[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 801-820.]

Попередня     Головна     Наступна





XI. ПРОСТОРОВЕ МИСТЕЦТВО


1. Архітектура



АРХІТЕКТУРА МУРОВАНА


Архітектура грецького Причорномор’я. Найстаріші пам’ятки мурованої архітектури на території України сягають VIII — VII ст. до Хр., коли на побережжі Чорного моря постають численні грецькі колонії (Тіра — тепер Аккерман, Ольбія коло Миколаєва, Херсонес коло Севастополя, Теодосія, Пантікапей — тепер Керч, Фанагорія коло Тамані, Танаїс коло Ростова та ін.).

Тому Україна, бувши зв’язана з культурною областю Середземного моря, далеко раніше від своїх ближчих і дальших сусідів мала можливість черпати уміння з першоджерела античної культури. Як свідчать чужинецькі подорожні, ще в кінці XVIII ст. нашої ери на місці цих грецьких колоній зберігалися імпозантні рештки античних будов із цілими оборонними мурами, будинками й храмами. Але майже все це загинуло, поруйноване й розібране в XIX ст., через недбалість рос. адміністрації та розкопи рос. археологів, що шукали головне речей із шляхетних металів. Розсліди збережених незначних решток античних будов та ін. мист, творів вказують на те, що спочатку, в VIII — VI ст. до Хр., тут переважали зразки йонійські (головне з Мілету і Прієни в Малій Азії), з V ст. поширилися впливи атенські, а з початком нової ери до II ст. по Хр. — гелленістичні римські. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольбія, Пантікапей, Німфея в Кримі, Ґорґіпія — тепер Анапа), житлових домів, храму Аполлона в Ольбії і різних уламків колон, капітелів тощо вказують, що на Чорномор’ї мистецтво стояло на висоті мистецтва корінної Греції, водночас виявляючи своєрідні місцеві особливості як наслідок творчости місцевих мистців. Особливий інтерес являють гробівці IV ст. (Керч, Тамань) із склепінням, складеним із клинуватого каміння (мал. 521), невідомим у корінній Греції, а лише в деяких грецьких колоніях (Олександрія).

Після навали різних кочовиків монументальне будівництво розвивається наново на руїнах грецьких колоній, починаючи з IV ст., себто найраніше з усіх сх.-евр. країн і навіть раніше, ніж у Середній і Зах. Европі. Старохристиянські храми ранньовізантійської доби постають саме в кол. грецьких містах, навіть частинно з матеріялів давніх грецьких античних будівель. Але й ці будови були поруйновані, переважно в XIX ст., коли рос. будівничі розбирали старохристиянські будівлі IV — VII ст., щоб будувати нові храми у псевдовізантійському стилі (напр., церква св. Володимира в Херсонесі 1891 p.). Найбільшим осередком старохрист. будівництва був Херсонес (коло Севастополя), де досі знайдено рештки 27 споруд. Найстаріші церкви IV — VII ст. були центрального типу в формі рівнораменного, т. зв. »грецького« хреста (мал. 522 — 1), що вказує на впливи сх.-сирійські і малоазійські, далі базиліки VII — IX ст. (мал. 522 і 2) римського типу, що в свій час були поширені по всьому Сході, округлі т. зв. ротонди, V — VI ст. (мал. 522 — 3), однонавні христильні каплички (мал. 522 — 4) і посередній тип споруд між базилікою і хрещатою будовою (мал. 522 — 5). Майже всі будівлі споруджені з правильно укладеного шліфованого каменю із склепіннями в апсидах (вівтарне заокруглення), а в деяких будівлях і в банях. Знайдені рештки й фраґменти архітектурних деталів, розкішних мозаїк і прекрасно викладених плитками підлог (мал. 523) вказують на ориґінальність архітектури, що стояла тут на високому мист. і технічному рівні.

Мист. течії приходили головне з Греції, Малої Азії і Кавказу, де розвивалися також на ґрунті античної гелленістичної культури. Краще збережена церква св. Івана в Керчі, VIII ст., ближче стоїть до згаданого вище типу (мал. 522 — 5), але з виразним поділом на три частини, або нави, з чотирма колонами, на яких спочиває склепінчаста баня. Досконалий /802/ спосіб перекриття на тонких мармурових колонах із луками (арками), т. зв. клинами-межилучниками (пендентивами), і самою банею — свідчить про високе візантійське будівельне вміння, що прийшло на Причорномор’я дуже рано. Інша цінна будова — т. зв. »Партенітська базиліка« (манастирської церкви) св. Петра й Павла коло Гурзуфу, також з VIII ст., тринавна з нартексом і опасанням із трьох боків храму. Ці дві будови, а також новіші будови Херсонесу VIII — X ст. (мал. 522 — 6) становлять ориґінальний витвір тринавної будови, посередній між центричною будовою і базилікою, який поширився й закріпився на всій укр. території в старокняжі часи X — XIII ст.

В. Січинський


Княжа доба. Україна-Русь княжої доби мала свою досить розвинену архітектуру ще й до офіційного прийняття християнства. Хоч будови кладено тоді переважно з дерева, проте не бракувало й мурованих будинків. Відомі з літописів та археологічних розкопів княжі палати та ін. споруди Києва. Церква св. Іллі в Києві на Подолі, що згадується в договорі кн. Ігоря з греками 945 p., також, імовірно, була мурована.

В добу розквіту візантійського мистецтва (за Македонської династії) Україна-Русь разом із християнством приймає від Візантії також і візантійську архітектуру. Проте ця архітектура була відповідно пристосована до місцевих умов України-Руси, де разом із візантійськими впливами стикалися мист. напрями східні й західні. В наслідок цього витворилася своєрідна синтеза цих впливів з уже розвиненим місцевим мистецтвом, і тому наша архітектура княжих часів незабаром набуває власного, укр.-візантійсько-романського характеру.

На будівництво перших мурованих храмів у Києві були запрошені кн. Володимиром В. згадувані в літописі т. зв. »майстрі од Грек«, які, можна думати, походили з місцевого населення таврійської частини України. В будівництві чернігівських храмів брали участь, крім будівничих із Заходу, які принесли впливи романські, також, мабуть, майстрі Тьмутороканської Руси, викликані кн. Мстиславом Хоробрим.

Переважна кількість пам’яток архітектури княжої України-Руси не збереглася до нашого часу. Відомі із згадок літопису і чужих подорожніх розкішні княжі палати і величні храми та манастирі цієї доби з багатющими оздобами, гробницями князів та фундаторів були зовсім або напівзруйновані різними напасниками з півночі і сходу в XII — XVII ст. Частково збережені храми були відбудовані й добудовані за часів гетьмансько-козацької держави в XVII — XVIII ст. і набули зовні форм укр. барокко.

З кінця X і до поч. XIII ст., крім пишних палат та ін. міських будов, /803/ були споруджені в Києві такі головні храми та манастирі: Десятинна церква (986 — 96), катедра св. Софії, Золота Брама з церквою Благовіщення і манастирі св. Юрія та св. Орини (1017 — 37), Дмитрівський манастир (1060-их pp.), Михайлівський манастир (1108, зруйнований совєтами в 1934 p.), Трисвятительська церква (XII ст., зруйнована совєтами в 1934 p.), Успенська церква на Подолі (1132 p., зруйнована совєтами в 1934 p.), Кирилівська церква (1140), церква Спаса на Берестові (XII ст.), Велика Успенська (1073 p., зруйнована під час війни 1941 — 45) і Троїцька надворітня (1108) церкви в Києво-Печерській Лаврі, церква св. Михайла у Видубицькому манастирі (1088) та ін.

