[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 38-54.]

Попередня     Головна     Наступна

2. Геологія

Цей нарис геології України не стільки є самоціллю, як радше має бути вступом до огляду географії й природи України. Тому при викладі обрано палеографічний підхід, себто подано геологічну історію нашої батьківщини за окремими геологічними ерами і періодами, при чому найбільше уваги присвячено найновішим часам. Зокрема обширно представлено четвертинний період, який мав вирішний вплив на сучасний рельєф України.

ДОКЕМБРІЙ

Під докембрієм ми розуміємо найдавнішу добу в історії нашої землі, яка попередила кембрійський період палеозойської ери. Отже докембрій обіймає ери: азойську, еозойську, археозойську і протерозойську.

В докембрійську добу створилися підвалини сучасного укладу життя на нашій землі. В найстаріші часи — в азойську еру створилася перша тонка кам’яна кора, і ще не було органічного життя. Умови для нього виникли лише в еозойську еру, яку важко відрізнити від азойської і яку через те часом з’єднують з нею під назвою архею. Лише в археозойську еру постали вихідні форми органічного життя, а в протерозойську еру воно піднеслося на розмірно високий рівень.

Архей. Впродовж цієї ери оформлювалася основа фундаменту України. Він складається з кристалічних і метаморфованих порід, що виступають майже по всіх частинах укр. земель. В одних місцях архейські породи лежать на поверхні або неглибоко, в інших у наслідок пізніших тектонічних порушень архейське підложжя спустилося глибоко і поховане під могутньою товщею пізніших, палеоі мезозойських відкладів. Архейське підложжя виступає в межах Української кристалічної смуги, у т. зв. Воронізькому і Ставропільському бльоці, в центральній частині Кавказького хребта та на теренах Карпатської складчастої дуги (див. мал. 19).

Наявні факти дають підставу приймати, що в археї діяли на Україні потужні тектонічні зміщення й процеси фалдування (творення складок).

Здається, наприкінці архею Українська кристалічна смуга втрачає будь-які ознаки пластичности і стає цупкою, стійкою, стверділою брилою земної кори. Впродовж пізніших віків цупка і стійка брила вже ніколи не підлягала особливим складчастим порушенням. Це т. зв. українська плятформа, або український кратоген. Ця плятформа, як цілість, пізніше була розбита скидами на окремі частини. Одні з них залишилися на поверхні, інші спустилися вниз і вкрилися товщею палеозою і мезозою.

На відміну від сконсолідованого кратогену, на півдні України в області теперішніх Кримсько-Кавказьких гір, Добруджі й Карпат архейське підложжя з давніх-давен втратило цупкість і стійкість, і тому в цій смузі впродовж усіх ер виявляється елястичність, що веде до спускань і піднять у супроводі складчастих горотвірних рухів. Цю пластичну смугу ми називаємо орогеном, або геосинкліналею. Орогени час від часу заливаються морем, і з їхнього ложа періодично підіймаються складчасті гори: спершу Пракарпати і Пракавказ, а далі поступово теперішній Кавказ і Карпати.

Археозойська ера. Археозойська ера — це ера спокійних седиментацій, перери. ваних фазами заколотів земної кори. Сліди археозойської ери знаходимо на Україні тут і там у межах Укр. плятформи. В наслідок заколотів у межах Укр. кристалічної смуги виникла гірська споруда складчастого типу з півн.-зах. простяганням. Ця споруда була знищена в наступних ерах.

Протерозойська ера. Протерозой України вивчений тільки в межах плятформи; він виступає в Криворізькому басейні, у Воронізькому бльоці та на півн.-сх. Волині.

Впродовж протерозою виникали різні вулканічні процеси, головно інтрузії й викидання. Вони виповнили риштовання Укр. кристалічної смуги у всіх її частинах.

Споруда Укр. кристалічної плятформи була таким чином готова вже перед початком палеозою. Це був гірський кряж, що зазнавав протягом усіх наступних ер тривалого змиву та зрівняння (пенепленізації).

З корисних копалин ¹) протерозою України, крім будівельних матеріялів, найбільше значення мають криворізькі залізні руди, залізні руди курської магнетної аномалії, а також родовища графіту.

¹) Докладніше в розділі »Народне господарство«.

ПАЛЕОЗОЙСЬКА ЕРА

Органічне життя в палеозойській ері було вже дуже багате й диференційоване. На суходолах з’являються різні види наземних рослин. Поруч буйного розвитку безхребетних з’являються перші хребетні, палеозойську еру ділять на періоди кембрійський, силюрський’, девонський, карбонський і пермський. /39/

Кембрійський період. В кембрійському періоді майже вся Україна була одним великим суходолом. Українська кристалічна смуга була ще споєна з Воронізьким бльоком в одну суходільну плятформу. На суходолі діяли тоді денудаційні процеси, що поступово зносили й зрівнювали гірські пасма докембрійського віку.

Силюрський період. У долішньому силюрі Україна існує далі як суходіл. Морські відклади виявлені тільки на півд. заході Укр. кристалічної смуги, а саме над середньою течією Дністра. Лише у гор. силюрі море заливає значні простори на заході й півдні України. Горіщньосилюрське море Придністров’я з’єднувалося з одного боку з півн. европейським силюрським морем, з другого боку — з півд. европейським, що вміщувалося в геосинкліналі.

В силюрський період виникають у Зах. і Півн. Бвропі великі складчасті гори, т. зв. каледонського горотвірного періоду. На укр. землях каледонська складчастість залишила тільки деякі сліди, а саме наприкінці силюру виникають у смузі нашої геосинкліни перші гірські споруди Пракарпат, а може й Пракавказу, як ефект вигасання каледонських горотвірних процесів. У Пракарпатах каледонське фалдування було помітне й спричинило виникнення гірського кряжа, що продовжувався на схід У Добруджу, а на захід — в Судети. В області сучасного Кавказу силюрські відклади пракавказької геосинкліналі були інтенсивно зфалдовані, але підняття були невеликі.

Вулканічні дії силюрського періоду на Україні непомітні. Корисні копалини силюрського віку — це фосфорити Поділля й дахові лупаки на Кавказі.

Девонський період. Початок девонського періоду припадає на кінцеві фази каледонського горотворення, що довело до поширення суходолів України коштом скорочення морської площі (мал. 9).

Долішньодевонські відклади знайдено тільки в Галичині над Дністром. З горішньосилюрського моря залишилися тут тільки напівопріснені, мілкі водоймища (тут виникли долішньодевонські червоні пісковики old-red). Суміжна з півд.-зах. Поділлям карпатська геосинкліналя ще більше скорочується, а Пракарпати, що наприкінці силюру були тільки острівцями, поступово входять у континентальну фазу.

