[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 821-824.]

Попередня     Головна     Наступна





2. Різьба



Грецькі часи. Найкращі зразки фігурної різьби походять із грецьких часів на Причорномор’ї. Досі відкопано переважно лише фраґменти, не старіші IV ст. до Хр. Крім привозних виробів, були праці місцевих мистців, відмінні від зразків корінної Греції. Кілька кращих уламків із Ольбії (голова Афродіти, Зевса, Ероса) й Херсонесу походять із гелленістичної доби, деякі в дусі Праксітеля (напр., голова Геґеї). Більша частина знахідок припадає на теракотові статуетки, зв’язані з культом богинь — Деметри, Астарти, Афродіти, а також на побутові сцени. З плоскорізьби (барельєфів) визначаються славетні вази: т. зв. кульобська й никопільська (мал. 584), з надзвичайно живими сценами з життя скитів. З ін. різьбарства дохристиянських часів (крім дерев’яних »кумирів«) знайдено досі лише кам’яну статую »Світовида« з примітивною плоскорізьбою (Краківський Музей). Можливо, до тих самих часів належать т. зв. »баби« — примітивні кам’яні постаті (Одеський Музей та ін.).

Княжа доба. Різьби княжої доби XI — XII ст. відомі лише в дуже небагатьох пам’ятках: дві плоскорізьби »Святі їздці« з Михайлівського манастиря в Києві; »Лев гризе людину«, »Воїн« — з музею Київського Університету, нарешті, »Бакх з пантерами« з катакомб Києво-Печерської Лаври. Ці різьби вказують почасти на грецьку спадщину та деякі сх. впливи. Ін. різьби, переважно декоративні, у формі плетінки, різнораменних та ін. хрестів та христ. символів, були спершу характеру старохрист. — сирійського і візантійського, як про це свідчать відомі саркофаги Десятинної церкви й Софійської катедри в Києві (домовина Ярослава Мудрого, мал. 320) і плоскорізьби на мармурових та ін. плитах св. Софії в Києві (мал. 587). В XII ст. посилюються романські впливи — в Києві, Чернігові і найбільше в Галичі. Особливо гарний портал церкви св. Пантелеймова в Галичі (мал. 525), капітелі, химери та ін. Загалом різьба була більше розвинена на Заході, як про це свідчать літописні звістки про фігурні поліхромовані різьби мистця Авдія церкви св. І. Золотоустого в Холмі першої пол. XIII ст. Відомо також про дрібні різьби із слонової та ін. кости (»Лев« з Білгородки), що розходилися далеко поза межі України. На перешкоді розвиткові різьбарства стояли застереження Церкви, зокрема посилені ще недавніми виступами іконоборців.

У XIV — XV ст. укр. різьбарі працювали над прикрасами костелів у Польщі. Збережені до недавніх часів нечисленні плоскорізьби XV ст., як триптих Богородиці, Теодосія і Антонія з дзвіниці Києво-Печерської Лаври і »св. Софія« (ікона на дереві) в Києві, хоч різьблені у візантійських іконографічних традиціях, не позбавлені ґотичного натуралізму.

Ренесанс. Збережені зразки доби ренесансу — надгробки, дають переважно /822/ усталений тип постатей, що лежать чи напівлежать, часами на саркофагах, в лицарському одягу, в відповідному архітектурному обрамуванні, подібно до венецьких і гор.-італійських різьб. Кращі зразки надгробків: кн. Острозького в Києво-Печерській Лаврі 1534 p., M. Гербурта в львівській католицькій катедрі нюрнберзького майстра П. Лябенвольфа, В. Лагодовського в Уневі 1573 p., Синявських у Бережанах роботи І. Пфістера й Г. Гориста 1574 — 1636 pp. Відомі також рельєфні форми на кам’яних плитах: пам’ятник Острозьких б. Бардієва 1590 p., плита в Сяноку, надгробок К. Рамультової в Дрогобичі 1572 р. львівського майстра С. Чесека. Найбільше була розвинена декоративна різьба на дереві, як про це свідчать обрамування ікон та ін. частини іконостасів XV — XVI ст. З цілих збережених іконостасів високого мист. рівня досягає іконостасна різьба П’ятницької церкви у Львові і церкви в Рогатині 1649 р. Найбільше тут відбився італійський ренесанс з деякими укр. орнаментальними мотивами. Поруч укр. майстрів працювали німецькі (Нюрнберг) і італійські.