Храми княжого Чернігова XI — XII ст. (зруйновані під час війни 1941 — 45 pp.): Спасо-Преображенський (1024 — 36) та Борисоглібський (1120 — 23) собори, церква св. Іллі (1078), Успенська — Єлецького манастиря (1060), св. Параскеви-П’ятниці (XII ст.) та ін.

Від храмів княжих міст та укріплених колись городищ: Вишгорода, Білгорода, Переяслава, Заруба, Остерського городка збереглися донині тільки частково руїни (Остерський городок, Білгородка) чи самі фундаменти. Про церкви княжих міст Васильєва, Борисполя та ін. маємо тільки літописні згадки. В Каневі збереглася (в перебудованому вигляді) Успенська церква (1140-их pp.). В містах Галицько-Волинського князівства частинно збереглися також тільки поодинокі з величних храмів княжої доби і теж пізніше перебудовані. З них на Волині: церква св. Василя в Овручі (пол. XII ст.), невдало реставрована 1908 р. рос. архітєктом Щусевим, і Успенська церква в Володимирі Волинському (1160), недобре реставрована в XIX ст. рос. архітектами (Сусловим та Котовим).

У Галичині в дещо перебудованому вигляді дійшли до нас церкви св. Пантелеймона 1200 р. (згодом костел св. Станислава — мал. 525) і в руїнах церква Богородиці в Галичі та св. Миколи у Львові — також перебудована. У самому Галичі відкрито досі до 30 фундаментів старих церков, з яких особливо відомі св. Іллі (ротонда — мал. 530 — 4), Благовіщення, Спаська, церкви »під Дубровою«, »на Цвинтариськах« т. зв. »Полігон« та ін. На місці колишньої княжої резиденції — Крилосу д-р Я. Пастернак розкопав у 1936 — 37 pp. фундаменти Успенської катедри з часів кн. Ярослава Осмомисла (мал. 526). Однією з найстаріших будов Галичини був собор св. Івана в Перемишлі, споруджений кн. Володарем Ростиславичем († 1124), збурений в XV ст. і перебудований на костел. Не дійшли до наших часів і численні пишні будови короля Данила в Холмі, докладно описані в літописі. Частково збереглися руїни оборонних чотирикутніх веж XII — XIII ст. (Столпенської та Білавинської) коло Холму та рештки круглої вежі в Кам’янці Литовському на Берестейщині (1276).

Галицько-волинській архітектурі княжої доби (зокрема галицькій) притаманні здебільшого західні — романські впливи, і це наближає їх більше до архітектури Чернігова, ніж Києва. Впадає в очі багатство деталів з білого каменю, наявність капітель, архівольт, аркатури, перспективних порталів.

Більшість храмів княжої України зберегла візантійський плян тринавної будови з трьома вівтарними апсидами із сходу та чотирма підпорами-стовпами /804/ під середньою банею (мал. 530 — 1). До такого типу храмів належать: Михайлівська церква Видубицького манастиря, Успенська на Подолі, Трисвятительська, каплички-баптистерії при Успенській Лаврській церкві та Дмитрівському манастирі, церква на Кудрявці в Києві, П’ятницька — в Чернігові, св. Василя — в Овручі, св. Пантелеймона — в Галичі та ін. Шестистовпні в пляні, з трьома вівтарними апсидами (мал. 530-2): Успенська та церква над Лугою в Володимирі Волинському, Апостолів — у Білгородці, Успенська — в Каневі, Кирилівська, Успенська — у Лаврі, Михайлівський собор, Орининська — в Києві, Спасо-Преображенська катедра в Чернігові, Успенська та Борисоглібська церкви в Чернігові.

Найдосконаліше завершеною композицією архітектурних об’ємів і конструктивною логічністю цього розвинутого типу шестистовпних плянів відзначається катедра св. Софії в Києві (мал. 524).

Відмінність її від ін. тогочасних візантійських храмів полягає в п’ятинавній, з п’ятьма вівтарними апсидами композиції пляну з подвійними (партеровою і поверховою) ґалеріями з півд., півн. і зах. сторін, тринадцятибанним завершенням і двома сходовими вежами на зах. фасаді.

Вежі із сходами на хори були також у церквах: св. Василя в Овручі, Спаса — на Берестові, Чернігівського Спаса, соборі у Володимирі Волинському тощо. Характеристичні в давньоукр. архітектурі опасання; крім катедри св. Софії в Києві, вони були також у Десятинній церкві, св. Орини — в Києві, Успенській катедрі в Крилосі та в ін. храмах.

До типів малих однонавних церков з однією вівтарною апсидою належать церкви в Переяславі (мал. 530 — 3), Білгородці, св. Іллі — в Чернігові, св. Юрія — в Старогородку (Остер).

Крім того, малі храми будовано також у вигляді ротонд (круглий плян): у Вишгороді, Галичі (мал. 530 — 4), у Володимирі Волинському та в Горянах коло Ужгорода (мал. 530 — 5).

Храми й палати княжої доби були надзвичайно багато оздоблені зовні і всередині: мармурові архітектурні деталі, колонади, аркади, пишні різьблені портали, вівтарні перегороди, мармурові та шиферні княжі саркофаги, мозаїчні підлоги, мозаїка і фрески на стінах, окраси ікон золотом, сріблом, дорогоцінним каменем.

Великий розвиток архітектурного мистецтва на Україні X — XIII ст. мав чималий вплив на сусідні краї, передусім на тодішні півн. провінції Київської держави — Новгород, Псков, Суздаль. На ґрунті цієї архітектури постала й архітектура Москви XV — XVI ст. Впливи укр. архітектури сягали також на Білорусь і Польщу.

О. Повстенко


Готика і ренесанс. У другій пол. XIII — XIV ст. будівництво обмежується на невеликих будовах і то переважно на Зах.-Укр. Землях. Тому ґотичний стиль, що був поширений в усій Европі, не знаходячи відповідного матеріяльного ґрунту на Україні, мав характер переходового стилю, тим більше, що візантійсько-укр. культура попередньої доби ще довго постачала потрібну вмілість і вироблені форми. Одначе розвиток укр. мистецтва не спинявся; навпаки, саме в цю добу витворювалися нові мист. форми, конструкції і нові типи будов. В XIV — XV ст. візантійсько-укр. культура попередньої доби визначає собою форми плянів і просторового об’єму, тоді як ґотика (головне італійська) надає будовам більшої легкости, /805/ етерности з напруженою динамікою і пориванням вгору у просторінь. Прикладом таких будов є Вірменська катедра у Львові 1363 р. (мал. 531), церква Різдва Христового в Галичі кінця XIV ст. і в Межиріччі на Волині пол. XV ст. — всі з тринавним заложенням старокняжих часів, але з ґотичними луками та ін. гостролучними деталями. Своєрідного характеру Миколаївська церква у Львові XIV ст., що свідчить про далматійські впливи. В XV — XVI ст. відомий також тип т. зв. триконхових будов візантійського відродження (мал. 532-1). Вони ширяться з Афону в Греції спершу на Буковині (дві церкви в Сереті кін. XVI ст. і три в Путні коло Чернівців), згодом у Галичині, Поділлі й Басарабії, особливо в будовах братств: манастирська церква в Лаврові на Бойківщині XV — XVI ст., три церкви у Кам’янці XVI ст., Зінькові, Могилеві Подільському, Оргієві в Басарабії, в Замості (згодом костел) 1589 р.