Те саме діється з Пракавказом, звідки море зовсім відступило в сторону Закавказзя. Отже, можна сказати, що майже вся Україна разом із суміжними країнами в дол. девоні ввійшла в континентальну фазу в наслідок каледонських горотвірних рухів. Але ця фаза не була дуже тривалою.

В середньому девоні знову починаються опускання й трансгресії плятформи України. Середньодевонські трансґресії йдуть на плятформу України від заходу, від сторони уральського середньодевонського моря. Поруч Пракарпатського кряжа в середньому девоні є й пізніше /40/ синкліна, що захоплює півд.-зах. Поділля.

Максимум трансгресії припадає на гор. девон. У півн. смузі платформи українське горішньодевонське море утворює пряме сполучення з німецько-польським. Майже одночасно починається формування т. зв. Донецько-Мангишлацької геосинклінальної области. Вона являє собою довгу витягнуту з півн. заходу до півд. сходу синклінальну зону, де пізніші палеозойські й мезозойські відклади були зфалдовані.

Товща девону Донбасу велика (600 м), але подекуди вона знищена діянням пізнішої карбонської трансгресії. В області орогену Кавказу в гор. девоні настає теж опускання, в наслідок чого Пракавказ, імовірно, занурюється під морські хвилі.

Вулканічні дії в девонський період були на Україні обмежені.

Корисні копалини девонського віку не мають особливого практичного значення (будівельні матеріяли й родовища еолітових залізних руд).

Кам’яновугільний (карбонський) період. На початках кам’яновугільного (карбонського) періоду (мал. 10) Укр. плятформа разом із сх. частиною Пракарпат переживає континентальну фазу існування.

Загальний палеографічний образ в дол. карбоні можна на заході схарактеризувати так: Паннонська плятформа поринає під поверхню моря. По півн. його стороні тягнеться широке гірське пасмо Пракарпат і підгірська влоговина з морською затокою. В межах сучасного Поділля й Волині існує суходіл, в який вриваються хвилеві трансгресії, що йдуть від заходу.

Вся Укр. кристалічна смуга впродовж усього карбону існує далі як суходіл. Зате на сході між Дніпром і Доном відбуваються за чергою то опускання, то підняття протягом усього середнього й гор. карбону, що доводять до нестійких трансґресій і скорочень морського покриву.

В дол. карбоні Московське море переміщується в сторону України. В районі сучасного Донбасу виникає вже в ранньому карбоні потужна западина (синкліналя), що поступово більшає й тягнеться від Подніпров’я аж по Мангишлак за Каспієм. Карбонські відклади Донбасу досягають колосальної грубини: 10 000 — 13 000 м.

Донецький кам’яновугільний басейн характеризується ще й великою стійкістю вугляних шарів, що стеляться без перебійно цілими кілометрами. Всіх вугляних шарів налічують щось із 200. Безконечне чергування шарів вугілля й пісковиків вказує на те, що територія Донбасу впродовж середнього і гор. карбону була областю дуже нестійкою. Це була рівнина, що ледве піднімалася над рівнем моря. При незначних опусканнях її заливало море. При малих підняттях вона перетворювалася на болотисту країну, порослу джунґлями лепідодендронів і інших вуглетвірних рослин.

По південній стороні Донецько-Мангишлацької геосинкліни був, імовірно, /41/ гірський кряж, який щільно відмежовував її від Кавказького моря. По півд. стороні цієї межі, в області півн. головного Кавказького хребта, був також нестійкий басейн впродовж середнього й гор. карбону.

Друга половина і кінець карбону — це час великих горотвірних рухів, відомих під назвою герцинської, або в а рисційської, горотвірної фази. В Зах. Европі ця фаза була дуже сильна; вона оформила там цілі гірські системи. На укр. землях ця фаза позначилася сильніше в спорудах Пракарпат і Пракавказу.

Корисні копалини карбонського віку, насамперед кам’яне вугілля, мають на Україні вирішальне економічне значення. Його родовища скупчуються в трьох місцях: у Донбасі, на Кавказі і, ймовірно, в басейні гор. Бугу в Галичині 3 родовищ цих практично важливе донецьке. Поруч кам’яного вугілля в карбоні Донбасу є родовища будівельного каміння (пісковики), живе срібло у Микитівці, залізо в с. Стіли й в Грязнівському районі, дещо олива й цинку.

За останнє десятиріччя глибокі свердловини виявили, що карбон із продуктивним вугіллям стелиться в підземеллі на півн. захід майже під Чернігів, Курськ і Вороніж, а на схід-під Царицин над Волгою і в депресію Маничу.

На півночі, заході й сході карбон прикритий шарами мезозою. Відкриття ці породили проблему Великого Донбасу (див. мал. 11), що має далекосяжні економічні перспективи. В деяких пунктах, як от в околицях Луганського й над річкою Сал, уже добувають високоякісне вугілля.

Пермський період. В період перму Україна в основі залишається й далі суходолом, на якому продовжується деструктивне діяння давніших чинників. Море заливає ще якийсь час девонську синкліналю, що має пряме сполучення з великим пермським басейном Приуральщини. На півдні України в області сучасних складчастих гір Криму, як і в області Середземного моря та Карпат, постає опускання, що дає початок утворенню нової геосинкліналі Тетіди. Як геосинкліналя тривка, вона продовжує своє існування впродовж усього мезозою. Вона виникла на землях України в області палеозойських орогенів.

З наведених даних ясно вирисовується палеографія півн.-сх. частини України в пермі. Море, що зайняло східньоросійські впадини в області Уралу й Каспія, висилає відногу в Донецький басейн. Віднога ця поступово стає мілкою й переходить в ляґуну, в якій відкладаються товщі соли й гіпсів.

Пермські відклади Донбасу досить багаті на корисні копалини. З них добувається вугілля, сіль, мідь, гіпс, вогнетривкі керамічні глини та будівельні гірські породи. В банях Ромна на Полтавщині свердлуванням знайдено нафту.

Пермським фалдуванням закінчується великий цикл варисційських складчастих рухів і зв’язаних з ними піднять суходолу. На самому початку перму складчасті рухи відзначаються на Кавказі, але вони не довели до утворення тривалого гірського кряжа. В донецькому /42/ кряжі, в дол. пермі, далі існує влоговина. Щоправда, вона поступово виповнюється відкладами, але справжня орогенна фаза, в результаті якої виникла гірська країна Донецького кряжа, почалася лише в гор. пермі, себто в кінцевій фазі варисційських рухів.

