Боровську, Вязьмі, Ярославлю, Суздалю і тільки один — по Тарусі, що свідчить про втрату ними практично всіх родових володінь (821, с. 80). У 1678 р. бояри Іван Петрович та Юрій Микитович Борятинські були майже єдиними Рюриковичами в Думі, які не мали володінь в родових гніздах. Найбільш відомі з російської гілки князів Борятинських (з XVIII ст. вони писалися Баратинськими): поет Олександр Петрович (1815-1879 рр.) та генерал-фельдмаршал Олександр Іванович (1815-1879 рр.).

Іван Львович Борятинський († до 1537 р.) у 1509 р. втік у Литву. Його дружину затримали і Сигізмунд Старий у 1512 р. просив її відпустити. Іван Львович отримав уряд перемишльського хорунжого. Він відзначився у багатьох військових походах. Здобув перемогу під Полоцьком (1518 р.). ПІ. Старовольський вніс його у число видатних сарматських полководців (292, s. 196). У нього було четверо синів (Іван, Богдан, Микола, Ясько) та три дочки (старшу Овдотю видали у 1533 р. за князя Тимофія Юрійовича Друцького-Соколинського). (2112, s. 10). Князь Юрій Борятинський був одним з лідерів магнатської опозиції Зигмунту Августу у середині XVI ст. Ця гілка спольщилася і у XVIII ст. втратила князівський титул. Нащадки її ще живуть.


15. ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12 < князі МЕЗЕЦЬКІ (старша гілка)

Князь мезецький (після 1422 — до 1484 рр.). Володів Мезецьким князівством по частках з молодшими братами. У нього було п'ятеро синів: Михайло, Федір Сухий, Петро, Василь Кукубяка та Іван Говдиревський. За московсько-литовською угодою 1484 р. Мезецьк перебував у спільному володінні Федора Сухого, Василя Кукубяки, Михайла Романовича і синів Івана Говдиревського: Василя і Романа. У 1492 р. Петро Федорович був захоплений двоюрідним братом Михайлом Романовичем, який перейшов на московську службу. За угодою 1494 р. Петро Федорович разом з Федором Сухим залишились литовськими васалами. У 1498 р. Михайло і Петро Федоровичі померли без потомства. У Федора Сухого був син Іван, у Василя Кукубяки -Іван та Михайло. У 1503 р. всі мезецькі князі перейшли на московську службу (2112, s.260). Іван Васильович виміняв їх столицю на с.Олексин у Стародубі-Ряполовському, причому «суд і дань» з цього села залишилися за великокнязівською скарбницею (711, с. 135). У Росії князі МЕЗЕЦЬКІ зійшли до рівня середнього дворянства (1470, с.48-71).


16. РОМАН АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12 < князі МЕЗЕЦЬКІ (молодша гілка)

Князь мезецький (після 1422 — до 1484 рр.). Володів часткою Мезецького князівства. У 1470 р. видав дочку за углицького князя Андрія Васильовича (139, с.120). Його син Михайло у 1492 р. перейшов на московську службу, захопивши з собою старшого брата Семена та двоюрідного брата Петра і оволодівши їх частками Мезецька. Михайло з сином загинули під Казанню. Сини Семена: Андрій († після 1513 р.), Іван († до 1539 р.), Петро († після 1512 р.), Федір († після 1531 р.) та Василь († після 1535 р.) займали другорядні посади у прикордонних військах. Вони мали незначні маєтки у суздальських волостях (711, с. 135-136). їх нащадки склали молодшу гілку князів Мезецьких.


17. ІВАН АНДРІЙОВИЧ МЕЗЕЦЬКИЙ († до 1484) ...................................................................... 12

Помер до 1484 р. Володів часткою Мезецького князівства. Від Казиміра Ягеллончика отримав частину доходів від смоленського та путивльського мит (155, т.27, стб.322-324). Не маючи спадкоємців, продав свою частку Мезецька племіннику Петрові Федоровичу.


18. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ СЛІПИЙ ...................................................................... 12

Відомий з родоводів.


19. МАРІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Відома з родоводів.


20. АКСИНІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Видана за князя Федора Одинцевича.