Неспокійні часи XIV — XV ст. і нова колонізаційна політика шляхти спрямували будівельну діяльність головне на оборонно-замкове будівництво.

Особливо спричинився до оборонного будівництва подільський князь Ф. Коріятович. Заложення фортець-замків були різноманітні: трикутні (Зіньків на Поділлі, пол. XV ст., мал. 533-1), чотирикутні (церква-фортеця в Сутківцях на Поділлі, XV ст., мал. 533-2; Пнів у Галичині пол. XVI ст., мал. 583-4, 536;

 п’ятикутні (Сатанів над Збручем XV — XVI ст., мал. 533-5) або неправильної форми відповідно до терену: Хотин, первісні частини замків в Острозі, Луцькому (мал. 328), Крем’янці, Межибожі, Теребовлі (мал. 533 — 3) та ін. на Поділлі, Волині й Закарпатті (Мукачів, Невицьке, Маковиця, Хуст). Будови церков також пристосовувано до оборонних цілей — з грубими мурами, вежами й бійницями (стрільницями), для чого перетворювали форми зах.-евр. замкового будівництва. До таких своєрідних творів належать: т. зв. гальова церква в Рогатині XIV — XV ст. і відома церква в Сутківцях на Поділлі 1476 р. центр. заложення (мал. 532-2, 534). Такого ж типу церкви — Васильківська у Володимирі Волинському і Петропавлівська в Кам’янці Подільському — обидві кінця XV ст.). /806/

Збереглися також рештки стін Межиріцького манастиря коло Острога, стіни й вежі Дерманського манастиря коло Дубна. Головними шляхами, якими приходила безпосередньо ґотика, був Шлезьк — через Краків, зах. Закарпаття — через Пряшів і Бардіїв та Семигород. До найбільших будівель ґотичного стилю належать рим.-кат. катедри у Львові з кінця XIV ст., Перемишлі 1460 p., Кам’янці кінця XV ст., Бардієві — XIV — XV ст. і цілий ряд провінціяльних менших костелів, які будовано в ґотичному стилі ще в XVI — XVII ст. Коли рим.-кат. костели звичайно повторювали без змін ґотичні зразки, то церкви сх. обряду ориґінальніші, вони вказують на творчу переробку ґотичного стилю. Тоді усталюється типово укр. тридільність пляну і просторового об’єму, одночасно з трьома банями: церкви в Риботицькій Посаді б. Перемишля XVI ст. (мал. — плян 532-3), в Нижанковичах, Вишнівцях, Залужжі. Зустрічаються також будови в більш витриманих зах. ґотичних формах (Кодня, Перемишль). До переходового до ренесансу стилю належать: замкова церква в Острозі 1521 p., жидівські синагоги у Львові й Сатанові та цілий ряд провінціяльних рим.-кат. храмів.

В часи ренесансу (»відродження« античности) в XVI ст. будівництво особливо поширюється по містах, які були вже організовані за зах.-евр. зразками з самоуправою та з цеховим устроєм ремісництва. Ренесансовий стиль приходить до нас досить рано й поширюється більше, ніж ґотика, бо більше відповідає візантійській спадщині з центральними типами будов та всій укр. вдачі. По містах працювало чимало італійських майстрів, особливо з Швайцарії і Венецької республіки, здебільша називаних місцевими прізвищами, напр., у Львові: Петро Італієць, Петро Красовський, Петро Барбона, Домінічі Римлянин, Амвросій Прихильний та ін. У поширенні ренесансового стилю на Україні велику ролю відіграв торговельний шлях з Італії через Угорщину й Словаччину, особливо міста Пряшів і Бардіїв, як свідчать ранні /807/ ренесансові форми ратуша в Бардієві 1506 — 07 pp. і будови Коросна 20-их pp. XVI ст. Ранні прояви ренесансу помітні в перебудові Кам’янецького замку 1541 — 44 pp. в ратушах Львова й Перемишля (за старими рисунками), а також у замках пол. XVI ст. (Перемишль, Львів, Бережани, Ляшки Муровані, на Волині — Заславль. Старокостянтинів, Олика, Корець). До XVI ст. належать також великі замки в Бучачі, Одеську, Пневі (мал. 536) та ін.

Найцінніші ренесансові пам’ятки збереглися у Львові, починаючи з другої чверти XVI ст.: дім Ґепнера (згодом Укр. Кредитове Товариство) 1570 p., »Чорний дім« на Ринку 1577 p., вежа Корнякта архітекта П. Барбони 1572 — 78 pp., палац /808/ Корнякта на Ринку 1580 p., Трисвятительська каплиця 1578 p., а також Братська (Успенська) церква 1591 — 1629 pp. Дві останні будівлі, хоч проєктовані італійськими майстрами, виведені в типово укр. формах трибанних церков; деталі й різьби, також виконані місцевими укр. майстрами, вказують на своєрідний стиль. Ще більша ориґінальність пляну й просторового об’єму в церквах братств, що були виразниками культурно — нац. руху XVI — XVII ст. (Сокаль кінця XVI ст., Новоселиці над Збручем кінця XVI ст., Люблин 1607 — 33 pp., Луцьке 1630 p., Городок б. Львова 1633 p., Щирець б. Львова поч. XVII ст.). Ознаки ренесансового стилю мали також перебудови й відбудови церков старокняжих часів у Києві, Чернігові, Острі, Переяславі, Каневі, Новгороді Сіверському. Окрему групу займають будови перших років XVII ст. кн. Костянтина Острозького з характеристичними атаками і фронтонами, що постали під венецьким впливом (Острозький замок, Межиріччя, дім Острозьких в Ярославі, замок у Старому Селі б. Львова).

До пізньоренесансових будов належать: каплиці Боїмів (1617) і Камп’янів (бл. 1619) у Львові, будинки Кам’янця і Львова (будинок Бондінеллі, будинок Карнякта), рим.-кат. катедри у Львові, Луцькому, Кам’янці, Ярославі. Своєріднішими рисами відзначаються церкви переходового стилю пол. XVII ст.: П’ятницька церква у Львові і церква Б. Хмельницького в Суботові 1656 р.

