[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1006-1008.]

Попередня     Головна     Наступна





XVI. БІБЛІОТЕКИ, АРХІВИ, МУЗЕЇ


1. Огляд книгознавчих дослідів



Книгознавство Центр. і Сх. України. Передумовою розвитку укр. дослідів з книгознавства був поступ іст., історико-літ. та палеографічної науки. Багатьом укр. науковцям доводилося підходити із своєю аналізою й до книгознавчих питань, і праці Д. Багалія, С. Голубева, М. Грушевського, С. Єфремова, В. Іконнікова, С. Маслова, А. Ніковського, В. Перетца, Ф. Титова й ін. чимало спричинилися до вияснення різних книгознавчих питань. Чимало розвідок і матеріялів із книгознавства друковано й у періодичних виданнях (як »Киевская Старина«, »Чтения в Историческом Обществе Нестора Летописца«, »Труды Киевской Духовной Академии«, »Записки Укр. Наук. Товариства в Києві«, »Записки Наук. Товариства ім. Шевченках й ін.), бо тоді не було ще спеціяльних книгознавчих органів.

З 1917 р. постають перші укр. книгознавчі журнали й організації, а довкола них об’єднуються активні фахові книгознавці (Ю. Меженко, М. Годкевич й ін.), що, не зважаючи на несприятливі обставини, поклали основи укр. книгознавчої науки й значно посунули її вперед.

Нову добу укр. книгознавства започаткував »Книгар« у Києві (1917 — 20), що (за ред. В. Королева Старого, з 1919 р. — М. Зерова) реєстрував укр. поточну продукцію й містив чимало фахових статтей, рецензій і бібліографічних нотаток. З короткотривалих журналів згадаємо »Книжний Бюлетень« (Полтава 1917) і »Книжний Вісника, виданий у Києві 1919 р. (книги І і II) Всенар. Бібліотекою України за ред. І. Житецького, що містив особливо багата бібліотекознавчих матеріялів. Одно число »Голосу Друку« (1921), видане Всеукр. Держ. Видавництвом, було спільним твором харківських і київських книгознавців (ред. колеґія: А. Прийдешній-Приходько, М. Панченко і М. Годкевич).

Більший розвиток укр. книгознавства починається з заснуванням фахових книгознавчих установ, що стали видавати довготривалі органи. Особливо в цьому заслужилися Укр. Книжкова Палата з низкою бібліографічних журналів і публікацій, як »Книга«, »Нова Книга«, »Літопис Укр. Друку« й ін. (докладніше див. Бібліографія) і Укр. Наук. Інститут Книгознавства в Києві (1923 — 30), що 8 років видавав найвизначніший книгознавчий орган »Бібліологічні Вісті«, які охоплювали всі ділянки книгознавчої науки й залишили по собі важливу спадщину. Одначе почата дир. Укр. Книжкової Палати М. Годкевичем в журналах »Критика« і »Радянський Книгар« та в »Пролетарській Правді« дискусія над проблемою »марксо — ленінської книгознавчо — бібліографічної теорії« як противаги »буржуазно-еклектичному книгознавству« закінчилася на всеукр. бібліографічній нараді в Києві (7. VI. 1931) ухвалою про »реорганізацію« Укр. Наук. Інституту Книгознавства й викликала ліквідацію »Бібліологічних Вістей«. Великий вклад в укр. книгознавство дала Всенар. Бібліотека України в Києві цінними фаховими журналами й публікаціями: »Бібліотечний Журнал« (1925 — 27), »Журнал Бібліотекознавства та Бібліографії« (I — III, 1927 — 29) і »Бібліотечний Збірник« (I — III, 1927), але вони також з кінцем 20-их pp. мусіли припинити свою працю. При бібліотеці працювала Наук.-Дослідна Комісія Бібліотекознавства та Бібліографії.