21. ЄВДОКІЯ АНДРІЇВНА МЕЗЕЦЬКА ...................................................................... 12

Видана за князя Івана Семеновича Бабу Друцького


22. ІВАН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1375) ...................................................................... 13

Згаданий під 1375 р. як князь таруський (139, с.87). Навряд чи це правильно, скоріше назва старшого уділу просто поширена на молодші.


23. СЕМЕН КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1380) ...................................................................... 13

Князь оболенський (1363 — після 1380 рр.). Васал великого князя володимирського Дмитра Донського, був у складі його війська у поході на Твер (115, с.70; 116, с.233; 119, с.22). У Куликовській битві брав участь у складі Сторожового полку.


24. АНДРІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 13

Князь оболенський (остання чверть XIV ст.) (483, т. 1, в.2, с.251-252). Записаний у Любецькому пом'янику (поз.84).



XVII


25. МИКИТА ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Жив на межі XIV-XV ст.


26. ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ КОСИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1462) ...................................................................... 22

Помер після 1462 р. Князь оболенський. Приблизноз 1440-хрр. перейшов на московську службу. У 1443 р. як московський воєвода переміг царевича Мустафу. У 1445 р. взяв в полон мурзу Бегича. У 1450 р. як великий воєвода завдав вирішальної поразки Дмитрові Шемяці (119, с. 111; 135, c. 110). Здається перед смертю прийняв чернецтво як інок Варсофоній (714, с.313). Був одружений двічі: з Марією Федорівною Всеволож-Заболоцькою, а по її смерті — з княгинею Євпраксією Михайлівною Белевською (483, т. 1, в.2, с.251-252).


27 МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Князь оболенський (XIV ст.).


28. СЕМЕН ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1452) ...................................................................... 22

Князь оболенський (початок XV ст. — після 1452 рр.) і брянський (1446-1448 рр.). У 1446 р. після осліплення свого сюзерена Василя Темного разом з серпуховсько-боровським князем Василем Ярославичем втекли до Литви, де обоє отримали Брянськ (115, с. 125). У 1447 р. з Брянська виступили на допомогу Василеві Темному.


29. ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 22

Князь оболенський (XV ст.).


30. ГЛІБ ІВАНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1436) ...................................................................... 22

Князь Звенигородський. У 1436 р. був убитий Звенигородським князем Василем Косим (123, с.62).


31. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 23

Відомий з родоводів. Князь оболенський (після 1375 — ? рр.).


32. ІВАН АНДРІЙОВИЧ ДОВГОРУКИЙ ...................................................................... 24 < князі ДОЛГОРУКІ < князі ДОЛГОРУКОВИ

Відомий з родоводів. Жив у першій пол. XV ст. Отримав дуже незначну частку і перейшов на московську службу. Від нього походять князі ДОЛГОРУКІ, молодша гілка яких з XVII ст. стала писатися ДОЛГОРУКОВИМИ. Син Івана Долгорукого Володимир та внуки Семен і Федір згадуються бл. 1496-1498 рр. у акті на малоярославецькі землі (25, т. 1, N 609). Родовід Долгоруких складений відомим генеалогом князем Петром Володимировичем Долгоруким (1816-1868 рр.) (640), багато угочнень внесено Г.Власьєвим (483, т. 1, в.2, с.251 -252). З цієї родини найбільш відомі: боярин князь Юрій Олексійович Долгоруков († 1682 р.), який придушив повстання С.Разіна; визначні дипломати петрівської доби Григорій Федорович Долгорукий (1656-1723 рр.) та Василь Лукич Долгорукий (l 670-1739 рр.); політик та адміністратор Яків Федорович Долгорукий (1639-1720 рр.); генерал-фельдмаршал Василь Васильович Долгоруков (1667-1746 рр.) та письменник-мемуарист Іван Михайлович Долгорукий (1746-1824 рр.).