Барокко. Другою, після княжих часів, добою розквіту укр. мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII — XVIII ст., коли витворюється своєрідний стиль, що має назву укр., чи козацького, барокко. Центр мист. життя знову переноситься на Подніпров’я; фундаторами була переважно козацька старшина і передусім гетьман І. Мазепа, який лише в одному Києві фундував 6 будов. Хоч зах.-евр. впливи посилюються, проте постають ориґінальні форми, ґрунтовані на старих традиціях укр. мистецтва. Особливо це помітно в добу найбільшого будівельного руху в кінці XVII і на поч. XVIII ст. Початки барокко сягають ще перших років XVII ст. в будовах Львова і Києва, але розквіт укр. барокко починається від другої пол. XVII ст. До будов із перевагою зах. впливів (ці будови постали із сполуки давнішої укр. тринавної церкви з зах.-евр. базилікою) належать Троїцька церква в Чернігові 1679 p., церква в Бережанах, собор Мгарського манастиря б. Лубень 1684 р. і дві прекрасні будови гетьмана Мазепи в Києві — Миколаївський собор на Печерському 1690 р. і Братська церква на Подолі 1695 р. (мал. 545 — 2); обидві церкви зруйновані сов.-рос. адміністрацією. Такого самого характеру численні /809/ перебудови старих споруд: у Києві — Софійська катедра 1691 — 1705 pp., головна Успенська церква Лаври 1695 і 1722 pp., Михайлівський манастир, Михайлівська церква Видубицького манастиря. У всіх цих спорудах, крім розкішних фронтонів і пишних деталів, особливою своєрідністю відзначаються форми бань. Другий тип будов ґрунтувався на своєріднішому пляні дерев’яних укр. церков центрального заложення — це будівлі трибанні і п’ятибанні. Кращі зразки тридільних і трибанних будов: Покровський собор у Харкові 1689 р. (мал. 545-1), дві церкви Києво-Печерської Лаври, собор у Ромні і менші будівлі в Сумах, Богодухові, Слов’янському. Найвищого мист. вислову і чистоти форми досягають п’ятибанні будови хрещатого заложення: перебудована митр. Петром Могилою церква Спаса на Берестові в Києві 1638 — 43 pp., церква А. Кисіля в Нискиничах на Волині 1653 p., церква в Лютеньках на Полтавщині, чудові зразки розвиненого укр. барокко — церкви: Всіх Святих 1696 p., Воскресіння і Петра й Павла Київської Лаври, св. Юр Видубицького манастиря 1696 р. та ін. будівлі в Чернігові, Прилуці, Полтаві, Сорочинцях, Батурині, Ізюмі. Дальшим розвитком були будівлі дев’ятидільні з 5 банями: Троїцька церква Густинського манастиря 1672 — 74 pp. фундації гетьмана Самойловича, Преображенська в Прилуці 1716 р. (мал. 545-3), собор у Ніжені. Творцем архітектурного обличчя Києва XVIII ст. був великою мірою Іван Барський (1713 — 85), що сполучав традиції доби Мазепи з впливами рококо свого вчителя Б. Растреллі. Йому належать у Києві Самсонів колодязь, ворота і церква Кирилівського манастиря, дзвіниця Петропавлівського манастиря, Покровська церква на Подолі і багато ін. Одночасно працювали видатні укр. архітекти С. Ковнір, Ф. Старченко і чужинці А. Зернікав, І. Батіст та ін. Менше перетворювалися зах.-евр. зразки барокко в замках-палацах, переважно на Зах.-Укр. Землях (Збараж, Бережани, Підгірці, Бар) і рим.-кат. храмах (Львів, Перемишль, Кам’янець). Ближче стоять до укр. барокко жидівські синагоги, будовані укр. майстрами (Шаргород, Сатанів, Жовква кінця XVII ст., Тернопіль 1672 p.). Цінними витворами укр. барокко в цивільному будівництві були: військова канцелярія доби Мазепи в Чернігові (мал. 345), кам’яниці Я. Лизогуба в Седневі кінця XVII ст. і Д. Апостола в Сорочинцях, значно перебудований дім В. Кочубея в Батурині, т. зв. Полуботківська кам’яниця в Підусівці б. Чернігова, /810/

менші будинки в Козельці, Ніжені, »скарбниця« в Лубнях, »Галаганівський арсенал« у Прилуці. Справжніми перлинами укр. барокко треба вважати будинки Києво-Печерської Лаври архітекта Степана Ковніра, будови першої пол. XVIII ст., Митрополичий будинок і Брама Заборовського б. св. Софії в Києві та особливо цікаві ліплені прикраси головної церкви Києво-Печерської Лаври, з часів перебудови 1722 — 29 pp., архітекта Федора Старченка (знищені 1941 p.), де ориґінальні бароккові мотиви сполучені з народними.

Висока культура укр. барокко мала значний вплив на сусідні країни; особливо на Московщині чимало споруд постало за мист. формами й техн. засобами укр. барокко, бо там працювало багата укр. архітектів, серед них Старченко й Іван Зарудний у першій пол. XVIII ст.

Від пол. XVIII ст. будівельний рух на Україні ослаблюється; проте маємо визначні монументальні будівлі в стилі рококо з деякими переходовими формами до класицизму: дзвіниці Михайлівського манастиря та Софійської катедри в Києві (закінчена 1748 p.); споруди архітекта І. Шеделя в Києві: перебудова Академії 1736 — 40 pp. і славетна дзвіниця Києво-Печерської Лаври 1736 — 45 pp.; мальовнича Андріївська церква 1744 — 67 pp. архітекта Б. Растреллі і його ж таки царський палац, Покровська церква на Подолі 1722, славетний св. Юр у Львові 1744 — 64 pp. і ратуш у Бучачі 1730 р. архітекта Б. Меретіні-Мердерера, собор у Козельці 1752 — 63 pp., головна церква в Почаєві 1771 — 91 pp. (за переказами збудована Де Вітте). Стиль рококо, пристосовуючись до укр. традицій, дав центральний тип пляну, тоді як рим.-кат. храми будувалися у вигляді еліпси, як, напр., домініканські костели у Львові (1749 — 64) і Тернополі, костел у Холмі.

Архітектура XIX сторіччя. Клясицизм, відомий на Україні почасти ще в першій пол. XVIII ст. (у Вишнівці на Волині 1730 p., будинки — зокрема музей Любомирських — у Львові, Кам’янці, Сатанові), знаходить своє завершення у величних палацах: гетьмана К. Розумовського в Почепі 1796 р. (проєкт де Лямота, виконав укр. архітект О. Яновський), в /811/ Яготині (проєкт Менелеса), Глухові (А. Квасов) і найкращий у Батурині (проєкт Ч. Камерона 1799 p., мал. 348); з ін. кращих будов — палац Завадовського в Ляличах архітекта Д. Кваренґі 1794 p., театр в Одесі Т. де Томона. В церковному будівництві кінця XVIII ст. більше затрималися традиційні укр. форми, сполучувані з елементами стилю Люї XVI: фундації К. Розумовського, деякі церкви на Полтавщині та ін. Як відміна клясицизму, з поч. XIX ст. приходить стиль ампір, що набрав на Україні деякої своєрідности, передусім у невеликих провінціяльних будинках. Визначніші архітекти цієї доби — В. Ярославський (будинки в Харкові і на Херсонщині) і А. Меленський у Києві (Контрактовий дім, театр, розбудова Подолу, пам’ятник київського самоврядування у вигляді клясичної колони). З церков у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й Полтавщині (Хорол, Ромен, Лубні, Пирятин, Прилука), переважно центрального заложення, типового для укр. будівництва (мал. 545-4 — соборна церква в Хоролі 1800 p.); цікава дзвіниця Харківського собору (К. Тон, 1844). Розвивається міське будівництво й передусім будова ратушів у Харкові, Полтаві, Києві, Львові, Чернівцях. Кам’янці, що знаменує собою останнє зусилля самоуправи укр. міст.

З часів скасування автономного устрою України, заборони будувати на Україні церкви в укр. стилі (рос. наказ 1801 р.) і обмеження цехового устрою ремісництва замість вільної мист. творчости з’являються нові споруди, роблені за шабльоновими проєктами, надсиланими з Петербурґу й Москви: держ. будови Києва, Полтави, Одеси та ін. міст півд. України, великі храми в Одесі, Херсоні, Кременчуці. Досить поширений був також тип округлих ротонд із клясичними колонами (церкви Поділля, »Аскольдова могила« в Києві 1810 p., Гошів у Галичині). Укр. нар. стиль більше зберігся на Зах.-Укр. Землях (собор у Чернівцях 1850-их pp.). Міське житлове будівництво, в зв’язку з пануванням, як і в усій Европі, утилітаризму й меркантильности, переймається еклектизмом — мішаниною різних іст. стилів. Серед різноманітних /812/ напрямів особливо поширюється т. зв. »віденський неоренесанс«, і то незалежно від держ. кордонів. Таким характером відзначаються всі більші міста України — Київ, Одеса, Харків, Львів, Чернівці, Перемишль, Херсон; до найтиповіших будов належать міські театри в Києві, Львові, Одесі та ін. громадські будови.