Барокко. Доба барокко дає той самий тип надгробків (напр., Адама Кисіля). Найбільш розвинута декоративна різьба в прикрасах будов, надгробних плит і, особливо, різьблених іконостасів. Бароккові іконостаси надзвичайно складні, на кілька рядів (поверхів), розкішно різьблені й поліхромовані, з пишним орнаментом, що виявляє риси суто укр. мотивів, зачерпнутих з укр. фльори (виноградна лоза, соняшник, мальва, гвоздики, безсмертники, жоржина та ін.). До кращих зразків належать: Богородчанський іконостас із Манявського Скиту кінця XVII ст. роботи Йова Кондзелевича (Нац. Музей у Львові), головної церкви Києво-Печерської Лаври чернігівського різьбаря Якима Глинського, Миколаївської церкви в Києві різьбаря С. Балики 1690 p., Михайлівського Золотоверхого манастиря в Києві (зруйновані в 1934 — 41 pp.). В добу рококо з’являються форми легші й витонченіші, як іконостаси св. Софії в Києві 1747 p., Андріївської церкви в Києві, церкви в Козельці, Успенської церкви на Подолі в Києві 1778 р. та ін. Ще своєрідніші іконостаси сільських дерев’яних церков, також кивоти, рами ікон, свічники та ін. дрібні різьби. Ця різьба, крім ориґінальности орнаментальних мотивів, символіки й композиційних засобів (табл. X), була здебільшого поліхромована з гармонійною сполукою кольорів, напр., охра з червоною фарбою і позолотою, жовтоблакитні тони, зелені відтінки із сріблом, зелені й жовті тони на темносиньому тлі. З дрібних виробів збереглися зразки різьблених ручних хрестів, культура яких сягає дуже давніх часів. Їх виробляли переважно по манастирях; найчастіше вони семираменні з тонкорізьбленими орнаментами та фігурними мотивами (передусім Розп’яття), де, поруч візантійської основи, дуже помітні зах. впливи. Збережені зразки походять переважно з Правобережжя та Зах. України. Статуарна різьба, починаючи з пол. XVIII ст., наближається до клясицизму: »Справедливість« київського маґістрату, »Св. Юр« у Львові 70-их pp. XVIII ст., »Геракл« на бучацькім ратуші, фігури муз та гетьманів на будинку Малоросійської Колеґії в Глухові. Велику кількість статуй по укр. церквах знищила московська влада протягом XIX ст.; небагато з них залишилося по музеях Києва, Харкова, Кам’янця, Полтави, Львова та ін. Звичай прикрашати статуями церкви, майдани та громадські будови був відомий на укр. землях і в добу ампіру поч. XIX ст.: криниці на ринку у Львові 1818 — 28 pp., 12 апостолів церкви с. Кукавки на Поділлі бл. 1818 р.

Клясицизм. Визначні мистці клясичного напряму, що почали нову добу в розвитку різьбарства на цілому Сході Европи, були: Михайло Козловський (1753 — 1802) і славетний різьбар портрета та елегійних надгробків Іван Мартос (1754 — 1835), що працювали в Петербурзі. Під впливом Мартоса був Кость Климченко (1816 — 49), що працював у Римі.

Реалізм. В пол. XIX ст. на місце клясицизму прийшов реалізм, перейнятий романтикою: Пармен Забіло (1830 — 90, портретист, погруддя Шевченка), Федір Каменський (проф. різьби в Нью-Йорку), Леонид Позен (1849 — 1921, пам’ятник Котляревському в Полтаві), Михайло Микешин (1836 — 96, пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві), В. Беклемішев (* 1861, »Християнка перших віків«). /823/

Нова укр. різьба. За основоположника нової укр. різьби вважають Ф. Балавенського (* 1864), що сполучив традицію клясицизму з укр. етнографізмом, народництвом: погруддя укр. письменників і громадських діячів, алегорії »Життя«, »Милосердя« та ін. З послідовників Балавенського, із впливами Родена, варто згадати В. Іщенка (* 1883). Статуарну різьбу сполучили з різьбою ужитковою такі визначні майстрі, як П. Війтович (* 1862), автор статуй на міському театрі у Львові, Г. Кузневич (* 1872), монументаліст портрета, М. Паращук (* 1880), що працював у Болгарії, імпресіоніст Б. Кратко (* 1884), М. Бринський (* 1883, різьблений в камені пам’ятник »Жертвам, 17. IX. 1911« у Відні та ін.).