З роду Долгоруких походив і претендент на королівський престол України Олексій (Олелько) II. Його прадід генерал від кавалерії князь О.Долгоруков був Головнокомандуючим Української Армії у 1918 році при гетьмані П.Скоропадському і лідером військово-монархічної партії, яка стояла за утворення української монархії. Після зречення гетьмана він виїхав в Одесу. Активно протидіяв Добровольчій Армії. Монархісти вважали його, після зречення гетьмана, претендентом на українську корону. У 1919 р. вій був захоплений більшовиками і розстріляний в Києві. Його син Микола коронувався 27.10.1938 р. в Хусті як король України-Руси. Микола Олександрович Долгоруков мав двох дочок: Ольгу-Беату та Юлію. Від шлюбу

Ольги-Беати з герцогом Л. д' Анжу-Дураццо з бічної гілки Анжуйської династії народився принц Олексій. Актом короля Миколи І від 4.05.1969 р. він був адаптований і проголошений спадкоємцем. Король Олексій II жив у Мадріді і декларував легітимність своїх претензій. Він помер у 1997 р. У нього залишився син Микола Олексійович.


33. ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЩЕРБАТИЙ († після 1495) ...................................................................... 24 < князі ЩЕРБАТОВИ

Помер після 1495 р. Його син Василь, схоже, служив старицьким князям. У Василя Васильовича було 6 синів: Іван, Михайло, Олександр, Василь, Григорій та Сильвестр. Від них походять гілки численної родини князів ЩЕРБАТОВИХ (1675, с. 1-190; 1676, с.4-73; 1683). Найвідоміший з них історик Михайло Михайлович Щербатов (1733-1790 рр.). Цікаво, що саме у князів Щербатових уціліли фрагменти бібліотеки чернігівських князів — «Ізборники» XI ст., написані на замовлення князя Святослава Ярославича.


34. ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ ТРОСТЕНСЬКИЙ ...................................................................... 24 < князі ТРОСТЕНСЬКІ

Жив у XV ст. Князь тростенський. Центром їх уділу була невелика волость Тросна у Звенигородському повіті. Від нього походять родина князів ТРОСТЕНСЬКИХ. Його сини Тимофій, Андрій Голодний та Іван Колишевський згадуються на московський службі на межі XV-XVI ст. Бл. 1496-1498 рр. у одному акті по Малоярославцю згадується князь Данило Олександрович, якого В.Кобрин пропонує теж вважати сином Олександра Андрійовича (818, с. 171-186). У Тимофія Олександровича було п'ятеро синів: Петро, Федір, Йосип, Василь та Іван. Петро мав помістя у новгородський землі. Федір служив у 1527-1531 рр. Йосип був намісником (1527 р.) та воєводою (1534 р.). Іван згадується в розрядних записах за 1519 р. Андрій Голодний мав трьох синів: Федора, Івана і Тимофія. Іван Колишевський мав тільки одного сина Івана. У 1552 р. під Казанню загинув старший з правнуків Олександра — князь Федір Петрович Тростенський. У 1565 р. князь Іван Іванович Козлина-Тростенський був воєводою. Родина князів Тростенських вигасла до 1651 р. зі смертю Дарії Афанасівни Тростенської (483, т. 1, в.З, с.302-335).



XVIII


35. ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1501) ...................................................................... 25 < князі КУРЛЯТЄВИ, ЧОРНІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ОБОЛЕНСЬКІ (старша гілка), ХРОМІ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер у 1501 р. У 1474 р. перейшов на службу до углицького князя Андрія Васильовича. Від імені свого сюзерена в 1479 р. вів переговори з великим князем Іваном Васильовичем. Бл. 1480 р. перейшов на московську службу. У 1487 р. брав участь у поході на Казань (711, с.44). У нього було троє синів: Іван Курля, Михайло і Микита Хромий.

Від старшого сина походить рід князів КУРЛЯТЄВИХ. Князь Іван Курля служив в Угличі. У 1507 р. він командував нарядом у війську князя Дмитра Жилки. В нього було троє синів: Михайло, Костянтин, Дмитро. Костянтин з середини XVI ст. вже був боярином. Дмитро отримав боярство у 1549 р. Він був воєводою під час Казанської і Лівонської воєн, учасником Вибраної ради. У 1562 р. разом з сином його насильно змусили прийняти чернецтво, а потім, напевно, стратили. Князь Володимир Костянтинович Курлятєв був воєводою у 1565 р. (711, с.45-46).