Рос. зверхність в екон. й культурному житті України протягом усього XIX ст., переслідування цехового устрою ремісництва (цехи остаточно скасовані в 1900 р.) привели до техн. підупаду традиційної будівельної вмілости доби барокко; тим часом рос. уряд не відкривав на Україні ремісничих і техн. шкіл новішого типу. Укр. молодь, примушена вчитися в Росії, приносила звідти чужі впливи. У другій пол. XIX ст., під впливом зах.-евр. романтизму, в Росії постає націоналістичний напрям, що дає різні відгалуження »рос.« і »візантійсько-рос.« стилю. Останні особливо плекають на Україні в церковному будівництві, що дає маловартісні й антимистецькі зразки будівництва. До цього часу належать урядові »реставрації« дорогоцінних пам’яток укр. архітектури старокняжої доби, коли з решток старовини або на їх основі робили маловартісні будови, ніби у візантійському стилі: храм св. Володимира в Херсонесі, нова Десятинна церква в Києві, катедра у Володимирі на Волині та ін. З цілком нових споруд сюди належать: Володимирський собор у Києві (архітект Шехтель). Олександрівська церква в Кам’янці (зруйнована совєтами 1934 p.), Благовіщенський собор у Харкові. З кінцем XIX і поч. XX ст. на короткий час приходить т. зв. »Віденська сецесія« та французький »модерн«. З більших споруд цього напряму, з уживанням модерних техн. засобів, відомі залізничі двірці в Жмеринці на Поділлі (В. Рикова), Львові (І. Левинського) й Харкові (Ю. Цавна); почасти сюди належать і будинки, споруджені Ф. Альошином та ін.; у спорудах В. Рикова і П. Альошина в Києві, А. Бекетова в Харкові, І. Бернадацці в Одесі починається переборення цього стилю: плекається архітектура /813/ головне в стилі італійського ренесансу (Народний Дім на Бульварно-Кудрявській вул. в Києві В. Рикова, Громадська Бібліотека в Харкові А. Бекетова, споруди А. Вербицького, Обремського, Катоніна, Безсмертного, Даміловського, К. Сімінського, Жарського в Києві, К. Жукова, О. Молокіна, М. Вєрьовкіна, П. Величка в Харкові, Зайліґера в Одесі). В тому ж дусі будували на Україні чужоземні архітекти (Федерс, Ф. Лідваль, А. Бенуа, В. Щуко). Іноді можна відзначити наближення до ампіру (А. Кобелев, В. Осьмак у Києві).

Відродження укр. нац. стилю. З поч. XX ст., одночасно з посиленням укр. нац. руху, поміж укр. мистцями поширюється течія відродження укр. стилю, піонером і послідовним яскравим виразником якої був В. Кричевський (1900). До цього руху приєдналася »Українська Громада« Інституту Цивільних Інженерів у Петербурзі, закладена в 1905 p., і ін. З ініціятиви і з участю Д. Дяченка, В. Кричевського, М. Кравчука, В. Січинського, Колотова, В. Рикова, О. Вербицького, Обремського, І. Моргілевського та ін. 1918 р. в Києві постало Т-во Укр. Архітектів та Укр. Архітектурний Інститут (1924 р. приєднаний до Художнього Інституту). Укр. архітекти використовували мотиви укр. барокко і нар. дерев’яного будівництва. До першого напряму належать великі житлові будинки архітекта П. Альошина в Києві та П. Фетісова в Запоріжжі. Другий напрям був започаткований дев’ятибанною церквою єп. Парфенія Левицького в Плішівцях на Полтавщині 1902 р. (арх. Кузнецов), відомим будинком Полтавського Земства 1901 — 08 pp. (мал. 355), будинком М. Грушевського і Школою ім. М. Грушевського в Києві арх. В. Кричевського. Співавтором будинку Земства в Полтаві (знищений німцями 1943 p., тепер »відбудований« під нафтосклад) був С. Васильківський.

Цей стиль знайшов ряд послідовників в особі таких архітектів, як К. Жуків (будинок Художньої Школи в Харкові і будинки на Харківщині), Є. Сердюк (С.-Г. Дослідна Станція в Харкові та ін.), М. Миколаїв, Троценко в Харкові, О. Сластьон, К. Мощенко на Полтавщині, в Галичині — І. і Л. Левинські, Є. і В. Нагірні, О. Лушпинський, Р. Грицай. Ці обидва напрями знайшли пізніше свою зрілу творчу синтезу в працях С. Тимошенка (вілли на Харківщині, церкви в Галичині) і Д. Дяченка (школи на Полтавщині, Сільсько-Госп. Академія і Лісоінженерний Інститут у Голосієві під Києвом 1928 — 30). Споруди Д. Дяченка з їх витриманістю в стилі укр. барокко викликали тоді широку архітектурну дискусію, що закінчилася втручанням офіційних чинників: будівництво припинено так, що тільки частина заплянованих будинків вивершена, а Дяченкові закинули націоналізм (виступ П. Постишева в Київській Міській Раді). Це не перешкодило пізніше офіційним чинникам подеколи звертатися до укр. стилю /814/ під тиском життя (але не в репрезентативних монументальних спорудах); 1935 p., на замовлення того ж таки Постишева, Д. Дяченко, В. Кричевський, Є. Наконечний і Онащенко дістали замовлення спроєктувати в укр. стилі стандартні тютюнові кіоски для Києва; 1940 р. Є. Наконечний спроєктував з елементами укр. стилю типові »раймаґи« для районових центрів України. В передвоєнні роки наказано застосувати окремі елементи укр. стилю в будівництві районових клюбів, театрів і колгоспів, окремі елементи укр. стилю застосував В. Естрович у будинку ч. 6 на Єпархіяльній вул. у Харкові; але це був у дійсності не укр. стиль, а використання, а іноді і спотворення окремих його елементів. Більше мист. значення має Меморіяльний Музей на могилі Шевченка (В. Кричевський і П. Костирко). У великоміському будівництві укр. стиль використовувано тільки в дрібних деталях оздобного характеру: укр. орнаментика у внутр. оформленні Будинку Верховної Ради УССР — за проєктом Н. Чмутіної і Є. Наконечного, вітраж М. Щур в укр. павільйоні на всесоюзній с.-г. виставці в Москві, тоді як архітектура останнього — за проєктом О. Тація та В. Іванченка надто мало має спільного з укр. стилем, — більше є укр. мотивів у внутрішньому оформленні В. та Ф. Кричевських, К. Троценка та ін. Проте серед укр. архітектів в останні два десятиріччя помітне змагання знайти новий вираз укр. архітектури, ґрунтований на цілій культурі укр. мистецтва. Так само як і в ін. галузях укр. мистецтва, є течія, що намагається знайти нац. стиль укр. архітектури, спираючись на характеристичні конструктивні елементи старої укр. архітектури, які можуть бути розвинені і знайти свою органічну архітектурну мову і образ у нових сучасних будівельних матеріялах і конструкціях. З найвдаліших спроб у цьому напрямі є вже згадуваний будинок Музею на могилі Т. Шевченка (В. Кричевський, П. Костирко), праці П. Головченка, П. Юрченка й ін. (останній 1947 р. видав у Києві працю під назвою »Укр. нар. архітектура«). З давніших споруд у цьому напрямі відомі залізо-бетонова церква у Михайлівцях на Пряшівщині 1933 р. В. Січинського та ін. Поза тим із сучасних укр. архітектів, що дотримуються укр. архітектурного стилю, використовуючи головне укр. барокко і взагалі укр. нар. мист. форми, відзначимо імена; Є. Блакитний, О. Повстенко, М. Холостенко, С. Григор’їв, О. Смик та ін.