В кін. XIX ст. народницька течія охоплює й укр. різьбарів переважно імпресіоністичного напряму, як романтик М. Гаврилко (1882 — 1919), перша жінка-різьбарка Є. Трипільська (побутові керамічні вироби), учениця Родена Л. Блох (1881 — 1943, портрет Шевченка, пам’ятник Короленкові в Полтаві). З новіших різьбарів 1920 — 30-их pp. визначні імена: портретист С. Жук (* 1885), монументаліст А. Коверко, Є. Сагайдачний (* 1896; нар. майоліка, погруддя з дерева), А. Дараган, реаліст В. Климів (дерево, мініятюрна декоративна різьба). З академічної школи вийшли І. Севера (* 1891) і С. Литвиненко (* 1899, пам’ятники І. Франкові та ін.). Великий новатор світової слави О. Архипенко (* 1887), що з 1923 р. працює в Нью-Йорку, спочатку був під впливом кубізму й футуризму, пізніше дав ориґінальні твори в сполуці різноманітних матеріялів, характеру надреалістичного, з особливим розв’язанням проблеми простору і пластики, вимріяних ідеальних форм. Поважне місце займає першорядний знавець бронзи і тонкий пластик Х. Ємець, різьбар тваринного світу К. Стахівський (* 1882), медальєр і ґравер В. Масютин (* 1884). Останні роки принесли імена талановитих і вироблених мистців, переважно монументального і синтетичного напряму, як неоклясики М. Новосельський (* 1900, пам’ятник М. Коцюбинському в Харкові) і Яковлів, далі своєрідні монументалісти М. Панасюк, одесит Г. Тенер (1889 — 1943), Н. Писаренко, К. Бульдин (* 1897), І. Кавалерідзе (пам’ятники Шевченкові в Полтаві, Б. Хмельницькому). Високого мист. рівня і своєрідної монументальности досягають праці Ж. Діндо з укр. побуту. Власною дорогою пішла також друга визначна різьбарка О. Лятуринська (* 1902) — теж монументальна у стилі і виразній пластиці. В останні роки звернули на себе увагу портретна пластика Г. Крука (* 1910), статуарна різьба /824/ А. Павлося (* 1905), динамічна пластика з укр. побуту й історії Б. Мухина (* 1912), праці М. Черешньовського, М. Дзиндри.

В УССР різьбарство останніми часами цілком скорене сов. пропаґандивно-політичним настановам, а стилістично підпорядковане вимогам т. зв. »соц. реалізму«, що в скульптурі означає масове продукування офіційно-ідеалізованих, »героїчно-монументальних« і позбавлених всякої індивідуально-творчої і нац. виразности пам’ятників і погрудь. Типові зразки цього характеру — пам’ятники героям Луганського Г. Нероди в Луганському, Щорсові П. Ульянова (* 1899) в Житомирі, Шевченкові М. Манізера в Харкові (1935) і Києві, Ватутинові Є. Вучетича в Києві (1948), »Рейд в Карпати« М. Лисенка (* 1908), »Котовський« і »Чкалов« В. Іванова (1902 — 41); особливо численні й характеристичні для цього офіційного мистецтва композиції М. Лисенка і Л. Муравіна (* 1906) (»Героїка жовтня«, »Героїка соц. будівництва« в павільйоні СССР на світовій виставці в Нью-Йорку, пам’ятник Осипенко в Бердянському й ін.).

В. Січинський


Література: Loziński U. Sztuka lwowska XVI — XVIII w. Л. 1898; Врангель Н. История скульптуры. И. Грабарь. История русского искусства, V. М. 1912; Ілюстрована Україна. Л. 1913; Гільдебрандт Г. Архипенко. Берлін 1923; Степанова О. Матеріяли до вивчення укр. дерев’яної різьби. Мистецтвознавство, I. Х. 1929; Михайлів Ю. Нове різьбарство України Життя й Революція, XII. К. 1929; Макаренко М. Скульптура Київської Руси. Київський Збірник. К. 1931; Кузьмин Є. Київські надгробки. Там же; Bochniak A. Ze studyjów nad rzeźbą lwowską. Кр. 1931; Мистецтво. Л. 1932 — 36; Свєнціцька В. Різьблені хрести Л. 1937; Укр. Мистецтво, I — II. Мюнхен 1947; Гординський С. Крук — Павлось — Мухин. Мюнхен 1947.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.