Бібліотекознавство знайшло тоді велике поширення, до чого дуже спричинилося зацікавлення громадянства, великий ріст числа бібліотек на Україні, організації самих бібліотекарів і їхні всеукр. з’їзди. 1923 р. постає Т-во вивчення організації та праці бібліотек, що в 1928 р. під назвою Укр. Бібліологічне Т-во приєднується до Укр. Академії Наук і під керівництвом В. Перетца й С. Маслова видає »Записки«. Громадський характер мав також Бібліотечно-Бібліографічний Гурток друзів книги у Києві та подібні організації в Одесі й по ін. великих центрах. Важливе значення для розвитку бібліотекознавства мали конференції наук. бібліотек і з’їзди укр. бібліотекарів. Перший такий з’їзд відбувся 1925 р. в Києві, другий — 1926 в Харкові, третій — 1931 в Києві (»Праці і Конференції Наук. Бібліотек«, К. 1926). Окремо діяли офіційні установи: Бібліотечний Колектор KB ОРПС з консультаційним відділом для бібліотекарів у Києві й Бібліотечне Управління НКО, що видавало »Радянську Бібліотеку« (К. 1938). Бібліотекознавству були присвячені »Бюлетень Одеського Бібліотечного Об’єднання« (О. 1924 — 26), »Бібліотека в соц. будівництві« (К. 1936) і видання окремих бібліотек.

Із ростом книжкової продукції та запотребування бібліотек зросли й заходи коло поширення книжки й зміцнення книгарського руху, до чого чимало спричинилися самі в-ва. Постає Всеукр. рада З’їздів в-в та книготорговельних організацій, що в 1929 р. приступає до видання свого органу »Радянський Книгар« (1929 — 32); вже перед тим виходить у Києві »Кооперативний Книгар« (1925 — 26).

Головні укр. видавництва, особливо Держ. Видавництво України й Книгоспілка, також дбають про поширення своїх видань. Держвидав оголошує свої щотижневі й щомісячні »Бюлетені нових книжок« (X. 1927) і поширює їх пізніше (1928 — 29) в окремому »Бюлетені Держвидаву«. З подібних видань згадаємо ще »Бюлетень Київської Філії ДВУ та Київської Губполітосвіти« (К. 1922), »Бюлетень всеукр. кооперативної книготорговельної та видавничої сітки Книгоспілка« (О. 1925), »Торговельний Бюлетень Книгоспілки« (Х. 1926) й ін. /1007/

Книгознавство Зах. України й еміґрації. Цей розвиток, часом і перед тим уже обмежуваний, зазнав великої шкоди в 1930 — 31 pp., коли знялася систематична й плянова нагінка на укр. книгознавство.

Натомість поза межами СССР, в Зах. Україні й на еміґрації, книгознавча праця розвивалася нормально за загальновжитими на Заході методами всебічного наук. досліду. В Галичині перший книгознавчий часопис виходив у Станиславові, накладом видавництва »Бистриця« — »Книжка« (1921 — 23) за ред. І. Чепиги й містив популярні статті з різних ділянок книгознавства та бібліографічні показники в окремому додатку »Всеукр. Бібліографія« за ред. І. Калиновича. Т-во »Просвіта« у Львові видавало »Бібліотечний Порадник« (1925 — 26), Союз Укр. Накладень і Книгарень випустив 1927 р. одно число часопису »Книжник«, в 1928 — 29 pp. виходив у Львові часопис »Що читати?«. Та найголовнішим вид., що поставило собі завданням наук. досліди й мало ширшу програму, був орган Бібліографічної Комісії Наук. Т-ва ім. Шевченка та Укр. Т-ва Бібліофілів у Львові місячник »Укр. Книга« (1937 — 39 — ред. Є. Ю. Пеленський).

Українці на еміґрації створили перший книгознавчий орган у Відні — »Книга«, виданий Об’єднанням Укр. Видавців за ред. Д. Антоновича (вийшло одно число 1921). Гурток бібліологів при Укр. Госп. Академії в Подєбрадах (Л. Биковський, А. Ільницький, Л. Мосендз) видавав 1922 р. »Українське Книгознавство« (чч. 1 — 4, ч. 1 у Варшаві). Більшу продукцію розвинуло Укр. Т-во Прихильників Книги в Празі, орган якого »Книголюб« (1927 — 32) за ред. С. Сірополка постійно реєстрував україніку й »Укр. видання в Чехо-Словаччині« й містив наук. праці членів Т-ва й ін. книгознавців.