МЕЗОЗОЙСЬКА ЕРА

Мезозойська ера — це переходова ера в історії землі, що зв’язує палеозойську еру з її примітивною фавною та фльорою із кайнозойською ерою, що дала землі сучасні високо диференційовані, розвинені форми життя. Впродовж мезозойської ери, а саме наприкінці її, з’являються на землі птахи, ссавці, листяні дерева і, нарешті, квіткові рослини. Панівні тварини — це гади і плазуни, що доходили велетенських розмірів. Мезозойська ера ділиться на періоди тріясовий, юрський і пермський.

Тріясовий період (мал. 12). В тріясовий період майже вся плятформа України була великим суходолом, на якому далі діяли процеси змиву та зрівнювання. Подекуди по суходільних влоговинах в умовах теплого, але напівпустельного клімату нагромаджувалися товщі континентальних відкладів. У Донбасі море скорочується, і виникає суходіл.

У межах сьогоднішніх Карпат, Добруджі, Кримських гір і Кавказу існує смуга тривалих опускань, що залиті хвилями океану Тетіди.

Смуга ця являє собою вузьку геосинкліналю. В зах. Криму тріясові відклади представлені потужною товщею. Так само значна товща тріясових відкладів на півн. Кавказі.

В тріясі рухи земної кори орогенного типу відомі на Україні з Донбасу. Континентальний тріяс займає тільки окраїни Донбасу. Причина цього полягає в горотвірних рухах з гор. перму, що стиснули палеозойські відклади Донецької синкліналі й витворили складчасту гірську споруду. Отже в наслідок цих горотвірних рухів виникла вперше на місці давньої синкліни гірська країна Донбасу. Від цього часу горотвірні рухи повторюються в Донбасі поступово впродовж віків, майже до кайнозою. На межі тріясу і юри горотвірні рухи в Донбасі відживають знову. Пізніші денудаційні процеси знищили цю гірську складчасту споруду, залишаючи тільки її коріння.

В області Тетіди не зауважено складчастих рухів, а тільки періодичні підняття й опускання.

Кількість корисних копалин, що виникли в тріясовий період, надзвичайно обмежена.

Юрський період. В дол. юрі в геосинкліналі Тетіди відбуваються поступові опускання й прогини її дна. В геосинкліналі Карпат і Добруджі в юрі /43/ відкладаються поруч континентальних і морські відклади. Пракарпатські кряжі разом із Мармарощиною існують як групи островів посеред моря, що поступово поширює свої затоки з передгірської синкліни на північ у межі півд.-зах. Поділля (мал. 13).

У сх. частині геосинкліналі, в області Кримських гір і Кавказу, підняття ранньої юри не довели до утворення тривалих суходолів, бо їх скоро знищило діяння ерозії та трансгресії. Нові заливи моря, що почалися в дол. юрі, тривали до кінця юрського періоду.

В Кримсько-Кавказькій синкліналі нагромадження відкладів дол. юри доходять до великої грубини (до 4000 м). Такі потужні морські товщі могли нагромаджуватися в синкліналі, що поступово знижувала своє дно, і коштом якогось близького суходолу. Його треба шукати в районі Маріюполя й Ставрополя. В останню епоху юри (в мальмі) Кримсько-Кавказька геосинкліналя поглибилася Ще більше. Лише в кінці юри, в зв’язку з т. зв. новокіммерійською горотвірною фазою і підняттям, море скорочується в Кримсько-Кавказькій геосинкліналі, що перетворюється в низку ляґун.

Плятформа України переживає на початку дол. юри континентальну фазу. Загальний наступ моря на плятформу починається в середній юрі (доґер) і поступово більшає. Першим актом цього наступу є виникнення великої влоговини, Що обіймає не тільки Донбас із периферією, але й усю Північноукраїнську западину. Угнуття це остаточно вже відділяє Укр. кристалічну смугу від Воронізького бльоку. В середній юрі западина ця виповнюється аж по Дніпро відкладами невеликої потужности. Море поступово поширюється далі на північ і затоплює Подоння й Поволжя.

У гор. юрі поширення морів на плятформі досягає свого максимуму. Майже вся плятформа й орогени України утворюють площу океану, з якої підіймаються тільки острови: найбільший з них — острів, що обіймає частини Укр. кристалічної смуги та Поділля. Але ця винятково широкопростірна горішньоюрська трансгресія не була тривалою. Наприкінці гор. юри море швидко зменшує площу на плятформі, залишаючись тільки в області орогену, в Тетіді. В кінцевих фазах юри плятформа виступає й стає суходолом. Складчасті горотвірні рухи виявили себе і в Донбасі та в Доно-Медведицькому валі.

Юрські опускання й слабі орогенні акти в Кримсько-Кавказькій смузі супроводилися вулканічними викиданнями.

Корисні копалини в юрських відкладах України трапляються рідко. Кам’яне юрське вугілля має промислове значення тільки на півн. Кавказі. Зате всюди в юрі виступають вапнякові будівельні матеріяли й сировина цементової промисловости.

Крейдовий період (мал. 14). Скорочення морів, що почалося наприкінці юри на Україні, триває в дол. крейді. Тривало існує /44/ морський режим у Тетіді, моря займають тут найглибші западини. З Карпатського моря виступають цілі архіпелаги островів пракарпатських гірських ланцюгів. На межі дол. і гор. крейди на південному боці Тетіди, в межах Угорського низу, виринає з моря Паннонський суходіл, а на півн. — Передкарпатський вал, тобто долішньокрейдовий суходіл, так що карпатська Тетіда утворює широкий морський канал. Горотвірні рухи спричиняються в карпатській синкліналі до нестійкости розподілу суходолу і моря, через що постають часті перерви в процесі відкладання, опускання й підняття.

У гор. крейді (починаючи з сеноману) в Карпатах утривалюється морський режим, що сягає майже до половини третинного періоду. В Карпатському басейні нагромаджуються дуже мінливі відклади, як інноцерамові і ямненські пісковики, фукоїдові рухляки, червоні лупаки і зліпняки, відомі під назвою флішу.

Відмінно від нестійкости долішньокрейдової морської трансгресії в області Карпат, — в Криму й на Кавказі в дол. крейді розташовується стійкий, нормальний морський басейн. В останніх фазах дол. крейди і згодом в гор. крейді Кримсько-Кавказьке море поглиблюється й поширюється ще більше. В цьому басейні немає жадних слідів горотвірних актів.