Конструктивізм і »совєтський стиль« в архітектурі на Україні. У 1920-их pp. у великоміському будівництві найбільше поширюється конструктивізм зах.-евр. /815/ походження: електровня в Києві 1926 р. (М. Парусніков за участю Бурова та Г. Гольца), Кінофабрика в Києві (В. Риков), архітектурний ансамбль Будинку Держ. Промисловости та Будинку Проєктів і обкому партії у Харкові 1924 — 30 pp. (С. Серафімов, 1878 — 1939, за участю С. Кравця, Я. Штейнберґа, Г. Яновицького та ін.), Поштамт у Харкові (А. Мордвінов), двірець у Києві (О. Вербицький), будинки Дніпрельстану (брати А. і В. Весніни), Каса Хворих і Дім Техніків у Львові, ратуш у Станиславові та ін.

Хоч цей напрям космополітичний, як вияв сучасного техніцизму, але бл. 1932 р. він був оголошений рос.-сов. владою ворожою і навіть інколи націоналістичною диверсією, а натомість запроваджено офіційний рос. напрям, що поєднує елементи петербурзького ампіру з конструктивістичними і відзначається здебільшого еклектизмом і нахилом до псевдомонументалізму (будинок Верховної Ради УССР В. Заболотного і Н. Чмутіної, будинок уряду УССР І. Фоміна і Абросімова, будинок штабу УВО, тепер ЦК КП(б)У в Києві С. Григор’єва, будинок Торговельного Інституту в Києві Д. Дяченка, комбінат Торговельної Академії в Києві на Печерську Є. Наконечного, С. Грабовського і С. Ліоби, житлові будинки в Києві (М. Каракіс, С. Григор’їв, В. Онащенко, В. Заболотний, П. Юрченко, П. Костирко, М. Холостенко, В. Костенко і В. Любарський), санаторії в Криму та ін.

Для гігантоманії сучасної архітектури в підсов. Україні характеристичне також будування величезних спортових стадіонів; деякі з них архітектурно розв’язані вдало (стадіон »Динамо« в Києві на 30 000 глядачів — В. Поліщук та Н. Манучарова, республіканський стадіон у Києві на 100 000 глядачів із цілим комплексом різних споруд — А. Гречина). Переважна більшість названих і ін. споруд плянована з-поза України і проєктована неукр. архітектами. Відбувалася дедалі виразніша централізація архітектури в Москві, що було, м. ін., одним із засобів (поруч прямих переслідувань) перешкодити розвиткові нац. стилю в окремих республіках, особливо на Україні. Ця централізаційна лінія знайшла своє завершення у створенні 1943 р. Комітету в справах архітектури при Совнаркомі СССР у Москві, якому цілком підпорядковане Архітектурно — Плянувальне Управління України. Після війни цей комітет зосередив у своїх руках плянування відбудови зруйнованих під час війни большевиками й німцями міст. Звідси вийшли, м. ін., проєкти відбудови центру Києва (А. Власов та ін.), відбудови Одеси, Полтави, Севастополя, хоч на практиці незмірно більше уваги приділяється відбудові рос. міст. Становища не змінило і заснування 1945 р. Архітектурної Академії УССР у Києві на чолі з в. Заболотним.

В. Січинський, С. Ю.





АРХІТЕКТУРА ДЕРЕВ’ЯНА


На всьому просторі Европи найбільша кількість і то найцінніших зразків дерев’яного будівництва зберігалася на Україні. Вже в найстаріші часи українці відзначалися великою майстерністю в обробленні дерева, тому в будівництві виробилися ориґінальні мист. форми й техн. засоби. Археологічні розкопи селищ неолітичної доби й будинків старокняжої доби на Україні (Київ, Білгородка) стверджують, що вже тоді вживали способу складання стін »зрубом« (див. стор. 214). Підтверджують це також твори римського архітекта І ст. по Хр. Вітрувія, що описує житло осілого населення Чорномор’я, та різьби на колоні Траяна в Римі II ст. по Хр., де зображені будови даків, що колись заселювали Прикарпаття. Фраґментарні відомості про спосіб і форми перекриття будівлі у вигляді піраміди дають нам також описи грецьких і арабських письменників. Найстаріші рисунки й ґравюри XVII ст. та збережені пам’ятки XVI — XVII ст. підтверджують цю особливість укр. дерев’яного будівництва, зокрема у вежах.

Вежі дзвіниці мають виняткове значення в питанні постання форм дерев’яної архітектури. Вони у великій мірі зберегли архаїчні зразки, що ведуть нас до кол. замково-оборонного будівництва, дуже поширеного на Україні в старі часи, особливо в придніпровсько-степових околицях. Церкви й манастирі пристосовувалися до оборонних цілей не тільки в добу середньовіччя, але й у XVI — XVIII ст. Тим більше дзвіниці, що їх в Україні будували окремо від церков, мали значення спостережних і оборонних веж, нерідко з в’їздовою брамою. Побудовані в монументальних формах, міцній конструкції і з довготривалого /816/ матеріялу, вони не потребували частого ремонту; їх форми мінялися далеко повільніше, ніж форми самих церков, затримуючи свій архаїчний замково-оборонний характер. Найстаріша конструкція дзвіниць — зрубова; новіша, що зустрічається частіше, — стовповохрещата (мал. 574). Найстаріші збережені дзвіниці, переважно в Галичині, квадратового заложення з »опасанням« чи »фартухом« у дол. частині, сильно похиленими до середини стінками (цим забезпечується конструктивна витривалість), виступаючою гор. частиною (поверхом) і високим пірамідальним перекриттям (Потилич поч. XVI ст., Стара Сіль, Дрогобич, Верінь, Бусовисько, Курники, мал. 582, 6 — 7).

Ця проста схема в руках нар. майстра набирає надзвичайного багатства форм, пропорцій, особливо в опасаннях, перекритті й »голосниках« (вікнах). Навколо споруди з’являються опасання в кількох поверхах різноманітного вигляду (Тисьмениця, Старий Лисець, Ялове, Гукливе на Закарп.). Часами такі споруди виростають у складі архітектурної композиції з критими ґалерійками, різьбленими колонками та ін. гарними деталями (дзвіниці XVIII ст. — Печеніжин, Ясениця, Замкова, також на Волині, Поділлі, Київщині, Полтавщині). Відомі також дзвіниці восьмигранні (Шумляни в Галичині) або квадратові в основі й восьмикутні в гор. частині з восьмигранним стіжковим накриттям (найбільше на Буковині й Гуцульщині). У дальшій еволюції з’являються вежі з банями безпосередньо на пірамідальному перекритті (мал. 582, 7), бані з підбанником (»вісімкою«) різної форми, відповідно до доби й стилю: найстаріші у формі староукр. шолома, ренесансові — півкульні, барокко і рококо в формі грушки.

Дзвіниці, побудовані разом із церквою, трапляються лише в прикордонних місцевостях — б. Росії і на заході (Бойківщина й Лемківщина).