Середній син Василя Микитовича — Михайло († після 1551 р.) мав трьох синів: Федора Чорного († після 1563 р.), Андрія († після 1563 р.) та Василя. Від Федора Чорного походить родина князів ЧОРНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ. Від Василя Васильовича — старша гілка нині живучих князів ОБОЛЕНСЬКИХ. Серед них відомий історик-архівіст Михайло Оболенський (1805-1873 рр.) та історик-візантолог Дмитро Оболенський, який працює в Англії.

Наймолодший син Василя Микитовича — Микита Хромий († після 1540 р.) був на службі у великого князя московського з 1500 р., боярин з 1540 р. Очолював різні полки, був намісником Новгород-Сіверського князівства (1524-1530 рр.). Дружину звали Анна. Походження її незнане, їх син князь Данило Хромий-Оболенський нащадків не мав (711, с.47-48).


36. АНДРІЙ МИКИТОВИЧ НІГОТЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1493) ...................................................................... 25 < князі НОГТЄВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1493 р. З 1480 р. на службі у московських князів. Від нього походять князі НОГТЄВИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його син Василь та внук Дмитро не досягли високих чинів та особливих успіхів (711, с.44).


37. ІВАН МИКИТОВИЧ СМОЛА ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1504) ...................................................................... 25

Помер у 1504 р. Був боярином у дмитровського князя Юрія Васильовича. Близько 1471 р. перейшов на московську службу. У 1493 р. разом з братом був у Полку правої руки в поході на Литву (711, с. 44).


38. ПЕТРО МИКИТОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1499) ...................................................................... 25

Номеру 1499 р. Вперше згадується в 1477 р. Був на службі у московського удільного князя Бориса

Волоцького. У 1479 р від його імені вів переговори з великим князем Іваном Васильовичем. Навесні 1491 р.

вже був на московській службі, очолював допомогу кримському хану Менглі-Гірею проти Великої Орди.

У 1493-1495 рр. брав участь у походах на Литву та на Виборг (117, с.213, 223; 135, с. 155; 711, с.44).


39. ДАНИЛО МИКИТОВИЧ СОБАКА ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1487) ...................................................................... 25

Помер після 1487 р. Був на московській службі.


40. ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ СТРИГА ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1478) ...................................................................... 26 < князі СТРИГІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер у 1478 р. На московський службі з 1446 р. У 1446-1449 рр. активно підтримував Василя Темного проти Дмитра Шемяки. У 1456 р. здобув Стару Руссу, розбивши новгородців. Князь-намісник Пскова (1461-1462 рр.), намісник Ярославля (бл. 1463-1468 рр.) та Новгорода (1478 р.). Одружився з Степанидою, дочкою Івана Костянтиновича Морозова.

Від нього походить родина князів СТРИГІНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ. У Івана Стриги було шестеро синів: Василь (у чернецтві Вассіан, тверський єпископ у 1477-1508 рр.), Іван Слих (мав маєток під Суздалем, нащадків не залишив), Федір Гузей (був одружений з Євдокією, дочкою І. Г. Чорта-Куріцина, нащадків не залишив), Іван Щетина (боярин з 1527 р., учасник походів 1505-1532 рр., як новгородський намісник підписав угоду з Швецією у 1524 р., мав сина Романа та дочку Марію), Василь Шиха (служив воєводою у 1485-1525 рр., мав дочку Євфросінію) та Олександр (козельський намісник у 1507 р., стародубський у 1525-1526, 1528,1531 рр., псковський — 1536 р., його сини Петрота Іван Пуговка померли без нащадків) (711, с. 48-49).


41. ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 20/21.11.1501) ...................................................................... 26

Загинув 20/21.11.1501 р. у поході на Лівонію (115, с.275). Московський боярин ще до 1475 р. Його єдиний син Володимир (?) прийняв чернецтво як інок Варлаам у Троїцькому монастирі.


42. ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1487) ...................................................................... 26 < князі ЯРОСЛАВОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померу 1487 р. Князь-намісник Пскова (1473-1477, 1481-1482, 1484-1487 рр.) і Новгорода (1478-1481 рр.). Був одружений з дочкою М.Ф.Сабурова. Від нього походять князі ЯРОСЛАВОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його син Костянтин був псковським князем у 1487-1488 рр., супроводжував у 1495 р. дочку Івана Васильовича Олену у Литву. Останній з Ярославових-Оболенських правнук Ярослава Васильовича — Олександр, син Івана Глупого,був воєводою у 1565 р. (711, с.45,50).


43. ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ НАГИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1509) ...................................................................... 26 < князі НАГІ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померпісля 1509 р. На московську службу перейшов ще до 1468 р., боярин з 1498 р. (711, с.50). Від нього походять князі НАГІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Мав двох синів: Андрія Лапу і Василя. Василь Петрович помер бездітним. Єдиний син Андрія — Іван теж не мав потомства.


44. ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ТЕЛЕПЕНЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1494) ...................................................................... 26 < князі НІМОГО-БОЛЕНСЬКІ, ЛОПАТІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ, ТЕЛЕПНЬОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1494 р. Був на московській службі. Мав чотирьох синів: Івана Німого, Федора Лопату, Василя Телепньова та Федора Овчину-Телепньова.

Від Івана Німого походять князі НІМІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Він був на службі у 1516-1530 рр., боярин з 1526 р., з його дочкою одружився князь М. Л. Глинський. У нього було троє синів: Петро Одолба, Дмитро і Федір. Дмитро Іванович був боярином в часи Івана Грозного.

Від ФедораЛопати походять князі ЛОПАТІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Федір Васильович розгромив литовців під Опочкою у 1517 р., він загинув у 1530 р. під час погоні за Сафа-Гіреєм. Його син Василь служив у середині XVI ст.

Василь Телепньов-Оболенський нащадків не мав.

Федір Овчина-Телепньов-Оболенський був на військовій службі з 1521 р. У 1535 р. потрапив у литовський полон і загинув. У нього був син Василь Помяс (483, т. 1, в. 2, с. 238-241).


45. ФЕДІР ВАСИЛЬОВИЧ ТЕЛЕПЕНЬ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1508) ...................................................................... 26 < князі ОВЧИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ, ОВЧИНИ-ТЕЛЕПНЬОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Загинув у 1508 р. під час облоги Мстиславля. У 1492-1508 рр. займав різні воєводські уряди у війську великого московського князя. Дружину звали Оленою. У них було двоє синів: Борис, який помер молодим, та Іван Овчина. Іван Федорович Овчина-Телепньов-Оболєнський († 1539 р.), боярин (з 1534 р.), голова двірневого відомства — конюший, фаворит і фактичний правитель держави при регентші великій княгині Олені Глинській (1533-1537 рр.), провів ряд реформ по централізації Московськоїдержави, придушив спробу бунту князя Андрія Старицького, спрямовував всю зовнішню політику. Став жертвою боярських заздрощів: по смерті регенті був ув'язнений, звинувачений у державній зраді і страчений. Його єдиний син Федір був страчений у 1547 р. (711, с.51-52;51,с.88,192; 1685).


46 АНДРІЙ ВЕЛИКИЙ МИХАЙЛОВИЧ ДУРНИЙ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1520) ...................................................................... 27

Помер після 1520 р.


47. БОРИС МИХАЙЛОВИЧ ТУРЕНЯ ОБОЛЕНСЬКИЙ († 1503) ...................................................................... 27 < князі ТУРЕНИЙ

Помер у 1503 р. На московській службі з 1477 р., з 1498 p — окольничий. Від нього походять князі ТУРЕНІНИ. Мав шестеро синів: Василь Більший (помер молодим), Василь Менший, Володимир (на службі у 1493-1501 рр.), Федір Гвоздь, Іван Гобос (на службі у 1521-1524 рр.) і Микита (служив з 1512 р., намісник Рязані у 1530-1533 рр.) (711, с.52-53). Окольничий Іван Самсонович Туреній († після 1594 р.) у 1586 р. охороняв у в'язниці князів Шуйських, а 16.11.1588 р. задушив димом І.П.Шуйського. Дмитро Михайлович Туреній у 1606 р. потрапив в полон до самозванця, став членом його Думи, де отримав чин окольничого. У першій половині XVII ст. ця родина вигасла.