Відступ моря з Укр. плятформи, що почався в кінці юрського періоду, триває в дол. крейді далі. Плятформа є суходолом.

Лише в самому кінці долішньокрейдового часу починається поступове опускання, і горішньокрейдові моря затоплюють майже всю плятформу. Цей басейн переходить далі в Зах. Европу, маючи рівнолежникове простягнення.

Дещо пізніше (в сеномані) в наслідок горотвірних рухів у Карпатах води, витиснені з Тетіди, прикривають Передкарпатський вал, який перестає бути суходолом. На його місці виникає спочатку сеноманське мілке море, що заливає не тільки цілий Передкарпатський вал, але й Подільський. Одночасно море затоплює і сх. частини плятформи. Вся Україна, за винятком Кристалічної смуги, стає морем. Так виникає величезний пізньокрейдовий басейн України, більший за басейн горішньоюрський. Дедалі (в туроні і в сеноні) моря України глибшають, і вперше за ввесь час розвитку плятформи ми зустрічаємо на її території справжні океанічні площі й глибини. Цей басейн не був цілком стабільним морем, він не раз міняв свої обриси й глибину в наслідок опускань і піднять.

В районі Донбасу відновлюються горотвірні рухи в кінці горішньокрейдового часу й продовжуються в дол. третьоряд. Вони досить сильні і знову зібрали палеозойські та мезозойські відклади Донбасу в систему складок. Починаючи з цього часу, Донбас перетворюється на цупку зону суходолу, що стає складовою частиною плятформи України. Поза межами Донбасу ці горотвірні рухи відзначилися в районі Донщини. /45/

Одночасно з цим наприкінці гор. крейди починає ліквідуватися морський покрив плятформи України, яка перетворюється на континент. Таким чином у гор. крейді Україна зазнає в мезозої, в самому кінці, другого опускання й другої хвилі підняття, що далеко сильніші за юрські опускання та підняття.

Корисні копалини крейдового віку розташовані майже по всій Україні. На першому місці серед цих копалин стоїть біла крейда, що є основним матеріялом для виробу вапна й цементу. Цементні мерґелі виступають в оточенні Донбасу і на Волині, третель — над середньою Десною та на Кавказі і бурі залізняки — в басейні Хопра. Дуже розповсюджені в крейді України фосфорити; родовища їх виступають уздовж півн. межі Північноукраїнської влоговини й на півд. Поділлі. У флішевих відкладах Карпат виступає нафта.

ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД

Кайнозойська ера обіймає час від кінця крейдового періоду по нинішній день. Це новітня ера землі. Поділяється на два періоди: третинний і четвертинний. Третинний період характеризують могутні заколоти земної кори горотвірного типу й величезні вулканічні викидання. Море геосинкліналі Тетіди народжує велетенську систему гірських пасем. Встановляються сучасні обриси суходолів і морських басейнів, сучасний рослинний і тваринний світ. Третинний період ділимо на два підперіоди: старіший палеогеновий і молодший неогеновий. Палеоген обіймає три епохи: палеоцен, еоцен і олігоцен, а неоген дві — міоцен і пліоцен.

Палеоген (мал. 15). В палеогені в карпатському відтинку Тетіди існує безперебійний морський цикл. Море переважно мілке з архіпелагом островів і великим суходолом на півдні. В кінці олігоцену починається горотвірний акт у синкліналі Карпат, в наслідок якого виникають Карпати як орографічна споруда.

У сх. частині Тетіди, в Кримі й на Кавказі, триває теж морський басейн впродовж майже всього палеогену. Нестійкість морських відкладів у палеогені Криму й Кавказу вказує на чималу кількість піднять і опускань.

По півн. стороні орогенної зони, в зах, частині Тетіди, в палеогені вдруге виринає Передкарпатський вал і стає суходолом. Він обіймає Поділля, півн. Волинь і зах. краї Кристалічної смуги та Басарабію. Всі інші укр. землі, положені ні північ і на схід від цього Передкарпатського валу, займає великий морський басейн, в якому є тільки один великий острів — Донбас. Його гірська споруда підлягає процесам інтенсивного нищення.

З корисних копалин у відкладах палеогенового віку найбільше значення має нафта на Підкарпатті й Кавказі. Далі йдуть манґанові руди Никополя над Дніпром, дрібні родовища каоліну і вогнетривалих глин та будівельне каміння. На Правобережжі в палеогені виникли великі родовища бурого вугілля. Бурий залізняк відомий із третинних шарів Кривого Рогу, залізиста охра і сферосидерити біля Майкопу і в Карпатах.

Міоцен (мал. 16). Молодший третинний півперіод, неоген, — доба поступового скорочування морської площі на Україні й оформлювання обрисів її суходолу. Одночасно це доба напружених і величних горотвірних рухів (альпійська фаза) й утворення високих гірських /46/ пасем, — взагалі час остаточного формування основних рис морфологічного й тектонічного обличчя. Органічний світ набирає рис, близьких до сучасних.

Вже наприкінці олігоцену почався основний акт справжнього горотворення Карпат. Впродовж крейдового і палеогенового періодів карпатська морська синкліналя виповнилася майже вщерть відкладами флішевого типу. Натиск на карпатську влоговину, що йде від сторони Передкарпатського валу й Укр. кристалічної смуги, а може й від Паннонського бльоку, триває впродовж гор. палеогену і раннього міоцену. Натиск цей породжує складчасту споруду в карпатській синкліналі. Рухи ці обіймають головно фліш і не зачіпають його прикарпатського підложжя. Зім’яті і стиснуті складки флішу перекидаються в півн. сторону, більш півд. скиби і насуви перевалюються один на одного до півн. і ускладнюють будову Карпат, Деякі з них втискаються навіть своїми лобами в передкарпатську мілку морську заглибину. Цей горотвірний рух не тільки зфалдував фліш, але й спричинився до підняття карпатських пасем вище від рівня моря. Карпати стають горами й тривалим суходолом. В міоцені суходіл Карпат був вузький і довгий, він обіймав тільки самі Карпати, на півночі ж у Паннонському басейні й на півночі на Підкарпатті в наслідок опускання знову виникають морські басейни.

По півд. стороні Карпат у неогені заломлюється Паннонський суходіл, а на його місці виникає в межах угорського низу море, що протривало до пліоцену. Опускання відбувається тут в умовах скидових рухів, які розкололи на Закарпатті суходіл до значних глибин. На лініях скидів почали діяти вулкани, що викидали на поверхню масу маґмових порід. У пізніших фазах неогену і плейстоцену вулкани Закарпаття поступово погасали.