Книгознавчі праці. Укр. книгознавство має поважні осяги в усіх ділянках, зокрема в теоретичному й практичному книгознавстві. Найбільше зроблено в галузі історії укр. книги (м. ін. рукописів та стародруків) і друкарства взагалі. Згадаємо тут праці С. Маслова, П. Попова, в. Барвінка, І. Фааса, М. Грушевського, Ю. Кузнецова, М. Михайленка, В. Перетца, Ю. Сіцинського, О. Тунєєвої, Ф. Титова, І. Огієнка, І. Свєнціцького, А. Козаченка, Ю. Меженка, Є. Ю. Пеленського, М. Возняка, В. Січинського, які обіймають період з XVI в. аж до наших днів і головне присвячені XVI — XVIII ст.

На теми теорії книги й книгознавства слід відзначити праці М. Куфаєва (»Книга як поняття й предмет науки та бібліографія як документальна наука про книгу«. К. 1925), М. Яновського (»О книге, опыт анализа понятия »книга«. К. 1929), К. Довганя (»До питання про соціяльну функцію книги« 1931).

Схему взаємин окремих книгознавчих дисциплін і зв’язку з близькими до книгознавства науками висвітлював Л. Биковський, що пропаґує систему чеського книгознавця Л. Й. Жівного.

Мистецтво книги досліджували П. Клименко, М. Макаренко, В. Січинський, Ф. Ернст, А. Артюхова, О. Новицький, І. Крип’якевич, Я. Гординський, Е. Ґоллербах, Д. Антонович, П. Попов, П. Мегик та ін. Велику наук. вагу має книга »Філіґрани (водяні знаки) на папері укр. документів XVI — XVII ст.« І. Каманіна й О. Вітвицької (К. 1923). Оправу книжок вивчали Д. Щербаківський (»Золотарі XVI — XVIII ст.« К. 1926) та П. Курінний (»Лаврські інтроліґатори XVII — XVIII ст.« К. 1926).

Екс-лібрисам і видавничим знакам присвячені розвідки І. Крип’якевича, В. Січинського, В. Савонька, Е. Ґоллербаха, П. Ковжуна та ін.

Історія бібліотек досліджена лише щодо окремих періодів і головне по деяких бібліотеках або їх групах. Це переважно досліди про Всенар. Бібліотеку України (С. Пастернака, Л. Биковського, Я. Маяковського), про Одеську Публічну Бібліотеку (П. Попруженка, І. Вуґмана, О. Тунєєвої), про Одеську Центр. Наук. Бібліотеку (С. Рубінштейна, О. Вайнштейна, А. Фааса). Про Бібліотеку Наук. Т-ва ім. Шевченка та ін. львівські бібліотеки писали І. Кревецький, В. Дорошенко, В. Гнатюк, Б. Барвінський, І. Свєнціцький; про галицькі бібліотеки-читальні відома старіша праця М. Павлика (Л. 1887), з новіших часів — М. Галущинського. Спроби синтетичних розвідок походять від д. Балики (»Бібліотека в минулому«. К. 1925, »Бібліотека і читач на Україні«. К. 1930), П. Зленка (»Приватні бібліотеки на Україні«. Л. 1937), С. Борового (»Наукова бібліотека в сучасних умовах«. К. 1930), Я. Маяковського (»Наукові бібліотеки УССР«. К. 1927). Значне число ін. авторів дає різні праці до історії окремих бібліотек.

Бібліотечна техніка має кілька підручників, як от З. Кузелі (»Як закладати й провадити нар. бібліотеки«. Л. 1910, »Про діловодство в нар. бібліотеках«. Чернівці 1912), С. Сірополка (»Нар. бібліотеки«. Кам’янець Подільський 1919, »Короткий курс бібліотекознавства«. Л. 1924), Ю. Іванова — Меженка (»Бібліотечна техніка«. К. 1922), В. Левицького (»Порадник для бібліотекарів«. Л. 1938), Б. Вексельмана, О. Грибенка, Мальської, Н. Фридєвої й Й. Керекез, Д. Ігудесмана та ін. Про фахові, шкільні, дитячі й мандрівні бібліотеки писали Л. Бачинський, Л. Биковськии, З. Кузеля, М. Ваврисевич, О. Олексієва.