48. ІОАСАФ МИХАЙЛОВИЧ († 1489) ...................................................................... 27

Помер у 1489 р. Прийняв чернецтво у Ферапонтовому монастирі. Архієпископ ростовський у 1481-1489 рр. (117,с.233,238).


49. ІВАН МИХАЙЛОВИЧ РЕПНЯ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1513) ...................................................................... 27 < князі РЕПНІНИ

Помер після 1513 р. На московській службі з 1491 р., боярин з 1512 р., князь-намісник у Пскові у 1508-1509 рр. Від нього походить відома родина князів РЕПНІНИХ. Його старший син Василь Великий став ченцем Вассіаном у Кирилівському монастирі. Петро служив у 1510-1537 рр., а Василь Менший — у 1518-1537 рр. Син Петра — боярин і воєвода Михайло відзначився при здобутті Полоцька у 1563 р., а через рік з наказу Івана Грозного був схоплений у церкві і вбитий прямо на вулиці. З його дочкою першим шлюбом одружився князь В.І.Шуйський. Родина князів Рєпніних займала високе становище. Борис Олександрович Репнін († 1670 р.), боярин з 1639 р., був одним з керівників Думи при царі Олексію Федоровичу. Боярин Іван Борисович Репнін у 1672 р. ще утримував залишки прадідівського уділу в оболенському повіті. Його син генерал-фельдмаршал Микита Іванович Рєпнін (1668-1726 рр.) брав участь практично у всіх походах і битвах часів Петра I. Генерал-фельдмаршолом був і другий представник родини — Микола Васильович Репнін (1734-1801 рр.). Після його смерті за указом Павла І від 12.07.1801 р. прізвище Репніних прийняв генерал-лейтенант М. Г. Волконський, одружений з його дочкою. Нинішні Репніни — його нащадки (1676, с.4-73; 1677, с. 190-204; 1683; 483, т.1,в.2,с.268-271).


50. АНДРІЙ МЕНШИЙ МИХАЙЛОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1513) ...................................................................... 27 < князі ПЕНІНСЬКІ

Князь пенінський (? — після 1513 рр.). 31500 р. васал великого московського князя. Від нього походить родина князів ПЕНІНСЬКИХ. Його три сини: Іван, Юрій Більший і Юрій Менший служили старицькому князеві Андрію. Як наближені до старицького князя Пенінські були репресовані у 1537 р. і надалі не змогли піднятися (711, с.53).


51. КОСТЯНТИН СЕМЕНОВИЧ ОБОЛЕНСЬКИЙ ...................................................................... 28 < князі ГОРЕНСЬКІ, ГЛАЗАТІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ТЮФЯКІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ, ОБОЛЕНСЬКІ (дві молодші гілки)

Мав якусь частку в Оболенському князівстві (кінець XV ст.). Всі його 12 синів пішли на службу до великих князів московських.

Найстарший син Василь Великий Краса помер після 1515 p.

Іван Глупий помер після 1549 р., незалишивши нащадків.

Від Василя Середнього Горенського походить родина князів ГОРЕНСЬКИХ. Його син Іван в середині XV ст. став боярином, а внук Петро — кравчим. Петро Іванович Горенський був страчений у 1565 р.

Михайло Сухорукий не мав нащадків.

Від Юрія Глазатого походять князі ГЛАЗАТІ-ОБОЛЕНСЬКІ.

Від Бориса Тюфяки походить родина князів ТЮФЯКІНИХ-ОБОЛЕНСЬКИХ.

Дмитро Великий Куличка помер після 1549 р.

Петро помер після 1549 р.

Борис відомий тільки з родоводів.

Дмитро Менший Корольок мав синів Осипа і Федора від яких походять дві молодші гілки князів ОБОЛЕНСЬКИХ.

Василь Менший Білий помер після 1551 р.

Іван Менший відомий тільки з родоводів.

У XVI ст. Оболенські, включаючи всіх нащадків Костянтина Івановича, в один час налічували понад сотню чоловік. Більшість гілок цієї родини вигасли під час репресій Івана Грозного (483, т. 1, в. 2, с. 272-298; 711, с. 53-54; 821, с. 66).


