[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 35-37.]

Попередня     Головна     Наступна





II. ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ І ПРИРОДА



В нашій »Енциклопедії« географія України представлена не в одному розділі, а розбита між кількома. В одному з них подано фізичну географію разом із природою України. Окремо викладена географія людини разом із демографією й антропологією. Нарешті, проблеми економічної географії України читач знайде в розділі, присвяченому народному господарству.




1. Стан знання про географію й природу України



ГЕОГРАФІЯ Й ПРИРОДА УКРАЇНИ В XIX І XX СТ.


Період до 1914 р. Розвиток новітнього знання про географію й природу України починається в другій пол. XIX ст., до деякої ж міри — вже під кінець XVIII ст. З давніших часів походять лише описи України, в яких часто знаходимо багато цінних відомостей про природу й людину тодішньої України. Першим географом України можна назвати грецького письменника й ученого Геродота (V ст. до Хр.). Багато відомостей про Україну подавали греко-візантійські й арабські письменники з VI — X ст., а згодом італійські подорожники XIII ст. Серед різних описів України XV — XVI ст. особливо відзначаються праці поляка Матвія з Мєхова (опис Сарматії з 1517 і 1521 pp.) й »Записки« С. Герберштайна 1549 р. У XVII ст. найцінніша праця француза Бопляна (Guillaume le Vasser de Beauplan), a саме його »Опис України« (Description d’Ukraine... 1651) і перші точніші карти.

Перші наукові описи природи України завдячуємо чужинецьким ученим — німцям, здебільша академікам новоутвореної Російської Академії Наук, як акад. Й. А. Ґюльденштедта, лікаря-природника С. Ґмеліна, акад. П. Палласа й інших; всі вони діяли в XVIII ст. Зах. Україну досліджували теж німецькі вчені, насамперед дослідник Карпат В. Б. Гакет (В. Hacquet). З пізнішого часу походить науковий опис України визначного німецького географа Й. Ґ. Коля (J. Kohl).

Систематичне дослідження природи й географії України починається в 60-их pp. XIX ст. Українських дослідників у той час майже не було, й Україну досліджували чужинці — росіяни, поляки, німці та ін. В їхніх працях Україна фігурувала лише як частина великих просторів Росії, Австро-Угорщини чи історичної Польщі, а специфічні риси географії й природи України залишалися поза їх увагою.

На підросійській Україні дослідники природи України займалися особливо тими ділянками, які мали практичне значення, — геологією й петрографією, гідрологією, кліматологією, океанографією і ґрунтознавством, географією рослин.

Досить високо, порівняно з Іншими частинами Східньої Европи, стояло тоді геологічне дослідження України, що його провадила переважно державна установа — Геологічний Комітет. До дослідників цього періоду належали такі вчені, як К. Феофілактов, П. Армашевський, А. Ґуров, А. Архангельський, А. Борисяк, Н. Соколов, В. Ласкарев, П. Тутковський та інші. Зокрема треба відзначити праці Павла Тутковського, що перший подав загальний образ подій льодовикової доби на Україні, створивши для Европи гіпотезу еолічного походження лесу.

Буйно розвивалося ґрунтознавство з В. Докучаєвим і А. Набоких на чолі. Багато цінних матеріялів зібрано для вивчення гідрології України (Н. Максимович, Є. Оппоков). Важливими були висліди праць експедиції для осушення боліт Полісся під проводом І. Жилінського. Рослинність України досліджували між іншим пачоський, Г. Танфільєв, Г. Висоцький.

Багато цінного матеріялу для дослідження природи й географії України дали укр. земські установи, зокрема для вивчення ґрунтів, економічного стану і людности.

Далеко слабше на підросійській Україні розвивалася географія. Там власне не існували найважливіші галузі географії, а саме геоморфологія і географія людини, а те, що називалося географією, було у великій мірі збіркою топографічних відомостей. Такою була багатотомова географія Росії, видана під редакцією В. П. Семьонова. Краще була представлена географія Східньої Европи в західніх виданнях, як у багатотомовій праці французького географа Е. Реклю, в німецькому збірному виданні Кірхгоффа, в географії Росії Геттнера, але в них Україна була відповідно розглянута лише в творі Е. Реклю. Ще найціннішим твором з фізичної географії европейської Росії й України була праця Г. Танфільєва, видана частково в часи першої світової війни, а переважно вже після неї (див. список літератури на стор. 37).

Географічні й природничі умови Західньої України були насамперед полем дослідів польських учених, які теж вважали велику частину укр. земель за складову частину історичної Польщі (А. Реман, Е. Ромер і ін.). Перед першою світовою війною в Галичині наростало вже перше покоління українських природників і географів, як географ С. Рудницький, геолог Ю. Медвецький, ботаніки І. Верхратський і О. Волощак та ін.