Спеціяльно каталогізації присвячено праці В. Ковалевського, Д. Балики, В. Козловського, М. Сагарди, Б. Боровича.

Псевдонімам присвячені праці О. Тулуба (»Словник псевдонімів укр. письменників«. К. 1928) та Б. Комарова (»Матеріяли до словника псевдонімів та криптонімів укр. авторів«) в »Записках Укр. Бібліографічного Т-ва в Одесі« 1928 р.

До Бібліологічної психології і педагогіки належать праці Д. Балики, А. Вияснівського, В. Іванушкина (»Проблема читачівства та її вивчення«. К. 1926), М. Куфаєва, Л. Когана, А. Марголіної, А. Покровської, О. Прозоровської, М. Стелецького (»В’язень та книга«. Х. 1930), а за межами УССР — Л. Биковського (програми до навчання книгознавству і бібліографії), П. Зленка (психологія бібліотекаря), С. Сірополка, Д. Чижевського й Я. Яреми.

Чимало книгознавців працює в галузі бібліографії (див. Бібліографія).

Видавничий процес висвітлюють численні невеликі статті по різних періодичних виданнях, а загальні нариси його подано в працях Б. Грінченка, С. Єфремова (»В тісних рямцях«. 1926), О. Лотоцького (»Українська книга«. Прага 1926), А. Козаченка /1008/ (»Минуле книги на Україні«. Х. 1930) та ін. (див. Видавничий рух).

Друкарській техніці присвятив свою книгу Е. Рихлік (»Друкарська техніка«. К. 1925).

Багато дуже цінних розвідок на теми книгознавства, бібліографії й бібліотекознавства опубліковано по різних загальних часописах: »За сто літ«, »Записки Історично-Філологічного Відділу«, »Наук. Збірник«, »Україна«, »Записки Одеського Наук. при УАН. Т-ва«, »Записки Наук. Т-ва ім. Шевченка«, »Стара Україна«, »Наша Культура«, »Записки ЧСВВ«, »Літ. — Наук. Вісник«, »Сьогочасне й Минуле« (про книгознавство після війни на еміґрації див. Бібліографія, Бібліотеки).

П. Зленко


Література: Кузеля З. Ціль і значення студентських шкільних бібліотек, Л. 1910; Грінченко Б. Про книги. К. 1917; Грушевський М. Культурно-нац. рух на Україні в XVI — XVII вв. К.-Л. 1921; Биковський Л. Книговживання. Укр. Книгознавство, II. Прага 1922; Меженко Ю. Бібліотечна техніка. К. 1922; Сірополко С. Комплектування бібліотек. Письмо з Просвіти. Л. 1922; Сірополко С. Роля бібліотекаря. Там же; Ігнатієнко В. Укр. книжка й преса в іст. розвитку. Книга, Х. 1923; Олексієва О. Каталог в дитячій бібліотеці. Бібліологічні Вісті, IV. 1923; Макаренко М. Мистецтво книжки. Там же, I — III. 1924; Романовський В. Укр. книга XVI — XVIII ст. К. 1926; Макаренко М. Орнаментація укр. книги XVI — XVII ст. К. 1926; Lotockyj О. Ukrajinska knyha. Livre Ukrainienne. Прага 1926; Сірополко С. Книгознавство на Великій Україні. Книголюб, І. 1927; Сірополко С. Книгознавство в Галичині. Там же, II. 1927; Sitschynskyj W. L’art de la gravure et du livre en Ukraine. Брюссель 1927; Sitschynskyj W. Die zeitgenössische ukr. Buchgrafik. Gutenberg-Jahrbuch. Майнц 1929; Козаченко А. Минуле книги на Україні. Х.-К. 1930; Siropolko S. La bibliologie en Ukraine depuis la révolution de 1917. Slav. Knihoveda, III — IV. Прага 1931; Сірополко С. Бібліотечна справа на Вел. Україні від 1917 р. Книголюб, II. 1932; Зленко П. Книгознавство. УЗЕ, III; Андрусяк М. Післявоєнна історіографія укр. книги. Укр. Книга, I, Л. 1937; Васильченко В. Очерк истории библиотечного дела в России XI — XVIII в. М. 1948.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.