На півн. стороні молодого карпатського гірського луку Передкарпатський вал опускається знову, і його заливає міоценське море й поступово розливається на Розточчя, зах. Волинь, Поділля й Басарабію. Це середня частина т. зв. Середземноморського басейну, що сягає вузькою протокою попід Альпи аж до Родану.

Дуже інтересний утвір міоцену на Поділлі — це Товтри, кряж, збудований з органогенових вапняків. Він тягнеться смугою до 20 км шир. і 200 км довж. від Бродів через Кам’янець Подільський до Басарабії й супроводить старий берег Галицько-Басарабського міоценського моря.

В міру того, як Карпати в міоцені підіймаються вгору, міоценське море відступає до півн. сходу й півдня. З кінцем міоцену морський басейн тримається вже тільки Причорноморської низовини.

У сх. частині України море скорочується і в кінці палеогену залишається тільки на півдні, де з’єднується на заході з місцевим Галицько-Басарабським морем. У гор. міоцені цей морський басейн перетворюється на велику замкнену внутрішньо-континентальну водойму, що /47/ сягає від Молдавії по Аральське озеро; Босфорської протоки в міоцені ще не було.

Кримські гори й головний Кавказький хребет були вже наприкінці палеогену гірськими кряжами, що творили в басейні острови. Горотвірні рухи й підняття тривають тут впродовж усього міоцену. Максимум натуги цих рухів припадає на дол. міоцен. Порівнюючи наслідки неогенових фалдувань у Карпатах із одного, а в Кримі й на Кавказі, з другого боку, помічаємо особливу різницю. В Карпатах складки й насуви перекинуті з півдня на північ, а в Кримі і на Кавказі в протилежному напрямі, — з півночі на південь. Через це важко прийняти, що Карпати продовжувалися на схід у Кримські гори й Кавказ, радше треба гадати, що вони продовжуються Балканами і далі Понтійськими горами Малої Азії, складки яких орієнтовані в півн. сторону, як і складки Карпат. Сам же Кавказ виділяється в особливу простолінійну складчасту споруду між альпійською складчастою смугою і Українською плятформою. Горотвірні рухи міоценського віку на Кавказі супроводилися виливами маґматичних мас.

Пліоцен застає всю Україну суходолом. Море скорочується в дол. пліоцені (понт) в області сучасного суходолу до вузької смуги уздовж півн. підніжжя Кримських гір і Кавказу. На заході воно входить у Румунію, а на сході — поза Каспійське море. Посеред цього басейну піднімаються гірські країни Кримських гір і Кавказу. Цей басейн виник у наслідок незначної долішньопліоценської трансґресії.

У гор. пліоцені в області Чорного моря настає дальше скорочення морського басейну. Горішньопліоценове (Кіммерійське) море було менше від сучасного Чорного моря. Воно не мало тривалої сполуки ні з Середземним морем, ані з Каспійським. Воно є справжнім внутрішньо-континентальним озером (мал. 17).

На суходолі України виникає в пліоцені сучасна річкова мережа й перші долинові врізи в суходіл. В усякому разі в пліоцені оформилися нинішні напрями головних чорноморських рік України — як Дністра, Бога, Дніпра, Дону.

В пліоцені панував теплий, сухий напівпустельний клімат. Вищі частини України займали в пліоцені то степи, то лісостепи, повні диких тварин і великих звірів (дикі коні, гіпаріони, ґазелі, струсі, мастодонти, слони, верблюди).

Пліоценські горотвірні рухи відзначалися в Карпатах, у Кримі й на Кавказі. Рухи ці можна окреслити як останні фази дофалдовування і дальшого підняття цих гірських кряжів.

Вулканічна діяльність відмічається в пліоцені на Закарпатті та на Кавказі, де виникли згаслі тепер вулкани головного хребта (Казбек, Ельбрус).

З корисних копалин пліоценського віку найважливіші колосальні родовища залізних руд на Керчинському півострові, горючі гази й нафта та будівельні вапняки в Причорномор’ї. /48/

ЧЕТВЕРТИННИЙ ПЕРІОД

Останній період історії землі, тобто четвертинний період, остаточно оформив обриси нашого суходолу, встановив його морфологічне обличчя, оформив тваринний і рослинний склад України й впровадив господаря землі — людину. Він ділиться на нерівно довгі епохи: плейстоцен, або дилювій, і голоцен, або алювій. Перший тривав щонайменше 600 000 pp., голоцен триває яких 10 000 pp.

Загальна характеристика дилювію. В дилювії значні частини півн. Европи, Азії та Америки вкрили могутні маси льоду. Причиною зледеніння півн. суходолів у четвертинному періоді були різні кліматичні коливання впродовж усієї епохи. Зниження температури починається вже в кінці пліоцену. В наслідок спаду температури й збільшення вологости повітря в Скандінавії почали збільшуватися фірнові поля, а далі й льодовики, що крок по кроці сунулися вперед, вкрили Скандінавію й через Балтійське море просунулися глибоко в Німеччину, балтійські країни, Росію й дійшли до півн. укр. земель.

Трансгресія льодовиків на суходіл тривала десятки, а то й сотні тисяч літ. Завалення суходолу льодовими масами мало вирішальне значення для морфології, гідрографії та біогеографічних угрупувань зледенілої країни й суміжних позаґляціяльних просторів.

Пересуваючись уперед, льодовики виконали деяку деструктивну роботу щодо свого підложжя. Але далеко важливіша їх акумуляційна діяльність. Льодовики залишали по собі скупчення занесеного з півночі уламкового матеріялу, а саме зашибанців (валунів), піску, глини й ріняків. Матеріял цей вони відкладали у вигляді донної і кінцевої морени. Льодовикові відклади досить розповсюджені на всьому просторі півн. укр. земель.

З кінця льодовиків випливали великі маси талої води, що виносили в передпілля рінь, пісок і глину. Піски відкладались у водоймищах у кінці льодовика, а глина і глинясті піски далі, в річкових долинах і по їх заплавинах. Так постали передльодовикові поля пісків, т. зв. — зандри. Найбільше їх у нас в Надсянській низовині у влоговині горішнього Бугу, на Поліссі, Чернігівщині та в придніпровській низовині.

На передпіллі льодовиків діяли в часи зледеніння особливі вітри, льодовикові фени.