Сучасний стан знання. Буйний розвиток вивчення природи України характеристичний для третьою десятиліття XX ст. на Центральних і Східніх Землях, зокрема для 1922 — 27 pp. Цю працю провадили укр. вчені, що знали й /36/ любили свою країну, були органічно пов’язані з нею й систематично вивчали природні явища в їх динаміці та взаємному зв’язку. Природознавство України зосередилося в той час навколо Укр. Академії Наук (головне теологічні й ботанічні досліди), а в pp. 1920 — 27 більше навколо Сільсько-господарського Наукового Комітету України, поки його в 1927 р. не ліквідували большевики. Характеристичним у розвитку природознавчої науки України було взаємодоповнення її галузей і зв’язок із потребами практичного життя.

Чимало здобуто в ділянці геологічного дослідження України. Майже вся Україна має сьогодні геологічні карти 1 : 420 000, 1 : 126 000, 1 : 200 000, а важливі з погляду гірництва райони — навіть детальніші. В 1940 р. вийшли геологічна карта всієї України в мірилі 1 : 1 000 000, опрацьована А. Фещенком під ред. П. Чирвінського. Петрографію України опрацювали В. Лучицький та П. Лебедев. Багато уваги присвячено проблемам укр. дилювію. Серед геологів України цього періоду треба згадати, крім »батька« укр. геології Павла Тутковського, таких учених, як М. Безбородька, Р. Виржаківського, Г. Закревську, М. Єфремова, В. Крокоса, Б. Лічкова, Г. Мірченка, В. Різниченка, М. Світальського та ін.

Краще, ніж у будь-якій іншій країні, розвивалося укр. ґрунтознавство, передусім завдяки працям Г. Махова. Йому завдячуємо не лише точні карти ґрунтів України, але й наукову генетичну клясифікацію, що включена як частина в світову клясифікацію ґрунтів.

Багато уваги присвячено вивченню рослинности України (О. Яната, Е. Лавренко, Ю. Клеопів, К. Зеров, Н. Шостенко, О. Фомин та ін.) і тваринного світу (Белінг, І. Шмальгавзен, М. Шарлемань). З постанням Укр. Метеорологічної Мережі (Укрмет, 1922) вивчено специфічні прикмети клімату України (Г. Висоцький, М. Данілевський, В. Селецький, В. Срезневський і ін.). Пішли вперед гідрографічні, зокрема гідрогеологічні дослідження України (П. Двойченко, Р. Виржиновський, В. Красівський). Багато зусиль укр. учених прикладено в ділянці проведення природної районізації України (П. Тутковський, О. Фомин, Г. Махів, О. Яната).

Репресії большевиків обмежили можливості праці й укр. природників. Вона більше звернена в практичному напрямі, а її висліди публікуються лише частинно. До таких праць належали, напр., розвідки, зв’язані з вивченням проблеми Великого Дніпра, проблеми Полісся, дослідження корисних копалин тощо. На Зах. Україні укр. досліди над географією і природою України були зосереджені в Науковому Товаристві ім. Шевченка. У зв’язку з труднощами наукової праці під окупаційним польським режимом природознавство не розвивалося там так буйно, як на Центральних і Східніх Укр. Землях. Це переважно причинки до географії і природи Зах. України, зокрема, цінні праці з четвертинного періоду, що стоять на пограниччі геології, географії і археології (Ю. Полянський). Чимало причинків до вивчення Зах. України дала в ті часи польська й чеська (Закарпаття) наука.

Далеко пізніше й слабше, ніж українське природознавство, розвинулася укр. географія. На Центральних і Східніх Землях після 1920-их pp. у порівнянні до передвоєнної доби посунулися вперед лише ті галузі географії, які стосувалися до фізичної ділянки, зокрема геоморфологія, яку плекали разом із геологією. Але не розвинулася антропогеографія, за винятком, і то в невеликих маштабах, економічної географії (підручники К. Воблого, Сухова, П. Фомина).

Творцем української національної географії є Степан Рудницький. Побіч спеціяльних праць, головно з обсягу морфології Зах. України і морфогенези Дніпра, С. Рудницький перший дав конспект географії всіх українських земель, що обіймає рівномірно різні ділянки географії, він перший дав точний нарис розміщення українців та огляд політичної географії України. С. Рудницький також перший написав єдиний досі підручник географії України чужою мовою (Ukraina, Land und Volk. Wien 1916), який ще досі, хоча дещо застарілий, є підставою знання чужинецького світу про географію України. В 30-их роках його знищили большевики. Працю С. Рудницького продовжував В. Кубійович, головно в ділянці антропогеографії (»Атлас України«, »Географія України«, »Українські статистичні річники«).