Церковне будівництво. Найбільше мист. пам’яток дає церковне будівництво. Як матеріял використовувано дуб, бук, кедр, смереку, ялину. Найархаїчніший тип церков зберігся на Бойківщині, куди він прийшов найпізніше і де найдовше затримався. Це типова для укр. будівництва тридільна (тризрубна) будова (мал. 582, 1), де кожний зруб перекритий ступенчасто-пірамідальним /817/ перекриттям (мал. 582, 8). Зруб складений з поземих брусів не тільки в стінах, але й у пірамідальному перекритті, так що зовнішній вигляд споруди зовсім відповідає внутрішньому просторовому об’ємові (мал. 575). Це основна особливість укр. архітектури. Розвиток бойківського будівництва йшов шляхом компонування ступенчастого перекриття від двоповерхового (Топільниця, Лениця, Збої) до три- і чотириповерхового (Бориня, Ужок, Кострики, Суха, Турка Середня, Студене Вижне).

Далі постав складний тип з вісімкою на пірамідальному перекритті, що в свою чергу компонувався в багато поверхів (Бітля, Висіцьке Вижне, Кривка, Ботелка Нижна, Комарники) й нарешті завершувався сферичними банями (Кривка, Ботелка). Спроби деяких дослідників порівнювати бойківські будови з норвезькими храмами та індійськими паґодами — безпідставні. Деяку зовнішню спільність тут дає спільність матеріялів, а пляни, конструкції і просторове розміщення бойківських та ін. укр. будов не мають нічого спільного ні з норвезькими, ні з індійськими спорудами. Зовсім подібні до бойківського типу будови збереглися в нас у найстаріших пам’ятках дерев’яного будівництва: Трогани б. Пряшева XV — XVI ст., Потилич XVI ст., Підвисоцьке 1604 p., Знесіння б. Львова 1605 p., Крехів поч. XVII ст., Торки б. Перемишля 1661 p., Кам’янець, Київ на деревориті 1638 p., Запорізька Січ.

На Лемківщині »бойківський« тип церков, не міняючи свого внутрішнього вигляду, має назовні надбудовані бароккові бані й високі дзвіниці над »бабинцем«. У деяких зразках, зовсім подібних до бойківських, надбудовано над пірамідальним накриттям із зрубів дуже великі маківки (Новоселиця, Збої, Бодружаль, Кожухівці — усі на Закарпатті) або цілі бані й високі дзвіниці зах.-католицького зразка (Плоске, Міроля, Петна, Линик б. Мушини).

Церковне будівництво розвивалося далі з тризрубного і п’ятизрубного (хрещатого) пляну (мал. 582, 1 — 5) і ускладненням підбань. Первісно бані ставили безпосередньо на пірамідальному даху в формі шолома і грушки (в Галичині Кавчий Кут, Крехів, Цішки). Згодом під банею робили »вісімку«. Перехід від квадратової форми зруба до восьмибічного підбання досягається за допомогою »клина-межилучника« (у візантійців — »пендетів«) трикутньої форми. Ін. характеристичні риси укр. будівництва: »опасання« і ґалерійки з різьбленими сохами (колонками) навколо будови чи тільки навколо бабинця (зах. зруб), різьблені одвірки, ковані двері та ін. деталі високої мист. вартости (мал. 582, 13 — 25).

Певну відміну церковного будівництва становлять Гуцульщина, Буковина й Карпатська Україна. На Гуцульщині й Буковині характеристична форма стінкової восьмигранної бані з невеликим заломом (заокругленням) коло ґзимсу та майстерно різьблені деталі. На Закарпатті від Вижного Верецького до Волового панують бароккові будови з гарно різьбленими деталями (Торунь — мал. 576, Буковець, Пилипець, Гукливе), а від Хусту до Рахова — псевдоґотичні будови XVIII — XIX ст. з високими гострокінчастими вежами (Данилово, Сокирниця, Шандрово, Майданка, Салдобош, Крайниково, Середня Апша).

На укр. рівнині стилістична еволюція форм поруч із розвитком пляну й просторового об’єму будови пішла далі. Виразну групу дають церкви Поділля й Волині та почасти Буковини — тризрубні з однією або трьома банями. Старіші будови звичайно однобанні (пов. Львів, Рогатин, Вроди, центр. Поділля, півд. Волинь). У Галичині й почасти на Бойківщині збереглися чудові зразки тризрубних будов з багато розвиненими піддашшями чи опасаннями й різьбленими /818/ колонками (Торки б. Перемишля 1661 p., Кути — Золочів 1697 p., Цішки 1701 p., Хотинець, Яворів 1615 p., Коросно 1615 p., Дрогобич — мал. 582, 9, Лишнянський манастир 1705 p.). Цінні зразки трибанних церков донедавна були в селах Утішків 1687 р. (мал. 577), Черепин б. Львова, Старі Хутори 1725 p., Деражня XVIII ст., Чортків 1738 p., Ярмолинці 1744 p., Іванківці 1748 р. На середньому і сх. Поділлі дуже розвинені трибанні будови, високі й стрункі, з великою кількістю поверхів: Біляни 1743 p., Вонячин 1757 p., Якутинці 1783 р. Подібного типу бароккові будови Київщини й Полтавщини. На Київщині: Сніжки, Витопіль, Конель 1748 p., Росошки, побудована сотником І. Ґонтою в 1763 p., Мотурів, Тараща. Одночасно із зміною форм у XVII — XVIII ст. міняється плян зрубів із квадратової до восьмигранної форми (мал. 582, 1 — 4). Деяку відміну мають будови Слобожанщини: Березки, Межиріччя, Левківці, Черкаське, Лебединці.

До найвищих досягнень укр. архітектури належать п’ятизрубні (хрещаті) церкви з п’ятьма банями, що своєю ориґінальністю не мають подібних. На Поділлі — Яришів першої пол. XVIII ст. (мал. 578), на Гуцульщині — Княждвір, Вербовець, Товмачик; на Київщині — Дашів, Лісовичі, Ходорів, Синява; на Чернігівщині — у Вакуці 1700 p.; на Полтавщині — В. Березянка 1766 p., Ромен — фундації кошового П. Калнишевського 1764 р. (мал. 582, 10);

на Слобожанщині — Рубцове, Артемівка, Вільшана, Золочів, Олешня, Мерефа, Гороховатка. Рідкі зразки дев’ятизрубних будов з п’ятьма банями кінця XVIII ст. становлять церкви: Миколаївський собор Медведівського манастиря на Чигиринщині 1785 р. (мал. 579) і собор у Катеринодарі на Кубані. Мист. завершенням укр. дерев’яного будівництва і справжнім чудом будівельної техніки є славетний Запорізький собор у Новоселиці над р. Самарою, збудований архітектом Я. Погребняком в 1773 — 75 pp. Це дев’ятизрубна будова з дев’ятьма банями (вис. 64 м), що мають аж п’ять кондиґнацій (поверхів) (мал. 580).