Важке повітря спливало з поверхні льодовика на передпілля, що було вистелене пісками й суглинками. Зимою і пізньою осінню, коли зменшувалося таяння льодовиків, передпілля обсихало, а вітри з великою потужністю вільно гуляли по передпіллі, бо воно не було вкрите рослинністю. Вітри ці роздували дрібний матеріял і укладали у надми (дюни), яких багато по піскуватих просторах півн. укр. земель. Вітер високо підіймав дрібний кварцовий пил і гнав його на південь далеко поза межі зледеніння. Але дедалі на південь сила вітрів меншала, а дрібний порох в умовах вітрового затишшя поступово осідав на землю, вкриваючи її суцільним покривом жовтої навіяної глини, або т. зв. лесу.

Таким чином землі України вкрилися трьома ширинними смугами різних четвертинних відкладів. На півночі, в межі зледеніння, на поверхні лежать моренові суглинки, моренові піски й валуни, принесені льодом із Скандінавії й Прибалтики. Смугу моренових відкладів супроводить по півд. її стороні вузька смуга піскових засипів і озернорічкових флювіоґляціяльних відкладів. Третя, лесова, смуга вкриває найбільшу частину України й сягає по Чорне море та гірські пасма.

Весь плейстоцен складається з чергових наступів і відступів льодовиків, з холодних і теплих періодів часу, отже, із зледенінь і міжльодовикових діб. Прийнято визначати чотири льодовикові доби (1. гюнц, 2. міндель, 3. рісс і 4. вюрм).

Зледеніння на Україні (див. мал. 18). Перше зледеніння — гюнцьке — не залишило на Україні жадних слідів, бо льодовики не докотилися до півн. меж України. Але охолодження клімату першого зледеніння наклало деякий відбиток на нашу фльору та фавну.

Характеристичні для кінця пліоцену види поволі вимирають. В часи максимуму гюнцького охолодження фльора України була здебільшого подібна до сучасної. В півн. смузі росли тайґові ліси, в півд. вони рідшали й переходили в лісостепи, де жили ще останні пліоценські види товстошкірих, як мастодонти, слони, гіпаріони, етруський носоріг, тигр-махайрод і різні види оленів; поруч цих видів, що гинули, з’являлися вже справжні коні, верблюди, лосі, гієни, ведмеді й печерні леви.

Друге, або міндельське, зледеніння дійшло вже до півн. земель України. Півд. межа льодовиків другого зледеніння проходила півд. рубежем Полісся й Чернігівщиною. Талі води відпливали Дніпром та Волгою в Чорне море. В часи другого зледеніння на Україні вимирають основні представники пліоценської фльори і фавни.

Наступний відтинок плейстоцену становить друга міжльодовикова доба, між другим і третім зледенінням. /49/ У лісових масивах України ростуть уже майже виключно сучасні види шпилькових та листяних дерев. Багато було теплолюбних видів. Ріки, в наслідок підняття, глибоко врізуються в плитові простори України.

Третє — рісське, або дніпровське — зледеніння було найбільшим зледенінням України і Сх. Европи. Льодовики сягали на захід аж до підніжжя Карпат. Два величезні льодовикові язики спускалися до Дніпра і Дону далеко на південь. Дніпровський язик доходив до Кременчука, а донський досягнув гирла Хопра й Медведиці. Могутні льодовики вміщувалися в річкових долинах, вони поширювали і поглиблювали долини. В багатьох випадках талі води льодовиків заливали заплавини, утворюючи озероподібні розширення, в яких відкладались суглинки й супіски. В межах третього зледеніння залишились всюди сліди морен і скупчення валунів. Грубина моренових відкладів доходить до 5 м.

Переважає тундрова рослинність; ліси й теплолюбні релікти збереглися лише в затишних долинах півдня. Із тварин найважливіші: мамути, носороги, коні, бізони та велетенські олені.

Одночасно з третім зледенінням у районі півн. узбережжя Чорного моря відбувається підняття, море скорочується, і майже вся Одеська затока стає суходолом.

На зміну ґляціяльному режимові на Україні в третьому зледенінні настає тепла міжльодовикова доба — ріссвюрм. Звільнена від тягару льодовиків, плятформа України починає підійматися вгору, ріки знову починають врізуватися й поглиблювати свої долини. З теплолюбних видів рослинности того часу, збережених у торфовищах, можна зробити висновок, що підсоння тієї міжльодовикової доби було тепліше за теперішнє.

Останнє — вюрмське зледеніння було слабше за попереднє, льодовики майже ніде не дійшли до України, вони затрималися в півн. Білорусі й Росії. Досі ще не встановлено точно ані межі цього зледеніння, ані його фаз. Одно тільки певне, що талі води цього зледеніння сплили в ріки України, що відклали піски та алювії вюрмської тераси.

Підсоння в останню льодовикову добу було континентально-холодне. Півн. Укр. землі вкрила тундра, а півд. — трав’яна рослинність холодного степу. На степах цих між степовими видами тварин жили ще й тундрові, як от песець, північний олень, мускусовий бик, лемінґи. Доживали свого віку мамути, носороги, бізони, печерні ведмеді й леви.

Танення вюрмських льодовиків відбувалося етапами, врешті бл. 10 000 pp. до Хр. льодовики станули в Скандінавії майже зовсім, а Україна разом із усією Европою вступила в сучасну теплу голоценську епоху.

Гірські зледеніння. Зледеніння північноевропейського континенту відзначилися також досить чітко в горах, зокрема в Карпатах і на Кавказі. В Карпатах у зледеніннях розвинулися лише невеликі долинові льодовики альпійського типу, що встелювали джереловища найвищих гірських масивів, як от Чорногори і Ґорґанів. Ґляціяльні форми й моренові відклади в Карпатах належать до третього й четвертого зледеніння.

На Кавказі доведено існування трьох зледенінь: другого, третього і четвертого.

Лес. Майже 3/4 поверхні України вкриті лесом. Лес побудований в основі з кварцового пороху, в якому переважають зернята завбільшки між 0,5 і 0,01 мм. Кількість вуглекислого кальцію в лесі невелика і мінлива (5 — 15%); з інших солей є різні сполуки кальцію (вапню), магнезію, манґану, калію та натрію.

З фізичного погляду лес — це карбонатний глинястий супісок, жовтого кольору, слабо пластичний, поруватий і невиразно верствуватий. Свою поруватість лес завдячує безлічі тоненьких прямовисних трубочок, що пронизують усю гірську породу. Ці трубочки — порожнечі, що виникли після знищення корінців рослин. Під час дощів вода просякає трубочками в спідні шари породи, /50/ а за посухи вода, назбирана в долішніх шарах, трубочками піднімається під поверхню. Через це ґрунти, утворені на типових лесах, не бувають ні надто вологі, ні надто сухі. По урвищах лес утворює прямовисні стійкі стіни, що не легко обвалюються. Завдяки своїй поруватості, легкому пропусканню повітря й води, домішці солей, ґрунти, що постали на лесах, належать до найкращих у світі. У нас цими ґрунтами є нормально чорноземи.