В. Кубійович






ТОПОГРАФІЧНІ КАРТИ УКРАЇНИ


Топографічні карти до пол. XIX ст. Точніші топографічні знімки терену на укр. землях Росія й Австро-Угорщина стали провадити, почавши від кінця XVIII ст. Спочатку вони були доволі примітивні, згодом — досконаліші. У зв’язку з цим стали з’являтися спершу менш докладні карти в менших мірилах, згодом — чимраз докладніші. Всі ці карти були призначені для військових цілей.

Важливіші карти, видані в Росії до пол. XIX ст., такі: Під кінець XVIII ст. виходить оглядова карта Росії 1 : 1 500 000; згодом виходить карта Поділля 1 : 420 000; в 1814 р. — генеральна карта Росії 1 : 840 000, спеціяльна карта Галичини і Зах. Росії (на 95 аркушів) 1 : 252 000, далі — генеральна карта Росії 1 : 824 000 (на 100 арк.), військово-топографічна карта Криму 1 : 168 000 (10 арк.), спеціяльна карта Зах. Росії 1 : 420 000 (65 арк.), військово-шляхова карта Европейської Росії 1 : 1 680 000 (8 арк.), топографічна карта Польщі 1 : 126 000 (60 арк.) і топографічна карта Криму (8 арк.). Одночасно провадилися геодезичні поміри земель України, що опинилися під Австро-Угорщиною. Тут виходить, між ін., карта Галичини Куммерсберґа 1 : 117 000, карта 1 : 300 000 та карта 1 : 750 000 з ніжнорисковим тереном, що сягала на схід аж по лінію Київ-Одеса.

Топографічні карти до 1918 р. Новіші топографічні карти України походять із другої пол. XIX ст. і першої пол. XX ст. Ці карти ґрунтуються на модерних, а подекуди й на старих геодезичних помірах.

До першої світової війни і під час війни топографічні карти України або її частин видавали Росія, Австро-Угорщина і Німеччина.

В той час Росія видала військово-топографічні карти в мірилах — 1 : 21 000 (т. зв. півверстова), 1 : 42 000 (одноверстова), 1 : 84 000 (двоверстова), 1 : 126 000) триверстова), 1 : 420 000 (десятиверстова), 1 : 1 050 000. географічна довжина цих карт подавана від Пулкова. Карти 1 : 21 000 — 1 : 84 000 найкращі, з багатою /37/ топографією й гіпсометрією. Вони обіймають тільки зах. частини укр. земель — не все Правобережжя з Волинню, зах. Поліссям, Підляшшям, Холмщиною та Кримом. Інші карти обіймають майже всі укр. землі; терен на них зображений чорними або брунатними рисками.

Австро-Угорщина видала карти — 1 : 25 000, 1 : 75 000 (т. зв. спеціяльні), 1 : 200 000 (генеральні), 1 : 300 000 (старе видання), 1 : 750 000. Перші дві карти — гіпсометричні в сполуці з рисками. На інших терен зображено тільки рисками. Карта 1 : 25 000 обіймає лише землі, які входили до складу Австро-Угорщини, 1 : 75 000 — також невеликі сусідні частини Росії. Карта 1 : 200 000 обіймає зах. частину укр. земель аж по полуденник Київ-Одеса на сході. Більш-менш ті самі землі обіймає також карта 1 : 300 000 (старіше видання австрійське і новіше німецьке) і карта 1 : 750 000. Крім того, Австро-Угорщина і Німеччина видали карти 1 : 400 000 і 1 : 800 000 майже для всіх укр. земель. Півн.-зах. частину укр. земель обіймає також німецька мапа 1 : 100 000. Географічна довжина на всіх цих картах числиться від Ферро.

Всі укр. землі обіймає англійське видання міжнародної карти світу 1 : 1 000 000 з багатою мережею осель і гіпсометрії. Її передрукували німці здебільша без змін.

Картографія Української Держави. Укр. Держава видала 54 аркуші »Спеціяльної Карти України« 1 : 420 000 (видання картографічного відділу Головної Геодезичної Управи, Київ 1918 р.) і в чотирьох аркушах карту 1 : 1 050 000, нарешті, карту м. Києва 1 : 21 000 в 6 аркушах з укр. номенклятурою.

Топографічні карти після 1918 р. Після першої світової війни видавали або перевидавали карти українських земель ті держави, під окупацією яких опинилася Україна, а саме СССР, Польща, Чехо-Словаччина і Румунія.