Дерев’яні храми ін. христ. віровизнань збереглися переважно на Зах.-Укр. Землях. Рим.-кат. костели або повторювали форми укр. церков (Ґринвальд, Яблонів), або наслідували муровані базиліки, переважно дводільні. З нечисленних протестантських церков відзначимо стару ґотичну церкву в Гервартові на Пряшівщині XV — XVI ст. Дуже цікаві жидівські синагоги, що зберегли риси кол. міських і шляхетських будинків із підсіннями, ґанками, різьбленими сохами та ін. прикрасами всередині. Одну з найкращих має Заблудів XVI в., у Галичині — Яблонів 1659 p., Печеніжин, Гвоздець, Розділ, Жидачів, Фельштин, Ходорів, Кам’янка Струмилова; на Поділлі Яришів (мал. 582, 11), Остропіль, Михайпіль, Лянцкорунь; на Волині — Луцьке. /819/

/820/

Міське (міщанське) будівництво. З дерев’яного будівництва по містечках і містах залишилося дуже мало (про будівництво хат див. стор. 214). Міське будівництво під впливом відмінних соціяльних і госп. відносин більше переймало, починаючи з доби ренесансу, пляни й архітектурні форми мурованих будинків, але із своєрідними рисами нар. будівництва — з підсіннями, ґанками, рундуками, ґалерійками, дахами в кількох кондиґнаціях, різьбленими сохами. Будівничими були ті самі майстрі, що будували церкви, костели, синагоги. Цілі дерев’яні міста донедавна були відомі як унікати (Потилич б. Рави Руської). Ще перед 1914 р. дуже гарні зразки будинків були на Коломийщині — Яблонів, Гвоздець (мал. 581), Печеніжин, також у Дрогобичі, Делятині, б. Львова, Калуші, Ходорові, Мушині на Лемківщині. Цікаві зразки заїздів, корчем, міщанських і панських будинків були також у Кам’янці Подільському, в містечках Поділля, Галичини й Волині (Крем’янець) з мансардами, сходами, бальконами та ін. ориґінальними деталями. В пол. XIX ст. були вдалі спроби відродити укр. стиль, добрим прикладом чого є будинок Галагана в Лебединцях 1854 р. архітекта Червінського (мал. 582, 12). Про наміри будівничих найкраще свідчив тут напис на сволоку: »Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків в пам’яті нащадків«.

Закінчена цілість і гармонійна сполука окремих форм старої дерев’яної будови поширювалася на ціле окруження, огорожу, каплиці, брами, фіртки, що нагадують оборонні будови дерев’яних замків. Дуже інтересні форми відкритих забудовань з різьбленими сохами, що мають багату укр. термінологію: піддашшя, підстрішшя, підсоння, опасання, ґанки, рундуки, ґалерійки, закомарки, балькони, голосники. Дотепна конструкція в’язань зрубів і т. зв. луток (поперечних і скісних брусів, мал. 582, 16 — 18). Майстерно різьблені сохи (мал. 582, 20), обрамування дверей (мал. 582, 13 — 14) та їх залізна оковня (мал. 582, 15), мист. різьби на сволоках (головна середня балка стелі) та ін. частинах будови (мал. 582, 22 — 23). Велике й культурне будівництво було занедбане в XIX ст. Деякі мист. зразки ще бачимо в першій пол. XIX ст. на Лівобережжі в церквах із впливами стилю ампір, також у будовах у Галичині, але вони вже не дорівнювали мист. зразкам укр. барокко. Аж з поч. XX ст. укр. дерев’яна архітектура звернула увагу й послужила основою для відродження укр. архітектурного стилю серед укр. архітектів.

В. Січинський


Загальні огляди з історії укр. мистецтва: Грушевський М. Українське мистецтво. Розділи в Історії України-Руси, III — VI. Л. 1900 — 07; Біляшевський М. L’art rustique d’Oukraine. Studio (спеціяльне число). Лондон 1912; Модзалевский В. Украинское искусство. Чернігів 1917; Широцький К. Укр. мистецтво (в серії карток). К. 1918, 2 вид. Берлін 1922; Голубець М. Начерк історії укр. мистецтва, І. Л. 1922 (Мистецтво. Історія укр. культури. Л. 1937); Антонович Д. Скорочений курс історії укр. мистецтва. Прага 1923; Січинський В. Конспект історії всесвітнього мистецтва. Прага 1825, 2 вид. Прага 1928; Павлуцький Г. Історія укр. орнаменту. К. 1927; Corbiau S. L’art ukrainien. Le Nervie, IV — V. Брюссель 1928; Українське мистецтво. Укр. культура, курс лекцій. Подєбради 1934, 2 вид. Реґенсбурґ 1947; Повстенко О. Історія укр. мистецтва, І. Нюрнберґ-Фюрт 1948.

Література. Архітектура мурована: Павлуцкий Г. Каменное церковное зодчество на Украине. И. Грабарь. История русского искусства, II. М. 1912; Лукомский Г. Старинная архитектура Галиции. П. 1915; Сведерский В. Памятники старинной архитектуры в Подольской губернии. П. 1916; Лукомский Г. Луцкий замок. П. 1917; Ернст Ф. Київські архітекти XVIII в. К. 1918; Ернст Ф. Укр. мистецтво XVII — XVIII вв. К. 1919; Січинський В. Архітектура в стародруках. Л. 1925; Січинський В. Архітектура старокнязівської доби. Прага 1926; Сіцинський Є. Оборонні замки зах. Поділля. К. 1928; Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII — XVIII вв. Х. 1928; Холостенко Є. 11 років рад. архітектури. Червоний Шлях. Х. 1929; Січинський В. Укр. архітектура (серія монографій: Ротонди, Сутківці, Бардіїв, Вежа і дім Корнякта, св. Юр у Львові, Замкова церква св. Миколая у Львові, Лаврів); Sičynśkyj V. Monumenta Architecturae Ukrainae. Прага 1940; Степанів О. Сучасний Львів. Кр.-Л. 1943; Безсонов С. Архитектура Западной Украины. М. 1946; Повстенко О. Київ. Авґсбурґ 1946; Павлович П. Поділля. Авґсбурґ 1946; Юрченко П. Укр. нар. архітектура. 1947; Січинський В. Пам’ятки укр. архітектури. Франкфурт 1947; Hordynśky S. Ukrainian architecture. Ukrainian Quarterly, IV, 4. 1948; Игнаткин И. Архитектура городов СССР. Киев. 1948; Касьянов А. Архитектура городов СССР. Харьков. М. 1949.

Архітектура дерев’яна: Шухевич В. Гуцульщина, I — II. Л. 1899 — 1900; Mokłowski R. Sztuka ludowa. Л. 1903; Сицинский Е. Исчезающий тип деревянных церквей Подолии. Кам’янець 1904; Павлуцкий Г. Древности Украины; К. 1905; Щербаківський В. Дерев’яні церкви на Україні. Л. 1906; Сецинский Е. Южно-русское церковное зодчество. Кам’янець 1908; Волков Ф. Старинные деревянные церкви на Волыни. П. 1910; Павлуцкий Г. Деревянное церковное зодчество на Украине. И. Грабарь. История русского искусства, II. М. 1912; Щербаківський В. Укр. мистецтво. Відень 1913; Obmiński J. O cerkwiach drzewnianych w Galieji. Sprawozd. Komis. do bad. hist. sztuki, IX. Кр. 1914; Лушпинський А. Дерев’яні церкви Галичини. Л. 1920; Січинський В. Дерев’яні дзвіниці і церкви Галицької України XVI — XIX ст. Л. 1925; Щербаківський Д. Укр. мистецтво. Прага 1926; Zaloziecky W. Gotische und barocke Holzkirchen in den Karpathenländern. Відень 1926; Новицький О. До питання про походження дерев’яної укр. архітектури. Ювілейний збірник Д. Багалієві. К. 1927; Драґан М. Укр. дерев’яні церкви, I — II. Л. 1937; Січинський В. Укр. архітектура (серія монографій: Крехів, Хата, Бойківщина, Потилич, Гуцульський »оседок«, Трочани). 1923 — 39; Ukrainische Kathedrale in Cholm. Кр. 1940; Січинський В. Dřevěne stavby v karpatské oblasti. Прага 1940.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.