52. ДМИТРО СЕМЕНОВИЧ ЩЕПА ОБОЛЕНСЬКИЙ († після 1497) ...................................................................... 28 < князі ЗОЛОТІ-ОБОЛЕНСЬКІ, СРІБНІ-ОБОЛЕНСЬКІ, ЩЕПІНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Померпісля 1497 р. З 1482 р. на московській службі. У нього було вісім синів:

Іван Золотий († після 1515 р.), від якого походили князі ЗОЛОТІ-ОБОЛЕНСЬКІ.

Семен Срібний († після 1535 р.), боярин з 1526 р., дворецький великого князя московського. Від нього походять князі СРІБНІ-ОБОЛЕНСЬКІ. Його сини Василь та Петро підтримали князя Володимира Старицькогоу 1553 р. Василь був звільнений під заставу та продовжив активну політичну діяльність. Його син талановитий полководець князь Борис Васильович Срібний-Оболенський, який у 1547 р. розгромив татар під Нижнім Новгородом, загинув під час репресій Івана Грозного.

Данило Щепін помер після 1540 р.

Борис Щепін помер після 1540 р.

Микита Щепін помер після 1544 р. Його син князь Петро Микитович Щепін-Оболенський загинув під Казаню в 1552 р.

Петро Цигор нащадків не мав.

Федір Шевир помер після 1531 р.

Наймолодший Дмитро помер після 1535 р. (711, с.46, 54).


53. ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ ЛИКО († після 1497) ...................................................................... 29 < князі ЛИКОВИ, ЛИКО

Помер після 1497 р. З 1479 р. був на службі у волоцького князя Бориса. Від Івана Володимировича походять князі ЛИКОВИ-ОБОЛЕНСЬКІ, пізніше просто ЛИКОВИ. Його сини (Василь, Михайло, Федір, Іван Желай, Іван Білоглаз) служили старицьким князям. Нащадки були тільки у Василя та Івана Білоглаза. Старші онуки Васильовичі залишилися у Московській державі. Князь Борис Михайлович Ликов перейшов на бік Лжедмитрія І і отримав від нього чин підчашого. У 1620-х рр., разом з князем Кашиним, він утримував частину прадідівського уділу в оболенському повіті — с. Спаське-Загір'я.

Син Івана Білоглаза-Іван Іванович Білоглазов емігрував у Литву. У нього було п'ятеро синів. Старші Федір та Борис нащадків не мали. Від Олександра Лико (згаданий у 1607 р.) та Івана Лико (згаданий бл. 1616 р.) походять дві гілки білоруських князів Ликових. Ці гілки вигасли у XVIII ст. Наймолодший Семен Іванович Лико († 1621 р.) був намісником князів Вишневецьких у Лубнах (1620 р.), овруцьким (1612-1615 рр.)та черкаським (1621 р.) підстаростою. Він одружувався тричі: з Христиною Коленицькою, Катериною Каменською (згадана у 1616 р.) та Луцею Федорівною Митьковичівною (згадана у 1618 р.). Його син Михайло Лико помер до 1630 р. Він був одружений з Марушею Святською. Син Михайла — Матвій Лико згаданий у 1630 р. Із його смертю ця гілка вигасла (711, с.54; 1700,с.317).


54. ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ КАША († після 1498) ...................................................................... 29 < князі КАШИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ

Помер після 1498 р. (25, т. 1, N 609). Від нього походять князі КАШИНИ-ОБОЛЕНСЬКІ. Син Іван Глухий у 1527 р. виступав поручником за князя М. Л. Глинського. Його брат Олександр служив князеві Семенові Калузькому, а потім — московським князям. Був намісником рязанським (1527-1529 рр.) і стародубським (1525-1526, 1531 рр.). Його син боярин Юрій Іванович Кашин-Оболенський відзначився при здобутті Полоцька у 1563 р. Загинув разом з братом Іваном в часи терору Івана Грозного у 1564 р. (711, с.46, 54-55). У 1606 р. князь М.Ф.Кашин-Оболенський був одним з небагатьох, хто залишився вірним урядові царя Федора Борисовича Годунова.





Попередня     Головна     Наступна                 Бібліографія


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.