СССР видав зовсім нові карти — 1 : 10 000, 1 : 25 000, 1 : 50 000, 1 : 100 000, 1 : 200 000, 1 : 500 000 і 1 : 1 000 000 майже виключно для військових цілей, і тому ці карти були неприступні. Всі вони ґрунтуються на нових помірах, вони гіпсометричні, географічна довжина рахується від Ґрініча, міри замінено на метричні. Вони обіймають усі укр. землі.

Польща видала карти 1 : 25 000, 1 : 100 000, 1 : 300 000 і 1:1 000 000. Всі вони гіпсометричні й обіймають землі, що входили до Польщі, й суміжні смуги сусідніх держав. Географічна довжина подана подвійно — Ґрініч і Ферро.

Чехо-Словаччина залишилася при давніх мірилах австро — угорських топографічних карт, а саме 1 : 25 000, 1 : 75 000, 1 : 200 000 і 1 : 750 000.

Румунія видала карту 1 : 100 000 — гіпсометрично.

Під час другої світової війни німці перевидали карти Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії і СССР, при чому на картах СССР переробляли номенклятуру на німецьку. До цих карт належать карти 1 : 50 000, 1 : 100 000, 1 : 200 000 і 1 : 300 000. Карта 1 : 100 000 обіймає Крим і деякі інші частини терену. Карта 1 : 200 000 обіймає Кавказ. Карти 1 : 50 000 і 1 : 300 000 обіймають усі укр. землі. Карти 1 : 25 000 обіймають лише околиці більших міст, як і совєтські.

Крім згаданих карт, вийшла ціла низка карт, що обіймають менші або більші частини укр. земель. Вони з’являлися як туристичні карти, пляни різних міст і т. п. Незалежно від того, видавали карти для спеціяльних цілей, насамперед геологічні карти, часто дуже докладні; приміром, для Донбасу є мапи в мірилі 1 : 5000.

М. Кулицький


Література: Подаємо тут лише географічні праці загального характеру, які обіймають усі або більшість укр. земель.

Підручниками географії України є праці С. Рудницького і В. Кубійовича. Загальне значення має також »Атлас України« останнього. З інших праць загальніше значення мають праці Танфільєва й Тутковського. З давніших праць треба згадати працю Семьонова, яка має здебільша історичне значення, та польського географа Ремана, опис Карпат якого має і досі свою вартість. В новіших чужинецьких географіях Україна краще представлена в німецькій збірній географії „Handbuch der geograph. Wissenschaft“, слабше у французькому творі „Géographie Universelle“.

З підручних карт і атласів треба згадати фізичні карти Рудницького, новіші — Кубійовича-Кулицького. Багато матеріялу є в II т. Великого совєтського атласу світу, який незабаром по виході з друку совєтська влада вилучила з обігу.

Réclus Е. Nouvelle Géographie Universelle, v. II, V, VI (зокрема праця М. Драгоманова), Paris 1878 — 81; Slownik geograficzny Królestwa Polskiego (...) I — XIV, Warszawa 1880 — 1897; Rehmann A. Ziemie dawnej Polski. Lwów, I, 1895, II, 1904; Полное географическое описание нашего отечества. Под ред. В. П. Семенова. СПБ. 1899 — 1910, II, VII, IX, XIV; Hettner A. Das Europäische Bußland. Leipzig 1905, 4 Aufl. 1921; Krassnow A. Rußland. Aus A. Kirchhoff. Länderkunde v. Europa. 3. Teil, Bd. 4, Leipzig 1907; Rudnyckyj S. Ukraina, Land und Volk. Wien 1916; Рудницький C. Стінна фізична карта України. 1 : 1 000 000, Львів-Відень 1918; Танфильев Г. География России, Украины (...) ч. I. 1915, ч. II, 1 — 3, Одесса 1922 — 4; Тутковський П. Природна районізація України. Київ 1922; Рудницький С. Основи землезнання України. I кн. Львів 1924, II кн. Ужгород 1926; Кльований Л. Географічний Атлас України. Київ 1828; D. Almeida P. Russie. Géographie Universelle ed. Vidal de la Blache et d. Gallois. v. 5. Paris 1932; Friederichsen M. Das europäische Rußland. Handbuch der geograph. Wissenschaft. herausg. v. F. Klute. Potsdam 1933; Кубійович В. Атлас України і сумежних земель. Львів 1837; Кубійович В. Географія українських і сумежних земель. І. вид. Львів 1838, II вид. Краків-Львів 1843; Кубійович В. — Кулицький М. Фізична карта українських земель. 1 : 1 600 000, Львів 1938, III вид. Краків-Львів 1942; Большой совєтский атлас мира. т. II, Москва 1940.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.