Грубина лесу не всюди однакова. Пересічно вона має 5 — 10 м, але бувають випадки, що на четвертинних терасах лежить 20-метровий і грубший шар лесу.

Про еолічну генезу лесу див. ст. 40. Поверхня лесу розбита на кілька поверхів, перегороджених шарами колишніх (копальних) ґрунтів. Цей факт пояснюється тим, що лес творився в умовах колодного континентального підсоння, під час наступу й максимуму зледенінь, а ґрунтотвірні процеси на лесі виникали в міжльодовикові епохи в умовах теплого й вологого підсоння, себто в умовах, в яких творяться сучасні ґрунти на поверхні наймолодшого лесу.

Творення річкових долин і терас. Як знаємо, українська гідрографічна мережа виникла в основі в пліоцені, але поглиблювання й переформування її відбулося впродовж усього четвертинного періоду. Маси води виконували в моменти початку, а особливо кінця зледенінь величезну роботу поширювання й поглиблювання долин. Не всі води вміщалися в річкових долинах, іноді вони виливалися по заплавинах і перевалювалися крізь вододіли, утворюючи таким чином прадолини, що після станення льодовиків знову переставали відігравати ролю головних артерій стоку. Такі прадолини відомі на Чернігівщині, Поліссі й Волині і на заході на вододілі Сяну і Дністра.

В наслідок повторних змін клімату в четвертинному періоді і періодичних чергувань ерозії та акумуляції в мережі річкових долин України виникає система четвертинних акумуляційних терас і терасових приступів. Система ця в різних ріках буває різна.

Четвертинна тектоніка. Хоча в четвертинному періоді головною дією, що впли нула на оформлення сучасного краєвиду України, було саме зледеніння і процеси, зв’язані з ним непосередньо, однак і в цьому періоді відбувалися тектонічні рухи. Одні з них — це горотвірні рухи, що відбувалися в молодих горах, другі — епейрогенні рухи, тобто знижування або підвищування земної поверхні супроти рівня моря.

Горотвірні фази другої половини третинного періоду і далі діють у супроводі піднять у всіх наших гірських смугах. Найвидатніші були вони на Кавказі. Складчасті рухи відомі тут в ранньому й пізньому плейстоцені. Одночасно тут мали місце потужні підняття, розміри яких досягали іноді 1200 м. Підняття Кавказу доводить до скріплення річкової ерозії й винесення на Передкавказзя величезних має рінищ. У сх. же частині Передкавказзя встановлено четвертинна скидове опускання.

Не менш поважні горотвірні та епейрогенні рухи дали себе пізнати в Кримських горах і на Керчинському півострові. Поздовжні скиди й зміщення брил на півд. схилі Кримських гір спричинені, очевидно, опусканням дна Чорного моря. Дослідники Карпат гадають, що Бески ди піднялися в четвертинному періоді на яких 300 м вгору. В зв’язку з цим карпатські ріки врізувалися в корпус гір і зносили на галицьке Підкарпаття масу рінищ. Наведені факти дають досить матеріялу, щоб ствердити в плейстоцені в області альпійської орогенези не тільки дальше горотвірне діяння, але й загальне підняття.

В інших областях України в плейстоцені виразно відрізняються області опускання від областей підняття. До областей опускання належить придніпровська низовина Полісся, частина Підкарпаття, а далі Причорноморська низовина, куди трансґредує море, Долішньодонська і Кубанська.

Плитові простори України, головно ж Поділля і Правобічна височина, зазнають поворотних піднять упродовж усього плейстоцену. Як в області опускання немає виразних річкових долин і четвертинних терас, так і в області підняття існують не тільки потужні долинові врізи, але й терасові приступки, що вказують на перебійні процеси ерозії й акумуляції. Дністровий яр є вислідом четвертинної ерозії в результаті підняття Поділля. Підноситься також Донецький кряж та Приозівська височина.

Загальне морфологічне противенство, що заходить між українськими низинними і плитовими просторами, є наслідком тектонічних четвертинних рухів і залежить від того, чи зазнала дана область опускання чи підняття в недавньому минулому.

Чорне море в четвертинному періоді. На протязі четвертинного періоду зазнавало деяких змін і Чорне море, а саме його обриси, сполука з Середземним морем, глибина, солоність тощо.

Як відомо, вже пліоценське Чорне море небагато різнилося своїми обрисами від сучасного. Ранньочетвертинне, т. зв. давньоевксінське, Чорне море було так само опріснене, як і в пліоцені. Воно не мало сполуки з Середземним /51/ морем, зате за посередництвом Манича в’язалося з Каспієм.

У другій стадії (т. зв. Тірренське або Карангацьке море) Чорне море дістало сполуку протоками Дарданеллів і Босфору з Середземним морем, стало сильно солоним і дістало багату середземноморську фавну.

Цей зв’язок із Середземним морем знову переривається в наступній стадії, т. зв. новоевксінській. Чорне море вдруге опріснюється, й одночасно глибокі області моря заражуються сірководнем.

5 — 6 тис. років тому Чорне море знову дістає сполуку з Середземним і вдруге осолюється. Воно трансґредує, як знаємо, на Чорноморську низовину, вдирається в гирла рік і утворює лимани.

Голоцен. Голоценська, або алювіяльна, епоха триває досі від часу, коли почали танути льодовики в Скандінавії.

Полярні й тундрові рослини і тварини відійшли на північ, а їхнє місце зайняли сучасні біогеографічні угруповання.

Рельєф нашої батьківщини був у голоцені вже в основі готовий, тільки тут і там річки то поглиблювали свої русла, то знову насипали в заплавині алювіяльні відклади. В голоцені зформувалися на базі четвертинних відкладів різноманітні ґрунти залежно від петрографічного складу ґрунтотвірних порід, від клімату й рослинного покриву.

В голоцені виникли всі наші болота й торфовища, що так рясно вкривають низовинні смуги півн. України.

Людина, що стала розмножуватися, опанувала впродовж останніх 10 000 pp. усю нашу територію і, діючи в економічному напрямі, зробила великі зміни в первинному укладі рослин і тварин. Вона вирубала ліси, заорала степи й утворила сучасні особливі культурні краєвиди. Вона осушує болота і зрошує пустирі. Вона опановує природу і вже накидає їй /52/ свою волю. Плейстоценська людина була тільки пасивним членом довкілля, теперішня людина стає її паном і трансформатором.

ТЕКТОНІЧНА СХЕМА

Тектонічних схем України є кілька. Вони відрізняються між собою часом досить різко. Як основу до тектонічної схеми ми беремо концепцію Архангельського і Мазаровича (мал. 19).

Українська кристалічна смуга (1) ¹) — це виступ докембрійських гірських порід на поверхню землі. Смуга ця подібна до острова, що обведений навколо товщами палеозойських і молодших відкладів.

¹) Числа відносяться до мал. 19.

У зах. напрямі кристалічна смуга поступово занурюється під палеозойську й мезозойську плити Волині (7), Поділля (6), а в сх. напрямі так само поволі опускається в північноукраїнську западину (25).

Воронізький бльок (2) лежить на території Курщини й Вороніжчини і збудований докембрійськими породами, що невеликими плямами виходять на поверхню біля Павловська й Богучару на Дону, В інших місцях докембрійський бльок похований під шарами девону, крейди й палеогену, В сторону півдня докембрій Воронізького бльоку поступово знижується в напрямі Харкова, а в півн. сторону мабуть, обривається дуже стрімко.

Поліський вал (3). Кристалічна смуга поступово занурюється до півночі на незначну глибину під девонські й пізніші відклади в межах Полісся і Білоруси, творячи основу девонського підземного валу Полісся.

Девон на захід і схід від Поліського валу обривається на велику глибину в півн. укр. і польсько-німецьку западини. /53/

Північноукраїнська западина (25) (див. мал. 20) відділяє Укр. кристалічну смугу від Воронізького бльоку. Вона має півн. зах.-півд. сх. напрям. Від зах. її замикає Подільський підземний вал. Льокальне угнуття валу з’єднує Північноукраїнську западину з польсько-німецькою. На сході Північноукраїнська западина замкнена Доно-Медведицьким валом. Докембрійські відклади Північноукраїнської западини лежать на глибині 3000 — 5000 м. У півд.-сх. частині западини лежать споруди Донбасу (5). На сході і заході дисльоковані шари Донбасу занурюються під грубі шари мезозою і третинних відкладів.

Уся западина вщерть виповнена синклінально укладеними крейдяними й палеогеновими відкладами. Грубина їх найбільша в осевій частині й поступово зменшується до її півн. й півд. обрамування.

Доно-Медведицький (9) вал лежить між р. Іловлею і Медведицею. Він складається з ряду масивних широких антикліналь, що простягаються з півн. півн. сх. на півд. півд. захід. В основній частині Доно-Медведицького валу лежить високо піднятий карбон із надлеглою юрою, крейдою та палеогеном.

Прикаспійська западина (19) займає великі простори по сх. боці Єргенів і по сх. стороні дол. Волги. У западині існували недавні опускання й зв’язані з нею трансгресії пліоценського і плейстоценського віку.

Причорноморська западина (20) (див. мал. 21) розташована по півд. стороні Укр. кристалічної смуги. На півдні межею її є гірські споруди Карпат (13), Добруджі (12), Кримських гір (11) та Кавказу (16). На сході западину замикає підземний докембрійський Ставропільський бльок (4). Західнім продовженням Причорноморської западини є Підкарпатська западина (21), виповнена неогеновими відкладами.

Причорноморська западина дуже глибока. На докембрійському підложжі лежить угорі згадана палеозойська світа, над нею тріяс, юра, крейда, палеоген, неоген і плейстоцен. Гадають, що мезозойські товщі лежать у западині на складчасто-дисльокованому палеозої.

Донбас (5) займає півд.-сх. ділянку Північноукраїнської западини й являє собою гірську складчасту споруду, що виникла в кількох орогенних фазах, які тривали від кінця палеозою аж до кайнозою. Споруда ця була знищена в наслідок діяння зовнішніх чинників і пізніше переформувалася в дахуватий кряж.

Гірські складчасті споруди на півдні України виникали у величезній геосинкліналі, що існує від палеозою. В нинішній своїй формі різні гірські пасма південної України бувають різного віку.

Мезозойського віку є основа гірських споруд Добруджі (12) і Кримських гір (11).

В третинну альпійську горотвірну фазу виникли на місці колишніх Пракарпат теперішні Карпати (13), а на місці Пракавказу оформився Кавказ (16). По півд. стороні альпійської складчастої споруди Карпат і Кавказу лежали колись старі суходільні масиви, що в часи горотвірної фази і пізніше опустилися вниз. Глибинний басейн Чорного моря (18) займає саме місце колишнього масиву, що пірнув на дно.

Показана тектонічна будова України має вирішальне значення для геоморфології українських земель, яка аналізує генезу обличчя цих земель. Таким чином, складчасті споруди Криму, Кавказу й Карпат виникли в геосинкліні, плитові простори пов’язані з Кристалічною смугою та її крилами, а низини виступають у смузі западин.

Ю. Полянський /54/

Література: Соколов Н. Общ. геологическая карта России. Л. 48, С. Петербург 1889; Тутковский П. Ископаемые пустыни северного полушария. Землеведение, Москва 1909; Тутковский П. К вопросу о происхождении лесса. Землеведение, Москва 1911; Армашевский П. Общ. геологическая карта России, Л. 46, С. Петербург 1903; Ласкарев В. Общ. геологическая карта России. Л. 47, С. Петербург 1914; Красінський Е. Гідрогеологічна районізація України. З картою. Укр. Геол. Вісті, ч. 2, Київ 1924; Bubnoff S. Geologie von Europa. Osteuropa 1926; Nowak J. Zarys tektoniki Polski. Kraków 1927; Різниченко В. Район канівських дисльокацій. Вид. Укр. Геол. Ком-ту, Київ 1928; Крокос В. Материалы для характеристики четв. отложений Украины. Харьков 1927; Крокос В. Короткий геологічний нарис України. Київ 1930; Лучицкий В. Петрография Украины. Москва 1934; Безбородько М. Українська кристалічна смуга. З картою. Вид. Укр. Акад. Наук, Київ 1935; Закревська Г. Геоморфологічний нарис Чернігівського Полісся, З картою. Вид. Укр. Акад. Наук, Київ 1936; Мазарович А. Основы геологии СССР. Москва 1938; Кузнецов С. Геология СССР. Москва 1940; Архангельский А. Геологическое строение СССР. Москва 1940; Полянський Ю. Геологія. Географія України й сумежних країв. Краків-Львів 1943; Закревська Г. Четвертинні відклади українського Полісся в межах Наддніпрянщини. Укр. В. Акад. Наук, Авґсбурґ 1948.

Попередня     Головна     Наступна